Посібник з предмета: "Електробезпека"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ДЕРЖАВНИЙ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Посібник з предмета:

Електробезпека

Укладач: викладач І категорії

Р.В. Лакуста

м. Нікополь

2015

"Електробезпека"

Підручник для учнів ПТНЗ / укладач : Р.В. Лакуста - викладач І категорії

Нікопольський центр професійної освіти

м. Нікополь 2015 рік

Друкується за рішенням педагогічної ради НЦПО

ВСТУП

Посібник допоможе учням професійних та спеціаль­них навчальних закладів освіти опанувати знаннями з основних правил електробезпеки, техніки без­пеки при поводженні з електро­енергією, експлуатації засобів сучасного технологічного обладнання тощо.

Пропонуються практичні рекомендації, як уникнути травм, а у разі травмування - прийоми та правила до­лікарської допомоги.

№1. ВИДИ ЕЛЕКТРИКИ. ОСНОВИ ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ

Різноманітність електричних і електронних приладів та апаратів вимагає від спеціаліста-електрика глибоких знань. Недосвідченість, недостатня кваліфікація можуть призвести до тяжких наслідків для людей і обладнання. Промислова електрика — це електричний струм, який вироб­ляється промисловими установками та індивідуальними джерелами струму для використання на виробництві та в побуті. Промислова електрика виробляється електричними генерато­рами на електростанціях та гальванічними елементами спеціаль­них приладів — акумуляторів.

Основними параметрами струму є напруга і сила струму. Розглянемо деякі величини напруги та де вони використовуються:

• 0 - 42 В — для індивідуального освітлення і ручного електроінструменту при роботі в небезпечних виробничих зонах;

• 127, 220 В — для освітлення і ручного інструменту в про­мисловості та побуті;

• 380 В — величина напруги, яка використовується для про­мислового устаткування;

• 380 В - 6 кВ — величина напруги, що застосовується для;
  передачі електричного струму електролініями на відстань та промислового устаткування;

• 10 - 750 кВ — величина напруги, що застосовується для пе­редачі електричного струму електролініями на далеку відстань.

Статична електрика — це заряди електрики, що накопичу­ються на виробничому обладнанні, предметах побуту, на тілі чи одязі людини внаслідок контактного або індуктивного впливу.

Сила струму даного виду електрики, як правило, дуже мала, але потенціал напруги може бути досить великим. Внаслідок цього статична напруга може стати небезпечною для життя людини як на виробництві, так і в побуті.

У виробничих умовах накопичення зарядів статичної елект­рики відбувається під час:

• наливання електризуючих рідин (етилового ефіру, бензину,етилового і метилового спирту, бензолу) в незаземлені резервуа­ри, цистерни та інші ємкості;

• протікання рідини по трубах, ізольованих від землі, або по гумових шлангах (зі збільшенням швидкості витікання рідини
  величина заряду і його потужність збільшуються);

• очищення тканин, забруднених діелектричними рідинами, та подібних процесів;

• перемішування речовин у змішувачах.

Фізіологічна дія статичної електрики залежить від звільненої під час розряду енергії й може відчуватися як слабкий, помірний, сильний укол або поштовх.

Ці уколи й поштовхи безпечні, тому що сила струму статичної електрики дуже мала. Але такий вплив може призвести до тяж­ких нещасних випадків внаслідок рефлексного руху поблизу незахищених рухомих частин устаткування або падіння з висоти.

Атмосферна електрика — це явище природи, пов'язане із вза­ємодією електричних зарядів, що утворюються внаслідок елект­ризації грозових хмар під час руху потужних повітряних потоків. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків.

Найчастіше нижча частина хмари (повернута до землі) буває заряджена негативно, а верхня — позитивно. Тому, якщо дві хмари зближуються різнойменно зарядженими частинами, то між ними проскакує блискавка.

Проте грозовий розряд може статися й інакше. Проходячи над землею, грозова хмара створює на її поверхні великі індук­ційні заряди, і тому хмара та поверхня землі уявляються як дві обкладинки великого конденсатора.

Різниця потенціалів між хмарою і землею досягає величезних значень, що вимірюються сотнями мільйонів вольт, і в повітрі виникає сильне електричне поле. Якщо напруга цього поля стає досить великою, то утворюється блискавка, яка б'є в землю.

Найнебезпечнішим є прямий удар блискавки, оскільки при цьому протягом 10 секунд у каналі блискавки виникає струм силою 200—500 кА, розігріваючи його до 30000 °С.

Зустрічається також кульова блискавка, яка з'являється одно­часно з лінійною недалеко від місця її удару. Вона має вигляд вогняної кулі діаметром 10-20 см, пересувається горизонтально зі швидкістю кілька метрів за секунду. Зникаючи, кульова блис­кавка вибухає, що спричинює руйнування та пожежу.

Розряд атмосферної електрики, блискавка, може завдати лю­дині та довкіллю великої шкоди, якщо не вжити заходів щодо захис­ту від неї й не виконувати правила поведінки під час грози. Особли­во небезпечними умовами вважають підвищену вологість повітря, наявність хімічно активного середовища, які руйнують ізоляцію.

№2. ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Електробезпека — це система організаційних, технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпеч­ного впливу електричного струму, електричної дуги, електромаг­нітного поля і статичної електрики.

Електротравматизм — це явище, що характеризується певною сукупністю електротравм.

Електротравма — це травма, викликана впливом електричного струму або електричної дуги.

Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі відмінні особливості. Електротравматизм складає близько 1 % від загальної кількості усіх нещасних випадків на виробництві. Але серед нещасних випадків зі смертельними наслідками елект-ротравми складають близько 40 %, посідаючи одне з перших місць, причому близько 90 % смертельних уражень електричним струмом трапляється в електроустановках з напругою 127-380 В.

