«Батьки і діти: як правильно виховувати, аби не нашкодити.»

«Батьки і діти: як правильно виховувати, аби не нашкодити.»

«… Як правило, грубі окрики все більш і більш притупляють бажання слухатися батьків: тоді і з'являється часом ремінь, один з найстрашніших пережитків старого у вихованні дітей» .. 

 А. С. Макаренко

      Сімейне виховання - це усвідомлені зусилля дорослих з вирощування дитини, які спрямовані на те, щоб молодші відповідали наявним у старших уявленням про те, якою має бути дитина, підліток, юнак чи дівчина. Воно здійснюється в нерозривному зв'язку з іншими видами соціального виховання - шкільного і суспільного. Проблеми сімейного виховання, в тій частині, де вони стикаються зі школою, вивчаються загальною педагогікою, в інших аспектах - соціальної.
До того ж, сім'я для дитини є одночасно і середовищем проживання, та виховним середовищем. Соціальні педагоги вважають, що сім'я і дитина - дзеркальне відображення одне одного. У результаті, саме в сім'ї формуються ті якості, які більше ніде сформовані бути не можуть.    

Виховання дітей-найважливіша галузь нашого життя. Наші діти–це майбутні батьки і матері,вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними людьми,хорошими батьками та матерями. Але й це не все:наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це ваша щаслива старість,погане виховання – це ваше майбутнє горе,це ваша провина перед людьми.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас, перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга... Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання людських переконань, вимогливості до себе і до інших, милосердя і співчуття до людини.

           Насамперед звертаємо вашу увагу ось на що: виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховувати. Правильне виховання з раннього дитинства – це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. За своєю трудністю ця справа під силу кожній людині,кожному батькові й кожній матері. Виховувати свою дитину-це справа приємна, радісна, а от перевиховання – справа не із легких і не дуже приємних. Цей процес завдає батькам постійних прикростей, виснажує їх нерви,часто псує характер батьків.

        І ось результатом неправильного виховання є різні неприємні ситуації,прикрі випадки з вашими дітьми. Чомусь, як правило,якщо щось стається зразу винують школу, суспільство, хоча виховання дитини – є прямий обов’язок  батьків. А все іде із сім’ї , і саме тепер мова йдеться про перевиховання ваших дітей. Раджу вам, батьки,завжди пам’ятати про те,що потрібно намагатися виховувати так,щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб з самого початку все було зроблено правильно. Ви повинні добре знати, що робить, де перебуває, ким оточена ваша дитина,але ви повинні дати ій потрібну свободу, щоб вона була не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя.Адже все одно в житті однаково  їй доведеться зіткнутися з різними спокусами, з чужими і шкідливими людьми та обставинами. Ви повинні виробити в дитини вміння розбиратися в них, боротися з ними, пізнавати їх вчасно. Так що ж тепер дитині ні з ким не спілкуватися? А у парниковому вихованні, в ізольованому висиджуванні не можна цього виробити. Тому, цілком природно, ви повинні допустити, щоб ваші діти мали найрізноманітніше середовище, але ніколи не упускайте їх з уваги.

        Дітям вчасно треба допомогти, вчасно спинити їх, спрямувати. Отже від вас вимагається тільки постійний коректив до життя дитини,але зовсім не те, що називається «водити за руку».

         Часто батьки стверджують, що їм бракує часу для виховання, але для виховання потрібний не великий час, а розумне використання малого часу. І ще раз хочеться повторити, що виховання відбувається завжди, навіть тоді, коли вас немає дома.

«Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями своїх дітей ... У віці від 2 до 6 років розумовий розвиток, духовне життя дітей у вирішальній мірі залежить від ... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається у мудрому розумінні складних душевних рухів людини, яка розвивається », - писав В.А. Сухомлинський. 
Типовою помилкою у багатьох сім'ях, де діти педагогічно запущені, є прагнення батьків як можна швидше, одним махом, перевиховати їх. Не менш типовою є помилка, коли єдиний у батьків дитина захоплює в сім'ї привілейоване становище. Йому все дозволяється, кожне його бажання негайно виконується. Бабусі й дідусі, а іноді мами і тата виправдовують таке ставлення до дитини тим, що «їм дісталося багато труднощів і негараздів, так нехай хоч дитя поживе собі на втіху». І росте в сім'ї егоїст, тиран, улюбленець. Коли це помітять, стає очевидним, що необхідно приймати найсуворіші заходи. Але будь-яка переробка - справа набагато більш важка, ніж правильне виховання з ранніх років, тому що в процесі різкого перевиховання і прийняття суворих заходів травмується нервова система. Саме в цих випадках виникає реальна можливість зробити з дитини неврастеніка. 
Ще одна помилка, що допускається батьками, - сувора, до жорстокості, влада над дітьми з раннього віку. У дитинстві дитина пізнає всі види покарання. За найменшу витівку його б'ють, за недомисел карають. Батьки, які намагаються всіляко способами ухилитися від занять з дітьми, допускають вже не помилку: те, що вони роблять, називається іншими словами. Підхід примітивний: відмахнутися, а часом відкупитися від своїх чад. Дітям надається повна свобода, якою вони, зрозуміло, ще не вміють користуватися. Дитяча бездоглядність, виявляється, не завжди є наслідком зайнятості батьків. Це відсутність необхідного нагляду за ними. 
Підсумовуючи, запам'ятаємо, що якихось особливих методів сімейного виховання не існує. Застосовуються загальні методи: переконання (пояснення, навіювання, рада); особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). У сімейному вихованні методи набувають особистісну спрямованість. 

Сім'я є тим чарівним дзеркалом, в якому як у казці відображаються всі невдачі, переживання, тривоги, перемоги й успіхи, як в особистому, так і в суспільному житті всіх членів сім'ї. 
Те, що дитина набуває в дитячі роки в родині, він зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ​​тим, що в ній дитина перебувати протягом значної частини свого життя і до моменту надходження в школу, він вже більше ніж на половину сформувався як особистість. Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і важливу роль. 
Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати, сестри. І разом з тим, ніщо інше не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дитини, скільки може зробити це сім'я. 

         І що дитина якась не така,– то це проблема не в дитині , а в вас, шановні батьки. Значить, десь не до виховували, десь не побалакали « по – душам», десь не вислухали дитину,коли потрібно було їй, не підтримали в потрібний час. І ось , саме тут і починається цей нелегкий процес перевиховування.  Так що, шановні дорослі все діло в вас, і які будуть ваші діти – залежить тільки від вас самих!

Вдалим завершенням даної статті є вірш Наталії Красоткіної «Батьки і діти»:

Батьки і діти — це любов і сльози, це вічне щастя і одвічний біль.
Це сонце і тепло, сніги й морози, мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти, так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти... Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі, причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда та без печалі пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває. Запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє, якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота, відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота, любов така, яка немає меж.