Роль професійних якостей вчителів технологій як фактор професійного зростання та ефективного навчання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КЗВО „ДНІПРОВСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ” ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ”.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему «Роль професійних якостей вчителів технологій як фактор професійного зростання та ефективного навчання, виховання та розвитку учнів»

Слухача курсу підвищення кваліфікації ДАНО «Вчителі трудового навчання, технологій» Питалевої Ірини Володимирівни

Керівник курсу Ковальчук Ірина Михайлівна

м. Дніпро 2018 р. ЗМІСТ

Вступ……..………………………………………………………………………...3

Роль особистісних якостей учителя в педагогічній діяльності 5

Формування професійних та особистісних якостей вчителя 8

Роль професійних якостей вчителів технологій як фактор професійного зростання та ефективного навчання, виховання та розвитку учнів 12

Висновки 14

Список використаних джерел 15

ВСТУП

Сучасне суспільство сьогодні потребує всебічно розвинених, соціально активних особистостей, які мають ґрунтовну наукову освіту та високу духовну культурність. Не зважаючи на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні фундаментальні професійні знання, для педагогічної діяльності вчителя особливо важливі професійно значущі особистісні якості.

Становлення вчителя – це в першу чергу формування його як особистості і лише потім – як професійного працівника, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі педагогічної діяльності. Безсумнівним є те, що успішність професійної підготовки у вузі залежить від професійно значущих особистісних якостей, а недостатній їх розвиток є причиною недостатньої професійної компетентності.

У діяльності вчителя ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, почутті суспільного обов'язку, моральних і ціннісних орієнтаціях.

Професійно-педагогічна спрямованість. Навколо неї компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога: інтерес до професії, педагогічне покликання, педагогічні нахили.

Українськими та зарубіжними вченими було досліджено різні аспекти становлення особистості майбутнього вчителя, зокрема формування його професійних якостей, різноманітні форми, прийоми та методи виховання та навчання у вищих навчальних закладах, а саме:

• проблеми професійного становлення особистості (А. Алексюк, С. Батишев, А. Беляєва, Р. Гуревич, Н. Ничкало, О. Новиков та ін.);

• психологічні засади розвитку особистості вчителя (Л. Божович, Н. Кузьміна, Ю. Кулюткін, Г. Сухобська та ін.)

• теоретичні засади розвитку професійно-особистістних якостей майбутніх учителів (Ф. Гоноболін, І. Зязюн, А. Маркова, В. Сластьонін, О. Щербаков та ін.).

Професійні особистісні якості вчителя були об’єктом вивчення вчених-педагогів протягом століть. Їх дослідження вказували на залежність успішності професійної діяльності вчителя від розвитку його професійних особистісних якостей.

РОЛЬ ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ УЧИТЕЛЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях існують різні підходи до визначення професійних особистісних якостей фахівців різних галузей, зокрема вчителів. Так, Н. Замкова поряд із комунікативними, управлінськими та фаховими виокремлює такі особистісні якості майбутнього фахівця: професійну відповідальність, гуманність та самостійність, емпатію, емоційну стабільність, адаптивність, впевненість у власних діях [4]. А.  Борисюк розглядає професійно значущі якості як низку важливих якостей спеціаліста, що сприяють успішному виконанню професійної діяльності, ефективному розв’язанню професійних завдань, особистісно-професійному зростанню й удосконаленню [2]. В. Вітюк підходить до цього таким чином: “професійно-особистісні якості вчителя – інтегрована сукупність професійних і особистісних якостей, яка виникає внаслідок трансформації професійно-важливих знань, вимог і вмінь в особистісно значущі для вчителя та виявляється у більш ефективній педагогічній діяльності, посиленні впливу на особистість учня”. Серед якостей, найбільш актуальних у сучасних умовах, вона виділяє творче ставлення до своєї професійної діяльності, прагнення до новаторства на базі сучасних наукових знань і досвіду, гуманістичний характер спілкування з учнями, усвідомлення себе носієм національної культури та полікультурності. Зазначені професійно-особистісні якості, за твердженням автора, синтезують у собі загальні вимоги до вчителя як особистості, особливості його професійно-педагогічної діяльності та їх конкретний прояв в особистих якостях і діяльності вчителя [3].

Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.

Професіоналізм. Це інтегрована якість особистості вчителя, результат його творчої педагогічної діяльності, здатність продуктивно, грамотно розв'язувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

Педагогічна культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров'я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо.

Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.

Педагогічна майстерність. Це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів за малих затрат сил учителя та учнів. Дитина у спілкуванні з педагогом-майстром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати уроки, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-вчителем[5].

Простеживши еволюцію психолого-педагогічних поглядів на досліджувану проблему, можна зробити висновок про те, що педагогічна наука з давніх часів звертала увагу на значущість підготовки вчителів, причому вагомим фактором визнавалися не тільки знання та вміння майбутнього вчителя, а й ступінь сформованості якостей, необхідних у його професійній діяльності. Оскільки у викладацькій діяльності особистість учителя відіграє вирішальну роль, можна говорити про необхідність формування у майбутніх учителів не тільки професійних, а професійних особистісних якостей, що набуває особливої актуальності у сучасних умовах розвитку української системи освіти та переходу її на Європейські освітні стандарти.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ТА ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ ВЧИТЕЛЯ

Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію.

