Урок-конференція за романом І. Багряного "Тигролови"

Учитель української мови та літератури:

Карпова Ірина Вікторівна

Урок – конференція за романом «Тигролови»

Тема: Людина і час.

Мета: Ознайомити учнів з романом І. Багряного «Тигролови». Розкрити образи героїв як людей могутньої волі і незламного духу. Подати на належному рівні українську ідею цього твору. На матеріалі роману «Тигролови» виховувати старшокласників вольовими людьми, яскравими особистостями.

Епіграф уроку: «Щасливі завжди мають щастя» (І. Багряний).

Хід уроку:

1. Вступне слово вчителя про мету і завдання конференції, присвяченої роману І. Багряного «Тигролови».

2. Виступи учасників конференції.

Ведучий. Багряний – це людина, яку можна назвати Лицарем Духу, а його роман «Тигролови» - один з найцікавіших в українській літературі. Роман перекладався англійською, голландською, німецькою мовами. Книга була написана за 14 днів, і на закритому літературному конкурсі 1944 року у Львові автор здобув першу премію.

«Тигролови» - це плід болючих спогадів про кількарічне заслання на Далекому Сході. Головний герой – Григорій Многогрішний – сильна особистість. Це український інтелігент, бунтар, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, що став одним із перших політичних в’язнів і був висланий царем до Сибіру.

Учитель. Як ви вважаєте, чи випадково автор дає своєму героєві прізвище Многогрішний? Чи це закономірно?

(Учні дають відповіді, обґрунтовуючи їх).

Ведучий. Роман «Тигролови» - це ще одна болюча сторінка історії України, її народу. «Прокладали шлях, прокладали нову магістраль, вимощуючи її своєю розпукою, гатили собою прірви, баюри і провалля.… А тепер ось стояли як на параді… Нащадки Многогрішного і нащадки того Авакума вільнодумного… Каторжники».

Минуло понад два століття. Йшли 30-ті роки ХХ століття. Відродження, яке тільки почалося, але заявило про себе переконливо, розстрілювалося. Україна перетворювалася на концтабір. Відбувалося знищення еліти нації, а далі – геноцид цілого народу. Поряд з цими проблемами І. Багряний піднімає ще одну, найболючішу, це – еміграція за кордон як засіб захисту, як протест протии зла і сваволі, як засіб прислужитися своєму народові, а не бути знищеним. Роман закінчується перемогою Григорія Многогрішного, який переходить кордон з метою знову повернутися, алев же не як в’язень, а як людина з великої літери. Так сталося і в житті самого І. Багряного. Він повернувся до нас, і Батьківщина приймає його радо, як свого сина, що тяжко карався, несучи по чужих світах хрест за її долю.

Про символи і алегорії твору розповість у своєму виступі академік, літературознавець Микола Жулинський.

(Виходить підготовлений учень).

Микола Жулинський. Перший розділ свого роману І. Багряний називає «Дракон». «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету – він знявся десь з громохкого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами…».

Автор починає роман символом («дракон»), втілюючи в ньому трагічно-драматичну розв’язку. Це символічна картина паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори. У ці ешелони І. Багряний помістив спец загін ОГПУ – НКВС, себе, свою долю, вивищуючи її до образу-символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України. Йому єдиному з українських письменників вдалося підібрати найхарактерніший образ для показу життя в режимі через зображення ешелону. «…Всі, хто в ньому знаходиться, підвладні йому і мусять терпіти весь шлях і виконувати чітко закони, диктовані стихійно «життям на колесах». Той, хто більше не витримує, мусить або повільно божеволіти, або стрибнути на всій швидкості без надії залишитися живим.

Саме другий вибір робить головний герой роману Григорій Многогрішний. Він утікає од смерті, усвідомивши головне для себе: ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.

Поїзди у Багряного перетворюються у багатозначні слова. Це і народ з підтятим корінням, якого доля несе у безвість, і узагальнення божевільної системи, яка розчахнула суспільство на класові ворожі сили.

(Після виступу із протилежного кінця класу піднімається учень, проходить до трибуни).

Медвин. Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, які б примусили мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я, Медвін, назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх.

Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. У розкошах «Тихоокеанського експресу нумер один» прямував на нове місце призначення. Ніколи не сподівався, що доля мене зведе з ним ще раз. Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі… Авжеж! Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка.

