Виховна година «Пам’ятай, що ти людина!»

Класна година «Пам’ятай, що ти людина!»

Мета:

• виховання гуманістичних цінностей, любові й поваги до людини, моральних якостей громадянина;

• Стимулювання в дітей прагнення до самовиховання;

• Сприяння розвитку в них почуття відповідальності дітей за свої вчинки.

Оформлення кабінету:

• портрети, фотографії людей, життя яких є прикладом для інших (батьки, знайомі, герої тощо);

• Плакати: «Добро – хороша справа, учинок, що дає користь», «Добра бажаєш – добро й роби», «На добре привітання – добра відповідь».

Хід заходу

Ведучий 1 Протягом усієї історії людського суспільства світом правили Добро і Зло. Якщо перемагало Добро – народжувалася Справедливість, у душах людей оселявся спокій. Якщо ж гору брало зло, то люди страждали від Несправедливості, а їхні душі наповнювалися неспокоєм і тривогою. У такі моменти в людей небайдужих виникло бажання зробити так, щоб кожен міг себе захистити. Тоді й з’явилися закони і права.

Ведучий 2 Ми з вами живемо в цивілізованому суспільстві. Наші права закріплені законом. Проте кожен із нас хоча б раз відчув несправедливість стосовно себе. Сьогодні ми запрошуємо вас до розмови про доброту і справедливість, про зло й усі пороки, які воно породжує в людях. Спробуємо розібратися. Чому в житті не завжди буває так, як хочеться. Отже, що таке Добро?

Учень 1 Понад 100 років тому В. І. Даль у своєму тлумачному словнику визначив слово «добро» так:

«Добро – це благо, те, що чесно і корисно, усе, чого вимагає від нас обов’язок людини, громадянина, сім’янина».

Учень 2 У тлумачному словнику наведено таке визначення:

Добро-хороша справа, учинок, що приносить користь».

Учитель Це було давно. В одному селі в Україні дівчата і жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, серветку, полотно, одяг. У призначений день усі дівчата і жінки прийшли на майдан. Принесли багато дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: стільки багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини і доньки багатіїв принесли вишиті золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мереживні фіранки, на яких були чарівні птахи.

Але перемогла дружина бідняка – Оксана. Вона принесла не вишитий рушник, не мережива, хоча все це вміла робити. Вона привела п’ятирічного синочка Романа. А Ромчик приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева. Приклав Роман жайворонка до губ – заспівав птах як живий. Усі, хто стояв на майдані, не ворушилися, усіх зачарувала пісня. І раптом у синьому небі заспівав справжній, живий жайворонок, якого привабив спів на землі. «Хто творить розумну й добру людину – найкращий майстер», - таке було рішення громади.

Ведучий 1 Отже, ми підійшли до того, що все залежить від нас самих. Недарма народна мудрість каже: «Добра бажаєш – добро і роби - добра відповідь», «На добре привітання». І якщо у вашому житті щось не гаразд, то насамперед треба починати з себе.

Ведучий 2 Російський письменник Сергій Михалков сказав:

«Людина починається з дитинства. Саме в дитинстві відбувається посів добра. Та лише через роки буде ясно, чи зійшло насіння, або ж бур’яни зла заглушили його».

Ведучий 1 Альберт Ліханов писав:

Людина сама робить себе, ось у чому річ. Людина сама формує свою особистість, бо вона – людина. І навіть найнижчих форм підлості й ницості людина може досягти саме тому, що вона людина. Не думайте, що все найтемніше, що є на землі, створене людьми дурними й слабкими. Навпаки, сила є й у страшного. Сила є і у злості, й у підлості. Так само, як є сила в доброго і прекрасного. Уся річ у тому, якої сили в людини більше.

Учень 1 Десятикласник підставив дівчинці ногу, вона впала. Дівчинка носила окуляри, вони розлетілися вщент, поранивши обличчя, бризнула кров. Що ви думаєте? Хтось із приятелів присоромив цього хлопця? Ні. Навпаки, «гіганти думки й інтелекту» з інших класів підійшли до дівчинки і стали глузувати з неї.

Учень 2 П’ятикласники на двері чобіт поставили. Смикнеш за ручку – й чобіт на голову звалиться. Такий капкан, чи що. Я не проти жартів, якщо вони розраховані на близьких приятелів, та ще після уроків. Але «капкан» поставили на літню вчительку англійської мови.