Важливим елементом педагогічної майстерності є гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості педагога на особистість іншої людини, утвердженні словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти – кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і "гострі на язик", привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами – тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них.

Професійно-педагогічна компетентність. Вона передбачає глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі педагогіки та психологи, досконале володіння методикою здійснення навчально-виховного впливу.

З огляду на зміст педагогічної діяльності, її функціональні елементи розрізняють спеціально-педагогічну, методичну, соціально-психологічну, аутопсихологічну компетентність.

Спеціально-педагогічна компетентність учителя стосується рівня його підготовки в галузі науки, що акумулюється в навчальному предметі і охоплює наукові знання, вміння, навички та їх практичне застосування. Методична компетентність учителя полягає в оволодінні засобами, шляхами, формами, методами педагогічних впливів і продуктивному їх використанні. Соціально-психологічна компетентність охоплює вміння учителя спілкуватися, пізнавати учнів, їх індивідуальні особливості, налагоджувати міжособистісні стосунки. Аутопсихологічна компетентність співвідноситься з розвитком самосвідомості вчителя і полягає у розумінні сильних та слабких сторін власної особистості, знанні шляхів, засобів професійного самовдосконалення для підвищення якості своєї праці.

Педагогічні здібності. Це сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю та її ефективного здійснення. На рис. 1.1 подано основні здібності вчителя як фахівця.

Рис. 1.1. Основні педагогічні здібності

Враховуючи, що педагог повинен володіти високорозвиненою здатністю “володіти собою”, тобто проявляти емоційну стійкість: витримку, само володіння, вміння тримати себе в руках, Н. В. Кухарєв, Г. В. Савєльєв виділяють наступні форми підвищення професійної кваліфікації вчителів:

• проблемний теоретичний семінар (основна форма; в роботі приймає участь весь педагогічний колектив);

• психологічний семінар;

• теоретичні конференції з обговорень наукової літератури;

• функціонування внутрішньо шкільних науково-методичних об’єднань;

• організація дослідницької роботи вчителів;

• організація і проведення підсумків творчих пізнавальних знахідок учнів;

• узагальнення досвіду педагогів-майстрів, розповсюдження і використання його в діяльності всього педагогічного колективу;

• пропаганда і впровадження накопиченого досвіду [000].

Перераховані форми удосконалення професіоналізму вимагають від вчителів науково обґрунтованого підходу до організації процесу навчання і виховання школярів, до аналізу і прогнозування своєї роботи. Основною особливістю підвищення професіоналізму вчителів є тісний зв’язок з наукою, яка допомагає досліджувати їм (вчителям) педагогічний процес. Але ж сам процес дослідження вимагає в інструментарії – вимірі динаміки результатів діяльності своєї і колег.

Зазначимо, що в результаті аналізу накопичених в науці підходів до особистості сучасного вчителя, на наш погляд, є можна виокремити такі якості:

Особистісно-етичні: почуття боргу і громадянської відповідальності, гуманізм, щиросердя, уважність, доброзичливість, свідоме ставлення до праці і дисциплінованість, вимогливість принциповість, скромність, товариськість, об’єктивність, самокритичність, висока моральна культура, артистизм, загальна ерудиція, терпеливість і наполегливість.

Індивідуально-психологічні: широта і глибина пізнавальних інтересів, ясність і критичність розуму, винахідливо емоційна чуйність і стійкість, довгочасна пам’ять, розвинутість спостережливості волі, уявлення, великий обсяг і переключеність уваги, культура темпераменту, об’єктивна самооцінка.

Педагогічні: високий рівень професійно-педагогічної підготовки, інтерес до педагогічної діяльності, любов до справи і дітей, педагогічний такт, педагогічне мислення, професійно педагогічна працездатність, прагнення до науково-педагогічної творчості, культура і виразність мови, почуття гумору.

РОЛЬ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ВЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ФАКТОР ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТКУ УЧНІВ

Педагогічний вплив як важливий показник позиції вчителя на уроці викликає позитивну відповідну реакцію учня при виконанні таких умов: новизни інформації; урахуванні індивідуальних особливостей особистості; різноманітності форм педагогічного впливу.

Ігнорування цих умов значно ускладнює позицію вчителя на уроці, тим самим негативно позначаючись на моральній атмосфері уроку. На жаль, дані свідчать про те, що студенти-практиканти та вчителі розуміють значущість уміння спілкуватися з учнями (72% опитуваних) та знаходять вихід зі складної ситуації (48% від опитаних), але вважають свої рішення завчасно без сумніву правильними, що негативно впливає на характер стосунків у системі «вчитель — учень».

