Тема: М. Коцюбинський. «Тіні забутих предків». Трансформація фольклорного матеріалу.
Мета: через обрядовість відстежити разом з учнями архаїчну систему поглядів гуцулів, що представлена на сторінках повісті; сприяти розвиткові самозаглиблення через вивчення традицій свого народу, його автентичності; виховувати почуття патріотизму, укоріненого в тисячолітній культурі.
Обладнання: таблиці «Завдання календарної обрядовості», «Обряди трудового циклу, відтворені М. Коцюбинським у «Тінях забутих предків», «Етапи родинної обрядовості».
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація знань (бліц-опитування)
Коли завершив М. Коцюбинський роботу над чорновим варіантом?
Скільки разів письменник відвідував Карпати?
Праці яких народознавців він студіював?
Чим йому допомагав В. Гнатюк?
У яке село приїхав М. Коцюбинський на запрошення В. Гнатюка?
Пригадайте назву однієї з фольклорно-етнографічних монографій?
Які були варіанти повісті?
Коли завершив М. Коцюбинський роботу над чистовим варіантом?
З ким Михайло Михайлович ділився враженнями від побаченого в горах?
Чи маєте ви бажання поділитися враженнями від прочитаного сьогодні?
Яке почуття виникло у вас одразу після прочитання повісті?
ІІІ. Мотиваційна частина уроку
Учитель. Такі моменти, як враження й розуміння, тісно переплітаються, бо чим глибше розуміння,тим сильніші враження. Це повною мірою стосується нашого уроку, бо життя, мислення, обряди, звичаї гуцулів-номадів були незбагненними для тих, хто торкався цього сто років тому. Що вже говорити про сьогоднішнє покоління, яке скептично сприймає розповіді про чугайстра і щезника, про здатність мольфара розганяти хмари, ніколи не чуло чарівного співу флояри, не вірить у чар-зілля та всеперемагаючу магію кохання.
М. Коцюбинський, потрапивши на гуцульський обряд поховання, був настільки шокований, що не міг заснути дві ночі. Про це він пише у листі до О. Аплаксіної: «Смех раздавался беспрерывно, шутки, поцелуи, крик, а покойница скорбно сомкнула уста, и теплятся похоронным блеском свечи. И так всю ночь. Такой сильный контраст, что я на следующую ночь не мог уснуть под впечатлением сцены».
Тому ми спробуємо дешифрувати той фольклорний матеріал, який письменник зібрав, мандруючи Карпатами, і відтворив на сторінках повісті. При цьому розглянемо три шари культури гуцулів-номадів, у яких втілено дух забутих предків, що не давав спокою М. Коцюбинському впродовж кількох років.
Першим шаром слід назвати календарну обрядовість (особлива увага звертається на Різдво та Юр’їв день).
Другий шар – трудова обрядовість (увага акцентується на обрядах, які відбувалися на полонині).
Третій шар – родинна обрядовість (у першу чергу розглядаються обряди пологового та поховального циклів).
IV. Оголошення теми уроку
V.Групова робота над вирішенням поставлених завдань
Група А. Погляд гуцулів-номадів на макросвіт крізь призму календарної обрядовості
Учитель. Систематизація та створення певної космічної ієрархії гуцулами-номадами найповніше проявляється в календарному циклі обрядів. Уявляючи себе частинкою макросвіту, карпатський народ (сукупність мікросвітів) намагався гармонізувати власне духовне життя з великим світом, тобто Всесвітом, і захистити свій духовний простір та задовольнити потреби матеріального буття. Так, в основі календарної обрядовості лежать п’ять основних завдань (Вивішує таблицю).
Завдання календарної обрядовості
Підпорядкування особистого життя космічним циклам (обряди пов’язані із зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням).
Відведення й захист від усякого зла (кроплення водою на Йордань, посипання маком на Маковея).
Забезпечення добробуту й щастя родини (обряди Святого вечора).
Щасливий шлюб для молоді (обрядовість на Катерини, Андрія, Івана Купала).
Високий урожай та плодючість худоби (Юр’їв день, день Дмитра).
Досліджуючи календарну обрядовість у повісті «Тіні забутих предків», що увібрала в себе магічні вірування й раціональний досвід, естетичні традиції й пережиткові звичаї, ми наблизимось до архаїчного мислення гуцулів-номадів, якому відводиться одне з найвагоміших місць у тексті.
