Сценарій літературного свята «Ой летів журавлик з дому на чужину …»

Сценарій літературного свята

«Ой летів журавлик з дому на чужину …»

Святково прикрашена сцена шкільної актової зали. На задньому плані сцени летить у небі ключ журавлів, а йому назустріч насуваються сині хмари.

1 ведучий Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них гуде, шумить. Пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочії дисканти,

То не питай: «Сей поїзд - звідки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?»

Се – емігранти.

2 ведучий Коли побачиш – на пероні десь

Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок худих, блідих, аж серце рвесь,

Зів′ялих, мов побите градом жито,

Мужчин понурих і дітей дрібних

І купою брудні, старії франти,

Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надій марних,

Се – емігранти.

3 ведучий Євген Маланюк, Богдан Лепкий, Юрій Клен, Олександр Олесь, Іван Багряний, Володимир Винниченко, Олена Теліга, Олесь Ольжич. Їх називали « зрадниками Батьківщини», «відщепенцями», а виявилося,

4 ведучий Не знайдемо жодної країни світу, яка за своїми межами мала б так багато визначних митців літератури як Україна. Розкидала доля українських письменників по усьому білому світі.

В Америці жили Є.Маланюк, Василь Барка,

У Канаді – Улас Самчук. Лідія Палій,

У Бразилії – Віра Вовк,

У Франції – Володимир Винниченко,

У Німеччині – Юрій Клен, Михайло Зеров,

У Чехії й Словакії – Олександр Олесь, Олег Ольжич,

В Австралії – Дмитро Нитченко, Роман Лисенко.

Покидати рідний край , Україну-неньку було важко, але й залишатися в Україні на поталу військовому трибуналу – теж не хотілося.

От вони і тікали світ за очі. Хто куди!

Учень 10 класу

Богдан Лепкий, якому 21 листопада 2012 року виповнилось 140 років з дня народження, похований у Кракові. Більшу частину свого життя прожив за кордоном, але ніколи не забував свій рідний край. Богдан Лепкий – автор відомої пісні «Видиш, брате мій», музику до якої написав його брат – Левко Лепкий.

Богдан Лепкий «Журавлі»

Видиш, брате мій, Заки море перелечу,

Товаришу мій, Крилоньки зітру».

Відлітають сірим шнурком Мерехтить в очах

Журавлі у вирій. Безкінечний шлях,

Чути: «Кру! Кру! Кру!» Гине, гине в синіх хмарах

В чужині умру, Слід по журавлях.

Учениця 10 класу

Відлітали у вирій птахи. Журавлі – вони вічні, бо символізують повернення додому, до рідної землі. Людина також птах, бо зіп′явшись на ноги, летить у світ, що не завжди пригортає. Так сталося і з талановитим письменником 20 століття Євгеном Маланюком, якому довелося вистраждати 48 років еміграції. У вірші «Біографія» він писав:

Мушу випити келих до краю - Там жито – надовго збите,

Полиновий мед самоти. Там чорним повітрям – мор.

Так нещадно, так яро згораю,- А я мушу незморено – просто-

Чи ж побачиш, почуєш ти? Смолоскипом Тобі Одній,

Недорізаним звіром – вітер Я – кривавих шляхів апостол –

Проридає в страшний простор. В голубі невечірні дні.

Учень 11 класу

Доля українського апостола Є.Маланюка – терниста доля поета-емігранта. Вона дійсно схожа з долею журавля з поезії «Ой летів журавлик з дому на чужину» Яра Славутича.

Читають учні 9 класу:

1.Ой летів журавлик з дому на чужину

І у небі плакав нічку не одну –

Покидав тополі, покидав калину,

Полишав навіки рідну сторону.

Як летів у хмарі – серце заболіло,

Впали сині сльози, як дрібна роса,

Надривались крила,пісня спопеліла:

«Прощавайте, люди, ріки й небеса».

2. Доле журавлина, де тебе шукати?

У чужому небі, в далекій далині?

Вдалині від дому, вдалині від хати,

У чужому світі, в щемній стороні.

