Петриковская роспись как состовляющая системы художественно – эстетической подготовки учителя технологий

Петриковская роспись как состовляющая системы художественно – эстетической подготовки учителя технологий Петриківський розпис як складова системи художньо – естетичної підготовки вчителя технологій

План роботи

Тема: Петриківський розпис як складова системи художньо – естетичної підготовки вчителя технологій

Вступ.

Розділ І. Історія виникнення Петриківського розпису та підготовка до роботи над розписом.

1. Історія виникнення Петриківського розпису.

2. Вивчення основ Петриківського розпису та виконання складних елементів петриківського розпису.

3. Підготовка до роботи. Інструменти художника.

4. Матеріали. Художні фарби та їх застосування в живописі.

5. Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису.

Розділ ІІ. Технологія виконання розпису та підготовка поверхні під петриківський розпис.

2.1.Технологія виконання петриківського розпису

2.2. Техніка виконання розпису «від себе»

2.3.Виконанння петриківського розпису різними матеріалами.

2.4.Петриківський розпис по дерев’яній поверхні та підготовка поверхні під розпис, робоче місце.

Розділ ІІІ. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях .

3.1. Правові та організаційні підстави служби охорони праці на аналізованому об'єкті дослідження.

3.2. Загальна характеристика виробничого приміщення.

Розділ ІV. Вдосконалення методики прилучення студентів до національної культури в процесі занять петриківським розписом. Лабораторні роботи.

4.1. Особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи петриківського розпису", та обгрунтування змісту і структури програми навчального курсу.

4.2. Реалізація змісту навчальної програми в поурочному плануванні.

4.3. Об'єкт і предмет дослідження. Методика та проведення досліджень.

4.4. План конспект. Практична робота №1. «Технологія виконання основних елементів петриківського розпису»

Заключна частина.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Унікальним явищем в Українській і світовій культурі є петриківський розпис. Виник він задовго до появи християнства й виконував захисну магічну функцію. Люди вірили, що в красі криється духовна сила, тому вікна та двері будинків і навіть одяг оздоблювали магічним орнаментом. Цю давню традицію орнаментації українці, зокрема запорізькі козаки, протягом сотень років широко використовували в побуті. Вона була особливо популярною поселеннях південних районів Приазов’я й збереглася в старовинному козацькому селі Петриківка.

Завдяки самобутньому декоративному розпису, який привезли із собою перші поселенці в другій половині XVIII ст., Петриківка уславилася на весь світ. Місцеві жителі зводили світлі глиняні будинки, прикрашаючи їх кольоровою глиною, господині намагалися розписувати свої хати квітковими візерунками. Розмальовували стіни, піч, коминок, зовнішній фасад будинку – усе це складалося в єдиний художній ансамбль.

Свої перші мешканки села створювали за допомогою саморобних пензликів із котячої шерсті (так званих «кошачків»), паличок, обмотаних тканиною або просто пальцями. Для виготовлення фарб до соку рослин додавали яєчний жовток. Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік до Великодня всі настінні розписи змивали та наносили нові.

Психологи сходяться на думці, що радість від роботи людина отримує, коли творить. Неважливо що, але творить. Згадайте себе маленького або подивіться на дітей - вони невтомно малюють, майструють, будують з стільців будиночки, кораблі, машини, придумують ігри. Вони творять. Просто роблять те, що приносить радість.

Петриківський розпис є яскравим, багатим на барви, не зовсім складним у виконанні. Виконуючи петриківський розпис людина поринає у світ краси, гармонії і польоту душі, відпочиває дивившись на світ іншими очима, відчуваючи радість, захват від творчості і отримує море позитиву. Навчившись петриківському розпису може кожен.

В петриківського мистецтва лежить образне сприйняття рідної природи, любов до української землі. Класичними елементами цього орнаменту є рослини, зображення яких, до речі, не використано в жодному з відомих в Україні розпису. Орнаментні мотиви, де переважають яскраві, насичені тони, привертають увагу не тільки колоритом, а й надзвичайною цілісністю творчої ідеї. Простота малюнка насправді приховує тривалу й клопітну працю митця, котрий точно зображав дрібні деталі картини. Основними мотивами розпису є польові квіти, гілки калини, мальви, півонії, айстри.

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ ТА ПІДГОТОВКА ДО РОБОТИ НАД РОЗПИСОМ.

1. Історія виникнення Петриківського розпису.

Петриківський розпис декоративно - орнаментальне малярство, яке сформувалося на зламі XIX - ХХ ст. на Дніпропетровщині у селі Петриківка. Звідки і походить назва Петриківський розпис.

Петриківка…

Білий аркуш паперу, біла стінка чи фриз комина… Звичайнісінька пір’їнка чи саморобний пухнастий пензлик із довгого котячого ворсу, шматочок рогози чи доторк пучки, вправного пальця руки, вмоченого «в колір калини чи винограду» (що композиційно плететься на білому тлі, народжуваний уявою!)… - і є тобі народна мальовка.

Великого успіху мали петриківчанки Тетяна Пата та її молодша землячка Надія Білокінь, навіть із звиклих до слави майстринь більше ніхто не знав. То були воістину корифеї народного розпису! Недарма 1935 року Тетяну Пату, Надію Білокінь, а з ними й Оришку Пилипенко та її доньок Віру й Галину було запрошено до столиці, в лаврські експериментальні майстерні, які під орудою Пимона Михайловича Рудякова були тоді своєрідним центром національного відродження українського народного мистецтва.

І ще б не центром! Під творчим «лаврським» крилом, на стрімких дніпрових кручах, зібралися не тільки молоді й талановиті петриківчани, а й ціле ніжне суцвіття весняних пролісків, ціле гроно молодих обдарувань зі всієї України, кого підмітило пильне око тонкого поцінувала мистецтва. Погляньмо лишень, кого покликав Пимон Михайлович! Були серед тих ще не розквітлих надій і Параска Власенко, і Марія Приймаченко, і Наталя Вовк, і керамісти Іван Гончар, брати Яким та Яків Герасименки… До речі, працювала з ними і Надія Білокінь. Працювала лишень якість три тижні, бо не могла надовго відірватися від дітей, від хати й поля… Але яке неосяжне натхнення і який потужний камертон творчості отримала на роки й роки від спілкування з великим гроном народних самородків!

Сам Дмитро Яворницький (так ствер­джують), побачивши мальовки Тетяни Пати на сільському комині, підказав майстрині, що білий папір — то є та ж стіна, тобто її своєрідний фрагмент, який можна будь-куди й будь-коли перевезти, а отже, експонувати, зробити доступним для огляду багатьох тисяч, і майстриня, підтримана великим ученим, розквітла як особистість, залишила в безсмерті свій неперевершений високомистецький розпис. Тут же, у Лаврі, був уже не епізод, не просто щасливий випадок із Патою, а вибурх цілого грона народних талантів. У живому спілкуванні в стінах національної київської святині, де береглися нетлінні скарби віків, творці в кожному з рукомесел черпали таїни глибин на все творче життя, вони розворушили цілі пласти сок­ровенних секретів, якими живилися, на яких трималися, множилися, збагачу­валися наші традиції. Бо праця пліч-о-пліч і душа в душу — то щось незбагненно велике!

Особливо вразила всіх своєю яскравою індивідуальністю Надія Білокінь. Самобутня майстриня, наче жадібна губка, миттєво всмоктувала в себе кожен порив нового, новаторського, підмічала свіже й творчо значуще у формі, змісті, колориті, декорі; вона вміла поєднати квітковий мотив із сюжетною картиною. Згадаймо хоч би її «Засватану дівчину», «Романа й Оксану», «Декоративне панно», «Нарече­ну», «Пейзаж», «Дівки» та «Весілля»... В композиції «Весілля» — запряжена пара коней, що везуть бричку, а в тій бричці сидять молоді дружки, бояри й музики... Якісь неповторно колоритні, характерні всі... Україні! А внизу під цим шедевром значно пізніший напис: «Надія Білокінь. Село Петриківка. 18.02.1961 р.».

Легкість у малюванні квітів, плодів і фантастичних птахів відчутна і в творчості Тетяни Пати. Малюнок у неї трепетний, із ніжними тональними переходами, колір накладається на колір, і в такий спосіб створюється ілюзія декоративності та об'ємності. При цьому не порушується площинний підхід, твір сприймається стилістично цілісно, як щось гармонійне й величне.

І то вже незглибима криниця, торжес­тво неперевершеної мистецької школи, той воістину петриківський розпис Тетяни Пати і Надії Білокінь. І тут нашим сьо­годні молодим, завзятим митцям є в кого повчитися, є звідки черпати й черпати незглибиння.

Віриться, проляже своєрідний добрий місточок від київських лаврських художніх майстерень до сучасних розмаїтих творчих осередків, розпорошених по Україні.

1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису, що проіснувала до початку 2000-х років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей. Петриківські тарілки, скарбнички та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу. 2011 року фабрику було знищено: невідомі демонтували верстати та преси.

На сьогоднішній день близько 200 місцевих мешканців розмальовують тарілки у себе вдома. Також існує центр народного мистецтва, в якому працюють чотири десятки майстрів.

Петриківський розпис виник задовго до появи християнства і відігравав роль оберега. Люди вірили, що в красі є якась магія, духовна сила, тому вікна і двері будинків, і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів. Ця давня традиція орнаментики сотні років широко використовувалася в побуті українців, зокрема, у запорізьких козаків, і була популярна у поселеннях південних районів Приазов'я збереглася тільки в старовинному козацькому селі Петриківка.

Петриківським розписом оформлювали глиняні хати розписуючи квітковими узорами стіни, печі, камін, зовнішній фасад будинку – все це створювало єдиний художній фасад. В основі петриківського мистецтва лежить образне, сприйняття рідної природи, любов до української землі. Класичними елементами петриківського живопису є навколо художника рослини, зображення яких, до речі, не використовується ні в одному з існуючих видів розпису. Орнаментні мотиви, де переважають яскраві, насичені тони, привертають увагу не тільки колоритом, але і дивовижною цілісністю творчої ідеї. На перший погляд простота малюнка насправді приховує довгу і копітку роботу художника, філігранно зображує найдрібніші деталі картини. Очевидно, саме так і повинно народжуватися диво, якому судилося сприйняття не очима, а душею і серцем. Основними мотивами розпису є польові квіти, гілки калини, мальви, півонії, айстри.

Свої шедеври жительки села створювали за допомогою пензликів, паличок, обмотаних матеріями і просто пальцями. Палітра фарб, які використовуються рясніла найяскравішими, найбільш насиченими кольорами. Кожна господиня намагалася зробити свій будинок самим мальовничим, вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До мешканців же не розписаних хат ставилися як до людей темним і морально убогих, з якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших хазяєчок в Петриківці називали "чепурушками". Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.
Петриківські художники малюють переважно саморобними пензликами, зробленими з котячої шерсті (так звані кошачки). У сік рослин додавали яєчний жовток, і цими природними фарбами господині розмальовували свої будинки всередині, а іноді і зовні. Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік під велике свято всі настінні розписи змивали і наносили нові.

На початку XIX століття розпис полюбився майстрам петриківцям, який поширився на предмети домашнього побуту - посуд, скрині, брички. Потреба в подібному декорі спонукала до заняття малюванням цілі родини, які пропонували свої роботи на базарі. А оскільки в той час Петриківка була великим торговим центром, роботи сільських художників здобули популярність в інших регіонах України. Зрослий попит на петриківські мальовки викликав не тільки прагнення його задовольнити, але й визначив більш високі вимоги до техніки виконання та художнього рівня малюнків. Заняття художнім ремеслом поступово ставало справою найбільш кваліфікованих народних майстрів, які обрали малювання професією. І вже до початку XX століття тривіальний побутовий декор міцно утвердився як оригінальний жанр народного мистецтва.

В кінці XIX століття Петриківка легко освоїла олійні фарби, якими місцеві майстри раніше не користувалися (сьогодні до них додалися акрилові і керамічні). Мистецтво розпису розвивалося, з'являлися нові поєднання кольорів, удосконалювалася техніка, і тоді ж виникла категорія живописців - напівпрофесіоналів, які працювали на замовлення. Пізніше, коли у продажу з'явився папір, в Петриківці почали малювати так звані " мальовки. Провідну роль у цьому відіграла група народних майстрів, які жили і працювали в Києві. Під їх впливом формуються основоположні принципи творчості художників Петриківки. З настанням Першої світової, а потім і громадянської війни і особливо колективізації петриківський розпис прийшов в занепад. Можливо, чудова народна традиція виявилася назавжди втрачені, не вчителі Олександра Стативів. Завдяки його старанням у 1936 році відкрилася сільська школа декоративного малювання, викладачем якої стала остання петриківська чепурушка Тетяна Пата. Ця унікальна жінка, не вміючи ні читати, ні писати, навчила тонкощам майстерності цілу плеяду майстрів. Після війни один з учнів школи, Федір Панко, створив у селі творче об'єднання "Петриківка", а потім - експериментальний цех підлакового розпису, збагатив народний художній промисел новим жанром.
У післявоєнні роки, коли деякі Петриківці поїхав працювати в Київ на експериментальний завод художньої кераміки, їх мистецтво спочатку викликало масу критичних відгуків. "Селянське мистецтво" здавалося несумісним з таким аристократичним матеріалом, як фарфор, але петриківський розпис утвердилася і там. Приклад тому - подарована ООН ваза, яку розписала відома художниця з Петриківки Марфа Тимченко.

Як художній промисел петриківський розпис сформувався наприкінці 50-х років, коли при художньо-промислової артілі "Вільна селянка" (потім - фабрика "Дружба"), яка спеціалізувалася на випуску виробів з вишивкою, був організований цех по виготовленню сувенірів. Народний промисел загнали на конвеєр - після затвердження певного зразка його тиражували без обмежень. Так протягом останніх 40 років у обивателя склалося уявлення, що Петриківка - це обов'язково яскравий розпис на чорному тлі. Насправді чорний фон ніколи не був характерний для традицій петриківського розпису. Але оскільки розпис на чорному тлі виглядала ефектно і такі вироби добре продавалися, вищестоящі інстанції в Києві охоче стверджували малюнки, а заводське начальство "гнало потік". (Важливим фактором було й те, що чорний фон приховував дефекти дерева).

У 60-х роках відродився давній вид народної графіки - розпис дерев'яного посуду. Тарілки в Україні розписували ще з XVIII століття. Спочатку їх видовбували, а пізніше - виточували на токарному верстаті. На рівну поверхню тарілки, яку старанно замальовували олійною фарбою в один колір, олійною фарбою наносили рослинний орнамент або натюрморт, і дерево з лицьової сторони тарілки повністю зникало під фарбою. Коли в українській народній творчості утвердилася підлаковий розпис, майстри декоративної графіки повернулися до розпису дерев'яного посуду. У фарби підмішували трохи лаку, завдяки чому вони ставали прозорими і крізь них добре просвічувалась дерево. Перші такі тарілки з'явилися в 1963 р.

В 1991 р. виник центр народного мистецтва "Петриківка", який став першим в Україні підприємством, що перебуває у власності народних умільців. Всі роботи випускаються в авторських серіях, і важко повірити, що кілька десятиліть петриківський умілець роками повторював 2 - 3 затверджених у Києві візерунка. Тоді Петриківці "дійшли" до того, що розписували навіть пластмасові тарілки.

На початку нинішнього століття почали говорити про те, що самобутнє народне мистецтво Петриківки себе вичерпало. Мабуть, приводом для цих чуток послужила звістка про банкрутство в 2003 році фабрики "Петриківський розпис". Настільки ж незавидна доля спіткала і концерн "Український художній промисел", що мав представництва у всіх регіонах країни.

На щастя, доля народного мистецтва небайдужа тим, для кого воно стало справою життя. Близько 40 художників створили "Центр народного мистецтва "Петриківка", який об'єднав 22 членів Спілки художників і шістьох заслужених майстрів народної творчості. Це творче виробниче підприємство - головний зберігач і продовжувач славних традицій петриківського розпису, зразки якої подані в художніх музеях більш ніж 40 країн світу.

Сьогодні 45 майстрів працюють тільки за власним задумам і ескізами. Найбільшим попитом користуються роботи Ніни Турчин, Валентини Деки, Катерини Тимошенко, Андрія Пікуша. В Петриківці діє музей народної творчості, його експозиція включає безліч шедеврів етнічної живопису - це картини, розписні предмети побуту, прикраси. Тут також знаходяться майстерні, де можна не тільки поспостерігати, як працюють художники, але й самому спробувати навчитися що-небудь малювати у петриківському стилі. І, звичайно, тут продаються всілякі сувеніри, також майстри із задоволенням малюють вітальні листівки, розписують прикраси індивідуально для будь-якого охочого.

1. Вивчення основ Петриківського розпису та виконання складних елементів петриківського розпису

Вивчення основ Петриківського розпису.

Характерною особливістю петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, начебто розгорнутий на площині стіни, листа паперу декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листя, ягоди тощо) мають силуетне зображення, що саме собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти - в анфас.

Виконуючи петриківський розпис, пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до потовщення, тобто, починаючи з кінчика кисті і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.

Педагоги і художники, які працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові орнаментальні мотиви, творчо успадковуючи художні традиції минулого. Тепер декоративний розпис використовують в екстер'єрі й інтер'єрі, у порцеляновій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують у предметах побуту. Велике значення українського народного розпису полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній школі.

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український. народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої - виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.

В.С.Кузин - відомий російський методист, який багато наукових праць присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:

- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо);

- виконання декількох варіантів декоративних елементів;

- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

- виконання декоративного малюнка олівцем;

- виконання декоративного малюнка фарбами.

Петриківські майстри, вчителі рекомендують по різному починати починаючим виконання розпису. Деякі з раннього віку і одразу фарбами з визначенням кольорів і композиції, інші рекомендують послідовне вивчення техніки виконання петриківського розпису набуття навиків шляхом многоразовова виконання елементів. Ці та інші методи можна використовувати в педагогічній практиці, але остаточний вибір слід залишити за дітьми, вони самі визначають свій улюблений метод малювання декоративних композицій. Основним є визначення методики вікових психологічних особливостей дітей. Індивідуальність в мистецтві важливий витвір особливо в декоративному мистецтві.

Як відомо прославлення майстра розпису залежить від використання власних методів і технік. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки.
Зовсім інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. Їх талант високо оцінений не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами. Головним у мистецтві, як і в будь - якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості.

Засвоєння малювання мазка "зернятко"

Навчання петриківського розпису починаємо з простих вправ. Виконуємо елементи, з яких виходять всі малюнки. Найпростішим і найпоширенішим елементом петриківського розпису є "зернятко". Елемент називається так тому, що він подібний до зернятка яблука, груші тощо. За допомогою тільки "зернятка" можна намалювати різноманітні квіти, листя, птахів, складні пейзажі тощо. Опитні художники виконують малюнки без олівця держачи весь малюнок у пам’яті та виконують його одразу фарбами. Не є помилкою, якщо з початку зробити малюнок олівцем, намітивши основні елементи. Но перед тим, як малювати композицію потрібно виконати підготовчі вправи. До найпростіших відноситься малюнок "зернятко" по вертикалі, по горизонталі, під кутом, по колу. При цьому слід старатися, щоб "зерняти" були одного розміру, однаково віддалені один від одного. Після цього цілісно образно намалювати "зерняти" різних розмірів. В наступних розписах обов’язковими будуть елементи, які будуть складатися із "зерняток" різних розмірів – від маленьких до великих.

Для виконання мазка "зернятко" беремо м’яку акварельну кісточку із ворсинок міху білки з гострим кінчиком і акварельну, гуашеву або темперну фарбу, яку розводимо водою. Фарба повинна бути досить густою, щоб мазок вийшов виразним з чітко окресленим контуром. З початку доторкаємося до паперу гострою частиною пензлика, а потім п’ятку, тобто широку частину пензлика.

Щоб збільшити розмір мазка, потрібно після гострого вусика кілька міліметрів протягнути пензлик і тоді притиснути п'ятою. Для виконання великих розмірів мазків можна використовувати великі китиці.

Мазки, які поставлені поряд і починаються c потовщення, а закінчуються гострим вусиком, називають "гребінчиком". Його роблять натиском пензля і закінчують легким дотиком. Можливо, під час виконання цих вправ мазки спочатку не будуть акуратними, чіткими та виразними, тому слід повторити їх виконання багато разів. Чим більше ви повторюєте підготовчі вправи, то велика ймовірність того, що ваш розпис буде досконалим. 

Мазки слід розміщувати по вертикалі, горизонталі, під кутом, по прямій і по колу. Після того як ви досягнете високого рівня виконавської майстерності цього елемента, можна виконати прості квіти, наприклад, ромашку, листки, колоски тощо.

Засвоєння малювання мазка "кривеньке зернятко"

"Кривеньке зернятко" - це мазок дуже подібний до "зернятка". Він широко використовується для малювання пелюсток квітів, листя, пуп'янків та інших елементів орнаменту. Цей мазок слід виконувати так: на пензлик набираємо фарбу, притискуємо кінчик пензлика до паперу, трохи протягуємо з легким поворотом ліворуч чи праворуч і знову притискуємо п'ятою пензлик до аркуша. Вправа досить проста у виконанні, але щоб досягти впевненості, слід повторювати елемент багато разів.

Виконайте мазки "вигнуті зернятка" однакового розміру, розмістивши їх по прямій лінії, потім додайте їх паралельно один одному. Тепер намалюйте їх різних розмірів - від маленьких, поступово пропорційно збільшуючи.

Дуже важливою вправою є малювання "вигнутих зерняток", розміщених по колу та в інших композиційних співвідношеннях. Вправу слід виконувати до часу досягнення впевненості рухів руки, чіткості та краси елементів.

Дуже корисно виконувати ці елементи без допомоги олівця, одразу фарбами: це допоможе удосконаленню творчої уяви, умінню передбачити всю композицію в пам'яті, реалізувати свій задум поступово на папері, починаючи з основних великих елементів розпису і поступово переходячи до маленьких елементів розпису. Виконанням цієї вправи доцільно завершити малюванням простих квітів з липестками, бутонами, тощо.

З допомогою "вигнутих зерняток" і "зерняток" можна утворити "горішок". "Горішок" складається з двох "вигнутих зерняток", які поставлені одне навпроти одного, з заповненням порожнього місця між ними одним, двома або трьома "зернятками". Утворений елемент за формою дуже схожий на лісовий горіх.

Освоєння мазка. Удосконалення техніки мазка "кривеньке зернятко"
Третя вправа - продовження вдосконалення вправ, де основним елементом є "кривеньке зернятко". У цій вправі продовжуємо удосконалити звички малювання різних елементів (колосок, бутони, квіти), застосовуючи виключно "вигнуті зернятка". Бажано спробувати повторити співвідношення "вигнутих зерняток". Але ще краще, якщо ви створите свої елементи, які складаються з "вигнутих зерняток". Це можуть бути пелюстки квітів, листя, колоски і бутони. У багатьох випадках потрібно від гострого кінчика мазка до розширеної його частини протягнути на папері певну відстань. Це відстань залежить від величини мазка, що може бути завдовжки від 4,5 міліметрів до 2-3 і більше сантиметрів. Чіткий контур, плавна лінія, виразний насичений контур мазка і елементів розпису, які з його допомогою виходять, характеризуватимуть, наскільки досконало виконана вправа.

Перед виконанням вправи потренуйте руку. Тримаючи пензель трьома пальцями перпендикулярно до паперу, проведіть різноманітні лінії, точки, мазки в різних напрямках. Засвоєння малювання елементів декоративного розпису з допомогою пальця. Як відомо, чимало елементів петриківського розпису можна виконувати і без пензлика - одним з пальців руки. Ця вправа полягає в тому, щоб ви спробували з допомогою фарби і пальця виконати деякі елементи петриківського розпису. Опустіть мізинець у фарбу, потім витягніть його і спробуйте зробити ним відбиток на папері. Він буде круглим, саме таким, як ягідка калини. Якщо, набравши на палець фарбу, протягнути його по аркушу, ви отримаєте відбиток витягнутої форми. Такими відбитками можна утворити листки, пелюстки квітів тощо. У процесі малювання можна використовувати й інші пальці, наприклад, вказівний. Все залежить від того, якого розміру пляма вам потрібна. Відбитки пальців досить часто можуть використовуватися в поєднанні з іншими елементами. У мистецтві можна користуватися різними прийомами виконання своїх задумів, можливо, ви застосуєте свій варіант розпису. Дуже цінним є наявність власного оригінального почерку. Спробуйте з допомогою пальців руки виконати різноманітні елементи розпису: квіти, листки, ягідки тощо. 
Малювання деяких елементів за допомогою пальця – це цікаво. Засвоєння малювання частин рослин за допомогою елементів декоративного розпису.
Вивчаючи петриківський розпис, виконаний багатьма авторами, стає зрозуміло, що все багатство нашої природи вдруге оживає у творах петриківських майстрів, завжди живих, яскравих, голосистих, оптимістичних. Кожна квітка, пуп'янок, листочок збагачені творчою фантазією автора, несуть народну мудрість, талант, досконалу естетику. 
Найчастіше в композиціях зустрічаємо ромашку, дзвіночки, соняшники, волошки, мальви, півонії, ягоди суниці, калини, вишні, колоски, різноманітна листя, птахів і звірів. Серед квітів і тварин є й такі, яких у природі не існує, вони народжені творчою фантазією автора. Всі елементи виконуються в тій же послідовності, що й попередні, описані у перших вправах. Звичайно, у багатьох елементах уводяться додаткові кольори, тонкі темні (чорні, коричневі) лінії, які підкреслюють пластику та форму квітів, прожилки листків тощо. Досить часто вводиться додатково білий, жовтий, червоний та інші кольори для надання чіткості, яскравості, завершеності розпису. Виконуючи ці елементи розпису малювання частин рослин, малювання простих композицій, які складаються із "зерняток" і "зерняток вигнутих.

