Методическая разработка занятия «Жизнь и творчество Бориса Гринченко, его многообразная деятельность. Рассказ «Каторжная.

Тема заняття. Українська література 10-х років ХХ ст. Життя і творчість Бориса Грінченка, його багатогранна діяльність. Оповідання «Каторжна».

Вид заняття: комбіноване.

Тип заняття: усний журнал.

Мета заняття.

Навчальна: з‘ясувати особливості літературного процесу наприкінці ХІХ - на початку ХХст.; дати загальне уявлення про модерністські тенденції в українській літературі на зламі двох віків; допомогти студентам пізнати, розкрити й осмислити творчість Б.Грінченка, показати її масштаби; допомогти краще засвоїти ідейно-художній зміст оповідання.

Розвивальна: розвивати вміння знаходити й опрацьовувати необхідну інформацію з різних джерел і користуватися нею; навички висловлення своїх думок з приводу прочитаного, вміння критично оцінювати власну роботу та одногрупників на занятті.

Виховна: виховувати любов до художньої літератури, повагу до її творців; сприяти вихованню морально-етичних, громадянських, патріотичних почуттів студентів, виховувати прагнення до співчуття, любові, добра виховувати вміння співпрацювати, культуру спілкування, толерантне ставлення до думки інших.

Забезпечення заняття

Наочність: портрети українських письменників; портрет Б.Грінченка; виставка його творів; таблиця «Суспільно-політичні умови розвитку літератури к. ХІХ – поч. ХХ ст.»,динамічні таблиці: «Риси модернізму», «Причини трагедії Докії», макет журналу.

Роздатковий матеріал: таблиці: «Біографічна скринька», «Риси модернізму», «Багатогранна діяльність Б.Грінченка», картки оцінювання.

Література:

1.Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література: Підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень). – К.:Грамота,2010. – 280с.

2. Лещенко О. Все життя – для рідного народу / Б. Грінченко. Каторжна. – К.: Школа, 2009. – с.3-4.

3. Нові імена в програмі з української літератури: Посібник для вчителя / Упоряд. В.Я.Неділько. – К.: Освіта, 1993. – с.58-69.

4. Пахаренко В.І. Основи теорії літератури. К.: Генеза, 2009. – с. 202-208.

5.Українська література. 10 клас. І семестр. Академічний та рівень стандарту / О. П. Ващенко, С.М. Головатюк, Г. Д. Корнух, Л.В.Манян, В.Г.Сухенко, Н.І.Счастливцева / Упоряд. О.М. Чхайло – Х.: Вид. група «Основа», 2010. – 128с. (Серія «Мій конспект»)

6. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (профільний рівень)/ Г.Ф.Семенюк, М.П.Ткачук, О.В. Слоньовська; за заг. ред.. Г.Ф Семенюк. – К.: Освіта, 2010. – 416с.

7. Хропко П.П. Проза Бориса Грінченка. / Б.Грінченко. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1987. – с.5-17.

8. Хропко П.П. Українська література: Підруч. для 10 кл. середн. шк.., ліцеїв, гімназій, коледжів. – К.: Освіта, 1998. – 528с.

9. Яременко В. Нива його духовності / Б. Грінченко. Зернятка. – К.: Веселка, 1989. – с.5-20.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційна частина.

Привітання. Облік присутніх.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності студентів.

Оголошення теми, мети, завдань заняття.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Гра «Портрет». Студенти називають ім‘я письменника, зображеного на портреті, його твори, жанри, у яких працював, коментують поняття теорії літератури.

Іван Семенович Нечуй-Левицький. Оповідання («Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть», «Баба Параска та баба Палажка», «Афонський пройдисвіт» ), повісті «Дві московки», «Причепа», «Микола Джеря», «Кайдашева сім‘я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Гетьман Іван Виговський»), романи («Хмари», «Князь Єремія Вишневецький»), драми («Маруся Богуславка», «В диму та в полум‘ї», «На Кожум‘яках»), статті про школу, про мову.

Соціально-побутова повість – порівняно великий розповідний твір, у якому описи приватного життя кількох персонажів упродовж тривалого часу поєднуються з широкими соціальними узагальненнями.

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко). Оповідання («Лихий попутав», цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться», «Морозенко»), повісті «П‘яниця», «Лихі люди», «Голодна воля», «Лихо давнє й сьогочасне», «За водою»), романи («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія» ), новела («Лови»), п‘єса «Лимерівна», вірші ( «Україні»).

