Проект на тему:"Герои украинского козачества."

Творча група «Народознавці» ознайомилися із атрибутами одягу, зачіскою козацької доби.

Яку зачіску носили козаки?

Здавна характер, звички, настрій людини відбивалися в її зовнішньому вигляді. І вбрання голови, і спосіб підстригання та укладання волосся відігравало не останню роль в житті людей. За чоловічою або жіночою зачісками можна легко вгадати час, коли жили їхні власники. Зачіски наших прапрадідів не відзначалися вигадливістю – волосся на голові просто підрізувалося «під макітру». Старостам, суддям, іншим виборним особам та й взагалі справним господарям доводилося помудрувати над своїми зачісками.

Про чуби на голеній голові частіше згадується, коли йдеться про козаків. «Чубатий іде – лихо за собою веде», - казали про запорожців. Голили голови, залишаючи довгі чуби, і київські князі. Так чи інакше, але «оселедець» став однією з найоригінальніших ознак зовнішності і войовничості запорожця. Носити «оселедці» мали право лише козаки, які належним чином проявили себе в боях. «Зовсім козак, та чуб не так», - підсміювалися над новачками. Довгі чуприни козаки замотували декілька разів за ліве вухо, а хто ще й за праве вухо. Той хто любив похизуватися ошатною зачіскою, на ніч перев’язував чуприну стрічкою і закручував її на лобі, а вранці розпускав. Іноді над чолом у козака звисало невеличке пасмо, відділене від основного «оселедця».

Звідки прийшли до нас шаровари?

На Лівобережжі, а особливо на козацьких землях, були модні шаровари. Важко уявити запорожця без широких, як степ, шароварів. Це вбрання було запозичене в татар і турків і так сподобалося січовикам, що ті не розлучалися з ним ані в походах, ані під час гульбищ в рідній Січі. Всюди козаки пишалися екзотичним вбранням, викликаючи заздрість навіть у вельмож. Шаровари були сукняні, шовкові, саєтові, плисові, нанкові, шкіряні, їх шили, як правило, широкими і просторими. «Здаля здавалось, мов би жінка у спідниці стоїть. Як іде козак, то немов вітрило розпускає, а ширина така, що в деякі шаровари можна штук тридцять кавунів покласти», - писав один із дослідників козацького побуту.

В народі шаровари. На пошиття яких йшло близько дев’яти метрів тканини, називалися «рясними», якщо ж тканини витрачалося більше, то такі штани вже були «з достатку». По боках робилися кишені, які обкладалися золотим позументом. Зустрічалися шаровари різних кольорів, але переважали сині. Дві штанини з’єднувалися чотирикутною вставкою ззаду, що утворювала матню, яка, за свідченням старих козаків, була така, «що аж до землі, так наче волочиться щось». Шаровари заправлялися в чоботи або прив’язувались до халяв шовковими шнурками із золотими та срібними китицями на кінцях.

Творча група «Журналісти» вивчали матеріал книги Володимира Ганенка «Широківщина» і заочно взяли інтерв’ю у автора.

У 1775 році була ліквідована Запорозька Січ, козацькій старшині були пожалувані дворянські звання, а як нагорода – земля. Запорозькі козаки, що залишились на Запорожжі, були перетворені в державних селян і поселені в різних місцях, в тім числі і в сучасному с. Широке близько 400 чоловік, в Шестірні близько 230 чоловік, де до цього вже знаходились поштові станції. Таким чином, за короткий час ці села стали значно більшими. Спочатку поселялись самі чоловіки, колишні козаки, а потім ті, в кого були сім’ї, забирали їх до себе, а нежонаті одружувались. Було нелегко знайти дружину, тому дехто одружувався на татарках та жінках інших національностей.

З тих пір, як села Широке і Шестірня були заселені колишніми козаками, вони стали називатись так, як іменуються і зараз. Широке так назване від того, що вся річкова заплава, в якій розташоване село, на географічній карті Новоросійського краю іменувалось « Овраг Широкий».

У період забудови сіл вони не мали певного порядку, кожен поселенець будував житло, як міг, щоб до зими мати дах над головою. Тільки ті, в кого була сім’я, будували більш постійні житла, часу було мало – попереду зима, а піти з села неможливо, бо – залежні , і втеча каралась законом.