Ведучий 2 Людина народжується ніякою. Не поганою і не хорошою. Людина робить себе людиною сама. Вона виховує себе. Я переконана: кожна людина, маленька й велика, зобов’язана відповідати за свої вчинки. Підлість – це підлість. І якщо людина, особливо маленька, встигла її зробити, вона вписала брудний рядок у той аркуш. І не треба думати, що в аркуші цьому, як у неохайному зошиті, можливі виправлення. Ні! Але, на щастя, у неї багато днів попереду, щоб вписати в цей білий аркуш і свої діяння. Оцінку поставить наприкінці аркуша саме життя. Перший рядок – початок життя. Гарне, добре, гуманне – як насіння: воно проростає.

Ведучий 1 І ще два слова до тих, хто глузував із дівчинки в розбитих окулярах, до «козарлюг», що поставили чобіт на двері, до «богатирів», що б’ють без промаху по носах новачків. Скажіть, вам не стане холодно, не поповзуть по спині мурашки, якщо люди назвуть вас негідником?

Учень Подлец, что прикинулся человеком,

Сумел оболгать меня и надуть!

А мне говорят: - Наплевать, забудь!

Зло ведь живет на земле от века!

А мне говорят: - Не печалься, друг;

Пусть в горечи сердце твое не бьется,

На сотню хороших людей вокруг

Плохих и с десяток не наберется !

А впрочем, тебя-то учить чего?

Все так, но если признаться строго,

То мне десяти негодяев много.

Мне лишку порою и одного…

И если быть искренним до конца,

Статистика – слабый бальзам от жала.

Когда пострадаешь от подлеца.

То цифры, увы, помогают мало!

И все-таки сколько б теперь нашлось,

По данным, хороших людей и скверных?

Не знаю, как цифры, но я наверно,

Ответил бы так на такой вопрос:

Все выкладки – это столбцы, и только.

Но если доподлинный счет вести,

То скверных людей в этом мире столько,

Сколько ты встретишь их на пути!

Ведучий 2 Розум називають смугою емоцій, потреб, інтересів. Можна дуже багато дізнатися, багато чого вміти робити, але чинити егоїстично, жорстоко, своєкорисливо, порушуючи правові і моральні норми. Аж ніяк не всі безвідповідальні люди – неуки. Багато не тільки прагне уникнути виконання свого обов’язку, а й «довести» свою «позицію». Їм кажуть, що брехати, обманювати не можна, а вони відповідають, що «не обдуриш – не проїдеш», «усі так роблять», «життя таке» і т.п.

Учень 1 Я не знаю, маю я рацію чи ні, але мені здається, що неправда буває навіть корисною. Це неправда в порятунок. Наприклад, людина невиліковно хвора, але лікар не каже їй про це, Щоб не вбивати останньої надії.

Учень 2 Можливо, це й так. А ось розглянемо таку ситуацію. Біля кабінету лікаря, де дітям роблять уколи, сидять двоє матерів із маленькими синами. Хлопчики бояться і поводяться неспокійно. Одна мама говорить: «Так, буде боляче. Але ти повинен потерпіти. Адже ти ростеш чоловіком, а чоловіки не плачуть». Інша мати, цілуючи дитину, втішає: «Не бійся, це не боляче. Ти навіть не помітиш, як зроблять укол». Як ви думаєте, чи виправдана ця неправда?

Учень 1 Я вважаю, що ця неправда виправдана, адже мати подарувала синові три хвилини щастя.

Учень 2 А я вважаю, що правильно вчинила перша мати, яка сказала дитині правду. Дитина знала, що буде боляче, але намагалася не плакати, уже з дитячих років виробляючи волю. А другий хлопчик, дізнавшись після уколу, що мама його обдурила, по-перше отримав урок неправди, а по-друге, у нього надовго може залишитися образа на людину, яка його обдурила.

Ведучий 2 Коли виникає проблема вибору між правдою й неправдою, ймовірно, цей вибір у певних обставинах можна зробити на користь рятівної неправди.

Учень Зачем на свете люди лгут?

Причин, наверное, масса:

Одни от лжи процентов ждут.

Как вкладчик от сберкассы.

Другие веруют, что ложь,

Едва лишь миг настанет

Сразит противника, как нож.

Или хотя бы ранит…

Иной, стремясь не оплошать,

Спешит все с той же ложью

Повыше влезть, побольше взять

И если не на мрамор встать,

То хоть присесть к подножью

А тот, стараясь всех надуть.

Считает, между прочим,

Что честный путь – далекий путь

А лживый путь короче!

И чтоб с тем злом, как мир седым

Иметь нам право биться,

Как не заманчив хитрый дым,

До лжи не опуститься.