Як свідчать наші спостереження, у складних ситуаціях вчителям та студентам-практикантам інколи непросто обрати правильні форми впливу на учнів. Неадекватність форми педагогічного впливу сприяє створенню конфліктних ситуацій на уроці. Позиція педагога за таких ситуацій неоднорідна. На запропонований тест «Як Ви діятиме, якщо учень на Ваше справедливе зауваження відповів грубістю?» 65% вважають, що учню слід попросити вибачення; 10% — не помітили б грубості; 6% — віддали б перевагу індивідуальній бесіді; 7% — вирішили пригнітити учня своєю владою; 12% — не змогли відповісти [6].

Усе це свідчить про те, що вчителю не слід недооцінювати і такого показника педагогічної позиції, як ставлення до учня. Вчителю важливо прогнозувати на уроці результати педагогічного впливу на настрій і поведінку учнів, характер сприйняття та переживань кожного учня, його ставлення до впливу вчителя. Неадекватне сприйняття учнем педагогічного впливу найчастіше заважає педагогічній взаємодії на уроці, що безпосередньо позначається на кліматі уроку, його моральній атмосфері. Це відбувається тому, що часто справедливі вимоги вчителя сприймаються учнем неадекватно.

Так, опитування, проведене серед учнів 9–11-х класів загальноосвітніх шкіл Кривого Рога, показало, що на запитання: «Чи цікаво Вам навчатися?» були одержані відповіді, які умовно можна об’єднати у три групи: а) подобається, оскільки люблю поповнювати свої знання, завжди цікавлюся новим; б) цікаво навчатися залежно від різних обставин; в) відсутній інтерес до навчання, оскільки відсутня потреба в одержанні знань. Було виявлено, що кількість учнів, які позитивно ставляться до навчання, значно перевищує число тих, хто не виявляє інтересу до навчання, в тих класах, де позиція вчителя характеризується високою активністю, гуманізмом та творчим стилем діяльності. При цьому і якість знань учнів майже втричі вища, ніж у класах, де викладають дисципліни вчителі з пасивною педагогічною позицією, формальним підходом до виконання своїх професійних функцій.

Правильно знайдений стиль взаємодії вчителя і учнів визначає емоційно-психологічний клімат уроку. В основі стилю спілкування повинні лежати моральна атмосфера, клімат ввічливості та тактовності, вимогливості й делікатності. Основу педагогічно визнаного стилю становлять стосунки партнерства, співтворчості та співпраці вчителя та учнів на уроці.

Характер педагогічної позиції визначається широтою світогляду вчителя, його моральним, інтелектуальним та духовним багатством; різносторонність особистості вчителя, розум, його моральна бездоганність значною мірою визначають те, з яким задоволенням та радістю, з якими ідеями та ініціативами учні працюють на кожному уроці, пізнаючи себе та оточуючу їх діяльність [6].

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумок, ми можемо зазначити, що педагогічна роль забезпечить якісно новий психологічний клімат уроку, якщо:

• перебудувати стосунки в системі «вчитель — учень» на принципах педагогічної взаємодії, співтворчості та співпраці;

• надати навчальній інформації не тільки суспільнозначущий, а й особистіснозначимий характер;

• в основу спільної роботи вчителя та учнів покласти ті методи, які забезпечили б переміщення центра активності з учителя на учня.

Моральний клімат уроку значною мірою визначається справедливими вимогами вчителя до кожного учня. Діти дуже тонко відчувають ставлення педагога до них. Образливе слово, недостатньо продуманий педагогічний вплив найчастіше викликають негативну реакцію з боку учнів, що накладає свій негативний відбиток на атмосферу уроку. Тому педагогічна позиція має базуватися на педагогічному такті. Педагогічний такт передбачає визначення міри в усьому, оскільки вчитель постійно перебуває у ситуації, коли йому необхідно правильно оцінити настрій, інтереси, установки учнів. З урахуванням побажань, ціннісних орієнтацій учнів педагог повинен бути, з одного боку, вимогливим, а з другого — вміти розуміти учня, своєчасно приходити на допомогу, своєчасно підтримувати його.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аникеева Н. П. Психологический климат в колективе. — М.: Просвещение, 1989. – 234 с.

2. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функция оценки школьников. – М. : Просвещение, 1984. – 252 с.

3. Мальковская Т. Н. Воспитание социальной активности старших школьников. – Л. : ЛГУ, 1973. – 245 с.

4. Борисюк А. С. Психологічні особливості формування професійних якостей майбутнього медичного психолога: Автореферат дис. канд. психол. наук: 19.00.07 /Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2004. – 21с.

5. Вітюк В. В. Розвиток професійно-особистісних якостей вчителів-предметників у системі післядипломної освіти. – Автореферат дис. канд. пед. наук: 13.00.04 /Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України. – К., 2000. – 19с.

6. Щербина С. М., Щербина І. Ю. Педагогічна позиція  та її роль у взаємодії вчителя і учнів на уроці/С. М. Щербина, І. Ю. Щербина// Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Збірник наукових праць. – 2015. – № 12. – С. 14 – 15.