Наступним завданням етапом буде малювання нескладних композицій, які складаються із "зерняток" та "вигнутих зерняток". Виконання такого завдання можна умовно розділити на чотири етапи. Спочатку намічаємо олівцем місце і розміри квітки, напрямок розміщення стебла, напрямок основних листків. На другому етапі малюємо квітку. Вона може складатися тільки із "зерняток", розміщених по колу. У цьому випадку "зернятка" - це пелюстки квітки. Кількість їх може бути довільною: шість, вісім тощо. У квітці можна з'єднати "вигнуті зернятка" і "зернятка" або використовувати лише "вигнуті зернятка". Листки малюємо "зігнутим зернятком" різних розмірів, розміщеними у певному порядку. Листки можуть бути як простої форми, так і доволі складними. Цю вправу можна виконати і без допомоги олівця, одразу фарбами. Малюємо спочатку основний елемент композиції, квітка, стебло, потім листки, а під кінець - дрібні допоміжні елементи розпису. Виконайте всі вправи у двох варіантах: I варіант: виконуємо допоміжний начерк олівцем, а потім малюємо фарбами.  II варіант: розпис виконуємо відразу фарбами.  Малювання простих композицій в петриківському розписі починається з простого рослинного орнаменту.

Навчившись малювати окремі елементи, цілісно образно не складно виконати простий рослинний орнамент. Орнамент – це ритмічне повторення одного, або декількох елементів. Розміщувати елементи в орнаменті можна по прямій лінії - тобто в стрічку, по колу і тощо. Орнамент малюємо із квітів та листків простої форми. А квіти і листки малюємо "зернятками" і "вигнутими зернятками". Розміщення елементів орнаменту намічаємо олівцем, а потім виконуємо фарбами. Інший варіант малювання орнаменту без олівця. Він дуже цінний тим, що розвиває уяву і творче мислення. Спробуйте виконати орнамент, не користуючись олівцем, одразу фарбами. Виконайте кілька малюнків, але намагайтеся, щоб весь орнамент був виконаний охайно, чітко, яскраво. Адже призначення орнаменту - прикрашати предмети, якими ми користуємося.  Два варіанти виконання простих орнаментів у стрічці: I. Послідовність виконання розпису без використання олівця, одразу фарбами; II. Послідовність виконання розпису з допоміжним малюнком.  Простий рослинний орнамент удосконалення навичок малювання різноманітного листя.

Для малювання складних малюнків потрібно навчитися малювати різноманітне листя. Листки малюємо простої та складної форми. Незважаючи на складність, усі листки виконуються простим мазком "зернятко", які слід розмістити у певній послідовності. Спочатку намічаємо напрямок розміщення середньої лінії листка, потім - загальну форму, після цього малюнок виконуємо фарбою. У природі листки симетричні, тобто права сторона дзеркально повторює ліву, посередині вони розділені лінією, яку називаємо лінією симетрії. На малюнках ця симетрія здебільшого умовна, а середня лінія не завжди пряма, досить часто ми малюємо її кривою, у вигляді дуги. Більшість листків по контуру мають зубці. Тому в процесі малювання листків пензлик слід ставити кінчиком до контуру листка і повторювати їх за формою листка.

Виконуючи вправи з малювання листків, доречно виконати нескладний орнамент, розміщений у стрічці. Це будуть прості листки, розташовані діагонально, і три горошини. Потрібно намагатися, щоб листки були однакового розміру та форми і розміщувалися на однаковій відстані один від іншого. Горошини на цьому малюнку спробуйте виконати пальцем. Колір листків зелений, жовто-зелений, коричнево-зелений, зелено-синій. Щоб отримати такий колір, слід до зеленої фарби додати жовту, коричневу чи синю. Горошинки червоні, оранжеві чи коричневі. Листки в орнаменті прості, овальної форми. Крім малювання простих листків, виконаємо і складні, наприклад, калини, клена, винограду, суниці тощо. Спробуйте виконати листки відразу фарбами. Набувши досвіду, це вам буде зробити нескладно.

1.Вииконання простого орнаменту, складеного з листка і ягідок, за допомогою начерків олівцем.

2.Виконання листків за допомогою набросків олівцем.

3. Виконання простого орнаменту, складеного із листків і ягід, одразу фарбами.

4. Виконання листків одразу фарбами.

Малювання листків в Петриківському розписі поглиблене вивчення та набуття навичок у зображенні листя. В цій вправі слід виконати, як можна більше малюнків листя різної форми. З'єднаємо "зернятко", "кривеньке зернятко", вільні плавні лінії та мазки пензля. Перші листки малюємо на основі видовженого мазка, який і буде верхівкою листка, а його вісь - серединою всього листка. У початкових вправах лінію можна легенько провести олівцем. Кожен бічний мазок буде зубчиком листочка. Такі листки здебільшого бувають овальної форми, в них можна зафарбувати середину іншою фарбою.

Складнішими є кленові листки, які складаються з трьох подібних частин - центральної і двох бічних. Починають малювати з центральної частини середнього зубчика, довгенький мазок який буде серединою листка. Таким способом створюють і бічні частини листка. Прожилки листка можна намалювати більш темною фарбою. Листки можна малювати і "перехідним мазком". На пензлик набирають фарбу, витримують пензлик п'ятою донизу кілька секунд, щоб фарба скла в п'яту, потім кінцем пензлика набирають темнішу фарбу. Протягують по листу кінчиком пензлика, завершують п'ятою і отримують поступовий гармонійний перехід темного кольору в світлий. Можна зробити і навпаки, тобто щоб світлий колір плавно переходив у темний. Малювати листки клену, калини, винограду потрібно, намалювавши спочатку середину листка видовженим мазком, інші мазки розміщують під гострим кутом до середини - це зубчики листка. Ці листки складаються з трьох подібних частин зубчастої верхівки і двох бічних. Починають малювати з центральної частини, з середнього зубчика, видовжений мазок якого буде основною лінією всього листка. Так само малюємо сусідні бічні зубчики. Потім малюємо середню, бічну частину листка, знову починаючи із середнього зубчика. Вісь середньої частини листка розміщена під гострим кутом до основної осі листка. Це нижня, третя частина розміщується під прямим або тупим кутом до осі листка. Після набуття певного досвіду у виконанні листків малюємо відразу фарбою, не застосовуючи олівець. Це сприятиме розвитку творчої уяви, збереження в пам'яті всього малюнка, тобто розширить творчі можливості, а руці надасть впевненість і точність рухів.

Малювання "перехідного мазка".

Значно складнішим завданням є малювання "перехідного мазка" та за його допомогою елементів петриківського розпису. Для "перехідного мазка" характерний неповторний ефект плавного переходу одного кольору на інший. Виконання малюнка "перехідним мазком" можна вважати вершиною виконавського мистецтва у петриківському розписі. Щоб виконати "перехідний мазок", слід на кінчик пензля набрати темну фарбу, наприклад, коричневу, відтак потримати пензлик ручкою донизу 10 - 12 секунд, щоб надати можливість фарбі стекти вниз у п'яту пензлика. Потім кінчиком пензля набираємо фарбу світлого тону, наприклад, жовту. Робимо перший мазок: тягнемо світлий вусик. Поступово з'являється темний відтінок у широкому кінці мазка, який при завершенні стає зовсім темним. Повернувши пензлик на 120°, робимо другий мазок, так само можна зробити і третій. Після цього пензлик вимиваємо водою і все повторюємо. Мазки можуть бути в тонкому вусику темного кольору, а у широкий - світлого. У цьому випадку спочатку набираємо на пензлик фарбу світлого кольору, поміщаємо п'ятою вниз, а потім набираємо на кінчик темну фарбу і виконуємо мазок аналогічно попередньому. Мазок починається темним кольором і переходить у світлий. Перехідним мазком малюємо квіти, листя, птахів, пейзажі. Кольори "перехідного мазка" можуть бути різними: коричневий - жовтий; оранжевий - темно-червоний; блакитний - темно-фіолетовий; рожевий - чорний або коричневий; жовтий - синій; жовтий - чорний тощо. Елементи петриківського розпису виконуємо відразу фарбами.

Виконання "цибулинки"

Наступна вправа - виконання "цибулинки" як "перехідним мазком", так і звичайним. Цією вправою поглиблюємо звички виконання складних елементів петриківського розпису. Вправу можна виконувати як за допомогою олівця, якщо виконується спочатку підготовчий малюнок, а потім фарбами, так і відразу фарбами. Виконання цибулинки перехідним мазком 
При необхідності вносимо додатковий колір, наприклад - жовтий. Якщо виконання елемента умовно розділити на чотири етапи, то першим буде малюнок олівцем, потім підмальовок жовтою фарбою, перші мазки червоною і завершення малюнка. В іншому варіанті спочатку виконуємо по праву сторону і по ліву сторону мазки, які визначають розмір елемента, потім зафарбовуємо допоміжним кольором, після чого послідовно завершуємо малюнок, а під кінець темнішим кольором проводимо прожилки. Малюнок повинен бути виразним, мазки плавні, розміщені симетричні до середньої лінії елемента. Виконання складного елемента: одного з різновидів цибулинки, калини, листочка, що складається зі складного елемента - одного з різновидів "лучка" - калини, листочка.

Композицію можна виконувати двома способами. Перший варіант демонструє чотири етапи послідовного виконання композиції за допомогою олівця, а другий - чотири етапи малювання без допоміжного малюнка. Розпис можна виконувати простим мазком і "перехідним мазком". Червоні ягідки калини виконуємо пучкою мізинця, листок - "перехідним мазком", середину листочка за тонуємо окремим кольором. Основний елемент складного конструктивного будування багатоколірного, всі складові частини якого розміщені зі збереженням симетрії. Кольорів - блакитні, червоні, оранжеві, жовті.

Виконання складних елементів петриківського розпису.

Петриківський розпис багатий складними елементи, як до малюнка, так і до кольору, тону. Ці елементи, як правило, займають центральні частини малюнків. Це в основному квіти складної форми, птахи, тварини тощо. Квіти в більшості випадків симетричні і складаються з багатьох деталей. Щоб виконати такі малюнки, можна спочатку зробити підготовчий малюнок, який починається з розміщення цих елементів на аркуші, знаходження його основних розмірів - висоти і ширини, загальної форми, співвідношення деталей. Якщо такий підготовчий малюнок виконано, можна малювати фарбами. Такі складні малюнки можна малювати одразу фарбами, якщо є достатній досвід, уміння, творча уява. Малюнки, виконані одразу фарбами, мають чимало переваг - у них більше виражений індивідуальний творчий почерк автора, його неповторність і оригінальність. У композиціях із такими складними елементами можуть об'єднуватися такі мазки, як "зернятко", "криве зернятко", "перехідний мазок" і та інші. Виконання розпису зі складним елементом слід виконувати за схемою. Квіти, листочки, ягідки калини, соняшник - за власним вибором. У вправі можна спробувати застосувати "простий мазок", "зернятко", "кривеньке зернятко", "перехідний мазок", застосувати освітлення і виділення окремих деталей. Ці елементи бажано виконати з використанням жовткового розчинника. Необхідні висвітлення в окремих місцях роблять паличкою, ручкою пензлика або сірником з намотаною ваткою, промокаючи фарбу по мокрому зображенню. Додаткові вкраплення роблять кінчиком маленького пензлика світлою фарбою на темному фоні або темного на світлому фоні: проведення прожилок, виділення контрастними кольорами окремих елементів квітів чи листків. Малюнки виконані у два етапи: контурний малюнок олівцем і розпис фарбами. 

Виконання композицій розпису, які складаються з квітів, листків, стеблів та інших дрібних елементів. У таких малюнках основні елементи - квіти, птахи - виконуються більшими за розміром і більш яскравими фарбами. Основних елементів може бути один, два, три, п'ять. Характерними композиціями петриківського розпису є букети, вазони, дерева, птахи на калині, птахи та квіти тощо. Першими розписами повинні бути прості малюнки, але вони повинні бути з виразно виконаними елементами. Петриківський розпис можна виконувати, додаючи до гуаші чи акварелі жовток курячого яйця і оцет. В окрему баночку вливаємо жовток, додаємо 5-6 крапель оцту, розмішуємо цю суміш і розводимо нею фарби, а пензлі миємо в іншій воді, яку ставимо поруч.

Так малюнок набуває насиченості барв і блиску. Використовуючи цей розчин, можна робити висвітлення певних місць паличкою, ручкою пензлика чи ваткою, яку намотують на паличку. Такі освітлення необхідно робити тільки на вологому папері. Виконувати такі малюнки можна "зернятком", "кривим зернятком", "перехідним мазком" або усіма цими елементами разом. 

Виконання композиції можна умовно розділити на три етапи. Виконання начерку олівцем, виконання малюнка, виконання малюнка фарбами. Я рекомендувала би виконання малюнка одразу фарбами. Починаючи малювати найбільші, центральні елементи, потім листки, стеблі та інші невеликі елементи розпису. Є декілька варіантів виконання найпростіших композицій петриківського розпису. Одним із видів є виконання розпису в колі. Композиція в колі використовується у процесі розпису декоративних тарілок, скриньок тощо. Особливість полягає в тому, що мотиви розпису потрібно розміщати таким чином, щоб уникати прямих ліній, а весь рух повинен спрямовуватися вздовж кривих ліній, ніби обтікаючи основні елементи. Основні елементи потрібно розміщувати в центрі кола, листки та інші елементи доповнюють, об'єднують композицію в єдине ціле. Спочатку виконається малюнок олівцем, де знаходиться положення основних елементів, їх форму і розмір. У процесі малювання фарбами можна використовувати всі відомі елементи та форми мазків "зернятко", "кривеньке зернятко" і тому подібних. В окремих місцях підкреслюємо прожилки більш темною фарбою. Кольори розпису червоно-золотисті. Придбати певний досвід, можна виконати розпис у колі без застосування олівця, одразу фарбами. Але у всіх випадках починаємо з розміщення основних, центральних елементів розпису. Два варіанти виконання декоративного розпису у колі: 1.Послідовність виконання розпису з допоміжним малюнком олівцем; 2.Послідовність виконання розпису без використання олівця, одразу фарбами.

Розпис в колі виконання малювання птахів. У петриківському розписі важливе місце займають зображення птахів. Птахи - павичі, півні, зозулі тощо - відрізняються декоративністю, багатством кольору. Вони, як правило, займають центральне місце у творах петриківських майстрів. Зображення птахів відповідає технічним і колористичним прийомам народного розпису.

Виконання малюнка з зображенням птаха - це складний процес, який умовно можна поділити на 4 етапи. Перший - знаходження загальної форми птаха, композиційне розміщення на площині, динаміка чи статика композиції, знаходження пропорцій, характерної пози, співвідношення частин. Тому на першому, початковому, етапі малюнок виконуємо олівцем. Але якщо ви вже досягли високої виконавської майстерності та маєте багату творчу уяву, то можна спробувати на першому етапі працювати одразу фарбами, саме так чинять деякі досвідчені народні майстри. На наступному етапі тонують кольором силует птаха. Колір птаха залежить від кольорової гами композиції в цілому. Силует птаха може бути за тонованим і кількома кольорами. Третій етап - малювання пір'я тулуба, крил, хвоста. 
І на завершальному етапі малюнка проводимо моделювання голівки птаха, малюємо око, дзьоб, завершуємо декорування тулуба, хвоста, крил. Підкреслюємо темною фарбою ті деталі, які хочемо виділити, підкреслюємо деталі світлим, наприклад - жовтим кольором.

1. Підготовка до роботи. Інструменти художника.

Кольорове коло.

Одне з важливих умінь митця - уміння складати і використовувати кольору. Але для цього потрібно оволодіти деякими теоретичними прийомами та інструментами.

Колір є предметом досліджень різних наук, наприклад фізики, психології, філософії, зрозуміло, образотворчих мистецтв. Колір - це не тільки феномен фізики (світло), но і феномен нашого сприйняття дійсності (психологія, фізіологія). Наше око сприймає світло як світле-темне і як колір, в нашому мозку це накопичується інформація і стає індивідуальним, неповторним відчуттям і досвідом. Сонячне світло - це об'єктивний фізичний факт, але сприйняття його завжди підпорядковується станом і можливостями спостереженням живої істоти. Матеріал об'єкта «поглинає» (абсорбує) частину світла, так як він не прозорий, як фільтр (безбарвне скло). Залишився відбите світло (рефлексія) ми сприймаємо як колірний подразник і визначаємо його назвою кольору. Наприклад, ми бачимо яблуко зеленим. Значить, зелений колір - це рефлексійний остаточний колір, інша частина світла поглинається поверхнею об'єкта (яблука), тобто обсарбирується. Колір складений з кольорів (із кольорового світла). Цей феномен ми можемо спостерігати в кожній радузі, яка уявляє собою просто сонячне світло, розклав шийся на окремі кольори. Одні називаються кольорами спектру. Спектр (лат. Spicere – бачити) – це кольорова ланка спектральної стрічки, яку сприймає людське око. Приблизно в 1700 році англійський фізик Ісаак Ньютон у ряді фізичних дослідів досліджував феномен веселки. За допомогою скляної призми він зумів переломити один - єдиний світловий промінь і розкласти падаючий білий сонячний світ на його спектральні кольори. В області спектру (спектральних кольорів) інфрачервоний простягається до ультрафіолетового. На основі цієї елементарної закономірності з'явилися наступні колірні системи. Спектральні фарби по порядку розташування називають також квітами першочерговими, або основними. Разом вони дають біле світло. Спектральні кольори не містять домішок інших кольорів.

Одним з важливих інструментів художника є колірне коло. Він являє собою спрощену версію спектру, зведеного в коло. Колірний круг систематизує основні первинні кольори - червоний, жовтий і синій, а також вторинні кольори - оранжевий, зелений і фіолетовий, з яких складаються всі інші, включаючи сірі і коричневі.

Кольорове коло

Основні кольори.

Основні кольори знаходяться на колірному колі на рівних відстанях один від одного. Основний колір - це колір, який не може бути складений з інших кольорів.

Вторинні кольори

Вторинний колір виходить змішуванням двох основних. Наприклад, синій і жовтий дають зелений, червоний і жовтий - оранжевий, червоний і синій – фіолетовий. Для похідного кольору потрібно змішати основною з розташованим поруч з ним на колірному колі вторинним кольором.

Похідні кольори

Для похідного кольору потрібно змішати основною з розташованим поруч з ним на колірному колі вторинним кольором.

Складання кольорів

Теоретично, змішуючи основні кольори в різних пропорціях, ви можете отримати всі інші кольори. На практиці ж не все так просто, адже у фарбах використовуються пігменти, які просто не можуть бути такими чистими, як кольори спектру, як світло. За спрощеній теорії кольору, синій і жовтий дають зелений, однак, змішуючи перші-ліпші жовті і сині, можна отримати абсолютно різні результати. Наприклад, ультрамарин синій має червонуватий відтінок, а лимонний жовтий - зеленуватий, тому в комбінації вони дадуть брудний зелений. Для складання чистого зеленого важливо підібрати кольори, щоб отримати конкретний відтінок.

Однорідний і неоднорідний колір

Зручніше всього складати потрібний колір на палітрі. Повне змішування двох кольорів дає однорідний третій колір. Часткове змішування фарб на палітрі створює цікавий неоднорідний колір.

Сполучення кольорів

Виділяють сім основних кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий. Ці кольори в чистому вигляді представлені у веселці. Зазвичай кольори спектру зображують у вигляді кола, розбитих на сектори. Всі кольори поділяються на дві групи:

1.Група ахроматичних кольорів - білий, чорний і проміжні тони.

2.Група хроматичних кольорів - всі інші кольори з відтінками спектру.

Колір предмета залежить від того, які саме промені його поверхня відбиває, а які - ні. Поверхня білого кольору відображає всі промені спектра. В інших випадках такого ефекту не спостерігається.

Проте в природі жоден предмет не відбиває всі кольори, крім одного-єдиного. У всіх випадках мова може йти тільки про те, що поверхня не відбиває відразу кілька кольорів. Інша справа, як їх співвідношення. Саме так з основних кольорів з'являються нові кольори, а також їх відтінки.

Тому немає сенсу обмежувати себе роботою тільки квітами тих фарб, які є у вашому розпорядженні. Для одержання необхідного кольору фарби у більшості випадків можна змішувати. При цьому для того, щоб утворилася фарба потрібного кольору і відтінку, досить фарб семи основних кольорів спектру, тому вони входять в будь-який набір фарб.

Також вельми важливо, що використовуються при розпису фарби чистих кольорів або їх суміші - фарби чистих кольорів застосовуються тільки при виконанні орнаментальних або умовних композицій. За їх допомогою можна домогтися ефекту реалістичності зображення. Тому при виконанні натюрмортів, пейзажів та інших видів малюнків, наприклад, при розпису по емалі або лаку, необхідно користуватися тільки складними кольорами - відрізняються від кольорів спектру. Щоб домогтися більш живого кольору, досить додати у фарбу зовсім трохи фарби іншого кольору, наприклад, трохи синьої фарби в червону (виходить марс).

Сприйняття кольору багато в чому залежить не тільки від його простоти або складності, але і від того, з якими квітами він сусідить - на сприйняття кольору впливає його оточення. Наприклад, більш світлий тон в сусідстві з темним здається світлішим, а темний - ще більш темним.

Так ми перейшли до розмови про закон хроматичного контрасту, приватні прояви якого обов'язково потрібно враховувати при підборі кольорів. В чому проявляється дія цього закону?

1. Сприймання кольорів залежить від їх оточення - кольори можуть впливати один на одного. Це загальне формулювання закону хроматичного контрасту.

2. Якщо по сусідству знаходяться два близьких по тону кольору, наприклад, синій і синьо-зелений, оранжевий і жовтий, жовтий і жовто-зелений, інтенсивність і насиченість кожного з кольорів зменшується.

3.Найбільш контрастними є кольори, які з точки зору розташування їх у спектрі є протилежними (згадайте коло, у вигляді якого представляють спектр). Дані пари кольорів називають також парами додаткових кольорів. Так, протилежними будуть жовтий, точніше жовто-зелений та фіолетовий, зелений і червоний, помаранчевий і синій. Проявляється ж їх контрастність в тому, що з-за їх сусідства кожен з кольорів збільшує свою інтенсивність, стає більш насиченим.

Дійсно, поєднання додаткових кольорів в результаті дає білий колір. Але не слід розуміти це буквально, так як змішання відповідних фарб дасть лише сірий колір. При цьому фарба буде мати той же відтінок, що і одна з вихідних фарб, яка була додана в надлишку. Це твердження слід розуміти в цьому смислі, що і ствердження о том, що змішування всіх чистих кольорів спектру також дає білий колір.

4. Якщо розташувати на кольоровому тлі ахроматичні кольори, тобто чорний, білий і всі відтінки сірого, вони набувають відтінку, контрастний кольору фону. Наприклад, чорна пляма на помаранчевому тлі набуває фіолетовий відтінок, а на зеленому тлі воно ж буде здаватися червонуватим.

Співвідношення кольорів у розписі може бути побудовано на контрасті, нюансі або тотожності - це повністю залежить від завдання художника. Якщо виріб має виключно декоративний характер, його колірне рішення може бути сміливим. Якщо ж воно буде застосовуватися в побуті, колірне рішення його розпису повинно бути погоджено з призначенням предмета. При роботі з кольором необхідно також враховувати такі властивості світла, як злиття кольорів на відстані, здатність впливати на збільшення або зменшення розмірів тієї чи іншої деталі, здатність створювати враження холодних або теплих, а також вплив на колір штучного освітлення.

Якщо потрібно використовувати два контрастних кольори, але дуже сильний контраст між ними небажаний, різницю у сприйнятті можна пом'якшити, розділивши два кольори вузьким темним або світлим контуром, в цьому випадку вплив контрасту помітно знижується, скрадається. Таким же чином можна підвищити чіткість малюнка. При цьому потрібно пам'ятати, що темний контур часто створює відчуття того, що відчуття тіні, а світлий контур нагадує кант.

Види пензлів

Пензлик це інструмент, що допомагає художнику здійснити задумане. Знайти хороший інструмент не просто досвідчений майстер дорожить своїми улюбленими пензлями і нікому їх не позичає. У кожній китиці - свій характер, а у кожного майстра - свій почерк. Але життя такове, що доводиться стикатися з безмежним вибором пензлів: довгих і коротких, м'яких і жорстких, натуральних і синтетичних, мовчки дивлячись на покупців з полиць художніх магазинів і розкладок самодіяльних ремісників. Але ж у будь-якому випадку ви не стали б завертати шуруп молотком або забити цвях викруткою. Аналогічно слід поставитися і до підбору гарного пензля.

