Молодіжний сленг. Його вплив на культуру мовлення

МОЛОДІЖНИЙ СЛЕНГ.
ЙОГО ВПЛИВ НА КУЛЬТУРУ МОВЛЕННЯ

Зміст


Вступ………………………………………………………..3-4

Розділ 1. Мовний стан і мовна ситуація в Україні
1.1 Стан мовної ситуації в Україні: проблеми і перспективи………………………………………………...5-8

1.2 Мова і мовлення у вимірі оцінних координат…...9-11

1.3 Мовна компетенція представників політичної еліти Україні…………………………………………………....12-13
1.4 До проблеми мовленнєвого етикету ділової людини……………………………………………………14-16

Розділ 2. Мова як найважливіший засіб спілкування
2.1 Мова і мовленнєве спілкування…………………17-18
2.2 Функції мови у спілкуванні……………………...19-20
2.3 Культура мови та мовленнєвий етикет………….21-25
2.4 Оволодіння іноземними мовами завдяки спілкуванню……………………………………………..26-28
2.5 Шляхи розвитку мови як засобу спілкування…..29-31

Розділ 3. Сленг в системі мови
3.1 Сленг як явище в сучасній лінгвістиці………….32-33
3.2 Жаргон Українських Студентів………………...34-40

Висновки………………………………………………………........41
.
Список використаних джерел………………………………………42

Вступ

На земній кулі існує понад п'ять тисяч мов. Люди, що спілкуються цими мовами, можуть мати однакові думки та почуття, але висловлюють їх різними словами. Проте у всіх мовах для вираження думки використовуються звуки, зі звуків будуються слова, а зі слів — речення. Мови відрізняються побудовою, словниковим складом та ін., але їм всім притаманні загальні закономірності, і тому мають багато спільного .
Наша українська мова — це лише одна з багатьох, що існують на земній кулі. Українська мова має складну історію розвитку, особливо в радянські часи. Вважаючи, що всі мови в нашому спільному домі "активно розвиваються", ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований у першому радянському десятиріччі, у 30-ті — 40-ві роки було спершу загальмовано, а потім повернуто у зворотному напрямку. Треба виправляти становище і повернути Україні рідну мову, її природний престиж, виховувати в суспільстві культуру мови як засіб спілкування народу, запоруку піднесення культури України загалом.
У чудовій "Молитві до мови", написаній Катериною Мотрич, розкриваються велич і сила, краса і духовне багатство української мови.
Ось рядки з неї: "...Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу...
Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. За її допомогою ми обмінюємося інформацією, найскладнішими думками і найтоншими почуттями, розвиваємося і створюємо матеріальні й духовні цінності. Окрім мови, людство винайшло ще й інші засоби спілкування: жести, різні звукові та світлові сигнали релігійні символи, державну символіку, азбуку Морзе, дорожні знаки, різноманітні коди тощо. Проте всі вони мають обмежене застосування і так чи інакше пов'язані з мовою. Тільки мова має загальнонародне поширення і може передавати будь-яку інформацію.
Мова - це ще й засіб пізнання. Через мову та з її допомогою людина пізнає дійсність, знайомиться з досягненнями науки, надбаннями культури. Саме в мові нагромаджено досвід попередніх поколінь, суму знань про світ. Мова багата на інформацію, вона постійно вчить нас мислити. Виконуючи функції спілкування і пізнання, мова впливає на людей. Словом можна поранити й вилікувати, розвіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози... Тому треба прагнути, щоб із наших уст зринали лише добрі слова, сповнені тепла серця і щирості Душі. Джерелом сили і чистоти є українська мова. Вона спроможна зробити нас сильними й успішними, тож ми мусимо використовувати цей могутній потенціал і чудесний дар.

Розділ 1. Мовний стан і мовна ситуація в Україні
1.1 Стан мовної ситуації в Україні: проблеми і перспектив

Для сучасного стану мовної ситуації в Україні є характерними, з одно­го боку, виважена позиція владних структур щодо розв'язання проб­лем функціонування та розвитку мов у нашій державі, а з другого — намагання представників окремих політичних сил надати мовному питанню до певної міри спекуля­тивного забарвлення, зробивши його передвиборчим гаслом. Більше 19 років минуло від дня прийнят­тя «Закону про мови в Українській PCP», коли вперше було визначено статус державної мови, проте «для сучасної мовної ситуації в Україні у зв'язку зі зміною мовної політи­ки властиві процеси протиборства старих стереотипів і нових тенден­цій мовного панування». Набуття українською мовою статусу державної та його конституційне закріплення значною мірою роз­ширило її сферу функціонування. Чи не найпомітніше це виявляється в офіційно-діловому стилі. Сьогод­ні є фактом перехід писемного спіл­кування в державному, суспільному, політичному, господарському житті на українську мову. Такі ж вимоги ставляться й до проведення нарад, зборів, конференцій, прийому гро­мадян тощо.

Як відомо, кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства в галузі освіти, безу­пинно опікуючись законодавчим забезпеченням функціонування мови в цій сфері суспільного життя. Не становить винятку й сучасний період розвитку національної систе­ми освіти в Україні, зокрема вищої, який характеризується передусім прагненням досягнути високих сві­тових стандартів у взаємозв'язку з гуманітаризацією і гуманізацією на національних засадах. Особли­вої ваги для гуманізації суспіль­ства набуває національний елемент упровадження української культу­ри, насамперед мови, у навчально-виховний процес вищої та середньої школи, у діяльність громадських організацій, освітню роботу з насе­ленням. Що ж стосується освіти, то загальновизнаною є думка про те, що вона повинна мати випереджу­вальний характер, не обмежувати­ся нижчим рівнем (знання, уміння, навички), а досягати вищого рів­ня — формувати особистість, тобто не тільки давати уявлення про пред­мет і способи його застосування, а й указувати, яким при цьому бути: розумним і вправним, гордим за свою державу.

Загалом правильне й актуальне розуміння цих аспектів проблеми загальнонародної ваги, повторюва­не без кінця й без належної під­готовки здійснюване, позбавлене контролю з боку держави, її під­тримки і зміцнення нею, перетво­рюється на гасла, що викликають недовіру, ворожість або ж нехіть і байдужість, а то й відразу. Прикла­дом такої непідготованої акції,.яка викликала гостру негативну реак­цію не лише в колах фахівців-лінг-вістів, але й у широких верствах носіїв української мови й більшості населення країни, стала спроба кар­динально змінити норми сучасного українського правопису.

Запропоновані до розгляду зміни виявили тенденцію до відновлення в нормі літературної мови правопис­них особливостей 1928 року (відо­мих в історії як Харківський пра­вопис), що містять цілу низку діа­лектних рис, які на сьогодні аж ніяк не сприяють консолідації українців в Україні. Зміни не були прийняті насамперед через те, що більша їх частина не вдосконалювала право­писні норми, а лише вносила плу­танину. Практика життя свідчить, що сучасний український правопис містить певні неточності й потре­бує вдосконалення, оскільки в ньо­му простежується неоднозначність у тлумаченні окремих положень, а інколи навіть і певні суперечності. Однак подібна діяльність загально­національного масштабу повин­на бути надзвичайно виваженою й поміркованою, аби не перетво­рити мовні проблеми на проблеми політичного характеру. Мова — це найважливіший комунікативний засіб, а тому в громадянському сус­пільстві державна мова повинна спр'ияти об'єднанню всіх національ-них та соціальних груп населення, а не спричинятися до розбрату.

