ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПО НАДАННЮ ДОЛІКАРЬСЬКОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛОМУ ВІД ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ

Проблема захисту людини від небезпек у різних умовах його перебування виникла одночасно з появою на Землі самої людини. У цей час людина найбільше страждає від нею ж створених небезпек. Статистичні дані свідчать про те, що найбільше людей гине, стає інвалідами й хворими від безпосередніх небезпек природного, техногенного, антропогенного, біологічного, соціального походження.

Працями багатьох учених (Аристотеля, Парацельса, М.В.Ломоносова, К.Маркса, В.И.Леніна, В.Л.Кирпичева, В.А.Левицкого) створені наукові передумови для розробки засобів і методів захисту від небезпек. Небезпеки по своїй природі сховані, постійні, безперервні, загальні й всеосяжні. Отже, немає на Землі Людини, який не загрожують небезпеки. Але зате є багато людей, які про це не підозрюють.

(Слайд 1)

ТЕМА: “ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПО НАДАННЮ ДОЛІКАРЬСЬКОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛОМУ ВІД ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ”

(Слайд 2)

Мы видим электрическую сеть проводов,

Невидимый течёт по ним ток.

И если безопасности не знаешь основ,

Получишь электрический шок.

И я был молодым в розетки, гвозди совал

И лезвиями чай кипятил,

Но как-то под разряд высоковольтный попал,

Он к вечному мне путь осветил

(Слайд 3)

ЩО ТАКЕ ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ ?

У провідниках за певних умов може виникнути безперервний упорядкований рух вільних носіїв електричного заряду. Такий рух називається електричним струмом.

(Слайд 4)

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ

Найбільше в сучасному суспільстві використовується електричної енергії: до 80 % енерговитрат у промисловості й до 50% у сільському господарстві. Її зручно транспортувати по проводам і зручно використовувати.

(Слайд 5)

ЕНЕРГІЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ І ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ.

(Слайд 6)

Як впливає використання електричних струмів на живі організми?

Надаючи величезну допомогу людям, електроенергія таїть у собі смертельну небезпеку для тих, хто не знає або зневажає правилами електробезпеки.

Під впливом напруги через тіло людини протікає електричний струм, що порушує нормальну роботу нервової системи, через що виникають судороги, припиняється подих і зупиняється серце.

(Слайд 7)

Дія електричного струму на органи людини проявляється в наступних видах:

Термічна – в опіках певних ділянок, нагріванні кровоносних сосудів, крові, нервів.

Електролітична – розкладання крові й інших органічних рідин.

Механічна – розрив тканин і сосудів.

Біологічна – роздратування й порушення живих тканин організму, що супроводжується мимовільними судорожними скороченням м’язів, у тому числі м’язів серця й легенів.)

(Слайд 8)

Електрична травма - це чітко виражене місцеве ушкодження тканин організму, викликане впливом електричного струму

• Струмовий опік - виникає при проходженні струму через тіло, при цьому спостерігаються опіки.

• Дуговий опік - є результатом впливу на тіло електричної дуги, тут спостерігається висока температура  -  до 3500°.

• Електричні знаки - мітки на тілі сірих кольорів - при проходженні електричного струму.

• Металізація шкіри - проникнення в шкіру дрібних часточок металу, розплавлених електричною дугою.

(Слайд 9)

Ступінь поразки людини електричним струмом залежить від величини, шляху й тривалості протікання струму, величини опору тіла людини, умов навколишнього середовища й інших факторів. Опір тіла людини змінюється в досить широких межах, він залежить від стану його здоров'я, шкірного покриву, одягу й ін. Згідно “Правил пристроїв електроустановок”, він приймається рівним 1000 Ом.

Умови навколишнього середовища також впливають на величину опору тіла людини (при високій температурі навколишнього середовища воно може бути покрите потом й у сирому запиленому приміщенні буде мати мінімальний опір).

(Слайд 10)

ШЛЯХ ЗАМИКАННЯ СТРУМУ

При дотику людини до струмоведучих частин шлях струму може бути різним. Усього існує 18 варіантів шляхів замикання струму через людину. Основні з них:

• голова - ноги;

• рука - рука;

• права рука - ноги;

• ліва рука - ноги;

• нога - нога.

Ступінь поразки в цих випадках залежить від того, які органи людини піддаються впливу струму, і від величини струму, що проходить безпосередньо через серце. Так при протіканні струму по шляху «рука - рука» через серце проходить 3,3% загального струму, по шляху «ліва рука - ноги» 3,7%, «права рука - ноги» 6,7%, «нога - нога» - 0,4%. Величина струму, що не відпускає, по шляху «рука - рука» приблизно у два рази менше, ніж по шляху «рука - ноги».