Основними причинами нещасних випадків, пов'язаних з обслуговуванням електричних мереж і електроустановок, вважають:

• допуск до роботи осіб, які не мають кваліфікаційної групи з електробезпеки;

• допуск до роботи осіб, які не знають приміщень і зовнішніх установок за ступенем небезпеки ураження електрострумом;

• роботу на електроустановках і електроінструментом без за­землення, занулення, без перевірки опору ізоляції в мережах спо­живачів електроструму;

• роботу без зняття напруги, без засобів колективного та індивідуального захисту;

• роботу без наряду-допуску;

• нерегулярне навчання та переатестацію персоналу, який обслуговує електромережі та електроустановки;

• допуск до роботи осіб без медичного огляду;

• початок роботи без попередньої перевірки відсутності напруги, розширення зони робочого місця.

До нещасних випадків призводить також застосування в особ­ливо небезпечних приміщеннях і приміщеннях підвищеної небез­пеки напруги понад 42 В.

Особливості електротравматизму:

• організм людини не наділений властивістю, за допомогою якої можна було б визначити наявність електроструму;

• електротравма може виникнути без безпосереднього контакту зі струмопровідниками, частинами устаткування (ураження
  через електричну дугу, крокову напругу тощо);

 електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну нервову систему, що спричинює ураження внутрішніх органів (порушення нормальної діяльності серця, зупинку дихання тощо).

№3. ВПЛИВ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Дія електричного струму на організм людини супроводжується зовнішнім ураженням тканин та органів у вигляді механічних ушкоджень, електричних знаків електрометалізації шкіри, опіків.

Електричний струм, проходячи через організм людини, спричинює термічну, електролітичну та біологічну дії.

Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, ураженні внаслідок високої температури кровоносних судин, нервових клітин, серця, мозку, що призводить до серйозних функціональних розладів.

Електролітична дія струму виявляється в розкладанні органіч­ної рідини та крові, що призводить до значних порушень їх фізико-хімічного складу.

Біологічна дія струму виявляється у подразненні й збудженні живої тканини організму, що супроводжується мимовільним скороченням м'язів.

Тривалість проходження струму через організм впливає на кінцевий результат ураження: чим довше проходження струму, тим більша можливість тяжкого і смертельного наслідку.

№4. ВИДИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Розрізняють два види ураження електричним струмом: елект­ричні травми та електричні удари.

Електричні травми — це ураження тканин і органів внаслідок проходження струму чи впливу променів електродуги на людину.

Серед електротравм умовно виділяють місцеві електротравми.

Місцева електротравма — це локальне ушкодження цілісності тканин тіла, кісток під впливом електроструму чи електродуги.

Характерними видами місцевих електротравм є такі:

• електричні опіки;

• електричні знаки;

• електрометалізація шкіри;

• електроофтальмія;

• механічні пошкодження.

Електричні опіки можуть бути поверхневими та внутрішніми.

Поверхневі опіки — це ураження шкіри. Внутрішні — ураження внутрішніх органів і тканин тіла. Електричні опіки виникають вна­слідок нагрівання тканин тіла людини струмом понад 1 А під час різних коротких замикань, які супроводжуються іскрінням, силь­ним нагрівом провідників, загоранням електричної дуги. Електричні опіки можуть мати різні ступені важкості (1-4).

Електричні знаки — плями сірого або блідо-жовтого кольору у ви­гляді мозолі на поверхні шкіри в місці контакту зі струмопровідними елементами. Електричні знаки безболісні й через деякий час зникають.

Електрометалізація шкіри — це просочування поверхні шкіри част­ками металу за його випаровування чи розбризкування під впливом електричного струму. Уражена ділянка шорстка на дотик і має харак­терне для металу забарвлення. Електрометалізація шкіри є відносно безпечною (за винятком потрапляння металу в очі) й з часом зникає.

Електроофтальмія — запалення очей внаслідок дії значного потоку ультрафіолетових променів.

Механічне пошкодження виникає під час різкого мимовільного скорочення м'язів під впливом струму, що проходить через людину. Внаслідок цього рветься шкіра, кровоносні судини, нервові ткани­ни, можливі вивихи суглобів і навіть переломи кісток. Електричний удар — це збудження електричним струмом живих тканин у вигляді судорожних скорочень м'язів. Залежно від уражень, ступінь негативної дії на організм електричного удару може бути різним. У найгіршому випадку електричний удар може призвести до порушень діяльності й навіть повної зупинки легенів та серця.

Електричні удари можуть бути таких видів:

• удари, що призвели до судорожних скорочень м'язів без знепритомнення;

• удари, що призвели до судорожних скорочень м'язів зі знепритомненням, але з роботою органів дихання і серця;

• удари зі знепритомненням й порушенням діяльності орга­нів дихання і серця;

• удари, що викликали клінічну смерть.

Особа, яка надає долікарську допомогу, повинна визначити вид удару і вже залежно від цього вирішувати, що потрібно робити.

№5. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТУПІНЬ УРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Всі фактори, які визначають небезпеку ураження електричним струмом, поділяються на дві групи:

• електричного характеру (напруга, сила струму, рід і частота струму, опір в електричному колі, заземлення, занулення);

• неелектричного характеру (індивідуальні особливості людини, її увага, шлях проходження струму через тіло людини,

три­валість дії струму).

Ураження організму людини електричним струмом найчастіше залежить від таких факторів:

• сили струму, що проходить через тіло людини;

• тривалості його дії;

• шляху проходження через тіло;

• індивідуальних особливостей організму людини;

• стану приміщення, в якому експлуатується електроустановка;

• площі контакту людини з струмопровідними частинами.
  Неоднакова сила струму по-різному впливає на організм людини.
  Визначають такі порогові значення струму:

• пороговий відчутний струм;

• пороговий невідпускаючий струм;

• пороговий фібриляційний струм.

Пороговий відчутний струм — найменше значення відчутного струму, який під час проходження через організм людини викликає почуття подразнення (0,6-1,5 мА за змінного струму частотою 50 Гц та 5-7 мА — за постійного струму).

Пороговий невідпускаючий струм — найменше значення елек­тричного струму, що викликає при проходженні через організм людини судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснений про­відник (10-15 мА за змінного струму частотою 50 Гц

і 50—80 мА — за постійного струму).

Пороговий фібриляційний струм — найменше значення елект­ричного струму, що викликає під час проходження через організм людини фібриляцію серця (80-100 мА за змінного струму часто­тою 50 Гц і 100-150 мА — за постійного струму). Задуха, тяжкі опіки, параліч серця, смерть настають при струмі понад 5 А.