Україна в мовному відношенні є державою полілінгвальною, ос­кільки це відповідає національно­му складові населення. Компактно проживають великі групи росіян, поляків, угорців, кримських татар і представників інших національ­ностей, які зберігають та підтри­мують власні традиції, у тому числі й мовні. Закон про мови та Консти­туція закріплюють право громадян у місцях їхнього компактного посе­лення на спілкування національ­ною мовою, розвиток національ­ної культури. Створено цілу низку національно-культурних об'єднань, які пропагують власні етнічні тра­диції та підтримують контакти з урядами та консульськими устано­вами відповідних країн. Така діяль­ність з боку держави повинна отри­мати всілякого схвалення і потребує законодавчої бази, оскільки «мовна політика є складовою національної політики і в основному залежить від її загальних принципів» [2, 6].

Вважаємо, що в сучасних умовах існує низка мовно-гуманітарних проблем, для вирішення яких слід ужити таких заходів:

1. Посилити контроль з боку держа­ви за дотриманням основних положень «Закону про мови».

Особливої уваги при цьому нада-ти проблемі реалізації закону в галузі вищої школи, у засобах масової інформації, видавничій діяльності.

1. Докласти зусиль до прийнят­тя Концепції державної мовної політики в Україні.

2. Удосконалити інформаційні ін­фраструктури з метою забезпе­чення населення країни об'єк-» тивною інформацією з усіх сфер діяльності суспільства. Дія цьо­го залучати нові інформаційні технології та висвітлення різних позицій з обговорюваної проб­леми.

3. При висвітленні національ­них проблем у засобах масової інформації здійснювати політи­ку шанобливого ставлення до представників інших національ­ностей, виявляти толерантність, зваженість, поміркованість.

4. У місцях компактного прожи­вання етнічних Груп населення на радіо й телебаченні створити національні канали.

5. Удосконалити український пра­вопис щодо чіткої регламентації норм написання слів іншомов­ного походження та вживання великої букви.

6. Відродити культурно-освітні пе­редачі на радіо й телебаченні, запровадити на сторінках періо­дичних видань рубрику «Вчимо­ся говорити правильно».
   
   
   
   
   

1.2 Мова і мовлення у вимірі оцінних координат

З найдавніших часів жива людська мова просякнута, напоєна почуття­ми, враженнями, емоціями, оцінка­ми, тобто особистісним ставленням тих, хто володіє мовою, до інфор­мації, що передається, котра, за О. Потебнею, є більш чи менш спільним колом асоціацій кому­нікантів. Мова вплетена в повсякденне життя людей з їхні­ми емоціями, амбіціями, бажання­ми і надіями, радощами і смутком, розчаруваннями, вона наскрізь комунікативна, а отже, діалогічна, її структури сформовані цим діа-логізмом [1, 3]. Це означає, що всі елементи і категорії мови пристосо­вані до вираження «семантики мов­ця і слухача», яка насичена аксіо-логічністю, тобто оцінністю. Адже у живому висловлюванні кожний елемент не лише щось означає, але й оцінює, а тому оцінка визначає те, що конкретне предметне значення увійшло в обшир мовців, і оцінці належить саме творча роль у змінах значення. Зміна значення є завж­ди переоцінювання: переміщення цього слова із одного ціннісного контексту в інший. З огляду на це можна погодитися з деякими тео­ріями походження мови, згідно з якими власне референції переду­вали емоції, почуття, оцінки .

Таким чином, в основі правил ділового і мовного етикету лежить головний аксіологічний принцип: добре, хороше — погане, правиль­но — неправильно, що виражається у слові чи у словесній формулі. Біля витоків категорії оцінки в новій українській філології, безперечно, стоїть неперевершена постать О. Потебні. Саме він наголошував на важливості формування лінгвіс­тичних напрямів, які розглядали слово як «морально-поетичнудіяль-ність народу», національну мову в цілому «як джерело відомостей про народну психологію, тип мис­лення, національний характер». Саме у культурологічному та логіко-психологічному ракурсах розглядав О. Потебня і категорію оцінки. Він, зокрема, зазначає, що розум, почуття та воля знаходять своє відображення у слові (мовлен­ні) та логічно поєднуються'. Почуття супроводжують думку і залежать від неї. Учений розмежовує позитив­ні і негативні почуття, серед яких аналізує чекання й бажання. Щодо бажання автор зауважує, що воно виникає тоді, коли ми уявляємо предмет, від якого можемо чекати задоволенняю

Отже,О.Потебня розглядає семан­тичні складові категорії оцінки з позитивними і негативними типа­ми її вияву.

Про механізм реалізації категорії оцінки у мові О. Потебня зауважує так: «У даних загального чуття, як і смаку, нюху та ін., помітними є два боки:
1) враження від влас­тивостей, які ми приписуємо зов­нішнім предметам і власному тілу, і 2) оцінка значень цих вражень для нашого індивідуального буття, почуття задоволення/незадоволен­ня, що відчувається з їх приводу» . Учений наголошує, що чут­тєву оцінку виражає не тільки та думка, яка закладена в слові, але й та інтонація, той спосіб мовлення, за допомогою яких ці слова вимо­вляються. Мета слова (тексту), за О. Потебнею,— змусити оцінюва­ти його зміст, створити відповідний «суб'єктивний настрій».

Таким чином, в основі правил мов­ного етикету, що виражаються ети­кетними формулами знайомства, привітання, прощання, згоди, від­мови, подяки, відповіді, вибачен­ня, прохання, запрошення тощо, а також в основі невербальних засобів спілкування, які супровод­жують вербальні, лежить категорія оцінки.

Мовний етикет як сукупність усіх етикетних мовних засобів вира­жається словесними формулами — фразеологізованими реченнями, стандартизованими мовними кон­струкціями, у яких висловлюєть­ся повага, позитивне ставлення до співрозмовника. Такі етикетні фор­мули, як Дозвольте відрекомендува­тися..., Познайомте нас, будь лас­ка..., Дозвольте привітати Вас від імені...; Щасти Вам, Вельмишановне товариство. Ваша Високодостой-носте Пане Президенте, Шановна громадо; Дозвольте запросити Вас..., Ласкаво прошу..., Чи можу я попроха­ти... тощо, мають позитивне оцінне значення, а отже, передаючи пози­тив, впливають на результативність спілкування, допомагають досяг­ти поставленої мети, допомагають конструювати ділові відносини.

Мовний етикет, як і діловий, має національний характер і передає особливості поведінки ділового парт­нера як представника певної націо­нальності. Український мовний етикет історично має такі ознаки, як ввічливість, ґречність, чемність, і вихованість, тактовність, коректність, делікатність, приязність. Усі слова, що характеризують мовний етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливість. Знання основних засобів мовного етикету, внутрішній такт, загальна культура допоможуть державному службовцеві підібрати найефективніший і найдоречніший спосіб і засіб висловлення позитивного ставлення до особи, до дій, вчинків.

1.3 Мовна компетенція представників політичної еліти Україні

Інтеграція України до Європейсько­го Союзу — один з найважливіших векторів зовнішьої і внутрішньої державної політики, який передба­чає високий рівень соціально-еко­номічного розвитку, демократиза­цію суспільних відносин, ефектив­ну систему державного управління.

Говорячи про розвиток україн­ського суспільства сьогодні, ми не лише акцентуємо увагу на позитив­ній динаміці у сфері соціально-еко­номічного прогресу, а й відзначає­мо зростання вимог до виховання управлінської, політичної та інте­лектуальної еліти.

Одним із важливих елементів у ви­робленні складного комплексу про­фесійних навичок і вмінь державно­го службовця Закон про державну службу називає володіння держав­ною мовою. Адже час і стан роз­витку демократії в Україні довели беззаперечний факт: державна мова є одним із найважливіших засобів об'єднання суспільства. Тому, зви­чайно, перед держслужбовцем стоїть важливе завдання: надаючи населенню якісні послуги з держав­ного управління, виконувати при цьому свій юридичний обов'язок — бездоганно володіти державною мовою.

