Виступ на педраді "МОТИВАЦІЙНІ ПСИХОЛОГО-ЕМОЦІЙНІ ФАКТОРИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ"

Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку ясно

бачили мету з усіма проміжними ланками та

прагнули досягти її.

Я. Коменський

МОТИВАЦІЙНІ ПСИХОЛОГО-ЕМОЦІЙНІ ФАКТОРИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

(виступ на засіданні педагогічної ради на тему :

« Проблема формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов»)

Гусейнікова О.О.

учитель української мови і літератури

І категорія

Розпочати свій виступ я хочу словами О.Федька: «Учитель не той , хто все життя вчить, а той, хто все життя вчиться. Я не знаю, яким буде світ, коли підростуть мої учні, які цілі та цінності будуть актуальними тоді, тому намагаюся запалити їх єдиним прагненням – прагненням учитися». Зрозуміло, що кожна дитина – це особистість, інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. Щоб учень займав активну позицію, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання. Я вважаю, що основним нашим умінням повинна бути технологія спонукання, а не примушування. Стимул – це засіб, який спонукає до посиленої діяльності, зовнішній поштовх, сила якого залежить від суспільної ціни (перехід до сильнішого класу, наприклад, олімпіада), а мотив – усвідомлене внутрішнє спонукання до дії (наприклад, порадувати, власний імідж).

У своїй методиці я використовую основні два мотиви. Це пізнавальний і мотив досягнення успіху. Пізнавальний мотив формую за рахунок нестандартних форм уроку – турнір, диспут, конференція, гра, фантазування) та інноваційних методів навчання – мозкова атака, асоціативний кущ, мікрофон, інші. Така організація роботи мотивує школярів до більш глибокого вивчення теми, аналізу своїх помилок, покращання підсумкової оцінки, активної самостійної діяльності щодо усунення прогалин у знаннях, самоконтролю і досягнення бажаного результату, до самостійного пошуку інформації, в т.ч. через Інтернет. При цьому відбувається формування інформаційної культури, усвідомлення необхідності оволодіння комп’ютерними технологіями, які в сучасному інформаційному світі грають важливу роль для досягнення успіху, викликають підвищений інтерес учнів до предмету.

І все ж, нарівні з навчальними, я використовую психолого - емоційні фактори мотивації. Кожний із нас розуміє, що далеко не кожна дитина в процесі навчання може мати високий чи достатній рівень навчальних досягнень, бо не всі мають однакові стартові можливості, необхідні для навчання у школі. По-друге, не кожна дитина генетично має потрібний рівень інтелектуальних можливостей і вольових якостей, щоб протистояти негативному впливу соціуму.

Крім того, багато умов впливає на нормування мотивів і далеко не завжди цей вплив позитивний.

Зв'язок емоцій і навчання обумовлений тим, що результат діяльності викликає певний емоційний відгук, а емоційний стан впливає на хід діяльності. Позитивне чи негативне ставлення завжди пов’язане з емоційно-ефективною системою школярів. Переважно, негативне ставлення, наприклад, до контрольних робіт, ДПА,ЗНО, часто до вчителя чи школи взагалі. Позитивне – улюблений предмет, канікули, бажаний результат. Важливим я вважаю навчити учнів усвідомлювати свої емоції, які найчастіше приводять до конфліктів, розвивати вміння розпізнавати емоції інших людей, формувати вміння конструктивного спілкування.

Готуючись до уроку, обираючи методи та прийоми мотивації, я враховую специфіку класу, індивідуальні особливості моїх учнів, умови роботи на уроці, опираюсь також на свою інтуїцію, намагаюся проявляти гнучкість. Прагну створити умови на уроці для активного формування в учнів само – (самоконтролю, самоаналізу, само оцінювання, самовияву тощо).

Важливого значення надаю визнанню результатів діяльності школярів. Кожний із них прагне схвалення його успіхів. Отримавши їх, він буде докладати більше зусиль. Я оцінюю результат діяльності, а не самого школяра. Я кажу: «Мені сподобалося, як ти написав твір», а не «Ти розумний учень». Керуюся конкретністю схвалення. «Олю, коли ти виконуєш вчасно завдання, я дуже задоволена. Нам це економить час для подальшої роботи», а не кажу: «Ти сьогодні швидко справилася, а минулого разу тягнула резину».

Намагаюся в кожному учневі знайти його особливість, потяг до якогось виду роботи та допомогти на цьому етапі досягти успіху. Висловлюючи віру в учнів і їхню спроможність виконати завдання. Даючи випереджувальне завдання, кажу: « Я впевнена, що ти виконаєш це завдання», або «Саме ти зможеш впоратися з цим завданням»

Похвала висловлює емоційне ставлення до людини. Якщо я скажу : «Послухала я, Андрію, твою презентацію, і те, що ти торочив і ковтав закінчення, мені не сподобалося», то можу почути у відповідь: «Не подобається – не слухай». Тож краще скажу: «Андрію, сьогодні у твоєму виступі на презентації я почула багато нової та корисної інформації. Молодець. Тільки, по-моєму, якщо ця інформація звучатиме трохи повільніше, то й засвоїться краще. І тоді більше учнів отримають користь від підготовленої тобою презентації». Або «Случаючи твоє мовлення, я радію, що ти вмієш ясно викладати свої думки, спробуй тільки наступного разу висловлюватися трохи повільніше. Я бачу: ти впевнений у своїх силах. Особливу роль в індивідуальній особистісній підтримці шляхом психолого-емоційних факторів мотивації надаю ситуації створення успіху. Це не щасливий випадок або удача, а результативність у досягненні наміченого, визнання отриманого результату. Переживання, що супроводжують досягнення, успіху, стимулюють не тільки самопочуття та задоволення собою, а впливають на подальший розвиток, визначають його темп, спрямованість, соціальну активність особистості. Використовую методи «несподіваний виклик до дошки», «еврика», «навмисна помилка», «допоможи мені», «ситуація вибору з обмеженням», підбираю неважкі, але цікаві завдання, що створюють атмосферу спокою. Мотивацію основую на кінцевому результаті, бо, як казав Я. Коменський, «потрібно, щоб усі учні вже з самого початку ясно бачили мету з усіма проміжними ланками та прагнули досягти її».

Отже, мотивація – система чинників, що визначає поведінку. Її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів.

Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

Дитину висміюють – вона стає замкнутою.

Дитину хвалять – вона вчиться бути шляхетною.

Дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

Дитина росте в докорах – вона вчиться жити з почуттям провини.

Дитина росте в терпимості – вона вчиться розуміти інших.

Дитина росте в безпеці – вона вчиться вірити в людей.

Дитина живе у ворожнечі – вона вчиться бути агресивною

Дитина живе в розумінні і дружелюбності – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Таким чином, використання різних форм пізнавальної, психолого-емоційної мотивації дає позитивні результати в здобутті знань, умінь і навичок, викликає інтелектуальні інтереси, розвиває творчі здібності.