Лекція-консультація для батьків "Як допомогти дитині в навчанні"

Розробка перших батьківських зборів з батьками першокласників на тему: «Успішна адаптація першокласників до школи як умова гармонійного розвитку особистості» Мета цих зборів ознайомитися з інтересами та заняттями дітей у вільний час, їх ставленням до школи, стосунками з батьками; сприяти залученню батьків до співпраці, навчити їх допомагати малюкам, підтримувати моральний клімат у сім'ї, дати поради батькам,що варто робити і чого не варто.

Якими діти народжуються, не залежить

ні від кого, але щоб вони шляхом правильного

виховання стали гарними – нам під силу.

Плутарх

Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як ко­лись виховували їх, або ж як вони вважають за потріб­не. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше.

Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть пов­ністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприят­ливіші способи виховання.

Для багатьох батьків найважчий період почина­ється тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, де­хто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлю­ють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати актив­ну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «вине­сти» зі школи максимальну користь, а якщо не зна­ють, то прагнуть осягти навички виховання й на­вчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намага­ється працювати ще більше.

Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?

У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеро­вувати й організовувати дії малюка.

Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її ро­боту, адже це запорука успіху в навчанні й житті. По­просіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.

- «Зроби, будь ласка...»;

- «Я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

- «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

- «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу рані­ше звільнитися й приділити тобі більше уваги...».

Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спо­чатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:

- «Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трошки по­ вчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»;

- «Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, як це зробити ще краще. Ось так. Спробуй».

- Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх.

Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіться на похвалу після завершення роботи, навіть якщо не все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим по­вторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця не­важлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обі­йтися й без неї.

Так само й у навчанні. Контролюйте виконання до­машніх завдань, а не сидіть із дитиною годинами, за­кликаючи виконати завдання.

- «Давай подивимося на твоє домашнє завдання. Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй, а потім по­кажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується».

- «Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчив робити уроки. Підеш тоді, коли все завершиш».

- «Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно. Да­вай разом подумаємо».

- «Давай спершу закінчимо завдання з цього пред­мета, а потім перейдемо до наступного. А то ми може­мо й забути, що не закінчили це завдання».

Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви го­туєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися те­левізор або займатися іншою справою. Чим таке закін­читься? Тим, що сім'я залишиться без обіду.

Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдан­ня з математики, відволікається й починає вам роз­повідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показа­ти, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням ви­слухаю твою історію».

Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не від­мовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше.

Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини.

Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала, нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно ви­слуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо ди­тина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте пережи­вань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати за­вдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реа­гувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся свої­ми справами». Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.

Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.

Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нор­мальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Ди­тина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати­ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке:

- «Я втомився»;

- Мені нічого не вдається»;

- «По телевізору мультфільм показують. Я подив­люся, а потім зроблю уроки»;

- «Я піду погуляю»;

- «Мені не хочеться це робити. Навіщо воно вза­галі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»;

- «Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета. Там легші завдання».

Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не зму­шувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати:

- «Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»;

- «Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися, якщо ти зараз же не сядеш за уроки».

Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але най­головніше — потрібно погодитися з доказами дити­ни, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:

- «Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і про­довжуй»;

- «Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;

- «Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш уроки»;

- «Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєш­ся, що хтось думатиме за тебе»;

- «Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі».

Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не на­вчили. У такому разі також не можна звинувачувати дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдан­ня через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її при цьому робити уроки даремно, краще допомогти дитині розібратися.

Не залякуйте дитину:

- «Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти». Іноді це звучить навпаки:

- «Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку».

Не треба ставити жодних умов. Це привчає дити­ну займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини ви­робляється відраза до навчання й до школи.

Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розумі­ти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки.

Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти.

Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не від­творює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важли­вим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.

Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дити­ни? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й по­стійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття від­повідальності. У цьому знову винні батьки, які не при­щепили їй почуття відповідальності.

Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не ро­зуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозумі­ла, її теж не можна сварити. Це не її провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.

Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба до­помогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.

Коли дитина навчається, вона, звісно, робить по­милки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати.

Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сва­рити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не виста­чає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.

Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, не­хай він приносить їй радість.

Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати ди­тину вчитися, то це ні до чого доброго не призве­де. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:

- «Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;

- «Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Ви­разно!!!»;

- «Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!».

Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залиша­ється часу на уроки.

Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взя­ли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.

Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радя­чись.

Закликайте дитину міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являєть­ся бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укла­дається в терміни, які ви визначили, або зробила са­мостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання!

Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Пока­зуйте їй, що вона багато може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення.

Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образли­ві слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити.

Запам'ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки ма­ють постійно вдосконалювати знання про свою дити­ну. Це запорука успіху.