Посібник з предмета технології: «Спецтехнологія» з професії «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування»

Посібник з предмета технології «Спецтехнологія»

з професії «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування»

Викладач спецтехнології Лакуста Руслан Вячеславович

ПЕРЕДМОВА

Для промисловості нашої країни характерне якісне перетворен­ня продуктивних сил. Успішно розв'язувати виникаючі проблеми можна тільки на базі передової техніки, яка живиться від сучасних електричних мереж, широким впровадженням прогресивних технологічних процесів і гнучких виробництв, що дають змогу швидко перебудовуватися на випуск нової продукції, яка дає найбільший економічний та соціальний ефект.

Подальший розвиток електроенергетики України вимагає від системи професійно-технічної освіти підвищувати вимоги до професійного і культурного рівнів підготовки кваліфікованих робітників, що відповідає вимогам науково-технічного процесу су­часного виробництва. Однак процес професійного навчання усклад­нюється тим, що учням потрібно оволодіти більшим обсягом знань та умінь в ті ж самі терміни навчання. Тому традиційні засоби і методи не завжди дають змогу досягнути очікуваного результату.

З урахуванням психології навчання у нашому підручнику приділено особливу увагу питанням, що пов'язані з засвоєнням і закріпленням знань, умінь і навичок, активізації навчання, створен­ню систем безмашинного програмованого навчання. Це дозволить підвищити самостійність, активність і наочність навчання; дасть змогу кожному учневі обрати власний темп вивчення матеріалу залежно від теоретичної підготовки та індивідуальних особливос­тей.

Учень зможе уявити собі весь комплекс робіт по монтуванню тієї чи іншої електричної мережі або спосіб її прокладання в цілому, що зробить його навчання більш осмисленим і дасть змогу в будь-який момент повернутися до тої чи іншої теми.

У підручнику разом з конкретними методичними рекомендаціями щодо вивчення окремих тем вміщено письмові завдання програмованого навчання, що формує в учнів пізнавальну активність.

Розглянуті можливості комплексного використання засобів наочності в поєднанні з різними методами та методичними прийома­ми навчання враховують специфічні особливості викладання спеціальної технології в професійно-технічних навчальних закла­дах.

БУДОВА І МОНТАЖ ЕЛЕКТРОПРОВОДОК

1. Призначення і види електропроводок

Електропроводкою називається сукупність проводів і кабелів з кріпильними, підтримуючими, захисними конструкціями і деталя­ми.

Електропроводки служать для передачі електроенергії до споживачів.

За способом виконання електропроводки поділяють на:

а) відкриті, що прокладаються по поверхні стіни, стелі, фермах. Така електропроводка може бути стаціонарною, пересувною і пере­носною;

б) сховані, тобто такі, що прокладаються в конструктивних елементах споруд і будівель (стінах, підлогах, перекриттях);

в) внутрішні, що прокладаються всередині приміщень. Вони можуть виконуватися відкритими і схованими;

г) зовнішні, які прокладаються по зовнішніх стінах будинків і споруд, між спорудами і будинками, під навісами, а також на опо­рах з прольотами до 25 м, на вулицях і дорогах.

При відкритій електропроводці проводи та кабелі прокладають на струнах, тросах, роликах, ізоляторах, у трубах, гнучких метале­вих рукавах, лотках, електротехнічних плінтусах тощо. У разі схованої електропроводки проводи і кабелі прокладають у трубах, гнучких металевих рукавах, коробах, замкнених каналах, порож­нинах будівельних конструкцій, заштукатурених борознах, під штукатуркою, а також замоноличують у будівельні конструкції при їх виготовленні.

Ділянка електропроводки, що з'єднує зовнішню та внутрішню електропроводку, починаючи від ізоляторів, встановлених на швнішній стіні або покрівлі будинку до ввідних пристроїв, нази­вається вводом від повітряної лінії (рис. 1).

Рис. 1. Будова вводу від повітряної лінії

Види електропроводки і способи прокладання проводів і кабелів залежно від характеристики навколишнього середовища

Таблиця 1.

Розгалуження від повітряної лінії до вводу у будинок при напрузі до 1000 В не є зовнішньою електропроводкою, а належить до повітряної лінії (ПЛ).

Монтують проводки за проектом, що є сукупністю схем, нанесе^ них на план будівлі із зазначенням розташування вводу, магістральних ліній, групових щитків, типів проводів та способів прокладання, типів вимикачів, арматури тощо. Схеми проводок виконують звичайно однолінійними з використанням стандартних умовних позначень.

Вид і спосіб прокладування проводів визначається характером навколишнього середовища відповідно до вимог Правил будови електроустаткування (ПБЕ), ( табл. 1).

Контрольні запитання

1. Що таке електропроводка?

2. Для чого служать електропроводки?

3. Як поділяються електропроводки за способом виконання?

4. Які бувають відкриті електропроводки?

5. Які бувають сховані електропроводки?

6. Що таке ввід від повітряної лінії?

7. В яких приміщеннях можна прокладати відкриті електропроводки?

8. В яких приміщеннях можна прокладати сховані електропроводки?

2. З'єднання й окінцювання проводів і кабелів

Для з'єднання й окінцювання жил проводів і кабелів використовується опресування, зварювання, паяння та спеціальні затискачі.

Місця розгалужень, з'єднань і окінцювань одно- і багатожиль­них проводів і кабелів ізолюють прогумованою або полівінілхлоридною стрічкою, а також поліетиленовими ковпачка­ми. У вологих і сирих приміщеннях жили попередньо покривають лаком або технічним вазеліном. Місце вводу жили у наконечник ущільнюють липкою полівінілхлоридною або іншою ізоляційною стрічкою.

Безпосередньо приєднати алюмінієві жили проводів і кабелів до апаратів, приладів або електротехнічних виробів допускається тільки за наявності у них спеціальних затискачів. Для приєднання до затискачів приладів і апаратів мідних жил проводів перерізом до 2,5 мм² опресовують наконечниками і облужують кільце. При перерізі жил від 4 до 10 мм² їх опресовують трубчастими наконеч­никами або облужують кільце.

Наконечники і гільзи підбирають відповідно до перерізу та діаметра жил, а пуансони і матриці для інструментів, за допомогою яких виконують опресовку, — відповідно до діаметра гільз і труб­частої частини наконечника.

Провідники для контактного з'єднання і способи очищення їх поверхонь обирають залежно від способу виконання з'єднань. На­приклад, при окінцюванні чи з'єднанні секторних або сегментних жил їх заокруглюють спеціальним інструментом для того, щоб жила легко та щільно входила в трубчасту частину наконечника чи гільзи. При підготовці контактних кінців плоских проводів під зварювання проводять рихтування й обробку їх кромок.

Підготовка плоских проводів для болтового з'єднання може включати їх рихтування, фрезерування (за наявності раковин, вм'я­тин поверхні), а також свердління отворів під болти.

Для забезпечення металевого контакту між провідниками їх контактні поверхні попередньо прочищають змиванням, хімічним розчиненням, механічним очищенням стальними щітками або щітками з кардострічки.

Під час зварювання або паяння контактні поверхні від окислен­ня захищають флюсами, а при з'єднанні опресуванням, скручуван­ням болтами — контактними мастилами (пастами). Останнім ча­сом як захисні контактні мастила використовують технічний вазелін, кварцо-вазелінову пасту, мастило ЦИАТИМ-221 та інші.

Рис. 2. Способи опресування алюмі­нієвих і мідних жил

Спосіб з'єднання жил опресуванням найбільш поширений і най­менш трудомісткий. Його використовують для з'єднання проводів і кабелів з мідними й алюмінієвими жилами всіх перерізів, а також окінцювання проводів і кабелів.

Опресування — це з'єднання провідної жили з наконечником або гільзою внаслідок спільної деформації яка створюється за допомо­гою формоутворюючого інструмента.

Опресування алюмініє­вих і мідних жил викону­ють способами місцевого втискання (рис. 2, а), об'ємного втискання (рис. 2, б) та комбінованим, тоб­то обома попередніми спосо­бами разом (рис. 2, в).

Під час опресування жил місцевим втисканням

зубами пуансона 1 в одному чи кількох місцях створюється вели­кий тиск на наконечник або гільзу 4, які вміщені в матрицю 2, внаслідок чого створюється добрий електричний контакт між наконечником (гільзою) та струмопровідною жилою 3.

При опресуванні жил об'ємним способом великий тиск і відповідно добрий електричний контакт створюється по всій поверхні обтискання.

Під час опресування жил комбінованим способом електричний контакт поліпшується внаслідок додаткового створення великого тиску в місці втискання зуба пуансона.

При з'єднанні багатожильних мідних проводів перерізом до 10 мм² перед опресуванням знімають з кінців жил ізоляцію, зачищають їх до блиску і накладають одна на одну, обгортають мідною або ла­тунною стрічкою шириною 18—20 мм і товщиною 0,2— 0,3 мм й обтискають ручни­ми кліщами типу ПК-2. З'єднання одножильних мід­них проводів опресуванням у тонкій стрічці показано на рис. 3. З'єднання багато­жильних мідних проводів і кабелів проводять за тією ж технологією, але замість

Рис. 3. З'єднання одножильних мідних проводів опресуванням в стрічці: а — підготовка кінців; б — обгортання тон­кої мідної або латунної стрічки; в — обтискання кліщами стрічки використовують калібровані мідні гільзи.

Окінцювання проводів для приєднання до затискачів електроприймачів при перерізі одножильних проводів до 10 мм², а багатожильних до 2,5 мм² здійснюється простим зачи­щенням кінця жили під пестик (рис. 4, а). Кінець жили вводять під затискач або попередньо згинають у ви­гляді кільця за годиннико­вою стрілкою (рис. 4, б). Кінець багатожильного про­воду перед цим обов'язково скручують і пропаюють. В окремих випадках всереди­ну кільця встановлюють пістон (рис. 4, в). Жили пе­рерізом понад 10 мм² окінцьовують напресованими наконечниками (рис. 4, г). алюмінієвих жил опресуван­ням використовують такі ж інструменти і технологію, що і для мідних жил. При цьому з'єднувальна гільза або наконечник перед введенням у нього жил повинен бути обов'язково заповнений цинко-вазеліновою або кварцо-вазеліновою пастою, щоб запобігти окис­ленню місця з'єднання.

Електрозварювання змінним струмом методом контактного розі­грівання (бездугове зварювання) використовують для з'єднання та розгалуження алюмінієвих одножильних проводів перерізом 2,5—10 мм². Газове зварювання використовують для з'єднання і розгалужен­ня одно- і багатожильних проводів і кабелів перерізом 16—120 мм². Зварювання алюмінієвих жил з мідним перерізом 2,5—4 мм² виконують так само як і зварювання алюмінієвих жил.

З'єднання алюмінієвих жил з алюмінієвими проводять у такій послідовності:

1) знімають ізоляцію спеціальними пристроями або ножем дов­жиною 25—30 мм;

2) зачищають жили до металічного блиску і скручують;

Рис. 4. Окінцювання жил проводів: а — пестиком; б — колечком;

в — пістоном; г — напресованим наконечником

3) змазують кінці скручених жил на відстані 5—6 мм від їх торців шаром флюсу ВАМИ, не допускаючи його попадання на ізоляцію;

4) розміщують жили вертикально і затискають їх у тримачі;

5) притискають до жил вугільний електрод і тримають його до розплавлення алюмінію й утворення зварної кульки;

6) вимикають зварювальний апарат не відриваючи електрод, щоб запобігти розбризкуванню розплавленого металу;

7) усувають залишки флюсу та шлаків, промивають місце зва­рювання бензином і покривають вологостійким лаком;

8) ізолюють місце зварювання ізоляційною стрічкою або одяга­ють ковпачки.

При з'єднанні алюмінієвих жил з мідними знімають ізоляцію з кінців алюмінієвої жили на відстані 60 мм, а з кінця мідної — на відстань 20—30 мм. Скручують зачищені жили так, щоб на мідну жилу були навиті три-чотири витки алюмінієвої жили. Далі операції виконують так, як зазначено вище.

Наконечники при окінцюванні алюмінієвих жил можна зварю­вати з жилою напівавтоматично або аргонодуговим ручним зварю­ванням неплавким (вольфрамовим) електродом. Для захисту зварю­вальної ванни від кисню використовують інертний газ — аргон. Зварювання проводять з використанням присаджувального дроту з алюмінієвого сплаву.

Пропан-кисневе зварювання використовують для з'єднання і відгалуження алюмінієвих жил перерізом до 35 мм². З'єднання, відгалуження й окінцювання алюмінієвих жил перерізом 50—240 мм² і 300 — 1500 мм² виконують у сталевих формах.

Пайка з'єднань і розгалужень мідних і алюмінієвих проводів, а також напайка на них наконечників здійснюється за будь-яких перерізах жил. Цей спосіб дуже поширений. З'єднання мідних бага­тожильних проводів паянням відбувається за допомогою мідних гільз та олов'яно-свинцевого припою ПОС-30.

Мідні жили перерізом до 10 мм² можна з'єднати скручуванням (рис. 3.5) з подальшим паянням. Перед паянням кінці жил очищу­ють від окису. Розплавлення припою здійснюється полум'ям паяль­ної лампи. Для кращого схоплення припою використовують флюси — каніфоль або паяльну пасту.

Для з'єднання паянням алюмінієвих одножильних проводів перерізом до 10 мм² використовують спеціальні припої А, Б і "Мосенерго".

Рис. 5. З'єднання мідних жил зкручуванням: а — одножильних;

б - багатожильних

Ці припої містять цинк і алюміній та мають різні темпе­ратури плавлення. Зачищають кінці жил, з'єднують їх скручуван­ням, утворюючи в місці їх дотикання жолобок. З'єднання нагрівають паяльною лампою, припой плавлячись облужує і заливає жолобок. При паянні багатожильних алюмінієвих проводів попередньо облужують всі жилки. Після паяння, місця з'єднань або окінцювань ре­тельно прочищають, покривають лаком та ізоляційною стрічкою. За допомогою паяння можна з'єднати мідні жили з алюмінієвими. Для цього використовують припої для алюмінію і попередньо обслужують кінці мідних жил припоєм ПОС—60.

Болтові (гвинтові) затискачі. З'єднання, розгалуження і при­єднання алюмінієвих жил проводів і кабелів виконують також механічним способом за допомогою затискачів.

Таке з'єднання використовують для приєднання алюмінієвих і мідних жил до виводів електроустаткування, а також окінцювання цих жил перерізом 25—120 мм² способом закручування в кільце для приєднання до гвинтових затискачів.

З'єднання мідних проводів світильників з алюмінієвими прово­дами мережі виконують з допомогою люстрових затискачів. У за­тискачах з рознімним пластмасовим корпусом виконують розгалу­ження від магістральної мережі без її розрізання.

Під час приєднання одножильних проводів до гвинтових затискачів слід дотримуватися таких правил:

1) гвинтові затискачі повинні мати обмежувальну шайбу-зі-рочку, яка б запобігала витисканню жили і антикорозійне покриття;

2) для зачищення жил користуються кварцо-вазеліновою пас­тою, технічним нейтральним вазеліном або скляною шкіркою чи наждачним папером.

Контрольні запитання

1. Як з'єднують та окінцьовують проводи і кабелі?

2. Що такс опресування проводів?

3. Як виконують опресування проводів?

4. Як виконують окінцювання одножильних проводів перерізом

до 10 мм²?

5. В яких випадках використовують електрозварювання для з'єднання та розгалуження проводів і кабелів?

6. В якій послідовності виконують з'єднання алюмінієвих жил з алюмінієвими?