Соціально-психологічний роман – великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому суспільно значущі події і суспільні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Оповідання «Новобранець», драматичні твори (18 п‘єс і 3 етюди): комедії («Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», «Паливода ХVІІІ століття»; драми «Безталанна», «Бурлака», «Наймичка», «Понад Дніпром», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Гандзя»; трагедії «Бондарівна», «Сава Чалий»; критичні праці, рецензії, переклади.

Михайло Петрович Старицький. Поезії («Виклик»), драми («Не судилось!», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талан»), історичні драми («Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч»), комедія («За двома зайцями»), водевілі («Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон»), повість («Облога Буші»), романи («Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк»).

Марко Лукич Кропивницький, основоположник українського професійного театру (театру корифеїв).

Іван Якович Франко. Понад 6000 творів, немає жодного жанру художньої літератури, в якому не пробував би себе. Поетичні збірки : «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Зів‘яле листя», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», «Semper tiro», «Давнє і нове», «Із днів моєї молодості». Поезії (вірші, гімни, оди, сонети, пісні); поеми (близько 30… «Смерть Каїна», «Мойсей»); казки («Фарбований Лис» та ін.); оповідання для дітей («У кузні», «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука» та ін.); оповідання для дорослих («Добрий заробок», «На роботі», цикл оповідань «Борислав» та ін.); повісті («Захар Беркут», «На дні», «Борис Граб»); романи «Борислав сміється», «Перехресні стежки»); п‘єси «Украдене щастя»); наукові праці з фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, філософії, соціології, економічної теорії; переклади.

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Вступне слово викладача.

Кожна культурна епоха заново осмислює проблему історії, традиції, спадкоємності. Характерний у цьому плані період кінця ХІХ – початку ХХ століття, адже він був не лише межею часоподілу, а й площиною співдії двох культурно-естетичних моделей – класичного реалізму, що втрачав свою естетичну оригінальність, та модернізму, який стрімко завойовував позиції у світовій та українській літературах. Складні процеси становлення нашої літератури спробуємо зараз проаналізувати.

Ви всі отримали випереджувальні завдання й працювали в групах. Зараз я роздам вам карточки оцінювання, де кожен буде виставляти оцінку членам своєї групи й собі.

Які ж значні історичні події відбулися в 10-х роках ХХ ст., як вони вплинули на світ, свідомість людей, мистецтво? Щоб дізнатися про це, надамо слово «історикам», виступ яких і відкриє наш усний журнал.

1 сторінка Суспільно-політичні умови розвитку літератури.

«Історики» розповідають про суспільно-політичні умови.

Викладач. На межі ХІХ-ХХ ст. у європейській духовності, культурі й науці поступово утверджується новий тип світосприймання й мистецький напрям — модернізм (художня система, принципово відмінна від художньої системи класичного реалізму).

Оскільки українська література кінця XIX — початку XX століття — явище загальноєвропейського типу, вона теж відбила в собі процес змін художнього мислення, методів, стилів.

Тож перегорнемо другу сторінку і дізнаємося про ранній модернізм в українській літературі.

2 сторінка. Особливості українського модернізму.

Письменники, творчість яких ми вивчали, працювали в реалістичному руслі.

Пригадаймо, який напрям називається реалізмом?

Реалізм (лат. – дійсний) – мистецький напрям ХІХ ст.., що зображував типові характери в типових обставинах, прагнучи до глибокого й панорамного змалювання життя в його закономірностях і суперечностях.

На початку XX століття в літературу прийшла молода генерація українських літераторів, у якої визріває протест проти натуралізму, просвітянства, виникає бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури. На межі XIX—XX століть українські письменники прагнуть передати пафос визвольної боротьби, зображують зростання як соціальної, так і національної свідомості народу, і реалізм як спосіб художнього мислення уже не задовольняє їх. Розпочинається новий етап у розвитку українського письмен­ства, відомий як епоха модернізму.

Сучасники вже розуміли своєрідність літературного розвитку цього періоду. У 1901 році І. Франко у статті «З останніх десятиліть XIX віку» написав, що молода генерація письменників прагне відобразити українське життя у зовсім новій європейській манері, а риси нової літературної школи відрізняються від старої.

