Навчальний посібник Живопис натюрморту"

Живопис натюрморту

Натюрморт є одним із найпоширеніших жанрів живопису, який має багатовікову історію. Водночас у навчальному процесі виконання натюрмортів є важливою складовою оволодіння знаннями та навиками з живопису. У процесі зображення натюрмортів формуються знання про кольорові співвідношення, повітряну перспективу, особливості передачі фактури різних матеріалів тощо

Багатий і значний реалістичний досвід, накопичений у жанрі натюрморту, впливає на глядача в результаті асоціативних почуттів, уявлень і думок, що виникають при сприйнятті правдиво зображених предметів натури. Достовірне зображення предметів, передача їх краси, неповторних мальовничих якостей - основна умова створення повноцінного художнього образу в цьому жанрі.

Багатогранність відображення мистецтвом дійсності – одна з причин, що пояснює потребу в мистецтві у людей, які намагаються розібратися в самому житті. Саме це багатогранне відображення дійсності робить мистецтво важливим фактором пізнання людиною світу. Мистецтво розкриває людині істини більш глибокі, ніж його повсякденна життєва практика. Воно може піднімати і розвивати людину, знаходити в ній творчі сили, можливості, енергію, спонукати людину протистояти злу і творити прекрасне.

Виховна сила мистецтва полягає в тому, що воно говорить з людиною про вічні духовні цінності завжди новою мовою. Мистецтво прислухається і придивляється до кожного відчуття, розкриває таємницю краси, дає можливість більш глибоко проникнути в людську душу.

Натюрморт – жанр, спрямований на зображення речей, що оточують людину в реальному побутовому середовищі.

Натюрморт (від франц. “ nature morte” – мертва природа) – жанр, який присвячений зображенню оточуючих людину речей, які розміщені, як правило, у реальному побутовому середовищі та композиційно організовані в єдину групу.

Спеціальна організація мотиву (так звана постановка) – є одним з головних компонентів образної системи цього жанру .Крім неживих предметів (наприклад, предметів домашнього вжитку) в натюрморті зображують об’єкти живої природи, які ізольовані від природних зв’язків і тим самим перетворені в річ (наприклад, риба на столі, квіти у вазі і тому подібне). Натюрморт характеризує не тільки речі самі по собі, але й соціальне положення, зміст і спосіб життя їх володаря, породжують численні асоціації та соціальні аналогії.

В образотворчому мистецтві натюрмортом прийнято називати зображення неживих предметів, об'єднаних в спільну композиційну групу.

Натюрморт може мати як самостійно значення, так і бути складовою частиною композиції жанрової картини або портрета.

В окремих випадках натюрморт набуває настільки важливе значення, що стає своєрідним композиційним центром картини.

У залежності від завдань, які вирішує художник, змінюється роль і місце натюрморту в композиції.

Вплив натюрморту на глядача відбувається по лінії асоціативних уявлень і думок, що виникають при розгляді образотворчих предметів.

Таким чином, об'єднані доступними засобами композиції речі складаються в зображенні, в емоційно насичений образ.

Художники звертаються до натюрморту як до засобу характеристики створюваного образу і під час роботи над портретом. У сюжетно-тематичних картинах натюрморт має хоч і важливе, але все ж підлегле значення.

Як самостійний жанр мистецтва натюрморт володіє великими образотворчими впливами. У ньому виявляється не тільки зовнішня матеріальна сутність предметів. Разом з конкретним зображенням речей у натюрморті в образній формі можуть бути передані суттєві сторони життя, відображатися епоха, важливі історичні події.

У кращих своїх проявах він стає дієвим засобом ідейного та естетичного сприйняття людей, формуючи їх смаки, поняття, уявлення.

Інше призначення натюрморту - служити своєрідною творчою лабораторією, де художник ставить і вирішує різні професійні завдання, удосконалює майстерність.

Своєрідність роботи над натюрмортом полягає в тому, що його можливо ставити і писати в різних умовах; в приміщенні при денному та штучному освітленні, на відкритому повітрі.

Історично появу натюрморту пов’язують із виникненням реалізму в живописі, з розвитком його пізнавальних і технічних можливостей, з опануванням засобів відтворення в картині різноманітності оточуючого світу.