7. Як виконують з'єднання алюмінієвих жил з мідними?

8. В яких випадках використовують пайки проводів?

9. Яка технологія виконання паяння жил проводів ?

10. В яких випадках використовують болтове з'єднання проводів і кабелів?

3. Вимоги до електропроводок та їх монтажу

Технічна документація. Робоча документація, що надходить з електромонтажної організації повинна бути виконана відповідно до вимог ПБЕ, Державних стандартів системи проектної документації для будівництва (Держст, СПДБ) та Інструкцій про склад і оформ­лення електротехнічної робочої документації для промислового будівництва (ВСН—381—85).

Робочі креслення орієнтуються на індивідуальну заготовку елементів цехових електромереж. У них має бути вказано зв'язок з основними осями будинків або головними осями технологічного устаткуванням доданий спільний кабельний та трубний журнали, а також трубозаготівельна відомість.

Для об'єктів, на яких переважає розводка одиничних труб і непе­редбачено комплектування їх у трубні блоки, спільний кабельний і трубний журнали, а також трубозаготівельна відомість не додаються.

На кресленнях розміщення електроустаткування і проведення електромереж має бути показаний зв'язок електроустаткування та електричних мереж до координаційних сіток і позначок трас.

У виробничих приміщеннях для всіх випадків, якщо цьому не перешкоджають умови роботи вантажопідйомних механізмів або особливості технології виробництва, слід надавати перевагу верхнім розводкам електричних мереж на лотках і в коробах, з підходом до електроприймачів зверху без прокладання в підлогу.

Робочі креслення шинопроводів повинні містити розрізи й типові кріплення конструкцій, які виготовляють на заводах, а в разі вико­ристання нетипових конструкцій — їх робочі креслення. При проходженні траси шинопроводів у кількох площинах додатково розробляють аксонометричні креслення ліній шинопроводів з дани­ми про тип секцій, що використовуються.

З'єднання і розгалуження. З'єднання і розгалуження проводів і кабелів розміщують у доступних для контролю місцях. Під час прокла­дання проводів і кабелів у глухих коробах, трубах і гнучких металічних рукавах з'єднання і розгалуження виконують у з'єднувальних і розгалужувальних коробках, а при прокладанні на ізолюючих опорах — безпосередньо біля ізоляторів, кліц, або на них, а також на роликах.

Всередині коробів зі знімальними кришками і на лотках допускаєте ся виконувати з'єднання і розгалуження проводів у спеціальних затис­качах з ізолюючими оболонками, які забезпечують неперервність ізоляції.

Місця з'єднання і розгалуження проводів і кабелів не повинні зазнавати механічних напруг і дій, мають мати ізоляцію, рівнозначну ізоляції суцільних жил.

Найменші перерізи струмопровідних жил проводів і кабелів при монтажі електропроводок наведені в табл. 2.

Найменші перерізи струмопровідних жил проводів

і кабелів у електропроводках

Таблиця 2.

Паралельне прокладання проводів і кабелів поблизу трубо­проводів. Відстань до трубопроводів від відкрито прокладених проводів і кабелів всередині приміщень, а також від коробів при схованому прокладанні проводів повинна бути не меншою 100 мм, а до трубопроводів з гарячими рідинами і газами — не меншою 400 мм. За наявності гарячих трубопроводів проводи і кабелі за­хищають від впливу високої температури або прокладають про­води з захисним покриттям.

Перетин з трубопроводами відкрито прокладених захищених і незахищених проводів виконують на відстані не менше 50 мм, а з трубопроводами із горючими рідинами й газами — не менше 100 мм. Крім цього проводи в місцях перетину прокладають в борознах, трубах і коробах.

Спосіб прокладання. При відкритому прокладанні проводів і кабелів слід враховувати архітектурні лінії приміщення (карнизів, плінтусів, виступаючих кутів тощо). Радіуси згинання проводів і кабелів повинні бути не меншими ніж ті, що наведені в табл. 3.

Найменші радіуси згину проводів і кабелів з зовнішнім діаметром D

Таблиця 3.

Силові кабелі	Найменший внутрішній радіус згину
а) з пластмасовою ізоляцією (крім ПВЗ); б) гумовою ізоляцією з металевим оплетенням або в оболонці і без неї; в) з мідною гнучкою жилою і пластма­совою ізоляцією	10 D 6 D 5 D

Висота прокладання проводів і кабелів від рівня підлоги не нормується.

Кріплення електропроводок. Скоби для закріплення проводів, кабелів і труб, що прокладаються безпосередньо по основах, вста­новлюють на прямолінійних ділянках і поворотах траси на рівних відстанях один від одного, розміщуючи перпендикулярно до ось­ової лінії проводів.

При кріпленні незахищених проводів металевими бандажами і скобами між ними встановлюють ізоляційні прокладки.

Дюбелі, що використовуються для кріплення проводок, електроустановочних виробів вибирають і закріплюють до основи згід­но з інструкцією.

Всі кріплення із чорних металів повинні мати захисне анти­корозійне покриття.

Проходи через стіни та перекриття. При переході через него­рючі стіни і міжповерхові перекриття неброньовані кабелі, за­хищені та незахищені проводи закладають у відрізки пластмасо­вих труб, а при проході через горючі — у відрізки сталевих труб.

Відкриті проходи кабелів і проходів через зовнішні стіни або через стіни між опалювальними і неопалювальними приміщеннями, а також через внутрішні стіни сирих, особливо сирих, приміщень і приміщень з хімічно активним середовищем після прокладання електропроводок слід ущільнити легкознімальними матеріалами (мінеральною ватою, шлаковатою); в приміщення з нормальним середовищем ущільнення не потрібне.

Послідовність технологічних операцій при монтажі електропро­водок.

Монтаж електропроводок потрібно виконувати в такій послі­довності:

1) розмітка місць установки освітлювального або силового електроустаткування (світильників, штепсельних розеток, вими­качів, групових щитків, пускової апаратури);

2) розмітка траси прокладання проводів, проходів через стіни і перекриття та місць кріплення проводів і кабелів;

3) пробивні роботи (борозни і проходи повинні бути виконані у процесі будівельних робіт);

4) установка ізолюючих опор, натяжних і підтримуючих кон­струкцій або прокладка труб;

5) заготовка електропроводок (виконується в МЕЗ);

6) транспортування заготовлених електропроводок до зони монтажу;

7) прокладання проводів або кабелів;

8) установка електроприймачів і розподільних пунктів;

9) окінцювання проводів і кабелів та приєднання їх до затис­качів апаратів;

10) перевірка і здача в експлуатацію електропроводок.

Контрольні запитання

1. Якою технічною документацією користуються при монту­ванні електропроводок?

2. Які вимоги ставляться до виконання з'єднань та розгалу­жень в електропроводках?

3. Як прокладають електропроводки?

4. Як прикріплюють електропроводки?

5. Як виконують проходи через стіни і перекриття при монту­ванні електропроводок?

6. Яка послідовність технологічних операцій при монтуванні електропроводок?

4. Електропроводка на ізолюючих опорах

До електропроводок на ізолюючих опорах належить проводка на роликах, ізоляторах, кліцах та шнурова проводка.

Прокладання проводів на ізолюючих опорах конструктивно просте, однак порівняно рідко використовуються, що пов'язано з недовговічністю і неможливістю широкого застосування індустрі­альних методів монтажу.

Для монтажу відкритої проводки на ізолюючих опорах вико­ристовують голі, а найчастіше ізольовані проводи ПР, АР, В, АПВ, ПРВ, АПРВ тощо, які прокладають на ізоляторах армованих га­ками, штирями, якорями або напівякорями.

Шнурову проводку виконують проводом ПРД на роликах. Вона використовується тільки для монтування освітлювальних мереж у сухих і опалювальних приміщеннях при напрузі до 220 В, на будівництвах у сільській місцевості, тимчасових будинках.

Ролики закріплюють шурупами, вкручують безпосередньо до основи за допомогою дюбелів або приклеюванням.

У місцях розгалужень, на кінцевих і кутових роликах, у прохо­дах, при обходах балок або карнізів проводи прив'язують до ро­ликів тонким шпагатом.

Ділянки шнурової проводки заготовляють в МЕЗ. Це повністю закінчені монтажні вузли з виконаними з'єднаннями і розгалужен­нями проводів, приєднаними до проводки ламповими патронами, вимикачами і штепсельними розетками. На місці монтажу ділянки готової проводки навішують і закріплюють на роликах, окремі ділянки закріплюють між собою і підключають до групових щитків.

Проводка на роликах. Проводку на роликах використовують переважно в існуючих будівлях, а також для споруджуваних невели­ких житлових будинків. У нових великих культурно-побутових, адміністративних будівлях проводку на роликах не використовують.

Для відкритих проводок на роликах при монтуванні освіт­лювальних і силових мереж використовують проводи марок АПВ і АПР.

При паралельному прокладанні на роликах декількох проводів використовують стальні планки і скоби. Планки прикріплюють одним або двома шурупами: на дерев'яних основах — вкручують в нього, на цегляних і бетонних — за допомогою дюбелів або приклеюванням.

Відстань між роликами в ряді не повинна перевищувати 80 см, а між сусідніми проводами — не менше 35 мм. Висота прокладан­ня над підлогою не менше 2,5 м. Від стелі та від суміжньої стіни ролики кріплять на відстані, що дорівнює 1,5 — 2-кратній висоті ролика.

Проводка на ізоляторах. Для проводок на ізоляторах викори­стовують проводи тих же марок, що і для проводки на роликах або кліцах, тобто АПВ і АР.

Армовані ізолятори кріплять на розміченій трасі до будівель­них конструкцій одним зі способів, зображених на рис. 6.

Ізолятори встановлюють на гаках, штирях і якорях за допомо­гою пенькового волокна, просоченого оліфою з тертим суриком. Для кріплення гаків і якорів з насадженими на них ізоляторами в дерев'яних конструкціях попередньо просвердлюють у місці їх установлення отвори діаметром на 5—6 мм меншим діаметра наріз­ки хвостової частини якоря чи гака. Гак і якір повинні бути вкручені в дерево всією своєю хвостовою частиною. Ізолятори,

Рис. 7. Способи кріплення проводів при відкритому їх прокладанні на

ізоляторах:

а — на шийці ізолятора; б — на головці ізолятора; в — петля-заглушка;

г — прокладання проводів по стіні; д — прокладання проводів по стелі

закріплені на штирях, монтують на скобах. Отвори для скоб виру­бують у вигляді квадратних гнізд зі стороною квадрата, що дорів­нює подвійній ширині лапи скоби, а глибина гнізда повинна дорів­нювати 1/3 довжини лапи, але бути не меншою 50 мм. Для закріп­лення кріпильних деталей використовують розчин, який складаєть­ся з однієї частини цементу, що розширюється при затвердінні, і двох частин піску. Для прискорення схоплення до розчину дода­ють рідке скло із розрахунку 1 л на відро розчину. На проміжних ізоляторах провід прив'язують на шийках або головках, на куто­вих — тільки на шийках. Перед змащуванням хвостові частини гаків, якорів і лапи скоб очищають від бруду і мастила, а отвори — від сміття, і змочують водою. Вставлені в отвори гаки, якорі та скоби забивають цементним розчином.

Монтаж проводів починають з розкладання заготовленої про­водки вздовж траси так, щоб відгалуження до світильників, вимикачів і штепсельних розеток розмістилися на ізоляторах. Далі встановлюють проводи на ізолятори, закріплюють на початку ділянки проводки і, натягнувши вручну або поліспастом, кріплять їх до головок і шийок ізоляторів оцинкованим дротом 0,8—1 мм, попередньо намотавши на проводи два-три шари ізоляційної стрічки, (щоб запобігти пошкодженню їх ізоляції в'язальним дро­том). На прямих ділянках проводки проводи кріплять на шийках або головках ізоляторів (рис. 7, а, б), а на поворотах і в місцях зміни напрямку проводки — лише на шийках або петлею-заглушкою (рис. 7, в—д). При перетинах проводів один з них вміщують в ізоляційну трубку.

Контрольні запитання

1. Які види електропроводки на ізолюючих опорах ви знаєте?

2. Якими проводами виконують проводку на ізолюючих опо­рах?

3. Де використовують шнурову проводку?

4. Де використовують проводку на роликах?

5. Як ролики прикріплюють до будівельних основ?

6. Як встановлюють ізолятори на будівельні конструкції?

7. Як монтують проводи на ізоляторах?

5. Відкриті та сховані електропроводки плоскими проводами

Електропроводки плоскими проводами використовують у гру­пових лініях освітлення житлових і громадських будівель, а також службових і допоміжних приміщеннях промислових підприємств.

Плоскі проводи марок АПВ, АПН прокладають як схованими під шаром штукатурки або всередині стін та перекриттів (без ви­користання будь-яких захисних оболонок), так і відкритими по поверхнях стін та стель в сухих і вологих, опалювальних і неопалювальних приміщеннях (у тому числі в кухнях, на сходових клітках, підвалах). У санвузлах використовується тільки схована проводка.

Електропроводки плоскими проводами забороняється викону­вати при відкритому прокладанні у пожежонебезпечних примі­щеннях і на горищах, при відкритому та схованому прокладанні у вибухонебезпечних, особливо сирих приміщеннях та в приміщен­нях з хімічно активним середовищем, а також у дитячих і лікуваль­них закладах, клубах, спортивних спорудах.

При відкритому прокладанні по стінах і стелях слід дотриму­ватися архітектурних ліній приміщень, прокладаючи провід на відстані не менше 20 мм від карнизів, виступаючих декоративних елементів. У приміщеннях, обклеєних шпалерами, верхній гори­зонтальний провід прокладають вище від шпалер.

При схованій проводці горизонтально по стінах проводи ук­ладають паралельно до ліній карнизів на відстані 100—200 мм від стелі або 50—100 мм від карниза; спуски до вимикачів, штепсель­них розеток або світильників виконують вертикально по виску. В перекриттях (під плитою перекриття, в щілинах, пустотах і т. д.) допустиме прокладання по найкоротшій відстані.

У вологих приміщеннях (кухні, ванн) довжину проводки слід намагатися максимально скоротити, розміщуючи проводку і вими­качі поза цими приміщеннями. При паралельному прокладанні проводів як сховано, так і відкрито, відстань між проводами прий­мають за 3—5 мм.

При відкритій прокладці провід прикріплюють до опорної площини приклеюванням, цвяхами або скобами. Його прибива­ють до опорної конструкції по середній лінії розділювальної плівки провода з відстанню між точками кріплення 120—200 мм з діамет­ром цвяха від 1,4 до 3 мм.

За схованого прокладання плоских проводів кріплення цвяха­ми не допускається, воно здійснюється "приморожуванням" про­воду алебастровим розчином в кількох місцях по довжині траси.

Згинаючи сховано прокладений провід, в місці згину на довжи­ні 40—60 мм вирізують роздільну плівку, стежачи за тим, щоб не пошкодити ізоляцію жил, одну жилу згинають під потрібним ку­том, а іншу — відводять всередину кута і згинають, не допускаю­чи доторкання жил між собою. При відкритому прокладанні до­пускається зближення жил, тому під час згинання проводу досить плівку розрізати в місці згину, щоб полегшити згинання.

Прокладати плоскі проводи пакетами або пучками забороне­но.

Проходи відкрито прокладених проводів через стіни, перего­родки та перекриття виконують в Гумових напівтвердих трубах з окінцьованими на їх виході фарфоровими або пластмасовими втул­ками. Виходи сховано прокладених проводів на поверхню стін окінцьовують фарфоровими або пластмасовими втулками чи воронками. Використовуючи трижильні проводи для спусків до ви­микачів в освітлювальних мережах у різні фази, включають жили, розділені між собою роздільною плівкою.