Появу модернізму зумовили дві основні причини.

1. Людину вже не задовольняли відповіді на головні питання буття, які давав реалізм. Природничі науки на межі століть зробили відкриття (поле як форма існування матерії, подільність атома та ін.), що порушили й спростували старі матеріалістичні уявлення про будову світу; знову набули актуальності тези про непізнаність і неможливість цілковитого пізнання світу, про малу ефективність суто раціонального пізнання. Ставало очевидним, що для глибшого осягнення при­роди й сенсу існування світу й людської душі необхідно поєднувати свідомі й поза­свідомі, раціональні й ірраціональні (емоційні, інтуїтивні) ресурси психіки.

2. Не задовольняла також реалістична настанова, за якою особистість цілком залежна від суспільних умов, середовища й виховання. Людина хотіла бути вільною, мати право вибору, активно творити свою долю, виявляти неповторність.

На перший план у модернізмі виходить конкретна людина — унікальна особистість з її складним внутрішнім світом, психологією. [1]

Риси модернізму як мистецького напряму такі:

• Інтуїтивний спосіб осягнення світу разом із логічним.

• Індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача.

• Заперечення залежності характеру й учинків героя лише від зовнішніх умов його життя. Посилена увага до психологізму, позасвідомих сфер душі, внутріш­ньої боротьби роздвоєного людського «Я».

• Використання символу як засобу осягнення світу.

• Потужний струмінь ліризму (навіть у прозі й драматургії), тобто в модер­ністських творах значна увага приділяється почуттям, емоційному стану героя, у них добре відчутна настроєвість. Якщо реалізм був добою епічних жанрів, а по­езія в той час майже цілком деградувала, то модернізм — навпаки — став розквітом поезії, а водночас навіть найпослідовніша епіка (романна, повістева, драматична) набуває ліричності.

• Глибокий естетизм. Якщо реаліста насамперед обходило, «що сказати», то для модерніста велике, часто головне значення мало, «як сказати». Краса модерніста — уже не тільки форма, а й зміст, мета його творчості; у творенні кра­си (ідей, образів, композиції, мови, віршування) він убачає свою місію щодо вдосконалення світу.

• Умовність. Ця риса спричинена попередніми (психологізмом, символобаченням й естетизмом). Мистецтво класичного реалізму намагалося бути безпо­середнім відтворенням життя, прив'язувалося до суспільно-побутової повсякденної реальності. Однак тоді поза увагою залишалися позасвідомі, ідеальні, вічні основи буття. Найчастіше їх розкривають модерністи через умовні образи-символи. Сприй­маючи ці образи, ми розширюємо обрії свого буття, осягаємо вічність, таємниці духовного світу.

• Волюнтаризм (від латин, voluntar — воля). Це культ сили волі, активності, боротьби. Волюнтаризм став відповіддю на раціоналістичну пасивність, спогля­дальність, фаталістичність (покору нібито всемогутнім законам природи) людини доби реалізму.

• Ідеологічність (ідеологія – система поглядів та ідей: політичних, етичних, релігійних, філософських; світогляд). Ця риса безпосередньо пов'язана з попередньою. Для модерніста дуже характерна переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність, він зазвичай пропагує власний рецепт такої перебудови. [4]

Отже, коли в класичному реалізмі людський характер розглядається най­частіше як наслідок зовнішніх впливів, обставин і подій, то в модернізмі вся увага переноситься на особистість, її внутрішній світ, людина постає самодостатньою індивідуальністю зі складною душевною організацією.

Основні течії модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм.

Докладніше про ці течії ви довідаєтеся на наступних заняттях, коли ми будемо аналізувати творчість найяскравіших їх представників.

А зараз декілька слів про особливості українського модернізму.

Особливості українського модернізму

1. У західноєвропейських літературах (насамперед французькій) існувала певна послідовність течій: символізм — імпресіонізм — експресіонізм; неоромантизм — неокласицизм — неореалізм — сюрреалізм тощо. В Україну ж модернізм «запізнився» на 10-20 років, тому письменники одночасно опановували стилі, які на Заході вже «відквітли». Це зумовило поєднання різноманітних модерністських течій у нашій літературі.