Як визначити, який з пензлів підійде краще для вашої роботи? Відповідь на це питання залежить від багатьох обставин: яким матеріалом ви користуєтеся, яку техніку застосовуєте і скільки грошей планують витратити.

Уявіть собі, як було б здорово увійти у відділ пензлів якого-небудь художнього салону і побачити пензлі з такими написами: «Пензель для тонкого лесування», «Пензель для пастозної техніки», «Пензель для передачі фактури» і т.д. Але, на жаль, для художника-початківця унікальні властивості і переваги пензлів часто залишаються нерозв'язними загадками. Ціни на кисті зазвичай коливаються в діапазоні від 5 до 500 гривень. Проте частенько ціна аж ніяк не гарантує якості.

Так яку ж з них вибрати? Художній пензлик - це не більш ніж простий інструмент. Але, як і з кожним інструментом, з китицями теж треба вміти поводитися.

Спочатку ознайомимося з пристроєм кисті. Пензлі художні складаються з трьох основних частин: волосяного пучка, металевої обойми (капсуля) і дерев'яної ручки. Волосяний пучок, або робоча частина кисті - це натуральні або синтетичні волосся, зібране в пучок певної форми і розміру. Обойма служить для додання форми, збереження пучка і з'єднання його з ручкою. Обойма виготовляється як з металу, так і інших матеріалів. Суцільнотягнені обойми найбільш зручні в роботі і зовнішньо більш привабливі. Ручку хорошої якості можна зробити лише з твердої деревини дерев листяних порід (дуб, бук, береза...).

При необережному поводженні волоски пензля можуть ламатися (наприклад, при грубому натисканні акварельного пензля на дно ємності з водою волосся ламається об край обойми). А ще так часто відбувається при нанесенні захисного камуфляжу. Уявіть: ви спокійно наносите фарбу на борт моделі і один або два волоска ламаються, залишаючись на виробі. Доводиться використовувати пінцет, хоча він не завжди допомагає.

Скупчення сухої фарби на пучку у самій обойми і всередині неї також значно скорочує «життя» кистей, тому кожен раз після роботи ретельно очищайте кисть. Наприклад, погано змитий розчинник накопичується всередині обойми і розчиняє клей, викликаючи випадання волосся.

Відмінності пензлів за формою

Форма пучка і призначення пензля тісно пов'язані. Один з найбільш універсальних пензлів - круглий. Призначається для нанесення фарби лінією з незмінною товщиною, або лініями, що варіюється по товщині. Це чудовий пензель служить для малюнка, створення фактури, роботи над деталями.

Плоский пензлик з купольним або овальним обрисом називається «котячих мов». Застосування її досить різноманітно: нею можна малювати як звичайним плоским пензлем, а в перпендикулярному положенні до поверхні - як круглим. Вона - постійний лідер серед пензлів, використовуваних для переходу одного кольору в інший.

Лінійні кисті коротше «котячих мов», але довше круглих, залишають точні лінії, довгі мазки.

Кінчик волосини трафаретного пензля тупий і плоский, а фарба наноситься на поверхню вертикальними ударами. Такі пензлі служать для нанесення рівного шару через трафарет.

Відмінності пензлів по ворсу

М'який і щетинистий пензлик із свинячої щетини - прекрасний вибір серед кращих пензлів для масла і акрилу. Пензлик із свинячої щетини також добре підходить для роботи з густою фарбою. Кращі щетинні пензлі виготовляються з вовни китайського ангкингского борова.

Пензлик з борсукового волосся м'якше щетинною - він ідеальний при роботі з помірно розведеними фарбами. Також йому немає рівних при замісі масла або акрилу. Волосся цього пензля має конічну форму, а «черевце» волоса розташоване ближче до кінчика, тому кисть дуже пухнаста. Найкращі пензлі з борсукового волосся мають кінчик білого кольору і темну смугу в середній частині. Однак виробники часом імітують їх, забарвлюючи свинячу щетину або пензлик з козячого волосу. Але останні не можуть зрівнятися з пензлем з борсукового волосся за своїми робочими властивостями.

Якщо ви не впевнені в достовірності пензля, зверніть увагу на наступне: якщо у волосся немає «черевця» і кінчика, а вздовж його довжини є скручені і завиті волосся, то це кисть з козячого волосу; якщо є розщеплені волоски, то це свиняча щетина.

Для покриття великих поверхонь масляними фарбами зазвичай користуються пружними і жорсткими щетинними пензлями. Викликано це тим, що фарбу зазвичай доводиться втирати в поверхню. Пружність кисті залежить, з одного боку, від жорсткості щетинок, а з іншого - від їх довжини. Дуже м'який пензлик в цьому випадку малопридатний, так як він буде тільки розмивати фарбу по поверхні. М'які пензлі зазвичай застосовують при розписі, які слід проводити досить рідкими фарбами.

Відмінності пензлів по довжині ворсу

Довжину ворсу зазвичай підрозділяють на коротку, середню і довгу. При цьому пензлик одного і того ж номера може бути різної довжини. Якщо вам необхідно зменшити довжину волосся у щетинного пензля, їх можна підрізати. Однак після підрізання пасмуги - для загострення - потрібно обробити шкіркою.

Відмінності пензлів за номерами

Номери пензлів йдуть від нульового і далі. Чим більше номер пензля, тим він об'ємніший. Розмір пензля залежить від розміру поверхні, яка підлягає розпису чи фарбуванню. Чим більше поверхня, яка підлягає покриттю барвистою плямою одного кольору, тим більше потрібно використовувати пензлик. Втім, без пензля малого розміру все одно не обійтися, якщо межі плями нерівні і складаються зі складних вигинів.

Відмінності пензлів за типом ворсу Білка

(колір темно-коричневий, м'який ворс)

Пензлі цього типу роблять з натурального матеріалу - волоса або шерсті білки. Цей матеріал вважається одним з кращих для виготовлення пензлів, адже він дуже м'який, еластичний і чудово зберігає форму пучка, а за допомогою спеціальних технологій оброблення можна досягти ще більшої пружності волоса. Всі вище перечисленні властивості сприяють прекрасному утриманню фарби на пензлику. Ви можете наносити дрібні штрихи завдяки здатності волосків прилягати один до одного під впливом вологи. Цей різновид пензлів найчастіше використовують для розпису фаянсу і порцеляни, а також для нанесення акварелі.

Колонок (русявий колір, пружний ворс)

Цей вид пензля підходить для використання будь-яких видів фарб. Матеріал, з якого виготовлені пензлі, - це шерсть дикого звіра колонка з родини куницевих. У неволі він не розмножується, водиться в регіонах з суворими зимами, таких як Китай, Сибір, Корея. Його волосся довгий, має веретенообразную форму, пружний і еластичний, загострюється до тонкого кінчика. Завдяки цьому пензлик з колонка має чудові характеристики плинності фарби, так що подібні пензлі можна рекомендувати для роботи майже з усіма видами фарб.

Щетина

Пензлі, які виготовляються з натурального матеріалу - щетини свиней, що вирощуються тільки в Китаї, - дуже високо цінуються. Ця щетина піддається ретельній обробці: виварюванню і відбілюванню. Тільки оброблений таким чином матеріал йде на виготовлення кистей для професіоналів, у відмінність від кистей для шкільної серії, які виготовляються з не дуже якісного матеріалу. Оброблену щетину відрізняють відмінна міцність, пружність і еластичність, а її волоски мають розщеплений кінчик. Тому кисть характеризується хорошою наповнюваністю і рівним нанесенням шару фарби на полотно. Пензлі з щетини рекомендовані для роботи з олією, акрилом чи темперою. Майже у всіх виготовлених з якісної щетини пензлів подовжена ручка.

Синтетичний волосся

Цей вид пензлів відрізняється ідеальною формою, еластичність, гнучкість і пружність, що робить його ідеальним для нанесення рідких фарб. Саме волосся не може утримувати фарбу так добре як натуральний, але зате він значно міцніше. Така кисть дуже добре підходить для синтетичних фарб, наприклад темпери і акрилу. Зроблені з цього матеріалу пензлі універсальні і можуть бути використані при створенні мініатюрного живопису і творів великих масштабів. Цим можна пояснити наявність різноманітних серій пензлів і варіацій по довжині ручок. Наприклад, ручка великої довжини дозволяє наносити фарбу, знаходячись на відстані від самого твору, що дає можливість охопити поглядом велику площу.

Вушної волосся

Пензлі такого типу виготовляються з застосуванням натурального матеріалу - вушного волосся бика чи корови. Відмінними властивостями даного матеріалу є пружність, міцність, шовковиста структура. Матеріал відмінно зберігає форму, але така пензлик не володіє гострим кінчиком. Ідеально підходить для створення плоских пензлів, призначених для роботи з великими поверхнями. Досить часто даний матеріал змішують з іншими натуральними волокнами, щоб придати пензлю додаткову пружність пучка. Створені з цього матеріалу пензлі призначені для роботи з маслом, гуашшю і темперою.

Також роблять пензлі з вовни соболя (колір русо-рудий, пружний ворс), вовни поні (колір брудно-рябий, іноді біло-жовтий, ворс злегка хвилястий, м'який), вовни кози (колір білий, м'який ворс). В Україні дуже часто використовують шерсть кішки (колір часто білий, дуже м'який ворс). Ці пензлі так і називаються - кошачки.

Вибір пензлів

Відповідний саме вам підібрати пензлик не так вже складно. Ось ще кілька порад, які допоможуть зробити правильний вибір.

Не купуйте пензлів навмання і в поспіху. Спочатку слід ретельно перевірити пучок. На український ринок поставляється багато пензлів, забезпечених захисними ковпачками. Якщо ковпачки були зняті і потім знову повернені на місце або замінені, є ймовірність того, що пучок кисті пошкоджений. Якщо пензлик в нормі, обов'язково спробуйте її в справі. Будь-який серйозний продавець надасть вам трохи води і місце для випробування.

Пам'ятайте про основні показники: тонкому кінчику, пружності і контроль над текучістю. Перед тим як набрати пензлем води, видаліть з пучка захисні елементи по інструкції, передбаченої виробником. Тепер наповніть пензлик водою. Новий пензлик в контакті з водою веде себе інакше, ніж колишній у вживанні або пошкоджений. Новий пензлик повинний потримати воду протягом декількох хвилин перед випробуванням. Наберіться терпіння - можливо, знадобиться наповнити пензлик водою кілька разів, поки пучок не прийме необхідну форму. Потім злегка постукайте держаком по руці. Кінчик пучка гарного пензля повинен загостритися. Тепер можна спробувати пензлик на робочій поверхні. При випробуванні згинають кінець волосяного пучка - він повинен знову прийняти правильну форму і не стовбурчитися. При виборі круглих пензлів № 1, № 2, № 3 для промальовування дрібних деталей пензлик теж змочують і на долоні пробують намалювати знак вісімки. Якщо кінчик еластичний і кисть виготовлена правильно, то волосся не настовбурчується, зібраний у вістря і чітко повторює ваші рухи, обводячи правильний контур - однаковий по товщині. І ще запам'ятайте, що по мірі висихання або витрати води пензлик не повинен змінювати форму, втрачати гнучкість та еластичність. При відриві від долоні хороший пензлик приймає початкову форму, а не залишається з зігнутим вістрям.

Загальне правило при виборі будь - якого пензля: переконайтеся, що обойма надійно закріплена на ручці. При виборі щетинних пензлів уважно перевірте щетину - багато в пучок волосків з розщепленим кінцем? Чим більше, тим краще. Проведіть синтетичним пензлем по пальцях - відчуйте, яка відносна пружність волосся. Підходить він для роботи з густою фарбою? Чим більш пружній пензлик, тим краще він впорається з обробкою великої поверхні і щільною фарбою.

Розміри та якість пензлів

Важливий і розмір пензля. На ринку або в художньому салоні ви напевно зіткнетеся з такою проблемою: розміри пензлів у різних виробників значно відрізняються. На деяких підприємствах розмір акварельного пензля визначається діаметром отвору діаметру обойми. Це означає, що діаметр обойми кисті № 12 становить 12 мм. Даний метод, здавалося б, повинен сприяти встановленню уніфікованого підходу до визначення розмірів пензлів всіма виробниками. Однак складність полягає в тому, що в деяких країнах немає відповідності між величинами діаметра латунних чи мідних трубок, що використовуються у виробництві обойм. До того ж у кожній країні використовуються різні історично сформовані стандарти визначення номерів пензлів. У підсумку вам, швидше за все, доведеться на око порівнювати розміри пензлів незалежно від вказаного на них номери.

Зараз у продажу можна побачити пензлі різних розмірів у межах кожного типу. Європейська маркування виглядає приблизно так: від № 00 (найменший розмір) до № 16 (найбільший розмір). В Україні і Росії номер пензля відповідає ширині або діаметра пучка волосся в міліметрах у обойми (наприклад, кисть № 5 характеризується шириною пучка, що дорівнює 5 мм). Товщина ручки пензля прямо пропорційна розміру пензля, тому більш товстий пензлик буде мати, відповідно, більш товсту ручку. Характерна форма ручки з потовщенням біля самої обойми спеціально розроблена для запобігання контакту між пензлями в процесі одночасної роботи декількома інструментами. Повна довжина акварельних пензлів може досягати 20 см; довжина пензлів для олійного та акрилового живопису зазвичай знаходиться в межах 30-35 див.

Художні пензлі оцінюються потремо важливим показниками: здатності утворювати гострий кінчик, пружності волосяного пучка, контролю над текучістю фарби. Саме ступінь вираженості цих характеристик відокремлює справжні кисті від дешевих підробок і багато в чому визначає кінцевий результат вашої роботи. Наприклад, гострий кінчик дасть можливість нанести фарбу дуже точно. При відриві кисті від поверхні її пучок повинен прийняти початкову форму, бути готовим до наступного мазка. Але найбільш важливим показником пензля для всіх рідких живописних матеріалів (водо-основних) є контроль над текучістю фарби, яка повинна стікати з кисті передбачувано і потрібної консистенції.

Пензлі для важких фарб, таких як масло або акрил, оцінюються, як правило, тільки по одному параметру: чим густіше фарба, тим твердіше повинен бути волосся. Художники, що працюють в маслі або акрилі, найбільш часто користуються пензлями зі свинячої щетини, а також різними синтетичними китицями. Промивка кистей від акрилових фарб, акварелі та гуаші здійснюється водою, від олійних - спеціальними розчинниками. Щоб оберегти дерев'яні ручки кистей від висихання і деформації, їх часто виготовляють із спеціальної лакової пропитки. Цьому при виборі пензля слід звертати увагу і на якість ручки.

Доробка пензля

Вистригая із пензля заважаючих волосків, його можна довести до потрібної вам кондиції. Для цього постеліть на стіл аркуш білого паперу і, тримаючи пензлик над аркушем, встріхніть його. Якщо ви помітили відтопирюючі волоски, відтягніть їх в сторону і вистрижіть манікюрними ножицями. Ні в якому разі не підстригайте пензлик зверху! Підрізати волоски можна тільки у м'яких пензлів, хоча нерідко така необхідність виникає, наприклад, коли кінчика кисті дуже загострений. У цьому випадку кисть потрібно вмочити в клей і кілька разів сильно струснути, щоб волоски розпрямились, а кінчик загострився. Пензлик підвішують кінчиком вниз і дають йому висохнути, після чого кінчик запилюють на наждачному бруску або папері. Після цього пензлик вимочують і промивають теплою водою з додаванням соди. В даному випадку необхідно використовувати клей типу гуміарабіку - розчинний у воді, інакше його не можна буде видалити. Якщо ж пензлик підрізати, то волоски стовбурчаться в різні боки, до того ж ніколи не можна гарантувати, що відрізати вийде правильно, тобто рівно.

Самостійне виготовлення кисті

Для цього потрібно маленькими ножицями вистригти довгий остьовий волос, розташований збоку і на кінці білячого хвоста. Потім шерсть збирають в пучки, знежирюють, кілька разів ретельно прополіскуючи в розчині кальцинованої соди і витримують в 3 % розчині нашатирного спирту протягом 5-6 годин. Після цього волосся промивають в чистій воді і висушують.

Перед формуванням пензлів волосся розкладають на дошці і сортують, потім формують пучок і закручують його в листок паперу. Щоб кінчик придбав стоншується форму, трубочку торцем постукують об поверхню столу. В нижній третині пучка обмотують ниткою, а саму основу для міцності обробляють лаком або клеєм. Після того як лак висохне, пучок вставляють у рукоятку, яку можна зробити із тонкої пластмасової трубочки.

Раніше в якості живця використовували гусяче перо, так що при відсутності трубки можна вдатися і до цього древнього способу. Кінчик готової пензля має бути загостреним, а волоски - лежати гладко, не стовбурчитися.

Але ні в якому разі не підрізайте стирчать волоски ножицями, від цього кисть зіпсується!

Правила звертання з пензлями

Звертайтеся з пензликами дбайливо. Не залишайте пензлі в банці з водою - від цього ворс заламується, а держак відклеюється. Після роботи, ретельно вимивши і прополоскавши, прибирати пензлі в пенал. Зберігати в горизонтальному або вертикальному положенні ворсом вгору. Зберігайте пензлі чистими - це суттєво подовжує їхнє життя. Раз на місяць обов'язково промийте пензлі з милом.

Для змішування і розтирання фарб задійте палички або неякісні клейові кисті. При транспортуванні використовуйте пенали з гніздами для пензликів. Якщо все ж ворс пом'явся, намильте його милом, вирівняйте і дайте засохнути. Години через дві промийте водою - ворс повинен вирівнятися.

Після роботи олійними фарбами пензлі віджимають за допомогою паперу, змочують розчинником і знову віджимають. Потім пензлі промивають теплою водою з милом. Попередньо їх можна витримати в розчині прального порошку. Після миття кисті щільно обертають папером і сушать у такому вигляді. Якщо пензлі не обернути, то їх кінчики розпушують та інструменти стануть непридатними для роботи.

Якщо доводиться працювати щодня, а пензлі не були вимиті, їх залишають у банку з гасом. Перед роботою кисті повинні бути ретельно витерті ганчіркою. Для миття кистей існують спеціальні пензлемийки, які являють собою конічне відро з дірчастим або у вигляді сітки дном. Це конічне відро вставляють у відерце з налитим гасом. Для відмивання пензлів від фарби їх труть про сітчасте дно вставленого відерця. Фарба відмивається від пензлів і осідає на дно відерця з гасом. Пензлик в гасі можна залишати на кілька днів. Розміри пензлемийки: діаметр 130 мм, висота 190 мм Добре пензлі відмиваються і в мильній піні, тільки не мийте їх з милом, яке б ви не зважилися використовувати на власному волоссі. При тривалій перерві в роботі пензлі слід ретельно промити в гасі, а потім в мильній піні і начисто промити теплою водою. Після цього пензлі потрібно опустити в банку з лляною олією, щоб пучок не торкався дна банки.

1. Матеріали. Художні фарби та їх застосування в живописі.

Вже в первісні часи художньо обдаровані натури знаходили, ніж зобразити вразили сцени з їх життя. Пізніше селянські художники користувалися майже справжніми фарбами, тільки кількість кольорів було обмежено. Це були фарби природного походження, видобуті з глин, з соків місцевих дерев і рослин. Ще пізніше з'явилися дбайливо вживаються і збережені привізні фарби: блакить, кармін, німецький бакан та інші.

Замішані на яєчному жовтку терті мінерали перетворювалися в темперні фарби. Вони приготовлялися невеликими порціями, так як швидко висихали, а засихаючи, утворювали нерозчинну плівку. Ці фарби використовували в іконописі і для розпису побутових предметів. Згодом їх замінили масляні фарби.

При розписі деревини застосовують ті ж фарби, що і в живописі - олійні, темперні, гуашеві, акварельні, акрилові.

Фарби, що застосовуються для розпису по дереву, - це суміші тонкоподрібнених пігментів і наповнювачів з розчином плівкоутворювальних речовин. Вхідні в їх склад пігменти, від яких залежить колір фарби, іноді також називають сухими фарбами.

Назва фарб

Кадмієві - це червоні і жовті кольори та їх відтінки. Вони можуть бути різної насиченості і діляться на світлі, середні і темні.

Кобальтові - це зелено-синьо-фіолетові кольори.

Земляні - це різні коричневі кольори і їх відтінки: умбра, сурик, охра, сієна, сепія та інші.

Охра – це фарба, що має безліч відтінків і, відповідно, назв: золотиста, палена, «сира». Широко використовується для фонів.

Краплак буває світлий, світлий, середній і темний; може бути фіолетовим, червоним.

Біліла в залежності від основи поділяють на титанові, цинкові, свинцеві. Мають різні відтінки. Самі білі - це титанові, самі сірі - сірі.

Сажа газова має глибокий чорний колір, а тіоіндиго чорна відливає синявою.

Сурик - це глибокий цегляний колір.

Сепія - це глибокий темно-коричневий.

Червоний кадмій, червоний, пурпурний, краплак червоний, імітація кіноварі - це всі червоні фарби. Кадмій червоний часто використовують в мезенської розпису.

Кіновар - це червоно-оранжевий, горобиновий колір.

Зелень трав'яна за кольором абсолютно відповідає своїй назві.

Смарагдова Зелень - це теж зелений, але з відтінком бірюзи.

Окис хрому - це болотний колір, активно використовується в Городецькому розпису.

Зелений кобальт - це теплий зелений колір.

Синій ультрамарин особливо активно застосовують як яскравий акцент в пермогорской розпису.

Існує безліч назв схожих за кольором фарб, які неможливо ні переказати, ні запам'ятати.

До червоних кольорів належать кіновар, краплак, тіоіндиго, кадмій, пурпурний. Жовті кольори - кадмій жовтий світлий, лимонний, жовтий стронциановая.

Англійська, серпуховская, індійська, шахназарська червоні представляють коричневу-червону гаму. Темно-коричневою буде гутанкарская фіолетова. Слово «тиоиндиго» зустрічається в званнях червоних, чорних, синіх та інших кольорів.

Види фарб

Масляні фарби

Олійна фарба складається з пігменту (фарбувального порошку, наприклад богемської зеленої землі) і олії як зв'язуючої речовини (наприклад, лляної олії). Олійні фарби можна виготовити самостійно. Пігменти всіляких видів в порошку продаються в спеціальних магазинах готовими для виготовлення фарб, то ж відноситься до відповідних масел. Розтирання пігменту та зв'язуючої речовини у густу в'язку фарбу забирає багато часу і вимагає сил.

Виготовлення художніх масляних фарб кустарним способом відбувається так: потрібні пігменти ретельно перетирають зі сполучною речовиною до тих пір, поки не утвориться однорідна маса. Для цього використовують курант і квадратну дошку. Курант являє собою конус з мармуру або граніту. Дошка для розтирання фарб повинна бути виготовлена з того ж матеріалу. Більш м'які породи використовувати не можна, так як в процесі роботи дрібна кам'яна пил буде змішуватися з фарбами і забруднювати їх. Починають роботу з того, що на плиту насипають фарбу і змішують її зі сполучною речовиною. За допомогою куранта можна перетирати тільки невеликі порції фарби. При цьому краще всього рухати курант колами, які не охоплюють всієї поверхні дошки. Періодично слід змінювати руху на зигзагоподібні і обов'язково стежити, щоб під курант потрапляла вся фарба. По мірі розтирання обережно і потроху додають речовину, щоб фарба не виявилася занадто рідкою. Курант і дошка постійно повинні бути чистими, так що ретельно мийте їх після кожного використання.

Багато пігменти являють собою хімічні речовини, іноді дуже отруйні і шкідливі для здоров'я, тому при такій роботі слід захищати рот і ніс. Крім того, самостійне виготовлення фарб часто призводить до ще однієї суттєвої помилки: якщо ви недостатньо старанно працювали і не повністю розтерли фарби, то у вас залишаться непов'язаними включення пігменту, які де-небудь обов'язково проступлять. Включення пігменту «порошаться», тому вже написані ділянки картини у результаті «обсипаються» або в буквальному сенсі слова зникають з поверхні картини. Зазвичай пігменти мають різну вагу. Це теж має значення для живопису. 1 кг червоного залізо окисного пігменту (залізної руди) дає меншу кількість фарби, ніж, наприклад, 1 кг цинкових білил. Погано пов'язані важкі пігменти швидше відшаруються від ґрунтовки. Тому великі ділянки картин, в залежності від використаного пігменту, вимагають різної обробки.

Використання пігментів дає майстрові впевненість, що він застосовує чисті речовини. Фірми-виробники обов'язково вказують на упаковці точний хімічний склад, а також попереджають про можливу небезпеку.

Зрозуміло, ці матеріали слід зберігати у відповідному місці (наприклад, у замикається комоді), в закритому посуді і найкраще захищати від дії світла. Промислового виробництва фарби у тубах можуть бути «облагороджені» (очевидно, мається на увазі додавання пігменту і тим самим ущільнення фарби) найчистішим пігментом. Фарби можна «облагородити» і додаванням менш цінних пігментів (наприклад, для підмальовка цинкові білила облагороджують невеликою кількістю білого літопону).

Якість пігментів

Важливо знати походження, якість і мальовничі властивості пігментів.
Звернути увагу потрібно на такі характеристики

• чистота;

• кроюча сила;

• прозорість;

• здатність змішуватися (не всі фарби змішуються, трапляються небажані хімічні реакції);

• натуральність кольору (одні пігменти при змішуванні бліднуть, інші можуть потемніти).

