Мацуо Басьо (1644-1694). Одухотворення природи – характерна ознака японської культури. Характерні ознаки хоку. (урок 1)

Урок 1. Тема: Мацуо Басьо (1644-1694). Одухотворення природи – характерна  ознака японської  культури. Характерні ознаки хоку.

Мета: розповісти учням про своєрідність японської культури; дати визначення поняття «хоку» та його жанрових ознак; познайомити із творчістю Мацуо Басьо; розвивати навички виразного читання, усного малювання та асоціативного мислення; виховувати повагу до культури інших народів, вміння бачити красу природи і речей.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Мацуо Басьо, ілюстрації до хоку, ікебани.  

Хід уроку.

I.   Організаційний момент.

II. Оголошення теми та мети уроку.

III. Мотивація навчальної діяльності.

      1. Географічна хвилинка. «Подорож до Японії»

          - Назвіть столицю Японії. (Токіо)

          - Згадайте символи або слова, що пов’язані з культурою Японії. (Ікебана – мистец-тво складання букетів, орігамі – мистецтво паперової іграшки, сумо – боротьба товстунів, сакура – вишня, кімоно – вид одягу, ієрогліфи – знаки, якими пишуть японці, нецке – япо-нська мініатюрна скульптура від 2,5 до 15 см).

         - Назвіть священну гору Японії. (Фудзіяма)

      2. Епиграф уроку.

                                                                                        В одном мгновенье видеть вечность,

                                                                                        Огромный мир – в зерне песка,

                                                                                        В единой горсти – бесконечность

                                                                                        И небо – в чашечке цветка.

                                                                                                                                            У.Блейк

IV. Робота над темою уроку.

      1. Вступне слово вчителя.

      Сьогодні на уроці ми здійснимо уявну подорож, своєрідну екскурсію до далекої від нас Крайни Вранішнього Сонця – Японії. Ми ознайомимося з деякими звичаями японського народу, «побуваємо» в японській хатині, відкриємо новий вид вірша, який складається всього з трьох рядків, дізнаємося про поета Мацуо Басьо – неперевершеного майстра у складанні таких незвичайних для нас віршів.

- Що нам відомо про Японію: географічне положення, історичний розвиток, народні звичаї, мистецтво? Послухаємо наших гостів з Японії.

     2. Заслуховуються повідомлення, які підготували окремі учні за індивідуальними завданнями.

     1). Японія розташована на гористих островах, які тільки на чверть придатні для проживання. З XII століття за наказом імператора японці не мали права на переміщення: вони змушені були проживати на одному місці. Довкола – бурхлива стихія, тому дім – це головне. Будинок і все, що в ньому, - священне для японців. Чашка, з якої п’єш, і капці, які взуваєш, - продовження тебе, твоєї суті, і можуть багато розповісти про своїх господарів. Кожна дрібниця побуту набуває цінності й ваги.

     2). Можливо, тому в японців так багато сімейних свят. Наприклад, є свято для хлопчиків – 5 травня, коли у дворах будинків зазвичай вивішують на жердинах кольорових коропів із тканини. Такі вироби – символ мужності й наполегливості, а їхня кількість така ж, скільки хлопчиків у сім’ї.

     3). Щось подібне є і для дівчаток. Це Свято ляльок, яке відзначається 3 березня. Для цього свята у кожному домі зберігається спеціальний набір ляльок, у якому обов’язково є імператор та імператриця. 3 березня ляльок виставляють на спеціальній підставці для загального огляду.

     4). Японці прикрашають свій дім, тому звичайні побутові речі, навіть циновки чи рослини в домі, сприймаються як твори мистецтва.

     Ікебана. Суть ікебани виражена словами: «Квіти зрізані, але не вбиті!» Складаючи композицію, ми рятуємо душу квітів, вона продовжує жити в досконалій гармонії з довкіллям. Ікебана – це не холодна картина, це музика квітів, вона виконує пісню про красу природи, навчає бачити красу в простому, непомітному, повсякденному – звичних предметах. Композиції квітів поєднують три сфери: небо, людину, землю. Перші ікебани були великі, до трьох метрів, глядач сідав навпроти композиції  і міг споглядати її протягом кількох годин.

     5). Дерева. Особливе ставлення у японців до лісів. Близько двох третин японських островів складають гори, переважно вкриті густими лісами. Серед дерев, мабуть, найкрасивіші – кедр та японський кипарис. У країні розвинута так звана «дерев’яна культура» - різноманітні дерев’яні споруди та предмети (храми, будинки, побутові речі тощо). Ця культура передбачає особливе ставлення до дерева. У давні часи вірили, що лісові дерева мають душу, що боги зійшли з небес по велетенських деревах і скелях. Навіть нині є багато храмів, де величезні сторічні дерева підперезані солом’яними поясами, які означають, що дерево святе.