2. Західноєвропейський модернізм в основному був аполітичним і дистанціювався від соціальних проблем (окрім авангарду). Український модернізм хоча зрідка декларував такі наміри (Микола Вороний, молодомузівці, неокласики), але все ж зберігав тісний зв'язок із національним, соціально-політичним життям. Це іноді негативно позначалося на художньому, естетичному рівнях творів, проте й увираз­нювало актуальність, величезне значення й авторитет української модерної літера­тури в житті народу, не давало їй змізерніти, перетворитися лише на розвагу. [1]

В опорному конспекті знайдіть, які осередки модерністів були в Галичині й Східній Україні.

(На початку XX ст. в Галичині сформувалася група українських модерністів — «Молода муза». До складу цієї групи входили Петро Карманський, Богдан Леп­ти, Василь Пачовський, Сидір Твердохліб, Остап Луцький. Вони видавали журнал «Світ» (1906-1907), збірки поетичних творів.

Осередком східноукраїнського модернізму став київський журнал «Україн­ська хата» (1909-1914). Довкола нього об'єдналася група молодих талановитих, по-новаторськи налаштованих митців. )

Отже, що таке модернізм? (Модернізм (від франц. - новітній, сучасний) - загальна назва сукупності напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст., які вирізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства.)

Що спричинило його появу? (Його появу спричинило розчарування в життєвій дійсності та художньому реалістичному способі її відтворення.)

Варто зазначити, що в цей час на ниві рідного слова виступали представники різних напрямів: продовжували реалістичну традицію Панас Мирний, Іван Нечуй- Левицький, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Карпенко-Карий та ін.

Деякі автори (І. Франко, М. Коцюбинський) почали працювати як реалісти, а потім поступово перейшли на позиції нового світосприймання. Молодші ж письменники одразу обирали шлях модернізму. Це Ольга Кобилянська, Леся Українка, Василь Стефаник, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Микола Вороний, Архип Тесленко, Гнат Хоткевич і багато інших талановитих митців.

Отже, в українській літературі наприкінці XIX — на початку XX ст. ще про­довжують з'являтися й реалістичні твори, але панівним напрямом уже поступово стає модернізм. У творчості окремих письменників (І. Франка, М. Коцюбинського, А. Тесленка, С. Васильченка та ін.) традиційна й новатор­ська настанови щільно переплітаються й взаємозбагачуються.

До таких митців належить і Борис Грінченко.

Тож перегонімо ще одну сторінку нашого журналу, і послухаємо розповідь біографів

про життєвий шлях Бориса Грінченка.

3 сторінка. «Більше працював, ніж жив» (Микола Чернявський)

Виступ біографів.

Слово викладача

Хронологічні рубежі життя Б.Д.Грінченка засвідчують, що доля відміряла йому Шевченківський – лише сорокасемирічний – вік, одначе не тільки важко, а й майже неможливо узгодити такий вік із кількістю і значенням того, що було ним зроблено. За найскромнішими підрахунками, творчу спадщину митця можна вмістити не менше, як у п`ятдесят томів.

Давайте означимо напрямки діяльності цієї видатної людини, перегорнувши ще одну сторінку нашого журналу.

4 сторінка. На педагогічній ниві

Слово надається ученим – педагогам, які розповідають про педагогічну діяльність

Б. Грінченка.

5 сторінка. Найцінніший доробок творчої спадщини Б.Д. Грінченка

Виступ лексикографів, які розповідають про роботу над «Словником української мови».

6 сторінка. «Віддав себе я праці без вагання»

Виступ літературних критиків, які розповідають про громадську, видавничу, наукову діяльність Б.Грінченка.

7сторінка. Художня спадщина письменника.

Літературознавці розповідають про поезію, прозу, драматургію, переклади Б.Грінченка.

Викладач. Про характер власної поетичної – та й не тільки поетичної – творчості Б. Д. Грінченко зауважував: «Я ніколи не належав до тих поетів, що весь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсіди я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці – часом любої, здебільшого – нудної, наймитської. Моя пісня – то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія. Коли се не додає їй більшої літературної вартості, то все ж, може, робить її цікавою тому, хто, як я, пережив останні два десятки років з їх сльозами і надіями і силувався знаходити іскру там, де, здавалося, була сама темрява».

Слово викладача.

Борис Грінченко у своїх творах зображує поведінку героїв у різних життєвих обставинах, досліджуючи причини їхніх вчинків. Показовим у цьому сенсі є оповідання «Каторжна», у якому автор ви­явив себе як майстер психологічної прози. Тож перегорнемо останню сторінку нашого журналу.