Групи пігментів

• Кольору землі (палітра землі) в порошку різних кольорів, а також у натуральному стані, в тому числі і палені (що дає червонуватий тон). Назви фарб часто вказують на їх походження. Наприклад, богемська зелена земля, зелена Веронезе, натуральна або палена сієна, умбра, охра і т. п.

• Окису металів.

Деякі фарби складаються з окислених металів. Наприклад, окис коричневого, іржаво-червоний - це окису заліза.

Справжні фарби з металів або оксидів металів дуже дороги: наприклад, кадмій, кіновар, які виготовляються із ртуті. До того ж ця група ще дуже отруйна!

Шкідливі і інші фарби: свинцеві білила (свинець!), цинкові білила (оксид цинку), титанові білила, зелений хром, кобальт і т. п. ° Мінерали
Ультрамарин (ляпіс-лазур).

• Хімічні фарби

Пігменти цієї групи в основному виготовляються з смол. Мели або землі, змішані зі смолами, дають нові фарби - замінюють, або штучні фарби. Наприклад, кіновар (штучна), синій кобальт, синій геліоген (штучний).

Погодьтеся, що розумніше працювати штучними фарбами, ніж з отруйними натуральними речовинами.

Фарби в тюбиках

Користування фарбами в тубах дасть вам можливість відмовитися від трудомісткого розтирання фарб. Фарби в тюбиках вже з'єднані зі зв'язуючими речовинами. Це важливо для живописних робіт. З цієї причини до фарби з туби не потрібно додавати так багато розчинників і масел, так як інакше співвідношення пігменту та зв'язуючої речовини не буде відповідати вимогам олійного живопису. Занадто багато зв'язуючих речовин призводить до нестачі пігменту, тобто пігменти «розосереджуються», і на поверхні робіт не з'являється сухого шару фарби, а лише суха плівка, що призводить до розтріскування барвистого шару.

Позначення олійних фарб в тубах, що продаються в магазинах, поділяються на «рафіновані», або «экстрарафінірованние художні олійні фарби» (дуже високої якості і тому дуже дорогі) і «академічні», або «фарби для учнівських ескізів» (легкі в застосуванні, в яких містяться не такі якісні пігменти, і їх ціна залежить виключно від величини туби).
Купуючи фарби, простежте за тим, щоб з туби не витікали зв’язуючи речовини в таких фарбах міститься занадто багато зв'язувальних речовин, надто мало або недостатньо пігменту). Використовуються пігменти по можливості повинні бути чистими, не «покращеними» і не «розведеними». Інакше краще купити окремо пігменти та розріджувачі за більш високу ціну. У будь-якому підготовка краще довіряти таких фарб в тубах, де поряд з назвою колірного тону вказані також хімічний склад і відомості про криючі сили (прозорості), можливі небезпеки для здоров'я і т. п.

Дуже дорогі або рідко використовуються колірні тони має сенс купувати в маленьких тубах (наприклад, лимонно-жовтий або натуральний фіолетовий). Туби можуть бути ємністю від 7,5 до 350 мілітрів. Краще фарби у тубах розміром від 35 до 55 мілітрів. Цієї кількості вистачить на досить тривалий час занять, але фарби при цьому не висохнуть.

Великою перевагою фарб в тубах є те, що вони рівномірно змішуються з іншими фарбами, що не завжди виходить при самостійній роботі з пігментами. Ще краще користуватися фарбами одного виробника. Якісну продукцію різних виробників теж без проблем можна змішувати.

Ніколи не залишайте туби з фарбами у відкритому вигляді, навіть якщо вони здаються дуже свіжими! Процес висихання все одно почнеться, а це в подальшому утруднить роботу з фарбою.

Постарайтеся не забруднити різьблення на тубах і кришках, а якщо фарби все ж розтеклися, візьміть за звичку відразу ж витирати залишки фарби. Нагвинчуйте на туби «рідні» кришки, щоб, приміром, жовта фарба залишалася жовтою і не траплялося небажаних змішань. Туби з фарбами не слід залишати безпосередньо під променями сонця або біля нагрівальних приладів. По мірі споживання фарби туби можна згортати - так вони будуть займати менше місця і добути фарбу з них стане легше. Зберігайте фарби не дуже холодному місці і в міцному шухлядці.

Види олійних фарб в тубах

• Олійні фарби часто являють собою суміші пігментів, перетертих в висихаючому (або напівисихаючому) олії, такому як лляна, горіхова, макове або сафлорова. Використання олій даних видів в якості зв'язуючих речовин надає фарбам характерний зовнішній вигляд і якості, які значно спрощують процес живопису.

Найчастіше в якості масла-розчинника застосовують оліфу. Особливо масел, що застосовуються в якості розчинників, полягає в тому, що вони повільно сохнуть, що суттєво обмежує застосування олійних фарб.

Промисловим способом випускаються два різновиди масляних фарб.

По-перше, густо терті фарби (фарби-пасти), які є затертими в оліфі пігментами і потребують додаткової підготовки перед використанням - зазвичай їх розбавляють оліфою.

По-друге, це готові фарби, які вже розведені до робочої консистенції оліфою, скипидаром або уайт-спіритом. Такі фарби можна застосовувати відразу, лише попередньо перемішавши. Готові фарби зберігаються від 1 року до 3 років, не змінюючи своїх якостей, тобто не твердішає, зберігаючи нормальну густоту і колір. Наприклад, художні та ескізні олійні фарби зберігаються до 3 років.

• Олійні фарби на основі смол.

Дуже якісний продукт. Поряд з лляним, маковим і підсонячним маслом в зв'язуючої речовини додатково містяться натуральні смоли (мастика, дамар тощо), а також штучні смоли. Вони підвищують яскравість фарб, завдяки їм шари фарб висихають рівномірно.

• Алкідні фарби.

Алкідні смоли в зв'язують засобах рівномірно і швидко висихають, що дає можливість швидко працювати. Правда, в процесі змішування і додавання алкідних коштів (торгова назва ликвін) трохи замутнюєтся колір, що може трохи збити потовк. Однак при висиханні замутніння пропадає. Сухі шари фарб дуже стабільні, еластичні і резистентні (аналогічно акриловим фарбам). До того ж вони добре змішуються з звичайними олійними фарбами, а завдяки швидкому висиханню їх легко застосовувати.

• Чисті олійні фарби

Найчастіше продаються у вигляді фарб для учнівських і художніх ескізів. При висиханні вони утворюють стабільний барвистий шар.

Обов'язково завжди малюйте «жирним» за «тощему» (мається на увазі густий, жирний шар масляної фарби з великою кількістю масла і тонкий, худий шар з малою кількістю масла)! Це правило античних живописців актуально до цих пір і є принципом техніки олійного живопису.

• Відтінкові фарби

Мальовничі олійні фарби можна відтінити невеликою кількістю якісних олійних відтінків фарб.

Ніколи не слід застосовувати відтінкові фарби у чистому вигляді, так як, розведені мінімальною кількістю зв'язувальних речовин, вони не висихають. Тому розріджувачі рекомендується додавати відповідно як для «жирного шару» - суміш із лляної олії і невеликої кількості дамарного лаку (смолистої масла).

Розріджувачі для олійних фарб

Чисті мальовничі масла - це лляне масло, чисте макове масло і трохи добавок.

Напівсинтетичні смоли: скипидар + лаковий гас 1/1 + алкідна смола складають алкідний розчинник; швидко висихають дуже еластичні.

Полумасла: лляне масло + скипидар 1/1, макове масло + скипидар 1/1.

Штучні смоли: скипидар + лаковий гас 1/1.

Смоляні масла: натуральні смоли: лляне масло + венеціанський терпентин 2/1; лляне масло + даммаров лак, розведений 2/1 в терпентині 1/4; лляне масло + мастиковий лак 2/1 + акрилова смола.

Занадто великою кількістю масла фарби «захлинаються». Барвисті шари «намиліваются». Плівка масла в незначній мірі зв'язується з пігментом. Надлишок масла гіркне, жовтіє, поверхня картин розтріскується. Все смоли в будь-якому стані розчиняються у терпентині (за винятком алкідних смол)!

Тому зміст зв'язуючих речовин або розчинників в олійних фарбах не повинно бути більше змісту пігменту. Переваги чистих олій як зв'язуючих речовин полягають у результатах, які дає пов'язана і потім висушена фарба.

Чисті олійні фарби, пов'язані чистими маслами, висихають за рахунок реакції з киснем. Відбувається зміна хімічного складу, від чого перш рідкі масла висихають еластичну і міцно пристали плівку. Чим більше проходить часу, тим більш надійною і стійкою стає ця плівка. Навіть сильні розчинники вже не можуть розм'якшити або розчинити такі шари фарб.

Ця обставина має важливе значення при:

• очищенні картин (тільки розчином терпентину!); ° видаленні старих шарів лаку;

• застосуванні смоло зберігаючих масляних зв'язують коштів.

Якщо в чисті масла додають смоли, то хоча масла і підсихають, які в них містяться смоли, за винятком поверхонь, розчиняються в терпентині, так як під час процесу висихання їх хімічний склад не змінюється.

Більшість розріджувачів для масляних фарб, які пропонують спеціалізовані магазини, складені з чистих масел і смолистих речовин. Виробники зазвичай дають необхідні пояснення, а іноді в магазинах безкоштовно надаються інструкції щодо користування цими матеріалами. Якщо готові розріджувачі для вас занадто дороги, то зробіть їх самостійно. Але пам'ятайте, що від додавання до будь смолистим масел макового або соняшникової олії фарба довше сохне. Прискорити процес висихання може застосування невеликої кількості сикативів (засобів, що сушать матеріалів).

Щоб виготовити розчинник самостійно, потрібно змішати в рівних частинах оліфуоксоль, уайт-спірит та сикатив № 63 або № 64. Сикатив також додають в масляні фарби в кількості 5-10% від маси фарби для прискорення її висихання. Також для розведення фарб використовують скипидар. Але пам'ятайте, що додавання уайт-спіриту або скипидару знижує деякі характеристики фарб - в'язкість, міцність і блиск готового покриття.

Густота фарби залежить від виконуваної роботи. Для ґрунтування і фарбування фону підійде рідка фарба, але для розпису використовують більш густу. Розрізняють криючі і лісировочні масляні фарби. Криючі фарби повністю закривають поверхню, на яку їх накладають. А лісировочні фарби прозорі, особливо якщо накладені тонким шаром. Така властивість фарб залежить від пігментів і їх здатності вбирати масло. Пігменти лісировочних фарб вбирають більше масла і часто накладаються на вже просохлі криючі фарби, щоб погасити або виявити їх тон або колір.

Основними фарбами, які наносяться є свинцеві і цинкові білила, окис хрому, кіновар. До лесу вальним відносяться краплак, смарагдова зелена, ультрамарин.

Олійні фарби допускають вільне змішування, але є певні обмеження: свинцеві білила викликають освітлення деяких фарб, наприклад, фіолетового краплака, темного фіолетового кобальту та багатьох інших. В той же час вони можуть викликати і потемніння фарб, як це відбувається при їх контакті з червоним краплаком, кобальтом, ультрамарином. Кадмій всіх сортів дають висвітлення сумішей з фіолетовим краплаком. Суміш золотисто-жовтої з кобальтом, ультрамарином, блакитний марганцевий, паленої кісткою призводила до розтріскування фарбового покриття та потемніння тони. Правда, дуже багато залежить від того, фарби яких виробників використовуються.

Гуаш

Гуашеві, або плакатні фарби - це розтерті пастоподібні суміші пігментів з емульсією, яку готують з гліцерину, алізаринового масла, фенолу і води. Гуаш повинна відповідати певним вимогам.

По-перше, вона повинна легко братися на кисть і лягати рівним шаром, не утворюючи смуг. А при висиханні - не розтріскуватися.

По-друге, після висихання якісна гуаш не стирається, якщо її потерти пальцем, не мажеться і не обсипається при згині. Але під час зберігання гуаш не повинна засихати протягом тривалого періоду часу.

Гуашеві фарби розводять водою, але для більшої міцності розпису краще використовувати 3-5 % розчин столярного клею. В цьому випадку фарба лягає на поверхню виробу краще, причому при використанні рідкого розчину столярного клею цілком можна обійтися без попереднього ґрунтування.

Темперні фарби

Темперні фарби - це розтерті на яєчному жовтку або клейовому розчині суміші пігментів. У давнину вони користувалися великою популярністю, але з часом були потіснені олійними фарбами. Був період, коли застосування темпери обмежувалося тільки народної розписом. Проте з часом темпера знову стала широко використовуватися. Це пов'язано з виявленням такого недоліку масляних фарб, як поступове набуття ними жовтих і чорних відтінків. Зрозуміло, що для усвідомлення цього потрібен час. Але зараз вже точно відомо, що по довговічності нанесена розпис темперою помітно перевершує аналогічну, але виконану масляними фарбами.

Темперні фарби повинні відповідати наступним вимогам.

По-перше, якісна темпера легко розводиться водою, а після висихання вже не розмивається водою. Хороші темперні фарби при висиханні також не змінюють свого тону і не тріскаються.

По-друге, при зберіганні в тюбиках темперні фарби не повинні загнивати, густіти або розшаровуватися.

Приготувати темперні фарби можна наступним чином. Пігменти з'єднують з емульсією і розтирають курантом на кам'яній плиті. При розтиранні фарб не використовують металеві приналежності, так як метал негативно впливає на темперні фарби. Тому краще застосовувати дерев'яні, рогові або пластмасові шпателі. В залежності від емульсії, яку застосовують для розведення фарб, темперні фарби поділяють на яєчні, казеїново-масляні і гумми-арабиковиє.

Але найчастіше темперні фарби розводять на яєчних жовтках. Ось кілька рецептів:

Яєчно-жовткова темпера

Для її приготування потрібно:

яєчний жовток - 4 частини

масляний лак - 1 частина

лляне масло - 1 частина

розчин фенолу (1 %) - 6 частин

Фенол вводять, щоб яєчний жовток законсервувався. При бажанні його можна замінити гвоздиковим маслом або камфорою.

Яєчна темпера на цілісному яйці 1

Для її приготування потрібно:

яйце (жовток і білок) - 3 частини

лляне варене масло - 2 частини

скипидарний лак - 1 частина

Для консервування фарби в цей склад додають гвоздична масло або камфору.

Яєчна темпера на цілісному яйці 2

Для її приготування потрібно:

яйце (жовток і білок) - 2 частини

лляне масло - 1 частина

столовий оцет - 1 частина

Потрібно використовувати не дуже міцний розчин оцту, щоб яйце не згорнулося - адже саме оцет є консервуючим розчином.

Не рекомендується використовувати яєчні емульсії для розведення краплака - це може стати причиною утворення цвілі. Точно також не рекомендується розводити яєчної емульсією свинцеві пігменти, так як виділяється при розкладанні яйця сірководень може чинити на них негативний вплив.

Темперу також розводять на клею. Як клейової основи застосовують казеїновий і глютеіновий клей. Такі фарби не дають міцного покриття, тому для розпису їх використовують рідко. Глютеіновий клей по своїм характеристикам гірше казеїнового - він не володіє необхідною вологостійкістю: при тривалому контакті з вологою розбухає і починає загнивати, а при контакті з водою високої температури розчиняється в ній, утворює крихкі плівки. Набагато краще себе веде казеїновий клей. Його недоліки - такий розчин має зайвої в'язкістю, плівка теж виходить недостатньо міцною, він не є біологічно стійким.

Приготування казеїново-масляних емульсій, на яких розводять фарби:

Емульсія № 1

бура - 2 %

вода - 63,15 %

казеїн - 8 %
лляне або соняшникова олія - 20,9 %

масло алізаріновое - 5,2 %

скипидар - 0,1 %

стеатит алюмінію - 0,02 %

фенол - 0,63 %

Стеатит алюмінію змішують зі скипидаром і витримують на водяній бані. Казеїн заливають холодною водою, потім додають буру. Коли суміш розбухне, її підігрівають до 50 градусів і перемішують до тих пір, поки казеїн повністю не розчиниться. Розчин охолоджують і послідовно додають в нього алізаріновое, потім лляна олія, розчин стеатиту алюмінію зі скипидаром. Розчин ретельно перемішують і через півгодини вливають фенол.

Емульсія № 2

казеїновий розчин - 100 г

лляне масло - 100 г

вода - 50-70 мл

Для приготування казеїну беруть 3-7 % розчин питної соди і поміщають в нього клей до повного розчинення. Щоб прискорити цей процес, посуд з клеєм ставлять в іншу посудину, в який наливають воду температури тіла. Для розчинення казеїну потрібно близько 2 годин.

Акварельні фарби

Акварельні фарби - це тонко розтертих пігментів вищих сортів, змішані зі зв'язувальними речовинами, які приготовані на рослинному клеї. Основним сполучною речовиною в акварельних фарбах служить декстрин (фарби більш низького сорту) або гуміарабік (фарби вищих сортів). В якості пластифікаторів в цю суміш додають мед або гліцерин, а також фенол. На відміну від гуашевих, акварельні фарби прозорі. Тому вони застосовуються без домішок білил.

Акварельні фарби випускаються в трьох різновидах:

• рідкі фарби в тюбиках;

• м'які фарби у кюветках;

• тверді фарби у плитках.

Рідкі фарби володіють рядом істотних переваг. Перш за все вони не забруднюються в процесі використання і зберігання, а також дуже добре розводяться водою. Однак акварельні фарби мають схильність до висихання і розшарування.

Акварельні фарби інших різновидів позбавлені цих недоліків, але в теж час і позбавлені переваг рідких фарб: вони гірше розчиняються у воді і забруднюються в процесі роботи. Крім того, при роботі з цими фарбами можна взяти пензлем стільки ж фарби, скільки при роботі з рідкими фарбами.

Якісні акварельні фарби повинні лягати на поверхню рівним шаром, не залишаючи смуг, плям і згустків фарби. Після висихання вони повинні давати міцні шари, які не стираються, не брудняться і не розтріскуються. Якісні акварельні фарби завжди залишають прозорий слід і легко змиваються з паперу водою.

Акрилові фарби

Взагалі синтетичні фарби дуже зручні і практичні. Акрил схожий на темперу - швидко засихаючи, він утворює нерозчинну плівку. Тому після використання акрилу виріб не обов'язково покривати лаком.

Акрил має відмінну покриваність, тому їм можна працювати на будь-якій поверхні - будьте дерево, скло, шкіра, метал. Однак потрібно врахувати, що фарба повинна бути хорошої якості. Перед процесом малювання розмішайте фарбу, якщо потрібно - розбавте водою. Частіше акрил продається в тюбиках.

Також акрилом роблять тимчасові татуювання, який нетоксичний. У домашніх умовах зазвичай використовують золотий акрил. За допомогою нього можна перетворити будь-яку меблі, наприклад у хохломской стилі. Ця фарба буває матовою і глянсовою (з блиском).

Акрил швидко сохне, але для нього існує спеціальна папір, яка довго зберігає вологу і використовується як палітра. Акрил можна розводити водою, але краще підійде спеціальна рідина, завдяки якій фарба рівномірно лягає на поверхню.

Для відмивання пензликів теж є спеціальна емульсія, яка добре промиває і береже кисті.

Акриловими фарбами користуються жостовскиє майстри, створюючи свої шедеври. Звичайно частіше вони використовують олійні фарби, але акрилове виконання теж зустрічається, тому що у цих фарб дуже багата і яскрава палітра.

Тонування поверхні

Олівцева пудра. Натерти на шкірці олівець потрібного кольору. Рівномірно шматочком непористі поролону втерти пудру в необроблену ґрунтом деревину. Застосовувати цей спосіб краще на невеликих поверхнях.

Гуаш, акварель, рідко розлучені фарби швидко наносяться на заґрунтовану поверхню широкою плоскою кистю або шматочком поролону.

Жовта туш, завдана аналогічним способом, створює впо-слідстві під лаком красивий золотисто-медовий тон.

Пінотес. Зручно використовувати для тонування великих поверхонь.

Екстракти і настої трав, марганцівка, морилка дають можливість підібрати потрібний тон.

Непрозорі ґрунти. Якщо ви задумали белофонную розпис, наприклад пермогорскую, то, покриваючи поверхню білою водо-эмульсионкой, ви одномоментно ґрунтуєте її і фарбуєте. Подоэмульсионая фарба буває на крейдяній і клейовій основі. Та, що на крейдяній, - біліше, але від механічних впливів легко осипається. Потім поверхня може бути оброблена воском, нітролаком АК. На клейовій основі - більш сіра, тримається настільки міцно, що її навіть непросто зашкурити. Працювати з нею гуашшю буває нелегко - фарба може погано лягати, скочуватися. Не забувайте зашкурити поверхню перед нанесенням малюнка. Для водоэмульсионки на крейдяній основі користуйтеся нульовкою, тобто м'якою шкіркою. У цьому випадку при нанесенні кольору фону добре лягають гуаш, темпера, акрил - краще користуватись поролоновим валиком або ж наносити фарбу пріпудрівающімі рухами шматочком поролону.

Рівне покриття створюють темперні фарби і акрил. Але наносити їх потрібно на попередньо оброблену яким-небудь з прозорих ґрунтів поверхню, щоб колір не провалювався.

Анілінові фарби

Найчастіше анілінові барвники використовують для фарбування тканин. Вони дають дуже соковиті і гарні кольори, але, на жаль, швидко вицвітають. Барвники беруть з розрахунку 6-8 грамів на літр води, розводять гарячою водою (70-80 градусів).

Однак анілінові барвники при роботі з деревиною можуть розтікатися по поверхні виробу. Щоб цього не відбувалося, потрібно заґрунтувати поверхню, наприклад крохмальним клейстером консистенції густої сметани. Ґрунт наносять два рази за допомогою тампона або губки, хоча можна і просто чистими руками. В останньому випадку на руки наливають трохи клейстеру, потім розмазують його по долонях і ретельно обробляють виріб. Ґрунтування повторюють два рази, після першого виріб витримують 12-15 годин, після другого - 4-5 годин.

Врахуйте, що при роботі з аніліновими барвниками потрібно дотримуватися обережності. Справа в тому, що при попаданні на шкіру або тканина вони залишають плями, які дуже важко видалити. Тому анілінові барвники не можна наносити на одну і ту ж поверхню два рази, тобто проводити пензлем по одному і тому ж місцю двічі. При цьому потрібно пам'ятати, що при нанесенні анілінових барвників двох різних кольорів на одну поверхню вони змішуються і в результаті виходить непередбачуваний третій колір. Цей ефект можна використовувати, але там, де необхідно отримати чистий колір, наносити фарбу слід безпосередньо на чисту поверхню.

1. Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису.

Прилучення студентів до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу технологій навчання є необхідним. Але для початку слід визначити, які види ремесел і народного мистецтва найбільш придатні для впровадження у навчально-виховний процес, у якому віці доцільно займатися певним видом творчості, як узгоджується зміст традиційних ремісничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів.

Розібратися в цих питаннях допомагають публікації з питань історії, технології і методики організації занять народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед вітчизняних авторів, що зробили помітний внесок у розробку даних проблем, можна назвати С.А.Антоновича, О.Боряка, В.Горленка, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Станкевич, серед зарубіжних - К.П.Духаніна, В.О.Барадуліна, С.Газаряна, Ф.І.Єгорова, Л.Д.Ронделі, К.М.Сєдова, О.С.Хворостова, Я.Я.Чарнецького, .Я.Федотова та багатьох інших. Для подальшого аналізу потрібно мати достатньо повний перелік видів ремесел і народного мистецтва. Оскільки загальна їх кількість у період найбільшого розквіту сягала 300, то доцільно розглянути лише найбільш уживані види. Щоб цей розгляд носив обгрунтований і системний характер, необхідно спочатку визначитися з термінологією, що описує традиційні види виробничо-мистецької діяльності нашого народу.

Зокрема, під декоративно-прикладним мистецтвом розуміється індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення - токарний верстат, гончарний круг тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва є ремесло - виробництво ужиткових речей з відсутньою або мінімальною декоративністю, а також декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової направленості.

декоративно-прикладне мистецтво
ремесло		декоративне мистецтво
Ковальство Гончарство Гутництво Теслярство Столярство Стельмаство Бондарство Обробка шкіри Шевське ремесло Плетіння	Художня обробка металу Художня обробка деревини Художнє скло Художня кераміка Художнє ткацтво Вишивка	Живопис Художній розпис Писанки Витинанки Оформлювальні й декораційні роботи

Народні промисли - це колективне виробництво певного виду товарної продукції з обов'язковим розподілом праці всередині гурту (стародавній тип колективної організації), цеху (середньовічний тип), мануфактури (організація періоду промислової революції чи бригади (сучасний тип) та максимально можливим рівнем механізації формотворчих і обов'язковою присутністю ручних оздоблювальних робіт.

Народні промисли
Виробничі	Художні
Металургійний Каменотесний Цегельний Скловарний Лісохімічний Солеварний Миловарний	Металообробний Деревообробний Кераміка Плетіння Обробка тканин і волокнистих матеріалів

Заснований на таких визначеннях перелік видів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів не має внутрішніх протиріч, а значить, і багатозначності.

