Есе на тему " Я мешканець Донбасу"

                            Есе  « Я мешканець Донеччини»

-Діти, а чи знаєте ви, що у світі нараховується близько 200 країн?Всі вони дуже різні. Є великі і середні за розмірами території, є зовсім маленькі, є країни – крихітки, країни – міста. Усі країни мають свої назви.

-Як називається країна, в якій ми живемо?

-Як називається столиця України?

-Як називається наше село?

-В якій області воно розташоване?

-Діти, сьогодні ми здійснимо подорож  нашою  країною – Україною.

            - Різні в світі є країни,

              Різні моди є на світі,

              Різні гори, полонини

              Різні трави, різні квіти.

              Є з усіх одна країна,

              Найрідніша нам усім,

              То - прекрасна Україна,

              Нашого роду дім.

Відвідаємо  нашу Донеччину .Вона знаходиться на південному сході України ( показати на карті) Сіли всі в наш поїзд і вирушаємо в подорож. А щоб не заблукати, будемо на карті позначати наш маршрут.

                           Перша зупинка називається « Я і моя сім ‘я»

Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіша в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.
Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєю  бабусею, своїм молодшим братом.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі .Від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами. Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.

• Назвіть своє прізвище, ім’я , по батькові і склад сім’ ї.
• Як звати маму, тата, сестричку, братика?
                     Друга зупинка « Мій рід»
• Перш ніж розпочати свою розповідь, довго думала… З чого розпочати? У кожної людини, крім тата і мами , братика чи сестрички , є ще рідня:
• Два дідусі – батько вашого тата і батько вашої мами,
• Дві бабусі – мати вашої мами і мати вашого тата,
• Дядьки – брати ваших тата чи мами,
• Тітки – сестри ваших мами чи тата,
• Дядькові і тітчині діти.
• Рід людини – це її родина від давніх часів до сьогоднішнього дня. Це вся теперішня рідня і вся давнішня рідня разом. Якщо ви прослідкуєте шлях від себе до ваших прабабусь і прадідусів, то побачите свій родовід.

                              Третя зупинка « Я і моє оточення»

Кажуть, що справжніх друзів не може бути багато. Я вважаю, що це правильно.

-У вас є справжні друзі?Чому саме їх я вважаю моїми друзями? Відповідь проста: мені з ними цікаво, приємно. І, головне, вони завжди допоможуть у скрутну хвилину порадою і ділом. Вони доводили це неодноразово.Так сталося, що ми троє живемо поруч. Тому немає особливих проблем із зв'язком. Ми бігаємо один до одного в гості, разом робимо уроки, ходимо гуляти. Оскільки ми вважаємо себе справжніми друзями, то намагаємося зацікавити і розважити один одного. У мене вдома є безліч книжок та ігор, тому я часто запрошую їх до себе в гості. Поки ми граємося, мама готує нам смачний обід. А потім, буває, усі разом робимо деякі складні завдання. Іноді ми ходимо додому грати на комп'ютері. У школі щирі приятельські стосунки між нами не зникають. Навпаки, ми намагаємося триматися разом, не давати ображати жодного з нас. Якщо сталася з кимось з нас неприємність чи в чомусь не поталанило, то ми робимо усе, щоб допомогти чи заспокоїти товариша.Ми товаришуємо вже два з половиною роки. Бували і суперечки, і непорозуміння, і розрив стосунків. Але через певний час усі ми намагались їх відновити. І це нам вдавалося. Я думаю, що друзями ми залишимося на все життя.

                                   Четверта зупинка « Я і суспільство»

Над сенсом життя тисячоліттями мислять вчені, філософи, поети. А мені здається, що я розумію сенс життя. Звичайно ж, сприймаю я його по-своєму. І не розумом, а почуттям.
Буває такий стан, коли кожною клітинкою тіла відчуваєш: живеш. Кожну хвилину гостро відчуваєш радість життя. Ось саме до такого почуття люди прагнуть весь життєвий шлях. І саме в ньому вони все бачать сенс життя, хоча пояснюють його по-іншому. По-різному пояснюють. Хтось - служінням Батьківщині, хтось - особистою матеріальною вигодою, престижем, успіхом, хтось - користю суспільству, служінням людям. Хтось бачить сенс життя в сімейному затишку, теплі та продовженні роду, а хтось – у релігії, владі над іншими.
Але насправді все це - лише шляхи, якими людина приходить до омріяного відчуття повноти життя. Особисто для мене, як для багатьох інших людей, життя наповнюється сенсом завдяки любові до дорогих мені людей. Це найпрекрасніший шлях, як я вважаю. Любов та кохання взагалі наповнюють сенсом цей світ, і коли-небудь врятують його. Як співав Володимир Висоцький: «Я дихаю, і значить, я кохаю. Я кохаю, значить, я живу».
Я вважаю, що насправді люди живуть все-таки не заради життєвих цілей, а заради самого процесу життя. Можливісті відчувати кожну крапельку дощу, що падає на плечі літнім днем. Або бачити, як сонячні промені просвічують крізь зелене листя дерев. Мати можливість говорити з іншими живими істотами, обмінюватися з ними думками.
А різні цілі в житті у людей - це насправді засоби відчувати себе живим, відчувати все більше життя, все більше задоволення від нього. Загалом, все більше випробовувати на собі життя у всіх його проявах: радості, переживаннях, щасті, любові, пристрасті, гніву, смутку.

П’ята зупинка « Моє село – моя Донеччина. Моє село частина України. Праця і господарча діяльність»

Народна мудрість каже « Кожному мила рідна сторона». Я з цим згодна. Живу я в селі Новоєли заветівка Красноармійського району. Тут немає великих вулиць та проспектів, немає театрів, але рідна земля, ниви, луги, хати – це моя батьківщина. Чим можна замінити хоча б один літній вечір, коли в парку співає соловейко, у траві « розмовляють»  цвіркуни, з балки лунає  жаб’ ячий спів, на вулиці чується дитячий сміх і босоноге тупотіння, а біля криниці чи хат сидять бабусі з дідусями і пригадують свої молоді роки. А ще мені уявляється така картина: літньої пори хлібороб удосвіта виходить у поле, щоб подивитись, як наливається колос, як тягнеться він до сонця , яке, крок за кроком, виходить з – під земляної перини і освітлює небокрай. Для когось це звичайний день, а для мене це наче казка. Наче природа причаровує усіх своєю красою . Багато різних думок виникає в мене, коли я думаю про рідну землю, про рідне село, про хліборобську працю. Щоб ти не думав, про що б не мріяв -  усьому міра хліба. В ньому – основа нашого благополуччя. Він – запорука наших радостей  і надій. Як говорили в давнину « Земля на зернятці стоїть». Поруч зі мною живуть хлібороби і я цим пишаюсь. Любити землю, знати ціну хлібові повинен кожен із нас : і ті, хто живуть в місті, і ті, хто в селі .Мене цікавить одне – чи вижили б ми без сільської праці? Ні! Сільське господарство основа усього.

Наша подорож закінчилася. Куди б доля вас не закинула, завжди пам’ ятайте  про свою сім’ ю, свій рід, друзів, своє квітуче село,Україну.