Информационно - поисковый проект на тему: "Хлебу поклонимся"

Центр дитячої творчості «Надія»

Інформаційно – пошуковий проект

на тему:

Автори:

Бурикін Денис,

Смірна Оксана

Керівник проекту:

Шнейдер Світлана Володимирівна

Творче об’єднання «Джерельце»

м. Першотравенськ,

2008 рік

Навчально-інформаційний супровід

Пошук інформації через Інтернет

Робота в бібліотеці

Консультації бібліографів

Пошук інформації

• історія вирощування хліба

• хліб в дитячому фольклорі

• хліб в легендах, в народних прикметах, в замовляннях

• хліб в обрядах, звичаях, традиціях

• хліб оспіваний в поезії

• форма захисту обрядове дійство» Обжинки»

Назва проекту: «Хлібові вклонімося»

Мета:

• ознайомити вихованців з історією вирощування хліба;

• з народними обрядами , традиціями, звичаями;

• формування в вихованцях бережного ставлення до джерела натхнення народної творчості до святих тем землі;

• навчити вихованців самостійно опрацьовувати матеріал з обраної теми;

• знайти вірші про хліб;

• виховувати шанобливе ставлення до хліба, повага до праці хлібороба.

Автори проекту: Бурикін Денис, Смірна Оксана

Тип: колективний, інтегрований.

Вид: інформаційно - пошуковий.

Форма захисту: обрядове дійство «Обжинки»

Керівник проекту: Шнейдер С. В.

Консультанти: бібліографи міської бібліотеки, батьки, старожили міста.

Кінцевий результат: глибоке засвоєння матеріалу, формування навичок роботи в групах, навичок роботи з додатковим матеріалом.

Термін виконання: 16 тижнів.

Література:

1. М. Сингаївський. Ми - громадяни. – К.; Веселка, 1976.

2. В. Кочевський. Грудочка землі.- К.; Веселка, 1983.

3. В. Скуратівський. Берегиня.- К.; 1993.

4. В. Скуратівський. Місяцелік. К.; 1994.

5. Скарбниця мудрості народної. Укл. Кірсанова В.- Харків; Рубікон, 1997.

6. Прислів’я, прикмети та повір’я українського народу/ Уклад. Н . Кусайкіна. - 2-ге., виправл. та доп. – Х.: ВД «ШКОЛА» . 2007.

Висновки:

Працюючи над проектом вихованці не тільки здобули глибокі знання з даної теми, але розвили дослідницькі та творчі здібності.

Здатність до самовизначення, вміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, вміння планувати свою роботу така пошукова робота формує у вихованців національну свідомість, почуття патріотизму, бережливого ставлення до хліба, вміння спілкуватися, працювати в команді.

Історія вирощування хліба

- Що означає слово « хліб»?

Хліб - це зерно, яке перемелюють на борошно.

Хліб - це випечений виріб із борошна, продукт харчування.

Хліб - це рослини в полі( ярові, озимі).

Хліб - це поле.

Хліб - це заробіток, як засіб існування ( відібрали останній хліб, або жити чужих хлібах, тобто на утриманні в когось).

От що значить хліб для людини.

Хліб насущний - щоденні. Звичайні харчі.

Хліб здавана вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров’я та богатства. На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам’яному віці люли їли сирі, зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші. Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з’явився перший прісний хліб-коржі з густої зернової каші-тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення. Хліб із збродженого тіста з’явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли його різної форми-круглий, довгастий, у вигляді піраміди і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин. Процес розпушування тіста був знайомий також грекам ті римлянам. Перший спогад про такий хліб відноситься до п’ятого століття до н.е. Уже до дев’ятого століття випікання хліба для наших предків було звичайною справою. Про це свідчать літописи та археологічні знахідки. Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців-орії-винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилось хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям «жито», «життя». А ось поняття «хліб» з’явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби. Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов'язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо, проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську зброю.

Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву,» щоб робота спорилася і нива щедро засівалася».Перед тим як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку , в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур’янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і ,наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі - громичну свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився й благословляв її:

-Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те ,що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє! Господар ретельно стежив за дозріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування. Жнива господаря - це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і веселе свято. На літо припадає найменше свят. І це природно, адже настає найвідповідальніша пора у господаря - жнива. Починалися жнива зажинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в’язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта і обов’язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив’яний почин-обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритися, ввічливо звертатися одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити». Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець божий на ниві. Внесіть його в наші руки… Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур’яни, громові-блискавиці, і ти, граде б’ючий, - обходьте ниву нашою стороною й до нас не наближайтесь…»

Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв: Боже благослови! Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього непарну кількість снопів, ставили їх у коло колоссям дороги та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти. Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали. Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов'язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв’язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятий з кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи: Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік! Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж пекли волосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті – місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину – «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цукру і опускала голову. Найповажніший жнець обов’язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.

Скоромовки

Пололи поле, поливали,

На перепелів полювали.

Павло полов поле,

Піймав перепела в полі.

Кипи, кипи, кашка,

Поки прийде Івашка.

Косар скосив увесь овес.

Босий хлопець

Сіно косить

Роса росить

Босі ноги.

Мусій, муку сій,

печи паляниці,

клади на полиці.

Семен сказав своїм синам:

-Сини, складіть скирту сіна.

Семен сказав своїм синам:

-Спасибі.

Ніс Гриць пиріг через поріг,

Став на горіх, упав на поріг.

Петро Петрович

По-батькові Перепелович

Посіяв пшеницю.

Пшениця поспіла,

Пташки прилетіли,

Пшеницю поїли,

Пурх-полетіли.

Їхав Прокіп мимо кіп,

Лічив снопи по три копи:

Одна копа ковпаком,

Друга копа ковпаком,

Третя копа ковпаком.