Щоб детально охарактеризувати можливості кожного з означених видів діяльності у вдосконаленні трудового навчання, виховання і національно-культурного розвитку школярів, слід встановити критерії дидактичної цінності занять народними ремеслами чи декоративно-ужитковим мистецтвом. Такими критеріями можуть бути:

1. Пізнавальна цінність занять окремим видом народного мистецтва. Вона визначається тим об'ємом теоретичних відомостей про предмети, явища і закономірності оточуючого світу, який засвоюється дітьми в процесі нової діяльності, а також їх важливістю для повноцінної підготовки молоді до трудового життя, їх зв'язками з системою знань, що формуються під час вивчення предметів загальнонаукового, художньо-естетичного і практично-трудового циклів.

Практична цінність, яка визначається кількістю і досконалістю нових трудових операцій, що засвоюються учнями в процесі занять, їх поширенню на виробництві і в побуті.

Розвиваюча цінність, котра тісно

пов'язана із багатством і варіативністю технологічних процесів, на яких грунтується даний вид ремесла чи декоративно-ужиткового мистецтва, можливістю удосконалення окремих прийомів роботи, в тому числі й за рахунок використання різноманітних пристосувань.

Профорієнтаційна цінність, що зумовлюється поширеністю даного виду занять у сучасному виробництві та системі художніх промислів.

Художньо-культурна цінність - можливість вивчення учнями основ художнього конструювання, композиції і колористики, а також знайомства на цій основі з культурною спадщиною свого народу.

Відповідність розумовим та фізичним можливостям дітей шкільного віку, відсутність потенційної загрози їх здоров'ю.

Доступність матеріалів, технологічного оснащення й інструментів. Узгодженість з діючими програмами трудового навчання.

Розглянемо тепер з цих позицій практичну придатність до використання з навчально-виховною метою декоративного мистецтва художнього петриківського розпису.

Одним з поширених видів народного мистецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.

Декоративні розписи надзвичайно різноманітні. Споконвіку вони побутують на сільських будівлях, домашній утварі, речах домашнього вжитку - меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.

Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декоративного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малюнок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова сторона будинку.

Але найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було відрізнити мальовані килими від справжнього тканого.

У селі Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання.

Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).

Акварель – це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими "манійками".

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими і легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів слід тренуватися на таких вправах:

Вправа 1 (дод. 1). Мета — навчитись робити "зернятка" майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. "Зернятко" є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — "зернятка", схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик "зернятка" був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2 (дод. 2). Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — "зернятка", але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3 (дод. 3). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик "зернятка" тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4 (дод. 4). Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять "кривеньке зернятко". Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5 (дод. 5). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять "зернятка", розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6 (дод. 6). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять "зернятка" з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7 (дод. 7). Обабіч вертикальної лінії наносять "кривенькі зернятка" (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8 (дод. 8). З двох мазків "кривеньке зернятко" роблять напіврозкриту квітку — "пуп'янок". Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати "пуп'янки" на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9 (дод. 9). Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний "пуп'янок" роблять з двох більших "кривеньких зерняток" та двох менших мазків "зерняток", які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.

Вправа 10 (дод. 10). Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.

Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають "хвилька", "бігунець", "бігунчик" або "фриз". Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11 (дод. 11). Із спарених "кривих зерняток" (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари "кривих зерняток". Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12 (дод. 12). Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий "бігунець", що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушено.

Вправа 13 (дод. 13). Із спарених "кривеньких зерняток" малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим, що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Вправа 14 (дод. 14). Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — "зернятка". Під вусиками кожної квітки малюють "зернятка", розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один "бігунець".

Вправа 15 (дод. 15). Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — "зернятка" всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного "кривенького зернятка".

Вправа 16 (дод. 16). Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як "зернятко", "кривеньке зернятко", спаровані "зернятка", а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — "пуп'янок" із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17 (дод. 17). На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — "пуп'янка" (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента.

Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — "пуп'янка" малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків — "кривих зерняток".

Вправа 18 (дод. 18). Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них і починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик "зернятка" протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину і квітки створюють з видовжених мазків — "кривих зерняток", що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.

Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

Вправа 19 (дод. 19). Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою "цибулька". Будується "цибулька" з видовжених мазків — "кривих зерняток". Створення жоржини починається з малювання "цибульки".

Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — "пуп'янками" (див. дод. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

Вправа 20 (дод. 20). Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 21 (дод. 21). Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.

Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

Вправа 22 (дод. 22). На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя "папороті", які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

Вправа 23 (дод. 23). На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків-"зерняток" видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків-"зерняток", вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центра. "Зернятка" майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

Вправа 24 (дод. 24). Мета — навчитися робити "перехідний мазок".

На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається і з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітне.

Вправа 25 (дод. 25). Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю.

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Орнаментом називається ряд площинних зображень, що повторюються, де основою служить вибраний художником ритм. Є кілька видів орнаменту: стрічковий, сітчастий та композиційно замкнений.

Стрічковий – будується з однакових елементів, що повторюються або чергуються і розташовані вздовж прямої або кривої лінії. Однакові по величині стрічки, що повторюються, створюють монотонність і одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим або хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм (більшої, середньої і малої) з різноманітним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Контраст може проявлятися і в розподілі чорно-білих плям тону: коли посилюються одні і ослаблюються інші плями. Велике значення має принцип світлового контрасту - будь-який колір на світлому темніє ,а на темному світліє. Це явище відноситься в однаковій мірі як до ахроматичних (чорно-білих), так і до хроматичних кольорів. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної або похилої смуги. Для такого орнаменту характерна відкритість, тобто можливість його продовження.

Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.

Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи.

Сполучення окремих частин або елементів у певному порядку, їх взаємозв'язок, що переходить у гармонію цілого, ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка представляє певне гармонійне ціле. У природі найбільш характерною композиційною закономірністю є симетрія. Вона проявляється у рівновазі, схожості лівої і правої частин об'єкту. Для симетричної організації композиції характерна урівноваженість її частин по масам, по тону, кольору і навіть формі. У таких випадках одна частина є майже дзеркальним відображенням іншої, а також існує яскраво виражений центр симетрії (це може бути точка чи лінія). Асиметрія по структурі своїй протилежна явищу симетрії. В асиметричній композиції рівновага досягається введенням просторових пауз між предметами. Рівновага досягається також протиставленням великих і малих форм, контрастів темних і світлих, яскравих і приглушених кольорів.

З ритмом нерозривно пов'язане створюване в орнаменті враження руху - статичне, динамічне, пластичне. Композиція, що будується по законам статики - відносної нерухомості, - має центр та осі симетрії і будується на основі дзеркального відображення. Динамічна композиція характеризується направленим рухом. В ній, як правило, композиційний центр зміщений, а рух підкреслюється акцентом, який ставиться для завершення лінійного руху. Ускладнені композиції мають зигзагоподібний рух. Композиція побудована по законам пластики будується на пластичній зміні самої форми. В такій композиції самий простий рух - хвилеподібний. Він проявляється у вигнутих лініях, ковзає по формам, плавно обтікаючи їх, закручуючись в спіралі, різноманітні завитки, і не зупиняється у межах даного формату, а має тенденцію розвиватися у всі сторони від композиційного центру.

Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів (в даному випадку — рослинних) у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (дод. ), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих "бігунцях" ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином "бігунець" досить динамічний, цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.

Розпис "бігунця" починають з послідовного виконання основних елементів композиції, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього сполучають їх хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками — "кривенькими зернятками", утворюючи ними пірчасті листки, билинки.

Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (дод. ). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. Зверніть увагу, що складові .частини "рушникової" композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви та для оздоблення речей побуту.

Для досконалого оволодіння основами створення петриківського орнаменту необхідні знання законів колористики, а точніше – принципів сумісності та доцільності поєднання кольорових відтінків.

Існує чотири основних кольори: синій, жовтий, червоний і зелений. При зміні їх яскравості та насиченості вони перетворюються у безкінечний ряд кольорів. Кольори об'єднуються по принципу близькості кольорових тонів. Гармонійні сполучення кольорів складають використовуючи їх властивості взаємно доповнювати один одного по принципу контрасту, спорідненого контрасту і спорідненості.

У кольоровому крузі на вертикальних і горизонтальних осях лежать основні елементарні кольори. У кожній чверті круга знаходяться проміжні кольори. Змішуючи між собою елементарні кольори отримаємо:

червоний + жовтий = оранжевий;

жовтий + зелений = салатний;

зелений + синій = синьо-зелений;

синій + червоний = багряний.

Кольори, отримані від змішування кількох різних фарб, називаються похідними або складними. Якщо провести між отриманими кольорами діагоналі, то побачимо, що салатний - доповнення до багряного, оранжевий - до синьо-зеленого. При подальшому змішуванні проміжних парних кольорів з основними отримаємо допоміжні кольори. Вони знаходяться у протилежних зонах кольорового круга.

Контрастні сполучення знаходяться на протилежних напрямках. Споріднено-контрастні - на сусідніх кінцях чверті (червоний і жовтий, жовтий і зелений). Якщо вписати в круг квадрат, сполучивши чотири основні споріднено-контрастні кольори, і повертати по колу, знаходимо парні сполучення споріднено-контрастних кольорів. Споріднені сполуки спектральних кольорів отримують із сусідніх один з одним кольорів (3-4 кольори). Для споріднених кольорів характерне поєднання їх спільним кольоровим тоном, але при цьому у сполученні не має бути двох контрастних кольорів.

У кольоровому крузі розрізняють теплі і холодні кольори. Одна сторона круга - з примісом жовтого - теплі, інша - з примісом синього - холодні кольори. Теплі кольори вважаються активними, радісними, холодні - сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети, холодні - віддаляють. При цьому предмети забарвлені в теплі кольори здаються більшими своїх дійсних розмірів, а холодні – меншими.

Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна знайти їй широке застосування у повсякденному житті. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту, полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент "бігунець", підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном. Можна також використати "мальовки" (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр [40,с.143].

Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом — типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.

У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,— трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.

Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення різних побутових речей з дерева. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо.

Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Крім описаного вище об'єму знань для майстерного оволодіння мистецтвом петриківського розпису початківцям необхідна терплячість і наполегливість під час виконання практичних занять. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.

РОЗДІЛ ІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ РОЗПИСУ ТА ПІДГОТОВКА ПОВЕРХНІ ПІД РОЗПИС

Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український, народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - це вільна імпровізація, виконання розпису відразу фарбами, а іншої – виконання підготовчого малюнка і цілого ряду підготовчих вправ.  В.С.Кузин - відомий методист рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка: 

-збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);

-вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми (листи, квіти, фрукти і т.п.);  

-виконання декількох варіантів декоративних елементів;  

-виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру; 

-виконання декоративного малюнка олівцем; 

-виконання декоративного малюнка фарбами. 

Як відомо, наші прославлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі робили пензлі, фарби та інші приналежності.  

Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки. Зовсім інший метод малювання в Параски Хоми, що спочатку виконувала дуже точний контур-ний малюнок олівцем усього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами.

Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості, їхній талант високо оцінений не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами. 

2.1. Технологія виконання петриківського розпису.

Засвоєння малювання мазка «зернятко». Як вже було сказано навчання петриківському розпису розпочинаємо з не складних елементів та з найпростіших вправ. Виконаємо елементи з яких виходять всі малюнки.

Для виконання мазка "зернятко" беремо м'який акварельний пензлик з ворсинок хутра білки з гострим кінчиком і акварельну, гуашеву, або темперну фарбу, яку розводимо водою в окремій невеликій баночці. Фарба повинна бути доволі густою, щоб мазок вийшов виразним з чітко окресленим контуром. Набравши на пензлик фарбу, робимо на папері відбиток. Спочатку торкаємося до паперу гострою частиною пензлика, а потім притискуємо п'ятку, тобто найширшу частину пензлика. Щоб збільшити розмір мазка, потрібно після гострого вусика кілька міліметрів протягнути пензлик і тоді притиснути п'ятою. Для виконання великих розмірів мазків можна використовувати великі китиці.

Мазки, які поставлені поряд і починаються з потовщення, а закінчуються гострим вусиком, називають "гребінчиком". Його роблять натиском пензля і закінчують легким дотиком. Можливо, під час виконання цих вправ мазки спочатку не будуть акуратними, чіткими та виразними, тому слід повторити їх виконання багато разів. Чим більше ви повторите підготовчі вправи, то велика ймовірність того, що ваш розпис буде досконалим. Мазки слід розміщувати по вертикалі, горизонталі, під кутом, по прямій і по колу. Після того як ви досягнете високого рівня виконавської майстерності цього елемента, можна виконати прості квіти, наприклад, ромашку, листки, колоски тощо.

Засвоєння мазка «вигнуте зернятко». Мазок дуже схожий з «зернятком», він широко використовується для малювання липесків квітів, бутонів та інших елементів орнаменту. Цей мазок слід виконувати так: на пензлик набираємо фарбу, притискуємо кінчик пензлика до паперу, трохи протягуємо з легким поворотом ліворуч чи праворуч і знову притискуємо п'ятою пензлик до аркуша. Вправа цьому досить проста у виконанні, але щоб досягти впевненості, слід повторювати елемент багато разів.

Виконайте мазки "вигнуті зернятка" однакового розміру, розмістивши їх по прямій лінії, потім додайте їх паралельно один одному. Тепер намалюйте їх різних розмірів - від маленьких, поступово пропорційно збільшуючи. Дуже важливою вправою є малювання "вигнутих зерняток", розміщених по колу та в інших композиційних співвідношеннях. Вправу слід виконувати до часу досягнення впевненості рухів руки, чіткості та краси елементів.

Дуже корисно виконувати ці елементи без допомоги олівця, одразу фарбами: це допоможе удосконаленню творчої уяви, умінню передбачити всю композицію в пам'яті, реалізувати свій задум поступово на папері, починаючи з основних великих елементів розпису і поступово переходячи до маленьких елементів розпису. Виконанням цієї вправи доцільно завершити малюванням простих квітів з липестками, бутонами, тощо. З допомогою "вигнутих зерняток" і "зерняток" можна утворити "горішок". "Горішок" складається з двох "вигнутих зерняток", які поставлені одне навпроти одного, з заповненням порожнього місця між ними одним, двома або трьома "зернятками". Утворений елемент за формою дуже схожий на лісовий горіх.

Удосконалення техніки мазка "кривеньке зернятко". Третя вправа - продовження вдосконалення вправ, де основним елементом є "кривеньке зернятко". У цій вправі продовжуємо удосконалити звички малювання різних елементів (колосок, бутони, квіти), застосовуючи виключно "вигнуті зернятка". Бажано спробувати повторити співвідношення "вигнутих зерняток", представлених
на малюнку. Але ще краще, якщо ви створите свої елементи, які складаються з "вигнутих зерняток".

Це можуть бути пелюстки квітів, листя, колоски і бутони. У багатьох випадках потрібно від гострого кінчика мазка до розширеної його частини протягнути на папері певну відстань. Це відстань залежить від величини мазка, що може бути завдовжки від 4,5 міліметрів до 2-3 і більше сантиметрів. Чіткий контур, плавна лінія, виразний насичений контур мазка і елементів розпису, які з його допомогою виходять, будуть характеризувати наскільки досконало виконана вправа. Перед виконанням вправи потренуйте руку. Тримаючи пензель трьома пальцями перпендикулярно до паперу, проведіть різноманітні лінії, точки, мазки в різних напрямках.

Засвоєння малювання елементів декоративного розпису з допомогою. Як відомо, чимало елементів петриківського розпису можна виконувати і без пензлика - одним з пальців руки. Ця вправа полягає в тому, щоб ви спробували з допомогою фарби і пальця виконати деякі елементи петриківського розпису. Опустіть мізинець у фарбу, потім витягніть його і спробуйте зробити ним відбиток на папері. Вони будуть круглими, саме такими, як ягідки калини. Якщо, набравши на палець фарбу, протягнути його по аркушу, ви отримаєте відбиток витягнутої форми. Такими відбитками можна утворити листки, пелюстки квітів тощо. У процесі малювання можна використовувати й інші пальці, наприклад, вказівний. Все залежить від того, якого розміру пляма вам потрібна. Відбитки пальців досить часто можуть використовуватися в поєднанні з іншими елементами. У мистецтві можна користуватися різними прийомами виконання своїх задумів, можливо, ви застосуєте свій варіант розпису. Дуже цінним є наявність власного оригінального почерку. Спробуйте з допомогою пальців руки виконати різноманітні елементи розпису: квіти, листки, ягідки тощо.

Засвоєння малювання частин рослин за допомогою елементів декоративного розпису. Вивчаючи петриківський розпис, виконану багатьма авторами, стає зрозуміло, що все багатство нашої природи вдруге оживає у творах петриківських майстрів, завжди живих, яскравих, голосистих, оптимістичних. Кожна квітка, пуп'янок, листочок збагачені творчою фантазією автора, несуть народну мудрість, талант, досконалу естетику.
Найчастіше в композиціях зустрічаємо ромашку, дзвіночки, соняшники, волошки, мальви, півонії, ягоди суниці, калини, вишні, колоски, різноманітна листя, птахів і звірів.

Серед квітів і тварин є й такі, яких у природі не існує, вони народжені творчою фантазією автора. Всі елементи виконуються в тій же послідовності, що й попередні, описані у перших вправах. Звичайно, у багатьох елементах уводяться додаткові кольори, тонкі темні (чорні, коричневі) лінії, які підкреслюють пластику та форму квітів, прожилки листків тощо.
Досить часто вводиться додатково білий, жовтий, червоний та інші кольори для надання чіткості, яскравості, завершеності розпису. Виконайте ці елементи петриківського розпису.

Виконання композицій розпису, які складаються з квітів, листків, стебел та інших дрібних елементів. У таких малюнках основні елементи - квіти, птахи - виконуються більшими за розміром і більш яскравими фарбами. Основних елементів може бути один, два, три, п'ять. Характерними композиціями петриківського розпису є букети, вазони, дерева, птахи на калині, птахи та квіти тощо. Першими розписами повинні бути прості малюнки, але вони повинні бути виразно виконаними елементами. Петриківський. розпис можна виконувати, додаючи до гуаші чи акварелі жовток курячого яйця і оцет. В окрему баночку вливаємо жовток, додаємо 5-6 крапель оцту, розмішуємо цю суміш і розводимо нею фарби, а пензлі миємо в іншій воді, яку ставимо поруч.

Так малюнок набуває насиченості барв і блиску. Використовуючи цей розчин, можна робити висвітлення певних місць паличкою, ручкою пензлика чи ваткою, яку намотують на паличку. Такі освітлення необхідно робити тільки на вологому папері. Виконувати такі малюнки можна "зернятком", "кривим зернятком", "перехідним мазком" або усіма цими елементами разом.
Виконання композиції можна умовно розділити на три етапи. Виконання начерку олівцем, виконання малюнка, виконання малюнка фарбами.

Можна рекомендувати і виконання композиції відразу фарбами. У цьому випадку починаємо малювати найбільші, центральні елементи, потім листки, стебла, інші дрібні елементи розпису.
Два варіанти виконання простих композицій петриківського розпису.

Наступна вправа - виконання "лучковички" як "перехідним мазком", так і звичайним. Цією вправою поглиблюємо звички виконання складних елементів петриківського розпису. Вправу можна виконувати як за допомогою олівця, якщо виконується спочатку підготовчий малюнок, а потім фарбами, так і відразу фарбами. Послідовність виконання цього елемента в обох випадках показаний в таблиці 1. При необхідності вносимо додатковий колір, у даному випадку - жовтий. Якщо виконання елемента умовно розділити на чотири етапи, то першим буде малюнок олівцем, потім підмальовок жовтою фарбою, перші мазки червоною і завершення малюнка. В іншому варіанті спочатку виконуємо по праву сторону і по ліву сторону мазки, які визначають розмір елемента, потім зафарбовуємо допоміжним кольором, потім послідовно завершуємо малюнок, а під кінець темнішим кольором проводимо прожилки.

Таблиця 1.

Малюнок повинен бути виразною, мазки плавні, розміщені симетрично до середньої лінії елемента. 1.Последовательность виконання складного елемента петриківського розпису з допомогою начерку, виконаного олівцем
2.Один з варіантів виконання складного елемента петриківського розпису одразу фарбами, без олівця.

Виконання складного елемента: одного з різновидів цибулинки, калини, листочка. Виконаємо наступну вправу, що складається зі складного елемента - одного з різновидів "лучка" - калини, листочка. Вправу можна виконувати двома способами. Перший варіант демонструє чотири етапи послідовного виконання композиції за допомогою олівця, а другий - чотири етапи малювання без допоміжного рисунка. Розпис можна виконувати простим мазком і "перехідним мазком". Червоні ягідки калини спробуйте виконати пучкою мізинця, листок - "перехідним мазком", середину листочка затонуйте окремим кольором. Основний елемент складного конструктивної будови багатоколірний, всі складові його частини розміщені зі збереженням симетрії. Кольору - блакитні, червоні, оранжеві, жовті. 1. Послідовність виконання петриківського розпису зі складним елементом за допомогою наброска, виконаного олівцем. 2. Один з варіантів послідовності виконання композиції петриківського розпису зі складним елементом одразу фарбами, без олівця.

Виконання складних елементів петриківського розпису. Петриківський розпис багата складними елементи, як щодо малюнка, так і щодо кольору, тону. Ці елементи, як правило, займають центральні частини малюнків. Це в основному квіти складної форми, птахи, тварини тощо. Квіти в більшості випадків симетричні і складаються з багатьох деталей. Щоб виконати такі малюнки, можна спочатку зробити підготовчий рисунок, який починається з розміщення цих елементів на аркуші, знаходження його основних розмірів - висоти і ширини, загальної форми, співвідношення деталей. Якщо такий підготовчий малюнок виконано, можна малювати фарбами. Такі складні малюнки можна малювати одразу фарбами, якщо є достатній досвід, уміння, творчу уяву. Малюнки, виконані одразу фарбами, мають чимало переваг - у них більше виражений індивідуальний творчий почерк автора, його неповторність і оригінальність. У композиціях із такими складними елементами можуть об'єднуватися такі мазки, як "зернятко", "криве зернятко", "перехідний мазок" і тому подібні.

Виконання розпису зі складним елементом.

Виконання розпису за пропонованими схемами.  Наступна вправа - виконання розпису за пропонованими схемами. Квіти, листочки, ягідки калини, соняшник - за власним вибором. У вправі можна спробувати застосувати "простий мазок", "зернятко", "кривеньке зернятко", "перехідний мазок", застосувати освітлення і виділення окремих деталей. Вправу бажано виконати з використанням жовткового розчинника. Необхідні висвітлення в окремих місцях роблять паличкою, ручкою пензлика або сірником з намотаною ваткою, промокаючи фарбу по мокрому зображенню. Додаткові вкраплення роблять кінчиком маленького пензлика світлою фарбою на темному фоні або темного на світлому фоні: проведення прожилок, виділення контрастними кольорами окремих елементів квітів чи листків.
Малюнки виконані у два етапи: контурний малюнок олівцем і розпис фарбами.

Виконайте один з малюнків відразу фарбами.

Малювання орнаментів.

Виконувати орнамент можна після отримання навичок у процесі виконання різноманітних елементів як складної, так і простої форм.
Орнамент - це оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічному чергування мотивів. В орнаментах можуть повторюватися один або кілька орнаментальних мотивів. У Петриківського розпису це переважно рослинні мотиви - квіти, листки, ягоди і тому подібні.. Щоб виконати узор у стрічці, потрібно спочатку дуже спрощено розмістити основні елементи на папері, зберігаючи певний ритм. Це роблять шляхом начерків олівцем. Якщо місце находження основних елементів безумовно, потрібно виконати детальніший малюнок олівцем, після чого виконувати орнамент фарбами.
Доцільно виконати орнамент насичений елементами: квітами, пуп'янками, листочками. Намагатися дотримувати чіткої схеми розміщення елементів орнаменту. Процес побудови орнаменту умовно розділений на три етапи. Перший - знаходження місця основним елементам, другий - детальний малюнок контурів і третій - виконання фарбами. Кольори спробуйте взяти холодні: сині, блакитні та зелені. Середини квітів та листків - контрастні жовті.

Три етапи складного орнамента петриківського розпису.

Послідовність виконання петриківського орнаменту в стрічці .

I варіант. II варіант.

I варіант. Три етапи виконання орнаменту петриківського розпису з використанням начерку елементів олівцем.

II варіант. Виконання орнаменту петриківського розпису без олівця, одразу фарбами. Обміркуйте послідовність виконання і виконайте власний орнамент.

Виконання розпису у колі.

Композиція в колі використовується у процесі розпису декоративних тарілок, скриньок тощо. Особливість полягає в тому, що мотиви розпису потрібно розміщати таким чином, щоб уникати прямих ліній, а весь рух повинен спрямовуватися вздовж кривих ліній, ніби обтікаючи основні елементи. Основні елементи розміщуємо в центрі кола, листки та інші елементи доповнюють, об'єднують композицію в єдине ціле. Спочатку виконаємо малюнок олівцем, де знайдемо положення основних елементів, їх форму і розмір. У процесі малювання фарбами можна використовувати всі відомі елементи та форми мазків "зернятко", "кривеньке зернятко" та інші. В окремих місцях підкреслюємо прожилки більш темною фарбою. Кольори розпису червоно-золотисті. Придбати певний досвід, можна виконати розпис у колі без застосування олівця, одразу фарбами. Але у всіх випадках починаємо з розміщення основних, центральних елементів розпису.
Два варіанти виконання декоративного розпису у колі.
1. Послідовність виконання розпису з допоміжним рисунком олівцем.
2. Послідовність виконання розпису без використання олівця, одразу фарбами.