Різні тканини людини по-різному проводять струм. Найбільший електричний опір має шкіра людини, особливо верхня, ороговіла її частина, в якій немає кровоносних судин. На результат ураження тіла (травми) впливає як сила, так і шлях струму через тіло людини. Велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через основні органи: серце, головний мозок, легені.

Шляхи струму в тілі людини називаються петлями струму. З усіх випадків електротравматизму найчастіше зустрічаються такі петлі струму: права рука — ноги, рука — рука.

За висновками лікарів, найнебезпечніші петлі струму: голова — рука, голова — ноги, рука — рука, рука — нога. У ці петлі струму потрапляють основні органи людини, ураження яких призводить до тяжких наслідків.

Індивідуальні психологічні й фізичні особливості людини знач­но впливають на результат ураження електрострумом. Характер впливу струму однієї й тієї самої сили залежить від маси тіла людини, її фізичного розвитку, віку, самопочуття.

Постійний струм у 4-5 разів безпечніший за змінний з частотою 50 Гц. Постійний струм, якщо порівнювати його зі змінним такого самого значення, коли проходить через тіло людини, викликає слабші скорочення м'язів і менш неприємні відчуття.

Але це справедливо тільки для напруги до 500 В. За вищої напруги постійний струм стає небезпечнішим за змінний з частотою 50 Гц.

Струм з частотою 500 кГц і більше з точки зору електричного удару вважається відносно безпечним, але він може діяти вже як постійний струм, що викликає термічну дію.

Умовно безпечною є напруга у 12 В, але, залежно від сили струму, опору організму людини, інших індивідуальних особли­востей, терміну дії, умов виробництва та навколишнього середо­вища, напруга у 12 В може стати небезпечною.

Важливого значення для оцінки небезпеки ураження електричним струмом має тривалість дії струму на людину. Чим довше діє струм на людський організм, тим більшою є ймовірність важкого або смертельного наслідку його дії. Короткотривалий (кілька сотих секунди) вплив навіть значного струму (100 мА) може не мати важких наслідків.

№6. ОСНОВНІ ВИПАДКИ УРАЖЕННЯ СТРУМОМ

Людина потрапляє під дію електричного струму:

• у разі випадкового дотикання до струмопровідних частин електроустановки або наближення до цих частин на неприпустимо близьку відстань;

• під час виникнення в електроустановці аварійного режиму (ушкодження ізоляції, обрив проводів тощо).

Аналізуючи умови виникнення електричного кола через тіло людини, розрізняють безпосередній контакт людини зі струмопровідними частинами і опосередкований. Непрямий контакт настає під час пробою ізоляції на корпусі обладнання. Найчастішим і характерним випадком дотикання людини до струмопровідних частин є однофазне дотикання.

За однофазного дотикання у мережі з глухозаземленою нейтраллю (рис. 1) струм, що проходить через тіло людини, піде колом: фаза А — тіло людини — підлога (грунт) — заземлювач нейтралі — нейтраль (нульова точка джерела живлення).

Таке дотикання вкрай небезпечне.

За однофазного дотикання в мережі з нейтраллю, що ізольована (рис.2), струм, який проходить через тіло людини, замкнеться колом: фаза А — тіло людини — підлога (грунт) і далі повернеть­ся до мережі (коло струму обов'язково повинно бути замкнене) через ізоляції фаз В і С, надалі струм йде колом: ізоляція фази В — фаза В — нейтраль (нульова точка) та ізоляція фази С — фаза С — нейтраль (нульова точка).

Таким чином, у колі струму, що проходить через тіло люди­ни, послідовно з ним також включені ізоляції фаз В і С.

Рис. 2 Однофазне дотикання в мережі з нейтраллю, що ізольована

Опір ізоляції фази має активну та ємнісну складові. Активний опір ізоляції R (Ra, Rв, Rс) характеризує ненадійність ізоляції, її її здатність проводити струм, хоча і значно гірше за метали. Ємність фази С (СА, Св, Сс) відносно землі визначається геометричними розмірами уявного конденсатора, «пластинами» якого є фази і земля.

Причому R_А = R_в = R_с та С_д = С_в = С_с = С_ф

Звідси: величина струму, що проходить через тіло людини, залежить не тільки від опору людини, а й від опору ізоляції.Під час двофазного дотикання (рис. 3), незалежно від ре­жиму нейтралі, людина буде під лінійною напругою мережі Uл Звідси за законом Ома: Якщо V = 380 В, то

Двофазне дотикання надзвичаііио небезпечне.Дотикання до незаземленого корпусу електроустановки, в якій фаза (наприклад, фаза А) замкнулась на корпус, рівнознач­но дотиканню до самої фази А.

Рис. 3 Двофазне дотикання

Тому аналіз і висновки для випадків однофазного дотикання, що розглянуті вище, однакові й для замикання на незаземлении корпус. У випадку замикання фази на землю (обрив і падіння фазного проводу на землю, замикання фази на корпус заземленого облад­нання тощо) відбувається розтікання струму в землі (грунті). На поверхні землі з'являється електричний потенціал ф , величина якого залежить від величини струму замикання на землю I, пи­томого опору грунту р у зоні розтікання струму, відстані х від точ­ки замикання А:

У зоні розтікання струму людина може опинитися під різни­цею потенціалів, наприклад, на відстані кроку. Напругою доти­кання називають напругу між двома точками ланцюга струму, до яких одночасно дотикається людина.

На рис. 18 такими точками є корпус обладнання, що під на­пругою, та частина грунту, яка знаходиться в зоні розтікання струму, на якому стоїть людина.

Напруга кроку — це різниця потенціалів між двома точками, на яких одночасно стоїть людина, у зоні розтікання струму на відстані кроку (рис.4).

Напруга кроку тим більша, чим ближче до заземлювача зна­ходиться людина, а також чим більше довжина його кроку.

Рис. 4 Дія напруги кроку

Зоною розтікання вважається зона землі, за межами якої електричний потенціал, зумовлений струмами замикання на землю, може умовно дорівнювати нулю. U може досягати не­безпечних величин.