Якість виконання певних службових обов'язків є пріоритетним напря­мом діяльності кожного посадовця, судячи зі звітів у ЗМІ і реального стану справ. Проте загальномов-на підготовка можновладців часто залишається на периферії їх служ­бових інтересів.

Чиновникам різних рівнів мало вміти формулювати позицію органу влади, необхідно навчитися презен­тувати себе справді як представника управлінської еліти держави.

Проте, як показує досвід, проде­монструвати вільне володіння мо­вою, у тому числі й російською, можуть далеко не всі: наприклад, «В мене є певні зауваження по пев­них статтях» або «Програма буде виконуватись, це не був передви­борний піар. Я не хочу говорити, чому вона зараз дещо застопори­лась», «Ми ж в житті, як у передачі, де вгадуємо букви, які складаємо, щоб впізнати слово»
«У 2006 ро­ці 40 тис. випускників школи зда­вали тести», «В цьому році близько 130 тис. випускників будуть зда­вати тести з математики, україн­ської мови, історії, а у Харкові ще й з біології та хімії — все це потріб­но надрукувати на спеціальному папері, кожний листочок зашиф­рувати, запакувати в спеціальний конверт, який при відкритті змінює колір. Тому повністю охватити всіх випускників ми зможемо тільки у 2008 році»
«Вы знаєте, я бы хотел, чтоб мы опять вернулись к тому формату, который я предла­гал. Потому что вы предлагаете мне роль постоянно оправдываться за какие-то обвинения в мой адрес», «Я хочу Вам сказать, что в отличие от Вас, за каждую свою ошибку я несу персональную ответствен­ность. Вы языком поговорили, и пошли себе спокойно отдыхать», «Нет, причем тут Президент? Это Президент, он гарант Конституции. Гарант чего у нас находится в облас­ти губернатор?». «Ни одни досрочные выборы не решат все те проблемы, которые сегодня есть в местах само­управления, поэтому если кому-то нужен такой бардак, который про­исходит в нашей стране, начиная с того момента, когда разогнали Верховную Раду... Остаётся ещё распустить местные советы — это значит, новые досрочные выборы. И тогда вся власть превратиться в один сплошной дурдом»

Цілком очевидно, що найбільшою є проблема не вибору мови ви­словлювання, а логічності й чіт­кості його формулювання. Що ж до вербалізації думок, то всі авто­ри наведених цитат хибують на дотримання і лексичних, і грама­тичних, і стилістичних, й етикетних норм як української, так і росій­ської мов.

Сьогодення засвідчило незапереч­ний факт: українське суспільство потребує кваліфікованої управлін­ської, політичної та інтелектуальної еліти, виховання якої неможливе без ретельної й усебічної підготовки професійно-компетентних кадрів.

1.4 До проблеми мовленнєвого етикету ділової людини

Існує чимало професій, представ­никам яких треба не тільки зна­ти, а й діяти відповідно до закону, моральних принципів, бо об'єктом їхньої діяльності є людина. Успіш­ність діяльності державних служ­бовців та й взагалі публічних людей теж цілком залежить від високо­го рівня професійної компетенції, дотримання моральних норм та норм етикет поведінки і спілкуван­ня. Етикет наслідує кращі мораль­ні принципи, традиції поведін­ки та культуру всіх народів. Вони є загальнолюдськими або властиви­ми певному народові. Так, принципи збереження культурних надбань прийшли з Греції, звичаї гостин­ності — з Риму, прояв поваги до старших — з Японії. Українці сла­вилися чесністю в торгівлі, пова­гою до жінки-матері, поцінуванням і шаною до всякої праці.

Проблематика професійного ети­кету досить широко досліджена, особливо стосовно діяльності ліка­ря, вчителя, судді, священика. Ці професії виникли дуже давно, і з їх появою пов'язане поняття про­фесійної моралі. Деякі професії, навпаки, з'явилися недавно, проте успішність їх діяльності теж цілком залежить від дотримання етикет­них норм. Дефініції професійно­го етикету, його функцій, ситуації використання етикетних мовленнє­вих формул, ситуативно-тематич­них груп етикетних виразів, форм і моделей мовленнєвого етикету розглядаються в роботах Л. Вве-денської, Л. Павлової, 3. Смєлкової, Н. Формановської, В. Шеломен-цева. Характеристика професійних етикетних норм розглядалася А. Акі-шиною, Н. Десяєвою, В. Литов-ченко, О. Мироновим. Останнім часом з'явилися роботи присвячені етикету ділового спілкування, ети­ці мовлення, діалоговій комунікації ;
(Г. Чайка, Т. Чмут, С. Черненко). Однак, професійний етикет держав-них.службовців ще чекає цілісного аналізу. Зокрема до невирішених питань належить дослідження його складових, їх характеристика, умо­ви реалізації тощо.

Означена публікація має на меті і з'ясувати шляхи формування про­фесійного етикету державних служ­бовців.

Аналіз наукової літератури дозволяє виділити три основних, на наш погляд, складника професій-

ного етикету держслужбовців: мов­леннєвий, діловий та службовий.

Мовленнєвий етикет розглядається і як система стійких форм спілкуван­ня, що використовуються для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спіл­кування відповідно до соціальних ролей та позицій. Формування на­вичок мовленнєвого етикету відбу­вається в процесі засвоєння мови і формування мовленнєвих умінь.

Однією з умов ефективної робо­ти є комунікація мовою професії, яка допомагає краще орієнтуватися в різних ситуаціях та в безпосе­редніх ділових контактах. Подолати труднощі, що виникають під час професійного спілкування в наслі­док порушення процесів передаван­ня або сприймання інформації, дає змогу професійний мовленнєвий етикет, володіння яким дозволяє виробити індивідуальний стиль мов­лення, що відповідає етиці держав­ного службовця. Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі і встановлений порядок поведінки, що задовольняє всіх учасників, які обговорюють або вирішують певну проблему.

В офіційній сфері діє міжнародний принцип ділового етикету: ставлен­ня до особи визначається її стату­сом або посадою, яку вона обіймає. У цій сфері не враховуються вікові, освітні, статеві відмінності. Діловий етикет різних країн передбачає ще й повагу до національних традицій, звичаїв, вияв поваги до віро спові­дування. Є певні особливості ети­кету в окремих організаціях, уста­новах. Тут діє службовий етикет, що регламентує найдоцільніші правила поведінки за місцем професійної діяльності.

Дотримання правил і вимог служ­бового етикету є обов'язковим для всіх, адже це сприяє створенню міц­ного колективу, атмосфери довіри, доброзичливості, взаємодопомоги. Так, солідні корпорації або уста­нови створюють власні «неписані кодекси честі», в яких передбачено етичні норми службових стосунків.

Можна виділити кілька шляхів формування професійного етикету Таким чином, засвоєння професій­ного етикету державних службовців є обов'язковою умовою ефектив­ності їхньої роботи. Сьогодні існує чималий арсенал засобів і шляхів щодо його формування.

Розділ 2. Мова як найважливіший засіб спілкування
2.1. Мова і мовленнєве спілкування

Уявімо собі групу людей, що розмовляють. У цій групі є діти, дорослі та старі люди, чоловіки та жінки, люди з різних країв та місцевостей, жителі міст і сіл, спеціалісти різного профілю, люди з різними освітою й вихованням. У кожного своє мовлення, але вживають вони одну і ту ж мову. Скільки людей, стільки й зразків мовлення, проте вони добре розуміють один одного. Особливості мовлення кожного не настільки значні, щоб заважати взаєморозумінню. Усі їхні зразки мовлення, узяті в сукупності, це і є їхня мова в різних її проявах і реалізаціях. Це дає право зробити висновок, що мова — це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, будується мовне повідомлення. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.