З'єднання і розгалуження плоских проводів, що прокладають сховано, виконують у розгалужувальних коробках і в коробках вимикачів, штепсельних розеток і світильників за допомогою за­тискачів, опресування, паяння або зварювання. При відкритій прокладці проводів використовують малогабаритні пластмасові коробки без дерев'яних розеток. Для схованої прокладки викори­стовують пластмасові або металеві розгалужувальні коробки і коробки для встановлення вимикачів і штепсельних розеток, встав­ляючи їх в стіну або перекриття. Внутрішню поверхню металевих коробок покривають ізоляційним лаком або обкладають електрокартоном; у місцях вводу в них проводів установлюють втулки з ізоляційного матеріалу.

Приєднуючи кінці проводів до затискачів вимикачів, щитків і т. д., розділювальну плівку слід вирізувати лише на ділянці, необ­хідній для виконання підключення. В місцях з'єднання проводів та приєднання їх до світильників і вимикачів залишають запас про-мода не менше 50 мм.

Під час стендової заготовки електропроводок на місці монта­жу виконують роботи тільки по укладанню та кріпленню проводів, установці і кріпленню коробок, штепсельних розеток та інших установочних виробів.

Контрольні запитання

1. Де використовується електропроводка плоскими провода­ми?

2. Якими інструментами обробляють плоскі проводи?

3. Як виконують з'єднання та розгалуження плоских проводів?

4. Де прокладають траси проводок плоскими проводами?

5. Як прокладають сховані проводки плоскими проводами по горючих поверхнях?

6. Як прикріплюють плоскі проводи?

7. Які марки проводів використовують для схованого прокла­дання?

6. Тросові електропроводки

Тросовими електропроводками називаються відкриті електро­проводки, виконані спеціальними тросовими проводами або ізольо­ваними та захищеними проводами і кабелями, прикріпленими до стального троса.

Тросову проводку використовують у приміщеннях промисло­вих підприємств зі складною конструкцією будівельної частини, де через наявність великої кількості різних трубопроводів, колон, ферм і балок важко виконати проводку іншого типу.

Тросові електропроводки монтують з найбільшим ступенем індустріалізації в дві стадії. Це найдешевші електропроводки і вони мають обмежене число кріплень на одиницю довжини. Тросові електропроводки монтують у приміщеннях з будь-яким середови­щем, обираючи проводи і кабелі для цього середовища.

Залежно від умов прокладання, кріплення ліній і місць вста­новлення світильників використовують три варіанти попередньо­го заготовлення тросових проводок:

1) заготовляють на всю проектну довжину лінії несучий трос із закріпленими на ньому проводами і кабелями або тросовими про­водами з натяжним пристроєм, кінцевими петлями, відгалужу-вальними коробками та приєднаною освітлювальною арматурою (без скла);

2) виконують те ж саме, крім приєднання освітлювальної ар­матури;

3) те ж саме, що й у першому варіанті, але постачається сек­ціями з подальшим з'єднанням секцій на об'єкті монтажу.

Для влаштування тросових проводок використовують спе­ціальні проводи з ґумовою ізоляцією і полівінілхлоридного пластифікату з несучим тросом (АРТ, АВТ, АВТВ) чи з підсиленим несу­чим тросом (АВТУ, АВТВУ). Крім звичайних, застосовують та­кож ізольовані проводи АПР (ПР), АПВ (ПВ) або легкі неброньовані кабелі АВРГ (ВРГ), АВВГ (ВВГ), АНРГ (НРГ), з трьома — чотирма струмопровідними жилами перерізом до 16 мм².

Тросову проводку заготовляють в МЕЗ індустріальними мето­дами. В майстерні відрізок троса або дроту відповідної довжини натягують між двома опорами на висоті 1—1,5 м від підлоги. На закріпленому таким чином тросі підвішують проводи, монтують освітлювальну арматуру і приєднують розгалуження від лінії до затискачів світильників. На одному кінці троса закріплюють гак, а на іншому — гак з натяжною гайкою, необхідний для регулю­вання натягу троса при закріпленні його в цеху. Заготовлену в майстерні лінію тросової проводки змотують в бухту і транспор­тують на місце монтажу. За допомогою блоків і напрямляючих її піднімають уверх і закріпляють. Перед установленням на проект­ну висоту встановлюють кінцеві та проміжні деталі й підвіски для кріплення несучого троса, підтримуючих конструкцій і кронштей­нів для світильників та інших апаратів. Потім піднімають елект­ропроводку на проектне місце, закріплюють трос одним кінцем за анкерну конструкцію, з'єднують його з проміжними підвісками, попередньо натягують і насаджують на другий анкерний гак. На­тягування виконують вручну при прогонах до 15 м, а при більших прогонах — лебідкою. Після цього остаточно натягують несучий трос і всі металеві деталі лінії та під'єднують лінію до джерела живлення (рис. 8.). Натягнений до встановленої стрілки прови­сання несучий трос остаточно закріплюють на всіх проміжних точках до підвісок і розтяжок. Стріла провисання повинна стано­вити 100—150 мм для прогону 6 мі 200—250 мм для прогону 12 м.

Несучий трос заземлюють у двох точках на кінцях лінії. Усі оголені частини троса, натяжні пристрої, тросові затискачі, ан­кери, вертикальні підвіски, відтяжки змащують технічним ва­зеліном.

Рис. 8. Схема монтажу готової тросової проводки

Для монтажу тросової проводки на першому етапі встановлю­ють на стінах і конструкціях будівлі гаки для підвішування троса. При відстані між опорами, що перевищує 12 м, трос додатково підвішують до балок або ферм будівлі. У виробничих приміщеннях з нормальним середовищем допускається використання троса в якості нульового робочого проводу в груповій мережі освітлення системи з заземленою нейтраллю, якщо трос не перебуває в безпосередній близькості від частин будинків або конструкцій, що горять.

Контрольні запитання

1. Які марки проводів і кабелів використовують для тросових проводок?

2. В якій послідовності виконують монтаж тросових проводок у сучасному електромонтажному виробництві?

3. Як прикріплюють тросові електропроводки?

4. Для чого служать і як виконують підвіски і відтяжки?

5. Як прикріплюють кінці тросових проводок до будівельних основ?

6. Як прикріплюють проводи і кабелі до тросів?

7. Які елементи тросових проводок слід заземлювати?

8. Як підвішують і приєднують до тросових проводок сві­тильники?

7. Електропроводки, що прокладаються по станинах машин

Проводка по станинах машин виконується проводами марок АПР, ПРГ, ПГВ, АПВ, ПМВ, МВГ, ЛПРГС в стальних водогазо­непроникних і тонкостінних трубах, безпосередньо в каналах ста­нин, металевих і прогумованих рукавах або полівінілхлоридних трубах. Переважно використовують проводи з полівінілхлоридною ізоляцією як найбільш стійкої відносно дії мастила, гасу й емульсій. Проводку до рухомих частин машин, верстатів здійснюють гнуч­кими проводами в прогумованих або металевих рукавах. Перехо­ди з рухомих панелей керування виконують джгутами гнучких проводів із запасом у вигляді петлі. Одночасно з затягуванням проводів в труби або рукави, а також при в'язанні джгутів закла­дають 8—10% резервних проводів від кількості затягнених жил. Труби, рукави і джгути прикріплюють до станин скобами через кожні 800—1000 мм для труб і 500—700 мм для рукавів і джгутів. Кріплення також слід виконувати у кінці проводки, у вході до апаратів та біля розпаювальних коробок. З'єднання і розгалужен­ня проводів виконують у розпаювальних коробках або клемних шафах. Всередині труб чи рукавів з'єднання проводів заборонено.

Монтаж трубопроводів і рукавів по станинах виконують з використанням ущільнюючих прокладок, стійких до дії мастил й емульсії, а різьбові з'єднання ущільнюють шляхом змащування різьби суриком або олійною фарбою.

Живлення рухомих вузлів верстатів при великих і частих пере­міщеннях здійснюється через пристрої з ковзаючими контактами-тролеями, контактними кільцями тощо.

Шини тролейних пристроїв закріплюють через певні проміжки на ізоляторах. Якщо в якості тролеїв використовують спеціальний тролейний провід, то його прикріплюють тільки на кінцях. Щітки надійно закріплюють у щіткодержачах струмознімача. Незалежно від конструкції тролейного пристрою тролеї на станинах роз­міщують по можливості в горизонтальній, а траверси — у вер­тикальній площинах, у захищених місцях або закривають кожу­хом, який знизу має щілину для струмознімача. Струмознімний пристрій складається з нерухомо закріплених щіткодержачів.

Контрольні запитання

1. Якими проводами виконуються монтаж проводки по стани­нах машин?

2. Як здійснюють проводку до рухомих частин верстатів?

3. Як виконують кріплення проводів до станин машин?

4. Як забезпечити живлення рухомих вузлів верстатів?

5. Як виконують з'єднання та розгалуження проводів?

8. Електропроводка на лотках

Лотки служать для прокладання силових і освітлювальних проводок, виконаних незахищеними проводами і неброньованими кабелями з ґумовою і пластмасовою ізоляцією.

Порівняно з іншими видами проводок проводка в лотках потребує значно менших трудових витрат, зменшується витрата металу, максимально індустріалізується монтаж, що дає змогу прокладати лише готові вузли, виготовлені у МЕЗ, скоротити строки монтажу, підвищити якість робіт завдяки виготовленню деталей в умовах МЕЗ, спростити заміну й додавання проводів, створити кращі умови для експлуатації електропроводок, а за необхідності замінити не тільки проводи, а й цілі траси.

Прокладання електропроводок на лотках допускається в сухих, сирих, жарких, а також пожежонебезпечних приміщеннях, де за чин­ними правилами електропроводка в стальних трубах не обов'язкова.

У лотках допускається відкрите прокладання проводів і кабелів з негорючою захисною оболонкою, наприклад, проводи АПР, АПРВ, АН, АПВ, АПП, АПРТО та кабелі АНРГ, АВРГ, АСРГ, АВВГ, АПВГ тощо.

До номенклатури лотків входять готові до складання елемен­ти, що забезпечують утворення траси з необхідними поворотами і; розгалуженнями в горизонтальній та вертикальній площинах: пря­мі й кутові секції, з'єднувачі секцій, притискачі, підвіски, тримачі.

Прямі секції (рис. 9, а, б) призначені для складання лотків певної довжини. З'єднання секцій виконують стандартними наріз­ними кріпильними виробами.

Шарнірний з'єднувач (рис. 9, в) застосовують для з'єднання під кутом 0—90° прямих секцій будь-якого типу у вертикальній площині, а також прямих секцій НЛ-2П та НЛ10-П у горизонтальній площині.

Перехідний з'єднувач (рис. 9, б, г) призначений для з'єдну­вання прямих секцій шириною 200 і 400 мм та повороту лотків у горизонтальній площині на кут до 90°. Поворот виконують виги­нанням з'єднувача по лінії на бокових стінах.

Кутову секцію (рис. 9, д) застосовують для оформлення кутів при поворотах траси та її розгалуження в горизонтальній площині.

Рис. 9. Елементи лотків

Підвіску (рис. 9, є) використовують для кріплення прямих секцій за допомогою перфорованої смуги, дроту або троса до стелі.

Притискач (рис. 9, є) призначений для кріплення прямих секцій лотків до будівельних конструкцій, а тримач (рис. 9, ж) — для встановлення нагрівостійких перегородок під прямими секціями.

В електротехнічних приміщеннях лотки можуть бути розміщені на довільній висоті, а в усіх інших приміщеннях — на висоті не менше 2 м від рівня підлоги або майданчика обслуговування. Лот­ки можна встановлювати у різноманітних положеннях (рис. 10).

Відстань між кріпленнями лотків при вертикальному і гори­зонтальному їх розташуванні залежить від перерізу та способів укладання в них проводів. При рядовій одношаровій прокладці проводів малих і середніх перерізів, а також прокладанні їх паке­тами і пучками ці відстані становлять 2,4 м, при прокладанні проводів середніх і великих перерізів, у тому числі і при багато­шаровому їх прокладанні — 1,6 м.

Рис. 10. Способи розміщення лотків: а — горизонтально і похило на стіні; б — горизонтально та вертикально долілиць; в — горизонтально і вертикально на ребро; г — в обхід виступу

Лотки можна прокладати впритул до будівельних основ на! складальних кабельних конструкціях. Кріплення лотків у цьому випадку здійснюється спеціальними притискачами. Лотки встанов­люють також на опорних конструкціях і кронштейнах, які закріп­люють на будівельних основах будівельно-монтажним пістолетом, приварюванням до закладних частин і металевих конструкцій.

Окремі секції лотків з'єднують болтами, використовуючи пер­форовані планки. Для надійного електричного контакту між секціями їх поверхні в місцях з'єднання зачищають до металевого блиску і змащують вазеліном. Після складання лоткової магістралі місця з'єднання прихоплюють електрозваркою в кількох місцях. Прямолінійний лоток затискають не менше ніж у двох віддалених точках, а кожне відгалуження від нього — на його кінцях сталь­ною стрічкою перерізом 40x4 мм до мережі заземлення або занулення. Прокладання проводів у лотках показане на рис. 11.

Проводи і кабелі в лотках прокладають, як правило, пучками. Пучки проводів і кабелів скріплюють бандажами з перфорованої монтажної стрічки з кнопками. Відстань між бандажами на прямо­лінійних горизонтальних ділянках траси не повинна перевищува­ти 4,5 м, а на вертикальних — їм.

Рис. 11. Прокладання проводів і кабелів у лотках: а — одношарова і двошарова суцільна; б — пакетами і пучками; 7 — лоток; 2 — пакет проводів у охоплювальній обоймі; 3 — пакет проводів у притискній обоймі; 4 — двошарове прокладання; 5 — одношарове прокладання; 6 — розділювальна обойма

Контрольні запитання

1. В чому переваги електропроводки на лотках порівняно з іншими її видами?

2. Чим зумовлена висока індустріалізація монтажу проводки на лотках?

3. З яких елементів складається проводка на лотках?

4. Яких умов потрібно дотримуватись при виконанні провод­ки на лотках?

5. Як прокладають проводи і кабелі на лотках?

6. Як прикріплюють проводи і кабелі до лотків?

7. Як заземлюють лотки?

9. Електропроводка в коробах

Прокладання відкритих електропроводок в коробах допускаєть­ся в сухих, вологих, жарких і пожежонебезпечних приміщеннях, в яких за чинними правилами електропроводка в стальних трубах не обов'язкова.

Короби для схованої проводки рекомендується використовувати під час монтажу мереж живлення та групових мереж освітлення в приміщеннях зі стелями із негорючих матеріалів та для захисту цих мереж від механічних пошкоджень в цехах з великою кількістю дрібних електроприймачів, що потребують розгалуження мережі напругою до 1000 В та проводів перерізом до 150 мм² і кабелів до 16 мм². Прокла­дання проводок в коробах заборонене в сирих і особливо сирих приміщеннях, з хімічно активним середовищем і у вибухонебезпечних зонах. Короби прокладають так, щоб в них не накопичувалася вологість, в тому числі і від конденсації повітряної пари. Щоб запобігти пошкодженню ізоляції жил проводів і кабелів, поверхня коробів по­винна бути без задирок, гострих кромок й інших дефектів.

До номенклатури коробів входять готові для складання еле­менти, що забезпечують утворення траси з необхідними поворотами та розгалуженнями в горизонтальній і вертикальній площи­нах: прямі, трійникові, хрестоподібні, кутові, перехідні, приєдну­вальні секції; затискачі, торцеві заглушки.