Малювання птахів.

В петриківському розписі важливе місце займає зображення птахів. Птахи – павичі, півники, зозулі та інші. За звичай вони відрізняються – декоративністю, багацтвом кольорів також як правило займають центральне місце в витворах петриківських майстрів. Зображення птахів відповідає технічним і колористичним прийомам народного розпису. Виконання малюнка з зображенням птахів – це складний процес, який умовно можна поділити на чотири етапи. Перший - знаходження загальної форми птаха, композиційне розміщення на площині, динаміка чи статика композиції, знаходження пропорцій, характерної пози, співвідношення частин. Тому на першому, початковому, етапі малюнок виконуємо олівцем. Але якщо ви вже досягли високої виконавської майстерності та маєте багату творчу уяву, то можна спробувати на першому етапі працювати одразу фарбами, саме так чинять деякі досвідчені народні майстри. На наступному етапі тонують кольором силует птаха. Колір птаха залежить від кольорової гами композиції в цілому. У нашому випадку це блакитний колір. Силует птаха може бути затонований і кількома кольорами. Третій етап - малювання пір'я тулуба, крил, хвоста. І на завершальному етапі малюнка проводимо моделювання голівки птаха, малюємо око, дзьоб, завершуємо декорування тулуба, хвоста, крил. Підкреслюємо темною фарбою ті деталі, які хочемо виділити, підкреслюємо деталі світлим, у даному випадку - жовтим кольором. У цій вправі представлена послідовність виконання малюнка з зображенням самої птиці без оточення. Але в розписах, як правило, птицю або птахів оточують квіти, листки, стебла, ягоди, тощо. Ось, як приклад один з варіантів поетапного виконання розпису птаха.

Виконання пейзажу у петриківському розписі. Чимало майстрів петриківського розпису дуже цікаво і успішно малюють пейзажі, в яких зображають дерева, кущі, квіти, будинки, людей, небо, хмаринки на небі, тварин, птахів і тому подібних. У цій вправі спробуємо виконати фрагмент пейзажу у своєрідному петриківському стилі. Для прикладу візьмемо три дерева жовтого, оранжевого та зеленого кольорів. Спочатку затонуємо силует дерева цими кольорами, а потім знайдемо форми гілок і їх розташування на кроні середнього дерева і менших бокових дерев. Форми всіх трьох дерев визначають характер, розміщення і розмір гілок і способи їх малювання. Колір світлий, а в центрі - темно-коричневий, зелений. Оточення дерева, тобто землю, небо малюємо таким же мазком, тільки за формою хвилястої лінії, яка нагадує рельєф місцевості і форму хмаринки на небі.
Чотири етапи виконання дерев.

Зображення фігур людей в українській декоративного розпису.

Зображення людей або, як його називають, фігуративне зображення в розписах, знаходиться здебільшого в статичній динаміці. Розміщені фігури на розписах або в профіль, або в анфас. Якщо розглянути декоративні розписи Н. Білокінь, то легко помітити, що фігури жінок розміщені в профіль, вони дуже спокійні і монументальні, майже застиглі, нагадують фігури єгипетських розписів. Але, незважаючи на статичність фігур дівчат, все оточення: квіти, рослини, калина, стебла виконані так, що ми відчуваємо внутрішній рух.

В інших розписах цього автора, особливо в його "весільних поїздах" стрімкість руху передають зустрічний політ птахів, нахил трави, яка стелиться під ногами коней, динамічним сусідством розеткових зірок у небі і та інше. Кольори цих розписів яскраві і звучні, тут багато червоного і зеленого кольорів, вони заповнені пульсуючим світлом. Створюються такі розписи спочатку в уяві, у мрії і лише потім на папері. Щоб виконати такий розпис, слід спочатку намітити головні елементи розпису, тобто фігури людей, а потім створювати декоративний фон - квіти, листя, плоди тощо. Елементи повинні і колоритом, і формою створити одну цілісну завершену композицію.

Основні етапи виконання фігур людей в декоративного розпису.

2.2.Техніка виконання розпису, кольори та візерунки.

Техніка малювання «від себе» є однією з визначальних рис петриківського розпису, що відрізняє його від інших технік декоративного малярства. Виконуючи петриківський розпис, пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи з кінчика пензлика і закінчуючи натиском на його основі. Поверхневий вигляд малюнку та цілісність кожного мазка. Скринька дерев'яна. 1980-ті роки. Чорне тло не є традиційним.

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок ніби розгорнутий на площині стіни, листа паперу, декоративної тарілки, має поверхневий вигляд. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листки, ягоди тощо) мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — анфас.

Професійні майстри «петриківки» не користуються олівцем. У них надзвичайно точний окомір та дивовижна вправність руки — всі майстри малюють без попередньо накресленого контуру і не користуються жодним вимірювальним інструментом. Майбутній твір виношується в уяві весь до останньої рисочки, до останньої цяточки і лише тоді кладеться мазок за мазком.

Особливістю розпису є також те, що елементи малюнку слід виводити одним мазком: і ніжну пелюстку квітки, і гнучке стебло рослини, легким дотиком передавати і твердість плоду, і м'якість ягоди.

Для зображення ягід грон калини, винограду, горобини майстри часто користуються таким «інструментом», як власний палець. Умочивши палець у фарбу, торкаються ним до паперу й лишають кругленьку плямочку, трохи світлішу й випуклу в центрі та неначе обведену темнішим контуром довкола.  Майстер Ігор Лісний вважає, що у справжній петриківській калинці обов'язково має бути видно слід від пальця людини, що її малювала. «Якщо побачите калинку без відбитків, вважайте, що вона несправжня!» За його словами, весь малюнок можна виконати тільки пальцем, а потім просто звести «кошачкою» — пензлем з котячої шерсті, і буде гарна завершена композиція.

Кольори та візерунки.

Скринька дерев'яна з петриківським розписом. 1985 р. Чорне тло не є традиційним

Чимало дослідників намагалися розгадати таємницю петриківського розпису. Подібні візерунки зустрічаються і на старовинних речах, що колись належали запорізьким козакам. На думку дослідників, петриківський розпис бере свій початок від традицій стародавньої орнаментики, яка широко використовувалася в побуті українців ще за язичницьких часів.

Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і відчуттям законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинних візерунків (здебільшого квіткових) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори, наприклад, «цибульки» або «кучерявки». Широке застосування в розпису мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід калини, полуниці і винограду. Характерним для візерунків є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя.

Скринька пластмасова з жар-птахом. 1980-ті рр.

Інколи квіти та ягоди поєднуються з птахами, ще рідше зустрічаються зображення тварин і людини, які повинні мати дещо фантастичний вигляд. Традиційним для «петриківки» є жар-птах — міфічна істота, яка приносить щастя, з фантастичними візерунками по всьому тулубі, а не звичайний різнокольоровий птах.

Поступово складений колорит розпису являє собою поєднання чотирьохосновних кольорів: жовтого, червоного, синього та зеленого.

Справжній стародавній петриківський розпис має бути лише на білому тлі, але не на чорному, бо початки цього мистецького ремесла — у звичайному побутовому розписі печей та хатніх стін. А вони на Дніпропетровщині, як і на переважній території України, здавна білилися в білий колір. Промисловий випуск виробів чорного кольору з петриківським розписом був нав'язаний майстрам селища Петриківка, очевидно, з метою уподібнення до культури етнічних росіян (наприклад, до російських хохломського розпису і федоскінської мініатюри). Відбувалося це за часів СРСР, а можливо, і раніше, за часів Російської імперії.

Петриківські майстри застосовують для розпису на папері яєчну темперу, унастінному розписі - гуаш, яєчну темперу й олійні фарби на ґрунті, а на дереві переважає підлаковий розпис олійними фарбами.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розписуи є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX сторіччя, "вазон", "букет", окрему "гілочку" і "фриз".

Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компонентиархітектурного декору інтер'єра. Характерною рисою традиційної композиції, наприклад, петриківського "букета" є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних плямах, що акцентують, (у даному випадку – на трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають - перегукуються з ним - маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.

Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастнеез'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі. Цікаво відзначити, що пишуть вони від себе, а не до себе, як це роблять, наприклад, хохломскі майстри декоративного розпису.

2.3.Виконанння петриківського розпису різними матеріалами.

Свої райдужні фарби петриківці видобували із знайомих із дитинства трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим чином. Улюблений червоний колір одержували з вишневого соку, зелений — із пирію та листя пасльону, синій — з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняха, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з'явились фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель.

Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо оситнягу й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра — ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків, яке дивує нас і понині. Популярність не обійшла стороною петриківських старійшин. Слава про них як про чарівників і чаклунів линула по всьому Придніпров'ю.

Майстри Петриківського розпису використовують різноманітні матеріали та пристрої - саморобні пензлі, піпетки, соски, ватяні палички, зубочистки, пензлі і просто пальці майстра.

Для роботи нам знадобиться: гуаш, клей ПВА, олівець простий, білячі кисті №2, 3, 4, палітра, вода, піпетка, мастихін. Перед початком розпису, треба розвести фарбу. На палітру мастихіном викладаємо невелику кількість гуаші, додаємо клей ПВА в пропорціях 2:1, розмішуємо все мастихіном і, розбавляючи водою, доводимо до густоти сметани.

Для перших тренувальних робіт досить розвести якусь одну фарбу. Кисть тримається як звичайний олівець, рука при цьому повинна спиратися на стіл, щоб мазки виходили рівні і точні. Основу, на якій ви малюєте, можна повертати в різні боки, - так зручніше вести пензлик і виконувати правильні мазки.

Перед тим, як малювати квітку, намічаємо олівцем її контур (коло) і центр. Потім пензлем робимо мазки, не виходячи за контур. Ведемо мазки від контуру до центру. Для листя теж намічаємо контури центр, мазки також ведемо від контуру до центру.

На білячу кисть №3 набираємо фарбу. Починаємо вести мазок з тонкої лінії, потім, натискаючи на кисть, розширюємо мазок і знову послаблюємо натиск, переходячи в тонку лінію.

Знову на білячу кисть №3 набираємо фарбу. Ведемо мазок відразу з сильного натиску на кисть, а потім, послаблюючи тиск, плавно зводимо мазок до тонкої лінії. З таких мазків виходять пелюстки ромашки і листя.

На кисть №3, набираємо фарбу. Почавши мазок з тонкої лінії, натискаємо на кисть з плавним поворотом і, послаблюючи натиск, знову переходимо до тонкого кінчика. Повторюємо мазок, повертаючи кисть в іншу сторону. Такі напівкруглі мазки називаються "цибульки" (в перекладі з української - "цибулинки"), ними можна намалювати листя і їх окремі елементи.

Робота з піпеткою.

Гумову частину піпетки натягуємо на скляний кінчик до такого рівня, щоб вона злегка пружинила, але не згиналася. Мочаємо гумову частину піпетки в червону фарбу і вертикальним рухом робимо відбиток на 
папері. Виходить кругла ягідка. Багаторазовим повтором цієї операції створюємо групу ягідок і таким чином зображуємо гроно калини або горобини.

Мочаємо піпетку гумовою частиною у фарбу, робимо відбиток і протягуємо піпетку на себе - виходить пелюстка квітки. Намічаємо олівцем контур квітки і вищеописаним способом розфарбовування піпеткою її пелюстки.

Перехідний мазок виконується двома фарбами. На панелі розводимо дві фарби - наприклад, червону і жовту (як варіант - зелену і жовту, рубінове та жовту). На пензлик набираємо жовту фарбу, потім макаємо кінчик в червоний колір і виконуємо мазок. При цьому, чим сильніше ми макаємо пензлик в червону фарбу, тим менше в мазку залишиться жовтого кольору, і буде більше червоного.

Міняємо на пензлику фарбу - набираємо на пензель спочатку зелену фарбу, а кінчик макаємо в жовтий колір. При цьому, чим сильніше ми маку кисть у жовту фарбу, то, відповідно, мазок вийде світліше (жовтіше). Таким способом зображуються зелене листя з жовтими кінчиками

Отримані квіти і листя оформляються тоненьким пензликом більш темною фарбою, а маленькі жовті точки, що зображують тичинки, робляться зворотною стороною пензлика.

Беремо білячу кисть №2 або пензлик з котячої шерсті. 
Набираємо фарбу, зберігаючи кінчик пензля загостреним. Переходом від тонкої лінії до широкої за допомогою натиску, отримуємо мазок у формі краплі. Такими мазками зазвичай створюються квіти і бутони.

У композиціях Петриківського розпису, крім великих, крупних квітів та листків, зображуються також і дрібні елементи - це маленькі квіточки, ромашки, бутончики, ягоди. В основному для дрібних елементів використовують тонку кисть №1 або кисть з котячої шерсті.

Невеликі композиції у вигляді листівок, називають "мальовками". Виконавши всі попередні вправи, можна приступити до мальовок.

Намічаємо олівцем контури і центри квітів та листя. Чітко промальовуємо стеблинки квітів і черешки листків, а також намічаємо, де будуть розташовуватися дрібні елементи. Колірне рішення Петриківського розпису дуже різноманітне, і тому завжди радує око. І все ж традиційним колірним поєднанням є зелень листя і червоні відтінки кольорів, а допоміжні фарби - це жовта, бордова і помаранчева.

Для композицій великих розмірів намічаємо олівцем загальну форму композиції, будь то прямокутна, квадратна, овальна, кругла або ромбовидна. Тут, так само як і в інших видах мистецтва, дотримуються правила і закони композиції. Всі з'єднання і стебельця в розписі ні в якому разі не слід різко зламувати, лінії повинні плавно переходити одна в іншу.

"Бігунками" - їх так само називають "доріжками" або "фризами" - оформляють різні вироби і предмети побуту, прикрашають декоративні панно. У всіх фризах дотримується ритм, як в побудові композиції, так і в колірному рішеннях.

У Петриківському розписі переважає, звичайно ж, рослинний орнамент, але багато майстрів, крім того, зображають ще і комах (коників, метеликів) і різних птахів, як реальних, так і казкових (півників, сов, жар-птиць, тощо).

2.3. Петриківський розпис по дерев’яній поверхні та підготовка поверхні під розпис.

Декоративний розпис по дереву заслуговує відноситись до найбільш яскравих проявів сучасної народної творчості. Широко відомий петриківський розпис виконували і навіть зараз виконують на різних поверхнях.

Петриківський розпис по дерев’яній поверхні.

Розпис виконується на папері, металі, кераміці та дерев’яних поверхнях.

Розпис на дереві. Дерев'яну поверхню шліфують, потім пропитують (клеєм ПВА з водою в пропорціях 1:1), дають висохнути, знову шліфують і повторюють цю процедуру ще 2 рази.  На підготовлену таким чином поверхню можна наносити задуману композицію. Після висихання фарби, готовий дерев'яний виріб покривають лаком.

Підготовка дерев’яної поверхні під розпис. Для того, щоб підготувати дерев’яну поверхню нам знадобляться такі матеріали: клей ПВА, листочок дрібнозернистого наждачного паперу і прозорий лак по дереву (підійде і паркетний, але він продається у великих банках, так що зручніше просто купити пляшечку в господарському магазині).

Цей рецепт я буду описувати на прикладі кухонної дощечки, його також можна застосувати до будь-якого дерев'яного виробу: шкатулки, ложки, тарілки, скриньки, табурету або комода, якщо тільки вони нові і не вимагають додаткових робіт по шліфуванню, знежирення, зняття старих шарів фарби або лаку. Якщо річ стара, то все вище перелічене слід виконати.

Отже, у вас в руках готове до розпису виріб, і почати потрібно з визначення місця, яке піде під розпис. В моєму прикладі з дошкою потрібно просто визначити, де буде робоча поверхня, а яка із сторін буде розписаної. Сторону, якій судилося стати красивою, потрібно злегка потерти наждачним папером.

Дуже часто люди скаржаться, що на заключному етапі, при покритті лаком, фарби пливуть прямо за пензлем. Щоб цього не сталося, перш ніж писати, треба нанести шар клею ПВА прямо на тільки що зачищену наждачним папером поверхню. Для зручності, в невеликій ємності розмішайте клей і воду приблизно порівну з кожної частини і цим розчином покрийте дошку. Все, поверхня готова. Після підготовки поверхні виконується розпис, а після того як розпис буде готовий покриваємо виріб лаком. Дуже уважно потрібно стежити за тим, щоб не залишалося пропущених місць, адже там де немає лаку, розпис не захищений від води та інших середовищ. Пройтися при першому покритті слід один раз - двічі одне місце краще не терти.

Розділ ІІІ. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.

3.1. Правові та організаційні підстави служби охорони праці на аналізованому об'єкті дослідження.

Нещасні випадки на виробництві й професійні захворювання були й залишаються причиною багатьох людських трагедій і найбільш серйозних економічних втрат, що пов'язано з грубими порушеннями вимог охорони праці в будь-якій галузі.

Згідно з кодексу законів про працю забезпечення здорових та безпечних умов праці покладається на адмiнiстрацiю підприємств, установ, органiзацiй. Вона повинна забезпечувати надійне технічне обладнання всіх робітничих місць та створити на них умови праці, відповідні правилам та нормам з охо-рони праці.

Закон України визначає основні положення, що відносяться до реалiзацiї конституцiйного права громадян на охорону працi та здоров'я у процесi працi, регулює за участю відповідних державних органiв стосунки мiж органiзацiєю (власником) та трудiвником з питань безпеки, гiгiєни працi і виробничого середовища, установлює порядок органiзацiї охорони праці в Українi.

Деталiзованi та конкретизованi вимоги з охорони праці викладенi у Правилах та Нормах, якi є обов'язковими для всiх пiдприємств та органiзацiй незале-жно від їх відомчого пiдпорядкування. До мiжгалузевих правил та нормам по охоронi працi відноситься: "Система стандартiв безпеки працi (ССБП)", "Правила влаштування електроустановок”, "Правила технiки безпеки"(ПТБ), ”Будiвельнi норми та правила (БН) ", "Санiтарнi норми (СН) " та iнші. Органiзацiйнi аспекти охорони праці:
Відповідальнiсть за органiзацiю охорони праці на підприємстві несе керiвник, головнi фахiвцi, керiвники цехів, дiльниць, майстри. Адмiнiстрацiя пiдприємства зобов’язана: забезпечити безпечні умови працi працюючих; ор-ганiзувати та проводити iнструктажi, навчання працiвникiв охороні праці; органiзувати роботу по професiйному відбору на робiтничi мiсця; здiйснювати контроль за роботою по охороні праці.

Органiзацiя роботи по охороні праці проводиться службою охорони праці. Вид служби охорони праці, чисельнiсть її спiвробiтникiв залежить від кiлькостi працюючих на пiдприємствi. На великих пiдприємствах є віддiл з охорони праці, на бiльш дрiбних - бюро (2-3 чол.), iнженер з охорони праці. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоло-вік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. 

В обов'язки служби охорони праці входить: розробка заходів по запобiганню нещасних випадкiв, - по попередженню захворювань; заборона роботи, у випадку порушення правил та норм по охороні праці, на відповідних дiлянках; навчання працюючих охороні праці.
Навчання працюючих охорони праці; Навчання охорони праці на виробництвi складається з:

• курсового (по спеціальній програмi);

• виробничого (в учбових лабораторiях, майстернях пiд керiвництвом майст-ра);

• через інструктажі з охорони праці;

По характеру та часу проведення інструктажі підрозділяються на: вступні, первинні, повторні, позапланові та цільові.

Вступний інструктаж проводиться з всіма, що приймаються на роботу, проходять виробниче навчання, практику, з відрядженими.

Первинний – на робітничому місці з всіма прийнятими на підприємство, що виконують нову роботу, переведеними з одного підрозділу в інший (проводить керівник робіт).

Повторний – проходять всі працюючі не рідше чим через шість місяців, а з підвищеними умовами небезпеки – один раз у квартал.

Позаплановий – проводиться всьому персоналу при змінах правил з охорони праці, технологічного процесу, заміни обладнання, вихідного, сировини та інших факторів впливаючих на безпеку праці, при перервах у роботі більше ніж два місяці.

Поточний – проводиться з працюючим перед виробництвом робіт, на які оформляється наряд – допуск.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці – забороняється!

Робоче місце.

Робоче місце майстра, який займається розписом виробів з дерева, може складатися з столу і стільця. Стіл бажано, щоб мав кришку з миючого пластику світлого кольору, тумбою з висувним ящиком. Найбільш зручний стілець з напівм'якими сидінням і спинкою, яким можна було б надавати потрібну висоту і нахил.

Приміщення, в якому займаються розписом, повинна мати природну або примусову вентиляцію, так як речовини, випаровуючи лакофарбовими матеріалами, у великій кількості шкідливі для здоров'я. Користуючись лакофарбовими матеріалами, потрібно пам'ятати, що вони легко займаються. Для створення безпечної обстановки на робочому місці потрібно зберігати лакофарбові матеріали в прохолодному темному місці в щільно закритих ємностях, не допускати в робочому приміщенні відкритого вогню, відходи, просочені лакофарбовими матеріалами, слід заливати водою і як можна частіше виносити з приміщення.

Робоче місце майстра розпису в будь-який час дня має бути добре освітлене. Крім того, необхідно постійно стежити за правильною посадкою за робочим столом. Від розписуємої поверхні до очей повинна бути 30-35 см. Руки при виконанні розпису зазвичай тримають на вазі, злегка спираючись ліктем або передпліччям об край столу. Дрібні вироби ставлять на стіл і притримують лівою рукою. Великі, що перевищують 30-40 см, опирають на край столу або ставлять на коліно, при цьому під ногу підставляють невисоку лавочку.

Робоча зона столу, 30-50 см, повинна бути вміло організована. В правому куті розставляють баночки з фарбами, масло, розріджувач, підставку для рук. На деякій відстані від краю столу перед собою кладуть палітру. З лівого боку столу - ганчірку для витирання кистей. Всі названі предмети повинні перебувати в межах витягнутої руки, щоб їх можна було легко дістати.

Художники традиційних промислів, наприклад петриківського розпису, працюють за невисокими столами, сидячи на низеньких табуретках. Розписуючу річ ставлять на коліно і притримують лівою рукою.

1. Загальна характеристика виробничого приміщення.

Вдосконалення методики прилучення студентів до національної культури в процесі занять петриківським розписом.

Санітарно - гігієнічні норми та правила безпечної роботи при виконанні петриківського розпису

Робоче місце студента має забезпечувати зручність виконання графічних робіт і сприятливі умови для його правильного фізичного розвитку. Виконуючи графічні побудови, учень проводить різні за своєю довжиною та напрямом лінії. Якісно провести такі лінії можна лише вільним і плавним рухом усієї руки. Цьому руху не повинна заважати неправильна посадка учня або нераціональне розміщення інструмента.

Графічну роботу вважають більш трудомісткою, ніж письмо. Під час письма кисть і лікоть руки учня лежать на столі, і основні рухи здійснюються в ліктьовому та променево-зап'ястному суглобах. Під час графічних робіт усі основні рухи виконуються в плечовому суглобі, а тому рука, не маючи додаткової опори, звисає над столом. У такому положенні м'язи спини і плечового пояса дуже напружуються. Ця, невидима на перший погляд, статична робота швидко стомлює учня.

Якість роботи, стомлюваність і працездатність учнів істотно залежать від правильної посадки на робочому місці. Найраціональнішою посадкою при виконанні графічних робіт можна вважати трохи нахилене вперед положення тіла з легким вигином назад у поперековій частині хребта. Відстань від очей до робочої поверхні має становити близько 30 см. Якщо учень працюватиме в дуже нахиленому вперед стані, то м'язи спини зазнаватимуть великого статичного навантаження, а дихання і кровообіг внаслідок здавлення черевної порожнини будуть утруднені. Коли учень сидить за столом прямо, то м'язи спини також напружені, і втома настає значно швидше, ніж при трохи зігнутій спині. Тому треба навчити учнів правильно сидіти під час виконання графічних робіт.

Правильна організація графічної роботи багато в чому залежить від висоти і конструкції стільця, нахилу робочого стола, розміщення інструментів на столі, рівня освітленості тощо. Звичайно, ці фактори в школі регулювати важко, особливо тоді, коли заняття з петриківського розпису проводяться у звичайних класах. Учитель повинен знати основні вимоги, які мають бути створені для нормального виконання графічних робіт. Так, висоту парти і стільця визначають з спеціальних таблиць залежно від зросту учня. Висоту парти можна вважати приблизно нормальною, коли в учня, що стоїть біля неї, відстань від ліктьового суглоба, зігнутого під прямим кутом, до парти становить 23-25 см. Користуючись таким простим способом, можна завжди проконтролювати і підібрати учневі парту або стіл потрібної висоти.

