Конспект лекции по охране труда "Система пожаротушения на предприятии"

31

Вступ ……………………………………………………………………………………3

1. Метод групового вирішення проблем……………………………………………….5

1. Мета, форми та методи проведення заняття …………………………………..9

2. Методика проведення заняття за темою: “Система попередження

пожеж. Способи та засоби пожежогасіння”……………………………………10

3. 1 План заняття ………………………………………………………………….10

3. 2 Хід заняття …………………………………………………………………...11

3.3. Зміст проблемної лекції………………………………………………………13

Список використаних джерел……………………………………………………….31

Додаток А

Кросворди для проведення опитування студентів………………………………..32

Додаток Б

Додаток В

Фотослайди ……………………………………………………………………………37

Вступ

У педагогічній практиці одним з активних методів навчання , що допомогають плекати творчі здібності кожного студента, формувати його пізнавальну самостійність, є проблемне навчання як основний елемент сучасної системи навчання.

Практика навчання у вищих навчальних закладах освіти та психолого-педагогічні дослідження вже давно довели необхідність повністю відмовитись від уявлень про навчально-виховний процес, як процес повідомлення і передачі інформації. Основний зміст технології проблемного навчання становить методика застосування проблемних виробничих ситуацій на різних видах навчальних занять та в пізнавальній діяльності студентів.

Так, проблемне навчання при викладанні дисципліни “Охорона праці” може виступати у вигляді теоретичних досліджень, постановці і вирішенні навчальних проблем, способу використання набутих знань у розв'язанні ситуаційних завдань.

Кожний з перерахованих видів проблемного навчання може проходити з різним ступенем пізнавальної активності студента. Визначення цього ступеня має важливе значення для управління процесом формування пізнавальної самостійності.

Відповідно до рівня складності проблемних задач, питань, завдань, можна визначити чотири рівні проблемності:

• рівень, що обумовлює репродуктивну діяльність студентів (дії за зразком) - найнижчий рівень пізнавальної діяльності;

• рівень, що забезпечує використання попередніх знань у новій ситуації;

• репродуктивно-пошуковий рівень;

• творчий рівень.

Чотири рівні проблемності обумовлюють чотири рівні мислення:

• Рівень звичайної "несамостійної" активності - сприйняття
  студентами пояснень викладача, засвоєння зразків розумових дій в
  умовах проблемних ситуацій, виконання студентами самостійних робіт
  відтворювального характеру, усне відтворення.

• Рівень напівсамостійний - характеризується використанням попередніх знань у нових ситуаціях за участю студентів.

• Самостійний рівень - самостійна робота студента з нормативною та довідковою літературою по предметах, використання попередніх знань у нових виробничих ситуаціях, вирішення задач середнього рівня складності з незначною допомогою викладача.

• Рівень творчої активності - виконання студентами самостійних робіт, що потребують творчих уявлень, логічних системних аналізів, відкриття нових способів вирішення навчальних проблем та формування самостійних доказів.

Вище вже говорилось про те, що суть проблемного навчання полягає у створенні проблемних ситуацій та пошуку шляхів і способів їх розв'язання. В залежності від характеру взаємодії викладача і студента в процесі розв'язання проблемних ситуацій розрізняють проблемний виклад (лекція), частково-пошукову діяльність (семінарські, практичні заняття), самостійну дослідницьку діяльність (виконання науково-дослідницьких, курсових робіт) як форми проблемного навчання.

Проблемний виклад матеріалу полягає у створенні викладачем проблемних ситуацій, показі логіки розумового пошуку в розв'язанні ситуації. В умовах навчального процесу проблемний виклад реалізується, як правило, на лекції.

За допомогою відповідних методичних прийомів (постановка проблемних і інформаційних питань, висування гіпотез та їх підтвердження або спростування, звертання до студентів за "допомогою") викладач збуджує студентів до сумісного мислення, дискусії, яка може початися безпосередньо на лекції. Чим вищий ступінь діалогічності лекції, тим більше вона наближається до проблемної і тим вище її орієнтуючий, навчаючий та виховний ефект.

У чому переваги проблемної лекції?

• По-перше, викладач спілкується із студентами як співрозмовник, який прийшов на лекцію поділитися власним науково-практичним досвідом;

• по-друге, матеріал лекції включає обговорення різних точок зору на вирішення навчальних проблем;

• по-третє, комунікаційні зв'язки із студентами будуються таким чином, щоб підвести їх до самостійних висновків, зробити співучасниками процесу підготовки, пошуку шляхів вирішення проблеми, створеної викладачем.

Лекції проблемного характеру дозволяють забезпечити творче засвоєння майбутніми спеціалістами принципів і закономірностей дисципліни, яку вони вивчають, активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів.

При проведенні проблемних лекцій перспективним є застосування методів групового вирішення проблем за допомогою метафоричного мислення.

1. Метод групового вирішення проблем

Сучасна педагогіка має багато методик, що застосовуються в інтерактивному навчанні (робота в малих групах, дискусії, турніри, диспути, дебати, "міні-уроки", навчання як систематичне дослідження, "синектика", ділові ігри, імітаційні ігри, ситуаційні вправи, задачі, проблеми, вправи та ін). Ці методики можна застосовувати в навчальній дисципліні «Охорона праці», як для викладання, засвоєння нового матеріалу, так і для перевірки знань студентів.

Метод групового вирішення проблем за допомогою метафоричного мислення має назву " синектика ". Це модель групової творчої діяльності та навчального дослідження, яка розробляється у зарубіжній педагогіці з 1960-х років. Синектика охоплює досвід застосування відомого методу групової генерації ідей, який має назву "мозкової атаки", або "мозкового штурму" . Синектика - це спільна пошукова діяльність у вирішенні проблем експертними групами з використанням домислів, сміливих гіпотез, "хибних ідей" та інтуїтивних рішень. Головним для дидактичних пошуків було стимулювання пошукової навчальної діяльності, яка заснована на емоційно-образному, метафоричному мисленні.