8 сторінка. Художній світ оповідання «Каторжна».

Бесіда за текстом оповідання «Каторжна».

Обговорюючи це оповідання, ми будемо з‘ясовувати психологічні причини трагедії головної героїні, і відобразимо їх за допомогою цієї схеми. (До лінії «Понівечена дівоча душа» [5] підставляються карточки з назвами причини трагедії Докії.)

• Про що йдеться в оповіданні Б.Грінченка «Каторжна»? (Розповідається про життя дівчинки Докії, яку всі називали «каторжна».)

- Що означає слово «каторжна»? (У 2 томі «Словника української мови» Борис Грінченко подає кілька значень слова «каторжний», зокрема й таке: «Вживається як лайливе слово в значенні: злий, поганий («дурной»).

• - На дитинство якого з героїв твору – ми цей твір вивчали в 10 класі - схожа доля Докії? (Чіпка з твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

• Яка трагедія сталася в житті Докії, коли їй було сім років? (Померла мати)

-Як ставилася мачуха до пасербиці?

- Якими рисами характеру дівчина схожа на свою матір?

• Що найбільше дратувало в Докії мачу­ху, батька? (Що не плакала, не просилася.)

• Як рідний батько ставився до доньки?

• Як ставилися мачушині діти до Докії, чому?

• Утіленням чого став кущ калини для дівчини?

• Чому каторжна не показувала іншим своїх почуттів?

• Яку найболючішу прикрість зробила мачуха Докії? (Зрубала калину.)

• Чому на вулиці не любили Докію?

• Який спосіб самозахисту обрала Докія?

• Які почуття оволоділи Докією, коли во­на трохи подорослішала? (Суму, жалю.)

• Коли героїні відкрилася краса природи, довколишнього світу? Знайдіть і зачитайте ці рядки у творі. (Коли покохала.)

• Чи справжніми були почуття Семена?

• Що здалося Докії найобразливішим при намаганні з'ясувати стосунки з хлопцем? (Що він, як і всі, назвав її каторжною.)

• - Дайте характеристику Семену (Це шахтар, з яким Докія познайомилася на вечорницях. Його портрет (Цитата.). Він перший заговорив до неї по-людськи, приголубив. Семен повністю заполонив її душу, її думки. Проте він, на мою думку, підступний зрадник, бо для нього Докія – це чергова любовна пригода. А найогидніше те, що він ще й насміхався з неї. Останньою краплею стала його фраза: «І чого вона, каторжна, так до мене в’язне?»)

• Як вона йому помстилася?

• Чому дівчина кинулася гасити пожежу?

• Пригадайте останні слова Докії. Що вони означають?

• Як поставилися люди до загибелі геро­їні, чому?

• Чи тільки інші люди були винні в фор­муванні такого характеру Докії? Що вона мо­гла сама зробити для себе й чому не зробила? (Вона не намагалася з кимось подружитися, повести себе по-іншому з батьком, зведеними сестрами й братами; замкнулася у своїй об­разі на світ.)

— Яка основна думка оповідання? (Засудження бездушності, черствості, байдужості людей.)

• Яке враження справляє оповідання?

• 

Схема «Причини трагедії Докії». [5]

Смерть матері

Ненависть мачухи

Зневажання батьком

Зрубана калина

Не дівувала:

нічого було вдіти

Зрада Семена

Пожежа

Останні слова

Докії: «За що?»

В оповіданні «Каторжна» Б.Грінченко не тільки зображує зовнішні дії та вчинки лю­дини, а й досліджує внутрішні спонукальні чинники, що зумовлюють поведінку героїні. Це дає право стверджувати, що письменник працює в руслі новітніх шукань української новелістики межи століть, користуючись кра­щими виражальними засобами модернізму.

VІ. Закріплення вивченого матеріалу.

«Гронування» «Борис Грінченко»

Борис Грінченко

VІІ.Підсумки заняття.

Аналітичне завдання

Підбити підсумок та визначити значення творчої спадщини письменника.

Отже, його поезія, проза, драматичні твори, літературознавчі праці, підготовлений і виданий Б. Грінченком «Словарь української мови» (1907–1909), етнографічні та фольклористичні дослідження, переклади з інших мов сприяли розвиткові українського письменства.

