Спиридон Черкасенко «Маленький горбань». Твір про красу і незахищеність людської душі. Уміння дитини прощати і вірити в добро

Тема уроку. Спиридон Черкасенко «Маленький горбань». Твір про красу і незахищеність людської душі. Уміння дитини прощати і вірити в добро

Мета літературної освіти: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом С. Черкасенка; розпочати роботу щодо аналізу твору письменника «Маленький горбань»; навчити складати план до характеристики цього образу; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, логічне мислення; вміння висловлювати власні міркування про красу зовнішню і красу людської душі (внутрішню); активізувати словник школярів;; виховувати почуття пошани до української літератури, її митців, зокрема до С. Черкасенка; прищеплювати риси доброти, чуйності, поваги до дорослих;пунктуальність. 
Цілі: знати найосновніші відомості про творчу спадщину митця; вміти. робити аналіз епічного твору;

Завдання: визначати, як у творі відображено взаємостосунки між людьми; визначати проблеми, порушені автором; формулювати тему та ідею твору; проводити паралелі між подіями, зображеними в творі, та подіями реального життя.

Змістові лінії літературної освіти:

Л – вільне володіння матеріалом та навичками різних видів аналізу;

А – реалізація своїх читацьких потенцій;

К – здатність використовувати можливі міжпредметні зв’язки;

М – відповіді на запитання;

Д – набуття досвіду планування й організації своєї читацької діяльності.

Компетенції учня-читача: домінувальні: читацька, креативна, комунікативно-мовленнєва; фонові: інформаційна, фасилітативна, візуалізаційна.

Тип і різновид уроку – ЛРК (урок-спілкування)

Теоретико-літературні поняття: епічний твір, оповідання, герой художнього твору.

Міжпредметні зв’язки: історія, образотворче мистецтво

Наочні засоби навчання: портрет письменника, збірки його творів, ілюстрації до них.

Варіативне домашнє завдання:   скласти розповідь про Павлика від імені персонажів твору; створити буклет на тему: «Душі людської доброта»

ІІ. Модель уроку-заняття з літератури

КОМПОЗИЦІЯ ТА СЮЖЕТНО-ЗМІСТОВІ ЛІНІЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ ШКОЛЯРІВ

З а ч и н у р о к у

1. Вступне слово-звернення вчителя до учнів-читачів

«Родився мрійником –

і мрійником сконаю!»

С. Черкасенко

Він справді був мрійником, який хотів, аби люди жили, сповідуючи християнські закони любові до ближнього. Але був він не тільки мрійником – цей чудовий лірик, прозаїк, драматург, фейлетоніст був людиною чину, дії в ім’я любові до України, до свого народу, борцем, який «дівчину-бранку, що в замку закута марніла віки» (Україну), хотів бачити вільною.

О с н о в н а ч а с т и н а

ІІ. Орієнтаційно-прогностична лінія літературної освіти

1. Повідомлення теми уроку вчителем, визначення особистісно-важливих цілей діяльності

• На сьогоднішньому уроці ми здійснимо мандрівку до рідних місць поета, зазирнемо у світ, де минуло його дитинство та юність, ознайомимося з оповіданням „ Маленький горбань ”.

1. Умотивування наступної діяльності вчителем або/і школярами

К у л ь м і н а ц і й н і м о м е н т и
р о з в ’ я з а н н я л і т е р а т у р н о - м и с т е ц ь к и х з а в д а н ь

ІІІ. Проективно-операційна лінія літературної освіти

«Якщо не жити, то бодай

померти на Україні»

Слово вчителя

Спиридон Черкасенко пережив трагедію митця закинутого далеко на чужину… Створив свій поетичний ідеал вільної України.