Натюрмортні мотиви як деталі тематичних композицій зустрічаються ще в мистецтві Давнього Сходу і античності. Але становлення натюрморту як самостійного жанру відбувається лише в новий час, коли у творчості італійських і особливо нідерландських майстрів Відродження розвивається увага до навколишнього світу.

Епоха розквіту натюрморту – ХVII століття. Різноманіття його типів і форм у цей час пов’язане з розвитком національних реалістичних шкіл живопису. Найбільш поширеними темами цього жанру були квіти, овочі, фрукти, подарунки моря посуд та інше.

У ХVІІ ст., який називають періодом розквіту натюрморту, були створені майже всі його основні різновиди.

Період становлення натюрморту в мистецтві вчені пов’язують з іменами видатних голандських і фламанських художників, зокрема Франса Снайдерса, Якоба Йорданса, Віллема Хеди. У ХVІІ ст. у Голандії вперше виник і сам термін «still-leven» для позначення зображення неживих предметів, що в дослівному перекладі означає «тихе життя».

Складність і неоднозначність життя, що проявлялося в німій мові речей натюрморту було добре зрозумілим авторам та їх сучасникам. Багато натюрмортів, створених у той час, були невеликих розмірів коштували відносно недорого і були дуже розповсюдженими серед голландців.

Ф. Снейдерс Натюрморт

У ХVІІІ ст. натюрморт продовжує розвиватися, хоч і втрачає образну виразність. Натюрморт цього часу вчені пов’язують з естетичними концепціями французького мистецтва. У цей час виділяються два основні напрямки розвитку натюрморту.

Перший пов’язаний з творчістю Ф. Депорта і Ж.-Б. Удрі виражався у багатопланових натюрмортах декоративного характеру з мисливськими атрибутами, пейзажем тощо.

Другий напрям – з творчістю Ж.Б.С. Шардена, у якого зв’язок людини і речі є інтимним, життєво правдивим. Натюрморти Шардена не є красивими. Це зібрані разом прості речі, які говорять більше про своїх власників, аніж про себе.

Ж.Б.С. Шарден Натюрморт з трубкою

У середині ХVIII століття в період остаточного складання академічної ієрархії жанрів виник термін “nature morte”, що відобразив зневажливе ставлення до цього жанру прихильників академізму, які надавали перевагу жанрам, змістом котрих була “жива натура”, тобто історичний, батальний жанри, портрет.

У ХІХ ст. починається новий етап у розвитку натюрморту. В обіг входить нова французька назва –nature morte. З цього часу Франція стає законотворцем натюрморту в живописі і графіці. У живописі впродовж століття натюрморт розвивається від романтизму до реалізму та імпресіонізму. Натюрморти малюють Т. Жеріко, Е. Делакруа, Г.Курбе. Багато натюрмортів створив А. Фантен-Латур, який любив складати букети з польових квітів і малювати їх дуже реалістично.

А. Фантен-Латур Натюрморт

Імпресіоністи вже повністю відходять від голандсько- фламанського впливу на живопис і в багатьох випадках перетворюють свій живопис на просякнуте світлом декоративне панно.

Вищою точкою розвитку жанру натюрморту в XIX в. вважається творчість П. Сезанна, в роботах якого натюрморт набув першочергове значення. Він виключив зі свого живопису всі світлоповітряні перебіги, якими захоплювалися його друзів імпресіоністи, і зосередився на пошуках гармонії композиційної побудови. У кожному своєму натюрморті художник прагнув утвердити непорушність і сталість буття через концептуальну геометризацію зображуваних предметів. «Трактуйте природу за допомогою ціліндра, кулі, конуса, причому все повинно бути приведене в перспективу, щоб кожна сторона всякого предмета, жодного плану, була спрямована до центральної точки. Лінії, паралельні горизонту, передають простір, іншими словами, виділяють шматок з природи або, якщо хочете, тієї картини, яку всемогутній вічний бог розгортає перед нашими очима », – писав художник Е. Бернару.