Котилася торба з великого горба.

А в тій торбі хліб-паляниця.

Кому доведеться, той і наїсться.

Стоїть півень на току у червонім чобітку.

Будем півника просити:»Ходи жито молотити!»

Вередували вереднички

Що не заварили вареничків

Не вередуйте , вереднички,

Ось поваряться варенички!

Напекли млинців, назвали кравців,

А кравець за млинець, та й побіг у танець.

Загадки

Місце, де печеться хліб? (піч)

Чим жали жито в давнину? (серпом)

Хлібний злак? (жито)

Виріб із здобного тіста? (булка)

Де мололи зерно у давнину? (на вітряку)

Назва тіста для хліба? (квашня)

Продукт, завдяки якому хліб стає пухнастим і високим? (дріжджі)

Місяць, коли збирають хліб? (серпень)

Хліб, яким пригощають? (паляниця)

Шістдесят синів підперезано, а мати ні? (копа снопів)

Сини підперезані, а батько без пояса? (снопи і стіжок)

Їду-їду по синьому залізу, гляну назад-неживі люди лежать? (серп і снопи)

Тисяча братів підперезані одним поясом? (сніп)

Б’ють мене ціпами, ріжуть мене ножами, та всі люблять.

Зимою біле, весною чорне, літом зелене, восени стрижене? (серп)

Тисяча братів підперезані одним поясом? (сніп)

Прийде до стайні без шкіри, а вертає зі шкірою? (Хліб)

Ріжу, ріжу, а крові нема? (Хліб)

Повен пень головень? (Галушки)

Круті береги, вода дорога,

А риба без кісток. (Млинці на сковороді)

Був у воді, був і в маслі,

В нірку впав, хоп - і пропав! (Хліб)

Виріс у полі , на добрій землі,

Місце найкраще знайшов на столі. (Хліб)

Ноги на полі,

Середина надворі,

Голова столі. (Корінь, стебло, зерно)

Мене ріжуть, мене б’ють,

Мучать і на порох труть;

Безперестанку гублять.

І всі мене щиро люблять. (Хліб)

І грудкувате, і ніздрювате, і кисле, і крихке, а за все миліше. (Хліб)

Круглий, мов сонечко,

Щедрий, мов полечко,

На черінь посунеться -

І стоїть - красується.

З печі - та на блюдо:

Їжте мене, люди,

На здоров’ячко! (Хліб)

Мене б’ють, товчуть, ріжуть, а я все терплю

І всім добром плачу. (Хліб)

Ми в окропі кипіли, велику муку терпіли,

За те нас усі хвалять, та не всі варять. (Вареники)

Химерний, маленький, бокастий, товстенький,

Чимсь смачним напхався, в окропі купався.

У нірку впав, і пропав. (Вареники)

Ріжуть мене, в’яжуть мене, б’ють нещадно, колесують,

І кінець мій - ніж і зуби. (Хліб)

Мене печуть, ріжуть, і на стіл кладуть. (Хліб)

Мирилки

Вишні-черешні розвиваються,

Синє озеро розливається.

Ясне сонечко усміхається,

Жито силоньки набирається.

Мир миром, пироги з сиром

Ми дружечки красні,

Варенички в маслі

Не сварімося, обнімімося.

Мир-миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні,

Поцілуймось.

Заклички

Дощик, дощик, припусти,

Щоб житу підрости,

Травці напитись,

Квітам розкритись.

Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику

В полив’янім горщику,

Іди, іди дощику,

Цебром, відром, дійницею

Над нашою пашницею.

Іди, іди дощику,

Відром, цебром, дійницею.

Холодною водицею

Над нашою пашницею.

Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На дідове жито,

На дідове зіллячко.

Там вони тебе дожидають.

Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику.

Собі зварим кашки

Стрибати гопашки

Наїлися вже кашки.

Лічилки

Котилася торба

З високого горба,

А в ті й торбі

Хліб-паляниця,

Кому доведеться

Той буде жмуритись.

Котилася торба

З високого горба.

А в ті й торбі

Хліб, сіль, пшениця.

З ким ти хочеш поділитися?

Еники-беники, їли вареники!

Еники-беники! Кльош!

Вийшов хороший матрос!

Прислів’я та приказки

про сівбу та хліб

Що посієш, те й пожнеш

Як посієш рідко, то вродиться дідько.

Весною не посієш-восени не збереш.

Хто сіє, то й віє, хто не сіє, той скніє.

Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.

Не страшна біда, коли є хліб та вода,

Лежачого хліба ніде нема.

Сій вчасно-вродить рясно.

Посій упору, будеш мати зерна гору.

Не кожух гріє, а хліб.

Яка пшениця, й така паляниця.

Земля-годівниця аж парує, та хліб людям дарує.

Хліб –усьому голова.

Хліб житній-батько рідний.

Гречана каша-мати наша.

Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.

На чорній землі білий хліб родить.

Без хліба суха бесіда.

Без хліба немає обіда.

Аби хліб, а зуби знайдуться.

Грушка - минушка, а хліб-кожен день.

Хліб-сіль вам.

Без господаря двір плаче, а без господині-хата, бо вона три вугли в ній тримає.

Не вчи вченого їсти хліба печеного, - я й сам з’їм.

Хліба край, так і під ялинкою рай.

Нам хлібчика подай, а розжуєм ми самі.

Без розуму проколотишся, а без хліба-не проживеш.

Без солі - не смачно, а без хліба-не ситно.

Казав ячмінь: кинь мене в грязь , то буде князь.

Казав овес: сій мене в болото, буду я золото.

Хліб на хліб сіяти, - ні молотити, ні віяти.

Хліб у домі – господар, на праці - друг, у дорозі - товариш.

Поганий сніданок без хліба.

Хто навесні не хоче орати, той взимку без хліба буде спати.

