Родинне свято «Пісні моєї родини»

Родинне свято «Пісні моєї родини»

Мета: поглибити знання учнів про українські пісні; формувати вміння і навички майстерного виконання пісень; виховувати любов до пісенних скарбів народу.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Свято проходить у шкільній світлиці. На сце­ні столи і стільці за кількістю сімей, які беруть участь у святі. Родини підготували сімейні альбо­ми, які виставляють на виставку у залі.

Під мелодію пісні «Родина, родина...» вихо­дять ведучі.

1 -й ведучий

Не спіть, не дрімайте, спішіть, поспішайте,

Всією сім’єю, всією ріднею до нас завітайте.

2-й ведучий

Заходьте ж бо, люди, вам є що сказати,

Побачте, почуйте народні таланти.

1 -й ведучий

Хлібом-сіллю друзів зустрічаємо,

Хай більшає у нас братів.

Хай у кожнім домі будуть короваї,

Хай у кожнім домі пахне свіжий хліб.

Виконують пісню «Паляниця» на сл. О. Вратарьова, муз. О. Злотника.

1 -й ведучий. Є скарби, заховані в зем­лю, є розташовані на поверхні, що переда­ються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаїв, традицій. Мами­на пісня, батьківська хата, бабусина вишив­ка, дідусева казка — все це наша родовідна пам’ять.

2-й ведучий. Нині, мабуть, мало хто знає, що співали наші бабусі і дідусі, прабабусі і прадідусі в молоді літа, як підтримували спадкоємність народних традицій, як збері­галися вони упродовж віків.

1-й ведучий. Шановні гості, вчителі, батьки, учні! Ми запрошуємо вас на свято на­родної пісні. Сьогодні ми ще раз спробуємо ду­шею доторкнутися до неоціненних скарбів на­родної пісні, полюбити її незрівнянну красу.

Виконують пісню «Зеленеє жито».

2-й ведучий. А зараз ми хочемо ближ­че познайомитися з сім’ями, які прийшли на наше свято.

То нехай же з року в рік, із століття в сто­ліття пишно розквітають крони ваших родо­відних дерев, нехай коріння їхні будуть міц­ними і дужими від діда до прадіда, від батька до сина, від .матері до дочки.

1-й ведучий. Дай Боже, щоб кожному роду та й не було переводу. Хай у кожній ро­дині все ладиться, прибавляється, множить­ся і додається, усміхається радість. Хай ча­рує всіх ніжність і п’янить любов до матері, до батька, до рідної землі, до народної пісні.

2-й ведучий

Ну де ще є така чарівна пісня,

Серед яких на світі славних мов?

То серце від журби неначе стисне,

А то — навіє радість і любов.

1 -й ведучий

Народна пісня — голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

2-й ведучий

І як би там не моднилося модне

У вихилясах мікрофонних мод,

А наймодніша — істинно народна,

Що не старіє, як і сам народ.

1 -й ведучий

Кружляй же завжди, пісне, на орбіті,

Брини й мужай в різноголоссі нот,

Про рідний край і нашу пісню в світі

Не забувай, співучий наш народ!

Виконують пісні «Не цурайся пісні» та «Не ла­май калину».

1-й ведучий. З давніх-давен пісня вира­жала радість чи смуток, сподівання, мрії наро­ду про майбутнє. Був час, коли ми не шанува­ли її, як належить. Та за останні роки з народ­ною піснею сталося диво: вона повірила в себе, у свою силу і красу, піднялася, на повен голос заявила про себе.

2-й ведучий. Українська пісня... Про­тяжна, сумна, голосиста. Інколи сумна і сер­йозна, а часом весела, жартівлива. Вона зву­чить на весіллях, родинних святах, народних гуляннях. І тоді розумієш, що на справжню красу здатен той народ, який вміє пожартува­ти, навіть і поглузувати з самого себе.

1-й ведучий. З давніх-давен пісня для українського народу була, є і буде тією живою водою, що зцілює душу, підносить дух, вселяє віру і надію. Співали наші предки, працюючи в полі, співали на вечорницях, на весіллях, співали, йдучи на ярмарок чи повертаючись із нього. Вміли і вміють українці з себе посмі­ятися, не бояться вони сміху. А значить — ма­ють міцне коріння. Тож: і ми зараз пожартуй­мо, посміємося.

Сім’ї виконують жартівливі пісні.

1-й ведучий. Українська пісня... Крини­ця невичерпної краси, свята Берегиня. Слуха­єш її — не наслухаєшся, милуєшся її чарівніс­тю — не намилуєшся, п’єш її чисту джерельну воду — набираєшся сили, мудрості та снаги.

2-й ведучий. Минають роки, змінюють­ся покоління, а народні традиції зберігаються. Вони мають чудову здатність полонити люд­ське серце, допомагати в праці, тамувати ду­шевний біль.

1-й ведучий

Люблю, коли народ співає мій,

Душа стає і світла, і натхненна.

Живе в тій пісні відгомін століть, Злітають голоси, як дужі крила Виконують пісню «Матуся навчила».

1-й ведучий. Як відомо, у пісні розкри­вається душа людини. Перефразовуючи відо­ме прислів’я, можна сказати: «Скажи мені, про що ти співаєш, і я тобі скажу, хто ти».

2-й ведучий. Щиро дякуємо нашим учасникам за чудове виконання народних пі­сень. Тепер ми більше знаємо про них і краще розуміємо їхню душу.

1-й ведучий. Як відомо, сім’я — це близька співдружність дорослих і дітей. І чим тісніший цей зв’язок поколінь, тим більше значення мають сім’ї в житті кожного її члена.

2-й ведучий. Не всім судилося жити в Україні. З різних причин виїжджали люди да­леко за її межі. Але вони завжди пам’ятали мову своєї матері. Брали в руки материн оберіг — вишитий рушник — і в серці бриніли слова:

1 -й ведучий

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мама вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

2-й ведучий

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мама вишивала.

Виконують пісню «Пісня про рушник».

1-й ведучий. По всій Україні поши­рений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжу після випікан­ня хліба, ставлячи її під образами на покуті. Вишитими рушниками перев’язували куміз і гостей, запрошених на хрестини.

2-й ведучий. Гарний був звичай вико­ристовувати рушник у будівництві житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені.

1-й ведучий. Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха. Цей звичай існує і нині.

2-й ведучий. Рушник використовують на весіллі, під час проводів хлопців до армії. Хлібом-сіллю на рушнику благословляють молодих.

1-й ведучий. Поділіться із нами пісня­ми, якими ви благословляєте своїх дітей у дов­гу дорогу, на щасливе життя.

Сім’ї виконують весільні пісні про рушник, по­казують рушники, які вишили.

1-й ведучий. Кожен рушник — це окре­ма розповідь. Тут можна побачити гарні квіти, співучих пташок, неповторний орнамент. Час­то на рушниках вишивали калину.

2-й ведучий. Є таке повір’я: якщо зро­бити з калини сопілку, то в сім’ї народиться син. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого зву­ку, ніж голос калинової сопілки.

2-й ведучий. У калині, кажуть, уся ма­теринська любов, безсмертя роду. Тому так дбайливо доглядали в народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби не понівечили цвіту й плодів калини, ка­зали: «Не ламай калину, бо накличеш лихую годину».

То щаслива материнська мова.

2-й ведучий. Тож поділіться з нами, які пісні ви співали своїм дітям, коли вони були маленькими.

Сім’ї виконують колискові.

1 -й ведучий

Слова лунали в тиші урочистій

І кожне серце брали у полон,

І пестили, і ніжили в колисці

Дитячий ніжний сон.