Брр… Тії очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно… Після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс: я п’ю вино, але раптом воно здається кров’ю, у чарці бачу очі зі сльозами. Диявол, диявол… Я його знайду і знищу, ще нікому не вдалося втекти від майора Медвина.

(Із протилежного кінця класу піднімається учень – Многогрішний)

Многогрішний. Ти ніколи мене не знищиш, мед вин. Бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у нього більше спротиву. Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш з грудей

серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути, хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини? Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що, присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасний край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону – смерть, але помилився. Ти думав, тайга – це нетрі, де панує світ хижих звірів, і випадково врятований там неминуче загине, але і тут ти прорахувався. Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, здатність співчувати і вірити.

Я, Медвин, твоя заплямована людська совість, яка не дасть тобі спокою до скону. І запам’ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб’ю тебе, як зло, яке ти породжуєш.

Ведучий. Те, що Григорій уже почав забувати, знов навалилося на нього всім тягарем, коли він опинився в Хабаровську і побачив набитий співвітчизниками поїзд – світ на колесах, цілу трагедію свого народу.

Разом з названим братом Грицьком вони штурмом вдерлися в поїзд «Нумер 97» - «Владивосток – Москва» - напівреальний , напівфантастичний, жартома названий експресом, «котрий возіт дрова і лєс». « Довжелезний – вагонів на 50. Половина вагонів «товарових», а половина поштових – всі ж вони несли функцію пасажирських. Ніяких «дров» він не возив. Вся та валка вагонів була натоптана «пасажиром» до відказу, так що людські руки і голови, навіть ноги випиналися з вікон і тамбурів. Темний і неосвітлений, експрес той гомонів, ні, гудів, як вулик, - зойкав, співав, кашляв простуджено, матюкався віртуозно й розпачливо, лементував дитячим плачем…

Експрес!.. Не експрес, а ціла республіка на колесах».

На одній із зупинок назустріч цьому «експресу» підкотився ще один ешелон, крізь заґратовані вікна якого дивилися білі обличчя, поприлипавши до грат… То був етап.

Оцих три поїзди знову відкрили перед Григорієм цілу картину трагічної долі його народу, його країни і його власної маленької , та не менш трагічної долі у цьому жахливому світі.

Учитель. Письменник створює психологічно складний і духовно багатий характер головного героя, в якому поєднуються ненависть і любов, тонке відчуття краси і непримиренне ставлення до всього, що породжує зло. Тому Григорій поряд з основною проблемою свого життя – не залишитись нулем в історії, ставить ще одну – знищити Медвина, щоб такі, як він, не отруювали своїм існуванням світ. Немає зла, яке не було б покараним. Вирок, який Григорій здійснює над Медвином, є кульмінаційним моментом роману. Підсвідомо головний герой роману прагнув його здійснити. Це бажання його рятувало в найскрутніші хвилини життя: і коли був у тюрмі, і коли втік з ешелону, і коли долав дикі хащі без надії вижити, і навіть тоді, коли став тигроловом. Мета знищити Медвина як зло стала сенсом його життя.

Тому ми не можемо розцінювати перемогу Многогрішного як помсту. Це виконання обов’язку, яким керується у своєму житті головний герой роману «Тигролови».

Ведучий. Другу сторінку трагічної долі українців відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Григорій.

Учитель. Щоб розмова наша була змістовнішою і ви глибше збагнули долю Сірків, пригадаємо сторінки роману, де розповідається про тигроловів. Це дасть можливість передати зміст життя поколінь у часових вимірах, глибше осмислити долю героїв у взаємозв’язку часів.

(Виходить учениця, одягнена в український національний одяг).

Сірчиха. У сміливих щастя завжди є! От хоч би й ми. Приїхали сюди… Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина… А бач, оббулися. І дивись – зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили, ще й залюднили. І звикли, полюбили.

Жили ми тут ліпше, ніж вдома. Це була наша друга Україна, але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка… По всій Уссурі і по всьому Амуру, як вдома… Жили! Ну, а потім пішло все шкереберть… Нові часи, нові порядки… Перевелись люди, і звелось життя нінащо… А ми перебрались сюди, щоб і не бачити, і не чути та щоб по-своєму таки віку доживати.