П’ять опорних запитань, відповіді на які має знати група А, посилаючись на текст
З чим пов’язане таке календарне свято, як Різдво? Яка роль у творі відводиться опису Святого вечора?
Назвіть основні обряди Свят-вечора і, по можливості, прокоментуйте їх.
Що властиво для свята Юрія?
Які основні сили природи вшановувалися на Юр’їв день? Що це давало гуцулам?
Додатковий матеріал
Чи не найвагомішим у календарній обрядовості горян є цикл січневих свят, що розпочинаються Різдвом, якому передує Святий вечір. Обминути зазначену подію було б рівнозначним утраті цілого шару гуцульської культури, тому на сторінках своєї повісті Михайло Коцюбинський так детально відтворює процес підготовки й саму Святу вечерю.
На Святий вечір навіть найбідніший господар готувався до трапези якнайкраще, не забуваючи при цьому все живе, тому й нарекли люди оточуючий тваринний світ диханням. З давніх-давен гуцули вірили в магічність Святого вечора, який вирізнявся з-поміж інших урочистих днів. «На Святий вечір, – пише М. Коцюбинський, – Іван був завжди в дивнім настрої. Наче переповнений чимсь таємничим й священним, він все робив поважно, наче службу божу служив».
Традиційними як для гуцулів, так і для більшості українських етнографічних груп були такі обряди: настилання в кімнаті сіна (на столі, під столом), приготування дванадцять культових страв, поминання душ померлих, різдвяна молитва. Хоча чимало обрядів мали локальний характер. Хочемо звернути увагу на деякі з них:
обкурювання хати («…обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом»);
ритуальне годування худоби («…перш ніж сісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі»);
закликання на Тайну вечерю нечистої сили («…кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів»);
запобігання перед стихіями природи («…кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу…»).
Нашарування християнських пластів на язичницькі яскраво простежується при відтворенні М. Коцюбинським свята Юрія.
Іван та Палагна з трепетом очікували цього дня: «Завтра велике свято. Теплий Юрій одбира од холодного Дмитра ключі світові, щоб править землею». Всесвіт для гуцулів, як і для всіх архаїчних народів, мав дуалістичне забарвлення, що проявлялося на рівні опозицій: верх – низ, добро – зло, день – ніч, тепло – холод. Саме з останньою моделлю пов’язувалися свята Дмитра Солунського, легендарного євангельського святого (26 жовтня за ст. ст.) та Теплого Юрія (24 квітня за ст. ст.).
Дана космогонічна картина повністю відбиває поділ року на чотири рівних частини, які пов’язані з персоналіями. Марія Влад у своїй книзі «Стрітеннє», описуючи гуцульський календар, зазначає: «А пори року розділили великі свята. Вони астрономічно сходять у поділі року, але туго ув’язані з господарським заняттям. Весна – Святий Юрій, літо – на Петра, осінь – Дмитрія, зима – в Николая».
У гуцулів-номанів згадане квітневе свято асоціювалося з повнокровним пробудженням природи, адже «води, на яких плава земля, піднесуть її вище до сонця, Юрій закосичить ліси і царинки…». Особливого значення надавалося воді, яку горяни поділяли на небесну й земну. Найбільшою магічною силою вони наділяли першу росу, тому господар за давнім звичаєм повинен був викачатися в ній на своєму полі. Гуцули були переконані, що виконання цього ритуалу забезпечить добрий урожай. Це дійство й породило вислів: «Юрієва роса краща од вівса». Росу навіть збирали в спеціально приготовлений сосуд.
Якщо вода й земля в архаїчній свідомості давніх етнічних груп утілювали жіноче начало, то вогонь і повітря – чоловіче. Саме тому земля й вода полинуть догори, а сам Юр’їв день стане днем радості і сонця. Прообразом сонця на землі був вогонь, який гуцули охрестили ватрою. Тому М. Коцюбинський так точно передає це канонізоване, магічне ставлення до культового вогню: «Сьогдня гори цвітуть вогнями і синій дим загортає смереки прозорим серпанком». Цікавим є і те, що вогонь у гуцулів на матеріальному рівні проявляється як полум’я, жар, дим і попіл. Усі ці моменти згадані на Юр’їв день: «А коли сонце знизилось, одцвіли ватри і дими одлетіли у небо, радісним риком обізвалася худоба, перегнана через жар, аби була остра у літі, як тота ватра, аби множилася так, як намноживсь од вогню попіл». Як бачимо, магія живої ватри захищає тварин на трьох рівнях: небесному (дим), понадземному (жар), земному (попіл). Саме таку мету переслідував мольфар, коли наступного дня із самого ранку «почав розсівать по царині попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились».