Доля Черкасенка була до нього неприхильною — після понад двадцятилітньої розлуки з батьківщиною поет ліг у чужу землю, заплативши сповна за свої молодечі ілюзії. Він чесно виконав свій синівський обов’язок перед Україною, залишив по собі пам’ять оборонця її трудового люду, співця її волі й незалежності. Майже чотири десятиліття С. Черкасенко не випускав з рук пера, вважаючи себе простим робітником на ниві українського письменства, чорно працював для свого народу, відтворюючи художнім словом його болі, радощі і надії. 
Ім’я Черкасенка стояло в одному ряду з такими визначними літературними постатями, як Олександ Олесь, В. Винниченко, М. Чернявський, Г. Чупринка, М. Вороний

1. Ціннісно зорієнтоване осмислення образу автора та його творчості

-Читання й обговорення літературно-критичних матеріалів

Спиридон Федосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Миколаївщині у селянській родині Спиридон Феодосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Херсонщині (нині Миколаївська область) у селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію, з 1895 року працював учителем. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби С. Черкасенка були російськомовними. Знання української мови він виніс з рідної хати й українською літературою зацікавився пізніше, 
коли прочитав «Кобзар», антологію української літератури «Вік» (1900) і познайомився з українським письменником Миколою Чернявським. С. Черкасенко вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він і прожив дев’ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культосвітню роботу. Довголітня учительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях і п’єсах з шахтарського життя. З його творчістю у переважно селянську літературу потужним струменем вривається нова тема, така не схожа з традиційними селянськими.

С. Черкасенко — один з перших після І. Франка творить образ робітника в художній літературі, що проходить складну еволюцію від учорашнього селянина через усі біди і спокуси класового переродження до повного усвідомлення свого нового становища й активної участі в організованій революційнійборотьбі.
З 1910 року С. Черкасенко — у Києві, працює в редакції педагогічного журналу «Світло», у товаристві «Українська школа», пише фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада». У ній веде рубрику «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», у журналі «Літературно-науковий вісник» — «З українського життя», входить до реакції журналу «Дзвін». 
Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, він іде працювати у театр М. Садовського, де обіймає різні адміністративні посади, допомагає головному режисеру організувати українське театральне життя в Києві. 
У 1917–1918 роках С. Черкасенко укладає читанки й букварі для українських правила правопису», «Граматика» та інші). У 1919 році Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та 
редагуючи українські книжки. 
З 1923 року С. Черкасенко в Ужгороді, тут він брав участь у місцевому культурному театральному і літературному житті. Він зблизився з прогресивними силами краю, чим накликав на себе гнів властей. В. Ґренджа-Донський написав про С. Черкасенка прихильну статтю, що з’явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 рік. Це стало причиною того, що поліціязвинуватила Спиридона Феодосійовича у співпраці з комуністами і запропонувала йому протягом трьох діб залишити край. 
Письменник виїхав до Чехії й оселився в селі Горні Черношіце на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату у місцевому готелі, дуже бідував. Останнє десятиліття його безпросвітного сидіння на чужині було отруєне чорними звістками про сталінський голодомор на Україні, про дикі репресії та знищення пам’яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні у 1939 році, у цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат його рідному народу. 
Одержавши у березні 1939 року звістку про загибель сина, С. Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі. На його могилі — скромний кам’яний хрест і скупий напис: «Спиридон Черкасенко 24.XII.1876–8.II.1940». Поряд — могили О. Олеся, С. Русової, В. Немировича-Данченка. 
Творчість С. Черкасенка — це цілий материк літератури: поезія, драматургія, проза, публіцистика, сатира, літературна критика, журналістика, педагогіка. Це був чесний талант, який, на жаль, не міг повністю реалізувати себе у тогочасних жорстоких і несприятливих обставинах. І як письменник, і як людина, С. Черкасенко вистояв у тяжкому двобою світів, зберіг свій талантчистим.
Мрією поета була Україна, і якщо ця мрія не здійснилася або ж була втілена в життя у деформованому вигляді, то у цьому не його провина. С. Черкасенко — співець Царства Праці. У тяжкій шахтарській і фабричній роботі він бачив не лише темні сторони, а й поезію. У пітьмі ночі, утомі, стражданні, розпачі, муці і смерті у підземному Царстві Ночі гартуються ті сили, у яких виростають «вільні крила»; настане час, і їхня «вільна сила 
вдарить громом блискавиці». 
Майже вся проза раннього С. Черкасенка — це твори про шахтарське життя. Він першим в українській літературі звернувся до цієї теми і розробив її з високою художньою майстерністю. Шахтар С. Черкасенка — це не той ідеалізований, прямий і залізобетонний образ робітника, який ще недавно запрограмовано шукали і творили історики літератури. С. Черкасенко йшов до свого образу не від ідеї, а від живої моделі, яку він щодня бачив на власні очі та душу якої відчув серцем художника. Усі твори С. Черкасенка про шахтарів закорінені у життєвій правді, опрацьовують такі сторони життя, які до того часу не були об’єктом художнього зображення. 
Письменник у шахтарських оповіданнях відтворює глибоко трагічні події. За зовнішніми непривабливими інтер’єрами важких шахтарських буднів: грюкіт машин, холод, сморід, брутальна лайка — у нього виступають живі люди, кожний зі своїм мікросвітом мрій і бажань. Над усім тяжіє «чорний блиск». Цей підземний Молох, що підпорядковує працю шахтарів, забирає в жертву старих і малих. У літературній творчості С. Черкасенка віддзеркалено трагічну долю України перших десятиліть нашого віку, її жертовну боротьбу за свої соціальні й національні ідеали. Йому боліла українська державна справа, але вона у нього проходила через серце художника, людини з народу, що хотіла бачити свій край вільним, без панів і попів. 
Вершинним здобутком малої прози С. Черкасенка з шахтарського життя є цикл оповідань про дітей і для дітей, написаний у 1910–1912 роках. Ці оповідання спочатку друкувалися в періодичній пресі, а в 1912 році вийшли окремою книжкою «Маленький горбань та інші оповідання» в серії «Ілюстрована бібліотека для дітей». Книжку присвячено «дітям праці, нужди й горя». П’ять оповідань збірки, крім уже друкованого у збірці «На шахті» «Воронька», відтворюють життя, працю, злидні і горе шахтарських дітей. Як і їхні батьки, діти, приречені на тяжку працю, безпросвітне животіння. Про навчання у школі вони не можуть і мріяти, їхня доля — каторжна праця. 
Від них забрано дитинство, веселощі, ігри і кинуто в жахливі умови повільного вмирання. Діти бачать навколо себе тільки злидні і бруд, калічаться і гинуть на роботі, морально дичавіють. Письменник не згущує фарби, його серце вчителя особливо чутливе до дитячих бід, він хотів би бачити бодай якийсь просвіток у цій темній ночі «нужди й горя», але перейти на світлий настрій не може, бо життя не дає для цього підстав. 