Організація навчальної роботи за синектикою передбачає:

1. Початкове висунення проблеми, яка є досить складною для вирішення.

2. Аналіз проблеми та повідомлення необхідної інформації. Роль експерта, який повинен компетентно оцінити доповідь-повідомлення, може виконувати викладач або підготовлений до такої роботи студент. На цьому етапі залучають різноманітні інформаційні джерела,тому що збирання фактів закладає підвалини для вирішення проблеми.

3. З'ясування можливостей вирішення проблеми шляхом детального аналізу та коментування викладачем та експертом усіх висунутих варіантів з поясненням причин, за якими відкинуто деякі з них.

4. Переформулювання проблеми кожним студентом самостійно своїми словами так, як він її розуміє, з метою наближення завдання до себе самого.

5. Спільний вибір одного з варіантів переформульованої проблеми, початковий варіант тимчасово відкидається.

6. Висунення образних аналогій із залученням "метафоричних" описів тих явищ, які містить проблема. Важливо на цьому етапі роботи поряд із прямим зіставленням предметів і явищ наводити"особистісні" та "символічні" аналогії (два-три слова), можливі навіть аналогії "фантастичні".

7. "Пристосування" окреслених групою підходів до вирішення або готових рішень до вимог, що закладені у самій проблемі.На цьому останньому етапі з'ясовуємо, чи проблему вирішено, чи потрібно обрати новий шлях для пошуку правильного рішення.

Отже синектика, як метод організації роботи, передбачає уявлення про природу творчої діяльності та можливостей її цілеспрямованого включення у навчальний процес.

Випускна робота спрямована на впровадження методики спільної пошукової діяльністі у вирішенні проблеми щодо зниження аварій, пожеж та вибухів на виробництві та в побуті. Тема “Система попередження пожеж. Способи та засоби пожежогасіння” входить за програмою до змістового модулю “Основи пожежної безпеки”. На викладання теми за програмою відведено дві години аудиторних занять (лекція), дві години на практичне заняття, одна година на самостійну роботу, що полягає в підготовці конспекту з питання “Загальні принципи організації пожежної безпеки на виробництві.”.

Для проведення лекції з проблемним спрямуванням доцільно використовувати метод кейсів.

Метод кейсів - техніка навчання, що використовує опис реальних економічних, соціальних і виробничих ситуацій. Студенти повинні проаналізувати ситуацію, розібратися в суті проблем , запропонувати можливі рішення і вибрати краще з них . Кейси базуються на реальному фактичному матеріалі , або ж наближені до реальної ситуації.

Ця інтерактивна методика, що набула популярності у Великобританії, США, Німеччини, Данії та інших країнах розроблена англійськими науковцями М.Шевером, Ф.Едейем та К. Єйтс. Саме їй у світової практиці відводиться важливе місце для вирішення сучасних проблем у навчанні. Вперше кейс-метод був застосований у 1910 р. при викладі управлінських дисциплін у Гарвардській бізнес-школі, який добре відомий інноваціями, а в Україні даний метод став поширюватись тільки у другій половині 90-х років ХХ ст..

Суть методу полягає у використанні конкретних випадків (ситуацій, історій, тексти яких називаються «кейсом») для спільного аналізу, обговорення або вироблення рішень студентами з певного розділу навчання дисципліни.

Цінність кейс-методу полягає в тому, що він одночасно відображає не тільки практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цієї проблеми, а також вдало суміщає навчальну, аналітичну і виховну діяльність, що безумовно є діяльним і ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти.

Навчальні завдання кейс-методу полягають у :

- набутті навичок використання теоретичного матеріалу для аналізу практичних проблем;

- формуванні навичок оцінювання ситуації, вибір та організацію пошуку основної інформації;

- вироблені вмінь формулювати питання і запити;

- виробленні умінь розробляти багатоваріантні підходи до реалізації плану дії;

- формуванні вмінь самостійно приймати рішення в умовах невизначеності;

- формуванні навичок та прийомів всебічного аналізу ситуацій, прогнозування способів розвитку ситуацій;

- формуванні вмінь та навичок конструктивної критики.

Кейс-метод має певні переваги, так як є не тільки навчальним, а й має великий виховний потенціал з позиції формування особистісних якостей: працьовитості, креативності, здатності до конкурентоспроможності, готовності взяти на себе відповідальність за результати власного аналізу ситуації і за роботу всієї групи, впевненості в собі, потреби в досягненні, вольових якостей, цілеспрямованості, навичок роботи в групі, навичок комунікативної культури, соціально активної і життєво компетентної особистості, здатної до саморозвитку, самовдосконаленню і самореалізації.

Дослідження науковців свідчать, що цей метод не потребує великих матеріальних і часових витрат й допускає варіативність навчання. Проблемна ситуація може бути висвітлена як при вивчені нової теми у викладенні теоретичного матеріалу так і може використовуватися з метою узагальнення та систематизації матеріалу. Як інтерактивний метод навчання кейс-метод ефективний у вивченні економічних, суспільних і соціальних наук, мови й літератури та професійних дисциплін.

Роботу над кейсом поділяють на два основні етапи: домашня самостійна робота й робота в аудиторії.