Мова і мовлення тісно пов'язані між собою і передбачають одне одного: мова необхідна для того, щоб мовлення було зрозумілим і завдяки цьому ефективним, а мовлення, у свою чергу, необхідне для того, щоб завдяки мові передавалась інформація. Історично факт мовлення завжди передує мові.

Мова є системою знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки — матеріальні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.

Мовні знаки є діалогічними, оскільки використовуються для спілкування відправників та одержувачів (у комуні¬кативній ситуації) і мають у собі можливу реакцію одержувачів на отриману ними інформацію. Вони складні, оскільки є елементами мовних систем, а не окремими ізольованими знаками. Мовні знаки, як правило, переважно умовні, не образні й не вказівні, хочсеред них є й такі знаки. Вони є спеці¬альними, тобто власне мовними, а також соціальними, тобто використовуваними в суспільстві, але вони не є універсальними, як цифри, та не є індивідуальними, тобто не використову¬ються лише окремими особами. Отже, мовні знаки — це штучні знаки, які слугують для спілкування. Це одна із їх функцій.

2.2 Функції мови у спілкуванні

Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб інтелектуальної діяльності (сприй¬мання, пам'яті, мислення, уяви); 3) засіб комунікації. Мова є основою, знаряддям мислительної діяльності людини. Ми мислимо знаками. Ми вимовляємо слова голосно чи про себе, повністю або частково. Перебуваючи у проблемній ситуації, ми задаємо собі питання і робимо висновки, висуваємо припущення і перевіряємо. Ми мислимо, спілкуючись з іншими, передаючи їм інформацію. При цьому ми викори¬стовуємо слова рідної мови, пов'язуючи їх відповідно до граматичних законів.

Питання про роль мови й мовлення у процесах пізнавальної діяльності людини завжди було предметом особливого вивчення вчених різних галузей наук — мовознавців, філософів, психологів. Є різні думки щодо цього. Проте всі сходяться на думці, що без мови неможлива сама пізнавальна діяльність, але мові в жодному разі не можна приписувати властивість змінювати дійсність. Між мовою й об'єктивною дійсністю стоїть мислення. Мова впливає на техніку мислен¬ня, а не на його зміст. Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та законами мислення, а це виявляється в її спілкуванні з іншими . У пізнанні мова є найчастіше засобом індивідуальної діяль¬ності, а в спільній діяльності реалізується її комунікативна функція. За допомогою мови ми регулюємо спільну діяльність, плануємо її, оцінюємо тощо. Прямо чи опосередковано ми намагаємося вплинути на своїх співрозмовників. У процесі спілкування комунікативна та пізнавальна функції доповнюються ще двома побічними функціями: ек¬спресивною, або симптоматичною, та імпресивною, або сигнальною. Це відбувається шляхом використання виразних засобів лексики та фразеології певної мови, поєднаних з відповідними модуляціями інтонації (підвищення голосу, паузи, іронія, недомовки тощо). Щоб зрозуміти, що це означає, уявимо собі обставини мовленнєвого спілкування людей. Передаючи одержувачеві повідомлення в мовній формі, відправник всупереч своїй волі повідомляє щось і про себе самого. Навіть коли "каналом" його спілкування з одержувачем е телефон, одержувач звертає увагу на ці побічні повідомлення. Вже за голосом, першим вітанням можна зрозуміти, хто з вами розмовляє — дитина чи доросла людина, молода чи стара, чоловік чи жінка, добре вихована, культурна, інтелігентна людина чи невихована, некультурна, тутешня чи іноземець, знайома чи незнайома людина.

2.3 Культура мови та мовленнєвий етикет

Якщо людина погано володіє мовою, то ділове спілкування навряд чи буде успішним, бо мовні помилки відволікають співрозмовника від головної думки, заради якої ведеться розмова. Неправильно поставлений наголос, вживання слів-паразитів, використання жаргонізмів, плутання слів, близьких за звучанням, але різних за значенням і т. ін. можуть стати причиною того, що співрозмовник не розумітиме вас і не захоче більше мати з вами справ. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією з комунікативних якостей мови. Сукупність найбільш стійких, традиційних елементів си¬стеми мови, історично відібраних і прийнятих членами суспіль¬ства, усвідомлених ними як правильні, визначає мовні норми. У різних групах людей діють свої мовні норми, у кожній із них є свій мовний еталон. Про це свідчать такі висловлювання: "Як у школі", "Як по телебаченню", "Як усі", "Як у столиці". Мовні норми є обов'язковими для всіх членів певної групи, вони можуть не збігатися з літературними. Але порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі, стати сигналом відокремлення від своєї групи. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох організаціях з різною нормативною чи мовною орієнтацією, змушені постійно "переключатися" з однієї мовної норми на іншу. І це завдає їм немало клопоту.

Кожна, навіть не дуже освічена, людина користується рідною мовою, але це так звана побутова розмовна мова. Від неї відрізняється мова наукової і художньої літератури, офіційних документів, мова газет і журналів. Це — так звана літературна мова. Вона спирається на прийняті в суспіль¬ній практиці правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень — тобто на норми літературної мови. Це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження. Це залежить від багатьох суспіль¬них і мовних чинників — рівня розвитку літературної мови, соціальної структури суспільства, особливостей мовної ситуації тощо. Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови визначає грамотність людини, основу культури її мовленнєвого спілкування. Володіння нормами літературної мови, вміння користуватись всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення визначає культуру мови .

Норми диктуються вихованням і освітою, родиною, шко¬лою, інститутом, літературою, кіно, театром, радіо та телепередачами й усіма засобами "масової комунікації". Розмовне мовлення містить у собі жаргонізми, діалектизми, запозичення. Такі вкраплення небажані в літературній мові та офіційно-діловому мовленні. Водночас усна відповідь (самостійно сконструйована) студента, навіть з деякими порушеннями мовних норм, справляє більше враження на інших, ніж добре написаний (а скоріше переписаний) реферат. Приусному мовленні відчувається жива людина, і це впливає на сприймання того, про що вона говорить.

Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між членами суспільства, між організаціями й установами, між урядовими установами і представниками суспільства та ін. Основні вимоги до такого спілкування — точність, стислість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому ділове спілкування ви¬ключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок. Водночас слова, сполучення й граматичні форми ділового мовлення, які є доречними й потрібними в діловому спілкуванні, у побуті будуть недоречними і смішними. Мова завжди має відповідати ситуації, культурному та професійному рівню слухачів чи співрозмовників. Недоцільно вживати, наприклад, професіоналізми, якщо вони не будуть зрозумілими для іншого. Ускладнюють мову канцеляризми та штампи, а повторення одних і тих же слів робить мову нудною. Проте, якщо вживати прислів'я, приказки, афоризми, жарти (звичайно, доречно), то це викличе інтерес до вас і бажання спілкуватися з вами в подальшому.

