Усний журнал, присвячений творчості Лесі Українки "Вічний живий голос"

Усний журнал, присвячений творчості Лесі Українки "Вічний живий голос"

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

Оформлення: портрети Лесі Українки; виставка книг до творів поетеси, свічка, вишиті рушники.

Обладнання: магнітофон, святково прибрані столи, дошка.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація діяльності. Оголошення теми і мети.

• Дорогі діти! Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості.

Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. Отже, наше музично-літературне свято починається.

III. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

1. Вступне слово вчителя

«Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, – писав Максим Рильський, – то найвідповідніше слово було б – боротьба». З’явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури.

Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявился у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публитистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці.

Сьогодні проведемо літературний усний журнал «Вічний живий голос».

Журнал складається з 4-х сторінок:

1. «Біографія Лесі Українки».

2. «Творчість Лесі Українки. Конвалія».

3. «Любов до народу».

4. «Єдина! На всю Україну!»

2. Сторінка 1. Біографія Лесі Українки.

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російсько-мовної шкільної науки.

Леся розказує про свої дитячі роки: «Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя».

У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

• З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя. Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною.

«Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесень-ко і слухали – не могли наслухатися її музики». Бібліотекар: Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

Зі спогадів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

Оптимізмом віє від її поезії, жагою до життя. Тоді Леся ще не певна, що своїм словом здійснить подвиг незрівнянно вищий, ніж могла досягти практичною діяльністю.

Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. В особистому житті Лесі Українки було багато страждань. Познайомилися з Сергієм Мержинським у липні 1897 р. в Криму. Їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба. Останні роки короткого життя Сергія Мержинського були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси Лесі Українки. Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за близькою людиною.

1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало битися її серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

3. Сторінка 2. Творчість Лесі Українки. Конвалія.

- Ромашки – квіти миру і кохання. Це улюблені Лесині квіти. Це – лікарська рослина. На її квітах люблять ворожити дівчата, тому її ще називають ворожкою.

Волошки. Існує така легенда:

"Покохали один одного русалка польова та хлопець Василько. Та не судилося їм щастя: русалка не могла жити без води, а Василько – без землі. І перетворила русалка свого коханого на блакитну квітку. Думала, що підуть дощі і понесуть квітку у водну безодню, але та пустила міцні корені. Так і живе на землі. Вона – символ вірності та постійності, прозріння і краси"

Конвалія. Здається, квітка ця виточена руками лісових гномів, – одна з найулюбленіших у багатьох народів. Її ще називають: лілія долин, кукуричка люб-ка, лісовий язик. Конвалія цінна своїми лікувальними якостями, її знають з давніх давен. Ця квітка лікує серцеві хвороби, її використовують в косметиці, нею лікують горло, нервові захворювання. При захворюванні очей використовують примочки із конвалії. Один давньогрецький міф говорив, що конвалія виникла із крапель поту богині полювання Діани. Коли богиня під час полювання зайшла в глухий ліс, на неї напали. Вона кинулась тікати. З неї краплями стікав сріблястий піт, який перетворився на квіти конвалії. І в нашому фольклорі теж є перекази і легенди. Ці квіти – як перли щасливого сміху лісової Мавки, яка вперше відчула радість ве-ликого щирого взаємного кохання. Конвалія – символ оновлення, вірності, ніжності, чарівності. Леся Українка назвала так свій перший друкований вірш, який написала в 13 років.

ІІ читець:

Росла в гаю конвалія Під дубом високим,

Захищалась від негоди Під віттям широким.

Та недовго навтішалась Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію У високу залу,

Понесла її з собою Панночка до балу

Ой на балі веселая Музиченька грає,

Конвалії та музика Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка Пов’яла, схилилась

Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий, Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу Кинула додолу

Може, й тобі, моя панно, Колись доведеться

Згадать тую конвалію, Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно, Будеш утішатись,

Та по балах у веселих Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий, Що так любить дуже, –

Тебе, квіточку зав’ялу, Залишить байдуже!..

4. Фізхвилинка

5. Сторінка 3. Любов до народу.

Є у творчості Лесі Українки твір «Дівоче віче». В ньому Леся розказує про свої дитячі роки, коли вони разом збирались на руїнах луцької фортеці, біля якої вона зображала французьку героїню Жанну Д’Арк. Свій вірш «Красо України, Поділля» Леся написала в 17 років. Ця поезія входить до циклу «Подорож до моря», до складу якого входять 9 віршів. У 1888 році Леся вперше поїхала на лікування до Одеси. Тяжка хвороба гнала її, як з «дерева відірваний листок», з рідної Волині в теплі краї. В міру того, як рухався поїзд, «матінка-природа чарівниця» розмотувала перед нею свої поетичні «нитки».

Одеса, Крим… Чорне море. Коли Леся побачила його вперше, була приголомшена. Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ України.

• Не дивлячись на тяжку долю, Леся прагнула активної участі у громадському житті.Проявляла інтерес до різних галузей знань, знала багато мов, робила численні переклади.Великою пристрастю віяло від її поезії. Леся Українка служила своєму народові огнистим словом, яке рвалося з гли-бини самого серця.

6. Сторінка 4. Єдина! На всю Україну!

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам’яті її великій.

Свого часу І.Франко зробив висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну». А ми говоримо! «Єдина! На всю Україну! На весь світ!» Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова «умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків - «Без надії сподіваюсь!»

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопилка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались з глибини самого серця.

Леся Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю». Видатні поети ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки, будуть приходити віки…а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.

7. Слухання вірша Лесі Українки

ІV. Підсумок.

Діти! Наше свято закінчилось, але ми не прощаємося з вами. Ще раз запрошуємо завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки.

Довго щирими сими словами

До людей промовлятиму я…