Нахил столу або альбому визначає не тільки правильність робочої пози, а й умови видимості малюнка. Напрям зору і площина роботи мають бути взаємно перпендикулярні. Відхилення від цього призводить до зменшення кута зору і, відповідно, до збільшення зорового навантаження, а також спотвореного сприймання малюнка. Якщо малюнок лежить на горизонтальному столі, то учень інстинктивно намагається направити зір по лінії, перпендикулярній до його площини. Голова при цьому нахиляється, наближаючись до малюнка, що створює додаткове напруження м'язів шиї і призводить до швидкої втоми очей. Спеціальними фізіологічними дослідженнями доведено, що найправильнішим є нахил робочої поверхні під кутом 30° до горизонту.

Відомо, що графічна робота пов'язана з великим напруженням органів зору. Гігієнічні дослідження показують, що виконання графічних робіт за несприятливих умов більшою мірою, ніж інші види занять, призводить до швидкої втоми очей і розладу зору Тому велику увагу треба приділяти освітленню класних кімнат, в яких учні працюють над малюнками. Освітлення має бути достатнім і рівномірним, не давати тіней на робочому місці і відблисків у полі зору учня.

Розглянемо докладніше санітарно-гігієнічні вимоги до природного освітлення на заняттях з петриківського розпису, оскільки заняття в школі, в основному, відбуваються вдень. Природне освітлення класу залежить від відношення заскленої площі вікон до площі підлоги. Цей показник називають світловим коефіцієнтом; він повинен бути не меншим за 1:4 Крім того, на освітленість впливає якість віконного скла, колір стін, стелі, меблів, відстань від вікон до протилежного будинку та ін. Так, забруднені вікна зменшують освітленість на 10—12%, темний колір меблів—на 6—8%, квіти на підвіконнях—на 20— 30%. Для збільшення освітленості кабінету його стелю білять крейдою, а стіни фарбують у світлі тони: зелений, зелено-блакитний, жовтий, тепло-жовтий, зелено-жовтий (малої насиченості з доданням сірого кольору). Краща освітленість буде тоді, коли вікна в кабінеті виходять на південь або південний схід. Рівень природного освітлення визначають коефіцієнтом природної освітленості—відношенням освітленості всередині приміщення до освітленості зовні.

Для занять петриківським розписом коефіцієнт природної освітленості має становити 2—3%. Проте він значно зменшується вже на відстані 3 м від вікон. Тому для кабінетів з одностороннім природним освітленням можна використовувати кімнати шириною не більш як 6 м з максимальною відстанню найдальших столів від класної дошки до 10,5 м Це може бути кімната площею близько 70 м².

Допустимим вважають такий коефіцієнт природної освітленості, коли учень з нормальним зором може вільно читати текст з дрібним шрифтом на відстані 50 см від очей. Цим орієнтовним способом визначення природної освітленості може скористатись кожний учень.

Установлено, що для освітленості в 200 лк при лампах розжарювання слід мати питому потужність 42...48 Вт/м2 Цим простим способом кожний учитель може визначати освітленість Якщо освітленість класу менша за допустиму, то її приводять у відповідність з нормами [7,с.60-63].

Перед виконанням графічної роботи учень має уважно оглянути робочий стіл, лінійку та інше приладдя і в разі потреби витерти їх сухою тканинкою, а також помити руки з милом (навіть тоді, коли були зовсім чистими), щоб від доторкання рук не забруднювався папір.

Учитель повинен стежити, щоб учні додержувались правил безпеки при користуванні робочими інструментами. Циркулі та вимірники не можна тримати голками догори. Всі олівці і пензлі повинні знаходитися у спеціальних підставках. На перших уроках треба навчити учнів застругувати олівці Правильно застругати олівець — справа досить складна, яка потребує певних навичок, терпіння та деяких фізичних зусиль. Краще радити учням застругувати олівці звичайним складаним ножиком. Якщо дехто з них не зможе самостійно цього робити, то на перших порах допомогу учням подають батьки або вчитель. При розфарбуванні кожному видається набір фарб, тому учням не слід переносити і пересувати пляшечки з фарбами з підставок. Не куштувати фарби і лак на смак, при попаданні на шкіру – змити, а настіл – витерти спеціальною вологою ганчіркою. Крім того, при розписі дерев'яних речей слід звернути увагу на якість їх обробки, щоб не загнати у пальці рук скалку. При лакуванні слід користуватися спеціальними щіточками і пам'ятати, що лак дуже легко запалюється [46,с.118].

Під час роботи краще одягати спеціальні робочі манжети і фартух (можна халат), щоб запобігти забрудненню одягу лаком і фарбами. Волосся має бути зав'язане і забране під косинку.

На протязі всього уроку вчитель повинен слідкувати за виконанням учнями правил техніки безпеки. Для цього при складанні завдань слід аналізувати їх з точки зору створення умов безпечної праці.

Розділ ІV. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ПРИЛУЧЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ПЕТРИКІВСЬКИМ РОЗПИСОМ. ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ.

1. Особливості календарно-тематичного планування з курсу "Основи петриківського розпису", та обгрунтування змісту і структури програми навчального курсу.

При плануванні навчального процесу створюються передумови для його своєчасного матеріального забезпечення, розкривається зв'язок між зиістом даного виду занять та змістом інших навчальних предметів, створюються умови для полегшення порівняння обсягу запланованої та виконаної роботи. Навчальний матеріал згруповано в теми. У кожній темі розкривається зміст теоретичних відомостей, з якими треба ознайомити учнів, а також наводиться перелік об'єктів роботи. Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидиактично обгрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Система створює в учителя загальну дидактичну картину, що стосується навчальної теми, бо визнає типи уроків, зв'язки між ними, иетоди навчання, об'єкти роботи учнів та ін. Теоретичний матеріал розподіляють в процесі планування між окремими уроками так, щоб він був пов'язаний з практичною роботою учнів і щоб вивчення його займало не більш як 20…25 % навчального плану.

Значення петриківсько-го розпису у відродженні традицій народного мистецтва. Його застосування у різних галузях художньої промисловос-ті галузі застосування петриківського орнаменту: розпис по фарфору і склу, по дереву, орнаментація тканин, альфрейні роботи, розпис меблів та ін. допит-ливість, посидю-чість , дисцип-лінова-ність пам'ять, увагу, уяву, естетич-ний смак 2 г. заняття по форму-ванню нових знань вироби з різних галузей застосування петриківського орнаменту, розписані вази, посуд, вишиті рушники, розписані меблі, кухонне приладдя, шкатулки, фотографії з зображенням альфрейного розпису -- -- малю-вання, історія ІІ. Характерні особливості традиційного підходу у зображенні птахів, комах і тварин. Виконання зображення птаха приклади композиційного вирішення зображення птахів, комах і тварин; традиційність цього процесу та політ фантазії старан-ність, прагнення до само-вдоско-налення, охай-ність образне та кольорове сприймання, просторо-ве та логічне мислення 2 г. комбіноване заняття ілюстрації народних майстрів відповідно до теми, натуралістичні зображення птахів акварельні фарби, яєчний жовток, пензлик, папір, простий олівець вправа на аркуші паперу малю-вання, біоло-гія.

Опанування техніки виконання перехідного мазка. Перехідний мазок у малюванні листя, перехідний мазок у виконані квітки. Мати уявлення про зовнішній вигляд перехідного мазка та його особливості і сфери застосування, вміти його виконувати, мати уявлення про поєднання кольорів для малювання листя та квітки посидючість, охайність, точність, старанність, прагнення до самовдосконалення просторове та логічне мислення, кольорове сприйняття.

Комбіноване заняття

Зразок виконання перехідного мазка (інструкційна картка), роботи з його використанням

- акварельні фарби, яєчний жовток, пензлик, папір, простий олівець

- вправа на аркуші паперу

- малю-вання

Виконання "бігунця" з використанням перехідного мазка систематизувати та узагальнити знання про перехідний мазок та стрічковий орнамент, вміти доцільно та різнобічно використовувати новий вид мазка старанність, охайність та посидю-чість, прагнення до самовдосконалення просторо-ве та логічне мислення, окомір, кольорове сприймання 2 г. комбіноване заняття інструкційна картка на виконання перехідного мазка, ілюстрації папір, фарби, яєчний жовток, пензлик, простий олівець стрічковий орнамент з використанням перехідного мазка малювання, креслення.

Пошук нових елементів петриківсько-го декоративного розпису та використання їх у роботах стимулювати творчу діяльність, виражати настрій та почуття через поєднання елементів та кольорів старан-ність, творчу актив-ність просторо-ве мислення, зацікавленість до малювання 2 г заняття-перевірка сформованості знань і вмінь роботи інших учнів, роботи майстрів папір, фарби, яєчний жовток, пензлик, простий олівець творча робота малю-вання, креслення.

Орнаментація тканини; створення рушникової композиції традиційні прийоми орнаментації тканини (вишивка, холодний і гарячий батик, вибійка); створити рушникову композицію допитливість, охайність, старанність, точність просторове та логічне мислення, окомір, кольорове сприймання 2 г. комбіноване заняття українські рушники, тканина, оздоблена батиком, вибійкою, зразки рушникових композицій папір, фарби, яєчний жовток, пензлик, простий олівець творча робота на створення рушни-кової композиції малювання, народознавство.

Основи декоративного розпису у школі 5-7 клас.

Програма курсу "Основи декоративного розпису" передбачає відродження стародавнього мистецтва українського народу і ознайомлення з ним учнів середніх шкіл у процесі викладання предмету "трудове навчання".

Мета програми - сформувати творчо активну особистість дитини, розширити її кругозір та сфери вмінь і навичок. Дати учням систематизовані знання, необхідні для оволодіння народним мистецтвом розпису. Зміст, форми і методи роботи даної програми спрямовані на формування естетичних смаків, виховання любові до прекрасного. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. У наш час, зі зміною побуту жителів села зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфорово-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Програма передбачає ряд практичних робіт та домашніх завдань. Практична робота з учнями полягає в опануванні майстерністю малювати петриківський орнамент, починаючи від простих елементів розпису - до складних, багатокольорових, а в подальшому - до виготовлення авторських робіт.

Після засвоєння основ петриківського малювання подальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання.

5 клас

Учні повинні знати: історію петриківського розпису, його виникнення та застосування; особливості технології розпису; способи виготовлення інструментів; різновиди та особливості фарб; вигляд та сфери застосування основних елементів петриківського розпису; орнамент та його види; стрічковий орнамент; холодні а теплі кольори, їх поєднання; вміти: готувати фарби до застосування; виконувати основні елементи петриківського розпису та вправи на основі їх поєднання; розрізняти види орнаментів; виконувати найпростіший стрічковий орнамент за поданим зразком; компонувати кольори на малюнку в залежності від їх спорідненості чи контрастності;

6 клас

Учні повинні знати: імена найвідоміших майстрів; ознайомитися з індивідуальним стилем кожного; вигляд та застосування деяких ускладнених поєднань елементів петриківського розпису; квіткові елементи та традиційні форми листя; основні принципи композиції петриківського розпису - статика і динаміка, симетрія та асиметрія; принципи композиційного вирішення "бігунця",розпису у колі та прямокутнику;

вміти: виконувати нові поєднання елементів; виконувати квіткові елементи та традиційні форми листя; визначати основні характеристики композиції; компонувати стрічковий орнамент; вирішувати завдання з побудови композицій у колі та прямокутнику.

7 клас

Учні повинні знати: галузі застосування петриківського орнаменту; приклади стилізованого зображення комах, птахів та тварин; зовнішній вигляд та сфери застосування перехідного мазка; традиційні прийоми орнаментації тканин; закономірності створення рушникових композицій; технологічний процес розпису предметів з дерева; вплив функції та форми предметів побуту на створення композиції його розпису; творчий шлях найвидатніших майстрів петриківського розпису, їх творчий шлях; вміти: виконувати перехідний мазок; компонувати рушникову композицію; здійснювати початкову та кінцеву обробку зразка деревини, призначеного для розпису; створювати ескіз розпису об'ємного предмету чи композицію для альфрейної роботи.

Орієнтовний тематичний навчальний план курсу "Основи декоративного розпису".

№ п/п.	Назва теми	Кількість годин лекцій	Кількість годин Практичних занять
11	Вступ. Історичні відомості про петриківський розпис. Його виникнення і становлення. Основні етапи розвитку.	2	-
2	Технологія розпису темперою на папері. Фарби, їх особливості. Інструменти та їх виготовлення.	2	2
3	Створення рисунка на вільну тему.	-	8
4	Основні елементи петриківського розпису.	-	10
5	Поєднання елементів.	-	2
6	Поняття про орнамент. Створення ескізів орнаменту простим олівцем	-	2
7	Стрічковий орнамент - "бігунець"	-	6
8	Холодні та теплі кольори, їх поєднання.	-	2
9	Створення власних орнаментів з вивчених елементів у холодній та теплій гамі.	-	4
	Всього: 34 години	4	30

Програма

Історичні відомості про петриківський розпис. Виникнення і становлення розпису. Основні етапи розвитку. Петриківський розпис як мистецтво народу, прояв його моральної та духовної краси. Значення петриківського розпису у відродженні традицій народного мистецтва. Його застосування у різних галузях народної промисловості.

Технологія розпису темперою на папері. Фарби, їх особливості. Способи розведення на папері, застосування яєчної темпери для петриківського розпису. Матеріали та інструменти, їх особливості. Виготовлення пензлів з котячої шерсті.

Опанування технології петриківського розпису. Основні елементи: "зернятко", "вусик зернятка", "кривеньке зернятко", мазки під гострим кутом. Вправи на їх поєднання: "травичка", "колосок", "пірчасте листя", "пуп'янок", "три пари кривих зернят" і т. д. Складні квіткові елементи і традиційні форми листя: зв'язок з природою та політ фантазії.

Характерні особливості традиційного підходу у зображенні птахів, комах та тварин. Виконання практичної роботи. Опанування техніки виконання перехідного мазка.

Поняття про орнамент. Створення ескізів орнаменту простим олівцем. Стрічковий орнамент "бігунець". Його виконання з використанням перехідного мазка. Створення власних орнаментів.

Кольорова гама. Колорит.

Основи композиції петриківського розпису. Поняття про композицію та її елементи. Статика і динаміка. Симетрія та асиметрія. Вивчення традиційних прийомів композиції на основі робіт петриківських майстрів. Особливості композиційного вирішення "бігунця". Композиційний зв'язок 2-3 елементів розпису. Створення самостійних композицій з двох - трьох елементів розпису.

Композиція розпису у прямокутнику. Створення ескізу статичного розпису прямокутника.

Композиція розпису у колі. Створення ескізу динамічного розпису у колі.

Орнаментація тканини та створення рушникової композиції.

Технологія розпису об'ємних предметів з дерева. Технологічний процес. Характер розпису у зв'язку з колоритом місцевості та матеріалами, якими він виконується. Предмети побуту, вплив форми та функції на створення композицій їх розпису.

Створення ескізів розпису об'ємних предметів: кухонної дощечки, горщика, тарілки, вази, круглої та прямокутної шкатулок. Створення композицій для альфрейних робіт та розпису меблів: комина, печі і фризу, колиски, скрині.

Розмаїття барв і фантазії у виробах народних майстрів. Вивчення особливостей творів відомих майстрів старшого покоління, таких як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко. Ознайомлення з роботами учнів Тетяни Пати - Федора Панка, Василя Соколенка та її послідовників - Марфи Тимченко, Галини Павленко-Черниченко, Віри Павленко, Поліни Глущенко.

Пошук нових елементів петриківського декоративного розпису.

Загальні правила безпеки праці. Виробнича санітарія і гігієна.

4.2.Реалізація змісту навчальної програми в поурочному плануванні.

Процес навчання має будуватися на основі об'єктивних законів психології навчання і принципах дидактики - науковості, систематичності, послідовності, наочності і доступності, усвідомленості і активності, індивідуального підходу у навчанні, міцності та грунтовності знань, принципах виховуючого навчання, зв'язку навчання з життям, працею. Ці дидактичні принципи мають творчо здійснюватися учителем на кожному уроці.

Комбінований урок носить навчальний характер і у своїй основі має відповідати сучасним вимогам до процесу навчання. Має бути досягнута мета заняття - нове поняття засвоєно всім класом, про що свідчили б відповіді учнів при вирішення поставлених задач та в процесі закріплення, а також їх активність на уроці. На уроці учитель організовує систематичний і цілеспрямований контроль за якістю засвоєння учнями знань, виробленням навиків та умінь. а також оцінкою знань учнів.

Сучасному уроку має бути притаманна чітка дидактична цілеспрямованість як у діяльності вчителя, так і в навчальній діяльності дітей. Не лише вчитель, але і учні мають знати як загальну, головну ціль уроку, так і конкретну задачу кожної послідуючої роботи, операції. Водночас з озброєнням учнів знаннями, уміннями і навичками слід навчати школярів раціональним способам пізнавальної і практичної діяльності. Необхідно сформувати в учнів навички самостійної роботи з підручником, книгою, праці при допомозі інструкції чи інструкційної картки, навчити самоконтролю.

І взагалі, по своїй структурі урок має бути логічним і композиційно струнким та завершеним.

Виконання стрічкового орнаменту "бігунець" з використанням перехідного мазка

Розгорнутий план-конспект уроку

7 клас

Мета:

навчальна - сформувати в учнів поняття про орнамент; ознайомити з його видами, зокрема з стрічковим орнаментом "бігунець"; розкрити принципи його утворення та особливості виконання; сформувати поняття сумісності окремих фарб та кольорів; ознайомити учнів з ускладненим мазком - перехідним у два кольори (кінчиком або бічною частиною пензлика); пояснити принцип його виконання та сфери застосування; навчити виконувати його на практиці; закріпити та узагальнити знання з історії виникнення та розвитку петриківського розпису.

розвиваюча - розвивати просторове мислення (пам'ять, увагу, уяву), логічне мислення (аналіз, порівняння, співставлення), а також зорове сприймання, чіткість, окомір, відчуття композиції, підбору і гармонії кольорів, координацію рухів.

виховна - виховувати посидючість, охайність, старанність, творче ставлення до роботи, послідовність та повагу до своєї праці, художній смак та прагнення до самоконтролю і самовдосконалення.

Матеріально-технічне забезпечення уроку: папір, фарби, пензлі, лінійки, олівці, гумки, яєчний жовток для утворення темпери.

Дидактичне забезпечення уроку:

- готові розписані предмети, що мають у візерунку розпису бігунцевий орнамент;

- зображення різних видів орнаменту (дод. );

- зразки стрічкового орнаменту;

- інструкційна картка на виконання стрічкового орнаменту (дод. );

- інструкційна картка з технології виконання перехідного мазка (дод. );

- зразки елементів розпису, що містять перехідний мазок;

- фотографія вази Віри Павленко.

Міжпредметні зв'язки: геометрія, креслення, образотворче мистецтво, історія.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

- привітання;

- відмітки про присутність учнів у класі;

- перевірка готовності дітей до уроку і правильної організації робочого місця.

- усунення зовнішніх перешкод для повноцінного сприйняття нового матеріалу (закрити двері чи фіранку для послаблення звукових подразників ззовні або для уникнення протягу; скоригувати освітлення);

- налаштування дітей на робочий лад, зосередження їх уваги на сприйманні нового матеріалу теми.

Форма організації: фронтальна.

Методи навчання: за джерелом знань і вмінь - словесні (бесіда).

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Мета діяльності: перевірка учителем на початку уроку підготовленості учнів до сприймання навчального матеріалу з метою аналізу стану знань, умінь, набутих раніше і необхідних для засвоєння теми.

Форма організації: фронтальна.

Методи: за джерелом знань і вмінь - бесіда, опитування.

1. Де знаходиться батьківщина петриківського розпису?

Орієнтовна відповідь: у селі Петриківці Дніпропетровської області.

2. Назвіть найбільш відомих майстрів петриківського розпису.

Орієнтовна відповідь: Тетяна Пата, Марфа Тимченко, Галина Павленко-Черниченко, Віра Павленко, Поліна Глущенко, Федір Панко, Василь Соколенко, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко.

3 Назвіть елементи петриківського розпису, зображені на даній ілюстрації (дод. ).

Орієнтовна відповідь: а) пряме зернятко;

б) нахилене під кутом;

в) "кривеньке".

4. Які частини народного житла та предмети домашнього вжитку розписувалися за традицією?

Орієнтовна відповідь: стіни, піч, віконниці, скрині, барабанні віялки, спинки саней, сволок, колиска, фриз та ін.

5. Які фарби використовують для петриківського розпису?

Орієнтовна відповідь: акварель з жовтком (аналог темпери), гуашеві, анілінові або масляні фарби.

6. Що таке композиція?

Орієнтовна відповідь: розміщення, співвідношення зображуваних елементів у певному порядку.

7. Які кольори належать до теплої, а які до холодної гами? Які їх властивості?

Орієнтовна відповідь: холодними є кольори з добавкою синього – синій, фіолетовий, зелений, блакитний та ін. Теплими є кольори з добавкою жовтого – червоний, жовтий, оранжевий, рожевий та ін. Чорний та білий кольори - нейтральні. Теплі кольори вважаються активними, радісними; холодні – сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети і збільшують їх, а холодні - віддаляють і зменшують.

8. Як потрібно правильно зберігати пензлі для малювання?

Орієнтовна відповідь: щоб пензлі зберігали належну форму, після роботи їх миють з милом, промивають чистою водою і загортають у м'який папір.

ІІІ. Мотивація навчання.

Мета діяльності: заохочення учнів до сприймання нового матеріалу.

Форма організації навчання: за джерелом знань, умінь – розповідь, демонстрування ілюстрацій та готових виробів; за рівнем пізнавальної активності учнів – методи наочно-образного сприймання.

Слово вчителя

Гарно навесні в Петриківці…Велике степове село широко розкинулося на розлогих пагорбах, вкритих запашною травою. По берегах річки Чаплинки росте очерет і оситняг, блискучими, немов полакованими цяточками виглядає з трави квітка-жовтець. А біля чепурних будинків, наче вкриті білосніжною піною, цвітуть вишневі садки.

Гарно в Петриківці й улітку, коли буйно розпускаються на городах червоні маки, а на ланах повертає голову до сонця золотавий соняшник.

А ще краще в Петриківці восени, коли достигають грона винограду, а гордовиті жоржини пишаються багатим вбранням. Вечорами й ранками легкий серпанок туману приховує в балках пожовклі кущі калини з червоними кетягами ягід.

Краса української природи зачаровує петриківських майстрів і надихає їх відображати свої відчуття на папері барвистими візерунками.

Погляньте, будь ласка, на цю вазу (демонструю фотографію вази Віри Павленко). Хіба не схожі ці тендітні смужки-стрічки, що оперізують виріб видатної майстрині петриківського розпису Віри Павленко, на потаємну стежинку, що кружляє серед дивовижно прекрасних квітів у облямуванні пухнастого листя? Ніби невеличкий відбиток української природи застиг разком намиста на білосніжній шийці вази. Розкішна широка смуга основного узору на вмістилищі вази мимоволі притягує до себе погляд динамічним чергуванням казково прекрасних квітів. Гілочка на узорі по черзі вигинається то в один, то в інший бік і поспішає вперед, замикаючи сама себе. Це чергування, ніби мотив пісні, таїть у собі смисл, який кожен здатний прочитати по-своєму. То як осягнути його закони? Як розгадати загадку дивовижного руху квітів, бутонів та листя?

Для початку давайте пильніше придивимося до однієї з квіток. Погляньте як виграють її пелюстки. Починаючись насиченим синім кольором, пелюстка поступово втрачає глибину забарвлення і переходить у ніжно-блакитну серцевину, тягнучи за собою тендітні сині прожилки. Як нагадує це справжню живу рослину. Листочки виконані тією ж технікою, але в інших кольорах. При цьому весь малюнок набуває рухливості, рельєфності, полонить око ніжними переходами і несподіваними кольоровими нюансами.

Загалом вся композиція при детальному розгляді створює піднесений, оптимістичний настрій. Невловимою енергетикою впливає вона на кожну клітинку душі людини і народжує бажання творити - осягнути красу природи і відобразити її через призму власного світобачення у щось незвичайне.

ІV. Повідомлення теми і завдань заняття.

Мета діяльності: зосередити учнів на конкретній темі, визначити і сформувати завдання уроку.

Форма організації: фронтальна.

Методи навчання: за джерелом знань, умінь - розповідь, пояснення.

Давайте тепер визначимося з завданням нашого уроку.

По-перше, ми маємо познайомитися з поняттям "орнамент", його різновидами та особливостями. Детальніше зупинимося на стрічковому орнаменті - найбільш поширеному у петриківському розписі. Розглянемо етапи його створення та особливості виконання.

По-друге, ознайомимося з технологією виконання перехідного мазка різними способами. Потім виконаємо кілька вправ і композицій. При цьому ви дізнаєтесь, чи всі фарби можна змішувати між собою для отримання повноцінного кольору.

Отже, тема сьогоднішнього уроку – "Виконання стрічкового орнаменту "бігунець" з використанням перехідного мазка".

Формування нових знань.

Мета діяльності: формування в учнів поняття про орнамент; його різновиди; детальний розгляд стрічкового орнаменту; його історичне застосування та призначення; вивчення рекомендацій щодо поєднання фарб та кольорів у відповідності з їх хімічним складом.

Форма організації: фронтальна.

Методи навчання: за джерелом знань, умінь – пояснення, демонстрування наочності; за рівнем пізнавальної активності – метод наочно-образного сприймання.

