"Кобзарева струна не вмирає". Виховний захід До Дня 200 -річчя з Дня народження Т.Г. Шевченка

«Кобзарева струна не вмирає»

Виховна година.

Мета: поглибити знання учнів про історію українського народу, про українських народних піснярів – кобзарів. Ввести дітей у світ поезії відомого українського поета Т.Г. Шевченка; дати уявлення ліричної поезії. Виховувати любов до свої країни, мови, народу.

Обладнання: портрет Шевченка,збірки віршів поета, дерево життя і творчості поета ( складене із гілочок, на яких ростуть вирізані із зеленого картону листочки із записом знаменних дат життя Шевченка) бандура, записи пісень.

Хід заходу

Лунає пісня у записі виконання бандуристів.

Вступне слово вчителя

Не випадково сьогоднішній наш захід, присвячений пам’яті великого кобзаря, ми почали с виступу бандуристів. Адже мова піде про бандуру /кобзу/ , про кобзарів, про великого кобзаря Шевченка.

З давніх – давен людям відоме «дерево життя» /показує дерево/. Це є символом зв’язку минулого з сучасністю. Зображення дерева життя зустрічається на давніх каменях і свідчить, що люди в сиву давнину знали про нерозривний зв'язок минулого, теперішнього і майбутнього.

Все навколишнє – це наслідок минулих подій, а в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

Отже, щоб бути освіченою людиною, треба вивчати минуле свого народу, його культуру.

І саме тому сьогодні на нашому святі ми згадуємо кобзарів України.

Ведучий 1. Кобзар – український народний музикант і співець, виконавець народних пісень і дум. Виконання своїх пісень кобзар супроводжував грою на інструменті, який називається кобзою. Саме від назви інструменту і пішла назва цих співців – кобзарі.

Ведучий 2. Кобза – стародавній, лютне видний, струнний, щипковий, музичний інструмент. Ще кобзу називають бандурою. Уважно прислухайтесь до голосу цього інструменту. Це голос кобзи. На кобзах у минули часи виконували пісні кобзарі. І в наш час кобза не втратила свого голосу. Адже пісня – душа народу.

Народна пісня – голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний ,

Не вийде з моди сущного життя.

/ виступ бандуриста. Учень виконує пісню Думи мої. Муз. Я.С. Степового, слова Т.Г. Шевченка/

Ведучий 1. Правда ж гарно співала кобза? Протягом століть в Україні зародилася і розквітла усна творчість, кращими зразками якої є думи, балади та історичні пісні, які виконували народні співаки - кобзарі. Таке ім’я їм дали за те, що вони співали і одночасно грали на кобзі (бандурі).

Ведучий 2. У свої думах та піснях кобзарі розповідали про народно - визвольну боротьбу українського народу. Співали кобзарі також ліричні пісні про родинне життя. Було багато весільних, жартівливо – сатиричних пісень. Творчість кобзарів служила народові як втіхою в праці, так і підтримкою у боротьбі.

Ведучий 1. Кобзарі – українські народні співці. Кобза - старовинний інструмент, який існував ще в Київської Русі, про що свідчить, зокрема, зображення музиканта на фресці Софійського собору у Києві. Кобзарі були особливо популярні в Запорозькій Січі. Багато з них супроводили запорожців у походах, складали думи і пісні про події, свідками яких вони були. Піснями та грою на кобзі підносили бойовий дух війська.

Ведучий 2. Кобзарське мистецтво найпоширеніше було в ХVІ-ХVІІ ст.. в цей час створювалися думи та історичні пісні про боротьбу українського народу проти турецько – татарських загарбників і польської шляхти за соціальну і національну незалежність. Кобзарське мистецтво було глибоко ліричним, відзначалося демократизмом та героїкою. Через волелюбну спрямованість переслідувалось царизмом. Образи кобзарів відтворено у художній літератури, особливо в поезіях Т.Г. Шевченка.

Ведучий 1. Одним з найвідомих кобзарів був Данило Бандурко. Справжнє прізвище – Рахмієвський Данило Степанович. Народився у Києві у 1739 році. Став українським гайдамацьким бандуристом. Юнаком помандрував на Запорозьку Січ , став козаком Корсунського куреня. За участь у гайдамацьких походах у 1761 році був заарештований і ув’язнений у фортеці святої Єлизавети. Подальше його доля невідома.