Яка пшениця, така й пашниця.

Згайнуєш у жнива хвилину - втратиш не одну зернину.

Чорна нива білий хліб родить.

Хоч хліб з водою, аби милий з тобою.

Хто що знає, тим і хліб заробляє.

Хочеш їсти калачі - не сиди на печі.

Їж хліб із сіллю і водою, живи правдою святою.

Коли старанно косять, то сіна зимою не просять.

Окраєць житній - усьому світові батько.

Не від роси врожай, а від поту.

Поле полоти - руки колоти, а не полоти, то й хліба не молоти.

Посієш у квітні густо - на полі у червні не буде пусто.

Зійшли хліба - не дивуй, налилися хліба - не хвалися, хліб на току - про урожай міркуй.

Забавлянки

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик

Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам.

А цьому не дам, бо цей боцман.

Він дров не носив,

Він діжі не місив,

Він печі не топив,

Діток гулять не водив

Справжній лежень.

То я цьому не дам.

Ладі-ладусі,

А де були?

В бабусі.

А що їли?

Кашку.

А що пили бражку.

А що на закуску?

Хліб та капустку.

Гай, гай на бабину хату

Калачі їсти.

Летів горобчик:

Джив, джив, джив!

А де мені сісти?

На печі.

А що мені їсти?

Калачі.

Гам!

Не плач ,Матвійку,

Дам копійку

або:

Заплач, дам калач,

Зареви - дам аж три.

А я коза - дереза,

Півбока луплена,

За три копи куплена,

А хто каші наїсть,

Хто молока не п’є,

Хто хліба не їсть,

Того забодаю, забодаю забодаю.

Пішла киця по водиця

Та й упала у криницю,

Пішов котик витягати,

Але киці не видати,

Витяг кицю він за вухо

Та й поклав її на сухо,

Лежить киця спочиває

Котик хліба здобуває.

Танцювали миші

По бабиній хижі,

Стало бабі за танець

З’їла миші буханець.

Хліб в обрядових народних іграх

Гра «Жито»

В цю гру грали хлопці і дівчата. Гра починається з того, що вибирають гарного хлопця, який стає збоку, а ми всі стаємо в ряд. Той хлопець, у нього в руці палка, підходить до дівчини і каже:

- Дівко, дівко, наймись до мене жито жати.

А вона каже:

- А яке ж воно?

Хлопець показує вище голови.

Дівчина відповідає:

- Не дістану!

Хлопець тоді показує, що воно низьке.

А дівчина відповідає:

- Не нагнусь!

Хлопець тоді каже:

- А заміж підеш?

Дівчина відповідає:

- Хоч зараз!

Бо цього хлопця вона полюбляє.

Як тільки сказала вона ці слова, кидає руку і біжить під піднятими руками ряду, а хлопець доганяє її і б’є легенько за те, що вона ледача. Гра починається спочатку. Ігри були ще такі, де хлопці мірялись силою, перетягали руками один одного.

Гра «Куці Баба»

Одного з гравців обирають Бабою і зав’язують йому очі, Він стає на порозі і в нього питають:

- Бабо, Бабо на чім стоїш?

- На глях-лободах.

- А що ти їси?

- У мене каша на полиці.

- А мені даси?

- Не дам і не проси!

Тоді хтось б’є його рукою і всі тікають. Якщо «Куці Баба» когось зловить, тому зав’язують очі.

Гра завершиться так:

- Ти бабо спала?

- Спала синочку, спала.

- Ти бабо сліпа?

- Сліпа, синочку, сліпа.

- Що ж тобі дать?

- Дай синочку борошенця на галушечки!

Хтось насипає «Куці Бабі» у руки піску або ще чогось.

Гра «Князь»

Спорядивши піч, діти замішують з піску тісто, роблячи палянички. Кладуть на листочки подорожника. Вибирають «князя», стають у коло, розгадують загадки, які задає «князь».

Ведуча: дівчата, а хто ж у нас буде «князь»,

Князь (загадує загадки):Чим хата багата?

Діти: Хлібом родиною.

Князь: Звідки сходить сонце?

Діти: Із хати.

Князь: А хліб?

Діти: З пічної діжі.

Князь: А скажіть мені таке: в беззубого діда залишилась скоринка до обіду-як йому з’їсти її?

Діти: Аби хліб - а зуби знайдуться. Або: без зубів-лихо, а без хліба гірше.

Князь: «Грушка-минушка,а хліб-кожен день. Ото, ідіть, назбирайте дровець замісіть тісто, випечіть хліб і почастуйте мене».

Гра «Калита»

Калита - це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішували високо угорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра так: дівчата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

Корж прив’язували вище зросту гравців. Хлопці сходилися, кожен мав показати свою парубоцьку вдачу. Взявши між ноги коцюбу, хлопець звертався до присутніх.

Хлопець:

- Дозвольте калиту кусати?

Дівчата:

- А ми будемо сажею писати.

Хлопець:

- А я вкушу!

Дівчина:

- А я впишу!

Якщо хлопець не вкусив калиту, то дівчина з квачем вимазувала його сажею.

Якщо хлопець, проїхавши на коцюбі до коржа і підстрибнувши, відкушував шматок, то він спокійно сідав.

Гра «Зав’яжи снопочок»

Змагаються дві команди .Завдання учасників по черзі добігти до «поля», принести по одному колосочку і разом зв’язати снопочок. Перемагає та команда, яка швидше виконає завдання.

Гра «Просо»

Вибирається хазяїн, який стає збоку. Решта дітей узявши за руки, стають вряд. Хазяїн з палицею підходить до крайньої дівчини і говорить:

• Дівко, дівко, наймись до мене просо жати.

• А яке воно?

• Отаке!- показує вище голови.

• А заміж?

• Хоч зараз.