Села Широке, Шестірня, Новокурське і багато інших були казені поселення, потім стали «Аракчеєвськими». Таких поселень з’явилось багато в період колонізації Новоросійського краю в кінці XVIII - на початку XIX століть, коли із внутрішніх губерній Росії і України цілими арміями переселяли державних селян, щоб заселити ними підкорений край і закріпити його за Росією. Остаточне заселення села Широке відбулося значно пізніше.

Під час написання творчої роботи дізнались про те,що в державі Україна створена програма відродження українського козацтва. Дізнались яких заходів проводять в КЗШ № 114 з цієї нагоди.

Так учні 10-А,9-А,та 10-Б провели екскурсію на козацький острів Хортиця,де ознайомились із історією козацтва. Спостерігали за історичними і природними пам’ятками . Разом з учнями була присутня і директор школи,вчитель історії Хорькова Л.В. Те,що вивчали в підручниках, побачили на історичному острові. Виникли цікаві ідеї : посадити свою дубову алею козацької слави

У 2008 році 14 жовтня у 5-А класі була проведена виховна година «Золоті ключі Покрови » ,були вивчені традиції українського народу : прислів’я, приказки. Учні запросили директора школи Хорькову Людмилу Василівну . Класний керівник Бєлікова Ю.Ю. розповіла,що на Хортиці росте величезний дуб,який потребує допомоги,дуб,якому три століття, помирає,тому Людмила Василівна привезла жолуді цього дуба. Учні 5-А класу оголосили акцію «Що я залишу після себе». Діти висадили дубову алею

Висновки

Таким чином, ми пройшли шляхами героїв козацької доби, дізналися про історичне існування козацтва на території нашої місцевості та вшанування пам’яті легендарних героїв українського козацтва.

Нас глибоко вразили долі і події цих людей і ми зрозуміли, що крім особистого щастя у людини повинна бути ще одна мета – захищати Батьківщину. Козаки завжди будуть нас яскравим взірцем сміливості, патріотизм, сили волі.

Моя Україна – велика й багата

Та ми пам’ятаємо давнину.

Жили тут колись наші предки – козаки.

Величну її не здолать сивину.

Це люди і дружні, веселі й завзяті,

Вони пам’ятали призвання своє

Адже зберегли батьківщину від раті

І в кожному з нас – дух козацький живе.

Ми – часточка величі цього народу.

І дух цей козацький – у кожному є.

Козацькому роду нема переводу! –

Бо кожен із нас для країни живе.

Чернова Марина, 2 –А

Так жива пам’ять про героїв – ватажків України.

Основна частина

Творча група 2-А класу «Краєзнавці» добирали літературу про історичний розвиток козацтва. Їх життя, подвиги, звичаї.

Музей бойової слави Ф. Л. Каткова.

Учні – екскурсоводи ведуть нас

козацькими стежками.

Вступ

Ми , учні 2-А, 2-Б, 2-В класів, зацікавилися історією українського козацтва і вирішили прийняти участь у створенні проекту «Козацькому роду нема переводу».

Об’єктом нашого дослідження стало питання про існування козацтва на території нашої місцевості та вшанування пам’яті легендарних героїв українського козацтва.

Предметом дослідження є історичні особи, відображені в народній свідомості. Їх життя, подвиги, звичаї.

Мета дослідження: розширити знання про народних ватажків доби козаччини, ознайомити учнів класів з історичним розвитком козацтва під впливом різних зовнішніх факторів та подій, таких як загарбницькі походи на Україну.

Завдання:

• Відвідати краєзнавчий музей ЦДЮТ і шкільний музей бойової слави ім. Ф. Л.Каткова, ознайомитись з експозицією розділу про козаків.

• Поділитися на творчі групи згідно вивчення питань.

• Знайти і дослідити літературу за темою.

• Взяти інтерв’ю у В.О.Ганенка – місцевого історика краєзнавця Широківщини.

• Дізнатись,як впроваджується програма відродження козацтва в КЗШ № 114.

• Узагальнити дібраний матеріал.

План

І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

Звіт творчих груп про роботу.

1. Творча група «Краєзнавці».

2. Творча група «Журналісти».

3. Творча група «Народознавці».

ІІІ. Висновок.

IV. Додатки.

V. Література.

Додаток 1

Зображення життя козаків художніми засобами.( Творча група «Журналісти» Макаров А.)

Додаток 2

Народні витвори мистецтва. (Творча група «Краєзнавці» Чернова М.)

Додаток 3.

Зачіска козаків «оселедець», атрибутика одягу. (Творча група «Народознавці» Кеся А.)