Жанр балету. Балет Петра Чайковського «Лускунчик»

Тема: Жанр балету. Балет Петра Чайковського «Лускунчик»

Мета: знайомство з музично-театральним жанром балет, формування духовного багатства та культури особистості через музичне мистецтво;

розвивати уявлення учнів про види мистецтва, балет як вид мистецтва, образне, логічна мислення, увагу, уяву;

виховувати самостійність, наполегливість, активність учнів.

Вы уже знаете о суперспособностях современного учителя?

Тратить минимум сил на подготовку и проведение уроков.

Быстро и объективно проверять знания учащихся.

Сделать изучение нового материала максимально понятным.

Избавить себя от подбора заданий и их проверки после уроков.

Наладить дисциплину на своих уроках.

Получить возможность работать творчески.

=> ПОЛУЧИТЬ СУПЕРСПОСОБНОСТИ УЧИТЕЛЯ <=

Просмотр содержимого документа
«Урок»

Міністерство культури України

Корюківська школа мистецтв ім. О.С. Корнієвського

Урок

з музичної літератури

на тему: «Жанр балету. Балет Петра Чайковського «Лускунчик»

для учнів 5 класу

Розробила: вчитель теоретичних дисциплін

Корюківської школи мистецтв

ім. О.С. Корнієвського

Лагодна Ірина Анатоліївна

2013-2014 н.р.

Тема: Жанр балету. Балет Петра Чайковського «Лускунчик»

розвивати уявлення учнів про види мистецтва, балет як вид мистецтва, образне, логічна мислення, увагу, уяву;

виховувати самостійність, наполегливість, активність учнів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: презентація до уроку, диск з записом балету «Лускунчик» П.І. Чайковського, графічні матеріали з теми.

Хід уроку

Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань

1) Які існують види музично-театральних жанрів?

2) Поясніть поняття «опера»?

3) Що ви знаєте про мюзикл?

4) Який жанр музично-театрального мистецтва називається балетом?

3. Мотивація навчальної діяльності

4. Вивчення нового матеріалу

(супроводжується показом презентації)

Балет - вид театрального мистецтва, де основним виразним засобом служить так званий «класичний» (історично сформований, підлеглий суворому кодексу правил) танець; сценічний твір.

Сюжет балету викладається в лібрето (сценарій). За підсумками лібрето пишеться музика, якою вираженоемоційно-смисловий зміст твору, потім створюються танець, і пантоміма декорації й костюми. У створенні балету беруть участь сценарист, композитор, балетмейстер і художник. Балети можуть бути й безсюжетні, де хореографія висловлює виключно зміст музики. Нерідко в балеті використовується музика, спочатку не призначена композитором для танцю ("Шехеразада" Римського-Корсакова, "Карнавал" Шумана та інших). Танець є основним компонентом балетного спектаклю. У балет входять класичні танці та характерні танці, бальні, народні, акробатичні і ритмо-пластичні танці. Є спектаклі, побудовані лише в класичному або тільки на характерному танці.

Балет зародився при княжих дворах Італії у добу Відродження і в міру того як росла й удосконалювалася техніка його виконання, поширювався усією Європою, і надалі завоював також Північну та Південну Америку, Азію й Австралію.

Протягом більшої частини 18 ст. балет розвивався переважно у Італії; на початку 19 ст. балетними трупами прославилася Франція, а пізніше – Росія. У 20-у ст. балет став популярним на сценах США (особливо у Нью-Йорку), Великій Британії та Радянського Союзу.

Наприкінці епохи Середньовіччя італійські князі приділяли велику увагу пишним придворним святам. Важливе місце у них посідав танець, що викликало потребу у професійних танцмейстерах.

Майстерність ранніх італійських вчителів танців справила враження на знатних французів, які разом з армією Карла VIII, у 1494 воювали проти Італії, пред'явивши свої претензії на трон неаполітанського королівства. Через війну італійські танцмейстери були запрошені до французькому двору. Танець розцвів за доби Катерини Медічі, дружини Генріха II (який правив у 1547–1559), Карла IX (правив у 1560–1574) і Генріха III (правив у 1574–1589). На запрошення Катерини Медічі італієць Бальдасарино ді Бельджойозо ставив придворні спектаклі, найвідоміший з яких називався Комедійний балет королеви (1581) і вважається першим в історії музичного театру балетним спектаклем. За правління трьох французьких королів – Генріха IV (1533–1610), Людовіка XIII (1601–1643) і Людовіка XIV (1638–1715) – вчителі танців виявили себе у сфері бального танцю, і у тих його формах, що розвивалися у межах придворного балету. У Великобританії в епоху правління Єлизавети I йшов аналогічний процес, що знайшов вираження у постановках масок при дворі у Уайтхоллі. У Італії техніка професійного танцю продовжувала збагачуватися, з'явилися перші праці з танцю («IlBallarino» ФабрициоКарозо, 1581 і «LeGratied'Amore» Чезаре Негрі, 1602).