Існує багато мовних конструкцій, які допомагають під час спілкування висловлюватися чітко і зрозуміло, полегшують ведення бесіди чи переговорів. Наприклад, на початку бесіди можна використати такі трафарети: "Я вважаю, що нам слід обговорити...", "Хотілося б почати бесіду з ...". Якщо є згода з тим, про що говорить співрозмовник, то можна сказати: "Це не викликає заперечення", "Моя думка збігається з Вашою", "Ми нічого не маємо проти". А якщо навпаки, ви не підтри¬муєте співрозмовника, можна сказати: "У мене немає ще остаточної думки з цього приводу", "Мені здається, що такий варіант рішення поки що є передчасним, треба все обдумати детальніше", "Ми цінуємо Вашу думку, але давайте разом подумаємо, чи прийняти цю пропозицію". У тому ж випадку, коли треба привернути увагу до себе, не рекомендується вжи¬вати штампів. Краще сказати щось неординарне, неочікуване. За трафаретом легко сховати себе, свої думки. Іноді трапляється: зустріли знайомого, "натягли" на обличчя посмішку, що нічого не означає, запитали його "Як справи?". Він теж "натягнув" таку ж посмішку і відповів "Гаразд". На пусте запитання отримали пусту відповідь. Безумовно, має свої особливості мова керівника, менеджера. Повагу і довіру до нього формують (серед інших чинників) — і грамотність мови, і точне вживання слів та мовних конструкцій, і дикція, і сила звуку тощо. Слід пам'ятати, що гучний голос асоціюється з агресивністю, тихий — з непевністю у своїх діях. Дуже гучний голос неприємний (навіть болісний) для слуху співрозмовника, а при тихій, ледь чутній вимові треба докладати зусиль, щоб слухати. При швидкій мові важко стежити за перебігом думки співрозмовника, а дуже повільна мова викликає роздратування. Висоту голосу доцільно знизити, якщо потрібно висловити рішучість, підкреслити довір'я, переконати в чомусь. Але бувають ситуації, коли швидка або тиха мова, навпаки, може створити ситуацію довіри. Тобто, з усіх правил є свої винятки, і треба до спілкування підходити творчо. Є відповідні рекомендації щодо конструювання речень. Наприклад, не бажано часто вживати особові займенники. Головну думку слід висловлювати в головному реченні, а не в підрядних. У промові доцільно чергувати довгі речення з короткими. Ці та інші правила становлять техніку мови, яку треба опановувати всім тим, хто використовує мову як професіональний інструмент для ділового спілкування. Не слід забувати, що усна і писемна — це різні мови, вони інакше подаються й інакше сприймаються. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Мабуть, тому погано сприймається матеріал, коли, скажімо, лектор читає раніше написаний текст. Усна мова справляє на інших враження мисленнєвої творчості. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення добираються й комбінуються найпотрібніші саме для цієї мовної ситуації варіанти форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Культура мови — поняття не тільки лінгвістичне й пси¬хологічне, а й етичне. Найкраще це виявляється в мовленнєвому етикеті. Мовленнєвий етикет — складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила й вимоги і вказує на став¬лення як до інших людей, так і до себе. Його формувало не одне покоління людей і в ньому, як у дзеркалі, відбивається менталітет народу, він є неодмінною складовою професіоналізму керівників, менеджерів і всіх тих, кому доводиться вирішувати через спілкування свої ділові проблеми. У багатому мовному арсеналі українського народу виробилася і закріпилася, наприклад, ціла система словесних вітань: "доброго ранку", "доброго здоров'я", "добридень", "доброго вечора у Вашій хаті", "бувайте здорові" тощо. Є короткі, але напрочуд теплі слова "дякую", "будь ласка", "дуже приємно" та ін. Вживання таких слів (та ще й з доброзичливою, щирою посмішкою) допомагає встановити перший контакт зі співрозмовником, налаштувати себе та його на продовження стосунків. Всім відомо, що на "Ви" слід звертатися до людей старшого віку. На "Ти" звертаються до дітей і до близьких знайомих. Але в діловій сфері навіть близьким людям у присутності інших бажано звертатися одне до одного на "Ви". Неприпустимим є "тикання" керівника до підлеглих.
Наш діловий етикет передбачає звертання до старших за посадою людей, називаючи їх на ім'я та по батькові. Серед молодих співпрацівників прийнято називати одне одного тільки по імені. Але в присутності інших до них теж звертаються у повній формі. Якщо ви не запам'ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником "Ви" та безособовими конструкціями. Дотримання подібних правил є необхідним інструментом для підтримання нормальних службових відносин і трудової дисципліни в організації, групі та встановлення доброзичливих стосунків з клієнтами та партнерами по бізнесу. Люди, як правило, негативно реагують на порушення вироблених суспільством правил етикету, у тому числі й мовленнєвого.

Техніку мовленнєвого етикету добре описано в багатьох книгах, які стануть у пригоді всім, хто виявить до цього інтерес.

2.4 Оволодіння іноземними мовами завдяки спілкуванню

Задовольняючи культурні потреби окремої людини і суспільства в цілому, мовленнєве спілкування виконує також функцію єднання та зближення народів і країн. Культуру, традиції та менталітет будь-якого народу можна пізнати лише за допомогою мови. Завдяки певному знанню тієї чи іншої іноземної мови можна спілкуватися з жителями інших країн, вивчати їх літературу, культуру, і, що особливо важливо сьогодні, вести ділові переговори, вирішувати спільні економічні питання.

Кожен народ вважає свою мову якщо не найкращою, то принаймі найзручнішою для спілкування, бо мова для нього є його скарбом, його національним духом, його історією. Водночас завдяки розширенню політичних та економічних зв'язків між країнами відбувається зростання ролі деяких мов на світовій арені. Вони починають використовуватися різними народами для вирішення певних політичних і економічних питань. У сучасному світі найбільш поширеними мовами, якими користуються для різного роду міжнародних відносин, стали англійська, французька, російська. Це не означає, що ці мови мають якісь переваги над іншими і що вони кращі за інші мови, їхня роль пов'язана з політичним та економічним впливом тих націй, які ними розмовляють.

Той факт, що українці краще розуміють російську мову, ніж росіяни українську, пояснюється в історичній перспективі двомовністю українців у межах колишньої Російської імперії і впливом російської як державної мови на українську. Українці, які живуть в Україні й розмовляють російською мовою, припускаються багатьох помилок, зумовлених впливом української мови. І навпаки, великою проблемою для нашого суспільства є те, що багато українців свого часу навчалися в школах з російською мовою викладання. Вони знають, що українська мова у них недосконала, а тому розмовляють російською замість того, щоб частіше заглядати в словники і підручники та удосконалювати мову, ліквідуючи помилки. А росіяни, що живуть в Україні, не поспішають оволодівати мовою того народу, серед якого вони живуть. Вони знають, що російську мову в Україні всі добре розуміють. Водночас оволодіння українською мовою росіянами, які живуть в Україні, свідчило б про їхню повагу до українського народу та про високий рівень культури.

Останнім часом у зв'язку з розширенням відносин України з іншими державами, з'явився потяг до вивчення іноземних мов. Але крім позитивних наслідків, це призвело також до не завжди виправданого вживання слів іншомовного походження замість використання українських слів. В Україні з'явилися навіть назви українських фірм, компаній іноземними мовами. У центрі Києва можна побачити вивіски, оголошення, написані іноземними мовами. Звичайно, проникнення слів іншомовного походження в українську мову відбуватиметься, але треба вчити, любити й оберігати рідну мову як засіб спілкування й існування народу. Немає мов, легких для вивчення, і під час засвоєння іноземних мов з'являються певні труднощі. Важкими можуть бути звуковий лад (фонетика) чужої мови, ЇЇ морфологія (відмінювання, дієвідмінювання), її синтаксис (правила сполучуваності слів у реченнях). Але особливі труднощі виникають у розумінні всіх нюансів, які має те чи інше слово. Люди різних культур користуються у спілкуванні одними і тими ж поняттями, але вкладають у них різний зміст. Наприклад, слово "контракт" легко перекладається будь-якою мовою. Але для жителя Німеччини, Великої Британії, Скандинавських країн — це документ, якого слід суворо дотримуватися. Японець дивиться на нього тільки як на попередню домовленість, яку можна змінити. Південноамериканець взагалі вважає, що договір — це ідеал, якого досягти важко, а укладається він лише для того, щоб запобігти суперечці. Тим, хто працює у сфері бізнесу і має бажання поширити свою діяльність на іншу країну, треба пам'ятати, що для досягнення успіху немає іншого шляху, крім вивчення мови, культури та історії народу цієї країни. Ті, хто недооцінить це, можуть зазнати істотних збитків, у тому числі матеріальних, як це сталося з однією відомою британською компанією. Вона відкрила свої філії у трьох інших країнах, витративши на це 10 млн ф. ст. Але через декілька років тільки одна з відкритих філій завдала компанії збитків у сумі майже 100 млн ф. ст. Річ у тім, що компанія не врахувала історичних та культурних особливостей народу, використала підхід до реалізації продукції, який добре сприймався в Англії, проте в цій країні не сприймався .Важливим є питання про те, як абсолютно точно передати думку, переходячи під час спілкування з однієї мови на іншу. Це — проблема перекладу, дуже важлива для правильного взаєморозуміння різномовних людей. І якщо люди, які спілкуються, самі не володіють, крім рідної, іншою мовою, то вони мусять звертатися до перекладача. Робота перекладача є нелегкою: треба бути дуже уважним, не пропустити жодного важливого для змісту повідомлення слова і швидко переходити з однієї мови на іншу.

