Презентація до уроку української літератури. "Іван Франко. Поетична збірка «Зів'яле листя». Місце любовної теми у творчості Великого Каменяра".

Іван Франко Збірка «Зів ’ яле листя». Місце любовної теми у творчості письменника

Епіграф до уроку : Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини І. Франко

Ключове питання уроку

Що є кохання для І.Франка?

Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв… Взагалі Франко – лірик високої проби і його ліричні твори просяться часто в музику .

М. Коцюбинський

Інтимна лірика—це лірика про кохання та інші глибоко особисті, сокровенні почуття.

“ Зів ’ яле листя ” – не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом.

Мотиви – захоплення красою жінки, високе трагічне

почуття кохання

Жанр – “ лірична драма ”

Композиція – Перший “ жмуток ”

Другий “ жмуток ”

Третій “ жмуток ”

Ліричний герой-особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці, друге Я поета

Жмуток -зменшене до слова жмут-невелика в ’ язка чого-небудь; пучок ;шматок тканини в зім ’ ятому чи скрученому стані

Перший “ жмуток ”

Палке кохання без надії на взаємність

Другий “ жмуток ”

Кохання в душі героя спалахує з новою силою

Третій “ жмуток ”

Розв ’ язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена. Відчай… Самогубство.

Ольга Рошкевич

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай…

Перший жмуток

Безмежнеє поле в сніжному завою,

Ох, дай мені обширу й волі!

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

І в серці нестерпнії болі.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

А чень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

“ Мені не жить, тож най умру одна!”

Другий “ жмуток ”

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?

На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Не страшно і грому.

І світло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.

Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько – колюче терня?

Чом твої устонька – тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх – для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій-щире словечко!

Як промінчика не здобудь притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

То ж за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

  Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

Що є кохання для Франка?

• “ Зів ’ яле листя” , “Лірична драма”
• Любов – це кара, це сумна в ’ язниця, Бог від якої заховав ключі.
• “ За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ”
• “ Як сміючись ти вбила чистую любов мою”
• “ Завмерлеє в серці кохання”
• “ Тебе кохаючи, загублю душу”
• “ Люблю я власну мрію”

Сучасні дослідники творчості І. Я. Франка прийшли до висновку:

В основу ліричної драми “ Зів ’ яле листя ” лягли власні переживання І. Я. Франка в часи його юності та зрілості.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці – минаєш,

Вклонюся – навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити –

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха, –

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні –

Пісні.