Ведучий 2. Видатними кобзарями ХІХ ст.. стали Андрій Шут, Остап Вересай, Іван Григорович Кравченко- Крюковський, Федір Холодний.

Ведучий 1. Остап Вересай народився у 1803 році в Черніговській губернії в сім’ї кріпака. В його репертуарі було 9 дум. Серед них «Проводи козака»,

« Буря на Чорному морі», «Сестра і брат» та інші. Пісні Остапа Вересая добре знав Т.Г. Шевченко і подарував йому свій «Кобзар».

Ведучий 2. У 1918 році у Києві було створено першу українську художню капелу кобзарів. У 1935 році вона об’єдналася з Полтавською капелою кобзарів.

Ведучий 1. Народним співцям присвячені хвилюючі сторінки в романах «Гомоніла Україна» Петра Панча, «Устим Кармелюк» В. Кучера.

Ведучий 2. Видатні кобзарі сучасності – Федір Кушнерик, Єгор Мовчан, Володимир Перепелюк та інші. Примножуючи багаті виконавські традиції минулого, сучасні кобзарі постійно вдосконалюють майстерність, збагачують репертуар, в якому є українські народні пісні, думи, псалми.

Музична пауза. Виступ бандуристів.

А зараз у виконанні наших гостей прозвучить пісня ___________________
_________________________________________________________________

Ведучий 1. У виконанні бандуристів ви почули один з творів Т.Г. Шевченка. Який він написав багато років тому. Але й сьогодні в Україні і далеко за її межами живе щире слово вірного сина України, її безсмертного Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Чому ж саме Шевченково слово живе у наших серцях, живе у наших піснях?

Ведучий 2. Митець прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 10 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 13 років – вільною людиною.

Ведучий 1. І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний “Кобзар”, написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв. З його мистецької спадщини збереглося 835 творів живопису і графіки. Є дані про 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Ведучий 2. Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда.

Мені хотілося б розпочати розповідь про поета, як починаються казки.

За широкими морями, за лісами дрімучими був колись веселий край, розкішний і багатий, заневолений двома неволями. Одна неволя – панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити – заказано, ходили німі.

І цей дивовижний край - Україна.

Ведучий 1. Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище і високі могили в степу, руїна та прекрасна на весь світ пісня...

Тяжкий сон, подвійна неволя і темна ніч , як ворон. Тільки Дніпро з очеретами, тільки вітер з степовими могилами шепотіли ночами: гай, гай... умер прекрасний край.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці. Україна – це марні, обшарпані, голодні люди. Поема жалю і смутку... краси і недолі.

Ведучий 2. Отже, одна з найсмутніших сторінок у цій поемі належать невиданому у всі часи по всьому світі її огненному поетові. Легендарному поетові казкового краю... Великому борцеві за волю свого краю, свого люду, за безмежно широку волю на всьому світі поневолених народів. За всіх поневолених, близьких і далеких.

Учні читають вірш Грицька Бойка

1-ий учень: У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

2-ий учень: У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

3-ій учень: Умерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

1-ий учень: В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

2-ий учень: Хоче малювати

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

3-ій учень: За ясну свободу,

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!

Ведучий 1. А зараз увага на екран.

Демонстрація фільму із рубрики «Історія в обличчях: Тарас Шевченко»

читець 1.

Над широким Дніпром у промінні блакить,

І висока, і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні...

А навколо лани вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні...

Ведучий 1. Він був сином мужика, а став велетнем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, а його любов до людей на ненависть і погорду.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку з мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори.

Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України, але коли читаєш його твори, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу.

Свою першу збірку творів (1840 р.) поет назвав „Кобзар”. Входило до неї тоді 8 поезій.

Музична пауза. Виступ бандуристів.

Ведучий 2. Книгу "Кобзар" український народ поставив на першому місці серед духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. "Кобзар" належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь сповнений прагненням волі. Поезії "Кобзаря" пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неволею. Кожен, хто відкриє томик "Кобзаря", відчує, що книгу цю написала людина, яка вистраждала свої відкриття, яка по крутизнах життя піднеслась до вершин мудрості. "Кобзар" – книга невичерпна, книга на віки.