2.5 Шляхи розвитку мови як засобу спілкування

Розвиток мови як засобу спілкування залежить, безумовно, від ставлення до мови в суспільстві, від оволодіння нею всіма членами суспільства. В Україні історично склалася складна мовна ситуація, коли значна частина населення спілкується не тією мовою, яка є державною. Тому основним завданням у країні є формування ставлення у кожного її громадянина до української мови як до рідної й улюбленої. І це завдання мусять постійно розв'язувати всі державні, громадські й освітянські організації. Коли всі жителі країни володітимуть державною мовою, вільно спілкуватимуться нею, повно використовуючи весь її мовний арсенал, то й результати спілкування будуть більш ефективними для кожного. Другим шляхом розвитку мови як засобу спілкування в Україні, безумовно, є створення умов для використання тих мов, які історично тут представлені — російської, польської, єврейської, білоруської, молдавської і багатьох інших. Люди інших національностей, які живуть в Україні й вважають її рідною країною, не повинні відчувати будь-якої дискримінації щодо своєї мови.

Третім шляхом є оволодіння іншими мовами, зокрема прийнятими як мови міжнародного спілкування. Замкненість у мовних кордонах завдає великої шкоди, оскільки є бар'єром для переходу до ринкової економіки в умовах світової інтеграції. В Україні зараз вивчаються понад 15 іноземних мов, провідне місце серед них займає англійська — її вивчають 75 % учнів. Підготовці учнів до використання знань з іноземної мови в реальних життєвих ситуаціях сприяє методика комунікативне орієнтованого викладання іноземних мов, яка набуває дедалі більшого поширення серед викладачів іноземних мов в Україні. Ця методика бере свій початок у наукових дослідженнях, що проводилися прикладними лінгвістами британських університетів. Головна ідея цього підходу — щоб стати ефективними користувачами мови, треба не тільки здобу¬вати знання (знати, наприклад, граматичні, лексичні або вимовні форми), а й розвивати навички та вміння використовувати мовні форми для реальних комунікативних цілей. При використанні цієї методики у людей, які вивчають іноземну мову, стимулюються пізнавальні процеси. Вони активно вчаться, охоче висловлюють свої думки і почуття, використовують власний досвід. І що важливо, вони беруть на себе відповідальність за власне навчання і розвивають у собі вміння вчитися. Таким чином, комунікативне орієнтоване викладання іноземних мов має на меті не тільки дати практичні знання граматики та лексики тієї мови, що вивчається, а й розвинути розуміння того, як ця мова використовується для спілкування. Вищими навчальними закладами України прийнята мовна концепція, яка передбачає глибоке оволодіння основами іншомовного спілкування, досягнення високого рівня комунікативної компетенції (мовленнєвої, мовної та соціокультурної). Враховуючи потреби сьогодення, пов'язані з переходом до ринкової економіки, концепція передбачає навчання діловій іноземній мові, що дає змогу вести комерційні переговори, здійснювати пошук партнерів за кордоном, зав'язувати торговельні зв'язки, рекламувати товари вітчизняного виробника та ін. Вивчення будь-якої мови взагалі значною мірою сприяє всебічному розвитку особистості, оскільки створює умови для вільного спілкування, відкриває для людини доступ до скарбниць людської мудрості і життєвого досвіду, прискорюючи таким чином прогрес усього суспільства. Спілкування розуміється як передача інформації однієї особи іншій.
Мова передає всі види інформації. Проблема дослідження функцій мови вперше була піднята представниками Празької лінгвістичної школи. У межах останньої крім комунікативної виділяються також інші функції. Ці функції вважаються другорядними, залежними від комунікативної. Виділяють репрезентативну функцію — це здібність одиниць мови позначати об’єкти дійсності; експресивну — спроможність мови виражати почуття, думки мовця; апелятивну — функцію впливу на адресата або на слухача; акумулятивну — функцію збереження за допомогою мови досвіду і знань; номінативну — це функція, призначення якої називати, пред-мети, дії дійсності; предикативну — цю функцію виконує ре-чення, воно висловлює закінчену думку. Весь набір функцій свідчить про те, що мова є важливим засобом спілкування. Вона є надбанням колективу людей, а не індивіда. Цим підкрес-люється її соціальне походження. У широкому розумінні знаками мови, або лінгвістичними знаками, є всі ті мовні одиниці — звуки (навіть букви), морфеми, слова, словосполучення і речення, які різняться поміж собою своєрідністю функції і певним сталим місцем в системі мови. Знаками мови виступають лише ті її елементи, яким властива функція називання, або номінативна функція. Номінативну функцію виконують слова і такі сполучення слів, які значенням рівні окремому слову. Найголовніші дифе-ренціальні властивості мовних знаків полягають у тому, що ці знаки:
1) матеріальні одиниці, бо складаються зі звуків або навіть одного звука. Тим самим їх можемо вимовляти і чути;
2) соціальні за призначенням одиниці, що знаходять свій вияв у закріплених за ними смислових значеннях. Тільки тому, що мовний має певне значення, яке усвідомлюється всім колективом, робить його спільним для членів певного соціуму. Отже, він може служити засобом комунікації та інформації; 3) повторювані елементи мови. Саме функціонування мо-ви немислиме без повторення тих самих мовних знаків, що здійснюється у різній послідовності і в різному кількісному виявленні.
У мові виділяють матеріальну й ідеальну сторони. Матеріальна сторона мовних одиниць проявляється у тому, що вони можуть і повинні сприйматись органами чуття та зору. Найменша одиниця мови — морфема. Ідеальна сторона мов-них одиниць — сема — найменша одиниця смислу. Семи утворюють більш складну мовну одиницю змісту (смислу) — семему. Наприклад, семема —“грохнуться”, а семи — “тяжко”, “раптово”, “голосно”, “впасти”.

Розділ 3. Сленг в системі мови
3.1 Сленг як явище в сучасній лінгвістиці.