Із цими словами вона кидає руку сусідки та біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця, а «хазяїн» переслідує її легкими ударами.

З такими ж пропозиціями звертається «хазяїн» до кожної з ряду і кожну перетягає на протилежний край. Після цього «хазяїном» стає інший гра продовжується.

Гра «Пан Калитинський і пан Коцюбинський»

Пан Калитинський:

- А чи хто хоче калиту кусати?

Хлопчик:

- Я хочу?

Пан Калитинський (звертається до одного з бажаючих):

- А ти хто?

- Я пан Коцюбинський.

- А я – пан Калитинський. Якщо ти хлопець серйозний, сідлай коцюбу.

Хлопчик бере коцюбу і, мов на коні під’їжджає до пана Калитинського, який намагається розсмішити його. Діти допомагають пану Калитинському – гуморескою, веселою піснею, кумедною інсценівкою. Якщо пан Коцюбинський протягом усього номера не посміхається, він має право підстрибнути і вкусити калиту. Та вартовий пильнує і вчасно смикає за стрічку. Калита підлітає вгору, і пан Коцюбинський повертається ні з чим. Гра повторюється. Можна запропонувати наступним бажаючим придумати собі інші прізвища від слова коцюба (Коцюбенко, Коцюбовський, Коцюбко, Коцюбатий тощо) – чим смішніше тім краще, але так, щоб не повторюватись. Інакше представляється і вартовий.

Гра «Каша»

Гравці збираються у коло, і один із них, кидають м’ячем по землі, кричить: Тут каша!

Усі кидаються до м’яча намагаючись піймати його на льоту. Хто піймає, той сідає верхи на того, хто потягнувся за м’ячем, але не піймав. Вершник уже з спини товариша кидає м’яч, Хто піймає, той сідає на того ж коня. Якщо вершник потягнеться за м’ячем, а піймає кінь то під сміх гравців відбувається зміна ролей: кінь стає вершником, а вершник – конем. Якщо м’яча ніхто не піймає, то «каша розсипається», і гра починається спочатку.

Ведеться гра і так: той, хто не піймав м’яча, замість спини підставляє товаришу руки, складені човником. Той з усієї сили б’є по руках м’ячем і, якщо гравцеві вдасться затримати його у руках або підхопити із землі, то в свою чергу б’є сусіда, причому всі гравці стають у коло.

Гра «Ой на горі жито – сидить зайчик».

Ой на горі жито

Сидить зайчик.

Він ніжками чеберяє.

Коли б такі ніжки мала,

То я б ними чеберяла,

Як той зайчик,

Як той зайчик.

Ой на горі просо

Сидить зайчик.

Він ніжками чеберяє.

Колиб такі ніжки мала,

То я б ними чеберяла,

Як той зайчик,

Як той зайчик.

Ой на горі гречка

Сидить зайчик.

Він ніжками чеберяє.

Коли б такі ніжки мала,

То я б ними чеберяла,

Як той зайчик

Як той зайчик.

Гра « Ящур»

Збираються дівчата. Одну з з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки, водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре,

В гороховім місті,

Май собі дівку,

Як перепілку,

Котру маєш,

Як не ймеш

Зараз вмреш.

Завтра поранку

Сховаєм у ямку

Пирогів напечем,

Ящура пом’янем,

А ти таки, ящуре,

Не соромся,

Котрійсь пані поклоняйся.

Чи старій, чи малій,

Чи мені молодій.

Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється їй. Дівчина дає якийсь подаруночок.

Діти продовжують гру, поки ящур не обере кожну з учасниць гри й отримає подаруночки.

Потім дівчата починають по черзі просити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку,

Оддай мою худібочку,

Що я пряла, заробляла,

Із ящуром прогуляла.

Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.

Притча про хліб

Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити вартість золота. І сказав йому мудрець:

- Ти що-небудь сьогодні їв?

- Нічого не їв.

- А вчора?

- І вчора не їв.

- А позавчора?

- Позавчора їв.

- От коли ти поголодуєш три доби своє золото віддаси за шматок хліба.

Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство - хліб. Кожного разу, беручи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо їхню працю.

Легенда про хліб

Колись давно жив один чоловік. Ходив на полювання, ловив рибу, збирав коріння трав, та ситим ніколи не був. Якось зголоднів, нічого не вполював, сів і зажурився.

-Охо - хо… Якби у мене була золота комора, щоб усіх на світі годувала!

Почуло це Сонце і каже.

- Така комора є. Тільки біля неї треба старанно ходити - рук не шкодувати. Ось тобі золоте зернятко. Зроби, як я велю. Узяв чоловік зерно і все зробив, як Сонце навчило. А потім і правнуки так робили.

Та комора – то родюча нива. А золоте зернятко-жито, пшениця….

Народні прикмети

• Під час вечері новий хліб не починали, бо сварка вчиниться.

• Як сонечко сяде, новий хліб не починають, бо злидні заїдять.

• Якщо миші доїдять залишки хліба після вечері, то у господаря зуби болітимуть.

• Калач починай різати з голови.

• Хліб під час обіду впаде - гість до вас поспішає.

• Перед обідом і після нього, для щастя, їж шматочок хліба сіллю.

• Хліб у печі роздвоївся - до від’їзду одного з членів родини.

• Коли собака не їсть хліба після хворого - той скоро помре.

• Вродили горіхи - наступного року вродить хліб.

• Рясно цвіте горобина - вродить овес.

• Ячмінь сіють, поки цвіте калина.

• З’явились комарі - можна сіяти жито

• Сій вчасно - вродить рясно.

• Сій овес у кожусі, а жито в брилі.

• Не вважай на врожай, а жито сій, то хліб буде.

• Гречка каже: а мене хоч в золу, аби в пору.

• Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти.

