Внеклассное мероприятие "Голодомор"

УКРАИНА:

ГОЛОДОМОРЫ

1921-1923

1932-1933

1946-1947

Цель: воспитывать у детей личные черты личности гражданина Украины, патриотизм на основе личного осознания исторических фактов. Напомнить людям о страшной трагедии нашей истории уважать память погибших в невидимой войне.

Оборудование: на сцене плакат "Голодомор"

-    стоят свечки;
-    музыкальное сопровождение

Голодомор – не просто боль и рана. Это – чёрная дыра нашей истории, которая могла безповоротно уничтожить не тольки Украину, но и любую надежду на жизнь.

Почему это случилось и каким образом? Как случилось, что без стихии, без засухи, без иностранного нашествия столько человеческих жизней были обречены на смертные муки? Осмыслить наконец-то : что с нами происходило, обьяснить себе и всему белому свету. До сих пор не знаем всего масштаба этой трагедии, но уже знаем что это было. Был голод частино организованный, был массовый сталинский геноцид осознанно направленный на уничтожение украинского народа. Терор был развёрнутый планомерно и последовательно. Этот беспрецендентный за свим мучительным размахом преступление сталинщины нанёс Украине тяжелейшие потери, стоило нации миллион человеческих жизней. Во время голодомора в Украине каждый день умирало 25 тисяч людей.

Мы должны знать каждый факт, каждый указ, каждое имя – от жертв, до убий.

2008 год в Украине обьявлен Годом памяти жертв Голодомора. 24 ноября 2007 года стало началом официального празднования 75-х годов Голодомора 1932-1933 годов. Этого дня была установлена традиция проведения Всемирной акции «Зажги свечу!»

1-й ведучий:
Відкрийтесь небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, присілки ти хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невгасимий собор!

2-й ведучий:
Благословенний труд для щастя і добра
Хліботворящий люд на берегах Дніпра.
Це ми, о, Господи, твої плугатарі,
Орали, сіяли, молились на зорі.

3-й ведучий:
Немов своє дитя, ми пестили ріллю
Кохали ми життя, вклонялись мозолю,
Вдихали чорнозем, вгорталися в лани,
Не знали, що помрем з наказу сатани.

4-й ведучий:
Ви чули, юні і старі, в нас 33 богатирі
Були сучасники билин, Добринь ровесники були.
А вік новий... з яких доріг привів нам 33-й рік?
Понад селом, як бурелом,
Пройшов великий перелом...

80 лет назад по Украине гуляла смерть. Смерть без войны, без засухи и потопа. Смерть опустошила сёла и деревни, и живые не успевали хоронить мёртвых. Смерть имела имя - Голод.
Голод 32-33 годов одна с наибольших трагических страничек истории украинского народа. Миллионы людей, которые умерли в 33 году голодной смертью, не могли бесследно раствориться во времени. О них помнят те, кто выжил их дети и внуки. Послушайте признание очевидцев.

Жінку, вагітну на восьмому місяці з с. Харсин Полтавської області, яку піймали, коли вона рвала недозрілу пшеницю, побили дошкою, після чого вона невдовзі померла.
В с. Більське (тієї самої області) Настю Сліпенко, матір малих дітей, чоловіка якої перед тим заарештували, застрілив озброєний охоронник уночі, коли вона копала картоплю. Після цього троє її дітей померли від голоду.
В іншому селі цієї ж області сина "розкуркуленого" селянина, який збирав колосся пшениці на колгоспному полі, побив до смерті сторож-"активіст".

Один із активістів пригадує:

"Протягом жахливої весни 1933 р. я бачив людей, які вмирали від голоду. Я бачив жінок, дітей з роздутими животами, посинілих, які ще дихали, але з порожніми, позбавленими життя очима. І трупи - трупи в зношених вовняних кожухах та дешевих черевиках; трупи в селянських хатах, на талому снігу старої Вологди, під мостом Харкова. Я бачив усе це, не збожеволів, не покінчив життя самогубством. Я не проклинав тих, хто послав мене забрати в селян зерно взимку, а весною переконувати людей, що ледве пересували ноги, худі як скелет, або болісно опухлі, вийти в поле, щоб виконати посівний план ударними темпами."

Так давайте склоним головы в минуте молчания.

(Все встают. У ведущих в руках свечки)

1-й ведучий:
Хай палає свіча... хай палає
Поєднає нас вона в цей час.
Хай сьогодні спогади лунають.
Пам'ять чиста, світла і велична
Пісня й слово хай єднає нас.
Гори, священна пам'яті лампадо,
В урочій тиші під склепінням бань,
Щоб не підкралось забуття, як зрада.

В 1933 р. был в Украине сильный голод. Не было тогда ни войны, ни потопа. А была только злая воля одних людей против других. И никто не знал, сколько живых людей похоронено в могилах стариков, молодых и детей, и ещё не рождённых в утробе матери. На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили.
Шукали хліб усюди - розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.
Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року, Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.
Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.
Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила,
Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України.
Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.
Це була безкровна війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.

Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22 місяців.
У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області.
А вже до лютого 1933 року з України було вивезено майже все зерно.
Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Й.Сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища.
Із спогадів польського селянина, жителя села Богорія: «Коли в 33-му дійшли чутки про страшний голод на Україні, почали збирати пожертви – грішми і продовольством – на допомогу голодуючим. В мене грошей не було, то я пожертвував два мішки зерна. Але згодом стало відомо, що ваш уряд від нашої допомоги відмовився, заявив, що ніякого голоду на Україні немає».

Селян особливо розлючувало і викликало в них бунтівничі настрої те, що зерна, яким вони могли б прогодуватися, було вдосталь.У 1932 році в Україні не було посухи. Цим голодомор 1932-33 рр. відрізняється від голоду 1921 року і від голоду 1946-47
рр. Американський кореспондент, який в цей час побував в Україні, розповідав, що з вікна вагону він бачив величезні піраміди зерна, навалені просто неба, з яких йшов дим від внутрішнього згорання.

«Боже, врятуй мою Маму!»
Мамо! Матусю! Рідненька!
Не покинь мене, моя ненька!
Не лети ти до синього неба,
Бо для доні тобі жити треба.
Твоя донечка їстоньки хоче.
Ось і мишка про жито шепоче...
Хоч не хліба мені, а зернинку знайти,
І до тебе тоді були б сили дійти.
Це зернятко тобі я усе б віддала,
Аби тільки, Матусю, була ти жива!
Боженька! Чуєш? Врятуй мою Маму!
Братика й тата вже кинули в яму.
Від голоду вмерло все наше село.
А людей тут багато-багато жило!..
Залишились тілько я і Матуся.
Тож до тебе, Єдиного, я зараз молюся!

Т. А. Гончар

В Украине стало возможным говорить о Голодоморе после декабря 1987 года. И только через девять лет, 26 ноября 1998 года, Указом Президента Украины был учреждён День памяти жертв Голодомора (каждая четвертая суббота ноября). В мае 2003 года Верховная Рада Украины в официальном обращении к народу Украины признала Голодомор 1932 – 1933 годов актом геноцида. Факт геноцида украинцев сталинским режимом в 1932 – 1933 годах был официально признан 11 правительствами стран мира, 4 ноября 2005 года Президент Украины В. А. Ющенко в Указе „О почтении жертв и пострадавших от голодоморов в Украине” назвал голодоморы 1921 – 1923, 1932 – 1933 и 1946 – 1947 годов геноцидом украинского народа. По инициативе Президента Верховная Рада Украины 28 ноября 2006 года приняла Закон „О Голодоморе 1932 – 1933 годов в Украине”, квалифицирован как акт геноцида Украинского народа (имеется в виду  „любое из деяний, учинённых с намерением уничтожить полностью либо частично какую-нибудь национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую”).

И все же положение с урожаем  само по себе не могло стать причиной тотального голода, из-за которого вымерла почти половина сельского населения Украины. Собранного хлеба было достаточно для удовлетворения как продовольственных потребностей населения, так и создания посевного фонда. Украинские исследователи Голодомора 1932 – 1933 годов в Украине доказали, что «физическое истребление украинских крестьян голодомором – сознательная и целенаправленная террористическая акция большевистского режима в Украине».

С 1929 года Сталин начал открытую борьбу против украинских крестьян, навесив на них ярлык спекулянтов, что автоматически зачисляло их в разряд классовых врагов. Четырёх летняя война путём «ликвидации кулачества как класса» и обобществления крестьянских хозяйств достигла своего апогея осенью 1932 года, когда на село были направлены многочисленные отряды с чётко определёнными планами хлебозаготовок. Эти планы не исчерпывали всех форм сдачи крестьянами зерна и продовольствия государству. Кроме собственно хлебозаготовок, крестьяне должны были сдавать мирчук (сбор за помол зерна), различные заготовки мяса, сливочного масла, яиц, других видов продовольствия, возвратить государству посевной займ.

По количеству умерших Харьковщина удерживала печальное лидирующее место. Только за 3 месяца 1933 года в Харьковской области, в состав которой  в то время, кроме районов нынешней Харьковской, входили также большинство Сумской, Полтавской и некоторые районы Киевской области, умерло свыше 600 тыс. человек.

Голодное лихолетье 33-го – не просто историческое прошлое, а незаживающая физическая и духовная рана украинского народа, которая жгучей болью пронизывает память многих поколений. Сегодня необходимо говорить о прошлом ради будущего, ибо беспамятье порождает бездоходность, которая, будто раковая опухоль, разъедает тело и душу нации – перечёркивает её историю, попирает традиции и разрушает социокультурную самобытность народа.

3