Алгоритм проведення занять із застосуванням кейс-методу передбачає:

- І етап - заздалегідь складені кейси викладач роздає студентам не пізніше як за день до заняття. Студенти самостійно розглядають кейс, підбирають додаткову інформацію і літературу для його вирішення (аналізують повідомлення про аварії, пожежі та вибухи, які сталися найближчим часом, та з’ясовують їх причини і наслідки; спостерігають виконання вимог пожежної безпеки студентами в навчальному закладі та в гуртожитку та інше).

- ІІ етап - заняття розпочинаються з контролю знань студентів, з’ясування центральної проблеми, яку необхідно вирішити. Далі викладач контролює роботу малих груп, допомагає, уникаючи прямих консультацій. Студенти можуть використовувати допоміжну літературу, підручники, довідники. Кожна мала група обирає «спікера», який на етапі презентації рішень висловлює думку групи. У ході дискусії можливі питання до виступаючого, виступи і доповнення членів групи, викладач слідкує за ходом дискусії і шляхом голосування обирається спільне вирішення проблемної ситуації. На етапі підведення підсумків викладач інформує про вирішення проблеми в реальному житті або обґрунтовує власну версію і обов’язково оприлюднює кращі результати, оцінює роботу кожної малої групи і кожного студента.

Для ефективного використання кейс-методу необхідно створювати спеціальні умови:

- забезпечення достатньо високої складності пізнавальних проблем, які потрібно вирішувати студентам;

- створення викладачем логічного ряду запитань щодо пізнавальної проблеми, які спонукають студентську молодь до пошуку істини;

- створення в аудиторії атмосфери психологічного комфорту, яка має сприяти вільному висловлюванню студентами думки, не боячись помилки;

• відведення спеціального часу на осмислення способів вирішення проблеми.

В ході заняття за темою “Система попередження пожеж. Способи та засоби пожежогасіння” визначаються основні вихідні дані при розробці комплексу техніч­них і організаційних рішень щодо забезпечення потрібного рівня пожежної безпеки згідно з чинною зако­нодавчою і нормативно-технічною базою з питань пожежної безпеки, вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин, що за­стосовуються у виробничому циклі, кількості вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин і особливостей виробництва. На основі цих вихідних даних визначаються такі критерії вибухопожежонебезпеки об'єкта, як категорії приміщень і будівель за вибуховою і пожежною небезпекою. Залежно від категорії приміщень та буді­вель , розробляються технічні і організаційні заходи і засоби забезпечення вибухопожежної безпеки об'єкта.

Для більшої наочності, при викладанні нової теми, демонструються за допомогою мультимедійного комплексу блок-схеми, малюнки, використовуються плакати, опорні конспекти.

Своє уявлення про стан пожежної безпеки групи студентів можуть продемонструвати в наступних творчих роботах: плакати виготовлені студентами з пожежної безпеки; фотослайди про порушення вимог пожежної безпеки студентами в технікумі; інформаційні повідомлення із засобів масової інформації про найбільш гучні пожежі.

Застосування кейс-методу стимулює індивідуальну активність студентів, формує позитивну мотивацію до навчання, зменшує «пасивних» і невпевнених у собі студентів, забезпечує високу ефективність навчання і розвиток майбутніх фахівців, формує певні особистісні якості і компетенції.

2. Мета, форми та методи проведення заняття

Дидактична мета – навчити студентів аналізувати фактори, що визначають пожежовибухонебезпечність об’єкта, та обирати ефективні системи попередження пожеж та способи пожежогасіння.

Розвиваюча мета – розвивати уміння використовувати раніше отриманні знання, логічно мислити, аналізувати надану інформацію про причини пожеж та знаходити ефективні методи щодо їх запобігання.

Виховна мета – прищеплювати студентам навики самостійної роботи, вихо-вувати відповідальність, працьовитість та дисциплінованість.

Методична мета – удосконалення методики проведення проблемного лекційного заняття та підвищення його ефективності.

Вид заняття: лекція

Тип заняття: проблемна лекція

Форма і методи: евристична бесіда, проблемні завдання (“кейси”), розгадування кросвордів, тестування, інформаційні повідомлення, творчі роботи, фотослайди.

Міжпредметні зв’язки: Забезпечуючи – хімія, фізика, правознавство

Забезпечувані - технологія галузі, безпека життєдіяльності

Методичне забезпечення: методична розробка заняття, опорний конспект, схеми, плакати,стенди, фотослайди.

Література:

1. Закон України “Про охорону праці”. Відом. Верх. Ради України, 2002.

2. Закон України “Про пожежну безпеку”. Законодавство України про охорону праці. – К.- 1995.

3. Жидецький В. Ц. та інші. Основи охорони праці. - Львів, 2006.

4. Гандзюк М.П. та інші. Основи охорони праці.- К., 2004.

5. Осокин В.В., Сорока И.В. Селезнева Ю.А. Охрана труда в торговле: Учебник для студентов торгово-экономических и коммерческих вузов. – Киев – Донецк: ДонГУЭТ, 2002.

6. Осокін В.В. Селезньова Ю.А. Охорона праці: питання і відповіді (у сфері торгівлі, виробництва харчової продукції, митної справи, підприємницької і економічної діяльності): Навч. посіб. – 2-ге вид. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2004.

7. Осокин В.В., Селезнева Ю.А. Охрана труда на предприятиях пищевых производств: Учеб. пособие. – Донецк: ДонГУЭТ, 2005.

Технічні засоби навчання: мультимедійний комплекс.

3. Методика проведення заняття за темою: “Система попередження пожеж. Способи та засоби пожежогасіння”

3.1 ПЛАН ЗАНЯТТЯ:

1. Організаційний момент 1хв.

Привітання студентів. Перевірка готовності аудиторії і наявності студентів на занятті

2. Ознайомлення студентів з темою заняття 2хв.