П.Сезанн Натюрморт

У ХІХ столітті долю натюрморту визначали провідні майстри живопису, які, працюючи в багатьох жанрах, залучали і його до боротьби естетичних поглядів та художніх ідей (Ф.Гойя в Іспанії; Е. Делакруа, Г. Курбе, Е. Мане у Франції та інші

В XX ст. новаторські пошуки реформаторів живопису змушують їх звертатися до натюрморту, як до ефективної експериментальної лабораторії, в якій мінлива видимість натюрмортів Е. Мане і В. Ван Гога, міцна конструкція робіт П. Сезанна переходять в барвисті плями і лінії А. Матісса і деформовані предмети П. Пікассо і П.Брака. Принциповим моментом в пошуках цих художників було те, що графіці зображення вони надавали важливе значення, і ряд їх робіт ніби балансує між живописом і графікою.

Ван Гог Сонячники

П. Пікассо Натюрморт з тюльпанами

Ще одним видатним художником, що вплинув на світ натюрмортного живопису та графіки XX ст., можна вважати італійського художника Джорджо Моранді. Його натюрморти, сильно відрізняються від робіт інших художників. Він бере прості предмети (коробки, вази, пляшки, фляги, графини) і , керуючись власною логікою, об'єднує їх в групи або виставляє тісними рядами. Порожній рівний фон підкреслює перший план. Звичайні речі демонструють свої несподівані якості і аспекти. У 20-30-х роках Моранді працює зі світлом і тінями. В розсіяному сутінках зображені посудини стають подібними до обелісків, мраморних пам'ятників.

Д.Моранді Натюрморт

У вітчизняному мистецтві натюрморт з’явився в XVIII століття разом з установленням світського живопису, який відтворював пізнавальний пафос епохи і намагався правдиво і точно передати предметний світ. Наступний розвиток цього жанру протягом значного періоду носив епізодичний характер. Самостійного значення він набуває на межі ХІХ та ХХ століть.

До кращих зразків натюрморту цього періоду відносять роботи М.О.Врубеля, К.О.Коровіна, І.Е.Грабаря, які витончено відтворювали історично-побутовий характер речей.

Тяжінням до підвищеного естетизму оточуючих людину речей характеризуються натюрморти сучасних українських майстрів: А.Г.Петрицький. Піони; М.А.Шелюто. Натюрморт з суницями; Л.Ю.Крамаренко. Натюрморт із самоваром; С.Ф.Шишко.Соняшники; Т.О.Хитрова.Хліб; О.О.Шовкуненко.Осінні квіти; та інші.

1.2 Етапи розвитку вітчизняного натюрморту

Натюрморт також посідав важливе місце у вітчизняному мистецтві та художній освіті від самого її початку (до речі, єдиний відомий натюрморт О. Мурашка є саме учнівською роботою) і протягом всього ХХ століття. Українські художники і в зрілій творчості залюбки звертаються до простої постановочної роботи – драпіровка, ваза з квітами, два-три яблука.

Адже, натюрмортові притаманний елемент гри - в цьому жанрі художник зумисне ставить перед собою складні формальні завдання, випробовує цікаві варіанти композиційних рішень, експериментує з кольором. І типовість композиції можна вважати ускладнюючим елементом поставленого автором завдання, бо вихід на рівень високого мистецтва залежить в цьому випадку від справді бездоганного прорахованого співвідношення форм та кольорів.

Не маючи в Україні такої сталої традиції та розповсюдження, як пейзажний живопис, натюрморт не утворює виразних регіональних шкіл, хоча в ньому й виявляються загальні риси, притаманні художникам Західної України (підкреслена декоративність рішень), Києва (міцна реалістична школа), Криму (ефектна живописність), але більш значимими та цікавими видаються все ж індивідуальні пошуки майстрів.