У 17 ст. намітився відхід суворих форм, властивих придворному балету. Балетні артисти виступали тепер на сцені, піднесеній над рівнем залу і відокремленій від глядачів. Театр був побудований кардиналом Рішельє на початку 17 ст. Цей театр в італійському стилі був у його палаці й мав просценіум, що відкривало додаткових можливостей до створення сценічної ілюзії і видовищних ефектів. Так вироблялася суто театральна форма танцю.

Під час правління Людовіка XIV спектаклі придворного балету досягли особливої пишноти і в Парижі, і у Версальському палаці. У придворному спектаклі «Король-сонце» Людовік XIV з'явився у головній ролі (1653).

Багато збережені понині особливості балетних танців пояснюються походженням балету, стилем поведінки перших його виконавців – придворних, навчених шляхетним манерами. Усі дворяни були знайомі із мистецтвом фехтування, і його прийоми використовувались у танцях.

У 1661 Людовік XIV створив Королівську академію музики і танцю, яка об'єднала 13 провідних танцмейстерів, покликаних берегти танцювальні традиції.

У 18-у ст. стрімко розвивалися обидва стилі танцю – благородний і віртуозний. У сфері театрального танцю з'явилися майстри, й сформували свій індивідуальний стиль. Поруч із Дюпре це був блискучий Гаетан Вестрис (1729–1808), високотехничний П'єр Ґардель (1758–1840) і новатор Огюст Вестрис (1760–1842). Більш простий й легкий одяг увійшов у моду напередодні Французькій революції, і давав велику свободу для виконання піруетів (особливих стрибкових рухів).

Проте ще більше істотним у розвитку балету, ніж зростання техніки, стало нове ставлення до цього мистецтву, породжене Просвітництвом. Сталося відділення балету від опери, з'явився новий вигляд театральної вистави, де виразними засобами були танець, і пантоміма. Жан Жорж Новерр (1727–1810) був хореографом цього напряму, причому практиком-новатором, й автором дуже переконливих публікацій. Його листи про танці та балет (1760) заклали естетичні основи мистецтва балету. Новерр прославився як постановник багатьох balletsd'action, «дієвих балетів» (тобто. балетів, мають сюжет) в Штутгарті в 1760-і роки, а 1776 його було запрошено балетмейстером в Паризьку оперу. Подолавши чималі складності, він зумів затвердити балет як самостійну форму спектаклю у цьому знаменитому оперному театрі.

Коли вибухнула революція 1789, балет вже утвердився як особливий вид мистецтва. Публіка звикла до умовностей сценічної міміки, а танець, під впливом ідей Просвітництва, звільнився від тієї штучності, проти якої боровся Новерр. Балет перестав сприйматися як частина придворного життя.

У 1790-х роках, під впливом сучасної моди, жіночий балетний костюм став значно вільнішим; одночасно відмовилися від взуття на підборах, замінивши на безкаблучну туфельку.

У балеті є такі номери:

варіація – сольний танець;
па-де-де – сольний танець двох виконавців;

ансамблеві номери:

па-де-труа – танець трьох виконавців;
па-де-катр – танець чотирьох виконавців;
кордебалет – масовий танець;
па-даксьйон – танець-дія, який поєднує класичний танець і пантоміму;
адажіо – повільний ліричний танець;
алегро – швидкий віртуозний танець;
дивертисмент – розважальна сцена безпосередньо не пов’язана з сюжетом твору;
апофеоз – завершальна велика сцена, в якій бере участь весь виконавський склад.

Якісно новий етап у розвитку балетної музики розпочався у творчості П.І. Чайковського «Лебедине озеро» (1876), «Спляча красуня» (1889), «Лускунчик» (1892).

«Лускунчик» - балет Петра Чайковського у двох діях на лібрето Маріуса Петіпа за мотивами казки німецького письменника Е.Т.А. Гофмана «Лускунчик і мишачий король».

Лібрето до балету створено Маріусом Петіпа за мотивами казки Е. Т. А. Гофмана «Лускунчик і мишачий король » (1816; в основу лібрето ліг переклад казки, зроблений в 1844 році Олександром Дюма – батьком).

Прем'єра балету відбулася 6 (18) грудня 1892 року в Маріїнському театрі в Санкт -Петербурзі в один вечір з оперою «Іоланта». Ролі Клари та Фріца виконували діти, учні Петербурзького Імператорського театрального училища, яке обидва закінчили лише через кілька років у 1899 році.

У різних редакціях є різночитання в імені головної героїні : Клара і Марі. В оригінальному творі Гофмана ім'я дівчинки - Марі, а Клара - це її улюблена лялька.

У Росії з початком Першої світової війни (1914 рік) і зростанням патріотичних настроїв сюжет балету зрусифікувався, і головна героїня стала зватися Машею. При цьому Фріц залишився неперейменований , оскільки він - негативний персонаж. Примітно, що ця традиція діє до цих пір.

Дійові особи

Штальбаум
його дружина
Клара (Марі, Маша), принцеса
Фріц (Міша).
Маріанна, племінниця.
Няня
Дросельмаєр.
Лускунчик, принц
Фея Драже
принц Коклюш
Лялька
Паяц (блазень)
Король мишей.
Кордебалет: гості, родичі, слуги, маски, пажі, квіти, іграшки, солдатики і т. д.