Наприклад, при І = 500 А;  = 100 Омм; а = 0.8, х = 10 м

№7. БЕЗПЕЧНІ МЕТОДИ ЗВІЛЬНЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО ВІД СТРУМУ

Якщо трапився нещасний випадок від дії електричного струму:

• потерпілого звільняють від дії струму;

• надають йому першу допомогу.

Під час ураження електричним струмом потрібно використо­вувати такі безпечні методи:

• вимикати напругу рубильником або вимикачем;

• забезпечити безпеку захисним вимиканням аварійної ділянки або мережі повністю.

Якщо вимикання не може бути виконано досить швидко, треба терміново звільнити потерпілого від дії струмопровідних частин, до яких він доторкається. При цьому особа, яка надає допомогу, повинна пам'ятати, що не можна доторкатися до потерпілого, бо це небезпечно для життя рятівника. Особі, яка надає допомогу, треба також бути обережним, щоб не доторкнутися до струмопровідної частини і не опинитися під напругою. Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу до 1000 В користуються сухою палицею, дошкою або іншим сухим діелект­ричним предметом (рис. 5).

Рис. 5 Звільнення потерпілого від дії струму в установках до 1000 В відкиданням проводу дошкою

У разі необхідності проводи перерізають пофазно інструментом з ізольованими рукоятками або перерубують сокирою з дерев'яним сухим держаком (рис. 6).

Рис. 6 Звільнення потерпілого від дії струму в установках до 1000 В перерубуванням проводів

Відтягувати потерпілого від струмопровідних частин можна і за одяг, якщо він сухий, уникаючи при цьому доторкання до ото­чуючих металевих предметів та відкритих частин тіла потерпі­лого (рис. 7).

Особа, яка надає допомогу, повинна ізолювати себе від стру­мопровідних частин, дотримуючись при цьому правил безпеки. Можна, наприклад, надіти діелектричні рукавиці або обмотати руки шарфом, накинути на потерпілого прогумовану тканину, стати на гумовий килимок чи суху дошку або будь-який інший предмет, що не проводить електричного струму.

Рис. 7 Відокремлення потерпілого від струмопровідної частини, що знаходиться під напругою до 1000 В

Під час звільнення потерпілого від струмопровідних частин, що перебувають під напругою понад 1000 В, треба надіти діелектричні рукавиці, взути гумові боти і діяти штангою або ізолюючими обценьками, розрахованими на відповідну напругу (рис. 8).

Якщо струмопровідна частина має напругу понад 1000 В (провід тощо) і знаходиться на землі, особі, яка надає допомогу, необхідно пам'ятати про небезпеку напруги кроку.

Пересуватися на такій ділянці необхідно з особливою обереж­ністю, використовуючи засоби захисту для ізоляції від землі (діелектричні чоботи, килими тощо) або речі, що слабо проводять електричний струм (сухі дошки, деревину тощо). Без засобів за­хисту пересуватися на ділянці розтікання струму, що замкнений на землю, необхідно вкрай обережно, переставляючи ступні ніг одна за одною, намагатися не відривати їх від землі (рис. 9).

При звільненні потерпілого від дії електричного струму бажано (по можливості) діяти однією рукою.

Після звільнення від струмопровідних частин потерпілого потрібно винести з небезпечної зони і надати долікарську допомогу. Заходи долікарської допомоги потерпілому залежать від його стану.

Рис. 8 Звільнення потерпілого від дії струму в установках понад 1000 В відкиданням проводу ізольованою штангою

Якщо потерпілий почуває себе задовільно, то йому все одно необхідно деякий час полежати. Коли потерпілий перебуває у стані непритомності, але у нього зберігається помірне дихання і пульс, слід дати йому понюхати розчин аміаку, обличчя облити холод­ною водою, забезпечити спокій до приходу лікаря.

Якщо потерпілий дихає погано або не дихає взагалі, у нього відсутній пульс, ділянки шкіряного покрову мають синюваті від­тінки, а зіниці розширені, необхідно негайно розпочати відновлення життєвих функцій організму проведенням штучного дихання та непрямого масажу серця.

Необхідно пам'ятати, що оживлення ефективне лише в тих випадках, коли з моменту зупинки серця пройшло не більше 4-х хвилин, тому першу допомогу слід надавати безпосередньо на місці нещасного випадку.

Відомо багато випадків, коли людина, уражена струмом, певний час була у стані клінічної смерті, але після вжитих заходів оду­жувала і з часом поверталася до праці.

Рис. 9 Правильне переміщення в зоні розтікання замикання на землю

№8. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ З ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ

Для розробки заходів щодо запобігання електротравматизму, пов'язаних з розміщенням електроустаткування підприємства, необхідно знати характеристику приміщень. Відповідно до правил улаштування електроустановок (ПУЕ), за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом приміщення поділяються на наступні три категорії.

1. Приміщення без підвищеної небезпеки — це приміщення, де
   відсутні умови, що створюють підвищену чи особливу небезпеку.

2. Приміщення з підвищеною небезпекою — це приміщення,
   що характеризуються наявністю хоча б однієї з таких умов ураження
   електричним струмом:

• підвищена вологість (відносна вологість повітря тривалий
  час перевищує 75 % або пара та конденсуюча волога у ви­гляді дрібних крапель) або струмопровідний пил (технологічний, атмосферний пил, що потрапляє в середину агрегатів, технологічного обладнання, осідає на проводах, струмопровідних частинах і погіршує умови охолодження та ізоляції, але не викликає небезпеки аварії);

• струмопровідна підлога (металева, залізобетонна);
  • висока температура повітря (+35°С);

• можливість одночасного дотику працюючого до з'єднаних
  з землею металоконструкцій, обладнання з одного боку, та
  до металевих корпусів електрообладнання — з іншого.

3. Особливо небезпечні приміщення — це приміщення, що характеризуються наявністю хоча б однієї з таких умов ураження електричним струмом:

• відносна вологість повітря постійно тримається близько
  100 % (стеля, підлога, стіни покриті вологою);

• хімічно активне середовище (у приміщенні є агресивні пари,
  гази, рідини, які діють на ізоляцію та руйнують струмопровідні частини електроустаткування); одночасно дві й більше умов підвищеної небезпеки (див. п. 2).