З нових мовних жанрів, що мають ігрове начало, слід згадати сленг. Новизна його, втім, умовна і швидше полягає в соціалізації, виході на публічну трибуну. Що ж стосується інших претензій до сучасного мови, то й тут не все так просто.     Дійсно, різко збільшився потік запозичень з англійської мови. Вплив Америки очевидно: не тільки на українську мову і не тільки на мову взагалі. Ці зміни також пов'язані зі знищенням кордонів і перегородок, але тільки внешніх.Наібольшее кількість запозичень припадає на нові області, де ще не склалася система російських термінів або назв.    
 Так відбувається, наприклад, в сучасній економіці або обчислювальної техніки. У ситуації відсутності слова для нового поняття це слово може створюватися з старих коштів, а може просто запозичувати. українську мову в цілому пішов по другому шляху. Якщо ж говорити про конкретні словах, то, скажімо, «принтер« переміг »друкуючий пристрій». У таких областях запозичення цілком доцільні і, у всякому разі, ніякої загрози для мови не представляють.     Однак однією доцільністю запозичення не поясниш. У багатьох областях, орієнтованих на Америку, запозичення явно надлишкові, оскільки в українській мові вже існують відповідні слова (іноді старі запозичення). Тим не менш, нові запозичення більш престижні і витісняють українські слова з обігу. Так, «бізнесмен» бореться з «підприємцем», модель - з «манекенницею», «презентація» - з «поданням», «імідж» - з «образом», «візажист» - з «перукарем» і т.п. Поява такого роду запозичень іноді ускладнює спілкування.   
 Кількість запозичень у будь-якій мові величезне, що самими носіями мови не завжди відчувається. Мова - надзвичайно стабільна система і здатний «переварити» досить чужорідні явища, тобто пристосувати їх і зробити в тій чи іншій мірі своїми. Ступінь цієї адаптації важлива, але й вона не вирішує справи. Так, слова типу «пальто» або «поет» переварені не до кінця, однак російська мова не знищили.     На закінчення слід сказати, що часто в суспільній свідомості той чи інший стан мови піддається оцінці, причому звичайно відзначається як раз «погане» стан мови. Така критика викликана, як правило, надто швидкими змінами в мові і що виникають у зв'язку з цим розривом між дискурсами різних поколінь. У подібній ситуації ми зараз і знаходимося.

3.2 Жаргон українських студентів

Як відомо, у сьогоднішньому світі постійно відбувається процес мовної творчості. На жаль, далеко не завжди його можна вважати дійсно позитивним. Найбільш часто це мовне явище означає тиражування мовних каліцтв.

Тільки в США щороку видається словник сленгу, який зростає в середньому на 40 тисяч слів на рік. Інша справа, що з цієї кількості лише одна - півтори тисячі мовних одиниць закріплюється у мові, пройшовши перевірку часом.

У сучасній Україні, де, на жаль, і нині ще нестала мовна культура, це питання набуває особливої ​​гостроти.

Нині, коли починається навчальний рік, доречно було б розглянути хоча б деякі аспекти цієї культури в сучасному студентському середовищі.

Отже, як кажуть нинішні студенти Національного технічного університету України (Київський політехнічний інститут)?

Які тенденції переважають в їх повсякденному спілкуванні?

Кожен день, спілкуючись з товаришами, співробітниками, батьками, студенти використовують величезну кількість слів у переносному значенні. З ким тільки не доводиться спілкуватися студенту! Які тільки ролі він не грає!

То він лагідний і добрий дитина - перед батьками. Або сумлінний і інтелігентний - в особливості під час сесії. Але найцікавіший образ у студента на вулиці або в межах певної неформальної організації. Там його поведінка може змінитися кардинально. Відповідно різко змінюється і мова, на якому він спілкується.

Це вже буде не просто мова, а певний жаргон. Тобто, як відомо з класичного тлумачення, - сленг вузької соціальної чи професійної групи, не зовсім зрозумілий стороннім.

Сучасні студенти не намагаються щось приховати. Разом з тим вони прагнуть бути оригінальними, "не такими, як усі". Тому більшість із задоволенням підхоплює нові, іноді абсолютно безглузді конструкції і радісно "втрамбовують" їх в свій побутову мову ... Розглянемо найбільш поширені "словникові перли".

Студенти люблять називати один одного не тільки по імені або прізвища. Часто окремі представники студентської спільноти мають власну "кликуха" - синоніми "кличка", "лісове ім'я", "поганяло".

Клікуха - річ індивідуальна, хоча є широко вживані, наприклад - гоша, батон, товстий і т.п.

Часто молодіжний сленг перекликається з "блатним" жаргоном. Зокрема, це пов'язано з тим, що десятиліття літературної "чорнухи" далися взнаки.

Є ще загальні імена певних категорій, наприклад:

Баклан - 1. Людина, яка наговорює на інших. 2. Непорядний в усіх відношеннях людина. Синонім - козел.

Бейсік (запозичене з примітивних шкільних уроків програмування) - людина, яка професійно знається в обчислювальній техніці.

Вася - 1. Дорогий хлопчик, хлопець. 2. Дурень, тюхтій, лопух. Синоніми - Петя, Петько, лось.

Герла - особа жіночої статі, ще не перебуває в шлюбі, дівчина. Синоніми - жаба, друг людини, шельма, Василиса.

Сурмач - дурний, наївний. Явним чином виникло серед сучасної молоді, яка іронічно ставиться до піонерів, але близьке до часто употребляемому "фанфарон".

Динамік - нечесний чоловік, обманщик. Синонім - прогонщік. Звідси ж - "гнати динамо".

Дятел (обідн.) - дурень, тупиця. Синоніми - лось, чушок (від російського - чушка), Дода, додик, тундра, долбак

Йо - дурний і впертий чоловік. Синонім - осел

Кент - друг, приятель, товариш. Синоніми - земляк, свояк, браток, Брателло.

Крутик - той, хто прикидається крутим, але не є ним насправді. Синоніми - чебуратор, чембо-Рембо.

Щур - зрадник. Синоніми - редиска, стукач.

Папік - нормальна людина. Синоніми - пацан, браток.

Пофігіст - людина, байдужий до всього навколишнього.

Сука в ботах - провінціал, відстала людина

Стукач - людина, яка доповідає кому-небудь про чиїхось вчинках. Синоніми - тесля, стрілочник.

Гальмо - людина, повільний у своїх інтелектуальних і фізичних діях.

Унітаз на підтяжках - спонсор, старий залицяльник молоденькою студентки. Синонім - кінь педальний.

Чимало слів використовуються для посилення передачі певного почуття, емоції, характеристики предмета чи події тощо:

Безбашенства - стан людини, який не в силах керувати власними діями.

Безбашений - некерований, непередбачений.

Бобик здох, бобик здох (устар.) - "Я втомився, більше не можу".

Валом - багато, вдосталь, скільки завгодно.

Відволікатися - 1. Сміятися, веселитися. Синоніми - гаснув, випадати, тьопати. 2. Забувати про реальність. Синонім-випадати. 3. Направлятися геть від якого-небудь виду діяльності, припиняти активні дії.

Дикий - про людину або речі незвичайного вигляду.

Кайф - 1. Радість, задоволення, захоплення. 2. Дивись: Круто-1.3. Приємна, найкраща, позитивна частина чого-небудь.

Круто - 1. Дуже добре, цілком пристойно, чудово. Синоніми - космо, клас, забалдежно, Ульотне, супер, кайф, повний угар (відпад), файно, ульот. 2. Дуже сильно, істотним чином.

Маньячіть - не знати міри (у вживанні алкоголю, гулянні, навчанні).

Чи не канає-1. Про щось, що не виконує яких-небудь функцій. 2. Про відсутність бажання, потреби в чому-небудь.

Окстісь - 1. Подумати, про що-небудь задуматися. 2. Прийти в себе, прочухатися (після безбашенства).

Паралельно - байдуже, все одно, неважливо. Синонім - колінеарні.

Під'їжджати - звертатися до кого-небудь з проханням, ласкаво домагатися чого-небудь. Синонім - підкочує.

Підірвати - знятися з місця і відправитися куди-небудь.

Пішла жара (устар). - 1. Про загострити атмосфері. 2. Про початок значної події.

Повний угар (устар.). - Висловлює радість, захоплення. Синоніми - афігеть, відпад, повний відпад, балдеж.

Попоканний - неудовлетворяющие певні вимоги, що має дефект, позбавлений позитивних якостей, поганий. Синоніми - голімий, неваломскій, стриманий, глюкавий, гнилий, ганебний, глюканутий, потороченний.

Потяжний - красивий, смішний, цікавий, чудовий. Синоніми - офігенна, прикольний, крутий.