• Не можна починати роботу, коли господар хворий - «буде мізерне зерно»

• Не можна лихословити та лаятися, щоб чорт не ходив слідом та не розсівав бур’янів.

• Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть збіжжя.

• Не можна в цей день позичати посівного зерна, аби до нового врожаю не йти в позички.

• Під час вечері новий хліб не починали, бо сварка вчиниться.

• Як сонечко сяде, новий хліб не починають, бо злидні заїдять.

• Якщо миші доїдять залишки хліба після вечері, то у господаря зуби болітимуть.

• Калач починають різати з голови.

• Хліб під час обіду впаде-гість до вас поспішає.

• Перед обідом і після нього, для щастя, їж шматочок хлібу з сіллю.

• Хліб у печі роздвоївся-до від’їзду одного з членів родини.

• Коли собака не їсть хліба після хворого-той скоро помре.

• Вродили горіхи-наступного року вродить хліб.

• Рясно цвіте горобина-вродить овес.

• Ячмінь сіють, поки цвіте калина.

• З’явились комарі-можна сіяти жито.

Хліб у замовляннях

На сон-віщун

«Неділя з понеділком, вівторок з середою, четвер з п’ятницею, а тобі, субота, дружини немає; ось тобі хліб-сіль, а мені дай віщий сон».Читаючи замовляння, у голову кладуть хліб і сіль.

Замовляння домовика

На Єфрема (10 лютого) підгодовують домовика, залишаючи йому їжу, примовляють:«Господарю-батечко, хліб-сіль візьми, тварину доглядай!»

Переходячи на нове помешкання, домовика кличуть за собою.

«Кланяюсь тобі, господарю-батечко, запрошуємо тебе до нас у нові хороми. Там для тебе містечко тепленьке, і частування гарненьке».

Господар повинен покласти у новому будинку для домовика цілу хлібину, солі і чашку молока.

Щоб не вкусила оса

Оси, оси, залізні носи, кусайте мене, я вам, отець, дам пирога копець.

Замовляння на врожай

По обіді (першого червня) селяни з гілок верби та берези сплітали колесо і катали його навколо ниви, наспівуючи:

Ти котись, жито густе, по ниві,

Ти котись, колосисте, по ниві,

Від вогню громового спасіте,

Від води худої одтягніте,

Від порчі, зглазу одведіте!...

Ти котись, густе жито,

Наш рід підіймати.

Вмиюсь я (ім’я) на вранішній зорі вранішній зорі вранішньою росою і обведу навколо себе безім’яним пальцем і скажу:

«Ти, зоря вранішня, і ти, зоря вечірня, впадіть на моє жито, пшеницю, овес, щоб росли вони як ліс високі, як дуб міцні.»

Хліб в народних святах, традиціях, обрядах і звичаях

З давніх часів батьки навчали дітей своїх традицій - берегти хліб. Паляниця повинна лежати на столі, і ніхто, навіть діти, не насмілювався покласти її догори.

Немовля разом із материним молоком уживало хліб: йому давали обгорнуту в полотняну «м’якушку - смоктунця». Їжею і окрасою був хліб на різних святах і в обрядах. Жодне весілля не обходиться без короваю, а до нього випікають шишки, калачі, дивні тощо.

На Великдень обов’язково випікали круглі калачі - паски.

З хлібом на вишитому рушнику йшли оглядати поле, сіяти, жати. У день повернення птахів з теплих країв випікали «сорок», «жайворонків», давали їх дітям, а вони виходили у двір, підкидали « пташок» угору і закликали весну, вітали її прихід.

Поступово виникали звичаї і обряди, пов’язані з обробкою ґрунту, посівом та доглядом за рослинами, збирання урожаю. Починались вони на Новий рік, коли водили Меланку, козу, щедрували й посипали, імітували оранку плугом.

Сійся, родися, жито - пшениця,

Всяка пашниця.

На щастя, на здоров’я, на цей новий рік!

Щоб вам ліпше велося. Ніж той рік!

Льон по коліна, щоб у вас, хрещених, голова не боліла!

Бувайте здорові, щоб водилися у вас воли й корови, Часник - як бик, цибуля - як дуля,

Горох - як капуста, аби була господиня тлуста!

* * *

Ой у полі плужок оре!

Щедрий вечір, добрий вечір

Добрим людям на цей вечір!

За ним плужком Господь ходить,

Святий Петро помагає,

Божа Мати їсти носить

Їсти носить, сина просить:

«Ори, синку, цю нивку

Та й посіємо пшеничку».

* * *

Щедрівочка щедрувала,

До віконця припадала,

Що ти, тітко, наварила,

Що ти, тітко, напекла,

Неси мені на поріг

Чи вареник, чи пиріг.

Ой походи коло пічки,

Пошукай нам перепічки.

Ой походи коло кваски,

Пошукай нам ковбаси.

Винось сала, не скупися,

Щоб твій ячмінь уродився,

Щоб скотина водилася,

А пшениця родилася.

* * *

Щедрик - ведрик,

Дай вареник.

Щедрик - ведрик,

Сивий веприк

Із колосочка

Жита мисочка,

Із снопочка -

Ціла бочка.

Вам щедрець -

Мені млинець,

Грудочки кашки,

Пару яєць.

* * *

Меланчина мати пішла щедрувати

Василечка прохать:

- Василечку, батьку,

Пусти мене в хату,

Я жита не жала,

Чесно хрест держала,

Золоту кадильницю,

Кадітеся, люди,

Вам Чесно хрест буде,

А нам паляницю давайте,

Не ламайте, а цілу давайте!

З празником,

Будьте, щасливі!

* * *

Ой Боже, Боже,

Нам допоможе

Жито, пшеницю

Всяку пашницю!

Сію, вію повіваю,

З Новим роком поздравляю!

* * *

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житню.