Пряма секція (рис. 12, а) призначена для прокладання прово­док на прямих ділянках траси. Довжина коробів 2—3 м.

Трійникову (рис. 12, б) та хрестоподібну (рис. 12, в) секції застосовують для розгалуження траси на три або чотири напрямки.

Кутова секція (рис. 12, г) призначена для зміни напрямку траси в горизонтальній площині вгору і вниз, а кутова секція (рис. 12, д) — вгору. Аналогічну кутову секцію застосовують для зміни напрямку траси вниз.

Рис. 12. Елементи коробів

Перехідна секція (рис. 12, є) призначена для переходу траси з одного розміру на інший внаслідок різного перерізу на кінцях секції; приєднувальна секція (рис. 12, є) — для входу в електро­технічні пристрої.

Затискач (рис. 12, ж) застосовують для фіксації проводів і кабелів усередині короба при вертикальному прокладанні провод­ки, а торцеві заглушки (рис. 12, з) — для закривання торця ко­роба.

Короби прокладають в будь-якому просторовому положенні. їх закріплюють до стін, перекриттів, колон, ригелів, ферм та інших будівельних конструкцій. З'єднання коробів здійснюється болта­ми із забезпеченням при цьому надійного електричного кола за­землення. Відстань між точками кріплення проводів на прямих ділянках траси не повинна перевищувати 3 м. Допоміжні кріплення проводів необхідні на поворотах траси, розгалуженнях і при обході перешкод.

Проводи та кабелі в коробах укладають пучками (до 12); при цьому сума перерізів проводів і кабелів, розрахованих за їх зовніш­німи діаметрами, не повинна перевищувати 40% площі попереч­ного перерізу короба, на прямих ділянках траси кріплення проводів і кабелів не обов'язкове. їх кріплять на вертикальних ділянках траси і при розміщенні коробів кришками донизу, а також на розгалуженнях і поворотах траси. Для кріплення проводів і кабелів використовують накладні скоби, перфоровану монтажну стрічку з кнопками та інші кріпильні вироби.

У місцях виходу проводів і кабелів, щоб запобігти пошкод­женню їх ізоляції, встановлюють пластмасові втулки типу В.

Відгалуження до електроспоживачів виконують у гнучких вво­дах, перфорованих монтажних профілях, пластмасових трубах, а іноді й у полівінілхлоридних трубках.

Змонтовані короби з торців закривають заглушками. Короби використовують як заземлюючі провідники. Для заземлення кожну магістраль коробів приєднують стальною полосою перерізом не менше як 40x2 мм до мережі заземлення в двох точках з протилеж­них боків магістралі й додатково на кінцях кожного розгалуження.

Операції, що виконуються у МЕЗ для підвищення монтажної готовності проводки на лотках і коробах, можна поділити на чотири групи:

1) складання лотків та коробів у блоки;

2) заготовлення проводів і кабелів;

3) заготовлення пучків проводів і кабелів;

4) бухтування та складання проводів і кабелів.

Блоки складають з елементів лотків і коробів заводського виготовлення. Потім блоки маркують. Заготовлення проводів і кабелів починають з нарізання їх за певними розмірами. Знімають ізоляцію з кінців проводів і кабелів, скручують їх, зварюють, ізолюють місця з'єднання і встановлю­ють відгалужувальні затискачі. Після виготовлення пучків про­водів виконують "продзвонювання" багатожильних проводів і кабелів, маркують їх жили та пучки. Заготовлені проводи і кабелі змотують в бухти й укладають в контейнери та транспортують на місце монтажу.

Контрольні запитання

1. Коли використовується електропроводка в коробах?

2. З яких елементів збирають короби для проводки?

3. Які основні вимоги до проводок у коробах?

4. Які проводи і кабелі прокладають у коробах?

5. Як прикріплюють короби?

6. Як виконують відгалуження до електроприймачів?

7. Що входить до номенклатури коробів?

10. Електропроводка в каналах будівельних конструкцій

Канальна система електропроводок широко застосовується у великопанельних, каркасопанельних і великоблокових сучасних будівлях.

Конструкція каналів повинна забезпечувати можливість повної або часткової заміни проводів у період експлуатації. Канали під­готовляють у панелях, перегородках, балках або пустотах пане­лей, зумовлених їх конструкцією. Для електропроводки викорис­товують проводи АППВ, АППВС, АПН, АПВ, АПР, і з полівінілхлоридною ізоляцією для квартирних дзвінків.

При виготовленні будівельних елементів передбачають канали для проводів, ніші, гнізда, наскрізні проходи тощо.

Діаметри каналів для прокладання проводів виготовляють такими, щоб вони дорівнювали 1,1 діаметра стальних труб (для відповідних проводів), довжина каналу між протяжними нішами не повинна перевищувати 8 м. Товщина захисного шару над кана­лом не повинна бути меншою 10 мм.

Система каналів після монтажу будівельних конструкцій дає змогу отримати неперервний канал для прокладання електричних мереж (рис. 13).

Канали в окремих пане­лях і плитах стикують між собою за допомогою з'єдну­вальних ніш напівкруглої форми радіусом 70 мм.

Для охорони ізоляції про­водів від пошкоджень кана­ли повинні мати гладку по­верхню без напливів і гос­трих граней. Переріз кана­лів перевіряють калібром, діаметр якого становить 0,9 проектного діаметра кана­лу. При збереженні чи транс­портуванні будівельних кон­струкцій, щоб запобігти попаданню в них сторонніх предметів, канали закривають пробками.

Улаштування каналів повинно забезпечувати можливість по­вної або часткової заміни проводів під час експлуатації.

В одному каналі допускається прокладати не більше 3—8 про­водів перерізом 1,5—2,5 мм² з діаметром каналу відповідно 15, 20, 25 мм, і 4—6 проводів перерізом 4 мм² при діаметрі каналу відпо­відно 20 і 25 мм. В одному каналі будівельної конструкції допус­кається сумісне прокладання декількох ліній, що складаються із кількох груп від одного вводу освітлення зі спільною кількістю проводів у каналі не більше 8.

Затягують проводи тільки за напрямом осі каналу. Зусилля затягування не повинно перевищувати 20 Н на 1 мм² сумарного перерізу всіх жил.

Рис. 13. Приклад виконання каналів у залізобетонних панелях перекриття (а) та стінній панелі (б)

Вимикачі та штепсельні розетки, що встановлюють відкрито, кріплять у гніздах панелей під час їх виготовлення та з'єднують з каналами. При виготовленні залізобетонних панелей в їх гніздах або отворах виконують пальцеві заглиблення, в яких розпірними лапками закріплюють вимикач чи штепсельну розетку. В панелі виготовленій зі шлако- і керамзітобетону, де безпосереднє закріп­лення розпірними лапками або універсальними розпірними скоба­ми не забезпечує надійного кріплення вимикачів і штепсельних, розеток, замоноличують металеві циліндри з рифленнями, в яких розпірними лапками закріплюють вимикач або розетку.

Штепсельні розетки приєднують до стінної панелі спеціальними гвинтовими затискачами або електрозварюванням з подальшим ізолюванням ковпачками. Затискачі дають змогу приєднувати розетку без розрізання жили. Вони мають корпус із пластмаси, що не потребує додаткової ізоляції.

Для влаштування вимикачів, перемикачів і штепсельних розе­ток випускають спеціальні коробки Л90УХЛ і Л91УХЛЗ, а для установки з двох боків панелі — У92УХЛЗ.

Щоб підвісити світильники, використовують спеціальні гаки, які встановлюють у пустотах перекриттів, а отвори для виходу гаків і проводів закривають знизу пластмасовими кришками. На­дійне кріплення гаків перевіряють спеціальною штангою.

Контрольні запитання

1. Де використовують канальні електропроводки, в чому поля­гають їх переваги і недоліки?

2. Як з'єднують канали між собою?

3. Як встановлюють вимикачі та штепсельні розетки при ка­нальній проводці?

4. Як виконують з'єднання і розгалуження проводів при ка­нальній проводці?

5. Як прикріплюють світильники до канальної електропроводки?

11. Електропроводка в електротехнічних плінтусах і наличниках

Прокладати проводи в електротехнічних плінтусах і налични­ках найдоцільніше в житлових будинках, які зводять з уніфіко­ваних конструкцій і об'ємних елементів.

Застосування електротехнічних плінтусів і наличників дає змо­гу зменшити кількість каналів, спростити виробництво будівельних виробів (панелей, стін, перекриттів) змінити розміщення штепсель­ної розетки, телевізора, телефону, приймача радіотрансляційної мережі.

Електротехнічний плінтус — це короб з кришкою, в якому пе­редбачено кілька відділених рівнів (полиць), призначених для прокла­дання проводів різних мереж освітлення, телебачення, телефону та радіомовлення.

Останнім часом випускають кілька типів електротехнічних плінтусів. На рис. 14 показано пластмасовий суміщений елек­тротехнічний плінтус, який складається з основи 1 і двох кришок 2. Основа має п'ять пустот. У дві верхні пустоти вкладають про­води групової електричної мережі, у три нижні — проводи ра­діотрансляції, телефону та телевізійний кабель. Для запобігання взаємних електрозавад проводи відокремлюють.

Рис. 14. Суміщення електричного плінтуса (а) та наличника (б)

Електротехнічний наличник (рис. 14, б) складається з основи 1 і кришки 2. Основа може мати чотири відділення для прокла­дання проводів електричної мережі, радіотрансляції, телефону і телевізійного кабелю.

Електротехнічний наличник виконує зразу дві функції: деко­ративного оформлення коробки дверей і прокладання проводів та прокладання проводів електричних і слабкострумових мереж. Електротехнічний наличник біля підлоги через спеціальну короб­ку з'єднується з електротехнічним плінтусом.

Кріплення електротехнічних плінтусів виконують кількома спо­собами:

1) пристрілюванням за допомогою будівельно-монтажного піс­толета. Цей спосіб найбільш продуктивний і найменш трудоміст­кий, але при неправильному виборі потужності заряду можна зруй­нувати основу плінтуса;

2) приклеюванням на попередньо підготовлені будівельні ос­нови. Спосіб трудомісткий і потребує чіткого дотримання основ­них технологічних вимог, невиконання яких призводить до відклеювання плінтуса від будівельної основи;

3) прикріплення цвяхами до дерев'яної основи підлоги (най­менш трудомісткий спосіб);

4) за допомогою металевих скоб, які закладають у шов між плитою перекриття та стінною панеллю під час монтажу будівлі, до яких після певної готовності приміщень закріплюють плінтус. Недолік цього способу — допоміжні витрати металу на встанов­лення металевих скоб;

5) за допомогою дюбелів, що встановлюють в отвори, просвердлені в стінній панелі з певним кроком;

6) за допомогою дерев'яних оцупків, що закладають у нижню частину стінних панелей на деякій відстані один від одного під час виготовлення будівельних конструкцій на заводах, до яких потім закріплюють цвяхами плінтус.

Контрольні запитання

1. Де використовується електропроводка в електротехнічних плінтусах і наличниках?

2. Що таке електротехнічний плінтус?

3. З чого складається електротехнічний плінтус?

4. Яка конструкція електротехнічного наличника і для чого він служить?

5. Як виконують кріплення електротехнічних плінтусів?

12. Електропроводка на струнах

Електропроводка на струнах використовується для прокладан­ня проводів по бетонних, залізобетонних, цегляних, керамічних та металічних основах у цехах, службових приміщеннях, коридорах і підвалах виробничих споруд, підвальних приміщеннях житлових будинків, а також для магістральних, розподільних і групових ліній в освітлювальних і силових мережах напругою до 380 В змінного струму всередині та ззовні приміщень.

У струнних проводках, на відміну від тросових, проводи та кабелі підвішують до стального (струни) дроту, яку встановлюють впритул до будівельних основ проміжними і кінцевими кріпленнями. Діаметр несучої струни залежить від її довжини, перерізу та кількості закріплених на ній жил проводів і кабелів: при перерізі жил 2,5 мм² рекомендується діаметр струн 2 мм, найбільша відстань між анкер­ними кріпленнями — 20 мм при двох жилах, що підвішуються на одній струні, і 5 м на двох спарених; при перерізі жил 4—6 мм² рекомендований діаметр струни — 3 мм, найбільша відстань між анкерними кріпленнями — 40 м при двох жилах, що підвішені на одній струні, і 5 м на двох спарених і т. д.

Підготовку під струнну проводку виконують після розмітки, коли відмічені місця встановлення розподільних пунктів, світильників, вимикачів, штепсельних розеток, розгалужувальних коробок, кутових і проміжних кріплень струн та ін. (рис. 15).

Рис. 15. Струнна електропроводка: 7 — підвішування проводки до струни, що закріплена на перекритті; 2—6 — кріплення струни (до коробки перекриття, виступів стіни, виступів стін і впритул; до стін впритул; здвоєної до рівної основи)

Монтаж відбувається в дві стадії. На першій стадії виконують пробивні роботи і кріплення струн, світильників, установочних виробів та апаратів. Якщо оздоблювальні роботи в приміщенні закінчені, натягують і закріплюють струни. На другій стадії уста­новлюють вироби й апарати, світильники, підвішують і прикріплюють проводи та кабелі, виконують з'єднання в коробках, монтують заземлюючі перемички і під'єднують електропроводку до мережі живлення.

Струну прикріплюють до будівельної основи кінцевими анкер­ними пристроями за допомогою натягувальних пристроїв. Проміжні кріплення струн виконують через кожні 10—15 м за допомогою в'язального дроту, скобами, розпірними дюбелями і шурупами.

Проводи і кабелі прикріплюють до струни стальною смужкою, перфорованою стрічкою з кнопкою, стальною смужкою з пряж­кою або спеціальними підвісками для кабелів.

Розгалужувальні коробки прикріплюють до струни стальною смужкою з "вусиками", перфорованою стальною монтажною смуж­кою гвинтом і гайкою, стальною смужкою і пряжкою.

Струни заземлюють у двох точках — на початку і в кінці лінії. На лінії з заземленим нульовим проводом заземлення виконують перемичками з ізольованого проводу з мідною або алюмінієвою жилами перерізом відповідно 1,5 і 2,5 мм². Один кінець перемички приєднують у крайніх коробках до нульового проводу, а другий її кінець — до струни затискачами. У місцях встановлення затискачів струну ретельно закріплюють з використанням електротехнічного плінтуса і наличника. Корпус світильника заземлюють гнучким мідним ізольованим прово­дом-перерізом 1,5 мм², що приєднаний з одного боку до нульового проводу в розгалужувальній коробці, а з іншого до заземлюючого бо­лта на корпусі світильника.

На рис. 16 показаний план квартири житлового будинку з груповою елект­ричною мережею, де для мон­тажу електропроводки використовуються

електротехнічні плінтус і наличник. Увід електричної мережі в квартиру від сходової розподільної шафи виконують у каналі коридорної плити. Групову лінію верхнього освітлення прокладають у каналах плит перекриття та внутрішніх стін до світильників, установлених на стелях, і до вимикачів, встановлених на стінах біля дверей. Групові лінії штепсельних розеток через вертикальний канал стіни опуска­ють до електротехнічного плінтуса. Подальший розподіл електро­енергії йде до штепсельних розеток.

Контрольні запитання

1. Які вимоги ставляться до несучих струн?

2. Як прикріплюють струни до несучих основ?

3. Як прикріплюють проводи до струни?

4. Як виконують з'єднання і розгалуження проводів?

5. Як виконують заземлення струнних проводок?