Найбільш розповсюдженим видом українського натюрморту залишається зображення квітів. Художники постійно "говорять" про квіти; вони ставлять їх у вази, кидають оберемками на столи, наповнюють простір полотен невловимим, безперестанним рухом…

О.Новаківський Натюрморт

Ще одним кроком, що наближає натюрморт до улюбленого національного жанру – пейзажу – є натюрморт на пленері. Подібні постановки цікаві, насамперед, багатством складних рефлексів, що їх віддзеркалюють предмети на відкритому повітрі; звичайна біла тканина виявляє тоді захоплююче розмаїття відтінків. Вартим уваги моментом у розвитку натюрморту є звернення до народних, етнічних мотивів. В епоху масового виробництва предметів щоденного вжитку вироби народних майстрів – полив’яні глеки, вишиті рушники, розписні тарелі, куманці тощо зберігають спокусливе багатство та індивідуальну неповторність кольорового декору і обрисів. Якщо квіти, чайний посуд та кераміка набули у вітчизняному натюрморті широкого використання, то традиційні композиції з овочів та фруктів – явище менш розповсюджене. Значна частина представлених творів є якісними зразками реалістичного натюрморту, виконаного у вільній живописній манері.

М.Варення Гуцульський натюрморт

Технологія художніх матеріалів вивчає способи приготування, а також особливості та якості фарб, розчинників, пензлів, основ під живопис, ґрунтів, підрамників. До технології можна також віднести покриття живописних творів лаком чи іншими складовими. Технологія відповідає на питання: Чим?

Техніка – це сукупність спеціальних навиків, способів та прийомів, засобами яких виконується художній твір. Поняття техніки охоплює також питання найбільш раціонального і планомірного використання художніх можливостей матеріалів в передачі матеріальності предметів, в ліпленні об’ємних форм, моделюванні просторових відношень і т.п. Техніка є одним з важливіших елементів системи виразних засобів живопису. Техніка відповідає на питання : Як?

Без знання різних видів специфіки живопису і професійного користування матеріалами і інструментами неможливі успіхи в оволодінні основами живописної грамоти. Все необхідне для учбових занять повинно бути відмінної якості і завчасно підготовленим.

В живопису техніка і технологія тісно пов’язані між собою і не існують окремо одне від одного.

Навчальною програмою передбачено виконання навчальних завдань з акварельного живопису в жанрі натюрморту. Залежно від поставлених цілей, завдання діляться на тривалі і короткочасні етюди.

Завдання тривалої роботи – глибоке і всебічне вивчення натури, характеру її форм, руху, пропорцій, лінійно-конструктивного побудови колористичних особливостей, освітлення і т. д. На відміну від швидкого короткочасного етюду в тривалій роботі йде пошук найбільш виразних засобів і прийомів виконання, відбір характерних якостей натури.

Короткочасний етюд – це швидко виконане зображення, в найзагальніших рисах характеризує живописно-пластичні якості натури. В короткочасному етюді в першу чергу ставиться завдання передати такі властивості натури, як пропорції, рух, форму, тонально- колірна відмінність предметів, загальний пластичний і колірної характер постановки.

У процесі роботи над зображенням етюду натюрморту студенту доводиться вирішувати ряд завдань – від вибору точки зору і розміщення предметів на площині до виявлення їх характеристики кольором з урахуванням освітлення і середовища. Щоб грамотно виконати живопис, необхідно визначити послідовність роботи від початкової стадії зображення до його завершення.

При виконанні живопису натюрморту кількість етапів визначається складністю натурної постановки, однак основними етапами прийнято вважати наступні:

1) композиційне розміщення зображення всієї групи та окремих предметів на площині аркуша;

2) лінійно-конструктивне вирішення форми з урахуванням їх пропорцій, руху і просторового розташування;

3) визначення загального колірного тону; передача загальних великих тонових і колірних відносин, пропорційних натурі;

4) моделювання об'ємної форми предметів, виявлення градацій світлотіні і їх живописна проробка з урахуванням повітряної перспективи;

5) узагальнюючий етап роботи; виявлення головного і другорядного в колірній гармонії роботи; підпорядкування всіх частин зображення цілому.

В основу першого етапу має бути покладений найбільш вдалий попередньо виконаний ескіз. Перш, ніж приступити до виконання навчального завдання, проводиться свого роду підготовча робота. З натури виконуються начерки (ескізи) олівцем і в кольорі. У цих начерках визначається загальна композиційна схема натюрморту.

