. Життя і творчість іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки. Поезія. Синтез у творах міфології й фольклору з поетикою модернізму.

Тема. Життя і творчість іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки. Поезія. Синтез у творах міфології й фольклору з поетикою модернізму.

Мета уроку: Оглядово познайомити учнів з життям і творчістю поета, допомогти проникнутись чарівним словом, звернути увагу учнів на характерні риси лірики Федеріко Гарсіа Лорки.

Обладнання уроку: портрет письменника, збірка віршів "Федеріко Гарсіа Лорка. Лірика.

Форма проведення: літературно-музичний вернісаж.

Словник до теми:

сигірія - вид андалузького танцю; петенера - народна іспанська мелодія, подібна до української шумки;

газелі та касиди - особливі віршові форми в арабській поезії, шо ними користувались переважно для творів ліричного характеру;

канте хондо - (глибоке співання) - андалузька пісенна культура, одна з найдавніших в Європі. Пісня-імпровізація, шо виконувалась у супроводі гітарні

романсеро - сукупність (чи зібрання) іспанських народних романсів. Словом "романсеро" нерідко визначають той чи інший цикл (наприклад, романси про Сіда). Романсеро може означати зібрання романсів автора чи авторську назву (наприклад, "Циганський романсеро" Ф. Гарсіа Лорка).

сюрреалізм - авангардистська течія, що виникла в 10-20 pp. XX ст. у французькій літературі. Сюрреалізм спирався на традицію романтико-анархічного бунтарства в художньому мисленні.

Епіграфи:

"Я хочу бути поетом від голови до ніг, народженим поезією і загиблим від поезії..."

Ф. Гарсіа Лорка ("Верлен")

Прелюдія

Хоч минаються тополі,

та сліди по собі світять.

Хоч минаються тополі,

залишають людям вітер.

По річках у плинь пускають

відгомони, срібні свідки.

Налетіли світляки

в мої згадки хтозна-звідки.

Поміж пальців дрібним дрібно

проростає серця квітка

Переклад М. Лукаша

Ці чудові рядки належать одному з найкращих іспанських поетів XX ст. Федеріко Гарсіа Лорці, палкому патріоту, з дитинства закоханому в свою рідну Андалузію.

Селище Фуенте Вакерос (джерело пастуха) поблизу Гранади. В пекельний червневий день (5 червня) в родині заможного орендаря Федеріко Гарсіа і шкільної учительки Вісенти Лорки народився син Федеріко.

З дитинства хлопчик жив в придуманому ним казковому світі, багата уява малювала Федеріко добрих фей, "які живуть в полях і оливкових дібровах, літають у повітрі і вільно проходять крізь стіни", домового, -маленького - завбільшки з апельсин - бісеняти...

Мати частенько грала на піаніно. Від звуків, шо линули із "блискучої чорної скриньки", робилось то тривожно, то весело.

В сім'ї Федеріко любили пісні. Багатьох з них хлопчик навчився від матері, няні. Але найбільше йому подобались ті, шо чув від батька. Щоразу, коли в домі ввечері збирались сусіди, родичі, Федеріко з нетерпінням чекав на найшасливішу хвилину, коли "напівзаплющивши очі, закинувши голову" батько починав співати "невпізнанним голосом".

Незабаром сім'я переїде із Фуенте Вакероса в Аскеросу. Цього вимагали справи батька. Це селише нічим не відрізнялося від Джерела Пастуха, тільки важко звикав до нового місця Федеріко, а своєю батьківщиною завжди вважав Фуенте Вакерос. В Аскеросі народились його брат Франсіско і сестри Кончіта і Ісамбеліта.

В Аскеросі відбулася. перша зустріч із театром. Це був театр ляльок. Трупа бродячих акторів давала виставу. Федеріко сидів у першому ряду і навіть боявся сміятись, щоб не пропустити чого-небудь, про себе звертаючись до Бога з пристрасним проханням продовжити це щастя.

А назавтра Федеріко вже в себе на подвір'ї влаштував щось подібне до театру, в якому давав вистави.

Федеріко був дуже доброю дитиною. Любив грати у вигадану ним самим гру: малював будиночок і розміщував в ньому себе і всіх тих, кого любив, за кого дуже боявся.

У школі Федеріко бешкетником не був, але і старанності не проявляв. Сидів на уроках з відсутнім виглядом. Дружба вчителя й учня почалася з "Дон Кіхота". Родрігес Еспіноса розповідав і про інші книжки. "Кожна з них була такою країною, звідки повернувся вчитель- мандрівник, під кожною палітуркою приховувалися двері в чудовий світ, і при думці про пригоди, що очікували його в цьому світі, у Федеріко дух захоплювало".

