Исследовательская работа "Антоніми в українських прислів'ях та приказках"

Антоніми в українських прислів`ях та приказках

Дослідницька робота.

Роботу виконала Хвостикова Н.А учитель української мови та літератури Донецької ЗОШ І-ІІІ ступенів № 91

Зміст роботи

Вступ

Розділ 1. Антонімія сучасної української мови

1. Поняття лексичних антонімів

2. Типи антонімів

3. Антонімічні ряди та їхні види

4. Стилістичне використання антонімів

Розділ 2. Функціонування антонімів у прислів`ях та приказках

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Дослідження лексичного багатства мови позитивно впливає на сучасний її стан, а також сприяє глибшому пізнанню творчого духу українського народу в галузі мови на відповідному етапі його історії. Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія. Актуальність вивчення антонімії стає особливо очевидним, коли запланований прагматичний ефект мовного висловлювання часто виявляється запорукою успіху, розуміючи, що вміло включені в мову антоніми можуть зробити фразу дотепною, переконливою. Одним з елементів культури, який допомагає нам усвідомити національну культуру, є фольклор.

Народна творчість є великою спадщиною кожного народу. Вона засвідчує талановитість людей, що створювали безліч народних пісень, казок, танців, прислівїв та приказок. У них відтворюється історія країни, побутове життя народу, утверджується народна мораль і правда.

Але насправді значним багатством були і залишаються невеличкі твори, в яких у стислій формі втілено кмітливість та розум людей, насамперед це прислів’я та приказки  найдавніший жанр усної народної творчості. Вони – джерела мудрості, цінності та морального досвіду народу. Багато письменників і мовознавців досліджували та збирали прислів’я та приказки: Б. Грінченко, Г. Ількович, П.Попов, М. Рибникова, В. Смирницький, І. Франко, П. Чубинський, О. Шиманський. Так, І. Франко підкреслював: «Зібрання народних прислівїв є надзвичайно цінним матеріалом для лінгвіста, який знайде в них багато архаїзмів, мовних зворотів, синтаксичних взірців і найрізноманітніших тропів, порівнянь, елізій і т.інше».

Яскравим прикладом усної народної творчості, в якому використано антоніми, є паремії (греч. paroimia  прислів’я), до яких належать прислів’я та приказки. Прислів’я та приказки  начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, словом, повчають, бо за ними стоїть великий досвід нашого народу, чия невичерпна талановитість й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що складалася віками.

В основу багатьох прислів’їв і приказок покладено протиставлення таких понять, як дружба й ворожнеча, мир і війна, добро і зло тощо. Саме на протиставленні здебільшого будуються певні народні повчання. Тому ми і обрали темою наукового дослідження «Антоніми у прислів’ях та приказках».

Проблема функціонування антонімів є не новою в лінгвістиці. Вивченням виучуваного питання займалися такі вчені, як М.Ф.Аліференко, Г.Б.Антрушина, І.В.Арнольд, М.В.Буковська, В.В.Виноградов, Т.А.В’яльцева, І.Р.Гальперін, В.І.Даль, А.В.Кунін, В.М.Мокієнко, Л.О.Новиков, О.О.Потебня, К.Г.Середина, А.І. Смирницький, Ф. де Соссюр та інші. Але комплексного аналізу антонімів в народних прислів’ях та приказках здійснено не було. Тому тема нашого дослідження є актуальною. Крім того, актуальність дослідження визначається необхідністю з’ясування специфіки художнього моделювання, яка притаманна пареміологічному фонду української народної культури, а тому важливим є дослідження засобів та прийомів, що формують образність та виразність в пареміях.

Метою роботи є аналіз функціонування антонімів в українських прислівях та приказках.

Мета роботи зумовлює розв’язання таких завдань:

1. Опрацювати відповідну наукову літературу.

2. Зібрати фактичний матеріал.

3. Проаналізувати типи антонімів, надати їхню характеристику.

4. Простежити функції антонімів у прислів’ях та приказках.

Прислів’я та приказки – це широке поняття: з одного боку, це фразеологічна одиниця, а з іншого, – це жанр фольклору. Тому, на нашу думку, слід подати робоче визначення понять «прислів’я» та «приказки», що є важливими для нашого дослідження.

Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний, який віддзеркалює суть якого-небудь процесу, явища, має повчальний зміст. Приказки - жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв». Спочатку прислів’я та приказки були пов’язані з необхідністю зафіксувати у свідомості людини великий філософський та історичний досвід, який накопичувався поколіннями, формуючи канони свого життя у формі законів, правил поведінки. Але можливості людської свідомості обмежені. Дуже важко зберігати в пам'яті великий обсяг інформації, явищ, подій, взаємовідношень між людьми. Саме тому прислів’ям та приказкам у більшості випадків притаманна лаконічність, яка виражається в максимально чіткій та стислій формі, завдяки якій “словам тісно, а думкам просторо”.

Предметом дослідження є лексичний склад українських прислів’їв та приказок.

Об’єктом дослідження є процес вивчення антонімічних явищ у прислів’ях та приказках.

Джерелом фактичного матеріалу постали українські народні прислів’я та приказки, з яких було вибрано 55 антонімічних пар.

Методи наукової роботи, використані в дослідженні: аналіз, синтез, зіставлення та протиставлення, порівняння, класифікація, узагальнення, опис.

Мета і завдання дослідження обумовили його структуру. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури.

У вступі обґрунтовується вибір теми наукового дослідження, його актуальність, формулюються мета і завдання роботи, її предмет і об’єкт, визначаються джерела фактичного матеріалу і методи дослідження, описується структура наукової роботи.

Перший розділ «Антонімія сучасної української мови» присвячено аналізові поняття антонімів у сучасній українській мові. У ньому дається характеристика різним типам антонімів, окреслюється поняття антонімічного ряду, визначаються стилістичні функції антонімів у мові.

У другому розділі «Функціонування антонімів у прислів`ях та приказках» здійснюється аналіз фактичного матеріалу, описуються семантичні, граматичні і структурні типи антонімів в українських прислів’ях та приказках.

У висновках вміщено загальні результати наукового дослідження.

Список літератури складається з 20 наукових джерел.

РОЗДІЛ 1. АНТОНІМІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1. Поняття лексичних антонімів

Найкращим способом дати вичерпну характеристику явищам дійсності є зіставлення і порівняння. Найяскравіше контрастність значень виражають лексичні антоніми.

Антонімами називаються слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями, наприклад, акуратний – неохайний, добро – зло, сум – радість [СУМ 1997, с. 163].

Протиставлення значень слів може виявлятися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Причини цього різні, але найголовнішою з них є те, що за допомогою контрастного зіставлення фактів найяскравіше вимальовується їх глибина, бо на темному фоні найчіткіше видніється ясне, звучання чудово сприймається в тиші, знайшовши кінець чогось, підсвідомo шукаємо його початку. Зіставляємо ці ситуації внаслідок індуктивності людського мислення, здатності розвивати власну думку.

Д.М.Шмельов зазначає: «Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми» [Шмелев 1973, с. 63].

Отже, в антонімічні пари об’єднуються слова, яким обов’язково притаманні три ознаки: несумісні ознаки, однорідні ознаки, дихотомічність (здатність ділитися на дві частини) спільної родової ознаки. Зважаючи на ці ознаки, до антонімів відносять слова зі значеннями якості (твердий – м’який, холодний – гарячий, жирний – пісний), протилежних координат (вверх – вниз, життя – смерть, праворуч – ліворуч), часу (день – ніч, рано – пізно, старий – новий), простору (передній – задній, скрізь – ніде, близький – далекий), кількості (багато – мало, всі – ніхто, кожний – жодний). Брак однієї з названих ознак приводить до того, що слова не вступають в антонімічні відношення. Уперше про ці ознаки вказували М.М.Шанський і Л.А.Булаховський.

Але співвідношення загальних ознак протилежності нерідко доповнюється додатковими ознаками. Це стосується насамперед багатозначних слів. Так, протилежність слів важкий (пакет) і легкий (пакет) ґрунтується на ознаці ваги; при сполученні зі словами людина, голова, рука тощо (важка рука – легка рука) важливою виступає ознака фізичних властивостей і т. ін.

Поняття «антонім» останнім часом суттєво доповнене. Так, спочатку антонімами вважалися слова, що містили у своєму значенні вказівку на якість. Сучасні дослідники вбачають антонімію й у слів, що належать до однієї частини мови, позначають різні почуття, дії, стани, оцінки, просторові й часові відношення тощо, тобто все більше використовується широке розуміння антонімії [Фомина 1990].

1. Типи антонімів

Антоніми поділяються за двома основними різновидами показників – семантичними і структурними.