Висновок
У календарній обрядовості найповніше виявляється унікальне сприйняття макросвіту карпатцями. Органічно поєднавши архаїчні вірування, язичницьке розуміння космогонічних та астрономічних ритмів та християнську обрядовість (Юрія, Петра, Дмитрія, Миколая, Різдво), гуцули створили цілісний самобутній макросвіт, який так тонко відчув і втілив на сторінках повісті Михайло Коцюбинський.
Група Б. Унікальність світогляду мешканців Українських Карпат, що відображена в їх трудовій обрядовості
Учитель. Якщо в більшій частині України трудова обрядовість була пов’язана з хліборобством, то для гуцулів стрижневою була інша галузь – вівчарство. Воно було не стільки засобом для існування (харчі, одяг), скільки способом мислення, сенсом буття. Гуцул понад усе тішився худобою. Як лиш її не називав – товаром, дроб’єтами, маржинкою. Він вірив, що худобина «умудрена природою, вона все відчуває, а що не скаржиться, то не означає, що її можна безневинно кривдити». Таке канонічне ставлення до свійських тварин пояснюється з позиції як язичництва, так і християнства. Тому Михайло Коцюбинський на сторінках своєї повісті писав, що життя, худоб’яче й людське, «зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік».
Трудова обрядовість гуцулів у всій своїй красі, у всій повноті постає при змалюванні вигону на полонину, де гуцул зі своєю маржинкою проводить кілька місяців. Найколоритніше й найглибше М. Коцюбинському вдалося описати такі обряди трудового циклу (Вивішує таблицю).
Обряди трудового циклу, відтворені М. Коцюбинським у «Тінях забутих предків»
Розпалювання живого вогню на полонині.
Захист худоби на пасовиськах.
Виготовлення будзу.
Опорні п’ять запитань, відповіді на які має знайти група Б, посилаючись на текст.
Що таке ватра? Як її розпалювали гуцули?
З чим було пов’язане канонічне ставлення до вогню?
Чи однакова увага приділялася захисту людини й худоби на полонині? Чому?
Які обряди виготовлення їжі згадуються М. Коцюбинським?
Чи можна назвати сиро-молочну їжу гуцулів культовою?
Додатковий матеріал
Карпатські старожили знали чимало повір’їв, у яких ішлося про цілющі властивості живої ватри (так вони називали вогонь, добутий тертям двох сухих скалок за допомогою шкіряного паса). Сам обряд запалювання живої ватри відтворено в повісті близько до реальності із зазначенням сакральних моментів:
чіткий поділ на тих, хто видобуває й доглядає ватру (ватаг і спузар), і тих, хто нею користуватиметься;
процес «народження» і «засинання» вогню.
Процес народження вогню доручався лише обраним, до яких належав ватаг. Саме він готував суху губку, скалки, лову, шкіряний ремінь і за допомогою пастуха починав тертя. Усе це робилося в повній тиші, яка панувала до тих пір, аж поки скалка не займалася. Лише після цього «ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру…», – описує М. Коцюбинський. Перші хвилини життя вогню могли супроводжуватися молитвою: «Допоможи мені, Господи, як єси поміг цю живу ватру розкласти, єї ізгасити».
Оскільки ватра була оберегом «на худобу і для людей: звір боїться її духу і не береться маржини, ні чоловіка», тому й ішов ватаг до стоїща, де мала жити худоба, щоб обкурити його. Сам обряд нагадував прадавній ритуал, а ватаг був схожим на жерця, який виконував сакральну місію. У повісті читаємо: «Високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жерця, ноги ступають твердо й широко…». Захищеним має бути не лише приміщення, де ночуватиме маржинка, а й сама тварина. Тому кинута під ноги жаринка захищатиме товар упродовж усього літнього сезону.