Учениця декламує вірш В. Окомаровського "Над Кобзарем".

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила "Кобзар",

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Ніжне і щире Шевченкове слово.

Ведучий 1. На слова Шевченка складено багато пісень – "Садок вишневий коло хати", "Зацвіла в долині", "Думи мої, думи мої...", "По діброві вітер виє", "Як умру, то поховайте", "Наш отаман Гамалія" та інші. Ліричні пісні ми можемо співати вдома, на вулиці, але є три пісні святі, які стали символами пам'яті про Шевченка: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої, думи мої", "Заповіт". Ці пісні для нас святі. Коли їх починають співати, всі люди встають, припиняють розмови, урочисто підспівують.

Давайте долучимося до цих прекрасних пісень. Вашій увазі пропонується пісня "По діброві вітер виє" на слова Тараса Шевченко у виконанні нашого бібліотекара Нелі Василівни.

Ведучий 2. Давайте продовжимо цей захід наступною піснею у виконанні учениці 10 а класу Альони Коваленко "Зацвіла в долині"

Ведучий 1. А зараз прозвучить пісня на слова Тараса Шевченко «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконані учнів 10 а класу.

Ведучий 2. Відійшли в забуття страшні роки кріпаччини, проти якої мужньо вів боротьбу Т.Г.Шевченко. Минуло майже 200 років з дня народження славного сина України, але пам’ять про нього жива і досі в серцях людей. І це тому, що у страшні рабські часи Шевченко бачив світло майбутнє свого народу, вірив у нього і боровся за нього. І тому сьогодні не зростає стежка до місць, де зростав поет, провів роки тяжкого життя. Люди йдуть до Шевченкової хати, вшановують пам'ять народного поета.

Наш сучасник, відомий український поет М.Г. Парфьонов на порозі Шевченкової хати написав такі вірші.

читець 2. «Я вдома був у Кобзаря»

У тихому дворі твоїм, Тарасе,

Ми ніби в день причастя стоїмо:

І хата під соломою, знак часу,

І в сінях – із занозами ярмо…

Ярмо? А може річ ця випадкова?

У нас – братання, рабства ж вже нема.

Висіла б там сталевая підкова,-

І в шибку б не заглянула зима…

Від замку, де кашатни світять свічі

( іще від енгельгардтових часів),

Біжать не козачки – впадає в вічі -

Веселий гурт маленьких школярів.

Ведучий 1. Кожен куточок нашого краю має свій пам’ятний знак Кобзареві.

У кожному серці є такий знак – пам’ятник великому синові нашого козацького роду, маленькому поневоленому хлопчику, який звільнився від пут та повів за собою цілу націю.

І нехай біля усіх шевченківських пам’яток завжди розквітають найкращі квіти – паростки волелюбності, самосвідомості та національної гідності українців!

А весь наш рід живе однією ідеєю: ідеєю миру, свободи та честі, як заповідав нам Тарас Григорович Шевченко.

Ведучий 2:Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В остатню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословіть дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами…

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Звучить пісня "Заповіт" на слова Т.Шевченка, музика М. Лисенка.

Ведучий 1. (фінал) У нас - душа українська,

Вона нас єднає, і захід, і схід!

І струнами кобзи звучить невмирущої

Слово Тараса крізь дві сотні літ!

Любі друзі, дякуємо усім, хто завітав на літературно-мистецьке свято «Кобзарева струна не вмирає» присвячене 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. Бажаємо наснаги, творчості, натхнення та успіхів у справі розбудови незалежної України.

Діти залишаються на сцені і без оголошення виконують фінальну пісню

«Пісня рідного краю» музика І.Іванціва,слова Г. Турелик

А не тая ж воно пташка,

Що летить за море,

Але та, що в рідній хаті |

Перебуде горе. | (2)

А не теє ж воно жито,

Що у ріллі ляже,

Але те котре людині |

Золотом заважить. | (2)

А не тая ж воно хмара,

Що закриє світло,

Але та котра дощами |

Оновить пів світу. | (2)

А не тая ж воно пісня,

Що в журбі ридає,

Але та, що до світанку |

Сонце викликає. . | (2)