Тему заняття студенти записують у конспекти. Викладач оголошує мету, завдання заняття.

3. Мотивація заняття 2хв.

Заняття з даної теми дає змогу розвивати як аналітичне, так і логічне мислення, що є складовою частиною вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, розвивати мовлення, індивідуальну активність студентів, формує позитивну мотивацію до навчання.

1. Актуалізація опорних знань

4.1 Фронтальне опитування. 10хв.

4.2. Розв’язання кросворду. 8 хв.

5. Коментар відповідей студентів 2 хв.

Викладач коментує найбільш вдалі відповіді студентів

1. Викладання та вивчення нового матеріалу 35 хв.

7. Запис плану лекції:

7.1. Система попередження вибухів і пожеж.

7.2. Система протипожежного та противибухового захисту.

7.3. Способи і засоби гасіння пожеж.

7.4. Система організаційно- технічних заходів (самостійна робота).

8. Закріплення знань студентів: 17 хв.

8.1. Студенти відповідають на питання тестів.

8.2. Інформаційні повідомлення студентів про пожежі (додаються).

1. Коментар творчої роботи студентів за темою “Попередження пожеж”.

2. Демонстрація фотослайдів про порушення правил з пожежної безпеки

в навчальному закладі.

9. Підсумок заняття. 2 хв.

Підсумки про наслідки пожеж в Україні та в місті Донецьку та визначити актуальність теми заняття пропонується підвести «спікерам» кожної малої групи, який на етапі презентації рішень висловлює думку групи.

10. Домашнє завдання. 1 хв.

Студентам опанувати новий матеріал за наступними підручниками:

• В.Ц. Жидецький та інші.Основи охорони праці. – Львів, 2006., с.273-278;

• М.П. Гандзюк та інші. Основи охорони праці. – К., 2004., с.353-379.

3.2 ХІД ЗАНЯТТЯ:

1. Організаційний момент 1хв.

Привітання студентів. Перевірка готовності аудиторії і наявності

студентів на занятті

2. Ознайомлення студентів з темою заняття 2хв.

Тему та план заняття студенти записують у конспекти. Викладач

оголошує мету заняття.

3. Мотивація заняття 2хв.

Вивчення данної теми дозволить студентам підготуватися до

практичного заняття та до екзамену з дисципліни “Охорони

праці”, а також використовувати набуті знання в професійній

діяльності.

4. Актуалізація опорних знань проводиться у вигляді фронтального 18хв.

опитування та розгадування кросворду за темою “Основні поня-

ття та значення пожежної безпеки. Пожежонебезпечні властивості

матеріалів та речовин”.

4.1. Фронтальне опитування

1. Що таке горіння ?

Орієнтована відповідь студентів

Горіння – хімічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або світінням.

1. Види горіння та їх характеристика..

Орієнтована відповідь студентів

• Спалах – швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння.

• Займання, це горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання.

• Спалахування, це займання, що супроводжується появою полум’я.

• Самозаймання, це горіння, яке починається без впливу джерела запалювання.

• Тління, це горіння без випромінювання світла, що супроводжується появою диму.

1. Що таке пожежа?

Орієнтована відповідь студентів

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі й просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, призводить до матеріальної шкоди.

4. Перелічіть основні причини пожеж .

Орієнтована відповідь студентів

• необережне поводження з вогнем;

• несправність обладнання та порушення правил їх експлуатації;

• несправність обладнання та порушення технологічних процесів;

• порушення режимів технологічних процесів;

• невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

1. На які класи поділяються пожежі залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних речовин і матеріалів?

Орієнтована відповідь студентів

• Клас А- горіння твердих речовин.

• Клас В – горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді.

• Клас С – горіння газів.

• Клас Д – горіння металів та металовмісних сполук.

• Клас Е – горіння електроустановок під напругою.

1. На які групи горючості поділяються речовини і матеріали?

Орієнтована відповідь студентів

Виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

• Негорючі - матеріали і речовини, нездатні до горіння чи обуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури.

• Важкогорючі- матеріали і речовини, що здатні спалахувати, тліти або обуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обуглюватись після його видаленя.

• Горючі - матеріали і речовини, що здатні самозайматись, а також спалахувати, тліти або обуглюватись від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

1. На які категорії поділяються приміщення та будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою?

Орієнтована відповідь студентів

• Категорія А (вибухонебезпечні приміщення)- горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28° С, при спалахуванні котрих надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

• Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення)- вибухо-небезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28° С, при спалахуванні котрих надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

• Категорія В (пожежонебезпечні приміщення) – горючі ридини, тверді горючі та важкогорючі речовини здатні при взаїмодії з водою, киснем повітря горіти.

• Категорія Г- негорючі речовини та матеріали в горячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням тепла, іскор, полум’я.

• Категорія Д – негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

4.2. Розв’язання кросворду.

(Викладач демонструє кросворд за допомогою мультимедійного комплекса на екрані).

Орієнтовані відповіді студентів

По вертикалі:

1 – Самозаймання; 2 – Тління; 3 – Важкогорючі; 4 – Горючі.

По горизонталі:

5- Горіння; 6 – Спалахування; 7 – Спалах; 8 – Окисник;

9 – Негорючі; 10 – Три.

5. Коментар відповідей студентів 2 хв.

Викладач коментує найбільш вдалі відповіді студентів

6. Викладання та вивчення нового матеріалу 35 хв.

7. Запис плану лекції:

7.1. Система попередження вибухів і пожеж.

7.2. Система протипожежного та противибухового захисту.

7.3. Способи і засоби гасіння пожеж.

7.4. Система організаційно- технічних заходів (самостійна робота).