У навчальній натюрмортній постановці, організованій з дидактичною метою, студенту пропонується вирішити кілька завдань; передати за допомогою світлотіньових і колірних відносин цілісність групи предметів, їх об'єм і освітленість. Вся композиція роботи зосереджується на питаннях розміщення натюрморту в межах картинної площини. Залежно від характеру натюрмортної групи – її висоти і ширини, глибини простору, ступеня контрастності предметів за величиною і кольором – художник визначає формат і розмір площини, положення композиційного центру, знаходить тональне або колірне рішення.

Сюжетний центр вибирається з таким розрахунком, щоб він, притягаючи до себе все інше, виконував функцію свого роду камертона для предметів, що знаходяться поза композиційним центром. Він може виділятися, заявляти про себе по законам контрасту форм, тону, кольору, і т.д., але не вириватися з цілісності зображення натюрморту як сукупності взаємопов'язаних предметів.

Роботу над натюрмортом рекомендується починати не з вибору формату, а з зображення цілої групи супідрядних предметів. Після того, як в перших начерках буде простежено їх взаємозв'язок, визначається формат.

До тонкощів пошуку формату відноситься з'ясування величини вільних місць зліва і справа, зверху і знизу від групи предметів. Це важливо для визначення композиційного центру. Кількість вільного місця навколо основної групи предметів багато в чому залежить від їх положення в просторових планах. Практика показує, що найбільш вигідно поміщати основну групу на другому плані.

Далі постає питання, безпосередньо пов'язане із закономірностями рівноваги композиції. Композиційний центр в більшості випадків не збігається з геометричним центром. Розміщення композиційного центру в деякому віддаленні від геометричного дає зображенню хід в глибину простору. При зміщенні композиційного центру в ту чи іншу сторону рівновага досягається введенням в натюрморт другорядних предметів, деталей, які мають відповідну шкалу колірних і тонових контрастів.

Отже, врівноваженість картинної площини натюрморту пов'язана з визначенням смислового композиційного центру, розміщенням другорядних частин, з пошуком колірних і тональних контрастів.

Другий етап роботи починається з лінійно-конструктивної побудови окремих предметів, з одночасним уточненням пропорцій і характеру форм. Особлива увага повинна бути приділена положенню кожного предмета в просторі з урахуванням перспективного скорочення поверхонь, які утворюють об'єм. З цією метою слід виконати «наскрізне» промальовування основ предметів, що дозволить правильно визначити положення на горизонтальній площині одного предмета щодо іншого і тим самим розподілити їх за планами в глибину.

Третій етап живопису натюрморту пов'язаний з визначенням загального колірного тону, виявленням великої форми за допомогою тонально-колірних відношень як між предметами, так і фоном. Подальша розробка композиції припускає знаходження точніших тональних і колірних відношень, посилення виразності композиційного центру при збереженні цілісності натюрморту.

Виразність зображення нерозривно пов'язана з проявом закону контрастів. Дія контрастів - тональних і колірних, контрастів форм і розмірів - в повній мірі відноситься і до жанру натюрморту. У цьому зв'язку при зображенні натюрморту контрасти необхідно уважно проаналізувати в натурній постановці.

Зображуючи натюрморт, завжди потрібно пам'ятати про композиційний центр, про те, що не можна допускати рівнозначних по напрузі тонових або колірних плям, так як це веде до роздрібленості й втрати композиційної цілісності картини.

На початку навчання, коли важко взяти правильний колір і в тоні, і в світлоті, і в насиченості відразу, найкращий спосіб роботи – це послідовно і уважно проробляючи натюрморт від слабо насичених кольорів до поступового насичення зображення соковитими колірними відношеннями. Треба пам'ятати при цьому особливості поведінки окремих фарб в їхніх подальших сумішах з іншими фарбами, так як в деяких випадках неможливо змінити покладений відтінок з допомогою додаткових багатошарових накладень.

Живопис аквареллю побудована на такому технічному прийомі, що спочатку на папір наносять світлі тони фарб, залишаючи відблиски не закриті, потім поступово зображення наповнюється більш насиченими кольорами. Це важливо для того, щоб, домагаючись потрібного колірного тону, продумано робити початкові прокладки, з таким розрахунком, щоб наступні нашарування давали потрібні колірні поєднання.