Де замахне - жито росте,

Роди, Боже, жито, пшениця

І всяка пашниця.

У полі зерно,

А в домі добро!

Сійся, родися

Жито, пшениця,

Всяка пашниця,

Зверху колосиста,

Зісподу корениста,

Будьте зі святом здорові!

* * *

А в полі - полі

Сам плужком оре,

А за тим плужком

Сам Господь іде.

Діва - Марія ризу носила,

Ризу носила, в Бога просила:

- Уроди, Боже,

Жито - пшениця

І всяку пашницю!

Сію, вію, повіваю

З Новим роком поздравляю.

* * * * *

На Катерину 7 грудня ворожили дівчата . Вони насипали в миску каші і йшли гуртом надвір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде.

* * * * *

На Андрія 13 грудня пізно в ввечері дівчата збиралися в окремий гурт для ворожінь. Взявши вдома борошна, сходилися до однієї з подружок. Щоб замісити його, тричі ходили до річки: воду приносили лише в роті. Зачерпнувши долонею із дна джерельця, дивилися, що потрапило до рук: якщо камінець – майбутній чоловік буде малярем, земля – хліборобом, скіпка – столяром.

* * * * *

На передодні Водохрещя святкується Голодна кутя. На вечерю подають лише пісні страви вареники, кутя, гречані млинці та інше. Після вечері діти проганяють кутю, виходять хати і палицями б’ють у причільний кут , промовляючи: Тікай, кутя, із покуття, А узвар - іди на базар, Паляниці, лишатись на полиці, А дідух - на теплий дух, Щоб покинути кожух. Увечері, як стемніє, виносять з хати дідуха і спалюють його , а попіл несуть на город, щоб огірки родили. Починається Різдво з Святого вечора-надвечір’я Різдва. Під вечір господар заносить до хати сіно, солому і притрушує стіл перед тим, як покрити скатертиною. Під скатертиною на сіно клали зерно щоб був урожай гарний. На покуті ставили перев’язаний перевеслом прикрашений сніп-символ достатку. Біля нього клали ярмо від плуга чепіги та інше. Стіл накривали білою вишитою скатертиною. На скатертину викладали 12 страв. Господар з господинею обходили усю господу з хлібом і кутею. Господар благословляє хлібом усю худобу, доторкаючись 3 до голови: - Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіра не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті. Господиня в цей час годує вареною пшеницею - кутею всіх курей, гусей та іншу птицю, щоб добро велося. Після цього господар тричі закликає: - Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти. Після третього разу, погрожуючи бичем, господар промовляє: - Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та круті гори, а нам шкоди не роби. Живі, пам’ятали про своїх померлих родичів, ставили на вікнах кутю, щоб душі померлих могли підживитись. Господар запрошує всі мертві душі на святу вечерю. Разом з макітрою і запаленою свічкою він обходить тричі» за сонцем» навколо столу і ставить макітру кутею і свічку на стіл. Потім уся родина молиться, а після молитви починають вечеряти. Найстарший член сім’ї перехрещує кутю в макітрі, а вже потім кутю куштують інші члени сім’ї.

Господар підкидає за кожною промовою ложку куті до стелі. Щоб так ягнята стрибали! Щоб так телята брикали! Щоб пшениця родила! Як зерно скаче від землі до стелі! Благословив Бог і я благословляю! (тричі хрестить кутю, потім їдять).

* * * * *

З давніх часів був такий звичай: як починалися веснянки, перший раз варили горщик каші. Виносили його на вулицю, закопували й прибивали кілком.

Пора вже кашу закопати,

Щоб урожай був багатий.

Ой, новенький горщик,

Пшоняна каша,

Щоб щасливо нам жилося,

Родинонько наша.

Закопаймо кашу, родино,

Щоб нам добре жито родило;

І житечко, і ячмінь,

Щоб у щасті жити всім.

А у нас же кругом пшениця?

Чи жито, чи пшениця,

А би було чим живитися.

Роди, земле, жито-пшениця,

І всяку пашницю.

Хліб в обряді сватання

Сватання відбувалося після того, як хлопець і дівчина домовлялись побратися. Наречений обирав собі старостів і вони йшли до батьків дівчини з хлібом. Їх зустрічають батьки молодої. Старости говорять: «Прийшли до вас шукати дівчину. Чули, що є у вас красива та робоча. Хочемо забрати вашу красуню.» Батьки звуть дівчину, розхвалюють її достоїнства. Старости: - Просимо поміняти ваш хліб на наш. Наш нате, а свій дайте. Після цього міняють хліб. Молода бере вишиті рушники і перев’язує сватів, а молодому на руку в’яже хустку. Після того, як засватають дівчину, перед весіллям у п’ятницю ввечері перевозять придане молодої і співають:

Свекрусі:

Тобі, мати, не журитися,

Тобі, мати, веселитися,

Тобі, мати, хату не топити

Тобі, мати, діжу не місити

Як топила, то й топитимеш,

Як варила, то й варитимеш

Тільки тої слави,

Що невістку діждала.

Випікання короваю - весільного хліба

Дню весілля передувало випікання короваю - весільного хліба - символу достатку. Коровайницями запрошували не розлучених і не вдів, а лише жінок, які добре жили зі своїми чоловіками.

Вони несли з собою на коровай борошно, яйця. Розчиняли тісто і місили, випікали коровай під супровід різних приспівок, примовлянь.

У них висловлювали доброзичливі побажання молодим - щоб були щасливими, заможними:

До бору, бояре, до бору.

Да рубайте сосну здорову.

Да ведіте її додому,

Да рубайте її дрібненько,

Загнічуйте коровай ясненько,

Щоб наш коровай ясен був,

Щоб наш Івашко щасливий був.