3.3 ЗМІСТ ПРОБЛЕМНОЇ ЛЕКЦІЇ

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ, вибухопожежна безпека об'єкта забезпечується системами:

• попередження вибухів і пожеж;

• протипожежного та противибухового захисту;

• організаційно-технічних заходів.

7.1 Система попередження вибухів і пожеж

(Викладач демонструє за допомогою мультимедійного комплекса Блок-схему забезпечення пожежної безпеки об’єкта)

Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):

- пожежа (вибух) можливі за наявності 3-х чинників: горючої
речовини, окислювача і джерела запалювання;

- за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні
його визначального параметра безпечною величиною, пожежа не-
жлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (ви­бухів) буде зводитись до:

- попередження утворення горючого середовища;

- попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища у кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.

Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності окислювача.

Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах, чи застосовуються у технологічному процесі, утворюють разом із повітрям стійке горюче середовище. При визначенні пожежної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріалів, інтенсивність та тривалість можливого горіння.

Проблемне питання

• За якими обставинами легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче середовище?

Орієнтована відповідь студентів

• Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче середовище під час нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні, перекачуванні а також під час перебування всередині апаратів, трубопроводів, сховищ.

При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни, ін.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибухати. Горюче середовище може виникати всередині апаратів та трубопроводів, а також у приміщеннях в разі виходу пилу через нещільність устаткування. Під час аналізу слід також встановлювати походження, розмір пилинок та умови займання і горіння (вибуху) пилу, що утворюється.

Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апаратах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність проникати через незначні нещільності і тріщини при найменших пошкодженнях обладнання, вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші у навколишньому середовищі.

Попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись загальними заходами або їх комбінаціями, наведеними в ГОСТ 12.1.007-91.

Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі.

Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна майже неможлива.

Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи екзотермічний процес, здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до температури, коли швидкість тепловиділення ініційованого нагрівом процесу окислення перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції.

Проблемне питання

• Які існують основні групи джерел запалювання?

Орієнтована відповідь студентів

• До основних груп джерел запалювання належать: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв електричної енергії, тепловий прояв механічної енергії, тепловий прояв хімічної реакції, тепловий прояв сонячної, ядерної енергії та інші джерела запалювання.

Пожежна небезпека відкритого вогню зумовлена інтенсивністю теплового впливу, площею впливу, орієнтацією у просторі, періодичністю і тривалістю його впливу на горючі речовини. Відкрите полум'я небезпечне не тільки при безпосередньому контакті з горючим середовищем, але і як джерело опромінювання горючого середовища. Воно має достатню температуру та запас теплової енергії, спроможні викликати горіння усіх видів горючих речовин і матеріалів як при безпосередньому контакті, так і в результаті опромінення.

Нагріти поверхню стінок апаратів вище за температуру самозаймання речовин, що обертаються у виробництві, здатні газоподібні продукти горіння, які виникають при горінні твердих, рідких та газоподібних речовин і мають температуру 800-1200 °С. Джерелом запалювання можуть бути також іскри, які виникають при роботі двигунів внутрішнього згоряння та електричних. Вони являють собою розжарені частинки палива або окалини у газовому потоці, які виникають внаслідок неповного загоряння, чи механічного винесення горючих речовин та продуктів корозії. Температура такої частинки досить висока, але запас теплової енергії є невеликим, тому що іскра має малу масу. Іскри здатні запалити тільки речовини, які достатньо підготовлені для горіння, наприклад, газо- та пароповітряні суміші, осілий пил, волокнисті матеріали. До джерел відкритого вогню належить і полум'я сірників, необережне поводження з якими може призвести до пожежі.

Серед теплових проявів електричної енергії найбільш поширеними та небезпечними є коротке замикання в електричних мережах, струмові перевантаження проводів та електричних машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні іскри. При короткому замиканні величина струму в провідниках і струмопровідних частинах електричних апаратів та машин досягає дуже великих значень, внаслідок чого можливе не тільки перегрівання, але і займання ізоляції, розплавлення струмопровідних частин, жил кабелів та проводів.

Струм, що тривалий час перевищує нормативне значення при перевантаженнях електричних мереж, також є причиною перегрівів струмовідних елементів та електропроводки.

Проблемне питання

• Назвіть основні причини перевантаження електричних мереж?

Орієнтована відповідь студентів

• Основними причинами перевантаження електричних мереж є ввімкнення в електричну мережу споживачів підвищеної потужності, а також невідповідність площі поперечного перерізу жил проводів робочим струмам.

Причиною пожежі може також стати великий перехідний опір, який виникає в місцях з'єднання проводів та в електричних контактах електрообладнання. Тому у цих місцях може виділятися значна кількість тепла, здатна призвести до загоряння ізоляції, а також горючих речовин, що знаходяться поруч. Перехідний опір буде меншим при збільшенні площі торкання контактів, використанні для їх виготовлення м'яких металів з малим електричним опором, з'єднуванні провідників та проводів встановленими ПУЗ способами: зварюванням, паянням, зпресуванням, за допомогою гвинтових та болтових з'єднань (але ні в якому разі так званою "скруткою").

Розряди статичної електрики виникають при деформації, подрібненні речовин, відносному переміщенні двох тіл, що знаходяться в контакті, перемішуванні рідких та сипких матеріалів тощо. Іскрові розряди статичної електрики здатні запалити паро-, газо- та пилоповітряні суміші. Накопиченню і формуванню зарядів статичної електрики сприяє відсутність або неефективність спеціальних заходів захисту, створення електроізоляційного шару відкладень на поверхні заземлення, порушення режиму робочих апаратів.

