Презентація “ Разом із М. Коцюбинським відкриваємо для себе гуцульський край ”

“ Разом із М. Коцюбинським відкриваємо для себе гуцульський край ”

.

.

У творі М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" зображене життя гуцулів, тобто мешканців Карпат. їхній побут, традиції, мова настільки відрізняються від побуту, традицій, мови інших українських селян, що може виникнути така думка, що гуцули належать до зовсім іншого народу. Але, швидше всього, цей дивний народ, що заховався десь у Карпатах і мало турбується проблемами іншого світу, багато зберіг і запам'ятав від наших спільних предків.

.

Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..."

.

Лісовик — міфологічний образ, який, згідно з легендами, втілювався в подобу дуже старого кошлатого діда. Його характерною особливістю була відсутність тіні. Лісовик є символом небезпеки, яка підстерігає людину в лісі. Образ лісовика перегукується з іншими міфологічними образами: чугайстра, і навіть блуду. Лісовик збиває людей з дороги, усіляко шкодить їм. В українській етнографії побутує погляд на лісовика як на «пастуха від звіра», тобто істоту, що охороняла дрібних звірів від хижаків, мисливців. Лісовики створювали в лісах сім'ї і жили як звичайні люди.

.

Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка) не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека, не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю.

.

Щезник ( Чорт, аспид, гаспид, диявол, біс, дідько)  — за давніми віруваннями гуцулів чорт, що раптово з'являється, раптово зникає, і скликає всіх міфічних істот у танок

.

Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля.

Мавки є різновидом русалок, на відміну від яких мали довге лляне волосся. Ім'я Мавки утворено від «навь» (Навка), що значить «втілення смерті». Вони не мають тіла, не віддзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі.

Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови. Щоб урятувати душу дитини, потрібно було на Троїцькі святки підкинути вгору хустину, назвати ім'я й промовити: «Хрещу тебе», і врятована душа попадала в рай. Якщо ж душа доживала до семи років і не потрапляла в рай, то немовля перетворювалося на русалку або мавку і завдавало людям шкоди

.

.

Гуцули вірять для того, щоб устерегти себе від мавки, особливо на молодик, потрібно взяти із собою полинь і сказати: «На тобі, мавко, полинь, а мене покинь».

.

Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.

Мольфар

Мольфа́р  — в культурі гуцулів так називають наділену надприродними здібностями людину, на зразок ворожія, чарівника або народного мага. Як вважають місцеві жителі мольфари бувають добрі або злі. Для лікування людей, та керування силами природи (наприклад, хмарами) мольфари використовують замовляння, спеціальні пристрої та трави.

Мольфари стали відомі широкому загалу завдяки книзі Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1911) і знятому за її мотивами однойменного фільму (1964).

.

Єдиний точно відомий мольфар Карпат Михайло Нечай на межі 20 і 21 століть мешкав у Верхньому Ясенові. 15 липня 2011 року, його вбив психічно хворий чоловік.

.

Отже, М. Коцюбинський показав побут і вірування гуцулів ніби зсередини: він не описує їх, а перетворюється сам на гуцула, для якого арідник, щезник, нявка тощо — це справжня реальність, яка співіснує із людською. Тому все у творі виглядає природно, так, ніби воно відбувається насправді.