Спекти коровай запашний, смачний і гарно прикрашений вважалося честю для коровайниць, тому його « сиром посипали, маслом поливали». Він був ніби дарунком молодій і молодому від їхніх родичів. Коровай - невід’ємна частина весільного обряду. Його печуть тільки у четвер, перед обідом, вибирають до заходу сходу. У випіканні беруть участь 4 жінки.

Рецепт випікання короваю.

На коровай тісто місять круто. Для цього беруть 4 літри молока,300 грам маргарину, 20 яєць, 40 столових ложок цукру і 200 грамів дріжджів. Цього вистачає на коровай. Дно жаровні посипали і клали мідні гроші у кожний куток. Жито символізує щасливе життя молодят, в гроші - багатство. Коли тісто перемісили разів зо три і воно зійшло, приступають до складання короваю. Качають нетовсті джгутики, на краєчку роблять розрізи і «ставлять» один за одним щільно. Коли коровай підійде, можна випікати. Садили коровай всі чотири жінки: бралися за лопату, цілувалися навхрест і приказували: Коровай, коровай, високий виростай, а верх не згорай». Пікся коровай дві години. Потім його вибирали і обмітали.

Випікання короваю супроводжувало такими піснями:

Як піду я берегом-лугом,

Чи не стрінусь я з несудженим другом. Здоров, здоров, ой несуджений друже.

Ми любились із тобою дуже.

Ми любились, як голубів пара.

Розійшлися, як чорна хмара.

Ми любились, як зерно в горісі,

Розійшлися, як туман по лісі.

Під час випікання жінки співали:

Благослови, Боже,

Пречиста госпоже,

І отець, і мати,

Своєму дитяти

Сей коровай зібгати.

Хороший коровай убгали,

В середину місяць клали,

А довкола зороньками

З райськими пташечками.

Після того, як коровай посадили в піч, жінки брали діжку, в якій місили тісто, піднімали її вгору , цілувались навхрест і приспівували:

Піч наша на сохах,

А діжу носять на руках,

Піч наша, піч пече,

Хорошенько коровай спече.

* * * *

Багато уявлень про паску пов’язували з городніми роботами. На Великдень коли паску садили в піч, треба було садити в землю цибулю, бо добре вродить. Одну паску тримали на столі цілий тиждень –до проводів, що добре вродила пшениця і всяка пашниця. За народними повір’ями, що стосувалось паски, мало дуже велике значення: крихти не можна було викидати свиням чи курям, лише рогатій худобі; вершечок від паски, висушений і залишений про запас, мав, за повір’ям, лікувальні властивості не лише для людей, а й для худоби. Посвятивши в церкві обрядову їжу на Великдень, господар обходив подвір’я-давав тваринам покоштувати свяченої паски. У Великодній понеділок ходять в гості обмінюються гостинцями. Хрещеники носять хрещеним батькам пироги. У середу після обіду хазяйки печуть кукуци-малі хлібини з житнього борошна. Того дня ходять малі діти за кукуцами, тому їх звуть кукуцарі. Стають під хатою рядком під вікнами й кличуть всі в один голос: «Грійте діда! Дайте хліба. Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички!» Кричать доти, доки хтось не вийде з хати і не дасть кукуци.

* * * * *

Зі святом Юрія пов’язано багато обрядів. У Карпатах на Юрія виганяли худобу на пасовисько, а господар повинен був ранком в це свято викачатися в росі на своєму полі, щоб був добрий врожай цього року.

Період збирання врожаю має свої звичаї обряди. У перший день жнив урочисто вирушали до схід сонця на поле, вдягнені у чистий одяг, і першу зажинку починала найкраща жниця. Починали жати малий клаптик землі, щоб у самий перший день жнив було легше починати. Сніп з першого ужинку встановлювався на покутті. Щоб жнива пройшли швидко й успішно. Тому господарі у цю хвилину бажали один одному щасливих і радісних жнив. Відтоді на повний хід починалися жнива. Віддавна жнива проводилися толокою, коли декілька сімей об’єднувались, щоб спільно обробити поле кожної з них по черзі. Закінчувалася толока обідом у господаря. На полі завжди залишали жменю не вижатого збіжжя, його урочисто прикрашали стрічками, осінніми квітами і називали «Бородою», в окремих регіонах України – «Козою», «Перепілкою».

Хліб оспіваний у поезії

Зал святковий весь аж сяє,

Так від сонечка розцвів.

Це ж сьогодні день врожаю,

День невтомних трударів

Честь і слава хліборобам,

Що живуть в моїм селі.

Хлібороби хліб нам роблять,

Знайте й ви про це малі.

Як їсте ви паляниці,

Калачі смачні їсте, -

Не забудьте уклониться

Хліборобові за те!

Певне, чули ви, малята,

Вже не раз такі слова:

«Хліб потрібно шанувати!

Хліб - усьому голова!»

(М. Познанська)

Де не глянь - колоски

Гей, простори які!

Любо - мило землі:

Де не глянь - колоски,

Та всі в золоті - сріблі.

Де не глянь - колоски.

Проти сонця блись - блись….

Лише ген у краю ліски,

Ніби дим, простяглись.

(М. Познанська)

Урожай

Ідем далеко в поле,

Дзвіночки - дзінь, дзінь, дзінь…..

Жита шумлять навколо,

Біжить за ними тінь.

Вітрець летить крилатий,

Жита - по небокрай,

Говорить гордо тато:

- Хороший урожай!

- Оце я тут трудився, -

Він мовить дітворі…..

А жайвір в небо звився,

Видзвонює вгорі.

(Л. Забашта)

Посівна веснянка

Сійся , вівсе,

В чисті ріллі,

Тобі сонце

Силу ввіллє.

Обери скоріш,

Ячменю,

Чорне поле

На зелене.

Весна красна

Не бариться:

Дружно сійся,

Яровиця.

Хай зійде

Твоє насіння

На щасливе
Колосіння.