Семантична класифікація ґрунтується на відмінності між двома різновидами протилежності: контрарної (градуальної) і комплементарної [СУМ 1997, с. 164].

Контрарні (від лат. – протилежний, розташований напроти), або градуальні, становлять кількісно найбільший клас антонімів. Вони позначають два діаметрально протилежні (за мірою або ступенем вияву) видові поняття певного родового поняття: хороший – поганий, холод – тепло, багато – мало, палати – тліти, надто – недостатньо. Таке родове поняття характеризується можливістю ступеневого зростання або спаду, відповідні антоніми не повністю покривають його, тому між його крайніми виявами можливі проміжні ланки, пор. холодний – прохолодний – теплий – гарячий, любов – приязнь – неприязнь – ненависть, всі – багато хто – дехто – ніхто. Слова, які за своїм лексичним значенням перебувають на семантичній осі між двома антонімами, називаються мезонімами.

Комплементарні (від лат. – доповнення) антоніми позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок: живий – мертвий, зрячий – сліпий, рух – спокій, особливо в однокореневих антонімах: одружений – неодружений, платний – безплатний. Заперечення одного з комплементарних антонімів дає одночасно значення іншого: істинний – хибний (не+істинний = хибний).

Крім того, Л.А.Новиков виділяє три семантичні класи антонімів з урахуванням характеру протилежностей [Новиков 1973, с. 158-244]:

1. Антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні проміжні ступені вияву ознаки: гарячий (теплий, теплуватий, тепленький, теплесенький, прохолодний, холоднуватий) – холодний.

2. Антоніми, відношення між якими ґрунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Проміжні ступені вияву ознаки тут відсутні, а тому антонімічні відношення охоплюють строго визначені пари слів: життя – смерть, війна – мир, зайнятий – вільний.

3. Антоніми, що позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак і властивостей (векторні антоніми): входити – виходити, наближатися – віддалятися, нападати – захищатися.

За спрямуванням дій і ознак виділяють також антоніми-конверсиви – позначають відношення протилежності і у вихідному, і в зміненому висловлюванні, але не в прямому порядку слів, а в зворотньому: Петро купує будинок у Сергія – Сергій продає будинок Петрові.

Відомі також і інші семантичні принципи виділення антонімів. Так, при визначенні змісту ознаки, за якою протиставляється значення слів до уваги беруться такі показники: 1) орієнтація в просторі: схід – захід, лівий – правий, горизонтальний – вертикальний; 2) колір: білий – чорний, світлий – темний; 3) смакові відчуття: солодкий – гіркий; 4) стать: чоловік – жінка, співак – співачка; 5) емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості: щедрий – скупий, любити – ненавидіти; жорстокий – ніжний.

За своєю структурою антоніми також неоднорідні. З формально-структурного погляду виділяють різнокореневі (власне антоніми) та однокореневі (граматичні) антоніми.

Різнокореневими антонімами в сучасній українській мові є різні щодо походження слова: багатий - бідний, добрий - лихий, лівий - правий, радісно - сумно, правда - брехня, початок - кінець, любити - ненавидіти. Сюди слід віднести і ті антоніми, які хоч і мають різні корені, але антонімічність їх підсилюється відповідними префіксами: піднімати - опускати, переганяти -відставати, запихати - витягати.

Саме багатство цього типу антонімів та чітко визначене їх смислове протиставлення дали підстави деяким ученим вважати антонімами лише різнокореневі слова. Однак з такою думкою навряд чи можна погодитися, оскільки вона ігнорує виражальні можливості мови. Більше того, таке твердження не враховує інших можливих способів вираження протиставлення - основного критерію визначення антонімії, і, по суті, не відбиває справжнього стану речей у мовленні.

Однокореневі антоніми ще називають граматичними, або афіксальними, тому що основний вияв антонімічності в таких словах виражається перш за все афіксами. Антоніми цього різновиду виникають:

а) внаслідок приєднання до однакових основ антонімічних префіксів: затикати - відтикати, заселяти - виселяти, сходитися - розходитися;

б) як результат приєднання префікса із заперечним значенням (не-, без-, анти-, де-(дез-), проти-, контр-), який приєднується до такої самої кореневої морфи: воля- неволя, віра - безвір'я, атомний - протиатомний, воєнний -антивоєнний, шифрувати - дешифрувати, революція – контрреволюція [Булаховський 1965, с. 39].