Підготовка до сприйняття художнього твору

Ми говоримо про вічну красу природи, про те, що навіть у такому досить похмурому й мінливому житті, можна побачити щось привабливе, цікаве, красиве.

А що ж говорити про людину? На жаль, не всі народжуються досконалими, є і такі, що мають значні фізичні вади. Як же до них ставитися? У високорозвинених країнах давно вже не звертають уваги на зовнішність, каліцтво людини, а оцінюють її як особистість — її розум, здібності, душевні якості.

Там створені умови, щоб люди з обмеженими фізичними можливостями могли вільно пересуватися, спілкуватися, навчатися й працювати. Існують навіть параолімпійські ігри зі своїми ге-роями-переможцями.

Як же до цього ставляться у нас? Це залежить від внутрішньої культури людини. Серед дітей нерідко можна зустріти маленьких жорстокосердців, які ображають немічних, насміхаються над ними, зневажають їх. Таке траплялося завжди.

Про це й написав зворушливе оповідання С. Черкасенко, український драматург, поет, прозаїк.

       Слово вчителя

Роздивившись навколо, ми можемо побачити, що люди, які живуть поруч, різні за зовнішністю, поглядами на життя, знаннями, рівнем достатку. Кожний має свою віру, професію та спосіб відпочинку. Кожна людина – унікальна. У цьому людському розмаїтті необхідно бути дуже уважним, спокійним, поміркованим у спілкуванні.

      Чи існує якесь особливе правило у взаємодії з людьми?

Так, є, і в ньому втілена сама мудрість доброго ставлення до людей. Це – „ золоте правило ” моралі : „ Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводились з тобою ”. А як же живеться Павлику серед людей?

Бесіда за текстом:

1. Чим схвилювало вас оповідання?

2. Опишіть зовнішність Павлика. Що є найвиразнішим у його портреті?

3. Чи відчуває хлопчик чужий біль?