У відповідь він ділився з учителем своїми секретами... Наприклад, про тополі, що знаходились поблизу будинку сеньйора Гарсіа. Там стояло одне старе дерево, оточене молодими тополинками, - точнісінько дідусь зі своїми онуками.

У 1909 році сім'я переїжджає до Гранади.

Чую із кімнати

журкіт водограю.

А промінчик сонця

й навіть винограду

у моєму серці

вказують на рану.

У серпневім небі

пропливають хмари.

Марю, що не марю

у тім водограї.

Там батько влаштував його у церковну школу Святого серця Ісусова.

"Перес Гальдос, Гюго, а там і заборонений Мопассан скрасили йому немало годин шкільного життя. Він навчився давати відсіч зухвальцям, відводити душу, малюючи карикатури на вчителів і товаришів."

Окрім навчання в школі, брав уроки музики у Антоніо Сегури, учня великого Верді.

"Музика захоплювала Федеріко все сильніше. Вночі йому снились дивовижні сни - із самих звуків, а коли він просинався, якась частка його єства продовжувала спати наяву і бачити - ні, чути сон, слухати музику, що лунала десь всередині."

Час минав. Федеріко виповнилось 16 років. Пора було обирати професію. На думку батька, "музика, звичайно, прекрасна річ, але не заняття для статечного чоловіка!' Федеріко вступає до Гранадського університету на факультет літератури та філософії. Але музикою продовжував займатися. В університеті вступає до студентського клубу, де обговорювались питання літератури, живопису, музики ("Клуб гульвіс"), починає писати вірші. В них відчувається наслідування відомим поетам.

"Але вибір було зроблено... Слово - ось чим він переможе смерть, ось у що перетвориться, ось ключ, яким відімкне цілий світ, замкнений в ньому..." Віршувати вчився в Хіменеса. Важко було, хотілося кинути вірші назавжди, але не міг. Прекрасно читав чужі поезії... спокійно, чітко, але так, щоб донести кожне слово, кожну паузу." Свої вірші читати соромився, через це читав, видаючи їх за чужі. Але друзі розгадали його таємницю.

Згодом Федеріко переїхав до Мадрида в Студентську резиденцію. Там продовжував заняття, а ше - зустрічався з письменниками, художниками, музикантами. До лекцій не проявляв ніякого інтересу. Цілими днями носився по місту, пропадав у театрах, повертаючись до Резиденції - тільки "й чув "Федеріко, заспівай'", "Федеріко, почитай!".

Два місяці вечорові

Помер місяць, та на весну

він, побачите, воскресне.

Коли коси тополині

зав 'є вітер кучерявий,

коли дадуть серця наші

урожай зітхань багатий,

коли дахи повдягають

брилі з маю, ще й розмаю...

Помер місяць, та на весну

він, побачите, воскресне.

"Писати вірші означало тепер для нього майже те ж, що і жити...".

Молодь заговорила про нового поета - юного андалузця із Студентської Резиденції. У своїх віршах-роздумах над вічними проблемами Добра і Зла Федеріко намагався бути досвідчений трохи розчарованим, а насправді ж і простодушний, замріяний і дивився на світ радісним подивом.

З особливим захопленням ставився до співу дона Антоніо в таверні. Зачаровано слухав андалузькі пісні, що виконувались у стилі канте хондо (глибоке співання). Ці пісні - потік, що стрімить крізь століття, від першого на землі ридання і першого поцілунку. Скорботна мудрість маврів, дика вольність циганського племені, іспанська гординя, що майже не знає міри - все злилось у цьому потоці.

У стилі канте хондо виконуються циганська сигірія, солеа, чорна серрана и саента, петенера. Мелодії цих пісень не тішили, а ранили слух.

Три-чотири вірші вмішували зміст цієї драми. Кількома словами вміли розповісти і люту тугу:

Іду, наче арештант, позаду - моя тінь,

попереду - моя дума.

І про гірку долю:

Один я в світі, і ніхто про мене не згадає

прошу у дерев затінку - і засихають дерева.

Уночі я з хати вийду –

плачу серед ночі.

Хочу вік з тобою бути,

але ти не хочеш...

Переклад М. Москаленка.

З пісень народжувалися вірші. Але друкувати їх Федеріко не наважувався. Іноді вони виглядали, на його думку, "просто записом незв'язних думок і почуттів, бо пронеслись у ньому слідом за зіркою, шо падала, прокресливши небо".

Місяць ходить по воді

Ніщо ніде не шеберхне...

Все підрізує тремтливе

шумовиння на поверхні.

А віточка молоденька

бере місяць за люстерко.

Переклад М. Лукаша.

Друзі були в захваті, але автор усе ще був невдоволений собою.

Переломний момент настав із виходом "Гітари". Після цього з'являється рішучість друкуватися. У 1921 році вийшла "Книга віршів", схвалена самим Хіменесом.