6. Як установлюють світильники на струнних проводках?

7. Як організовують монтаж струнних проводок у сучасних умовах?

13. Модульна електропроводка

Силова електропроводка в підлозі (модульна електропровод­ка) використовується у виробничих приміщеннях з нормальним середовищем, де передбачається велика щільність, часткова заміна та зміна розміщення технологічного устаткування.

Модульна електропроводка повинна забезпечувати надійне і безпечне обслуговування електроприймачів, що знаходяться в будь-якому місці цеху, передбачати можливість перестановки стру­моприймачів без суттєвих змін конструкції мережі, а також по­шкодження підлоги.

Магістралі проводки прокладають у стальних водогазопро­відних легких трубах діаметром 1,5 проводами перерізом до 35 мм² паралельно, на відстані 3 м один від одного і від стін, або на відстані 1,5 м від осей колон симетрично до них в одному напрям­ку вздовж прольоту корпуса. На магістральних лініях кожні 2—3 м установлюють розгалужувальні коробки. Під час улаштування на першому поверсі коробки розміщують у бетонній заготовці, яку заливають цементною стяжкою, а зверху полімерцементом. При улаштуванні на верхніх поверхах коробки укладають безпосеред­ньо на залізобетонну плиту перекриття, засипають шлаком, а потім заливають цементною стяжкою і полімерцементом. Магістраль підводять до коробки, від якої відходять розгалуження. Якщо хоч одне розгалуження не використовують, то воно закривається гер­метичною заглушкою. Відгалуження до струмоприймача викону­ють металорукавом через подвійний ніпель, прямий кутник або подвійний ніпель і пряму муфту. Відгалуження від магістральних проводів виконують за допомогою спеціальних затискачів, а відгалуження заземлення — нульовим проводом через спеціальний затискач.

На розгалужувальну коробку можна встановлювати розподільну колонку, яку прикріплюють до неї замість кришки через ґумову прокладку. Колонка складається зі штепсельного з'єднання, автоматів, рубильників і запобіжників. Якщо між верстатом і ко­лонкою є прохід, то по підлозі прокладають гнучкий металорукав, захищений зверху швелером або стальною трубою. При відсутності проходу між верстатом і колонкою гнучкий металорукав вільно висить між колонкою і ввідною коробкою верстата.

Велику кількість проводів прокладають під підлогою у бага­токанальних стальних коробах зі знімними кришками, що розміщуються на рівні чистої підлоги або в її каналах. Короби, що розміщують під підлогою, дають змогу: прокладати багато суміщених мереж керування, автоматизації і зв'язку з силовими мережами електроустаткування; виконувати розгалуження (кожні 0,5 м) через кришку коробів; прокладати проводи в усіх виробни­чих приміщеннях (крім вибухо- і пожежонебезпечних, запорошу­ваних і з хімічно активним середовищем); установлювати безпосе­редньо на них технологічне устаткування. Короби виготовляють у вигляді прямих, кутових, трійникових і хрестових секцій.

У коробах без перегородок вздовж каналу проводи розгалу­ження приєднують до магістральних через розгалужувальні затискачі та виводять через патрубки, приварені до кришки. Криш­ку прикріплюють до кутової рейки каналу штирями і ущільнюють Гумовою прокладкою. Проводи слабкострумних електропроводок підводять до електроприймачів окремо. Короби з роздільною пе­регородкою по всій довжині використовують при одночасному прокладанні силових і слабкострумних мереж. Перегородку вико­нують зі сталі, гетинаксу або текстоліту. Проводи силової мережі з розгалужувальними затискачами прокладають в одній частині короба, а слабострумні кабелі — пакетом в іншій.

Контрольні запитання

1. Що таке модульна електропроводка?

2. Де використовується модульна електропроводка?

3. Яким вимогам повинна відповідати модульна проводка?

4. Яка конструкція модульних проводок?

5. Що використовують замість стальних труб при модульних електропроводках?

6. Як під'єднують електрообладнання до розподільних коло­нок і коробок?

7. Як одержують живлення модульні електропроводки?

14. Електропроводка у стальних трубах

Труби в електропроводках використовують для захисту про­водів від механічних пошкоджень, а також для захисту ізоляції проводів від дії хімічно активного середовища.

Залежно від призначення електропроводок і навколишнього середовища використовують стальні та пластмасові труби. Стальні труби поділяються на водогазопровідні звичайні, водогазопровідні легкі, та тонкостінні електрозварювальні.

Водогазопровідні легкі труби застосовують при відкритому прокладанні в сухих і вологих приміщеннях без ущільнення місць з'єднання труб і вводів коробки, та у разі схованого прокладання в сухих і вологих прміщеннях, на горищах, в фундаментах та інших будівельних елементах зі з'єднанням труб стальними муфтами та ущільненням місць вводу в коробки. У вибухонебезпечних зонах і приміщеннях водогазопровідні легкі труби використовувати забо­ронено. Тут застосовують тільки водогазопровідні звичайні тру­би.

Тонкостінні електрозварювальні труби використовують при відкритому прокладанні в сухих і вологих приміщеннях без ущільнення місць з'єднання труб і вводів в коробки, та у разі схованого прокладання в сухих і вологих приміщеннях. Проводку в цих трубах виконують також при відкритому та схованому прокладанні в жарких, запорошуваних, пожежонебезпечних приміщеннях і на горищах зі з'єднанням труб стандартними сталь­ними муфтами з нарізкою й ущільненням місць з'єднання труб і вводів у коробки.

У всіх випадках стальні труби слід використовувати тоді, коли не допускається прокладання проводів і кабелів без труб або об­межується використання неметалевих труб.

Останнім часом з урахуванням економічних міркувань стальні труби замінюють пластмасовими (поліетиленовими, поліпропі­леновими, вініпластовими), які мають високу корозійну стійкість, вологостійкість, гладку поверхню, достатню механічну міцність.

Поверхня труб має бути такою, щоб не пошкодити ізоляцію при затягуванні проводів, а всередині і ззовні — антикорозійне покриття. Труби, що прокладаються в приміщеннях з хімічно ак­тивним середовищем, покривають стійкою фарбою. У трубах про­кладають проводи з бавовняною ізоляцією, просоченою антигниючим розчином, а також проводи і кабелі з полівінілхлоридною або найритовою ізоляцією. В місцях виходу проводів зі стальних труб слід встановлювати ізоляційні втулки. Відстань між протяж­ними коробками не повинна перевищувати 75 м на прямих ді­лянках, 50 м при одному вигині, 40 м при двох і 20 м при трьох вигинах. Проводи і кабелі в трубах повинні лежати вільно, без натягу. Забороняється виконувати трубні траси, що мають понад три прямі кути. Трубні траси прокладають з нахилом в бік про­тяжних коробок так, щоб усередині труб не накопичувалась воло­га від конденсації пари.

Електропроводку в трубах виконують в дві стадії. При схованій проводці труби прокладають по найкоротшій відстані, а при відкритій — дотримуються архітектурних ліній приміщення. На першій стадії монтажу трубних проводок розмічають трасу і вста­новлюють кріпильні деталі. Після цього проводять точні заміри ниток траси, складають детальний ескіз з вказівкою всіх розмірів, необхідних для заготовки блоків розводки труб в МЕЗ на технологічній лінії. До заготовельних операцій входять: складу­вання труб, очищення, фарбування, сушіння, різання, знімання фасок, накатування різьби, вигинання та складання труб у пакети і блоки, комплектування, маркування та складання готових елементів і вузлів трубних трас.

Інколи труби у вузли і блоки комплектують зі стандартних елементів, якими є прямолінійні відрізки труб, з різьбою на кінцях, довжиною 200; 300; 400; 500; 600; 700; 800; 900; 1000; 1300; 1900 мм і коліна з кутом повороту 90; 105; 120; 135; 150°. Крім прямо­лінійних відрізків і колін нормалізовані також радіуси повороту труб: для одиничних труб діаметром 1/2 — 3/4 —200 мм, для труб діаметром I^й — 3" — 800 мм або в крайньому випадку 400 мм. Практика показує, що метод попередніх замірів має перевагу над методом стандартних колін.

На другій стадії монтажних робіт елементи трубної проводки, одержані з майстерні, встановлюють на підготовлені місця і затя­гують у них проводи. На підлозі і міжповерхових перекриттях труби на опорних поверхнях прокладають вільно, без закріплення. У фундаментах під машини і під технологічне устаткування труби чи пакети труб в необхідних у ході прокладання точках прикріплюють до опалубки або арматури скобами чи дротом. Водогазопровідні труби можна кріпити за допомогою електрозва­рювання. При відкритій прокладці труб у стінах, стелях або будівельних конструкціях їх закріплюють на опорних поверхнях скобами на дюбелях. Доцільно монтувати їх на П-подібних сталь­них скобах, які пристрілюються до опорних поверхонь будівельно-монтажним пістолетом, закріплюючи водогазопровідні труби елек­трозварюванням (але не у вибухонебезпечних приміщеннях), при цьому не допустиме пропалювання труб і пошкодження опорних конструкцій електродугою. Тонкостінні труби слід кріпити скоба­ми. Найбільша допустима відстань між точками кріплення труб і опорними поверхнями при горизонтальній і вертикальній прокладці 2,4—3 м залежно від діаметра труб. Приклади способів кріплення сталевих труб показані на рис. 3.17.

Затягування проводів (АПРТО, АПВ, АПР, АПРВ) і кабелів (АВРГ, АНРГ) здійснюють за допомогою стальної стрічки з куль­кою або стального дроту з петлею на кінці (замість кульки). Пе­ред затягуванням проводи ретельно виправляють і протирають тальком. При затягуванні великих перерізів, коли потрібні великі зусилля, використовують ручні лебідки.

Особливості монтажу сталевих тонкостінних труб. Стальні тонкостінні труби з товщиною стінок не менше 1,5 мм використо­вують у сухих і вологих приміщеннях, при відкритому прокладанні без ущільнення стиків труб і коробок, при схованому прокладанні (в стінах, перекриттях, фундаментах) з ущільненням стиків. їх не можна використовувати в сирих, особливо сирих, вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях, у приміщеннях з хімічно активним середовищем, у зовнішніх установках, а також в ґрунті. Стальні тонкостінні труби не можна використовувати як нульові робочі проводи.

Рис. 17. Приклади кріплення сталевих труб: а — на стіні; б — на стелі; в — кріплення спеціальними скобами „

Мала товщина стінок тонкостінних труб, наявність усередині та вздовж шва напливів від зварювання, відхилення їх перерізу від точної геометричної форми круга створює низку ускладнень під час обробки та монтажу. На тонкостінних трубах не можна вико­ристовувати нормальну газову різьбу як на водогазопровідних трубах. Згинання труб вимагає використання спеціальних прийомів аби позбутися їх вм'ятин. Для електрозварювання необхідно точно підбирати електроди і величину зварювального струму, тому що є небезпека появи напливів, які при затягуванні проводів можуть пошкодити ізоляцію.

Рис. 18. Способи з'єднання сталевих тонкостінних труб:

а — манжетою з клиноподібною обоймою; б — манжетою на гвинтах; в — муфтою з накатаною різьбою

Для з'єднання труб без ущільнення їх стиків використовують клинові (рис. 18, а) і гвинтові (рис.18, 6) манжети або гільзи із відрізків труб, які насаджують на кінці з'єднувальних труб і при­варюють до них електрозварюванням; в цьому випадку з'єдну­вальні та розгалужувальні коробки повинні мати патрубки для приєднання до них труб. Для з'єднання труб між собою та з ко­робками ущільнюючими стиками служать манжети із відрізків труб з суцільним приварюванням, дрібною метричною або нака­таною різьбою (рис. 18, в) або спеціальні накидні гайки, які за­безпечують ущільнення стику. Для згинання тонкостінних труб у звичайних трубозгинальних верстатах чи ручних трубозгиначах встановлюють сектори та ролики, які точно відповідають діаметру труби, яку згинають. Інакше труба буде мати вм'ятини у місці згинання.

Особливості монтажу проводки в сталевих трубах у вибухонебез­печних приміщеннях. У вибухонебезпечних приміщеннях труби заг­либлюють у бетонні підлоги не менше ніж на 20 мм. Довжина відкрито прокладуваних трубопроводів максимально скорочується.

Для запобігання накопиченню вибухонебезпечного пилу на трубах і конструкціях труби прокладають в один шар з проміжком між ними, а також між трубою і стіною не менше ніж 20 мм; конструкції для кріплення труб використовують з малими гори­зонтальними поверхнями.

Електротехнічні трубопроводи розміщують нижче або вище від технологічних трубопроводів. У сирих приміщеннях трубопрово­ди прокладають з нахилом в напрямку з'єднувальних і протяжних фітінгів та коробок, а в особливо сирих приміщеннях і ззовні — в напрямку водозбірних трубок. У сухих і вологих приміщеннях нахил роблять в напрямку фітінгів та коробок там, де може утво­рюватися конденсат.

Рис. 19. Прохід трубопроводів у вибухонебезпечних приміщеннях:

а — через тонкі перегородки, що піддаються вібрації;

б — через перегородки товщиною до 100 мм; 1 — сталева плита

Труби, що виходять з вибухонебезпечних приміщень, у місцях проходу через стіни і міжповерхові перекриття зачиняють так, як показано на рис. 19. Труби між собою, а також з ввідною арма­турою машин, апаратів, світильників і т.д. (рис. 20) з'єднують на різьбі з підмотуванням пенькової пряжі, просоченою оліфою.

Місця приєднання трубопроводів до машин, апаратів, світильників повинні допускати заміну машин, апаратів й інших пристроїв без демонтажу трубної проводки. За необхідності ці приєднання виконують на згонах з контрагайками. Вводи проводів і кабелів виконують у вигляді трубчастих або коробчастих окінцювачів або у вигляді ґумовотканинних рукавів.

Рис. 20. З'єднання сталевих труб в ущільненому трубопроводі: а — між собою; б— з апаратом; А — схема складання трубопроводу; 1 — контр­гайка; 2 — муфта

У місцях переходу трубопроводів із вибухонебезпечних приміщень вищих класів у вибухонебезпечні приміщення нижчих класів установлюють розподільні ущільнюючі фітінги, заповнені ущільнюючими замазками і мастиками.

У вибухонебезпечних приміщеннях прокладають проводи тільки з мідними жилами. З'єднання і окінцювання проводів і кабелів виконують опресуванням, зварюванням і паянням.

Контрольні запитання

1. Де використовують проводки в сталевих трубах?

2. Як з'єднують сталеві труби між собою і з розгалужувальними коробками?

3. Як прокладають проводи в сталевих трубах?

4. Як кріплять сталеві труби?

5. Які особливості монтажу сталевих труб у вибухонебезпеч­них приміщеннях?

15. Електропроводка в неметалевих трубах

Електропроводка в неметалевих трубах використовується в сухих, вологих, сирих, особливо сирих і запрошуваних приміщеннях, у приміщеннях з хімічно активним середовищем і в зовнішніх електропроводках, а також в агресивному ґрунті для захисту кабелів.

Основними видами пластмасових труб є вініпластові, поліети­ленові та поліпропіленові.

Поліетиленові та поліпропіленові труби дають змогу викори­стовувати в різних середовищах для прихованого прокладання в негорючих основах, у підлогах і фундаментах, в агресивному ґрунті, а також у будівлях масової забудови висотою 10 поверхів і вище, в обчислювальних центрах. Вініпластові труби мають знач­но менші обмеження ніж поліетиленові та поліпропіленові.

У цілому неметалеві труби заборонено використовувати в приміщеннях, в яких максимальна температура навколишнього середовища перевищує 60°С, а також у гарячих цехах (ливарних, ковальсько-пресових та ін.).