№9. ДОПУСК ДО РОБОТИ З ЕЛЕКТРИКОЮ

До електротехнічного персоналу належить особи, які зайняті на обслуговуванні, ремонті та експлуатації електроустановок. Електротехнічний персонал умовно поділяють на такі групи:

• адміністративно-технічний персонал (начальники служб,
  цехів, майстри);

• оперативний персонал (черговий персонал, який безпосередньо
  обслуговує електроустановки);

• ремонтний персонал (працівники, що займаються експлуатаційно-ремонтним обслуговуванням та необхідною наладкою
  електрообладнання);

• оперативно-ремонтний персонал (ремонтний персонал, спе­ціально навчений і підготовлений для оперативного обслугову­вання електроустановок, де відсутній черговий персонал).

До роботи з електрикою допускаються особи, які:

• пройшли навчання та перевірку знань «Правил безпечної експ­луатації електроустановок» з присвоєнням відповідної групи (1—5);

• пройшли медичний огляд.

Особи, які допускаються до роботи з електрикою, проходять медичний огляд при влаштуванні на роботу і періодично, один раз на рік, при обслуговуванні діючих електроустановок.

Роботи на електроустановках проводяться за нарядом або роз­порядженням. Наряд-допуск — це письмове розпорядження на виконання роботи, викладене на спеціальному бланку, де визна­чений зміст, місце, час початку і закінчення роботи, необхідні заходи безпеки, склад бригади і особи, які відповідають за без­печне виконання роботи. Розпорядження — це усне завдання на безпечне виконання роботи.

Для безпечного виконання роботи здійснюються такі органі­заційні заходи:

• видання наряду або розпорядження;

• призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт;

• підготовка робочого місця та допуск до роботи;

• нагляд під час роботи;

• перерви в роботі.

До початку роботи виконуються технічні заходи щодо під­готовки робочого місця: необхідні відімкнений, перевірка відсутнос­ті напруги на струмопровідних частинах, встановлення заземлення, наявність плакатів, інструкцій тощо.

До роботи з електрикою не допускаються особи, молодші 18 ро­ків. Учні, студенти, які проходять виробничу практику або на­вчання і не досягли 18-річного віку, працюють з електрикою під постійним наглядом кваліфікованого працівника обмежений час, що визначений навчальним планом.

№10. КОЛЕКТИВНІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ В ЕЛЕКТРОУСТАНОВКАХ

Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби:

- захисне заземлення;

- занулення;

- вирівнювання потенціалів;

- мала напруга;

- захисне відімкнення;

- ізоляція струмопроводів;

- огороджувальні пристрої;

- попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;

- засоби захисту та запобіжні пристрої.

Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів тощо застосовують захисне за­землення (рис. 10) чи занулення (рис. 11).

Рис. 10 Заземлення Рис. 11 Занулення

Захисне заземлення — навмисне електричне з'єднання з землею або ЇЇ еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.

Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.

Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій тра­пилося замикання на корпус.

Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх не-струмопровідних частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке при­зводить до спрацьовування максимального струмового захисту.

Захисне заземлення і занулення виконують з метою:

- забезпечення нормальних режимів роботи установки;

- забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі струмопровідних частин;

- захисту електроустаткування від перенапруги;

- захисту людей від статичної електрики.

Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрофіко-ваного інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлен­ня, сигналізації.

У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки вико­ристовують переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи у приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин, застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В. У приміщеннях, на робочих місцях, де за умовами безпеки праці електроприймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі напругою до 1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори із вторинною напругою 42 В і нижче.

Захисне відімкнених — захист швидкої дії, що забезпечує ав­томатичне відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження людини струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус, зниженні опору ізо­ляції мережі нижче відповідного рівня, а також у випадку дотику людини безпосередньо до струмопровідної частини, що знахо­диться під напругою.

Захисне відімкнення використовується у тих випадках, коли інші захисні заходи (заземлення, занулення) ненадійні, їх важко здійснити (в умовах вічної мерзлоти), дорого коштують або у випадках, коли до безпеки обслуговування висуваються підви­щені' вимоги (в шахтах, кар'єрах), а також у пересувних електро­установках. Найбільше розповсюджене обладнання захисного відімкнення у мережах до 1000 В. Захисне відімкнення обов'язкове для ручних електроінструментів.

Основні вимоги, яким має відповідати обладнання захисного відімкнення: висока чутливість, малий час відімкнення, селектив­ність дії, здатність здійснювати самоконтроль справності, надійність.

Для захисту від дотику до частин, що перебувають під напругою, використовується також подвійна ізоляція — електрична ізоляція, що складається з робочої та додаткової ізоляції. Робоча ізоляція — ізоляція струмопровідних частин електроустановки. Додаткова ізоляція простіше досягається виготовленням корпусу з ізоляційного матеріалу (електропобутові прилади).

Огороджувальні переносні засоби призначені для тимчасового огородження струмопровідних частин і запобігання помилкових операцій з комутаційною апаратурою. До них належать ізоля­ційні накладки, ковпаки, переносні заземлення (заземлювачі), щити, клітки, плакати.

Часто використовується звукова та світлова сигналізація, написи, плакати та інші засоби інформації, що попереджують про небезпеку.

Огороджувальні пристрої бувають як суцільні, так і сітчасті. Суцільні огороджувальні пристрої у вигляді кожухів та кришок використовують в електроустановках напругою до 1000 В. Сіт­часті огороджувальні пристрої — в електроустановках напругою до 1000 В та вище.

Щоб запобігти попаданню людини під напругу внаслідок по­милкових дій під час роботи, застосовуються спеціальні при­строї — пристрої блокування безпеки.

Механічне блокування виконується за допомогою замків, сто­порів, защепок та інших механічних пристроїв, які стопорять поворотну частину механізму у відімкненому стані.

За допомогою блокувальних контактів електричне блокування здійснює відімкнення напруги під час відчинення дверей огороджувальних пристроїв.

Електричне блокування має забезпечувати відімкнення напруги за такого розчинення дверей, щоб людина не змогла потрапити за огородження до струмопровідних частин безпосередньо сама або за допомогою інструмента.