Зібрати картки оцінювання членів групи, виставити в них оцінки.

V. Домашнє завдання.

• Скласти сенкан до образу Докії.

• Один із псевдонімів Грінченка – «Вартовий». Письмово пояснити доречність такого псевдоніма.

• Індивідуальні завдання.

1. Дитячі роки М.Коцюбинського.

2. Чернігівський період життя М.Коцюбинського.

ДОДАТКИ

1. Риси модернізму:

• Інтуїтивність

• Індивідуалізм

• Психологізм

• Символічність

• Ліризм

• Естетизм

• Умовність

• Волюнтаризм

• Ідеологічність

Основні течії модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм.

Модернізм (від франц. - новітній, сучасний) - загальна назва сукупності напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст., які вирізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства.

На початку XX ст. в Галичині сформувалася група українських модерністів — «Молода муза». До складу цієї групи входили Петро Карманський, Богдан Леп­кий, Василь Пачовський, Сидір Твердохліб, Остап Луцький. Вони видавали журнал «Світ» (1906-1907), збірки поетичних творів.

Осередком східноукраїнського модернізму став київський журнал «Україн­ська хата» (1909-1914). Довкола нього об'єдналася група молодих талановитих, по-новаторськи налаштованих митців.

2. Знайомство студентів із біографією письменника

Народився Борис Дмитрович Грінченко (псевдоніми В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П. та ін.) 9 грудня 1863 р. в хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874–1879 рр.

він вчився в Харківській реальній школі, але з п’ятого класу був виключений за зв’язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув’язнення Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. За винятком 1886–1887 рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881–1894). Місцями його педагогічної діяльності були села Введенське Зміївського повіту, Нижня Сироватка (нині Сумщина), Олексіївка, де він протягом шести років вчителював у приватній школі відомої просвітительки X. Д. Алчевської.

У 1894 р. Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним із керівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньою упорядковує музей української старовини В. Тарновського.

З 1902 р. Грінченко живе в Києві. У 1905 р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906 р.— журнал «Нова громада»; того ж 1906 р. стає керівником київського товариства «Просвіта».

В останні роки життя, з настанням реакції, посилюються переслідування Грінченка властями. Письменник зазнає недовгочасного арешту. Жандарми доводять до смерті його дочку — революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років у харківській в’язниці, Грінченко виїздить на лікування до Італії і там 6 травня 1910 р. у місті Оспедалетті помирає. Похований письменник на Байковому кладовищі в Києві.

3. Повідомлення про творчу спадщину Б. Грінченка

Значну вагу мало видання «Української граматики», першої книги для читання українською мовою «Рідне слово» та інших підручників.

 Тематично творчість Б. Грінченка охоплює життя українського селянства, робітничого класу, інтелігенції.

Поетичні твори

Письменник у поетичних творах майстерно відтворив працю, побут, тяжкі умови життя села, створив колоритні образи бурлак, сиріт, удів («На полі», «Бурлака», «Шматок хліба», «Удові»). Досить часто узагальнені картини життя народу, його трагізм переростають у багатозначні образи-символи («Смутні картини», «Хлібороб»). Навіть у пейзажній ліриці звучать соціальні мотиви, поет ні на хвилину не забуває про становище рідного народу («Над  Дніпром», «Квітчані сльози», «Могила», «Нудьга», «І тихая хатиночка»). Цікавими є твори, в яких виразно звучать інтернаціональні мотиви (поема «Матільда Аграманте» (1897)). Ідея дружби між народами звучить у віршах «Некрасову й Шевченкові», «Друзям». Розвінчуванню фальшивого народолюбства українського панства поет присвятив вірші «Патріот», «Українець», викриттю лібералізму — «Російські ліберали». Починаючи з кінця 90-х рр. ХІХ ст. у поезії Б. Грінченка з’являються заклики до збройної боротьби («Я — раб», «Боязким», «Приходить час», «Співцеві»).

Схиляння перед героїчними постатями минулого («Леандро», і «Людина я… І мушу червоніти») тісно переплітається в поезії Б. Грінченка з темою прометеїзму. Поета завжди приваблювали сильні постаті, їх воля, незламність у боротьбі проти тиранії, деспотизму (поеми «Гальма», «Смерть отаманова», «Лесь, преславний гайдамака»).