При виконанні проводок у неметалевих трубах необхідно дот­римуватися наступних вимог.

1. Прокладати пластмасові труби слід при температурі повітря не нижче -20°С і не вище +60°С.

2. Труби в фундаментах укладати тільки на горизонтально утрамбований ґрунт або на шар бетону.

3. Товщина бетонного розчину при їх замоноличуванні в підлогах не повинна бути меншою 20 мм.

При виході неметалевих труб на стіни в місцях їх можливого механічного пошкодження труби захищають металевими конструкціями на висоті до 1,5 м.

Для монтажу прямих ділянок траси використовують труби довжиною 3000 мм і діаметром 20, 25, 32, 40 і 50 мм.

Пластмасові труби з'єднують між собою за допомогою муфт (рис. 21, а, б) або ж розтрубами, вініпластові — клеєм, а поліетиленові та поліпропіленові — зварюванням чи гарячою обсадкою в розтрубах II (рис. 22). Муфти з'єднують прямі ділянки труб, а також прямі відрізки труб зі стандартними косин­цями (рис. 21, в). Поліетиленові труби з'єднують між собою муфтами за допомогою зварювання (рис. 21, г), оскільки полі­етилен погано склеюється.

Для безмуфтового з'єднання пластмасових труб (рис. 21, д) на одному з їх кінців випресовують розтруб такого ж розміру, що й розтрубні муфти.

Рис. 21. З'єднання пластмасових труб

Рис. 22. Розтрубна муфта

Повороти траси трубопроводу під кутом 90 і 135°С виконують спеціаль­ними з'єднувальними кутни­ками різного радіуса згину. З'єднання і окінцювання проводів виконують у про­тяжних коробках двох типів — для чотирьох і восьми труб.

При відкритому прокладанні труби прикріплюють трубними кліцами, які, в свою чергу, прикріплюють до будівельної конструкції гвинтами або шурупами через кожні 500, 700, 900, 1100 і 1300 мм при діаметрі труб відповідно 20, 25, 40, 50 мм. Кріплення повинні забезпечувати вільне поздовжнє переміщення труб під час їх лінійного розширення або стискання від зміни температури навколишнього середовища.

При схованому прокладанні труби укладають у борозни на відстані не менше 10 мм одна від одної і закріплюють дротом, дерев'яними планками або приморожуванням алебастровим роз­чином через кожні 700—800 мм, а потім оштукатурюють мокрою штукатуркою. Перед укладанням та закріпленням труби вводять у коробки, борозни з'єднують і труби заштукатурюють. При прокладанні в підлозі труби замоноличують бетонним розчином, який не повинен виступати над ними більше як на 20 мм.

При виході пластмасових труб з підлоги приміщення або фун­даменту виконують захист від механічних пошкоджень стальним коробом, міцними кожухами або кутовою рейкою на висоту до 1,5 м.

Переходи трубної проводки з однієї стіни (стелі) на іншу здійс­нюють з'єднувальною кутниковою рейкою чи за допомогою ущіль­нювальної втулки, або патрубком спеціальної протяжної коробки.

На заводах будівельної індустрії під час виготовлення буді­вельних конструкцій у них замоноличують пластмасові труби (замість утворення каналів) зі з'єднувальними та установочними коробками для кріплення світильників і виробів.

Використання проводок у замоноличених трубах дає змогу підвищити заводську готовність будівельних конструкцій, сприяє підвищенню якості робіт, поліпшує міжквартирну ізоляцію, сприяє підвищенню рівня індустріалізації електромонтажних робіт, на­дійності та електробезпеці проводок під час їх експлуатації.

Закладними деталями при замоноличуванні є: установочні та універсальні коробки для вмонтовування вимикачів та розеток; коробки для виводу проводів до стельових світильників; відгалужувальні коробки для розміщення з'єднань і розгалужень проводів при переході проводки з панелей перекриття до стінної панелі та перегородки; втулки для проводів, ніші, гнізда, наскрізні проходи та інше.

Контрольні запитання

1. Де використовується електропроводка в неметалевих тру­бах?

2. Як виконують з'єднання, розгалуження та повороти про­водки в пластмасових трубах?

3. Як прикріплюють неметалеві труби при відкритому та схо­ваному прокладанні?

4. Де виконують з'єднання проводів у проводці в неметалевих трубах?

5. В чому переваги трубної проводки над канальною?

16. Зовнішні електропроводки

Електропроводки, що прокладаються по зовнішніх стінах бу­динків і споруд, а також між будинками на опорах (не більше чотирьох прольотів по 25 м кожний), називаються зовнішніми. Ці електропроводки можуть виконуватися проводами й кабелями і можуть бути відкриті та сховані.

До зовнішніх електропроводок належать також і вводи в будинки та споруди від повітряних ліній електропередач, що з'єднують розгалуження від цих ліній до внутрішньої електро­проводки, починаючи від ізоляторів, встановлених на зовнішній поверхні стіни чи даху будинку, до затискачів ввідного при­строю.

Якщо зовнішню електропроводку прокладають незахищеними ізольованими проводами, їх розміщують так, щоб вони були недоступні, на безпечній відстані для людей, наприклад, з балко­на, лоджії, тераси. Так, при горизонтальному прокладанні під покрівлею, балконом чи терасою ця відстань повинна бути не мен­шою ніж 2,5 м, над вікнами — 0,5 м, під вікнами і балконом — 1 м; при вертикальному прокладанні — не менше 0,75 м до вікна і 1 м до балкона. Проводи прокладають від землі на відстані не меншій 2,75 м.

Якщо проводи підвішують на опорах, біля будинків, то від­стань до балконів і вікон повинна бути не меншою 1,5 м при не­великому їх відхиленні. Якщо прольоти між опорами становлять до 6 м, то відстань між проводами повинна бути не меншою 0,1 м, при прольоті більше 6 м — не менше 0,15 м. В усіх випадках відстань від проводів до стін і опорних конструкцій не повинна бути меншою 50 мм.

Під покрівлями житлових, громадських будинків і глядацьких споруд не можна прокладати зовнішню електропроводку (ви­нятком є вводи у будинки і розгалуження до них). Вводи у бу­динки прокладають через стіни в ізоляційних трубках. Допус­кається виконувати ці вводи через покрівлі у стальних трубах, в торгових павільйонах, кіосках, пересувних будках й інших спо­рудах невеликої висоти, на покрівлях яких виключене перебу­вання людей. При цьому відстань від проводів до покрівлі по­винна бути не меншою 0,5 м. Зовнішня електропроводка по покрівлях житлових, громадських будинків та глядацьких спо­руд не допустима.

Проводи й кабелі в трубах, коробах і гнучких металевих рука­вах прокладають так само, як внутрішню електропроводку в си­рих і особливо сирих приміщеннях, причому в усіх випадках з ущільненням місця з'єднання та розгалуження.

Контрольні запитання

1. Яка електропроводка називається зовнішньою?

2. Якими проводами виконують зовнішні електропроводки?

3. Як змонтувати зовнішню електропроводку незахищеними ізольованими проводами?

17. Електропроводка на горищах будинків

Окрему групу становлять електропроводки на горищах будинків, до яких належать невиробничі приміщення між верхнім поверхом будинку або стелею і покрівлею споруди, що мають несучі конструкції з горючих матеріалів (наприклад ферми, стро­пила, балки тощо). Якщо в таких приміщеннях несучі конструкції виготовлені з негорючих матеріалів, їх не розглядають як горищні.

У горищних приміщеннях використовують як відкриту, так і сховану електропроводку. Відкриті електропроводки, виконані проводами і кабелями з мідними жилами, прокладають у трубах на будь-якій висоті, а виконані проводами і кабелями з алюмінієвими жилами — в стальних трубах або в стінах і пере­криттях, що не горять, а також у виробничих спорудах сільськогосподарського призначення з перекриттями, що горять. Стальні труби з'єднують між собою розгалужувальними коробка­ми і апаратами на різьбі, що запобігає проникненню пилу всере­дину електропроводки. Захищені проводи і кабелі прокладають по стінах і перекриттях, що горять або важко горять на будь-якій висоті; незахищені ізольовані одножильні проводи — на ізоляторах на висоті не менше 2,5 м (при прокладанні на висоті до 2,5 м проводи захищають від випадкового доторкання до них і механічних пошкоджень).

Сховані електропроводки прокладають у стінах та перекрит­тях із негорючих матеріалів на будь-якій висоті. Вимикачі, перемикачі та інші комутаційні апарати встановлюють за межами горищних приміщень. При монтуванні відкритих електропрово­док незахищені одножильні проводи прокладають на роликах і кліцах в сухих і вологих приміщеннях, а на ізоляторах і роликах великих розмірів — у приміщеннях усіх видів і при зовнішньому прокладанні. При цьому на роликах для сирих місць допускається використовувати електропроводку під покриттями, що запобігає попаданню на них дощу або снігу.

Незахищені двожильні скручені проводи прокладають на ро­ликах і кліцах у сухих приміщеннях; кабелі в неметалевій і металевій оболонках — безпосередньо по поверхнях стін, стель, на струнах, смугах та інших незахищених конструкціях у зовнішніх установках; незахищені та захищені одно- і багатожильні проводи й кабелі в металевій і неметалевій оболонках — на лотках і в коро­бах, а також безпосередньо по поверхнях стін, стель, на струнах, смугах та інших несучих конструкціях у приміщеннях усіх видів.

Спеціальні проводи з несучим тросом, незахищені та захищені одно- і багатожильні проводи й кабелі в металевій і неметалевій оболонках прокладають на тросах у приміщеннях усіх видів. Для прокладання в зовнішніх установках використовують тільки спеціальні проводи з несучим тросом або кабелі. Сховані елект­ропроводки слід замінити. Незахищені проводи можна замоноличувати в будівельні конструкції при їх виготовленні для сухих, вологих і сирих приміщень. Незахищені та захищені одно- і багатожильні проводи, а також кабелі в неметалевій оболонці прокладають у неметалевих трубах, виготовлених з матеріалу, що горить; у замкнутих каналах будівельних конструкцій, під штука­туркою і приміщеннях всіх видів і зовнішніх установках. Відкритими і схованими проводами можуть бути захищені і незахищені одно- і багатожильні проводи, кабелі в неметалевій оболонці, які прокладають у металевих гнучких рукавах, сталь­них трубах і коробах, а також ізоляційних трубах.

Контрольні запитання

1. Які електропроводки є горищними?

2. Як виконують відкриту електропроводку на горищі?

3. Як виконують сховану електропроводку на горищі?

4. Де встановлюються вимикачі та перемикачі при монтуванні електропроводки на горищі?

18. Монтаж освітлювальних шинопроводів

Призначення і конструкція освітлювального шинопроводу.

Мережі, що складаються із шинопроводів, найбільш досконалі з точки зору монтажу, експлуатації та промислової естетики. У таких мережах без їх вимикання безпечним є приєднання або від'єднання електроспоживачів, а також змінювання конфігурації мереж з мінімальними затратами часу, праці та матеріалів. Вико­ристання шинопроводів забезпечує повну індустріалізацію монта­жу електричних мереж.

Шинопровід — це стальний штампований короб з прокладеними в його середині мідними ізольованими проводами перерізом 6 мм? з пофазним їх пофарбуванням.

Шинопровід є комплектною електромережею, що складається з окремих секцій, з'єднаних між собою зварюванням, болтовими затискачами або штепсельним з'єднанням. і

Освітлювальні одно- і трифазні шинопроводи типу ШОС ви­користовують у чотирипровідних освітлювальних мережах напру­гою до 1 кВ у виробничих приміщеннях, а також в адмі­ністративних, побутових і громадських приміщеннях промисло­вих споруд.

Перевагою шинопроводів над електропроводами є: можливість перестановки світильників у разі зміни технологічного процесу; скорочення трудомісткості монтажних робіт; безпечність обслуго­вування; відповідність зовнішнього вигляду вимогам промислової естетики.

Освітлювальний шинопровід складається з прямих секцій різної довжини, кутових, гнучких, розгалужувальних штепселів, торце­вих заглушок, трійникових і ввідних секцій, стельових закріплень, кронштейнів, закладних гаків.

Прямі секції випускають довжиною 0,5, 1,5 і 3 м. В секціях 1,5 і 3 м через кожні 0,5 м передбачене вікно для штепсельного при­єднання однофазних споживачів без розгалужень.

Ввідні секції мають коробку з затискачами для приєднання її до джерела живлення; затискачі розраховані на подвійний номінальний струм шинопроводу, що дає змогу встановлювати коробку всередині лінії.

Гнучкі секції призначені для зміни напряму прокладання ши­нопроводу.

Гнучкі секції довжиною 1 і 1,6 м виконують у вигляді двох коротких ділянок шинопроводу зі штепсельною розеткою і вил* кою на одному кінці, з'єднаних проводами в металорукавах. У гнучкій секції ШОС73 ділянка довжиною 1,1 м виконана метало-рукавом, в якому прокладено чотири проводи перерізом 25 мм². Гнучкі секції використовують для переходу з однієї позначки на іншу, для обходів і поворотів, для переходів через температурні шви.

Ввідна секція має коробку із затискачами для приєднання до них алюмінієвих або мідних проводів перерізом до 50 мм². Ввідна секція призначена для приєднання освітлювального шинопроводу до лінії живлення.

Кутові секції забезпечують поворот шинопроводу в горизон­тальній площині.

Для установки шинопроводу використовують стойки та настін­ні кронштейни (для кріплення до стін і колон).

Торцеві заглушки служать для закріплення на кінцях шиноп­роводу.

Розгалужувальні коробки призначені для штепсельного приєднан­ня одно- і трифазних електроприймачів. У коробках установлені запобіжники на 25 А або автоматичні вимикачі на 25 А.

Штепсельне з'єднання прямих, кутових і ввідних секцій між собою забезпечується установкою на одному їх кінці штепсельної з'єднувальної розетки, а на іншому — кліц, що сполучають кінці проводів в чотириполюсний штепсель. З'єднання проводів секцій — штепсельно-гвинтове. Механічне з'єднання секцій виконують з'єднувальними муфтами. Електроприймачі приєднують до шиноп­роводу штепселями, які після відкривання кришок вставляють у вікна. Штепсель ШОС73 заряжається трижильним шнуром з жи­лами перерізом до 1 мм² для живлення однофазних споживачів. Для трифазних приймачів у штепсель вмонтовані п'ять контактів — три фазних, один нульовий і один заземлюючий, а також гачок, що фіксує штепсель у коробці шинопроводу. Наявність штепсель­ного з'єднання забезпечує приєднання додаткових світильників, а також їх зняття для ревізії та ремонту без вимикання всієї групи світильників.

Монтаж шинопроводів. Монтаж освітлювальних шинопроводів виконується індустріально в дві стадії: підготовка трас (встанов­люють несучі та підтримуючі конструкції, використовуючи в МЕЗ вузли, після чого виконують підвішування, встановлення та сти­кування секцій) і прокладка шинопроводів (затягування контакт­них гвинтів, кріпильних виробів і штепсельне приєднання світильників).

Підготовка траси до прокладки шинопроводів складається з розміточних, пробивних і кріпильних робіт. Розмітку виконують з дотримуванням нормованих відстаней: від опорних конструкцій до перекриттів — 700 мм, від опорних конструкцій до чистої підлоги — 2500 мм (в електротехнічних приміщеннях не нормуєть­ся). Відстань між шинопроводами і стінами або іншими буді­вельними конструкціями споруд повинна бути не меншою 50 мм для зручності знімання кришок, а також для кращого охолоджен­ня.

