ПРИНЦИПИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО «РОКСОЛАНА»

ПРИНЦИПИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО «РОКСОЛАНА»

У художньому творі, тим більше в історичному романі важливу роль у відтворенні головної думки твору і донесенні її до читача відіграють образи і характери героїв твору. Вони несуть в собі як історично підтверджену оцінку, так і суб’єктивний погляд автора на зображувану ним особистість. Творення характерів - це той головний засіб, через який письменник зображує життя. Образи і характери історичних творів Павла Загребельного несуть у собі закодовану інформацію про людину, її виховання, менталітет та етнічні особливості, волю та силу духу. Проявляються у протистоянні нещастям та випробуванням долі, загартовуються, відшліфовуються.

Мета роботи - дослідити принципи характеротворення в історичній прозі П. Загребельного (на матеріалі роману «Роксолана»), визначити їх особливість та функцію в історичному творі.

Розв’язання даної проблеми започатковано в таких статтях, як робота Н.Санакоєвої «Втілення етнопсихологічної концепції у романі П. Загребельного «Тисячолітній Миколай»», «Етнопсихологічна концепція особистості і засоби її поети- кального вираження в романі П. Загребельного «Роксолана»», І. Осадчої «Ім'я літературного героя як характеротворчій засіб: (за творами Павла Загребельного про Київську Русь)», С. Нестерук «Образи-символи у творчості Павла Загребельного».

Людина в будь-якому художньому творі виступає як характер. Тому необхідно вияснити, що ж таке характер.

Характер - це сукупність основних рис людської поведінки, що визначають індивідуальні особливості героя. «Характер розкривається тільки у зв’язку з певними обставинами. Обставини - це середовище, соціально-побутові умови. Життєві ситуації в яких безпосередньо діє людина. Вони не будуються довільно, вони мають бути художньо виправданими, відповідати об’єктивним закономірностям реального життя» [3, 34].

Образ - характер виникає поступово. Він вимальовується за допомогою діалогів, монологів, авторських описів, розповіді, взаємодії з іншими героями, роздумів про життя, людей, ставлення до природи. Ці складники дуже важливі в зображенні багатогранного характеру. Він має бути узгодженим із вчинками героя, витриманий у такому дусі, щоб впродовж усього твору відчувалось, що герой є та сама особа. Навіть у випадку «переродження» (у позитивному чи негативному плані), з попередніми, змальованими у творі, рисами.

Про характер ми говоримо в тому випадку, коли зображена у творі людина змальована достатньо глибоко, викінчено. У творі може бути багато персонажів, дійових осіб і лише один чи два характери. Справжній характер містить прихований зміст.

Зображуючи характери, письменник часто вводить в них типове, те, що спостерігав у житті. Важливе значення в літературі мають типи-характери. Саме для того, що дати читачеві уявлення про певне середовище, його особливості, письменник і зображує характер-тип, створений цими умовами. За типовим характером ми судимо про життєві закономірності, які сформували характер саме таким. Характер, який узагальнює в собі певні риси, називається типовим або типом. Але навіть героя з типовим характером письменник зображає як індивідуальність, яка часто діє в типових обставинах.

Людина - суспільна істота, яка має свідомість, здатна абстрактно мислити, це найвище творіння природи. Особистість духовного і матеріального, особистого і суспільного. Як істота духовна, вона орієнтується на моральні, етичні культурні цінності. А як істота суспільна, людина залежить від суспільства в якому живе. Вона не може будувати своє життя, не враховуючи погляди та впливи інших. Людина або пристосовується, або виникає конфлікт між духовним і суспільним. Оскільки вона істота суспільна, то існує небезпека перетворення її на предмет маніпуляцій з боку суспільства. Усі ці особливості слід враховувати, розглядаючи особливості характерів героїв художнього твору.

Найяскравішими принципами характеротворення, які простежуються в історичній романістиці П. Загребельного можна назвати принцип художнього портрету, етнічний аспект творення характерів, принцип тендерного та символічного підходу.

Принцип художнього портрету дає змогу читачеві зробити попередні висновки про вдачу героя не знайомлячись з його біографією. У романі «Роксолана» художній портрет героїні подається на початку твору. Але упродовж всього твору автор продовжує звертатися до опису зображення жінки як до вираження стану її духовного світу.

Етнічна ментальність проявляється в домінуючих життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання, у системі моральних вимог, норм, цінностей та принципів виховання, у співвідношенні магічних і технологічних методів впливу на дійсність, у формах взаємин між людьми, у сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят, у конкретних актах самоорганізації етносу тощо.

Базовою ознакою української культури є її система архетипів. В основі української ментальності, за визначенням С. Кримського, лежить тріада архетипів: землі, дому, церкви, які закладають підгрунтя національної ментальності і формують певне світосприймання, визначають ті чи інші етнопсихологічні риси українців.