(Слайд 11)

Чому небезпечно перебувати поблизу обірваного дроту, який лежить на землі?

Земля, будучи провідником електричного струму, стає як би продовженням дроту. Шлях струму не переривається, і він розтікається по землі. Поразка електричним струмом відбуваються тоді, коли ноги доторкуються двох крапок землі, чим ширше крок тим імовірніше поразка. Навколо обірваного дроту, який лежить на землі в радіусі 8-10 м утворюється небезпечна зона. При вході в зону крокової напруги людині загрожує небезпека, якщо навіть він не торкнувся дроту. Покинути небезпечну зону можна кроками без відриву ступнів ніг від землі й без створення розриву між стопами.

Якщо потерпілий не в змозі сам звільнитися від дії електричного струму, йому необхідна негайна допомога. Звільняючи потерпілого, необхідно прийняти міри безпеки, щоб самому, не потрапити під напругу. Якщо це можливо треба відключити електроустановку найближчим вимикачем. При відсутності такої можливості - розірвати або перерізувати проведення, користуючись при цьому інструментами з ізольованими ручками.

При неможливості відключення електроустановки необхідно відокремити потерпілого від струмоведучих частин. Це можна, зробити, відтягнувши потерпілого за його одяг, при цьому не можна стосуватися тіла потерпілого. Можна скористатися також й іншими ізолюючими предметами. Після звільнення потерпілого від дії струму необхідно негайно надати йому домедичну допомогу відповідно до його стану:

(Слайд 12)

Міри першої допомоги

• Якщо потерпілий у свідомості, але був у непритомний, його потрібно укласти на підстилку, забезпечити спокій і чекати лікаря. Після поразки електричним струмом не можна рухатися, тим більше працювати.

• Якщо потерпілий без свідомості, але зі стійким подихом, його потрібно укласти, розстебнути одяг і пояс, привести до пам'яті нашатирним спиртом або просто побризкати водою.

• Якщо потерпілий дихає судорожно, переривчасто, необхідно робити йому штучне дихання й масаж серця.

• Якщо в потерпілого відсутні ознаки життя, треба вважати, що він перебуває в стані "клінічної смерті" і негайно приступати до штучного дихання і масажу серця. Робити це треба до приходу лікаря, тому що смерть може констатувати тільки він.

(Слайд 13)

Штучне дихання.

Необхідність у штучному диханні виникає у випадках, коли подих відсутній або порушений у такому ступені, що це загрожує життю хворого. Штучне дихання - негайний захід першої допомоги що утонули, при удушенні, поразці електричним струмом, тепловому й сонячному ударах, при деяких отруєннях. У випадку клінічної смерті, тобто при відсутності самостійного подиху й серцебиття, штучне дихання проводять одночасно з масажем серця. Тривалість штучного дихання залежить від ваги дихальних розладів, причому воно повинне тривати доти, поки не відновиться повністю самостійний подих. З появою явних ознак смерті, наприклад трупних плям, штучне дихання варто припинити.

Кращим способом штучного дихання, звичайно ж, є підключення до дихальних шляхів хворого спеціальних апаратів (респіраторів), які можуть вдмухувати хворому до 1000-1500 мл свіжого повітря за кожен вдих. Але спеціалістів таких апаратів під рукою, безумовно, немає. Старі методи штучного дихання (Сильвестра, Шеффера й ін.), в основі яких лежать різні прийоми стиску грудної клітки, виявилися недостатньо ефективними, тому що, по-перше, вони не забезпечують звільнення дихальних шляхів від запалого язика, а по-друге, з їхньою допомогою в легені за 1 вдих попадає не більше 200-250 мл повітря.

(Слайд 14)

У цей час найбільш ефективними методами штучного дихання визнане вдмухування з рота в рот і з рота в ніс. Рятувальник із силою видихає повітря зі своїх легенів у легені хворого, тимчасово стаючи «респіратором». Звичайно, це не те свіже повітря з 21% кисню, яким ми дихаємо. Однак, як показали дослідження реаніматологів, у повітрі, що видихає здорова людина, ще втримується 16-17% кисню, що досить для проведення повноцінного штучного дихання, тим більше в екстремальних умовах.

Отже, якщо у хворого немає своїх дихальних рухів, треба негайно приступати до штучного дихання! Якщо є сумніви, дихає потерпілий чи ні, треба, не роздумуючи, починати «дихати за нього» і не витрачати дорогоцінні хвилини на пошуки дзеркала, прикладання його до рота й т.п.