Після розмітки установлюють опорні конструкції на штирях, болтах та дюбелях.

Для кріплення шинопроводів користуються скобами, підвісами, хомутами, стойками й іншими кріпильними деталями. Шинопро-води можна прокладати по стінах, колонах, фермах, перекриттях, на коробах розподільних шинопроводів, тросах. Конструкції й троси для шинопроводів та світильників установлюють і прикріплюють після закінчення робіт з монтажу будівельних конструкцій споруди. Одночасно виконують монтаж вузлів лінії живлення.

Інша стадія монтажу включає піднімання, підвішування, сти­кування і закріплення шинопроводу; улаштування і приєднання світильників. Секції можна піднімати і встановлювати на опорні конструкції окремо або блоками. їх розміщують на підлозі в місцях, з яких вони будуть підніматися. Улаштування світильників виконують після завершення монтажу шинопроводу.

Шинопровід 5 (рис. 23) прикріплюють безпосередньо до стіни скобами 4. Світильник 1 установлюють на спеціальному крон­штейні 2, що закріплений на трубному держаку 3. До шинопроводу світильник приєднують двополюсними штепсельними розняттями і заземлюють контактом у пластмасовому корпусі 6. Штепсельні з'єднання вико­нують на прямих секціях через кожні 500 мм.

Шинопровід 7 (рис. 24) прикріплюють до попе­редньо натягнутого троса 2 хомутами 3 і тросовою підвіскою 6.

Рис. 23. Кріплення шинопроводу безпосередньо до стіни

Світильник 4 підвішують безпосередньо до шинопроводу хомутом 1 з гачком, а до нього при­єднують двополюсні штеп­сельні розняття 5 з заземлю­ючим контактом у пластмасовому корпусі.

Рис. 24. Кріплення шинопроводу до натягнутого троса

Шинопровід прикріплюють вздовж металевих ферм таким чином: встановлюють вздовж ферми анкерні пристрої і, до яких прикріплюють секції шинопро­воду 1 скобами 2 (рис. 25, а).

Світильник 6 монтують на трубному держаку 5, який затиска­ють двома хомутами в спеціальному закріпі 4, що закріплений на фермі. Шинопровід також можна прикріпити до металевої ферми анкерними пристосуваннями З з привареними до них закріпами 7 (рис. 25, б). Шинопровід підвішують до закріпа хомутом 8. Хо­мути використовують також для підвішування світильників без­посередньо до шинопроводу.

Рис. 25. Кріплення шинопроводу вздовж металевих ферм

Для кріплення шинопроводу впоперек залізобетонних ферм 2 використовують конструкцію 3 і спеціальний трос 4, який підтримує його захоплювачем 5. Світильник 6 прикріплюють до шинопроводу хомутами з гачком (рис. 26).

Рис. 26. Кріплення шинопроводу впо­перек залізобетонної ферми

Заземлення короба кож­ної секції здійснюють з'єднанням його з нульовим проводом у процесі виго­товлення секції, чим забез­печується заземлення всієї траси шинопроводу. Зазем­люючий контакт штепселя гарантує його з'єднання із заземленим коробом.

Контрольні запитання

1. Яка конструкція шинопроводу ШОС?

2. Де використовуються шинопроводи ШОС?

3. Які секції шинопроводів ви знаєте і для чого вони служать?

4. Які нормовані відстані встановлені для розмітки трас шинопроводів?

5. З яких елементів складаються шинопроводи?

6. Як монтують освітлювальний шинопровід?

7. Як приєднують і прикріплюють світильник до шинопроводу?

8. Як заземлюють елементи шинопроводу?

19. Перевірка, випробування та передача в експлуатацію

змон­тованих електропроводок

Виконавши монтаж електропроводок (перед тим як подати напругу в мережу), перевіряють правильність з'єднання схеми проводки зовнішнім оглядом і продзвонюванням мегометром. Одночасно перевіряють і стан ізоляції мережі.

Електричні характеристики виконаного заземлення перевіря­ють, вимірюючи опір заземлювального пристрою і повний опір петлі "фаза—нуль".

Існує декілька методів вимірювання опору заземлення. Основ­ними є метод амперметра-вольтметра і метод з використанням вимірювача заземлення. Методом амперметр-вольтметра опір за­землювача визначають за спадом напруги і величиною струму. Під час вимірювання опору одиночного заземлювача R_х зонд 3 і допоміжний заземлювач В повинні бути на відстані від нього, не меншій 20 і 40 м.

Живлення вимірювального кола здійснюється від мережі 220/127 В або від зварювального трансформатора.

Вимірюють опір заземлювача при від'єднаних магістралях за­землення. Опір заземлювача R_х визначається як відношення на­пруги до струму, які знаходять за показам амперметра і вольтмет­ра:

R_х=U_Х / І.

Опір заземлювача можна виміряти також безпосередньо за допомогою вимірювача заземлення — приладу типу МС-07. При­лад розміщують поблизу заземлювача і приєднують до нього за­тискачами I₁, і E₁ замкнутою перемичкою. Допоміжний заземлю­вач приєднують до затискача I₂, а зонд — до затискача Е₂. Жив­лення на петлю подається від зварювального або понижувального трансформатора, один вивід якого приєднують до заземленої нейтралі трансформатора, а інший до фазного проводу, який ближ­че до трансформатора, але за вимикальним апаратом.

Для утворення петлі "фаза—нуль" кінець відповідного фазно­го проводу в контрольованого устаткування металево з'єднують з корпусом, імітуючи замикання на корпус. Опір петлі визначають за формулою:

Z_п = U/I

де U — покази вольтметра, В; І — покази амперметра, А.

Вимірювання рекомендується здійснювати при максимально можливих значеннях струму.

Значення струму однофазного короткого замикання шукають за формулою:

I_к.з. = U/Z_п

де U— фазна напруга в мережі, В; Z— повний опір петлі "фаза— нуль", Ом.

Величина струму однофазного короткого замикання повинна перевищувати в три рази номінальний струм плавкої вставки або в 1,5 рази струм вимикання максимального розщеплювача авто­матичного вимикача.

Після перевірки оформляють приймально-здавальну технічну документацію, яка складається при виконанні монтажу, перевірок і випробувань.

Технічна документація

Документи загального характеру

1. Акт здачі електромонтажних робіт з додатками.

2. Відомість технічних документів.

3. Відомість змін і відхилень від проекту.

4. Відомість недоробок, що не перешкоджають експлуатації.

5. Відомість змонтованого електроустаткування.

6. Акт передачі приміщень під монтаж електроустаткування.

7. Акт приймання електроустаткування під монтаж.

Документи з електропроводок

1. Акт огляду каналізації і труб перед закриттям.

2. Протокол перевірки надійності кріплення світильників.

3. Протокол вимірювання опору ізоляції електропроводок перед вмиканням.

4. Протокол фазування кабелів і шинопроводів.

Контрольні запитання

1. Як можна виміряти опір заземлення?

2. Як визначають величину струму короткого замикання?

3. В чому полягає метод амперметр-вольтметра?

4. Які документи належать до документів загального призна­ні чення?

5. Якими документами користуються при здачі електропроводок в експлуатацію?

20. Техніка безпеки під час монтажу електропроводок

Крім загальних правил для всіх видів робіт під час монтажу електропроводок потрібно дотримуватися наступних правил техніки безпеки.

1. Борозни, отвори й ніші в цегляних і бетонних конструкціях слід пробивати в запобіжних окулярах. При цьому необхідно вжити заходів, щоб уникнути можливого травмування осколками людей, які проходять поблизу. Користуватися лише справним ручним і механізованим інструментом. Наскрізні отвори треба пробивати робочим інструментом довжиною, що перевищує на 200 мм товщину стіни або перекриття. Заборонено працювати механізованим інструментом з переносних драбин, а також натягувати з пересувних і розсувних дра­бин в горизонтальному напрямі проводи перерізом більше 4 мм².

2. Монтаж освітлення цеху з крана можна виконувати тільки тоді, коли краном не піднімають і не переміщують вантажі. Монтаж з крана цехових магістралей допустимий лише за наявності огорож кранових тролеїв й інших відкритих струмопровідних деталей крана, що перебувають під напругою. До роботи з монтажно-будівельним пістолетом допускається тільки спеціально навчений персонал.

3. Під час роботи у приміщеннях без підвищеної небезпеки необхідно користуватися електрифікованим інструментом напру­гою 220/127 В, за умови надійного заземлення корпуса інструмента й використання Гумових рукавиць та діелектричних калош. У приміщеннях особливо небезпечних і з підвищеною небезпекою, а також поза приміщеннями працювати з електроінструментом на­пругою вище 36 В не можна, якщо він не має подвійної ізоляції чи не увімкнений у мережу через роздільний трансформатор, або не має захисного вимикання.

Контрольні запитання

1. Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися під час монтування електропроводок?

2.Яких правил безпеки слід дотримуватися в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних та без підвищеної небезпеки?

Завдання 1.

Вироби для з'єднання й окінцювання проводів

Для з'єднання мідних жил проводів і кабелів опресуванням використовують -І-. Для алюмінієвих жил застосовують -ІІ-. При виконанні відгалужень мідних і алюмінієвих жил проводів беруть -ІІІ-, які поміщають в -IV-.

Для окінцювання багатопровідних жил перерізом до 2,5 мм² використовують -V-, а для більших перерізів — -VI-.

Окінцювання опресуванням алюмінієвих жил, приєднаних до мідних контактів апаратів, виконують -VII-, циліндрична частина таких наконечників -VIII-, а контактна -ІХ-.

Розшифровка змістових бар'єрів:

1 — мідно-алюмінієві кабельні наконечники; 2 — відгалужувальні затискачі; 3 — виконана з алюмінію; 4 — гільзи ГМ; 5 — гільзи ГА і ГАО; 6 — кільцеві наконечники; 7 — з міді; 8 — пластмасовий корпус; 9 — кабельні наконечники.

1І	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII	IIX
44	55	22	88	66	99	11	33	77

Завдання 2.

З'єднання й окінцювання мідних жил проводів і кабелів

З'єднання й окінцювання мідних жил проводів і кабелів можна здійснити -І- з наступним -ІІ-. Пайку виконують припоєм -III-полум'ям -IV-. В якості флюса використовують -V-. Однопровідні мідні жили перерізом до -VI- окінцьовують -VII- залежно від фор­ми приєднуваного контакту. Багатожильні проводи перерізом 1 — 2,5 мм² окінцьовують -VIII-. Можна також використовувати -ІХ-. Жили перерізом більше 10 мм² окінцьовують наконечника­ми, які закріплюють на жилах -Х-.

Розшифровка змістових бар'єрів:

1 — напресовувані пістони; 2 — в кільце або пестик; 3 — скру­чування; 4 — ПОС-30; 5 — зварюванням, паянням, обпресуванням; 6 — 10 мм²; 7 —каніфоль, що розчинений у спирті; 8 — па­яльної лампи; 9 — в облужене кілечко або пестик; 10 — паяння.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII	IIX	XX
33	110	44	88	77	66	22	99	11	55

Завдання 3.

З'єднання й окінцювання одножильних алюмінієвих проводів електрозварюванням

I. Під час з'єднання одножильних алюмінієвих проводів зва­рюванням їх кінці сплавляють в...

II. Плавлення відбувається в металевих формочках-обоймах...

III. Жили на відстані 25—30 мм від кінця звільняють від ізоляції і зачищають...

IV. З'єднані жили складають разом і обтискають металевою смужкою, що утворює...

V. Смужка повинна бути товщиною 0,3—0,5 мм і розміром...

VI.Верхню частину обойми разом з проводами затискають між вуглями...

VII. Потім вимикають струм і розтискають кліщі. Коли метал остигне...

VIII. Після цього з'єднання покривають ізоляційним лаком та ізолюють.

Розшифровка змістових бар'єрів:

1 — дротяною щіткою до металевого блиску; 2 — стрічкою і ще раз покривають лаком; 3 — обойму усувають, очищають з'єднання дротяною щіткою і протирають його ганчіркою, змоченою бензи­ном; 4 — 15x150; 5 — монолітний стержень; 6 — вугільним електро­дом, що приєднаний до вторинної обмотки трансформатора напру­ги 6, 9, 12 В; 7 — обойму, з якої торці жил повинні виступати на 1,5—2 мм; 8 — кліщів, що приєднані до трансформатора і залиша­ють у вімкненому стані, поки метал в обоймі розплавиться й осяде.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII
35	16	41	87	74	68	23	92

Завдання 4.

З'єднання й окінцювання жил проводів і кабелів

I. При обпресуванні місць з'єднання й окінцювання жил про­водів і кабелів перерізом до 10 мм²...

II. При з'єднанні жил проводів перерізом від 16 до 35 мм² використовують...

III. Для опресування наконечників та гільз для жил проводів і кабелів перерізом до 240 мм² служить...

IV. Для цього використовують...

V. Промисловість випускає також гідравлічний прес з...

VI. Для опресування гільз ГАО і наконечників на проводах перерізом до 2,5 мм² використовують...

VII. При з'єднанні опресуванням алюмінієві жили повинні бути очищені від...

VIII. Внутрішні частини наконечників і гільз прочищають... Розшифровка змістових бар'єрів:

1 — оксидної плівки, сталевою щіткою; 2 — гідравлічні монтажні кліщі ГКМ; 3 — використовують прес-кліщі ПК-3м; 4 — ручний механічний прес РМП-7; 5 — прес-кліщі ПК-1м; 6 — сталевим йоржиком; 7 — ручний гідравлічний прес РГП-7; 8 — елек­троприводом ПГЕП-2.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII
33	15	44	87	78	62	21	96

Завдання 5.

Термітне зварювання алюмінієвих жил проводів і кабелів перерізом до 16 мм²

З'єднання одножильних проводів і кабелів перерізом до 10 мм² виконують -І-. На початку роботи знімають з кінців жил ізоляцію довжиною -II-.

На скрутку натягують термітний патрон так, щоб кінці жил -III-. Ізоляцію зварювальних проводів і корпус коробки захища­ють від розігрівання -IV-.

Термітний патрон підпалює -V-. Коли метал розплавиться, його розмішують -VI- до руйнування -VII-. Після затвердіння металу шлак згорілого муфеля -VIII-. Далі знімають кокіль і місце з'єднання -ІХ-.

Розшифровка змістових бар'єрів:

1 — спеціальний сірник, вставлений у спеціальний сірниковий тримач; 2 — ретельно зачищають і покривають ізоляцією; 3 — патрони АТО; 4 — 30—35 мм, а потім їх зачищають та скручують; 5 — розміщувались з іншого боку у верхній частині патрона; 6 — оксидної плівки; 7 — екран з азбестового картону; 8 — руйнують пасатижами; 9 — сталеву мішалку.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII	IIX
33	44	55	77	11	99	66	88	22

Завдання 6.

Монтаж проводів на ізоляторах

Проводи на ізоляторах монтують в сирих і особливо сирих приміщеннях, а також за їх межами. Ізолятори перед їх установкою закріплюють на -І-, верхню частину яких попередньо обмотують -ІІ-. Цю ж операцію можна виконати заливанням -IIІ-. В розчин для при­скорення остигання вводять -IV- з розрахунку 0,5 л на відро розчину.

Під час розмітки слід врахувати, що відстань між проводами по ширині лінії приймають за 70, 100, 150 мм залежно від перерізу проводу і довжини прольоту. Самі прольоти не повинні переви­щувати 1,5—2 м всередині і 6 м поза приміщеннями.