Не треба нашаровувати велику кількість фарби, а намагатися виконувати роботу в два- три шари. Втрата прозорості веде до порушення яскравості і соковитості тону. Білий колір паперу виконує роль основи, яка просвічує через поверхневий шар фарби, надає йому особливу прозорість і милозвучність.В силу своєї рухливості акварель дозволяє застосовувати різні прийоми - вливати один мазок в інший, робити широкі заливки великих площин, опрацьовувати дрібні деталі.

Четвертий етап живопису передбачає моделювання об'ємної форми предметів з виявленням градацій світлотіні і матеріальних якостей всіх елементів натюрморту. Моделювання предметів, ліплення їх форми проводяться з урахуванням тонового і колірного стану освітленості і водночас залежить від ступеня контрастів теплих і холодних відтінків, взаємних рефлексів.

Опрацьовуючи окремі предмети або деталі, не слід доводити їх до повної завершеності відразу, треба весь час вести їх порівняння як між собою, так і з натурою, стежачи за тонально-колірними відношеннями. В ході детального опрацювання живопису натюрморту може виявитися, що окремі частини будуть ніби перероблені, завдяки чому етюд сприймається дрібно. Строкатість в етюді може бути і за рахунок порушення тонально- колірних відношень між предметами першого та наступних планів.

Тому завершальний п'ятий етап роботи над етюдом натюрморту має бути спрямований на встановлення цілісності зображення, яке досягається, з одного боку, узагальненням як другорядних деталей, так і предметів, що знаходяться на задньому плані, з іншого – конкретизацією предметів першого плану. Якщо окремі барвисті плями випадають з колірного ладу, «вириваються» вперед або «провалюються» в глибину, то їх злегка перекривають додатковим по силі кольором.

Найбільш важливим прийомом узагальнення живопису є зменшення надмірної різкості кордонів колірних плям зображення. Для цього необхідно мати чистий пензлик і воду. При ослабленні загального тону акварельного етюду пензлик періодично змочують водою і користуються ним так, щоб у місцях різких кордонів і надмірно жорстких контурів натиск був більш значним, ніж на інших ділянках живопису.

Якість навчальної роботи на початковому періоді навчання слід бачити в тому, наскільки вдалося в натюрморті передати освітлення, об'ємну форму предметів, матеріальність, загальне тонове і колірне вирішення натури.

«Ефект повернення» фактури на тлі (дальні плани) краще реалізовувати не на етапі підмальовка, а в колористичному шарі, використовуючи корпусний і напівкорпусний мазок, але завжди обережно, пам’ятаючи, що це план дальній, а фактура має активну властивість оптично наближати площину.

Особливу роль у реалізації композиційного задуму відіграє колірний півтон, що має дуже складний, ледве вловимий колірний відтінок і визначається зазвичай як перехідний, але його вплив на композиційне рішення майбутньої роботи не можна ігнорувати й залишати поза увагою. Його колірні характеристики прямо залежать від поставлених композиційних завдань.

Поряд із контрастами у форматі основна маса темного пов’язується з темним, а світлого – зі світлим, усе тяжіє до подібного собі, тому в композиції і є єдиний рух темного й світлого. Цей принцип реалізується в поетапному й послідовному розподілі роботи над тоном, що на етапі прописування, починаючи з роботи двома тонами, визначає й вишиковує загальну форму всього світлого і всього темного в композиції, і потім пошук тональних розбіжностей усередині цих уже знайдених відношень не може порушити загальний рух плями.

Якщо пляма складна за силуетом, то її краще вирішувати більш площинно, тобто вона може бути однотонна й одноколірна. Якщо ж пляма за силуетом проста, то ця її якість вимагатиме збільшення інформації всередині неї, наприклад, розтяжки тону та кольору.

Особливо це правило важливе у композиціях з перевагою силуетних форм, тобто у парадних композиціях, і тісно пов’язане із принципом чергування площинного й об’ємного, тонуючого й моделюючого.

Студентам варто звернути увагу на те, що застосування фактури повинно бути узгоджене з композиційними завданнями, поставленими у роботі. Наприклад, фактура як потужний фактор, що матеріалізує, може вступати у протиріччя із завданнями передачі світлоповітряного середовища і в той же час виступає незамінним виразним засобом у передачі предметного середовища.