Ведучий. Починаючи з XIX століття, мандрують світом українці в пошуках долі. І не дивно, що наша діаспора найчисельніша. Створений у романі світ тайги є символічним світом еміграції, де в образі сім’ї Сірків показані українці, які в несприятливих умовах сибірської тайги виживають, свято зберігаючи свої звичаї, мову. Вони жили з того, що живцем ловили тигрів і возили їх до Хабаровська, де здавали за гроші або міняли на крам. Це був небезпечний промисел. Ловити тигрів не кожен зважувався, крім Сірків та ще однієї сім’ї.

Хто ж він, цей легендарний Сірко, про якого знали всі в окрузі?

(виходить учень – Сірко).

Сірко. Походжу я зі старого козацького роду. Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслава. А діди-прадіди в Запоріжжі козакували. Не раз покидали рідну землю, мандруючи по світах у пошуках кращої долі. Так на цю дику землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. А позвикали – то й зажили!

Маю сина й дочку, вчу їх однаково суворо. Моя хата завжди відкрита для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала його хатою.

Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвинтівку. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах залишаючись при цьому людиною.

Ведучий. У жорстоких умовах сибірської тайги Сірко не втратив природної делікатності, яка притаманна характеру нашого народу. Тому не розпитував він Григорія ні про що, здогадуючись, яка доля могла занести хлопця в такі нетрі. Він вперто боровся за життя Григорія. Адже знався й на цьому ремеслі. У таких батьків діти поганими не бувають.

Послухаємо Гриця – меншого Сіркового сина.

Гриць. Мене називають ведмедем, бо я на батька схожий – кремезний, броватий, крутої вдачі. Я став тигроловом, бо пройшов сувору батьківську школу. Він для мене не тільки тато, а найвимогливіший вчитель, наставник, порадник і друг. Засвоїв я від нього науку побратимства. Згодилася вона мені й тоді, коли Григорія рятував від укусу отруйної гадюки, і коли на кішку ходили, і в Хабаровську… Вчив мене батько ходити «по грані між звичайним небезпечним».

Може, і не стали б ми тигроловами, але батько навчив нас бути дружними, стояти сміливо один за одного, як свій за свого. Тому ми й лише рідні, чужих не брали, бо чужий за чужого не підставить голови. Григорія взяли, бо він мав багато нагод довести старому Сірку свою відданість найліпше, та й не кожен піде на ведмедя з ножем, рятуючи невідому людину.

Учитель. А як ставиться Григорій Многогрішний до Сірків? Що змусило його повернутися?

Ведучий. Настав той момент у житті Григорія, коли він мусив тікати. І вже тепер йому залишилась одна дорога – за кордон. «Ні. Йому несила піти так геть. Він мусить піти туди, побачити, глянути. Востаннє ж. Побачити батька, побачити матір. Це, може, єдині рідні на цьому світі. Попрощатись. Стати навколішки, і хай благословлять у далеку путь – у темне, страшне невідоме. Може, і в смерть.

Сім’я Сірків стала для нього рідною, а старий Сірко – більш ніж батько. Він тепер був найсуворішим суддею, від рішення якого залежала подальша Григорієва доля.

Учитель. Автор знайомить читачів з легендою про водоспад, який носив дивну назву – Дівчина. Вперше, коли Григорій його побачив , він здався йому « грайливим і сердитим, буйним і лагідним, ніжним і звабливим у своїй дикій красі». Ці почуття переросли у конкретний образ – образ дівчини Наталки. Пригадалась їхня перша зустріч, коли Григорій, рятуючи від смерті юнака потрапив у родину тигроловів. Як потім з’ясувалося, цим юнаком була Наталка.

(Виходить учениця)

Учениця. Народившись і вирісши в уссурійській тайзі, ця дівчина знала свій родовід, могла розповісти про кожного з тих, хто був зображений на фотографіях, що прикрашали Сіркову світлицю. Виховував її змалку старший брат Микола: міцний, красивий, привітний і безжурний, як і Наталка. Від нього вона навчилася всього, а особливо сміливості.

Жорстокий світ нетрів загартував дівчину, вона нарівні з батьком і братами орудувала зброєю, виконувала важку чоловічу роботу, але не уподібнилась в усьому до чоловіка. Вона зберегла в собі чисто жіночі риси, які не давали Григорієві спокою. « Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина.» Він знав, що не має права на цю дівчину, але кохав її. Тому хотів і боявся взаємного почуття. У такому становищі він не міг ризикувати життям дорогої для нього людини. Але і піти геть не вистачало сил і не хотів.