Пожежі, вибухи, механічні руйнування, перенапруги на проводах електричних мереж можуть бути наслідками ураження будівлі чи устаткування блискавкою. Блискавка, яка є електричним розрядом в атмосфері, маючи високу температуру і запас теплової енергії, при прямому ударі може проплавляти металеві поверхні, перегрівати і руйнувати стіни будівель та надвірного устаткування, безпосередньо запалювати горюче середовище. Небезпека вторинної дії блискавки полягає в іскрових розрядах, що виникають як результат індукційної та електромагнітної дії атмосферної електрики на виробниче обладнання, трубопроводи і будівельні конструкції.

Ще одним тепловим проявом електричної енергії є електрична дуга та електричні іскри у вигляді крапель металу, що утворюються при короткому замиканні електропроводки, електрозварюванні та при плавленні ниток розжарювання електричних ламп загального призначення. Температура таких електричних іскор становить 1500-2500 °С, а температура дуги може перевищувати 40000 °С. Тому природньо, що вони можуть бути джерелом запалювання горючих речовин. В цілому, частка пожеж, які викликані наслідками теплових проявів електричної енергії, складає 20-25% і має тенденцію до зростання.

Пожежонебезпечний прояв механічної енергії внаслідок її перетворення в теплову спостерігається в разі ударів твердих тіл (з виникненням або без виникнення іскор), поверхневого тертя тіл під час їх взаємного переміщення, стиснення газів та пересування пластмас, механічної обробки твердих матеріалів різальними інструментами. Ступінь нагрівання тіл та можливість появи при цьому джерел запалювання залежить від умов переходу механічної енергії в теплову. Досить часто пожежонебезпечні ситуації виникають внаслідок утворення іскор, що являють собою, в даному випадку, розпечені до світіння частинки металу або каміння. Від іскор при ударі у виробничих умовах можуть займатися ацетилен, етилен, водень, металоповітряні суміші, волокнисті матеріали, або відкладення дрібного горючого пилу (розмелювальні цехи млинів та круп'яних заводів, сортувально-розмотувальні цехи текстильних фабрик, бавовняно-очисні цехи тощо). Найчастіше іскри утворюються під час роботи ударними інструментами і при ударах рухомих елементів механізмів машин по їх нерухомих частинах. Пожежну небезпеку внаслідок тертя найчастіше створюють підшипники ковзання навантажених високооборотних валів, а також транспортні стрічки та привідні паси механізмів.

Проходження хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії містить у собі потенційну небезпеку виникнення пожежі або вибуху, тому що виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також велика кількість таких хімічних сполук, які в контакті з повітрям чи водою, а також в разі взаємодії можуть стати причиною виникнення пожежі. Найчастіше тепловий прояв хімічних реакцій стає причиною пожежі внаслідок дії окисників на органічні речовини, а також при займанні та вибуху деяких речовин під час нагрівання або механічної дії з порушенням технологічного регламенту.

Крім вищенаведених джерел запалювання, існують інші, які не слід виключати під час аналізу пожежної небезпеки.

Засоби попередження утворення в горючому середовищі джерел запалювання наведені в ГОСТ 12.1.004-91.

Одним із найпоширеніших засобів є використання електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.

Вимоги щодо виконання електрообладнання для пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних електроустановок".

За рівнем вибухозахисту виділяють: електрообладнання підвищеної надійності проти вибуху (2), вибухобезпечне електрообладнання (1), особливо вибухобезпечне електрообладнання (0).

У вибухозахищеному електрообладнанні застосовуються такі види вибухозахисту: вибухонепроникна оболонка; заповнення або продування оболонки захисним газом з надлишковим тиском; іскробезпечне електричне коло; кварцове заповнення оболонки; масляне заповнення оболонки тощо.

Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забез-печується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій; використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі; використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні; локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до по-
ширення пожежі визначаються кількістю та властивостями матері-
алів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою бу-
дівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів, з яких вони зроблені й визначається відповідно до ДБН В.1.1-7-2001. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам'яні, залізобетонні, металеві, дерев'яні, а також такі, що містять полімерні матеріали.

Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними кон-струкціями характеризуються їх вогнестійкістю.

Проблемне питання

• Що означає показник вогнестійкість конструкції ?

Орієнтована відповідь студентів

• Вогнестійкість конструкції - це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі.

Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних конструкцій називається ступенем вогнестійкості. Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

За вогнестійкістю усі будівлі та споруди поділяються на вісім ступенів - 1, 2, 3, За, Зв, 4, 4а, 5, характеристики яких наведені в СНиП 2.01.02-85. Цим документом також регламентуються мінімальні межі вогнестійкості будівельних конструкцій і максимальні межі поширення вогню по них.

Одним із найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони. Потрібні величини протипожежних відстаней наведені у ДБН 360-92.

Проблемне питання

• Які чинники впливають на розміри протипожежних відстаней між будівлями (опорний конспект с.11)?

Орієнтована відповідь студентів

• Відстані між будівлями можуть прийматися в межах від 6 до 18 метрів в залежності від вогнестійкості сусідніх будівель.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення, створюють протипожежні перешкоди.

Протипожежна перешкода - це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширенню вогню.

(Викладач демонструє за допомогою мультимедійного комплекса схему протипожних стін)

За допомогою перешкод, які обмежують розповсюдження поже­жі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або при­міщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у разі пожежі. Типи протипожежних перешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості наведені в ДБН В. 1.1-7-2001. У цьому ж документі та інших нормативних актах визначені поняття, сутність, умови використання, кількісні параметри решти способів та засобів попередження розповсюдження і розвитку пожежі.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу.

Евакуація - це вимушений процес руху людей з метою рятування .

Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

• першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль,
  коридор, сходову клітку;

• будь-якого поверху, крім першого, у коридор, що веде на внут-
  рішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосеред-
  ньо назовні або через вестибюль, відокремлений від прилеглих ко-
  ридорів перегородками із дверима;

• у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене ви-
  ходами.

Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах (висотою не більше ЗО м) допускається передбачати евакуаційний (запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи.

Проблемне питання

• Скільки повинно бути евакуаційних виходів із приміщень?

Орієнтована відповідь студентів

• Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверху будівель потрібно приймати за СНиП 2.09.02-85, але не менше двох..

Евакуаційні виходи повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення можна визначати за формулою:

L = 1,5 ,

де П - периметр приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менше 1 м, висота проходу - не менше 2 м. Влаштування гвинтових сходів на шляхах евакуації не допускається. Між маршами сходів необхідно передбачати горизонтальний зазор не менше 50 мм.

Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком виходу з приміщення. Улаштування розсувних дверей на шляхах евакуації не допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації повинна бути 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових кліток повинна бути не менша ширини маршу сходів.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у СНиП 2.09.02-85.

Необхідний час евакуації людей (хв) із громадських і виробничих будинків встановлено в СНиП Н-2-80.

Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення організованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких, передусім, належать інструктаж та навчання персоналу. З цією самою метою розробляють плани евакуації з будівель та місць масового перебування людей.

План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображуються суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів - пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху, на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.

Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з переліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних по­садових осіб і працівників, затверджується керівником об'єкта.

Проблемне питання

• Де в будівлі повинен знаходитись план евакуації ?

Орієнтована відповідь студентів

• План евакуації вивішується на видному місці, а його положення повинні систематично відпрацьовуватись на практиці.

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний за­хист приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдження продуктів горіння в будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об'ємно-планувальних та конструктивних рішень при проектуванні об'єктів, деякими технологічними прийомами в про­цесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зни­ження температури і конденсації продуктів горіння.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, вклю­чення стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежної охорони тощо, вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу захищуваного об'єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні систе­ми пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джере­ло електроживлення.

Пожежний сповіщувач - це пристрій для формування сигна­лу про пожежу. В залежності від способу формування сигнала ПС бувають ручні та автоматичні.

Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тумблер), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подати повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналізації. Ручні сповіщувачі встановлюються всередині приміщень на відстані 50 м, а поза межами приміщень - на відстані 150 м один від одного.

Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналізації встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає сигнал тривоги при виникненні однієї або кількох ознак пожежі: підвищенні температури, появі диму або полум'я на приймальний прилад (пульт), появі значних теплових випромінювань.

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на теплові, димові, полум'яні (світлові), комбіновані. За видом зони автоматичні сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна група) та лінійні. Точкові сповіщувачі контролюють ситуацію в місці розташування сповіщувача і, таким чином, сигнали від них є адресними, з точним визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на виникнення фактора пожежі впродовж певної безперервної лінії, при цьому спрацювання будь-якого ПС у шлейфі не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразові та багаторазові. Більшість ПС, що випускається, є багаторазовими. Одноразові ПС в наш час застосовуються у виключних випадках, наприклад, як запобіжники, що вимикають подачу жив­лення на певну установку у разі виникнення пожежі.

Приймально-контрольні прилади пожежної та охоронно-пожежної сигналізації - це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної сигналізації, призначена для прийому інформації від пожежних (охоронних) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі повідомлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшої передачі повідомлень на пульт централізованого спостереження (ПЦС), видачі команд на включення спові-щувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і функцій системи пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної небезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта.

7.3 Способи і засоби гасіння пожеж

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.

Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу.

Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння.

Проблемне питання

• Які речовини належать до вогнегасних?

Орієнтована відповідь студентів

• Найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо.

Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподобну вуглекислоту.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єднаним з господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ" цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, та пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в "гармошку" або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок повинні бути вказані після літерного індексу "ПШ" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого тепло-ізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо) їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові .

(Викладач демонструє за допомогою мультимедійного комплексу схеми вогнегасників)

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряномеханічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються, і відбувається хімічна реакція з інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з розчину, який містить піно-утворювач. Інша частина створює тиск (до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника - 60 с, довжина струменя - 6-8 м, кратність піни - 8-10. У повітряно-пінних вогнегасни-ках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників - 55, дальність викиду піни - 4,5 м.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3 м.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та будовою мало відрізняються від вуглекислотних, їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ПС-1, ПС-2, ОП-9, ОП-10 (з), ОПУ-5 та ін.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, у яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогнегасни-ками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м - для громадських будівель та споруд, ЗО м - для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м - для приміщень категорії В і Г; 70 м -для приміщень категорії Д.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відно­сять спринклерні (рис. 3) та дренчерні (рис. 4.) установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі сприн­клерними або дренчерними головками (рис. 5 ) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

(Викладач демонструє за допомогою мультимедійного комплексу схему спринклерної установки )

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається, і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона порожниста - не має замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів.

'/////////Л

У//УШ7Л^/?У/////////^

Рис. 3. Схема спринклерної установки водяного пожежогасіння:

1 - сповіщувач, 2 - спринклерні головки

В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182 °С в залежності від небезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту.

Рис. 4. Схема дренчерної установки водяного пожежогасіння:

1 - зовнішній водопровід, 2 - насос, З - зворотний клапан, 4 - компресор, 5 - резервуар для вирівнювання тиску, 6 - звуковий випромінювач, 7 - трубопроводи, 8 - дренчерна мережа, 9 - дренчерні головки, 10 - кран ручного увімкнення, 11 - легкоплавкі замки, 12 ~ збуджувальний клапан, 13 - збуджувальний водогін, 14 - клапан групової дії, 15 - труба водогінної мережі

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

а б

Рис. 5. Спринклерна (а) та дренчерна (б) головки: 1 - корпус зі штуцером,

2,4 - коромисла запірного замка, 3 - легкоплавкий замок, 5 – розетка.