Електромагнітне блокування здійснюється за допомогою спе­ціальних електромагнітних замків (запорів).

Блокування застосовується в електроустановках напругою понад 220 В, в яких часто ведуться роботи на струмопровідних части­нах, що огороджуються. Блокування забезпечує зняття напруги зі струмопровідної частини електроустановки під час проникнення до неї. За принципом дії блокування буває механічне, електричне та електромагнітне. Механічне блокування використовують в електричних апаратах (рубильниках, автоматах). Електричне бло­кування здійснює розрив мережі контактами, що встановлені на дверях огороджувальних пристроїв, кришках і дверцятах кожухів. В апаратурі автоматики, обчислювальних машинах використо­вують блочні схеми: коли блок видаляється зі свого місця, штеп­сельний роз'єм розмикається.

Запобіжні написи, плакати та пристрої призначені для при­вернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, наказу й дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також отримання необхідної інформації.

Всі знаки безпеки встановлюють у місцях, перебування в яких пов'язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому устаткуванні, що є джерелом такої небезпеки.

Запобіжні написи, плакати поділяються на чотири групи (рис. 12):

- попереджуючі;

- забороняючі;

- наказуючі;

- вказувальні.

Застережливі плакати:

Заперечуючи плакати Дозволяючі і нагадуючі

а) постійні б) переносні плакати

Рис. 12 Запобіжні надписи і плакати

Попереджуючі знаки призначені для попередження працю­ючих про підвищену небезпеку. Вивішують такі знаки у вигляді плакатів, на захисних засобах, на переносних щитах. Зміст на­писів, наприклад:

«Стій — висока напруга!», «Не залазь — уб'є!»

Забороняючі знаки призначені для заборони певних дій. Виві­шують їх на рубильниках, ключах управління тощо. Зміст написів, наприклад:

«Не вмикати — працюють люди»

Наказуючі знаки призначені для дозволу певних дій пра­цюючих тільки під час виконання конкретних вимог безпеки праці (наприклад, обов'язкове застосування спеціальних засобів індивідуального захисту працюючих, вжиття заходів щодо забез­печення безпеки праці), вимог пожежної безпеки і для показу евакуаційних шляхів.

Вказувальні знаки вказують місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, складів, майстерень, вог­негасників тощо.

Електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу, який обслуговує електроустановки. За призначенням електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з ізолюючими ручками тощо), огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри тощо). Ізолювальні засоби під час експлуатації періодично випробовують.

При експлуатації для запобігання виникнення електротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні й додаткові.

До основних електрозахисних засобів відносяться засоби захисту, ізоляція яких довготривалий час витримує робочу напругу і які дозволяють доторкатися до струмопровідних частин, що пе­ребувають під напругою.

Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість працювати з ними.

В електроустановках напругою до 1000 В до основних електрозахисних засобів належать: ізолюючі штанги; ізолюючі та електровимірювальні обценьки; покажчики напруги; діелектричні рукавиці; інструмент з ізольованими ручками.

До додаткових засобів електрозахисту в електроустановках до 1000 В належать: діелектричні калоші, килимки; переносне заземлення; огороджувальні пристрої; плакати та знаки безпеки.

Діелектричні калоші та боти захищають працюючих від напруги кроку і використовуються під час роботи зі штангою, обценьками. Додаткові електрозахисні засоби застосовують тільки разом з основними.

№11. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО СПЕЦОДЯГУ, ІНСТРУМЕНТУ

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

Засоби захисту працюючих за призначенням поділяються на дві категорії:

• засоби колективного захисту;

• засоби індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту призначені для:

• нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автома­тичний контроль і сигналізація);

• нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне об­ладнання, світлофільтри);

• захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);

• захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);

• захисту від ураження електричним струмом (різні види ого­родження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дис­танційне керування);

• захисту від дії механічних факторів (огородження, автома­тичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);

• захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вен­тиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);

• захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанційне керування).

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов'язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту, залежно від призначення, по­діляються на такі:

• ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри);

• засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски) (рис. 13);

Рис. 13 Засоби захисту органів дихання: а — шланговий протигаз; б — фільтрувальний протигаз; в — маска;

г — напівмаска

спеціальний одяг (комбінезони, куртки, штани, костюми, ха­лати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники); спеціальне взуття (чоботи, черевики, боти, бахіли) (рис. 14); засоби захисту рук (рукавиці, рукавички) (рис. 15); засоби захисту очей (захисні окуляри) (рис. 16); засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки); засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки, берети) (рис. 17); засоби захисту від падіння з висоти тощо (запобіжні пояси, діелектричні килимки, ручні захвати, маніпулятори) (рис. 18); засоби захисту органів слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші) (рис. 19); захисні дерматологічні засоби (різні змиваючі розчини, пасти, креми, мазі).

Рис. 14 Взуття спеціальне

Рис. 15 Засоби захисту рук: рукавиці спеціальні

Рис. 16 Окуляри захисні

Рис. 17 Захисні головні убори:

а — каска захисна будівельна; б, в — каски захист; г — підшоломник

Рис. 18 Запобіжний пояс:

а — замикач; б — несівна лямка ременя; в — карабін; г — енергопоглинаючий пристрій; д — підкладка; е — фал; є — портупея

Рис. 19 Засоби захисту органів слуху: а — протишумові навушники; б — протишумові вкладиші; г — «беруші»

Спецодяг і спецвзуття мають забезпечувати захист робітника та зберігати його працездатність. Назви спецодягу, спецвзуття мають відповідати назвам небезпечних і шкідливих факторів, від яких вони захищають.

Спецодяг і спецвзуття повинні зберігати свої гігієнічні та екс­плуатаційні властивості протягом усього часу експлуатації при дотриманні умов їх використання та догляду за ними.

№12. ЗАХИСТ ВІД СТАТИЧНОЇ ЕЛЕКТРИКИ

Накопичення зарядів статичної електрики відбувається під час користування одягом зі штучних волокон, вовни, шовку, взуттям з підошвами, що не проводять електричного струму, виконання робіт з речовинами, що є діелектриками та шліфу­вальною шкуркою.