Ведущий 1 Я б хотіла прочитати вам рядки поета Михайла Пляцковського:

Не бойся правды, бойся лжи.

Чтоб жизнь твоя не стала мелкой.

Не обольщайся легкой сделкой

С душой, лишь правдой дорожи.

Смолчишь в старании пустом,

Напрасно совесть утешая.

Но ложь, пусть даже небольшая,

С лихвой аукнется потом.

Ведучий2 Коли ми збираємось щось зробити, то прислухаємось до «голосу почуття й міркувань розуму». Що переважить?

Наприклад, дуже хочеться піти погуляти, але не зроблено уроки. Мама просила сходити в магазин за продуктами… Розум підказує: «Нічого, хліб молоко можна купити пізніше. На фізиці завтра, може, не запитають, а зустріч із друзями обіцяє бути цікавою». Та щось заважає не виконати прохання матері. У чому справа? Усе дуже просто: ви послухалися своєї совісті.

Ведучий 1 Людині властиве прагнення до максимальної свободи, і це прагнення моральне. Але суспільство може допустити лише той максимум свободи окремої людини, який не небезпечний для решти. Ще римський оратор Квінтиліан говорив: «Свобода й розбещеність – поняття одне іншому зовсім протилежні».

Ведучий 2 Є лукава не без гумору примовка: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна». Вона показує «механізм» прояву безвідповідальності. На шляху «дуже хочеться» часто стоїть «не можна». «Ваші бажання – це радощі і сльози ваших близьких, - писав В. Сухомлинський. – Перевірте свої вчинки свідомістю: чи не заподіюєте ви зла, неприємностей. Незручностей людям своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які вас оточують, було добре».

Ведучий 1 І ще: у будь-якій ситуації прислухайтеся до голосу розуму, до голосу совісті. Прислухайтеся, як сказав про це Едуард Асадов:

Какие б не грозили горести

И где бы не ждала беда.

Не поступайся только совестью

Ни днем, ни ночью, никогда!

И сколько б ни манила праздными

Судьба тропинками в пути,

Как ни дарила бы соблазнами –

Взгляни на все глазами ясными

И через совесть пропусти.

Ведь каждый, ну буквально каждый,

Коль жить пытался похитрей,

Встречался в жизни не однажды

С укором совести своей.

В любви для ласкового взгляда

Порой так хочется солгать,

А совесть морщится: - Не надо! –

А совесть требует молчать.

А что сказать, когда ты видишь.

Как губят друга твоего?!

Ты все последствия предвидишь,

Но не предвидишь ничего.

Ты ищешь втайне оправданья,

Причины, веские слова,

А совесть злится до отчаянья:

- Не трусь, покуда я жива!

Нельзя ни в радости, ни в горести.

Ни в зной, и ни в колючий снег.

Ведь человек с погибшей совестью

Уже никто. Не человек!

Ведучий2 Кажуть, що світ тримається на чеснотах, тобто на позитивних моральних якостях: милосерді, чуйності, душевності, доброті. Продовженням доброти є співчуття. Понад ста років тому поет Ф. Тютчев написав:

Нам не дано предугадать,

Как слово наше отзовется, -

И нам сочувствие дается,

Как нам дается благодать.

І дивна закономірність: якщо людина іде на ризик, рятуючи товариша, живими залишаються обоє. У блокадному Ленінграді виживали, як правило, саме ті, хто опікувався своїм сусідом або товаришем.

Ведучий 1 Усі ми відповідальні один за одного, і це проявляється як у незвичайних, так і в повсякденних умовах. Ось тут і варто згадати про тих, хто хоче бути помічниками, заступниками, правдошукачами, а не існує за принципом «не моя справа».

Ведучий 2 Я хочу навести одну східну мудрість:»Найпідлішою справою є, маючи можливість, не хотіти зробити добро тому, хто має в цьому потребу».

Ведучий 1 Неуважність, байдужість. Усе це не життєві дрібниці, а більше громадянські проблеми.

Тут не потрібно особливих витрат, зусиль. Просто необхідні увага, турбота, чуйність до людини.

Учитель Сухомлинський писав для нас з вами: «Умій відчувати поряд із собою людину, умій зрозуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, лихо. Думай і почувай, як твої вчинки можуть позначитися на душевному стані іншої людини. Не роби своїми вчинками, своєю поведінкою боляче. Умій допомогти, підтримати людину, у якої горе». Не будь байдужим. Байдужість – це душевна сліпота. Є в етиці поняття «хамство». Хам не розуміє і не відчуває душевний стан людини: він може сипати сіль на рани в серці, голосно ступати брудними чоботами там, де потрібно затримати подих, ломиться у двері, коли потрібно тихенько й непомітно відійти від дверей, сміятися, коли всім сумно. Умій виховати себе так, щоб ти сам ненавидів хамство.