Проте слід підкреслити, що антонімами є не всі слова, що вживаються з будь-яким запереченням. Антоніми – це лише ті слова із префіксом не-, які створюють нове значення, нове поняття: доля - недоля, вірний - невірний, проте не будуть антонімами слова білий - не білий, ходити - не ходити. В останніх прикладах заперечується лише значення, виражене попереднім словом. Тут частка не і відповідне слово не виражають нової оцінки факту дійсності.

3 префіксом не- виступають, як правило, якісні прикметники (некультурний), абстрактні іменники (неволя, недоля), дієслова із складним префіксом недо- (оцінити) [Ахманова 1957, с. 75].

І різнокореневі, і однокореневі антоніми представлені повнозначними частинами мови (іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками). Проте найчастіше антоніми зустрічаються серед прикметників, іменників і дієслів [Фомина 1990, с. 141].

Лексичними антонімами бувають:

1. Якісні прикметники. Це очевидно тому, що якість найчастіше здатна протиставлятися: веселий - сумний, гарячий - холодний, сильний - слабкий. Відносні і присвійні прикметники антонімами бувають рідко, їх антонімічність диктується наявністю відповідних іменників: ранкова - вечірня година.

2. Серед іменників антонімами найчастіше бувають ті, що визначають абстрактні поняття: а) антоніми, які вказують на якість. Вони, як правило, утворені від прикметникових основ: висота - низина, холод - спека, радість - сум, б) антоніми, які вказують на опредмечену дію і утворюються від дієслівних основ. Антонімічність у словах цього типу найчастіше передається афіксальними, зокрема префіксальними, морфемами: прихід - відхід, додавання - віднімання; в) антоніми, що виражають стан, почуття, стосунки між людьми: мир - війна, праця - відпочинок, працьовитість -лінивство, дружба - ворожнеча, любов - ненависть. Їх поява може бути зумовлена і прикметниковими, і дієслівними основами. Конкретні іменники бувають антонімами рідко. Вони, як правило, також співвідносні з абстрактними: друг - ворог, правдомовець - брехун.

3. Розвиткові антонімів дієслів сприяє розгалужена система антонімічних префіксів: залазити - вилазити, всипати - висипати, переїдати - недоїдати, прилетіти - відлетіти, розширювати - звужувати. Крім того, серед дієслів є і різнокореневі антоніми: любити - ненавидіти, працювати - ледарювати, радіти - сумувати.

4. Кількість антонімічних прислівників визначається в основному антономією тих частин мови, від яких вони утворені: спереду - ззаду, далеко - близько.

5. Небагато антонімічних пар можна визначити серед займенників: всі - ніхто, все - ніщо.

6. Трапляюються антоніми і серед прийменників: з - до, від - до, над - під, які наближаються до граматичних антонімів.

У межах однокореневих антонімів виділяють антоніми-енантіосеми [СУМ 1997, с. 167]. При таких словах значення протилежності виражається одним самим словом: нести (сюди, в будинок) – приносити і нести (звідси, з будинка) – виносити; збігати (на гору) – збігати (з гори); позичати (брати в борг) – позичати (давати в борг).

Отже, розуміння структурних і семантичних можливостей антонімів дозволяє найбільш правильно й раціонально використовувати мовні антоніми в мовленні, вибирати найбільш значущі з них.

1. Антонімічні ряди та їхні види

Слова-антоніми, як і слова-синоніми, часто створюють у мові і мовленні групи одиниць, семантично близьких за функціями протиставлення. Нерідко кожне з двох (і більше) семантично протиставлених слів, у свою чергу, має синоніми, які й створюють ряди одиниць, синонімічних і антонімічних між собою, наприклад:

хвиля:

важка – слабка

сильна – легка

могутня – несильна тощо.

Таким чином, на думку М.І.Фоміної, два (і більше) близьких за значенням слова утворюють антонімічний ряд [Фомина 1990, с. 147].

Слова в антонімічних парах (і рядах) вступають у більш складні стосунки, утворюючи свого роду антонімічні парадигми. Підставою для зближення й зіставлення служать:

1. споріднені словотвірні зв’язки: білий – чорний, біло – чорно, біліше – чорніше, біліти – чорніти тощо;

2. об’єднання загальним понятійним змістом в одній тематичній парадигмі. Наприклад, з-поміж антонімічних опозицій дієслів, пов’язаних поняттям інтелектуально-етичної оцінки, виділяємо: хвалити – сварити, прославляти – засуджувати та ін.