Орнаментом називається ряд зображень, що повторюються на площині, де основою служить вибраний художником ритм. Види орнаменту: стрічковий, сітчастий, композиційно замкнений (дод. ).

В основі сітчастого орнаменту лежить комірка з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапорт). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканини. Комірка може неодноразово повторюватися у всі сторони.

Композиційно замкнений орнамент вписується у любу форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватись також на тканині, де його використовують як складовий елемент орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент на самому костюмі.

Стрічковий орнамент будується з однакових елементів, що чергуються або повторюються, і розташовані вздовж прямої чи кривої лінії.

Повторення елементів, однакових по величині, створює монотонність та одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим чи хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм з різним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної чи похилої смуги. Для нього характерна відкритість, тобто можливість продовження.

У петриківському розписі стрічковий орнамент є найбільш поширеним. У ньому можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широко багатозубчасте і пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. В той же час ритм закладено і в повторенні цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином це є досить динамічний орнамент, у якому відсутні випадковість або навмисність. Через це, мабуть, не треба пояснювати іншу його назву – "бігунець".

У житлах українців форма і колір монументальних композицій були підпорядковані інтер'єру хати і, крім того, тісно пов'язані з умеблюванням та предметами хатнього вжитку. Форма орнаментальної композиції залежала від тієї частини інтер'єру, де вона була вміщена.

"Вазони", "букети" і "бігунчики", як правило, застосовувалися в розпису комина, гірлянди бігунчика прикрашали сволок, фриз, обрамовували віконниці і дверні прорізи. "Бігунцем" оздоблювали також скрині, мисники, колиски та інші речі домашнього вжитку.

А тепер – про фарби. Ви знаєте, що акварель – це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими "манійками" – дешевими аніліновими фарбами, що використовувалися при розписі. З вітчизняних акварелей краще мати такі набори, як "Ленинград", "Нева", "Спутник" та" "Акварель художественная". Слід пам'ятати, що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішувати більше 2-3 фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою. Також треба знати деякі властивості акварелі. Так кадмій червоний темніє, руйнується в суміші з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозорі кадмій та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленню розпадаються або набувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступає в хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсом, кобальтом фіолетовим. Ультрамарин не треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють.

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими і легко бралися на пензлик.

VІ. Формування нових умінь.

Мета діяльності: вивчити послідовність створення орнаменту "бігунець"; ознайомитися з технологією виконання перехідного мазка під час виконання вправ.

Форма організації: фронтальна.

Методи діяльності вчителя: за джерелом знань, умінь – пояснення, демонстрування наочності, прийомів виконання перехідного мазка та послідовності створення стрічкового орнаменту.

Методи в діяльності учня: за рівнем пізнавальної активності – метод наслідувального виконання – групова діяльність за зразками та інструкційними картками (виконання вправ).

Вступний інструктаж

Перш ніж ми приступимо до практичної роботи, давайте згадаємо основні правила безпечної праці і визначимо алгоритм виконання практичної роботи.

Щоб досягти безпеки і уникнути травмування, потрібно дотримуватися відповідних правил. Передусім треба працювати у спецодязі, зокрема у фартухах, косинках чи беретах.

Усі інструменти повинні лежати так, щоб не заважали під час роботи. На робочому місці не повинно бути зайвих предметів.

Мазки виконуємо фарбами, а вам відомо, що фарби виготовляють з хімічних речовин, які часто бувають шкідливі для людського організму. Слідкуйте за тим, щоб фарба не потрапила в очі або ротову порожнину, а якщо таке вже трапилося - зверніться до вчителя. Ні в якому разі не слід куштувати фарби на смак, а при попаданні на стіл їх потрібно відразу витерти спеціальною вологою ганчіркою. Всі олівці і пензлі повинні знаходитися у спеціальних підставках. Заточування ножів проводиться спеціальним пристроєм, який зберігається у вчителя. Будьте обережні з гострими кінчиками пензликів. Не розмахуйте ними, щоб не вколоти сусіда по парті або не потрапити в очі.

1. Зараз я покажу вам прийом виконання перехідного мазка. А ви на чистих аркушах паперу за допомогою інструкційних карток (дод. ) спробуєте його відтворити.

2. Для досконалого оволодіння технікою перехідного мазка я пропоную вам дві вправи. Одна познайомить вас з використанням перехідного мазка під час малювання листя, а інша знадобиться у малюванні квітки.

Вправа 1 (дод. ). На пензлик набирають темну фарбу, потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону. Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темнішої фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка.

Вправа 2 (дод. ). Мета - оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темнішого тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рухливішим і рельєфнішим.

3. Останнє і найголовніше завдання - створити власноруч орнамент "бігунець", де б обов'язковим було використання перехідного мазка (дод. ). Для цього ви маєте розглянути інструкційну картку (дод. ), яка розкриває процес створення стрічкового орнаменту і поєднати її зміст з вимогами попередньої картки про перехідний мазок.

Навчальна діяльність, яку ми щойно розглянули, сприятиме розвитку у вас логічного мислення, а також впливатиме на розвиток таких вагомих якостей характеру, як охайність, посидючість, повага до своєї праці та праці інших людей, розвине ваші художні смаки.

Поточний інструктаж

На кожному з трьох етапів виконання роботи учитель обходить клас, спостерігаючи за роботою учнів (чи всі встигають, чи не припускаються помилок та неточностей у малюванні, чи дотримуються правил безпечної роботи); відповідає на запитання учнів; при необхідності коригує їх діяльність та проводить індивідуальний інструктаж.

VІІ. Закріплення набутих умінь.

Мета діяльності: визначення рівня засвоєння учнями теми.

Форма роботи учнів: індивідуальна.

Методи навчання в діяльності вчителя: за метою навчання – перевірка і оцінювання знань учнів.

Методи в діяльності учня: за рівнем пізнавальної активності учнів – метод формування понять, уявлень та способів діяльності.

Зміст діяльності учнів по виконанню завдання: усі діти отримують завдання індивідуально виконати стрічковий орнамент з використанням перехідного мазка, не користуючись ніяким зразком. Це завдання допомагає розкрити творчий потенціал дітей, підійти до виконання роботи з точки зору власного смаку та фантазії кожного.

VІІІ. Заключний інструктаж.

Мета діяльності: підведення підсумків виконаної роботи за визначеними критеріями: охайність, композиційне вирішення, творчий підхід, якість перехідного мазка, гармонійність поєднання кольорів, самостійність в роботі.

Форма організації: індивідуальна, фронтальна.

Методи навчання: за метою навчання – метод контролю і самоконтролю процесів і наслідків праці.

Домашнє завдання: повторити пройдений матеріал; створити по три фрагменти стрічкового орнаменту за власною фантазією або за ідеями друзів. На наступне заняття взяти всі ті самі прилади і матеріали для продовження творчих пошуків.

Прибирання робочих місць.

4.3.Обєкт і предмет дослідження. Методика і проведення дослідження.

Обєкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є зміст навчання. При вивченні петриківського розпису застосовують принцип інтеграції змісту освіти. Інтеграція змісту освіти в середній школі полягає у послідовному, від уроку до уроку, поєднанні знань, що здобуваються учнями у процесі навчання, при вивченні окремих предметів та у формуванні в їх свідомості природно-наукової картини світу. Принцип інтеграції стосується знань, методів, форм навчання і контролю. У природничо-науковій освіті він стосується фундаментальної закономірності природи. Мета інтеграції гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу через формування цілісної свідомості соціально-зрілої особистості учнів.

Предметом дослідження роботи є міжпредметні зв'язки між заняттями петриківським розписом та основними загально-освітніми предметами середньої школи. При вивченні розпису використовують знання з народознавства, хімії, біології, креслення, малювання.

Міжпредметні зв'язки поділяють на три види: супутні, наступні, попередні.

Супутні зв'язки - коли учні застосовують знання, отримані на уроках народознавства, малювання, біології при роботах на уроках трудового навчання.

Наступні зв'язки передбачають використання в курсі петриківського розпису раніше набутих на уроках народознавства, природознавства та малювання знань і умінь.

Попередні зв'язки - коли на заняттях з петриківського розпису учням дають знання, закономірності, а обгрунтування їх вони отримують на уроках хімії, біології, креслення в подальшому навчанні.

Методика і проведення дослідження. Ефективність і якість уроків трудового навчання залежить від вчителя, його наукової методичної підготовки, від ретельного творчого планування кожного уроку, оснащення його відповідним навчальним обладнанням, наочними посібниками; від правильного вибору і використання сукупності методів для проведення уроку, а також від продуманого здійснення виховних, навчальних, розвиваючих завдань.

Під час вивчення курсу "Основи петриківського декоративного розпису" учні знайомляться з своєрідним мистецтвом народного розпису, його історичними коренями та технологічними особливостями. При цьому вони займаються навчальною, трудовою і суспільно-корисною діяльністю. Це має великий виховний вплив. Крім цього, даний курс робить свій внесок в розвиток інтересів школярів щодо народного декоративно-прикладного мистецтва, його історично обумовлених шляхів розвитку та регіональних особливостей. Після теоретичного вивчення учні переходять до практичної роботи. Застосовується дійовий підхід до навчання, отримані знання переходять на рівень практичного застосування.

В ході цих занять в учнів розвиваються такі психологічні якості, як логічне та просторове мислення, кольорове сприймання, окомір. Виховуються старанність, охайність, посидючість, повага до своєї та чужої праці.

Одне із завдань вчителя - навчити учнів виконувати трудові завдання без зайвих непродуктивних витрат часу, що збуджує економічний ефект роботи. Цієї мети можна досягти в результаті правильного розподілення робочого часу. При такій формі організації праці колективна робота учнів поєднується з індивідуальною. Кожен учень має можливість виконувати частину загальної роботи, що дозволяє поряд з вихованням у дітей почуття колективізму виявити індивідуальні здібності, нахили, задатки, застосовувати творчий підхід до праці.

План конспект.

Тема: Петриківський розпис. Композиція «Задрімали на калині золоті жар-птиці».

Мета уроку: розширити поняття про види декоративно-прикладного мистецтва, ознайомити з традиціями і технікою петриківського розпису, формувати уміння та навички посильного виконання елементів розпису; розвивати комунікативні здібності, естетичний смак, художні здібності, бачення прекрасного у природі та народному мистецтві; виховувати любов до традиційних видів народного мистецтва.

Тип уроку: інтерактивний, комбінований.

Техніка виконання: декоративний розпис.

Устаткування: для вчителя – петриківські вироби, фоторепродукції петриківських виробів, навчальні таблиці, зразки учнівських робіт, аудіозапис української народної музики;

для учнів – аркуш ватману круглої форми для кожної групи, альбомні аркуші, фарби, круглі пензлі, ножиці, клей; столи зсунуті по три, навколо них сідають по 6 учнів.

ХІД УРОКУ

1. Організаційний момент (2 хв.)

Гра «Квітка настрою». Вчитель передає учню однієї з груп штучну квітку із побажаннями вдалої, дружної роботи на уроці. Учень передає квітку наступній групі із своїми побажаннями.

1. Оголошення теми й мети уроку

Тема нашого уроку: Петриківський розпис. Композиція «Задрімали на калині золоті жар-птиці».

1. Мотивація навчальної діяльності (2 хв.)

Дайте відповіді на питання:

Що таке декоративно-прикладне мистецтво? /Вид образотворчого мистецтва, який існує для прикрашання побутових предметів/.

Як перекладається з французької мови слово «декор»? /Прикраса/.

Назвіть відомі вам види декоративно-прикладного мистецтва. /Вишивка, гончарство, декоративний розпис, ткацтво, килимарство, писанкарство, різьблення по дереву, кості, бісероплетіння, лозоплетіння, витинанка та інші/.

Говорять, той народ не має майбутнього, який не пам’ятає свого минулого. Наші пращури, хоча й не були такими освіченими як ми, були надзвичайно талановитими та працьовитими і залишили нам чудове, неповторне, унікальне народне мистецтво, з яким ми сьогодні познайомимося.

1. Вивчення нового матеріалу (8 хв.)

Розповідь вчителя.

Петриківський розпис виник у XVIII ст. у с. Петриківка (Катеринославської губернії) Дніпропетровської області. Село розташовано на берегах мальовничої річки Чаплинки.

Спочатку майстри розписували побілені стіни хат, на яких з'являлися фантастичні квіти, птахи, рослинні орнаменти. В кінці XIX ст. стали виготовляти "мальовки" - розписи на папері, які замінили настінні розписи. "Мальовки" продавалися на базарі, що проводився на селі тричі на рік. Пізніше народні майстри почали розписувати дерев'яні вироби: посуд, мисники, тарілки, скрині, сані, віялки, музичні інструменти.

Після Жовтневої революції в Петриківці відкрили школу декоративного розпису. Нею керувала Тетяна Пата. Також видатними майстрами петриківського розпису були М. Приймаченко, П. Глущенко, Н. Білокінь, М. Тимченко. Вчитель демонструє репродукції розписів художниць.

Характер розпису здебільш рослинний: квіти, ягоди, плоди, зображалися також птахи та тварини, рідко – люди.

Кольори використовуються основні та допоміжні, яскраві, дзвінкі.

Раніше у фарби додавалася суспензія із яєчного білка та жовтка, яка посилювала інтенсивність кольору та виразність мазка.

Тло розпису – біле або чорне, зараз може бути кольорове.

Основний інструмент – пензель-кошарка (з котячого волосся), його треба тримати трьома пальцями перпендикулярно до паперу. Використовується також малювання пальцем, зрізаним стеблом рогози, загостреною паличкою.

Послідовність виконання розпису.

Композиція виконується без нанесення попередніх начерків. Спочатку зображуються великі елементи, потім – менші за розміром. Закінчують малюнок завершальними штрихами – оживками, які посилюють виразність елементів, підкреслюють рух та форму.

В петриківському розписі існує 4 типа мазків:

"ЗЕРНЯТКО" – мазок, який починається з легкого дотику кінчика пензля і закінчується натиском пензля на його основу. Коли мазки "зернятко" розміщені по обидві сторони стебла загостреними кінцями зовні, зображення нагадує колосок. Звідси і назва.

"КРИВЕ ЗЕРНЯТКО" – закручене "зернятко", нагадує кому.

"ГРЕБІНЕЦЬ" – мазок, який починається з потовщення і закінчується тонким вусиком. Ряд таких мазків, розміщених поруч, нагадують гребінець.

Елемент "ГОРІШОК" складається з двох гребінцевих мазків, вигнутих півмісяцем один проти одного, нагадуючи форму підкови. Заповнивши вільне місце між зігнутими мазками "зернятком", одержимо форму, подібну на лісовий горіх.

"ПЕРЕХІДНИЙ МАЗОК" виконується одним пензлем, але двома фарбами. Сухий пензель занурюють в одну фарбу, а потім кінчик – в іншу. Слід від мазка залишається двоколірний.

Освоєними мазками малюються квіти "ПУП'ЯНКИ", "ЦИБУЛЬКИ", "ПІРЧАСТЕ ЛИСТЯ", інші листочки.

Ягоди калини, винограду, смородини зображають пучкою пальця, дрібні ягоди виконуються тичком.

Учитель демонструє типи мазків, прийоми розпису, можливі варіанти елементів. Пояснює, як краще компонувати елементи. Пропонує учням виконати вправи по засвоєнню мазків, прийомів розпису, зображенню елементарних мотивів. Усі елементи повинні бути настільки засвоєні, щоб їх можна було виконувати не задумуючись. Ось чому потрібне багаторазове повторення окремих вправ і мотивів.

1. Практична діяльність учнів (30 хв.)

1. Вправа «Елементи розпису».

Учні виконують окремі елементи розпису: квітку «цибульку», пірчасте листя. Пучками пальців зображують ягоди: калину, смородину, виноград. Пензлями різного розміру малюють стеблини, листя, вусики.

1. Декоративна композиція «Задрімали на калині золоті жар-птиці.»

Групам потрібно зробити колективні композиції в колі – декоративні тарілки, скомпоновані з окремих елементів, мотивів, намальованих учасниками груп.

Діти в групах домовляються, хто з них буде малювати:

• смородину, грона калини, винограду;

• квітку «цибульку» з листям;

• птаха.

Намальовані елементи учні вирізують та збирають (наклеюють) в єдину композицію.

1. Підведення підсумків уроку (3 хв.)

Групи демонструють декоративні тарілки біля дошки. Учитель та учні аналізують роботи. Учитель відмічає кращі композиції, звертає увагу на типові помилки та шляхи їх усунення.

На дошці рефлексія – «Дерево натхнення». Учням потрібно вибрати з трьох різнокольорових квіток (вирізаних із клейкого паперу) одну, яка відповідає їх враженню від уроку і розташувати її на дереві:

1. зелена квітка - урок не сподобався;

2. жовта квітка - урок сподобався середньо;

3. рожева квітка - урок дуже сподобався.

1. Домашнє завдання

Розглянути предмети декоративно-прикладного мистецтва, які прикрашають оселю, дізнатися у батьків історію їх походження.

План конспект.

Практична робота №1.

«Технологія виконання основних елементів петриківського розпису»

План конспект

Практична робота №1.

«Технологія виконання основних елементів петриківського розпису»

Мета: сприяти формуванню знань про основні методи виконання основних елементів петриківського розпису:

Обладнання: гуаш, клей ПВА, олівець графітний, пензлі білячі № 2, 3, 4, палітра, вода, піпетка, мастихін.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

Привітання. Повідомлення теми, мети, завдань практичної роботи та мотивація навчальної діяльності студентів.

ІІ. Мотивація навчально – трудової діяльності студентів.

Бесіда зі студентами:

• Які види розписів вам відомі?

• Чи є в вас речі та предмети у побуті оформлені петриківським розписом?

• Чи знайомі ви з технікою виконання петриківського розпису?

• Які елементи петриківського розпису вам відомі?

ІІІ. Короткі теоретичні відомості.

Знаменитий петриківський розпис давно став візитною карточкою України. Петриківку 230 років назад заснував сам гетьман Петр Калнишевскій. І одразу ж в цьому вільному козацькому селі виник цікавий обичай: жінки стали розписувати стіни хат кольоровими квітковими узорами. Їх малювали пензлями, зробленими із кошачої шерсті, сірниками, обмотаними м’якою матерією і просто пальцями.

Фарби розводили на яйцях і молоке, а кольори вибирали самі яскраві, під стать яркій прароде Придніпров’я. Господині змагалися одна з одною, стремлять зробити свій дім самим живописним і ревниво заглядалися на чуже мистецтво.

О самих вдалих розписах говорили: гарно, як в церкві. А ось якщо хата залишалася білою, з хазяйкою переставали вітатися, як з чужою. Самих прилежних господинь в Петріковке називали «чепурушками».

Майстри петриківського розпису використовують різні матеріали і пристосування – всілякі саморобні пензлі, піпетки, соски, ватні палички, зубочистки, білячі пензлі і просто пальці.

Інструменти і матеріали для малювання петриківського розпису

Для малювання петриківського розпису використовують різні матеріали і пристосування: графітний олівець, ластик, гуаш, клей ПВА, пензлі білячі № 2, 3, 4, палітра, вода, піпетка, мастихін.

На палітру мастихіном викладаємо невелике кількість гуаші, додаємо клей ПВА в пропорції 2:1, розмішуємо все мастихіном і розбавляємо водою, доводимо до густоти сметани. Для перших трініровочних робіт достатньо розвести будь – яку одну фарбу. Пензлик тримається як звичайний олівець, рука при цьому повинна опиратися на стіл, щоб мазки виходили рівні і точні. Основу, на якій малюємо, можна повертати в різні сторони – так як зручніше вест пензлик і виконувати правильні та охайні мазки.

ІV. Практична робота

Мета: проаналізувати і виконати зразки основних елементів петриківського розпису.

ІV.1. вступний інструктаж:

1. роздавання студентам мето дичок;

2. повідомлення назви, мети і завдань практичної роботи;

Завдання практичної роботи:

1. Проаналізувати послідовність виконання окремих елементів петриківського розпису:

1. малювання квітів;

2. малювання листя;

3. малювання ягід;

4. малювання птиці.

1. Ознайомитись з послідовністю виконання.

2. Визначити матеріали і інструменти для виконання означених елементів.

3. Виконати зразки елементів петриківського розпису.

4. Скласти звіт із виконаної роботи.

1. Повідомлення вказівок про підготовку до роботи,

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Одним з найважливіших напрямків сучасної вітчизняної педагогічної науки є розробка концептуальних підходів до визначення мети і змісту навчання та виховання учнів середніх шкіл, пошук нових ефективних шляхів їх фізичного, розумового й морального розвитку. Особливо складні завдання в цьому плані перед методикою трудового навчання, бо жоден із шкільних предметів не поніс за останні роки таких втрат, як трудове навчання.

Протистояти нищівним актам жорстокого сьогодення на ледве пробуджені в юних душах почуття людяності, милосердя, доброчесності й працелюбності можна, лише спираючись на споконвічну мудрість і трудові традиції нашого народу, на підвалини етнопедагогіки, на традиційну культуру предків, що зберегли національний характер і мораль. Із загального числа проявів національної культури найбільший вплив на формування людської особистості справляє мистецтво. Це пов'язане із тими функціями, котрі мистецтво виконує як елемент суспільної й індивідуальної свідомості. Організація занять декоративно-ужитковим мистецтвом на уроках праці багато в чому допомагає вирішенню поставлених перед освітою завдань, адже вправлятися у декоруванні предметів на доступному для нього рівні тут може кожен учень. Оскільки художня частина роботи, якою б важливою вона не була, є тут побічною, діти почувають себе більш розкуто. легше переживають невдачі, і в кінцевому результаті це позитивно впливає на їх творчий розвиток.

Зокрема, корисним є впровадження на уроках трудового навчання занять петриківським розписом, який бере свої витоки з традиційного настінного розпису. Настінний розпис належить до найпізніших за часом виникнення видів народного мистецтва, тому увібрав у себе деякі традиції та елементи, характерні для вишивки, писанкарства, килимарства, виготовлення кахлів, ткацтва тощо. З часом, під впливом соціально-історичних умов настінний розпис як вид мистецтва почав втрачати своє значення і замінюватись на інші види вияву творчої фантазії. Ці нові види відроджувались у нових формах і нових якостях, насамперед малюванні на папері. Центром так званих "мальовок" стало село Петриківка на Дніпропетровщині.

Особливістю петриківського розпису є те, що, вимальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, розташовують їх так, щоб зобразити найпривабливіше, показати багато дрібних деталей, підкресливши найвиразніші. Розпис виконується густими фарбами, і кожний мазок відтіняється від сусіднього, у ньому все гранично виражене через форму, лінію, колір. Жоден елемент не накладається на інший, Така впорядкованість йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускається зайвого нагромадження.

Оскільки заняття петриківським розписом здійснюється на уроках трудового навчання в 5 – 7-х класах, то предметною дидактикою для них стає методика трудового навчання і виховання, основи якої закладені в працях таких вчених, як Е.П.Верещака, О.І.Воловиченко, Г.Е.Левченко, М.П.Тименков, Д.О.Тхоржевський. В процесі виконання своєї дипломної роботи я використовувала їх посібники та статті, а також праці інших вчених. Мною було складено програму курсу петриківського розпису, орієнтовні календарно-тематичні плани та розгорнені плани-конспекти п'яти уроків, в яких я розглянула психолого-педагогічні та методичні аспекти формування спеціальних вмінь під час занять петриківським розписом.

Дослідженням моєї дипломної роботи було визначення міжпредметних зв'язків між заняттями петриківським розписом на уроках трудового навчання та іншими предметами загальноосвітнього циклу. Результати дослідження підтвердили міцний зв'язок даної теми з тим обсягом знань, який учні отримують на протязі свого навчання у школі. Отже ця тема є додатковим гарантом всебічного та різностороннього розвитку дітей.

Багато завдань на заняттях петриківським розписом потребують від учнів досить високої уваги до точності виконання. Це потребує великої напруги органів зору. Крім цього учні на протязі довгого часу знаходяться у малорухливій позі, що й зумовлює певні особливості вимог до обладнання кабінету. Про особливості використання небезпечних інструментів та матеріалів слід наголошувати дітям на кожному занятті.

Отже, праця над дипломною роботою з обраної мною теми збагатила мене новими знаннями, що стосуються як організації навчального процесу, так і дидактичного та методичного забезпечення теми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азбука цветов. – СПб.: Кристалл, Терция, 1998. – 368 с.: ил.

2. Аксенов К.Н. Рисунок в помощь начинающему художнику-оформителю. – М.: Плакат, 1987. – 192 с.: ил.

3. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1969. – 416 с.

4. Бойко А.М., Титаренко В. П. Український рушник: засіб національного виховання і витвір народного декоративно-ужиткового мистецтва. – Полтава: Верстка, 1998. – 72 с.

5. Відкіля квіти на скрині? (З історії декоративних малювань на дерев'яних виробах України) // Родовід. - 1999. - №1. – с. 93-97.

6. Глухенька Н. Петриківські майстрі декоративного розпису. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 63 с.

7. Ліщинська Л. Усі барви життя // Мистецтво та освіта. - 1996. - №2. – с. 50-54.

8. htt://zhostovo.com/articie/4

9.http;//www.liveinternet.ru/users/bentel/post275502515/

10.http;//uchil.net/?cm=67633