Дія статичної електрики для людини безпечна, бо сила струму дуже мала, але:

• розряд енергії відбувається у вигляді помірного і сильного уколу або поштовху;

• вплив зарядів може призвести до тяжких нещасних випадків внаслідок рефлексного руху поблизу незахищених та рухомих частин, перебування на висоті;

• іскрові розряди можуть спричинити спалах або вибух різних горючих речовин;

• у результаті статичної електрики може статися вибух при перевезенні рідин у незаземлених цистернах тощо.

Як засоби захисту від статичної електрики використовують:

• заземлення технологічного устаткування, трубопроводів тощо;

• загальне і місцеве зволоження повітря в небезпечних при­міщеннях робочої зони, якщо це допускається за умовами ви­робництва;

• струмопровідну підлогу, а також спецвзуття зі струмопровідною підошвою, антистатичні рукавці;

• іонізацію повітря, індукційні або тканинні нейтралізатори, пасти.

№13. ЗАХИСТ СПОРУД І БУДІВЕЛЬ ВІД БЛИСКАВКИ

Захист будівель і споруд від прямих ударів блискавки здійс­нюється за допомогою громовідводів. Громовідвід складається з трьох частин: блискавкоприймальника, що безпосередньо сприй­має на себе удар блискавки; заземлювача, через який струм по­трапляє в землю, і струмовідвода, що з'єднує блискавкоприй-мальник із заземлювачем.

Захисна дія громовідвода заснована на властивості блискавки вражати найвищі та добре заземлені металеві споруди. Влашто­вуються громовідводи над спорудами, вони сприймають розряди блискавки на себе. Громовідвід утворює зону захисту — простір, всередині якого не виникають блискавки.

Згідно з протипожежними нормами і правилами будинки, споруди обладнуються системами блискавкозахисту. Відсутність їх сприяє виникненню пожеж.

Блискавкозахист — це комплекс захисних заходів від розрядів атмосферної статичної електрики, який забезпечує захист людей, зберігає споруди, будинки, матеріали від згорання, вибухів.

№14. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС ГРОЗИ

Гроза може застати людину на виробництві, вдома, в лісі, в полі, тому необхідно знати правила поведінки під час грози.

На виробництві всі будинки, споруди, лінії електропередач, радіо, зв'язку оснащені пристроями блискавкозахисту. Тому працюючим не потрібно застосовувати будь-які спеціальні засоби блискавкозахисту, а необхідно вжити застережливих заходів: ви­мкнути непотрібне освітлення, радіомовлення тощо.

Території вулиць, тротуарів, скверів, як правило, захищені громовідводами. Вони розташовуються на трубах котелень, стовпах електропередач, вишках тощо.

Якщо ви під час грози перебуваєте на вулиці, не шукайте укриття поблизу металевих опор, стовпів електропередач, на яких є громовідводи, під високими деревами тощо.

У селищах, містах на всіх високих спорудах ставляться гро­мовідводи. Тому, якщо ви під час грози знаходитесь вдома, слід вжити тільки застережливих заходів: вимкнути освітлення, ра­діоприлади, позачиняти кватирки і двері, щоб не було протягу.

Якщо під час грози ви перебуваєте в лісі, то пам'ятайте, що не можна шукати укриття під високими деревами, на пагорбах, поблизу ліній радіо- та електропередач.

Під час грози в полі треба шукати сховище у низинній міс­цевості, не можна наближатися до поодиноких дерев, стовпів, техніки, що стоїть окремо.

№15. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА У РАЗІ УДАРУ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Причинами ураження електричним струмом може бути випа­док під час роботи з технічними електричними засобами, пряме дотикання до провідника або джерела струму і непряме — через електричну дугу.

Ураження електричним струмом може статися внаслідок пору­шення техніки безпеки при експлуатації електроустановок, елект­ромережі тощо.

Перша допомога складається з двох етапів: звільнення потер­пілого від дії струму і надання йому долікарської медичної допомоги. Наслідки ураження струмом залежать від тривалості проходження його через людину, тому важливо швидко звільни­ти потерпілого від дії струму і якомога швидше надати допомогу, навіть при смертельному ураженні, тому що період клінічної смерті продовжується лише кілька хвилин.

Заходи з надання першої долікарської допомоги залежать від стану потерпілого після звільнення його від дії струму. Якщо потерпілий короткочасно знаходився під струмом і після цього може самостійно координувати свої дії, його необхідно у супро­воді іншої особи відправити до медпункту.

Допустити до роботи потерпілого можна лише після ретель­ного огляду лікаря, тому що наслідки електротравми можуть з'я­витися навіть після 2-3 годин.

Якщо ураження легке (потерпілий не знепритомнів, не пору­шені дихання і серцева діяльність), а є тільки слабкість, іноді спостерігається нервове сіпання окремих м'язів, то потерпілого слід покласти, зігріти (розтерти руки, ноги, тулуб, до ніг покласти грілку, дати гарячий чай).

Обов'язково відправити потерпілого до лікарні для медичного огляду, щоб запобігти ускладнень, що можуть виникнути після електротравми.

Якщо потерпілий при свідомості, але до цього був у запамо­роченні або тривалий час знаходився під дією електроструму, не­обхідно покласти його на сухе місце, накрити ковдрою, забезпе­чити спокій, спостерігати за його диханням і пульсом.

У випадку, коли потерпілий знепритомнів, але у нього є стійкі дихання і пульс, його слід покласти, забезпечити доступ свіжого повітря, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом, розтерти і зігріти.

Якщо потерпілий дихає слабо або за відсутності за відсутності у нього ознак життя (немає дихання, серцебиття і пульс відсутні, зіниці розширені й не реагують на світло) терміново приступа­ють до оживлення потерпілого — штучного дихання і непрямого масажу серця.

Не відмовляйтеся від надання допомоги потерпілому за від­сутності у нього дихання, серцебиття та інших ознак життя. Кон­статувати смерть має право тільки лікар.

При ураженні блискавкою ознаки такі самі, як і при ураженні електричним струмом. Долікарська допомога також подібна.

Закопувати в землю потерпілого в жодному разі не можна, ос­кільки грудна клітина, здавлена землею, не може розширюватися, навіть коли з'являється самостійне дихання, тому людина може за­гинути від задухи.