Прогресивний - розвинений, що йде в ногу з часом. Синонім - просунутий.

Пропіраться - фатально помилятися. Синонім - облажаться. Напр.: Ну ти, чувак, Пропер!

Сканать - (Поспішно) віддалитися куди-небудь. Синоніми: сдиміть, звалити.

Стрьомно - 1. Страшно, небезпечно. 2. Соромно.

Тащиться - 1. Отримувати радість, задоволення від чого-небудь. Синоніми - фігеть, балдіти, стирчати, відвисати. 2. Сміятися. Синоніми: гаснув, випадати. 3. Відволікатися.

Фіолетовий - байдужий, що не має важливого значення, не становить інтересу.

Хавчик - продовольство, жратва.
Ховайся - про що-небудь неприємне, скрутному.

Ялова - дуже круто, чудово.

До речі, однією з особливостей сучасного жаргону є те, що частина слів із загальною основою набувають деякі нові значення:

Кадр - Особистість, індивід. Синоніми - крендель, кекс, персонаж, товариш.

Кадри - під'їжджати до об'єкту протилежної статі. Синоніми - підбивати клини, чіпляти, клеїти.

Обламати-стримати чиюсь прояв вчинку, не відповідного вимогам ситуації.

Обламатися - 1. Розчаруватися в своїх очікуваннях. 2. Дістатися комусь, перепасти. 3. (У другому особі) - поводитися скромніше, втихомиритися, заспокоїтися, стримати прояв чого-небудь. Синоніми - всохнути, піти в підпілля, піти в осад, скинутися в тюбик. 4. Залишити свої претензії на компетентність у якомусь питанні. Синоніми - ті ж, що в пункті 3.

Облом - 1. Лінь, небажання щось робити. 2. Невдача, розчарування в надіях, зрив планів.Прикид - 1. Одяг. 2. Манера одягатися.

Прикинути - 1. Осмислити, зрозуміти значення чого-небудь. 2. Продумати, прорахувати, спланувати що-небудь.

Прикол - 1. Щось, що робиться не всерйоз, заради розваги. 2. Подія, яка порушила звичайний хід речей. 3. Специфічна риса предмета або людини. Синоніми - прибамбас, пунктик.

Перекласти - людина, яка по життю приколюється. Синонім - пошутіст.Приколювати - осмислювати значення чого-небудь, розуміти що-небудь. Вживається як вступне слово із загальним значенням підкреслення.Неможливо не помітити масового бажання знати нехай одну іноземну мову. Популярний в цьому сенсі англійська. Як наслідок - велика кількість слів просто похідних від англійських в близькому до перекладу значенні. Це і наведене герла (girl), і також Діна (від англ. Diny-відмовлятися від чогось).

Гоушоу - Демонстрація, хід, парад.

Динамить, дієслово. - Брехати, обманювати. Синоніми.: Гнати, наколювати.

Філко, множин. число - Гроші.

Невідривно від англійської в рейтингу популярності серед молодих (особливо студентів КПІ) з'являється на тлі загальнолюдського розвитку взагалі нову мову - комп'ютерний жаргон. І ось величезна кількість термінів, орієнтованих на залізного помічника, виходить на вулицю і знаходить собі місце в повсякденному житті. Найбільш поширені:
Глюк (комп.) - 1.Технічна неполадка, збій в роботі комп'ютера. 2. Специфічна риса комп'ютера, яку необхідно враховувати при роботі з ним. 3. (Перенос.) Відхилення від норми. 4. Галюцинація.
Акать (кома.) - зламувати програми, байти і т.п.; (студі.) списувати, обдурити когось, розгадати.

Юзать, дієслово (від англ. Use) - користуватися чимось.

Юзер - безкоштовний користувач, нахлібник. Синонім - шаровик

І ще дуже багато слів.

Було б дивно не згадати "класичний" студентський набір:

Абітура (студ) - Абітурієнти.

Аскет - Людина, яка постійно працює і не розважається.

Бойове хрещення (устар., студ.) - Зимова сесія 1-го курсу.

Доза (сложносокращ.). - Домашнє завдання.

Екватор (студ) - період зимової сесії 3-го курсу.

Препод - Викладач вузу.

Твікс (учнівське) - Двійка.

Основна маса студентства не вельми стежить за своєю мовою, просто повторює усе, що чує. Основний запас слів (а також манеру одягатися, вести себе з однолітками, старшими і т.д.) сучасна молодь бере не з книжок, а з телевізора, радіо та світової павутини Інтернет. Відповідно можна виділити і основні джерела походження жаргонних слів. Це:

- Іноземна мова

- Комп'ютерна термінологія

- Море аналогій (зв'язку людини з природою і т.п.)

- Спрощення та скорочення

- Професійні терміни (після їх виходу в маси).

На жаль, сучасний жаргон дійсно можна вважати зіпсованим мовою. Але, повертаючись до класичного вислову "Скільки мов ти знаєш ...", можливо, слід зараховувати жаргон хоча б за третину мови.

Треба очевидно розрізняти жаргонні і сленгові нашарування в сучасній мовному середовищі. Відділимо і постійний для столиці суржик, який дістався нам ще з радянських часів. Не треба забувати, що і провідні вчені-мовознавці у НАС і у НИХ балансували на різних правопису (українського, та й російського мов) і на різних тезаурусах одних і тих же понятійних категорій.Адже саме зараз йде з'єднання мовних традицій, тенденцій, урбанізм та хуторянських нашарувань. У такій несталою псевдоукраїнської (в Києві) мовному середовищі не можуть не виникати специфічні мовні прошарку, які повинні привертати до себе увагу фахівців.У новій державі, як не дивно, формується новітній українська мова, якій, незважаючи на його нинішні недоліки, властиві й такі історичні риси, як точний гумор і образність, оперативне пристосування іншомовного матеріалу до вітчизняної лінгвістичної грунті, з якої підніметься на ноги якийсь невідомий мову наших нащадків.

Висновки
• Мова є необхідною умовою існування народу, відображенням культури людей, які нею спілкуються.
• Спілкування й діяльність людини залежать від мови і зумовлюються мовою.
• Мова — це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, будуються мовні повідомлення, за допомогою яких спілкуються люди. Дотримання цих правил впливає на рівень культури спілкування.
• Завдяки спілкуванню на міжнародному рівні відбуваєть¬ся взаємопроникнення однієї мови в іншу.
• Культура мови, дотримання мовленнєвого етикету — неодмінна умова для забезпечення ефективності ділового спілкування.
• Вивчення будь-якої мови значною мірою сприяє всебічному розвитку особистості, оскільки створює умови для вільного спілкування, відкриває для людини доступ до скарб¬ниць людської мудрості і життєвого досвіду.

Список використаних джерел

1. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. — К., 1996.

2. Ділова українська мова . За ред. проф. О.Д. Горбула. — К., 2000.. Кочерган

3. М.П. Вступ до загального мовознавства: Підручник. — К., 1999.

4. Психологія / Під ред. А.А. Крилова. — М., 1999.
   Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посіб. — К., 2001.

5. Куць О. М. Мовна політика в держа­вотворчих процесах України -Харків,2004.-275 с.Плотницька І. М. Українська мова в державному управлінні: теоре-тико-методологічний аспект.— К., 2006.- 232 с.
   Палеха Ю. І. Ділова етика.— К., 2000.

6. Чмут Т. К., Чайка Г. Л. Етика ділового спілкування.— К., 2004

7. Бачинський Г. Чи залишиться Україна українською?Універсум.— 1995.— Ч. 9-10.- С. 4-5.

8. Гаврилишин Б. Дороговкази в май­бутнє.— К.: Основи, 1993.

9. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики.— Львів, 2000.Романчук О. К. Мова і культура як індикатори соціально-політичних процесів у державі

16