Нетрі зробили Наталку обережною і рішучою, тому почуттями своїми вона не легковажить, а вивіряє їх. Глибоко в душі вона вірила, що Григорій не може піти назавжди, не сказавши їй про свої почуття. Те, що він повернувся до Сірків, щоб попрощатися перед далекою дорогою, стало переконливим доказом його кохання до Наталки. Тоді вона мовчки взяла його за руку і з безповоротною рішучістю попросила батьків благословити їх.

Учитель. У романі образи об’єднані однією ідеєю, взаємозв’язані і розвиваються, доповнюючи один одного. І не випадково у кінці твору автор зводить усіх героїв у хаті Сірка. Це одне плем’я, яке вбачає свою силу у єдності роду. Тому головна тема роману – тема невпокореної людини – переконливо втілюється в образах старого Сірка, Наталки, Григорія Многогрішного з однаковою силою. Це цілісні натури, які відчувають повну єдність з нацією, її культурою й історією, але душею і вчинками противляться тому, що давно стало злою долею народу, а значить, претендує на владарювання над їхньою особистою долею. Образи Григорія Многогрішного, Сірка, Наталки, Гриця не вчать читача покладатись на чиюсь залізну волю, підкорятись їй покірно і виконувати її приписи. Навпаки, їхні образи вчать нас великій і мужній любові. Роман «Тигролови» і його герої, говорячи словами Олени Теліги, виховують «сильних і твердих людей української нації».

Ведучий. Говорячи про стиль роману, ми виділяємо яскраво відчутний у творі фольклорно-епічний елемент, зокрема, відзначаємо роль пісні, описів народних звичаїв і свят як засобів розкриття української ментальності.

Вчитель. Використаний у романі І. Багряним фольклорно-епічний елемент надає творові народного колориту. Особливу роль відіграє пісня. Вона є вищим уособленням духу, відбиває національний характер героїв.

Описи народних звичаїв і свят доповнюють фольклорно-епічну канву роману. Пригадаємо опис хати Сірків.

(Учень зачитує цитату).

Особливо докладно описано в романі святкування Різдва. «Сірки святкували його, як з діда-прадіда, весело: з кутею на Святвечір і з усім тим зворушливим і романтичним ритуалом… З віршуванням, з колядками». Ввечері Наталка з Грицем колядували. Вони одягли найкраще своє вбрання. Особливо виділялася Наталка, бо на її шиї красувалося намисто й дукачі, а волосся було перетяте стрічкою. Вона в цьому вбранні нагадувала багату козачку часів Хмельницького.

Отже, мова, одяг, пісні, мораль, спосіб мислення і вчинки Сірків свідчать, що у 30-ті роки українці Зеленого Клину ще зберігали свою ментальність, власне обличчя навіть в умовах Сибіру, куди їх заганяли злидні та безземелля.

Учитель. Висновок. У підсумку доходимо висновку про те, як логіка розвитку характерів, сюжету виражає ідею твору, заявлену у його назві. Який символічний зміст вкладено в його назву?

У бесіді учні доводять, що тигролови – мужні люди, що долають тигрів, так як і українці, яких не здолав най хижіший звір ХХ століття – сталінізм і які підкорили собі історичний час, піднялися над ним.

Редакційний кошик.

(До кошика учитель вкидає контрольні запитання і завдання щодо пройденої теми уроку, учні виймають їх, продумують відповіді на запитання і відповідають, потім аналізують результати).

1. Контрольні запитання і завдання для закріплення матеріалу уроку.

1. Як ви розумієте переконання Г. Многогрішного «Краще вмерти біжучи, аніж гнити живучи» і його висновок, що сміливому доля сприяє?

2. Розкажіть про блукання втікача в голодній тайзі.

3. Що ви довідалися про Медвина з екскурсів у минуле?

4. Старий Сірко пояснює Григорієві, що вполювати живцем можна тільки молодого тигра та ще й спаралізованого людським криком. Чи можна твердити, що саме такі методи використовувала радянська пропаганда стосовно молоді?

5. Які проблеми національного буття піднімає і розв’язує І. Багряний?

6. Як ви пояснюєте відкритість розв’язки сюжету в перспективу? Як вона обумовлюється процесом становлення характерів насамперед Григорія і Наталки?