Б. Грінченко виступав і в жанрі байки, віршової казки. Ним написано чимало творів за сюжетами народних гуморесок («Брехун», «Швидка робота»). Гумористично-сатиричні байки Б. Гріченка насичені народними прислів’ями, приповідками, влучними

фразеологічними виразами, багаті на пейзажні зарисовки, сповнені щирого ліризму.

Прозові твори

Виступав Б. Грінченко також і в жанрі малої прози. Основна тема цих творів письменника — тяжке життя народу, здебільшого селянської бідноти. В оповіданнях першого періоду творчості виявилося прагнення автора брати за основу не саме життя,

а лише морально-культурницьку ідею, він намагався надати творам «народно-просвітнього» характеру. Але згодом Б. Грінченко позбувся цієї вади. І вже пізніше написані оповідання позначені глибокими соціальними мотивами. Автор виступає справжнім письменником-реалістом, майстром психологічного портрету. В оповіданнях «Хата», «Хатка в балці» Б. Грінченко зумів відтворити колоритні образи епохи, розкрити драматичні ситуації в житті своїх героїв. Голод, злидні, постійна нужда й щоденне піклування про шматок хліба такі основні мотиви сповнених драматизму оповідань «Грицько», «Украла», «Без хліба».

Тяжке життя шахтарів, показ побуту міського бідного люду з його проблемами теж знайшли своє відображення у творах письменника (оповідання «Батько та дочка», «Панько», «Каторжна», «Серед чужих людей»).

Чимало творів письменник присвятив змалюванню безправного становища сільського вчителя («Екзамен», «Непокірливий»).

Найцікавішими оповіданнями письменника є твори, в яких змальовано долю дитини, тобто твори про дітей. Вони відзначаються глибоким гуманізмом, проникненням у світ дитячої психології («Олеся», «Украла», «Кавуни», «Дзвоник», «Ксеня», «Сестриця Галя» та ін.).

Стражденній долі дітей-сиріт автор присвячує оповідання «Ксеня», «Сама, зовсім сама», «Дзвоник». Письменник з болеем пише про загублене дитинство малюків, яких злидні і горе передчасно роблять дорослими, життєві обставини часто штовхають навіть на думки про смерть. Автор вміло передає психологічний стан своїх героїв, соціально і психологічно вмотивовує зміни в їх характері.

Б. Грінченко написав кілька сатиричних оповідань з життя інтелігенції та панства («Як я вмер», «З заздрощів», «Історія одного протесту»), в яких висміяв обмеженість, підлабузництво, лицемірство.

Працював Б. Грінченко і в жанрі повісті.

Перша рання повість «Сонячний промінь», як і друга «На розпутті», присвячена діяльності народнолюбної інтелігенції, її взаєминам із народом.

Б. Грінченко пізніше написав повість про життя села «Під тихими вербами», яка є своєрідним продовженням повісті «Серед темної ночі».

1. Складання розгорнутої хронологічної таблиці за творчою спадщиною митця

Збірки віршів

1884 рік — «Пісні Василя Чайченка».

1886 рік — «Під сільською стріхою».

1893 рік — «Під хмарним небом».

1893 рік — «Хвилини».

1895 рік — «Пісні та думи».

Проза

1885 рік — оповідання «Сестриця Галя», «Сама, зовсім сама».

1888 рік — оповідання «Каторжна».

1890 рік — повість «Сонячний промінь».

1890 рік — оповідання «Олеся».

1891 рік — повість «На розпутті».

1891 рік — оповідання «Украла».

1894 рік — оповідання «Екзамен».

1897 рік — оповідання «Дзвоник».

1900 рік — оповідання «Палій».

1900 рік — повість «Серед темної ночі».

1901 рік — повість «Під тихими вербами».

П’єси

1897 рік — «Ясні зорі», «Нахмарило».

1898 рік — «Степовий гість».

1899 рік — «Серед бурі».

1899 рік — «На громадській роботі».

Поеми

1889 рік — «Лаврін Костер».

1889 рік — «Беатріче Ченчі».

1892 рік — «Хома Макогін, убогий наймит».

1897 рік — «Матільда Арюманте».

1902 рік — «Дон Кіхот».

1895–1899 рр.— етнографічний збірник у трьох томах.

1907–1909 рр.— «Словарь української мови».