Гітара

Озвалася плачем

гітара.

Розбились келихи

світанку.

Озвалася плачем

гітара.

Утишувати плач

не варто.

Її утишувати - марно.

Як монотонні води

плаче вона,

як вітер

над снігами.

Її утишувати –

марно.

Оплакує вона

все дальнє:

пісок жарких пустель,

що білим цвітом марить,

і стріли без мети,

і вечори без ранків,

і мить, коли вмовкає

убитий птах.

Гітаро,

О серце під ударом

п 'яти несхибних шпаг!

Переклад М. Москаленка.

Гітара

Як заридала

моя гітара, -

розбилась досвітку

криштальна чара.

Ой заридала

моя гітара...

Хочу утішить –

надармо,

хочу утішить –

намарно.

Плаче, як вода,

що рине з яру,

плаче, як вітер,

що жене хмару.

Хочу впинити –

надармо,

вона ридає

за даллю.

Плаче пісок гарячий

кличе біле латаття,

плаче стріла за ціллю,

вечір кличе світання,

плаче в голім гіллі

пташка остання.

А-ой, гітаро!

У серці п 'ять ножів

одним ударом!

Переклад М. Лукаша.

Давня андалузька пісня вела за собою Федеріко, навчала своєї мови. Поет, був зачарований канте хондо і відчував себе її законним спадкоємцем. Виникла мрія завоювати цей світ для поезії, перенести його повністю у власні вірші.

Через деякий час з'явиться книга "Вірші про канте хондо". Ця книга стане щоденником його подорожі у світ андалузької пісні.

Не думав.

Не думав тобі казати.

Дві калини буйно мають

ув очах твоїх:

одна - зелен вітер,

друга - золот сміх.

Та які ж завзяті!

Не думав.

Не думав тобі казати.

Переклад М. Лукаша.

Федеріко бере участь в організації фестивалю андалузької пісні, читає лекції про канте хондо.

Краєвид

Поле оливами

густо сивіє –

глянь, то розгорнеться,

то згорнеться віяло.

А над оливами

небо полив 'яне,

в небі - холодна

зоряна злива.

Понад рікою темрява

й очерети тремтливі.

Повітря сіре брижиться,

а віти

налиті граєм жалібним

по вінця.

Тривожна зграя

пташок-невільниць

хвостами довгоперими

б 'є ніч навідліч.

Переклад М. Лукаша

1923 рік. Федеріко Гарсіа Лорка закінчив університет, отримав диплом адвоката. В країні в цей час відбуваються заворушення, забастовки, арешти. Іспанія напередодні державного перевороту, мета якою врятувати монархію, віддати країну під владу воєнної директорії.

Попри всі негаразди творче життя продовжується. У Федеріко виникає задум створити цикл романсів.

• Звучить звукозапис романсу "Неверная жена" в перекладі А. Гелескула (можна прочитати вірш "Чужа невірниця" в перекладі М. Лукаша).

У березні 1926 року Федеріко запросили читати лекції із сучасної іспанської літератури в старому кастильському місті Вальядоліді. З попереднім словом перед слухачами виступив професор літератури Хорхе Гільєн, який говорив про кризу в сучасній іспанській поезії, шо подрібнилася на десятки течій і шкіл, про втрату єдиних критеріїв, про зростаючий розрив між мистецтвом для обраних і мистецтвом для всіх. Але зауважив, шо з'явився поет, який зумів подолати цей розрив і став народним. Він любить свою батьківщину, "носить у собі і бачить перед собою чудовий народ. І починає співати, як співає народ його Андалузії, і перетворює у вірші весь світ своєї Андалузії: гори, небо, людину, привид. Він не копіює їх - він їх співає, уявляє, відтворює..."

Почути такі слова про себе було несподіванкою для Федеріко. І в той день він читав свої вірші так, як читав би одній-єдиній людині.

Пісенне дерево

Бадилля жесту й голосу

на вітрі хить та хить,

в вечірній безнадії

гойдається - тремтить.

А дівчина зітхає:

зловить його, зловить,

що не простягне руку –

спізняється на мить.

Ой сонечко, ой місяцю!

Спізняється на мить...

Квіток сіреньких сотні

хапають ноги в сіть.

Отак воно й хитається

на вітрі - хить та хить,

без цвіту і без листу

гойдається-тремтить.

Переклад М. Лукаша

У цьому ж році Федеріко написав романс про громадянську гвардію, яка була зримим, відчутним втіленням влади, тупої та безжальної. Вона знищує вільне циганське місто.