Україно мила, ти сльоза здалеку,

Проросту в чужині лихом степовим –

І ніхто в тім краї не згада лелеку,

Що на власне горе залишивсь живим…

3. Вигортає хвиля, а за нею – друга,

А землиця рідна плине, як печаль,

Зламана калина, зацвіла наруга,

Журавлина туга. Молодий відчай.

Боже, що то з нами наробила доля!

Хто цю землю всіє і хто стане жать?

Мати-Україна стала серед поля,

Хлопці-журавлята на ріллі лежать…

4. Чи назад вернутись і шукать там смерті.

Загасити душу, як сумну свічу,

Що ж на Україні легше було б вмерти,

Та не від Вкраїни, від тортур лечу…

Ой летів журавлик з дому на чужину,

І у небі плакав тяжко і ридав.

Покидав тополю, покидав калину

І навіки землю рідну покидав.

Учениця 11 класу зі свічкою в руках:

Юрій Клен «Прокляті роки»

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть відірвані від рідних хат,

Помолимось за тих, що у розлуці

Вночі гризуть залізні штаби грат,

Що думають жаль у невимовній муці,

За тих, кого веде на страту кат.

Над нами ,Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

1 ведучий

Ось ця свічка з храму горить за упокій душі славного «витязя української поезії» Василя Стуса.

Читають учні 8 класу:

Як добре те, що смерті не боюся Народе мій, до тебе я ще верну,

І не питаю, чи тяжкий мій хрест, Як в смерті обернуся до життя

Що перед вами , судді, не клонюся Своїм стражденним і незлим обличчям.

В передчутті недовідомих верств, Як син, тобі доземно уклонюся,

Що жив, любив і не набрався скверни, І чесно гляну в чесні твої очі.

Ненависті, прокльону, каяття. І в смерті з рідним краєм поріднюся.

2 ведучий

І він повернувся в Україну після своєї смерті у свої 28 років. 4 вересня 1985 року Василь Стус помер на чужині, відбуваючи покарання в 23 роки неволі, а в 1988 році – його реабілітували «за відсутністю складу злочину». І тільки у 1989 – прах письменника перевезли до Києва.

Що тебе клясти, моя недоле?

Не клену. Не кляв. Не проклену.

Несіть мене, лелеченьки,

Мертвого додому.

3 ведучий

А скільки їх ще лежать у промерзлій землі на Соловках чи у засніженій тайзі на Колимі, скільки їх лежать під похиленими табірними табличками у безіменних братських могилах?

4 ведучий

Володимир Сосюра так згадував письменників

у вірші « Розстріляне безсмертя»

В вікно б′є, вітер непривітний, Й заходить тихо у кімнату

Дощем, як снігом, в час зими. Печальний Міша Йогансен…

І дивляться Василь Блакитний Він теж упав від кулі ката,

І Хвильовий на мене з тьми. лицем упав чи горілиць,

…Душа Миколи Куліша із ним упав Косинка Гриць.

Крилами б′є в вікно блакитне «Прощай, матусенько, єдина!»

Крізь ніч, похмуру й непривітну, Я певен, що так Гриць сказав.

В мою поему поспіша. І постріл тяжко заридав…

Він геній був… І цілували губи сина криваву землю

Пішов у небуття, як дим. України …

Серця спинились їхні чулі Про них співаю я сьогодні

Од голоду, а чи від куль… і про усіх, кого нема,

І ті, кого любить я звик, кого ковтнула смерті тьма…

І Кириленко, і Кулик, Їх кров наповнила б безодні!

Що з нами йшли у даль щасливу, Досвітній, Епік …Любі, любі,

І Підмогильний, і Вражливий, хоч в пісні воскресив би вас

Що з смертю вийшли на двобій, і той страшний, безумний час!

Кривенко, Плужник, Лісовий Так тяжко плачу і дивлюсь

Стоять, мовчать у тьмі страшній. Я на розстріляне безсмертя,

Як на дитя убите мати.

Стоїть в очах примарне військо...

І дивляться Близько й Фальківський, Страшний пройшли ми, друзі, час,

Із глибини і тишини Та, як живі, вони між нас.

Вітають Мисика вони. І будуть жить на горе кату!

Не чуть за вікнами сирен… Безсмертя ж бо не розстріляти.

А я дивлюся в ніч патлату…