8. Закріплення знань студентів: 17 хв

8.1. Студенти відповідають на питання тестів.

8.2. Інформаційні повідомлення студентів про пожежі (кейс 1).

1. Коментар творчої роботи студентів за темою “Попередження пожеж” (кейс2).

2. Демонстрація фотослайдів про порушення правил з пожежної безпеки в навчальному закладі (кейс 3).

9. Підсумок заняття 2 хв.

Підсумки про наслідки пожеж в Україні та в місті Донецьку та ефективні шляхи щодо їх зменшення, визначення актуальності теми заняття пропонується підвести «спікерам» кожної малої групи, які на етапі презентації рішень висловлюють думку групи.

10. Домашнє завдання 1 хв.

Студентам опанувати новий матеріал за наступними підручниками:

• В.Ц. Жидецький та інші.Основи охорони праці. – Львів, 2006., с.273-278;

• М.П. Гандзюк та інші. Основи охорони праці. – К., 2004., с.353-379.

- Самостійна робота за темою: “Загальні принципи організації пожежної безпеки на виробництві.”.

Методична робота спрямована на використання технології проблемного навчання під час проведення лекції за темою “Система попередження пожеж. Способи та засоби пожежогасіння” з дисципліни «Охорона праці». В данній роботі впровадженні методики спільної пошукової діяльністі студентів у вирішенні проблеми щодо зниження аварій, пожеж та вибухів на виробництві та в побуті. Для проведення лекції з проблемним спрямуванням використовується метод кейсів.

Метод кейсів - техніка навчання, що використовує опис реальних економічних, соціальних і виробничих ситуацій. Студенти аналізують ситуацію, розбираються в суті проблем, пропонують можливі рішення і вибирають кращі з них.

Метод кейсів спрямован на розвиток пізнавальної активності студентів щодо засвоєння нового матеріалу, розвиток уміння аналізувати отриману інформацію про стан пожежної безпеки в Україні, розвиток уміння логічно мислити, давати оцінку заходам пожежної безпеки в навчальних кабінетах та виробничих майстернях в коледжі, знаходити резерви щодо покращання стану охорони праці , пожежної безпеки та санітарних умов в коледжі та в гуртожитку. Для підготовки “кейсів” студенти використовують засоби масової інформації, інтернет для отримання статистичних даних про стан пожежної безпеки в Україні та в Донецькій області.

У методичній роботі пропонуються різноманітні методи проведення заняття: евристична бесіда, проблемні питання, розв’язування кросвордів, тестування, презентація “кейсів” (інформаційні повідомлення, демонстрація фотослайдів, демонстрація творчих робіт студентів).

Матеріали методичної роботи основані на використанні сучасної педагогічної, методичної, навчальної та законодавчо- нормативної літератури, інформаційних повідомлень засобів масової інформації та статистичних даних про пожежі, які зареєстровані Департаментом пожежної безпеки України. Залучення студентів до підготовки “кейсів” за темою “Попередження пожеж”, фотослайдів про стан пожежної безпеки в коледжі сприяє розвитку творчих здібностей студентів, прищеплює навички самостійної роботи під час вивчення теми заняття.

В ході заняття студенти замислюються над питаннями: Що сприяє виникненню пожеж? Які заходи слід впроваджувати на об’єкті щодо попередження виникнення та припинення розповсюдження пожеж? Які існують ефективні засоби пожежогасіння? Кожен студент висловлює свою думку з цього приводу.

Проведення лекції з використанням інтерактивних методів навчання сприяє розвитку у молоді відповідального ставлення до своїх обов’язків, вчить їх аналізувати свої вчинки та обачно ставитись до збереження державного майна.

Тема методичної роботи актуальна для розуміння сьогоденної дійсності в системі освіти України та світу в цілому. Лекції проблемного характеру дозволяють забезпечити творче засвоєння майбутніми спеціалістами принципів і закономірностей дисципліни, яку вони вивчають, активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів.

1. Закон України “Про охорону праці”. Відом. Верх. Ради України, 2003.

2. Закон України “Про пожежну безпеку”. Законодавство України про охорону праці. – К.- 2006.

3. Жидецький В. Ц. та інші. Основи охорони праці. - Львів, 2006.

4. Гандзюк М.П. та інші. Основи охорони праці.- К., 2004.

5. Осокин В.В., Сорока И.В. Селезнева Ю.А. Охрана труда в торговле: Учебник для студентов торгово-экономических и коммерческих вузов. – Киев – Донецк: ДонГУЭТ, 2003.

6. Осокін В.В. Селезньова Ю.А. Охорона праці: питання і відповіді (у сфері торгівлі, виробництва харчової продукції, митної справи, підприємницької і економічної діяльності): Навч. посіб. – 2-ге вид. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2004.

7. Осокин В.В., Селезнева Ю.А. Охрана труда на предприятиях пищевых производств: Учеб. пособие. – Донецк: ДонГУЭТ, 2005.

8. Безрукова В.С. Педагогика. - Екатеринбург: Деловая книга,1996.-340 с.

9. Гомонат В.В. Формування основ педагогічної майстерності //Проблеми вищої школи. — К.: Вища школа, 1993.

10. Методика ігрових занять / За ред. П.М. Олійника. - К.: Вища школа, 1992.

11. Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986. -543 с.

12. Подласый И.П. Педагогика. - М.: Владос, 1999.