4. Чи можна сказати, що Павлик має велике серце?

5.Чи був хлопчик фантазером?

6.Чому Павлик грався не з хлопцями, а з дівчатами?

7.Де він не відчував себе самотнім? Чому?

8.Чи здатний Павлик на мужній вчинок?

9.Хто з персонажів твору виступає антиподом Павлику?

10.Якої ви думки про Захарка?

11.Чому він так легко, не задумуючись, ображав слабшого, каліку?

12.Як до вчинку Захара поставилися діти?

13.А ви, що сказали б йому, аби були поруч?

14.Як ви думаєте, чому Захарко саме такий?

15.Чому, на вашу думку, Павлик не пам’ятає зла і відмовився бити Захарка,

й заборонив робити це дідусеві?

А тепер узагальнимо сказане нами за допомогою гри „ Сонечко ”. На  дошці ви бачите ім’я Павлик. Які риси характеру цього героя ви можете назвати?

(діти називають риси характеру).

А тепер спробуємо порівняти Павлика з іншим героєм оповідання  — Захарком.

(на дошці ім’я Захарко, гра  „ Сонечко ”).

Літературні твори навчають нас жити – не повторювати своїх та чиїхось помилок. В оповіданні „ Маленький горбань ” виразно відчувається тепле й співчутливе ставлення автора до Павлика. І передається воно вже із самого початку оповідання. С. Черкасенко навчає нас бути справедливими та співчутливими, не байдужими до горя ближнього. Важливо вміти бачити не тільки красу зовнішню, а і красу внутрішню, уміти відрізняти красу вдавану , позірну і справжню, душевну. Цього можна навчитися якщо уважно проаналізувати поведінку, вчинки людини, її міркування і вислови (навіть мову), ставлення до неї тих, хто поруч. Отож, розмірковуючи про все зазначене вище, навчимося складати план характеристики образу Павлика

Бесіда за складанням плану:

1. Що на вашу думку першим впадає в око під час знайомства з героєм?

(це зовнішність людини: її вік, обличчя, постава, одяг. Зовнішність Павлика має велике значення для характеристики образу, його внутрішнього світу).

Отже у першому пункті плану йтиметься про зовнішність Павлика.

1. Далі, коли ми бачимо героя у спілкуванні з іншими людьми, бачимо його вчинки, як він міркує, яка його мова, як він поводиться в різних ситуаціях, про що ми дізнаємося?

(дізнаємося про внутрішній світ героя).

Отже, розкриваючи внутрішній світ героя, зазначаємо:

А)іі ставлення до старших і ровесників;

Б) думки, міркування;

В) уподобання;

Г) вчинки за різних обставин;

1. А чи важливо для нас дізнатися як ставляться інші герої до Павлика?

(так важливо, тому що через них ми дещо дізнаємося про Павлика)

Отже, наступний пункт плану – ставлення інших героїв до Павлика.

1. А чи важливо знати, як ставиться автор до свого героя?

(Так, важливо)

Отже, наступний пункт плану ставлення автора та читача до героя.

Таким чином орієнтовний план до характеристики персонажа має такий вигляд:

План.

1.Зовнішність Павлика.

2.Внутрішній світ героя:

а) ставлення до старших і ровесників;

б) мова Павлика;

в) думки, міркування,фантазії та мрії хлопчика;

г) уподобання героя;

ґ) вчинки за різних обставин.

3.Ставлення інших героїв твору до Павлика.

4.Ставлення автора і читача до Павлика.

Слово вчителя.

Твір, який ми вивчаємо, за жанром — оповідання. Оповідання належить до епічних творів.

Епічний твір (епос) — це твір, у якому життєвий зміст розкривається у формі авторської розповіді про людей і події.

В епічному творі часто автор ніби відсутній або виступає у ролі глядача, що прагне об’єктивно розповісти про якісь процеси зовнішнього життя, про поведінку і переживання персонажів за певних обставин, про ставлення цих персонажів до різних життєвих явищ, до інших людей.

Оповідання — невеликий за розміром розповідний художній твір про одну або кілька подій у житті людини, персонажа (іноді кількох людей).

(Учні роблять запис до літературознавчого словничка.)