Роксолана - Настя Лісовська - все життя пронесла в собі співочість і лагідність українського національного характеру, слов’янську нестримність і віру у власні сили. Особливістю українського менталітету є побожність і Настя-Хуррем пронесла православну віру у своєму серці через все життя, хоча фактично їй прийш- лось прийняти мусульманство. Та у важкі часи життя про допомогу молила діву Марію та Христа. Повага і любов до батьків, якими б вони не були, також є характерними рисами українського характеру і Настя проносить любов до матері, до самої смерті питаючи подумки в неї поради і співчуття.

Гендерний підхід у романі реалізовується у конфлікті між «сильним» чоловіком і «сильною» жінкою. Вже з самого початку, тільки-но потрапивши в гарем, Роксолана розмірковує: «Тільки небагатьом судилося поламати й потрощити навіть темниці, стати над усім і усіма, виказати велич духу і полинути в безмежні свободи. Це великі люди. Але жінка нездатна на це. Настя [Роксолана] не чула про таких жінок. Святі великомучениці? Вони були жертвами, а вона жертвою бути не хотіла. Хоч і без надії на визволення, а треба жити» [2, 69]. Воля до життя виступає рушійною силою особистості.

Зброєю для збереження її особистості став ясний сміх, який був невластивим і неприроднім для гарему та народна пісня, що допомогли їй завоювати прихильність султана. Сміх і зухвала безжурність були її зброєю проти спроб оточуючих мати вплив на її душу,«... ніби цій шістнадцятилітній дівчині вже давно відкрилася мудрість людської неприступності, завдяки якій кожен може жити на світі, зберігаючи власну особистість. Ми існуємо лише доти, поки ми, з'єднуючись невпинно з усім, що нас оточує, водночас відокремлені від цього оболонкою свого тіла і неповторного духу» [2, 32]. Письменник наголошує на ґендерній різниці у сприйманні ними один одного: Роксолана була така сильна особистість, що султан «мимоволі вимушений був визнати існування поряд з собою ще когось. Перше бажання було: усунути, знищити... Тепер уже не був єдиний і самотній на цьому світі, де все мало слугувати лиш вдоволенню його примх, бажань і надій. Була ще людина - це приголомшило, здивувало, роздратувало, а тоді настала якась розслабленість і навіть розчуленість, так ніби віднині він теж належав не до захмарних небожителів, а до звичайних людей» [2, 360].

Символічний підхід у романі реалізується через прийом сну (коли Роксолана бачить себе та султанового улюбленця Ібрагіма в боротьбі за «драбину» на шляху до влади), у змалюванні інтер’єру чи зовнішнього вбрання (зустріч із польським послом на місці вбивства як символ того, що руки її заплямовані кров'ю).

«Мотив самотності головної героїні в османському суспільстві, особистих стосунках, художньо передається хронотопом замкненого в коло світу героїні. Символ кола має у романі велике смислове навантаження. На початку твору він символізує безвихідь становища, в яке потрапила Роксолана» [4, 107]. «Гарем, хоч замкнений і жорстоко обмежений сутністю свого призначення й побутування, як Баб-ус-сааде (Брама блаженства), не мав, власне кінця. Ніхто й не сказав де тут край, де середина, де початок, що головне й визначальне, а що несуттєве, усе було округле, мов скручений дракон, який пожирає свій хвіст, намагаючись дібратися до голови, безвихідь і безнадійний стиск кола панували над усіма, закинутими сюди» [2,182]. З плином часу стискалося коло безвиході.«... Вона була замкнена в коло свого найвищого в імперії становища, самотня, покинута, і не так через людську жорстокість і байдужість, як через свою неприступність. Приступна тільки для страждань і величі, од якої страждання стають геть нестерпними» [6, 440]. Водночас символ кола означає нескінченність життя, вічне повернення до витоків і пам’ять про свій рід.

Отже, П. Загребельний, створюючи образ легендарної жінки, намагався максимально наблизити художню інтерпретацію Хасекі-султанії до характеру історичної особи, яка прославила своє століття. Створюючи образ Роксолани, письменник застосовував такі принципи характеротворення як художній портрет, етнічний аспект, тендерний та символічний підхід. Його особисте авторське бачення образу не було обдурене хтивими уявленнями про культуру Сходу, що відбилося у романі, який вважають прекрасним матеріалом для дослідження культури, духовного життя, характерів, правових, адміністративних, військових положень Османської імперії того часу.

Список літератури

Загребельний П. Я обирав великі душі, які сяють нам тисячоліття / П. Загребельний // Вітчизна.2004. - № 7-8. - С.90-98.

Загребельний П. Роксолана : роман / П. Загребельньїй. - К.: Дніпро,1988. - 603 с.

Павленко В., Талігін С. Етнопсихологія / В. Павленко, С. Талігін. - К., 1999.

Санакоєва Н. Почуття провини - рушійна сила життєвої філософії Роксолани і Євпраксіїз однойменних романів П. Загребельного / Н. Санакоєва // Вісник Запорізького державного університету : Філологічні науки. - Запоріжжя : ЗДУ, 2002. - № 2. - С.105 108.

Фащенко В. Павло Загребельний/В. Фащенко [нарис творчості]. - К. - 1984.