Зближення може відбуватися і за іншими ознаками, які в різних мовах неоднакові.

1. Стилістичне використання антонімів

За ступенем залежності від контексту в українській мові розрізняють антоніми постійні, або загальномовні, і контекстуальні.

Загальномовні антоніми мають протилежне значення й поза контекстом: сум — радість, до них належать ті слова, які зафіксовані в сучасних словниках української мови: закритий – відкритий, молодіти – старіти, війна – мир.

Контекстуальні антоніми набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля. Контекстуальні антоніми виникають у певній мовленнєвій ситуації; у тому чи іншому контексті можуть опинитися слова, які у звичайному вживанні не виражають протилежних значень. Такі протиставлення не мають ознаки регулярності, а тому не відображаються у словниках. Як правило, такі антоніми є однокореневими, похідними словами, стилістично яскравіше забарвленими й більш виразними порівняно з нейтральними мовними протиставленнями, які служать базою для їхнього утворення. Такі слова не є звичними, а оказіональними, випадковими, одиничними й обумовлені певним авторським завданням. Їхню появу дослідники, зокрема Л.А.Введенська та І.С.Улуханов, вважають результатом деякого обмеження мовної антонімії. Відхилення від неї можливі лише в індивідуальному мовленні: фольклорний – антифольклорний, веселощі – невеселощі, любов – безлюб’я.

Функцію контекстуальних антонімів виконують також різнокореневі антоніми: правда – легенда, чорний – вогняний, століття – антивік.

Контекстуальні антоніми можуть виникати як результат оцінно-експресивного протиставлення предметів за ознаками своє, рідне, близьке, звичне, близьке, традиційне – чуже, далеке, недосяжне, екзотичне, наприклад: Ніде не пахнуть так отави, як на землі, де виріс я, де мріяв і вдивлявся ніжно в далекі зорі…І цей раз я не віддам цю землю грішну ні за Венеру, ні за Марс (М.Терещенко). На контекстуальних антонімах побудовані деякі іронічні вислови: Розжалобився, як вовк над поросям - від'їв ніжки та й плаче. Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Такий добрий, що в ложці води втопив би. Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні живий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.

На різкому протиставленні слів-антонімів побудована одна зі стилістичних фігур – антитеза (від гр. - протилежність). Цей стилістичний прийом з давніх пір відомий народній поезії, широко представлений у прислів’ях та приказках: Менше говори, більше роби. На чорній землі білий хліб родить. Порожня бочка гучить, а повна - мовчить. Його широко використовують письменники, публіцисти, вчені: Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа (В.Симоненко).

Найчастіше активну функцію у антитезах виконують повні антоніми, виступаючи в одному реченні або близькому контексті. Вони використовуються для чіткості і вичерпної характеристики висловлюваної думки: Дівчина запалилася до праці, до діяльності, поклала присвятити життя своє для тих, що досі працювали на неї. Так справедливість каже. Вона буде вчителькою, вона понесе світло в темряву, потіху - смуткові, поміч - убожеству (М. Коцюбинський).

Нерідко антонімічні пари втілюють ідею цілого твору і кладуться в основу заголовків, чим знову ж загострюють увагу читача, сконденсовано висловлюють задум автора: поема Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє»; збірка І. Франка «З вершин і низин»; цикли поезій І. Франка «Вольні сонети» і «Тюремні сонети»; роман М.Стельмаха «Правда і кривда»; збірка Д. Павличка «Любов і ненависть»; книга С.Голованівського «Близьке і далеке» та ін.

Ще один стилістичний прийом, який будується на протиставленні антонімічних значень, є оксюморон, або оксиморон (гр. – буквально «дотепно-безглузде»). Мета цього засобу - наголосити на незвичності зіставлюваного і вказати на небуденність явища: голосна тиша, дзвінка тиша, пекучий мороз, солодкий тягар, гірка радість, веселе горе, солодкий біль, чесний злодій, голосне мовчання, живий труп, оптимістична трагедія, песимістичний оптимізм: А я дивлюся, поглядаю, сміюся сльозами (Т. Шевченко). Тарас картає щирую неправду (П. Тичина).

Наближеними до цієї фігури є поєднання семантичне несумісних явищ на зразок подих смерті (смерть не дихає): Страшні слова, коли вони мовчать (Л. Костенко); Кукурікали півні на рушниках і од їхнього мовчазного співу дзвеніло у вухах (В. Симоненка).