     6). Восени, коли в природі все засинає, випадає перший сніг, на вулицях міста можна побачити білосніжні хризантеми. «Якщо хочеш бути щасливим все життя – вирощуй хризантеми», - говорить східна мудрість. Вперше ці квіти з’явилися в садах Китаю багато століть тому. Другою батьківщиною хризантем стала Японія, куди вони потрапили в IV столітті. Тут їм дали назву «кіку»Ю що означає «сонце». З давніх давен щороку в жовтні проводиться улюблене всіма японцями «Свято хризантем». Ця квітка стала символом Японії. Вона зображена на гербі країни, на монетах і на вищій нагороді Японії – «Ордері Хризантеми». Ніде у світі нема такого любовного, уважного ставлення до квітки, як в Японії. Недарма хризантеми - частий мотив і  в японській поезії, і в ікебані.

     3. Слово вчителя.

          Як бачите, витоки японської культури сягають своїм корінням у сиву давнину. Однією зі складових світогляду японців є прагнення йти шляхом краси і бачити цю красу в усьому. Японці кажуть, що тільки у звичайному можна побачити незвичайне, прекрасне; у простому – зрозуміти складне; у деталі – побачити ціле.

     Незвичайним і прекрасним в японській поезії можна назвати невеличкий вірш, що складається з трьох рядків – хоку. Це традиційний жанр пейзажної лірики, що веде початок з XVII століття. Це трирядковий вірш без рими, який одним образом викладає в уяві закінчену картину. Правила складання хоку вимагають, щоб у кожному рядку містилася певна кількість складів: 5-7-5, проте досягти цього дуже складно, а особливо в перекладах. Хоку в оригіналі звучать мелодійно і несподівано коротко. Хоку – це краса, в якій немає зайвого.  Для того, щоб прочитати і сприйняти хоку, необхідно внутрішньо заспокоїтися, зосередити увагу на простому, щоб зрозуміти складне та спробувати змалювати в думці образ.

     Давайте ще раз поглянемо на епіграф нашого уроку. Саме таким поетом, який міг у миттєвості побачити вічність, і був Мацуо Басьо, із творчістю якого ми сьогодні і познайомимося.

     "Мацуо" було прізвищем поета, але зазвичай його називають просто "Басьо", без прізвища. Його ім'ям в дитинстві було Кінсаку. Пізніше він взяв собі ім'я Басьо, що означає бананове дерево, після того як його учень подарував йому це дерево. Дерево він посадив коло свого будиночку. 

     Басьо народився в Уено, провінція Іґа, неподалік Кіото в сім’ї дрібного самурая. Поступив на службу до місцевого пана Тодо Йосітада всього на два роки старшого за нього. Вони обидва насолоджувались мистецтвом хоку, а перший відомий твір Басьо датований 1662 роком. У 1664 році перші поеми Басьо були опубліковані у Кіото. В цей час він взяв самурайське ім'я Манефуза. У 1666 його пан помирає, та Басьо вирішує покинути дім замість того, щоб присягнути новому панові.

Басьо жив у Кіото протягом наступних шести років та опублікував поеми у кількох антологіях. У 1672 році переїхав в Едо (сьогодні Токіо). У 1676 році вже був відомий майстер хайку, кого обирали судити поетичні змагання. Поет обзавівся студентами, які збудували йому перший будиночок 1680 року. Він жив більшу частину свого життя у будиночках, де міг насолоджуватись природою та приймати гостей. Здійснив ряд піших подорожей, про які залишив подорожні нотатки. Басьо помер у Осака від хвороби шлунку. Cаме Мацуо Басьо визначив основні риси хоку: це ліричний вірш, який вистроєний на виразній деталі і найчастіше присвячений природі. 

     Хоку – це трирядковий вірш без рими, який складається із 17 рядків за схемою: 5-7-5 і одним образом викладає в уяві закінчену картину.

4. Виразне читання хоку Мацуо Басьо з підручника.

5. Аналіз хоку та вірша Ф.Тютчева «Я знаю в праосені пору…».

     - Порівняйте вірш Басьо «На всохлу гілку…» та вірш Ф.Тютчева. Чим вони подібні? (Схожість полягає в тому, що розповідь йде про природу).

– Чим відрізняються ці вірші? (У Тютчева вірш довше, у Басьо – коротше. У вірші Тютчева можна побачити кілька образів, і вони зрозуміліші, а у Басьо вірш спрямований на роботу уяви).

• Читаючи вірш Басьо, ми можемо уявити, якою є осінь в Японії? (Це важко, бо подаються тільки деталі, а загальну картину читач має уявити)
• Уважно розгляньте малюнок до хоку. Чи допомагає він зрозуміти почуття поета та уявити картину?
• Про яку пору року йдеться у вірші?
• Спробуйте визначити слова, які відкривають суть хоку. (Всохла гілка, ночувати, крук, глибока осінь).
• Як ці слова пов’язані із життям людини? (Це образ старості, самотності).

6. Робота в групах. «Коло думок»

     Учні самостійно аналізують хоку, обмінюються думками, створюють власні ілюстрації, обговорюють їх, виразно читають.

     Учитель вислуховує відповіді, коригує їх у разі потреби.

V. Підсумок уроку.

- Про який  новий жанр пейзажної лірики ви довідалися сьогодні?

-  Що таке хоку?  Назвіть його особливості.

- Хто сформулював головні принципи творіння хоку?

VI. Оцінювання знань учнів.

VII. Домашнє завдання. Прочитати сторінки підручника 162-168, виразно читати хоку і розмірковувати над їхнім сенсом.