(Слайд 15)

Щоб вдути «повітря свого видиху» у легені хворого, рятувальник змушений стосуватися своїми губами особи потерпілого. З гігієнічних й етичних міркувань найбільш раціональним можна вважати наступний прийом: 1) взяти носова хустка або будь-який інший шматок тканини (краще марлі); 2) прокусити в середині отвір; 3) розширити його пальцями до 2-3 див; 4) накласти тканина отвором на ніс або рот хворого (залежно від обраного способу штучного дихання); 5) щільно пригорнутися своїми губами до особи потерпілого через тканину, а вдмухування проводити через отвір у цій тканині.

(Слайд 16)

ШТУЧНЕ ДИХАННЯ З РОТА В РОТ. Рятувальник встає збоку від голови постраждалого (краще ліворуч). Якщо хворий лежить на підлозі, доводиться стати на коліна. Швидко очищає ротоглотку потерпілого від блювотних мас. Якщо щелепи потерпілого щільно стислі, рятувальник розсовує їх.

(Слайд 17)

Потім, поклавши одну руку на чоло постраждалого, а іншу - на потилицю, перерозгинає (тобто відкидає назад) голову хворого, при цьому рот, як правило, відкривається.

(Слайд 18)

Рятувальник робить глибокий вдих, злегка затримує свій видих й, нагнувшись до постраждалого, повністю герметизує своїми губами область його рота, створюючи як би непроникний для повітря купол над ротовим отвором хворого. При цьому ніздрі хворого потрібно затиснути більшим і вказівним пальцями руки, що лежить на його чолі, або прикрити своєю щокою, що зробити набагато сутужніше. Відсутність герметичності - часта помилка при штучному диханні. При цьому витік повітря через ніс або кути рота потерпілого зводить нанівець всі рятувальні зусилля.

(Слайд 19)

Після герметизації, людина що проводить штучне дихання, робить швидкий, сильний видих, вдмухуючи повітря в дихальні шляхи й легені хворого. Видих повинен тривати близько 1 с і по об'єму досягати 1-1,5 л, щоб викликати достатню стимуляцію дихального центру. При цьому необхідно безупинно стежити за тим, чи добре піднімається грудна клітка потерпілого при штучному вдиху. Якщо амплітуда таких дихальних рухів недостатня, значить малий об'єм повітря, що вдмухається, або западає язик.

Після закінчення видиху рятувальник розгинається й звільняє рот потерпілого, у жодному разі не припиняючи перерозгинання його голови, тому що інакше язик западе й повноцінного самостійного видиху не буде. Видих хворого повинен тривати близько 2 с, у всякому разі, краще, щоб він був удвічі триваліше вдиху. У паузі перед наступним вдихом рятувальникові потрібно зробити 1-2 невеликих звичайних вдихи - видиху «для себе». Цикл повторюють спочатку із частотою 10-12 у хвилину.

(Слайд 20)

При влученні великої кількості повітря не в легені, а в шлунок здуття останнього утруднить порятунок хворого. Тому доцільно періодично звільняти його шлунок від повітря, надавлюючи на епігастральну (подложечну) область.

(Слайд 21)

Штучне дихання з рота в ніс проводять, якщо зуби хворого стиснуті або є травма губ або щелеп. Рятувальник, одну руку поклавши на чоло постраждалого, а іншу - на його підборіддя, перерозгинає голову й одночасно притискає його нижню щелепу до верхньої. Пальцями руки, що підтримує підборіддя, він повинен пригорнути нижню губу, герметизуючи тим самим рот потерпілого. Після глибокого вдиху рятувальник своїми губами накриває ніс потерпілого, створюючи над ним усе той же непроникний для повітря купол. Потім рятувальник робить сильне вдмухування повітря через ніздрі (1-1,5 л), стежачи при цьому за рухом грудної клітки.

(Слайд 22)

Після закінчення штучного вдиху потрібно обов'язково звільнити не тільки ніс, але й рот хворого, м'яке ньобо може перешкоджати виходу повітря через ніс, і тоді при закритому роті видиху взагалі не буде! Потрібно при такому видиху підтримувати голову перерозігнутої (тобто відкинутої назад), інакше запалий язик перешкодить видиху. Тривалість видиху - близько 2 с. У паузі рятувальник робить 1-2 невеликих вдихи - видихи «для себе».

Штучне дихання потрібно проводити, не перериваючись більш ніж на 3-4 с, доти, поки не відновиться повноцінний самостійний подих або поки не з'явиться лікар і не дасть інші вказівки. Треба безупинно перевіряти ефективність штучного дихання (гарне роздування грудної клітки хворого, відсутність здуття живота, поступове порозовіння шкіри особи). Постійно стежити, щоб у роті й носоглотці не з'явилися блювотні маси, а якщо це відбудеться, треба перед черговим вдихом пальцем, обгорненим тканиною, очистити через рот дихальні шляхи потерпілого. У міру проведення штучного дихання в рятувальника може закружитися голова через недолік у його організмі вуглекислоти. Тому краще, щоб вдмухування повітря проводили два рятувальники, міняючись через 2-3 хв. Якщо це неможливо, то треба кожні 2-3 хв врізувати вдихи до 4-5 у хвилину, щоб за цей період у того, хто проводить штучне дихання, у крові й мозку здійнявся рівень вуглекислого газу.