Такі прийоми є дуже дієвими. Вони налаштовують читачів на сприйняття протирічних складних явищ, а нерідко – і боротьби протилежностей. Тому зловживання таким прийомом іноді призводить не до посилення впливу, а до його послаблення: теплі холодильники, сухі зливи.

Іноді спостерігається спеціальне використання в тексті одного антоніма замість іншого. До такого прийому часто вдаються сучасні журналісти: бюро злісних послуг, олімпійський неспокій. Цей прийом ґрунтується на застосуванні стилістичної фігури – антифразиса, тобто використання слова або виразу у протилежному значенні. Як правило, він використовується для створення іронії, вираження негативної оцінки.

У системі художніх тропів антоніми посідають помітне місце, оскільки забезпечують контрастну характеристику образів. Найбільше застосування як стилістичний засіб антоніми знаходять у художньому і публіцистичному стилях, виконуючи функції зіставлення і протиставлення (троянди й виноград – красиве і корисне), в ораторській мові, а також у побутовому та усному літературному мовленні.

Вживання антонімів робить мовлення виразнішим та семантично багатшим. Антонімічні слова (і явище антонімії в цілому) надають значну допомогу у виборі оптимально інформативної одиниці у комунікативній практиці.

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНУВАННЯ АНТОНІМІВ У ПРИСЛІВ’ЯХ ТА ПРИКАЗКАХ

Антоніми широко використовуються як стилістичні засоби в усіх жанрах літератури. Вони підсилюють контрастність, протилежність явищ дійсності.

Найбагатше представлено явище антонімії в усній народній творчості, зокрема в народних прислів'ях і приказках: Учений іде, а неук спотикається. Краще гірка правда, ніж солодка брехня, На чорній землі білий хліб родить. Чужого доброго не гудь, а свого поганого не хвали.

У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагаль­нено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього сві­ту, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини, їхнього протиставлення. Тому прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко сте­ле, та твердо спати. Правда та кривда – як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто.

У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово – що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі.

Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симет­ричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явища: Дерево міцне корінням, людина – друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік – для роботи. Не штука ганьбити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл – престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Сло­вом – як шовком вишиває, а ділом – як шилом шпигає.

Аналіз зібраного фактичного матеріалу засвідчує вживання різноманітних типів антонімів.

За частиномовною приналежністю антоніми можемо поділити на кілька груп:

1. Антоніми, виражені прикметниками: Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник. Не родись багатий та вродливий, а родись хоч бідний та щасливий. Не тим час дорогий, що довгий, а тим, що короткий. Це найбільша за кількістю група, що можна пояснити тим, що в прислів’ях та приказках часто певна життєва настанова ґрунтується на протиставленні певних характеристик і ознак.

2. Антоніми, виражені іменниками. Найчастіше у межах цієї групи виділяються абстрактні назви: Багатство дме, а бідність удвоє гне. Без лиха не буває добра. Від розкоші кучері в’ються, від журби – січуться. Хоча інколи в антонімічному значенні вживаються і конкретні іменники. Проте у прислів’ях та приказках вони також дещо абстрагуються: Де жінка голова, там чоловік мачуха. На дворі лад – у хаті розлад. Частими є також випадки вживання субстантивованих прикметників з антонімічним значенням: Дурний словами нападає, а розумний – захищає.

3. Антоніми, виражені дієсловами (однокореневі й різнокореневі): В кожні двері ввійдеш, та не з кожних вийдеш. Дурний словами нападає, а розумний – захищає. Продав – загубив, купив – знайшов.

4. Антоніми, виражені прислівниками. Часто це прислівники прикметникового походження або прислівники з яскраво вираженим просторовим значенням: Зле – не гнися, добре – не пнися. Ні туди, ні сюди. Ні холодно, ні жарко.Уздовж і впоперек.

5. Зрідка антоніми виражаються займенниками, але буває, що вони протистаставляються якісним прикметникам: Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.

За семантичними характеристиками, спираючись на основні класифікації антонімів, виділяємо дві групи антонімів:

1. контрарні (градуальні);

2. комплементарні антоніми.

Контрарні антоніми – це антоніми, що виражають якісну протилежність, а отже, найчастіше у межах цієї групи функціонують антоніми-якісні прикметники, а також прислівники, які походять від якісних прикметників (з якісним або просторовим значенням): Маленька праця краща за велике безділля. В добрім житті кучері в’ються, а в поганім – січуться. Близько видати, далеко цибати. Густо дивиться, та рідко бачить.