(В. Ковчевський)

На посів

На посів. На посів залишаю добірне,

Найчистіше для всіх, найповніше зерно.

Земле рідна, тобі споконвіку ми вірні,

Нам би ниву орати й засівати її заодно.

Сіячі. Як нам добре в земному роздоллі

Почувати, що сходи, мов думи, рясні.

І, здається, нема та й не треба нам кращої долі:

І, здається, нема та й не треба нам кращої долі:

Щедро нива засіяна - буде хліб, а до хліба - пісні.

(М. Сингаївський)

Етюд про хліб

Яйце розіб’є, білком помаже,

На дерев’яну лопатку - та в піч,

І тріскотітиме іскрами сажа -

Мініатюрна зоряна ніч.

На хмелі замішаний, видме груди,

Зарум’янілий, круглий на вид.

Скоринка засмалена жаром буде,

Аж розіграється апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата

Вийме з черені, де пікся теплі, -

І зачарується білена хата

З сонця пахучого на столі.

(І. Драч)

Засівна

Гей, прослала нива

Чорне полотно.

Ллється жовта злива -

Сіється зерно.

Сійся, родися,

Колоском розвийся,

Засівайся, ниво,

Людям на добро!

Хай у дні яснії

Зерно проста,

Як мої надії,

Як мої літа.

Сійся - родися,

Колоском розвийся,

Засівайся щастям,

Ниво молода!

(В. Симоненко)

Хліб і слово

У стінах храмів і колиб

Сіяє нам святково,

Як сонце, випечений хліб

І виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

Як сонце незгасне,

І свій духмяний хліб ясний,

І рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,

Їм тихо дзвонить колосок,

І золотом сіяє сніп

Під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить

Бешкетнику - харцизі

Їх слово батьківське звучить,

Як заповідь укнизі,

Цей сплав чудесний, золотий

З яристих зерен літер:

«Не кидай хліб, бо він - святий,

Не кидай слів на вітер!»

(Д. Білоус)

Хліб

Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала,

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремча.

Як небо зорями, той мамин хліб

Обсипаний був зернятками тмину,

Він кликав і манив мене здаля,

Як свято пахощів у нашій хаті.

Я не збагну ніколи, як вмістилось

Моє життя в маленькім слові: хліб

Вселенна - в зірці тмину запашного.

( Б. Олійня)

Дивлюся

На скибку хліба я дивлюся,

Румяну, білу, запашну,

На скибку хліба я молюся,

До неї руку протяну,

Молюсь за тих, хто скибки тої

Не дочекавсь, заснув навік.

Зими холодної, лихої,

В той чорний,

Тридцять третій рік.

Молюсь за нас, дорослі й діти

Щоб не зазнали бід отих.

Нехай поняття хліб, життя і жити -

Завжди належать до святих.

(О. М. Мамай)

Обряд обжинки

Дівчинка 1:

Наш пан молоденький

Під ним коник вороненький

По полю проїжджає,

Женчиків виглядає.

Дівчинка 2:

Чи не йдуть мої женці

Чи не несуть вінка в руці?

Аж ідуть женці з лану,

Несуть вінок пану.

Хлопчик 1:

Ой обжинки, хазяїну, обжинки,

Позжинали рученьки й ніженьки

Ой ми свої рученьки обжали,

Доки твоє житечко дожали

Хлопчик 2:

Ой одчиняй, хазяїну, ворота

Бо вже іде з поленька робота

Сплести тобі віночок із золота

Ой не з золота, ой не з золота, а з жита

Дівчинка 3:

Чи упорався, господар в домі?

Чи порядок є в коморі?

Діставай зі скрині червінці

Чуєш співи? Це йдуть женці.

(виконують пісню «Ой на горі та й женці жнуть»)

Господар:

Все готове, добрі люди

Хто зажав сніп – платня буде

По червінцю й меду чару.

Хлопчик 3:

Косарики танцювали

Дівчата - снопи в’язали

Як прийшов лану кінець

Гуртом заплели вінець.

(Дівчата тримають снопик і віночок із колосків, прикрашений калиною. Дарують його Господарю)

Дівчинка 1:

Кінець нивочці, кінець,

Будемо плести вінець,

Добре нам було жати,

Бо було з ким розмовляти.

Хлопчик 1:

Котився віночок по полю,

Просився в господаря в стодолу,

Вже я набувся,

На полю

Вже на полю набувся,

Буйного вітру начувся,

Ранньої роси напився.

Я недовго полежу.

Зараз по полю побіжу.

Дівчинка 2:

Ой вижали житечко в добрий час

А тепер, господарю, частуйте нас.

Ой, як будеш, господарю, частувати.

То не буде житечко вилягати.

(господар ставить жбан із медом, кладе паляниці).

Господар: Ми готові частувати,

Мед солодкий наливати,

(одній з дівчаток на голову кладуть вінок).

Хлопчик 2:

Господарю женці йдуть,

Золотий вінок несуть.

Місяць - місяченьку,

Освіти в поле доріженьку,

Щоб ми не заблудили,

Віночок не загубили.

Бо наш віночок красний,

Як місяченько ясний.

Іще вищий від плота ,

Ще дорожчий від злота.

Іще вищий від гори,

Ще ясніший від зорі.

(дарують господарю вінок)

Господар каже:

Дав бог нам жнива щасливо почати,

Та й сто кіп жита в полі нажати.

Звезти в стодолу ячмінь, пшеницю,

З нового врожаю спекти паляницю.

Дівчинка 3:

Проходять люди нивою

Між золотавих кіп.

З усмішкою щасливою

Кладуть останній сніп.

Хлопчик 3:

Уже порою пізньою

Закінчили жнива,

І радісною піснею

Вже поле ожива.

(Виконують пісню «Зеленеє жито, зелене».)

29