По дерев'яних основах ізолятори встановлюють -V-. Попередньо на них підготовляють отвір -VI-. На камінних основах ізолятори прикріплюють -VII-. Якщо ізолятори прикріплені скобами, їх вста­новлюють -VIII-.

Проходи через стіни виконують -ІХ-. Проводи на ізоляторах прикріплюють -Х-. Кінцеві кріплення можна здійснювати -ХІ-.

В проводках на ізоляторах використовують герметичні сві­тильники, вимикачі і штепсельні розетки.

Розшифровка змістових бар'єрів:

1-вгвинчуванням гака, якоря, напів'якоря у деревину; 2 — оцинкованим дротом; 3 — заглушкою 4 — рідке скло; 5 — паро­вий бурав; 6 — пристрілюванням; 7 — паклею, просоченою сури­ком; 8 - у напівтвердих гумових трубах, окінцьовані фарфорови­ми воронками; 9 — цементним розчином; 10 — вмазуванням це­ментним розчином; 11 — гаках, якорях, напів'якорях.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII	IIX	XX	XXI
111	77	99	44	11	55	110	66	88	22	33

Завдання 7.

Тросові проводки

Тросові проводки використовують при монтуванні освітлю­вальних та силових мереж -І-. Вони найбільш ефективні тоді, коли площини стін і стель є -ІІ-. Крім цього тросові проводки викори­стовують, якщо -ІІІ-.

Розрізняють проводки з прокладкою проводу АПР на -IV- або кабелем -V-. Можна також монтувати на тросах -VI-. Основою для проводки є трос, якой натягують від стіни до стіни -VII-.

Зараз промисловість випускає проводи марки -VIII-.

Відгалуження від лінії до світильників виконують в спеціальних коробках, якщо прокладають -ІХ-.

Якщо проводку монтують на підвісках або ізоляторах, відга­луження до світильників виконують -Х-.

Розшифровка змістових бар'єрів:

1 — безпосередньо на опорах; 2 — промислових підприємств; З — тросових підвісках; 4 — АВРГ, який закріплюють смужками з пряжками; 5 — натягувальними муфтами або струбцинами; 6 — АРТ (алюмінієвий з Гумовою ізоляцією, тросовий); 7 — кабель або провід марки АРТ; 8 — засклені пройоми; 9 — стіни і стелі, обладнані санітарно-технічним обладнанням; 10 — проводка на ізоляторах.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII	IIX	XX
12	78	99	43	14	510	15	66	87	21

ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЕЛЕКТРОПРОВОДОК

1. Приймання в експлуатацію цехових електропроводок

Під час огляду змонтованих цехових електропроводок прий­мальна комісія звертає увагу на те, щоб:

1) електропроводка була добре закріплена і не мала прови­сань;

2) проводи і кабелі мали захист в тих місцях, в яких вони можуть зазнавати механічних пошкоджень, а в місцях зближення з горячими трубопроводами мали тепловий захист або теплостійку ізоляцію;

3) при прокладуванні кабелів у каналах виробничих приміщень вони не мали покриття із пожежонебезпечної кабельної пряжі;

4) труби не мали вм'ятин або інших пошкоджень і могли б перешкоджати затягуванню проводів і кабелів;

5) у вибухонебезпечних приміщеннях були роздільні ущіль­нення в місцях вводу труб до двигунів і пускових апаратів, а та­кож при виході з цих приміщень;

6) проходи незахищених проводів через стіни, де може збира­тися волога і пил, були виконані в ізоляційних трубах;

7) висота підвішування світильників для запобігання сліпучої дії була не меншою передбаченої нормами;

8) світильники аварійного освітлення були пофарбовані або мали якісь розпізнавальні знаки;

9) рубильники й автомати мали надписи, які б визначали їх призначення;

10) переносні світильники ремонтного освітлення живились від мережі напругою не більше 36 В;

11) кінцеві кабельні воронки були міцно закріплені та надійно заземлені так, як і броня кабелів та їх свинцеві оболонки.

Приймаючи в експлуатацію електропроводки напругою до 1000 В, вимірюють опір ізоляції мегометром (на напругу 1000 В). Вимірювання проводять на ділянці між двома суміжними запобіжниками, або за останніми запобіжниками між будь-яким проводом і землею, а також між двома будь-якими проводами.

Вимірювання ізоляції відбувається при вимкнених електроприймачах, апаратах і приладах. Ізоляція електропроводки вва­жається задовільною, якщо її опір не менший 0,5 МоМ.

Труби, що використовуються у вибухонебезпечних приміщен­нях разом з затягнутими в них проводами, випробовують на щіль­ність. Приймається, що тиск повітря дорівнює 2,5 кГ/см² у примі­щеннях класу В-1 і 0,5 кГ/см² в приміщеннях класу В-1а, В-11 і В-11а. Якщо спад тиску у випробувальному трубопроводі протягом 3—5 хв не перевищить 50% величини початкового тиску, то він вважається таким, що пройшов випробування. Інакше знаходять місце з послаб­леною щільністю, усувають неполадку і випробовують повторно.

При випробуванні трубопроводів тиском протяжні ящики і клемні коробки ущільнюють Гумовими прокладками, які після випробування знімають.

Контрольні запитання

1. На що звертає увагу приймальна комісія під час огляду змонтованих електропроводок?

2. Як вимірюють опір ізоляції проводок напругою до 1000 В?

3. Яке значення опору ізоляції вважається задовільним?

4. Як випробовують трубопроводи?

2. Експлуатація цехових електропроводок

Для експлуатації цехових електропроводок стан ізоляційних матеріалів дуже важливий.

Забрудненість і запорошеність електроізоляції знижує її електроізоляційні властивості. Перегрівання ізоляції одночасно з пониженням електроізоляційних властивостей робить її крихкою і механічно менш міцною. Внаслідок цього виникають електричні пробої, які призводять до виходу з ладу електропроводок.

Наступним елементом, що відіграє важливу роль під час експлуатації проводок є електричні контакти, які при експлуатації постійно окислюються і слабнуть. Тому перехідний опір контактів збільшується, що викликає їх недопустиме перегрівання і знижен­ня якості.

Щоб забезпечити безперебійну роботу електропроводок і нор­мальний термін їх роботи, в процесі експлуатації здійснюють відповідний нагляд і своєчасний ремонт. Нагляд здійснюють шля­хом систематичних перевірок їх технічного стану.

Необхідна частота оглядів електропроводок залежить переважно від умов довкілля. У цехах вологих, запорошуваних, з парою і газа­ми, що шкідливо впливають на ізоляцію електропроводок, огляд проводять частіше ніж в цехах з нормальним середовищем. Графік оглядів затверджує головний енергетик підприємства. У приміщеннях з нормальним середовищем огляд електропроводок проводять один раз на шість місяців, а в приміщеннях з неблагополучним середови­щем (сирих, з їдкою парою) — один раз на три місяці. Ремонт здійснюють в міру необхідності, на основі результатів огляду.

Під час оглядів заборонено знімати електротехнічні попереджу­вальні плакати й огорожі, а також наближатися до частин електро­установок, що перебувають під напругою. Якщо при оглядах виявле­но несправності, то про це повідомляють безпосередньо начальника й одночасно роблять відповідний запис в експлуатаційному журналі.

При оглядах електропроводок звертають увагу на загальний стан ізоляції і відсутність в ній видимих пошкоджень: міцність закріплення електропроводки та конструкцій, що підтримують кабель й інші елементи електромережі; відсутність натягу провод­ки в місцях розгалуження. При оглядах запобіжників звертають увагу на їх справність і відповідність до навантаження й перерізу проводів. В місцях, де є можливість ураження електричним стру­мом, перевіряють наявність попереджувальних надписів, плакатів і огороджень. Перевіряють також стан кабельних воронок, відсутність у них протікання, наявність бірок, а також щільність контактів у місцях приєднання жил кабелів. При оглядах необхідно також звертати увагу на стан заземлювального пристрою і надійність контактних з'єднань у ньому.

Заміну плавких вставок і дрібний ремонт освітлювальної елек­тропроводки можна виконувати лише при знятій напрузі.

Крім згаданих оглядів необхідно здійснювати контроль за ста­ном електропроводки за допомогою періодичних вимірювань опо­ру ізоляції, навантажень й електричної напруги мережі в різних точках. Періодичність цих вимірювань, а також вибір точок для вимірювань залежать від місцевих умов і вказані в інструкції підприємства. В сирих і запорошуваних приміщеннях опір ізоляції вимірюють двічі на рік, а в приміщеннях з нормальним середови­щем — один раз на рік.

Приймаючи електропроводки після капітального ремонту, їх ізоляцію випробовують напругою 1000 В промислової частоти протягом 1хв.

Слід зауважити, що навіть за найсприятливіших умов експлуатації електропроводок їх ізоляція під впливом різних при­чин поступово погіршує свої властивості (старіє), тому періодично електропроводку необхідно замінювати на нову.

Під час експлуатації проводок контролюють і їх струмове навантаження. Це зумовлено тим, що електричні навантаження можуть з різних причин змінюватися. Перевантаження проводів протягом тривалого часу призводить до небажаного перегрівання електричної ізоляції. Якщо перевірки покажуть, що перевантажен­ня проводки систематичне, то необхідно вжити заходів щодо роз­вантаження мереж або їх підсилення. При підсиленні електропро­водки потрібно стежити за тим, щоб струми в нових проводах і кабелях не перевищували значень, встановлених ПУЕ,

Важливе значення для правильної експлуатації електроустатку­вання має величина напруги. Ця величина змінюється протягом доби. В час максимального споживання електроенергії напруга в електромережі знижується, а в години мінімального споживання підвищується. Електроспоживачі працюють нормально до тих пір, поки коливання напруги не вийдуть за певні межі. Якщо перевірками буде виявлено, що коливання напруги перевищують допустимі значення, то слід вжити заходів, які б допускали регулю­вання величини напруги (наприклад, використати трансформатори).

Бувають випадки, що під час експлуатації якась окрема лінія більше місяця не працювала. За цей час лінія могла бути пошкод­жена або відсиріти. В таких випадках непрацюючу лінію перед її вмиканням уважно оглядають і перевіряють стан її ізоляції.

Дрібний ремонт проводок складається з таких робіт: заміна несправних ізоляторів, штепсельних розеток і вимикачів; закріплення проводки, що провисає; відновлення електромережі в місцях її обриву; заміну запобіжників.

До обсягу середнього ремонту входять заміна електропровод­ки з пошкодженою ізоляцією, включаючи трубопроводи; перетя­гування проводів, що мають неприпустимо велике провисання; ре­монт муфт і воронок.

При капітальному ремонті повністю переобладнують цехові електромережі, в тому числі всі зношені елементи.

Контрольні запитання

1. Як забезпечується безперебійна робота електропроводок?

2. Від чого залежить частота оглядів електропроводок?

3. На що звертають увагу при оглядах електропроводок?

4. Як контролюється струмове навантаження проводок?

5. З яких робіт складається дрібний ремонт електропроводок?

6. Які роботи виконують при капітальному ремонті?

3. Техніка безпеки під час ремонту та експлуатації електропроводок

Ремонтні роботи в електропроводках проводять при знятій напрузі на ремонтній ділянці. На ручках всіх комутаційних апаратів, за допомогою яких може подаватися напруга до місця роботи, вивішують попереджувальний плакат — "Не вмикати — працюють люди".

Щоб уникнути небезпеки, яка може виникнути для ремонтно­го персоналу при помилковій подачі напруги на ремонтну ділянку, всі фази на вимкненій частині заземлюють і закорочують. Перед тим, як накласти заземлення на ремонтну ділянку, перевіряють відсутність на ній напруги. Таку перевірку здійснюють при напрузі мережі до 1000 В за допомогою індикатора напруги (при доторканні до двох точок електромережі, що перебувають під напругою, неонова лампочка засвітиться).

Ремонтні роботи в діючих електромережах виконують, як пра­вило, двоє робітників.

Якщо потрібний ремонт у діючій електромережі, зняти напру­гу з якої не можна, то роботи проводять в діелектричних рукави­цях, стоячи на Гумовому килимку.

При вимірюваннях за допомогою мегометра, контролюючу ділянку попередньо відключають з усіх боків, звідки на нього може бути подана напруга. Торкатися до контролюючих елементів електромережі небезпечно.

Контрольні запитання

1. За яких умов починаються ремонтні роботи електропрово­док?

2. Які індивідуальні засоби захисту використовують при ре­монтах у діючих електропроводках?

Контрольна робота 1.

Розставити на контрольній картці номери електромонтажних виробів, що показані на рис. 1.

Рис. 1.

I. Сталевий гак для закріплення ізоляторів на стіні.

II. Зубчаста поліетиленова смужка-пряжка для бандажування пучків проводів.

III. Сталевий якір для кріплення ізоляторів на стелі.

IV. Пластмасова коробка для з'єднання жил кабелів АВРГ.

V. Сталевий штир для кріплення ізоляторів до траверс.

VI. Шрифтовий мідно-алюмінієвий наконечник для приєднан­ня алюмінієвих проводів до мідних контактів апаратів.

VII. Сталевий напів'якір для прокладання третього проводу при проводці на ізоляторах.

VIII. Коробка для встановлення вимикачів і штепсельних ро­зеток при відкритій проводці.

! І	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII
55	33	77	22	88	44	66	11

Контрольна робота 2.

Розставити на контрольній сітці номери електромонтажних виробів, показаних на рис. 2.

I. Капроновий дюбель для кріплення деталей на камінних ос­новах.

II. Кільцевий наконечник для окінцювання багатожильних проводів перерізом до 2,5 мм².

III. Освітлювальний затискач для з'єднання відгалуженнями від проводів.

IV. Гільзи для з'єднання опресовкою жил проводів.

V. Фарфорова воронка для обрамлення борозен.

VI. Дюбель із заповнювачем для кріплення деталей до камінних основ.

VII. Фарфорова втулка для обрамлення проходів.

VIII. Сталевий лоток для прокладки пучків проводів і небро-ньованих кабелів.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	IVIII
66	77	.2	55	44	33	88	1 1

Рис. 2.

Контрольна робота 3.

Розставити на контрольній картці електромонтажні вироби, зображені на рис. 3.

Рис. 3.

I. Коробка для з'єднання проводів при схованих проводках.

II. Накладка для кріплення на металоконструкціях двох труб однакового діаметра.

III. Манжета з клиновою обоймою, призначена для з'єднання тонкостінних труб.

IV. Поліетиленова скоба, що кріпиться до основи з прокладуванням під неї проводів.

V. Коробка для схованої проводки проводів АППВ.

VI. Смужка-пряжка для стягування в пакет кількох проводів.

VII. Хомутик для кріплення до конструкцій стальних труб.

VIII. Патрубок для з'єднання тонкостінних труб з коробками.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII
88	66	33	55	44	11	22	77

Контрольна робота 4.

Розставити на контрольній картці номери електромонтажних виробів, показаних на рис. 4.

Рис. 4.

I. Дюбель з розпірною гайкою, призначений для кріплення важких деталей.

II. Провід АРТ для тросової проводки (всередині проводу розміщений трос).

III. Сталевий провід для проводки у виробничих приміщеннях.

IV. Тросові підвіски для прокладання проводів і кабелів.

V. Провід ПРТО використовується для проводки в сталевих трубах.

VI. Сталевий перфорований лоток використовується для про­водки у виробничих приміщеннях.

VII. Провід АПРФ з оболонкою зі сплаву АМІД з алюмінієвими жилами перерізом 2,5—4 мм.

VIII. Штампований кабельний наконечник для з'єднання ка­бельних жил.

IІ	III	IIII	IIV	VV	VVI	VVII	VVIII
77	55	11	22	44	88	66	33