(Психолого-педагогічний практикум)

Учитель В одному із сіл донедавна жив чоловік, доля якого жахлива й водночас повчальна.

Це був початок війни. Тихого ранку на головну вулицю села, де жила ця людина, приїхала колона мотоциклістів. Люди поховалися по хатах.

І раптом люди побачили неймовірне: з будинку вийшов цей чоловік – у вишитій сорочці, начищених чоботях, із хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Усміхаючись фашистам, він підніс їм хліб-сіль, уклонився. Про таку гостинність дізналося все село, закипіла в серцях людей ненависть. Потім почали думати люди: хто він, цей чоловік, що привело його на страшний шлях зрадництва? Згадували родовід, у думках оглядали його дитинство. Добре знали його матір – колгоспницю Ярину. І чоловіка ще з дитинства так і називали: Яринчин син… Сусіди називали його мамієм. Люди з малих років привчали своїх дітей до праці, будили їх рано, посилали в поле на роботу, а Ярина берегла свою дитину, вона називала його «моє золото». У школі вчився синок до 6 класу. Потім навчатися стало важко, і мати вирішила: хай дитина не сидить за книжкою, найголовніше – здоров’я. До 18 років син сидів без справи.

Минуло три дні, як фашисти зайняли село, а Яринин син уже ходить по вулиці з поліцейською пов’язкою.

Звідки узялась така нахабність? 70-річний дід Юхим сказав: «Від порожнечі в душі. Немає в цієї людини нічого святого.». Не боліла душа ні за матір, ні за землю рідну. Не здригнулося серце від тривоги за землю дідів і прадідів своїх. Нічого не зробили руки для людей, немає мозолів від важкої праці. Жахливі дні настали для матері. Намагалася вмовити сина, нагадувала про розплату, але син почав і їй погрожувати.

«Не син ти мені більше», - сказала мати і пішла жити до сестри.

За

Скінчилася окупація. Засудили Яринчиного сина на 7 років в’язниці. Пройшло 7 років. Повернувся син із в’язниці, застав матір у її смертну годину. Попросила Ярина прийти до неї всю її родину. Не дозволила лише синові прийти до ліжка, сказавши перед смертю: «Люди, не кладіть на мої груди цей важкий тягар. Не вважайте цю людину моїм сином».

Пророчими виявилися ці слова. Від Ярининого сина всі одвернулися. Суд народу виявився дуже важким, важчим, ніж в’язниця. Стало зрозуміло, що людина, яка зрадила свою Батьківщину, ніколи не може розраховувати на помилування. Цього 30-річного чоловіка називали по-різному: «негідник», «людина без серця», «людина, у якої немає нічого святого». Він жив у батьківській хаті, до нього ніхто не заходив, сусіди не дозволяли своїм дітям підходити близько до хати.

Я хотіла б, щоб жахлива доля «людини без імені» змусила молодих людей подивитися на себе збоку й запитати: «А що для мене дорого в житті?»

Ведучий 1 Ніхто не написав і не напише сценарію, за яким людина може «поставити» своє життя й відміряти витрати на доброту, товариство, дружбу. Тому треба постійно поспішати комусь на допомогу, щоб устигнути за життя зробити багато чесного, корисного, щоб добрі справи раніше дали бажані сходи.

Ведучий 2 Життя – це книжка, яку кожен пише сам. Нічого не можна написати начорно, з помарками: переписувати не дадуть. Зроблене в житті залишається назавжди. Писати треба так, щоб потім не захотілося викреслювати якісь сторінки. Від усіх нас разом і від кожного окремо залежить, скільки в нашім житті буде добра й справедливості.

Вважається, що людина не даремно проживе життя, якщо посадить дерево, побудує будинок, виростить дитину.

Для того людина приходить в світ. Але не менш важливо залишити про себе добру пам'ять. Пам’ятайте: «Добра справа два століття живе».

И чтоб после себя не корить

В том, что сделал кому-то больно,

Лучше добрым на свете быть.

Злого в мире и так довольно.

(Обговорення висловлювань В. Сухомлинського, як їх розуміють діти. Що взяли для себе з інформації, отриманої на класній годині. Перегляд мультфільму «Просто так».)