Поет під впливом друзів (Сальвадора Далі та ін.) і часу (жорстока цензура, арешти, висилки) пробує писати в новій манері, сюрреалістичній, пробував "випустити на волю всі сни нестримної фантазії, розпрощатися із законами логіки і похмурому організованому абсурду навколишнього життя протиставити свою нісенітницю - зухвалу, відверту!".

Слідом

Діти вдивлені

У даль.

Свіч нема.

Сліпі дівчата

стиха місяця питають,

і спіралями в повітря

відлітає плач.

Гори вдивлені

у даль.

А тоді...

Лабіринти, що віки

їх порили,

смертні

(Залишається

пустеля).

Серце, джерело

бажань

і тривоги,

смертне.

(Залишається

пустеля).

Світанкова гра

примар

і цілунки

смертні.

Залишається

пустеля.

Океан

пустелі.

Переклад М. Москаленка

У 1928 році "слава звалилась на Федерії Найбільшим успіхом користувалася книга віршів "Циганський романсеро".

Разом із братом і друзями затіває вида літературно-художнього журналу "Гальйо» -"Півень", який мав пробудити Гранаду вікового сну і підняти в Андалузії прапор авангардистського мистецтва.

Але час піднесеного натхнення змінюється станом глибокої депресії. Почуття самотності оселяється в душі. Вірші стають б трагічними, більш заплутаними. Вилікуватися думає подорожжю до Америки. Перебування в Америці дало життя новій книзі віршів "Поет у Нью-Йорку". Повернувшись додому, багато працює для театру. З успіхом ідуть його пєси "Ієрма", "Криваве весілля".

Сезон 1934-1935 років був по-справжньому тріумфальним. Активну участь Федеріко в створенні пересувного студентського театр Баррака, створює для нього репертуар, підбирає трупу. Але все це тривало недовго.

1936 рік. Іспанія спливає к громадянської війни. Не могли в республіки вибачити поету сміливих виступів проти будь-якого насилля, на захист демократії і свободи, ідеї національної рівності. Над поетом нависла загроза арешту. Друзі переховують його, але місце знаходження стає відомим. Поета ув'язнено і розстріляно без суду і слідства.

Дехто із сучасників і літературних критиків вважав Федеріко Гарсіа Лорку безвинною жертвою і взагалі людиною аполітичною. Рідний брат Федеріко Франсіско спростовує це твердження, згадуючи, що ще в першій книзі "Враження і пейзажі" (1918) вже було багато політичних висловлювань, виступів проти соціальної несправедливості, заяв про солідарність з бідними. Близько брав до душі нерівність, людські страждання, відчував
спорідненість, духовну єдність із приниженими. Не сприймав франкістський режим. Його антинаціональний вислів, надрукований в "Ель- соль" 10 червня 1936 р., в той час, коли в Гранаді панував терор, шо забирав життя
багатьох людей з політичних причин (в провину ставились навіть просто дружні стосунки із супротивниками режиму), був політичним
протестом режиму. "Я іспанець по суті і не міг би жити в будь-
якому місці земної кулі, але мені ненависний кожний, хто вважає себе вищим за інших тільки тому, що він іспанець. Я брат усім людям, і мені
огидний той, хто сліпо відданий батьківщині, готовий пожертвувати життям в ім'я пустих націоналістичних ідеалів. Добрий китаєць мені
ближчий за злого іспанця. Іспанія живе в глибинах мого серця, я її поет, але перш за все я громадянин світу і брат всім людям, я не вірю в
політичний розподіл".

Звичайно, такі вислови не могли не обурювати франкістів, і вони знайшли нагоду розквитатися з поетом.

І не довелося дізнатися Федеріко, "який хресний шлях випало пройти його батьківщині; про те, шо старий поет Антоніо Мачадо, шо
оплакуватиме його смерть в скорботних віршах, помре у вигнанні; шо у вигнанні помруть його вчителі і друзі Фернандо де Лос Ріос, Мануель
де Фалья, Хуан Рамон Хіменес, під домашнім арештом - Мітель де Унамуно...

Не довелося дізнатись, що його поезія розійшлась по всьому світу, завойовуючи серця; що іспанський народ не дав своїм тюремникам
відібрати у себе цю поезію.

Прощання

В час мого скону
не закривайте балкона.
Дитина їсть помаранчу -
я з балкона побачу.
Жнивар у полі жнивує -
я з балкона почую.
В час мого скону

не закривайте балкона!

Інтервю з автором:

• Яка головна риса людини імпонувала вам?

• Щоб ви побажали нам сучасним читачам?

Підсумок уроку.

1. Як формувався художній Лорки?

2.Які характерні ознаки його творчості?

3.Що оспівував у своїх віршах Ф. Гарсіа Лорка?

4.Чим вражає вас Ф. Гарсіа Лорка - людина, громадянин?

Домашнє завдання: вивчити поезію за вибором.