15.1 Оживлення. Способи штучного дихання. Непрямий масаж серця.

Мета штучного дихання — забезпечення газообміну в організмі, збагачення крові потерпілого киснем і виділення з крові вуглецю.

Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр ди­хання головного мозку, сприяє відновленню самостійного дихан­ня потерпілого.

Способи штучного дихання можуть бути апаратні та ручні. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватися негайно при порушенні дихання у потерпілого.

Розглянемо, що необхідно зробити, щоб підготувати потерпілого до штучного дихання.

1. Звільнити потерпілого від одягу — розв'язати краватку, роз­стебнути комір сорочки тощо.

2. Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню — стіл або підлогу.

3. Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю. За такого положення голови язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів і рот розкривається. Щоб зберегти таке положення го­лови, під лопатки кладуть згорнутий одяг (рис. 20).

Рис. 20 Положення голови потерпілого при проведенні штучного дихання

4. Пальцями видалити з порожнини рота кров, слиз тощо, вийняти також зубні протези. За допомогою хусточки або береж­ка сорочки вичистити порожнину рота (рис. 21, а). Після наведе­них приготувань обов'язково провести штучне дихання.

Порядок виконання штучного дихання такий. Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або гу­би). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потер­пілого і швидко роблять глибокий видих йому до рота. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-15 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шмат­ком тканини (хусточкою, марлею, бинтом тощо) (рис. 21, б, в).

вдих видих

Рис. 21 Очищення ротової порожнини потерпілого та виконання штучного дихання

Якщо пошкоджене обличчя і проводити штучне дихання «із легенів у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітини у спосіб складання і притискання рук потерпілого до грудної клітини з їх наступним розведенням у боки (процедура повторюється декілька разів).

Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здій­снюється по розширенні грудної клітини при кожному вдуванні.

Якщо після вдування грудна клітина потерпілого не розправ­ляється, це означає, що у шляхах дихання потерпілого відсутня прохідність. Найкраща прохідність шляхів дихання забезпечуєть­ся за наявністю трьох умов:

- максимальному відведенні голови назад;

- відкриванні рота;

- висуванні вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих з початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Штучне дихання у більшості випадків треба робити одночасно з масажем серця (рис. 23-24).

Непрямий масаж серця — це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Треба знайти розпізнавальну точку — мечовидний відросток грудини, — він знаходиться знизу грудної клітини над животом. Стати треба з лівого боку від потерпілого і покласти долоню однієї руки на нижню третину грудини, а по­верх — долоню другої руки (див. рис. 22, 23).

Рис. 22 Місце розташування рук при проведенні непрямого масажу серця

Тепер ритмічними рухами треба натискати на грудину (з час­тотою 60 разів на хвилину). Сила стискання має бути такою, щоб грудина зміщувалась в глибину на 4-5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2-3 штучних вдихів роблять 15 стискань грудної клітки.

При правильному масажі серця під час натискання на гру­дину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії й звужують­ся протягом кількох секунд зіниці, а також рожевіє шкіра облич­чя і губи, з'являється самостійне дихання.

Рис. 23 Правильне положення рук при проведенні непрямого масажу серця і визначення пульсу на сонній артерії

Щоб не пропустити повторного припинення дихання, треба спостерігати за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

Рис. 24 Проведення штучного дихання і непрямого масажу серця однією людиною

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте різні види електрики (промислової, статичної та атмосферної).

2. Назвіть особливості ураження електричним струмом.

3. Який вплив електроструму на організм людини?

4. Назвіть основні випадки ураження струмом.

5. Які безпечні методи звільнення потерпілого від дії електроструму?

6. Розкажіть про класифікацію виробничих приміщень щодо небезпеки ураження електрострумом.

7. Які умови допуску до роботи з електрикою?

8. Визначте колективні засоби захисту в електроустановках.

9. Назвіть індивідуальні засоби захисту в електроустановках.

10. Який захист від статичної електрики?

11. Розкажіть про правила поведінки під час грози.

12. Що потрібно робити, якщо людина поражена електричним струмом?

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………………..3

№1. ВИДИ ЕЛЕКТРИКИ. ОСНОВИ ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ…………………………..4

№2. ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМСТРУМОМ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ………………………………………………………………………………7

№3. ВПЛИВ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ…………….9

№4. ВИДИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ……………………………...10

№5. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТУПІНЬ УРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ…………………………………………………………….12

№6. ОСНОВНІ ВИПАДКИ УРАЖЕННЯ СТРУМОМ…………………………………15

№7. БЕЗПЕЧНІ МЕТОДИ ЗВІЛЬНЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО ВІД СТРУМУ………..19

№8. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ З ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ…..23

№9. ДОПУСК ДО РОБОТИ З ЕЛЕКТРИКОЮ…………………………………………25

№10. КОЛЕКТИВНІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ В ЕЛЕКТРОУСТАНОВКАХ…………………………………………………………………27

№11. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО СПЕЦОДЯГУ, ІНСТРУМЕНТУ……………………33

№12. ЗАХИСТ ВІД СТАТИЧНОЇ ЕЛЕКТРИКИ……………………………………….37

№13. ЗАХИСТ СПОРУД І БУДІВЕЛЬ ВІД БЛИСКАВКИ……………………………38

№14. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС ГРОЗИ………………………………………39

№15. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА У РАЗІ УДАРУ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ…………………………………………………………………………………..40

15.1 ОЖИВЛЕННЯ. СПОСОБИ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ. НЕПРЯМИЙ МАСАЖ СЕРЦЯ………………………………………………………………………………………..41

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ………………………………………………………………..45

ЛІТЕРАТУРА

1. Винокурова Л. Е., Васильчук М. В., Гаман М. В.

«Основи охорони праці»: підручник для проф.-техн. навч. закладів.

2-ге вид., допов., перероб. – Київ : Вікторія, 2001. – 192 с.

2. Вороніна А. А., Шибенко Н. Ф.

«Техніка безпеки при роботі в електроустановках»

2-ге вид., допов., перероб. –М : Вища школа, 1974. – 232 с.

НЦПО

м. Нікополь

2015

48