Комплементарні антоніми – це антоніми, що не припускають проміжних значень. До цієї групи переважно належать:

• прикметники, що виражають абсолютну якість, або прикметники, що протиставляються займеннику свій: Чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця не знайду. Ситий голодного не розуміє;

• іменники з абстрактним і конкретним значеннями: Щастя біжить, а нещастя лежить. Купля руки пече, а продаж гріє. Краще гірка правда, ніж солодка брехня. Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать. Сміх крізь сльози.

В окрему групу ми виділяємо антоніми, що виражають протилежну спрямованість дій, властивостей: Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Дурний словами нападає, а розумний – захищає. З чим пішов, з тим і прийшов.

За структурою аналізовані групи антонімів традиційно поділяємо на однокореневі й різнокореневі.

Різнокореневі антоніми у прислів’ях та приказках представлені різними частинами мови і вказують на різноманітні види протиставлень: якісні, просторові, часові, об’єктно-суб‘єктні тощо: Багатому щастя, а вбогому трясця. Без лиха не буває добра. Хоч стій, хоч падай. Що буває, те минає. Як беруть – сто коней дають, а як візьмуть – і одного не дають. Як не було добра зранку, то не буде й до останку.

Однокореневі антоніми не так поширені в аналізованому фактичному матеріалі.Вони творяться за допомогою певних афіксів, які в сполученні з коренем і надають зіставлюваним словам протиставного значення. Найбільше таких антонімів представлено з-поміж дієслів: З чим пішов, з тим прийшов. Краще на своїй стороні кістьми лягти, ніж на чужині слави налягти. На дворі лад – у хаті розлад.

Здебільшого у прислів’ях та приказках вживаються загальномовні антоніми: Багатство дме, а бідність у двоє гне. Старе як мале. Руки білі, а сумління чорне. Проте зібраний матеріал фіксує і контекстуальні антоніми: Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина. Багатому щастя, а вбогому трясця.Панові курка, а мужикові шабля. Останні приклади є гострішими, яскравішими, мають більший вплив на читача.

Як засвідчує аналізований фактичний матеріал, антоніми у прислів’ях та приказках можуть використовуватися з різною стилістичною метою. Так, різноманітно представлена антонімічність та ситуативна семантична контрастність в народних приповідках. Як правило, в цьому жанрі представлені комплементарні, різнокореневі загальномовні і контекстуальні антоніми, що вживаються з метою підсилення гумористичної ситуації: Зароблений сухар краще краденого бублика. Радість сієш – горе жнеш. Білолиця – як мазниця, чорноброва – як сметана. Серед такого типу висловлювань трапляються антонімічні паралелі граматичного характеру: В чужім оці бачить зразу, а в своїм – ні разу.

Активну роль антонімів спостерігаємо і при іронічній характеристиці явищ дійності. Виникаючи в прислів’ях і приказках, іронія ніби заперечує першу частину вислову. Така прихована антонімія і використовується для іронічної характеристики: Такий добрий, що готовий в ложці води втопити. Я його люблю як сіль в оці і кольку в боці. Любить, як вовк порося.

Поширеним прийомом в аналізованих текстах виступає ампліфікацій не накопичення антонімів: Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши функціонування антонімів в українських прислів’ях та приказках, можемо зробити такі висновки:

Лексичні антоніми – це слова (переважно однієї частини мови), що розрізняються максимально протилежними значеннями, наприклад, акуратний – неохайний, добро – зло, сум – радість.

В антонімічні пари об’єднуються слова, яким обов’язково притаманні три ознаки: несумісні ознаки, однорідні ознаки, дихотомічність (здатність ділитися на дві частини) спільної родової ознаки. Брак однієї з цих ознак приводить до того, що слова не вступають в антонімічні відношення.

Антоніми поділяються за двома основними різновидами показників – семантичними і структурними. За семантикою антоніми поділяються на контрарні (градуальні) і комплементарні. Контрарні, або градуальні, позначають два діаметрально протилежні (за мірою або ступенем вияву) видові поняття певного родового поняття: хороший – поганий, холод – тепло, багато – мало, палати – тліти, надто – недостатньо. Комплементарні антоніми позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок: живий – мертвий, зрячий – сліпий, рух – спокій, особливо в однокореневих антонімах: одружений – неодружений, платний – безплатний.