Міні-дослідження «Краса зовнішня і внутрішня».

Слово вчителя. Що ж таке краса? А якою вона буває у людини? (зовнішня, внутрішня).

Давайте визначимо, кого ж із героїв твору ми можемо назвати духовно красивою людиною, а кого духовно нікчемною?

Діти, так яка ж краса стоїть на першому місці – зовнішня чи внутрішня?

Діти, а хіба можна сказати, що Захарко зовсім духовно нікчемна людина?

Асоціативний диктант

Записати у 2 колонки: 1 – слова, що асоціюються з Павликом, 2 – із Захарком.

Павлик	Захарко

Добрий, черствий, чесний, безсердечний, ласкавий, підлий, справедливий, пихатий, зарозумілий, боягуз, мужній, відчайдушний, милосердний, терпимий до образ, дволикий, гордий, неслухняний, веселий, чуйний, фантазер, духовно багатий, прагне лідерства.

Робота над твором «Малий горбань» 
Тема: зображення страждання шахтарського хлопчика Павлика через вади у стані здоров’я (горб), що сприяло негативному, зневажливому ставленню до нього сільських хлопців. 
Ідея: уславлення дитячої доброти, щирості (Павло); засудження жорстокості у стосунках між дітьми, ставленні до природи, навколишнього світу. 
Основна думка: головне в житті людини — бути добрим, порядним, чемним, цінувати дружбу, взаємодопомогу; на зло відповідати добром (за законами Біблії). 
Жанр: соціально-побутове оповідання

Проблематика оповідання: добро і зло; що є щастя; взаємостосунки між дітьми; сила і слабкість; втрачене здоров’я, його наслідки. 

Усне малювання

Учням пропонується пригадати моменти, які сподобалися найбільше, і усно «намалювати» їх.

Хвилинка мудрості

Поясніть, як вирозумієте слова С.Черкасенка:

Вони зростуть, мов той бур’ян,

Собі самим і всім на шкоду

І засмітять свій рідний лан,

Чужі й ворожі для народу.

До кого з героїв твору можна віднести ці слова?Чому?

Виставка дитячих ілюстрацій.

Виставка дитячих малюнків до твору, їх обговорення.

Літературно-мистецька діяльність читачів: дослідно-пошукові завдання, творчі (усні й письмові) роботи, художнє читання (розказування) текстів (уривків) напам’ять

• І група

• Міні-твір на тему: «Чи зміг би я пробачити людині, яка заподіяла мені зло?» («Чи потрібно пробачати зло?»)

• ІІ група

• Скласти орієнтовний план оповідання

• ІІІ група

• Продовжити фразу «Мені на уроці було»

• Представлення, демонстрація результатів читацької діяльності

ІV. Рефлективно-корективна лінія контролю літературної освіти,
читацького досвіду учнів

1. Обмін враженнями від почутого, прочитаного (за творчістю письменника)

(Проведення репортажу про урок)

1. Варіативні завдання домашньої читацької роботи

V. Заключне слово-епілог словесника

Напевне, не так уже й багатий людей на світі, які живуть лише для блага інших. У наш час, на жаль, прийнято здебільшого дбати про власний добробут. І на запитання, чи щасливі ви в житті, людина частіше відповідає негативно, бо не розуміє, що шаслива вже тим, що здорова фізично й розумово. А між тим, поряд із нами живуть люди, які обділені можливістю пересуватися, бачити, чути, говорити, але інтересу до життя вони при цьому не втрачають, виявляють у собі приховані таланти, знаходять бажання творити, хочуть бути потрібними суспільству. Проте є серед них і такі, що не проявили себе нічим особливим. Чи можемо ми допомогти їм, і як саме це зробити? По-перше, люди з обмеженими можливостями не повинні бути самотніми вигнанцями, про них мають дбати не лише держава, а й люди,щ о їх оточують. Ставитися до такої людини треба доброзичливо, не підкреслюючи її ваду, даючи зрозуміти, що вона рівна серед людей, до її думки прислухаються, вона потрібна і цікава не лише своїм рідним, а й друзям, знайомим і незнайомим людям. Саме таке ставлення ми називаємо людяністю, гуманістю, милосердям, співчуттям.