Проводячи штучне дихання в потерпілого із зупинкою подиху, треба щохвилини перевіряти, чи не відбулася в нього також і зупинка серця. Для цього треба періодично двома пальцями прощупувати пульс на шиї в трикутнику між дихальним горлом (гортанним хрящем, що називають іноді кадиком) і кивальним м'язом. Рятувальник установлює два пальці на бічну поверхню гортанного хряща, після чого «зсковзує» ними в улоговинку між хрящем і кивальним м'язом. Саме в глибині цього трикутника й повинна пульсувати сонна артерія.

(Слайд 23)

Якщо пульсації на сонній артерії немає - треба негайно починати непрямий масаж серця, сполучаючи його зі штучним диханням (мал. 5). Якщо пропустити момент зупинки серця й 1-2 хв проводити хворому тільки штучне дихання без масажу серця, то врятувати потерпілого, як правило, не вдасться.

(Слайд 24)

ЯК ПРОВОДИТИ НЕПРЯМИЙ МАСАЖ СЕРЦЯ ?

Необхідно стати таким чином, щоб руки перпендикулярно опускалися на грудну клітку хворого. Руки ставляться одну на іншу долонями вниз на рівні сосків, строго по середині грудної клітки В цьому положенні проводяться різкі товчкообразні натиснення, так, щоб передня грудна стінка зміщалася на 5 - 6 см усередину Частота цих рухів повинна бути більше 70 в одну хвилину, з перервами не більше п'яти секунд. Масаж можна вважати успішним, якщо у хворого з'являється пульс, рожевіє шкіра й звужуються зіниці

(Слайд 25)

ЯКЩО ОЖИВЛЯЮТЬ ДВОЄ

Штучне дихання здійснюють способом «з рота в рот», або «з рота в ніс», через складену вдвічі марлю. Спочатку роблять чотири вдихи, потім чергують один вдих і п'ять натиснень на грудину із частотою 60-80 разів/хв. Реанімація проводиться до появи в постраждалого самостійного подиху й пульсу або до прибуття «швидкої допомоги»

(Слайд 26)

ЯКЩО ОЖИВЛЯЄ ОДИН

Штучне дихання здійснюють способом «з рота в рот», або «з рота в ніс», через складену вдвічі марлю. Спочатку роблять чотири вдихи, потім чергують два вдихи й п'ятнадцять натиснень на грудину із частотою 60-80 разів/хв. Реанімація проводиться до появи в постраждалого самостійного подиху й пульсу або до прибуття «швидкої допомоги»

(Слайд 27)

СПОСІБ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ ЛЮДИНИ, ЩО ПОПАЛА ПІД НАПРУГУ, МЕТОДОМ ЗДАВЛЮВАННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Спосіб застосовують при небезпеці зараження або отруєння людини, яка надає першу допомогу. При цьому варто надавлювати на бічні сторони грудної клітки потерпілого в момент його видиху, а на вдиху послабити силу рук. Продовжують допомогу до прибуття лікаря.

(Слайд 28)

СПОСІБ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ ЛЮДИНІ, ЩО ПОТРАПИЛА ПІД НАПРУГУ, ПО МЕТОДУ ХОЛЬГЕРА - НІЛЬСОНА

По цьому методу штучне дихання роблять відповідно до рисунка: а - видих і б - вдих, коли потерпілий перебуває без свідомості. Частота натиснення на грудину становить 16-20 раз/хв і робиться до появи самостійного подиху або до прибуття лікаря

(Слайд 29)

СПОСІБ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ ЛЮДИНІ, ЩО ПОТРАПИЛА ПІД НАПРУГУ, ПО МЕТОДУ СІЛЬВЕСТРА

Цей метод, так само, як і метод Хольгера - Нільсона, застосовують у тому випадку, коли потерпілий перебуває без свідомості відповідно до рисунка а - видих і б - вдих, коли потерпілий перебуває без свідомості. Частота натиснення на грудину становить 16-20 раз/хв і робиться до появи самостійного подиху або до прибуття лікаря

(Слайд 30)

Цінніше людського життя нічого немає. Англійці говорять: «A man, whose mind is preparet, is worth two» («Людина, розум якої підготовлений, коштує двох»). Цю ж думку вони виражають іншими словами: «Forewarned is forearmed» (Заздалегідь попереджений - заздалегідь озброєний).

(Слайд 31)

15