За своєю структурою антоніми поділяються на різнокореневі (власне антоніми) та однокореневі (граматичні) антоніми.

Слова-антоніми часто створюють ряди одиниць, синонімічних і антонімічних між собою, що утворюють антонімічний ряд.

За ступенем залежності від контексту в українській мові розрізняють антоніми постійні, або загальномовні, і контекстуальні. Загальномовні антоніми мають протилежне значення й поза контекстом: сум — радість, до них належать ті слова, які зафіксовані в сучасних словниках української мови: закритий – відкритий, молодіти – старіти, війна – мир. Контекстуальні антоніми набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.

На різкому протиставленні слів-антонімів побудована одна зі стилістичних фігур – антитеза: Менше говори, більше роби. На чорній землі білий хліб родить. Порожня бочка гучить, а повна - мовчить.

Ще один стилістичний прийом, який будується на протиставленні антонімічних значень, є оксюморон, або оксиморон. Мета цього засобу - наголосити на незвичності зіставлюваного і вказати на небуденність явища: голосна тиша, дзвінка тиша, пекучий мороз.

Найбагатше представлено явище антонімії в усній народній творчості, зокрема в народних прислів'ях і приказках: Учений іде, а неук спотикається. Краще гірка правда, ніж солодка брехня, На чорній землі білий хліб родить,

За частиномовною приналежністю антоніми в українських прислів’ях та приказках поділяються на 5 основних груп: 1) антоніми, виражені прикметниками: Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник; 2) антоніми, виражені іменниками: Багатство дме, а бідність удвоє гне; 3) антоніми, виражені дієсловами (однокореневі й різнокореневі): В кожні двері ввійдеш, та не з кожних вийдеш; 4) антоніми, виражені прислівниками: Зле – не гнися, добре – не пнися; 5) антоніми, виражені займенниками: Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.

За семантичними характеристиками антоніми поділяються на дві групи: 1) контрарні (градуальні): Маленька праця краща за велике безділля; 2) комплементарні антоніми: Чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця не знайду. Ситий голодного не розуміє.

В окрему групу виділяємо антоніми, що виражають протилежну спрямованість дій, властивостей: Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить.

За структурою аналізовані групи антонімів традиційно поділяємо на різнокореневі (Багатому щастя, а вбогому трясця) та однокореневі антоніми (З чим пішов, з тим прийшов).

Здебільшого у прислів’ях та приказках вживаються загальномовні антоніми: Багатство дме, а бідність у двоє гне. Проте зібраний матеріал фіксує і контекстуальні антоніми: Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.

Поширеним прийомом в аналізованих текстах виступає ампліфікацій не накопичення антонімів: Краще гірка правда, ніж солодка брехня. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Білодід Ю.І. Засоби іронії у сучасному романі // Мовознавство. – 1981. - № 4. – С. 71-73.

2. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. - К., 1965.

3. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 1976.

4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. - К.: Вища школа, 1972.

5. Ковальов В.П. Експресивне використання антонімії в українському художньому мовленні // Українська мова і література в школі. – 1986. - № 9. – С. 48-50.

6. Комиссаров В. Н. Проблема определения антонимов // Вопр. языкознания. - 1957. - № 2. - С. 55-56.

7. Кочерган М.П. Слово і контекст. – Л.: Вища школа, 1980.

8. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови: Семантична структура. – Харків, 1977.

9. Новиков Л.А. Антонимия в руском языке. – М., 1973.

10. Полюга Л.М. Словник антонімів української мови. – К.: Довіра, 2004.

11. Тараненко О.О. Розвиток антонімічних відношень у багатозначних словах // Українська мова і література в школі. – 1977. - № 1. – С. 32-39.

12. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997.

13. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія / за ред. І.К.Білодіда. - К.: Наукова думка, 1969.

14. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2004.

15. Усі крилаті вислови, прислів’я, приказки, загадки. – Х.: ПП Торсінг плюс, 2009.

16. Фомина М.И. Современный русский язык. Лексикология. – М.: Высшая школа, 1990.

17. Шанский Н.М. Лексикология современного русского языка. – М., 1972.

18. Шмелев Д. Н. Проблема семантического анализа лексики. - М., 1973.

19. ukrainskamova.narod.ru, Антоніми

20. http://uk.wikipedia.org/wiki/