Фактурне рішення у багатошаровому живопису має бути ретельно продумане композиційно. Розмаїтість технічних засобів – один із головних композиційних принципів.

Найбільш типовими помилками, які допускають студенти у процесі виконання живописного зображення, є:

• використання матеріалів без урахування технологічних вимог: неграмотно і неуважно вибрані й підготовлені основи живописного твору

• палітра складена з несумісних фарб, що в майбутньому може вплинути на збереження роботи і викликати зміни тону, кольору й фізичного стану фарбових шарів;

• непродумане використання технічних прийомів; найчастіше застосовується тільки метод механічного змішування фарб, просторові якості лесування й напівлесування не використовуються спеціально, маючи випадковий характер; оптика фарбового шару при моделюванні форми часто буває однотипною;

• відсутність логічної послідовності рішення загальних живописних завдань на різних етапах роботи, її хаотичність. Рішення завдань композиції, загальний і локальний тони й кольори, моделювання форми, оптики фарбового шару відбувається одночасно, що призводить до численних виправлень і переписувань, цілісність окремої форми й усього зображення досягається з великими труднощами;

• відсутність навичок планування змін техніки залежно від завдань зображення, навичок варіативності змін техніки залежно від характеру постановки й умов, у яких вона перебуває; допускання невигідних чергувань площинних та об’ємних просторових планів.

Таким чином, натюрморт як жанр живопису упродовж історії свого розвитку відзначається суттєвими напрацюваннями багатьох зарубіжних і вітчизняних митців.

Опанування студентами цим жанром можливе за умови вивчення теоретичних основ методики його виконання та осмисленого використання її на практиці.

Призначення і зміст живописного твору вимагають вибору таких матеріально-технічних засобів, за допомогою яких можна найбільш повно виразити ідейно-творчий задум художника. Живопис допомагає людині побачити красу світу, укладену в самих повсякденних речах, виховує увагу до навколишнього, прагнення осягнути його сенс.

1. Алексеев С. С. О колорите / С. С. Алексеев. – М. : Изобраз. искусство, 1974 – 173 с.

2. Алпатов М. В. Всеобщая история искусств / М. В. Алпатов. – М.; Л. : Искусство, 1948-1949. – Т. 1., 1948. – 385 с: 84 л. ил.; Т. 2., 1949. – 407 с. : 113 л. ил.

3. Алпатов М. В. Композиция в живописи / М. В. Алпатов. – М.-Л. : Искусство, 1940. – 128 с.

4. Арган Дж. К. История итальянского искусства / Дж. К. Арган – М : Радуга, 2000. – 314 с.

5. Басманов В. О. О взаимодействии цветов / В. О. Басманов. – М., 1979.

6. Беда Г. В. Живопись : учеб. для студентов пед. институтов по спец. № 2109 «Черчение, изобраз. искусство и труд» / Г. В. Беда. – М. : Просвещение, 1986. – 192 с., ил.

7. Беда Г. В. Цветовые отношения и колорит / Г. В. Беда. – М. :Просвещение, 1963. – 184 с.

8. Бергер Э. История развития техники масляной живописи / Э. Бергер. – М. : Академия художеств СССР, 1961.

9. Беспалов Б. И. Действие. Психологические механизмы визуального мышления / Б. И. Беспалов. – М., 1984.

10. Ваганова Е. О. Мурильо и его время / Е. О. Ваганова. – М. : Изобр. искусство, 1988. – 224 с.

11. Вазари Д. Жизнеописание наиболее знаменитых живописцев / Д. Вазари. – М. : Альфа-Книга, 2008. – 1278 с.

12. Ванслов В. В. Эстетика, искусство, искусствознание: Вопросы теории и истории : сб. ст. / В. В. Ванслов. – М. : Изобр. искусство, 1983.

13. Вибер Ж. Живопись и ее средства / Ж. Вибер. – М. : Сварог и К., 2000.

14. Визер В. В. Живописная грамота : основы пейзажа / В. В. Визер. – СПб. : Питер, 2006. – 192 с. : ил.

15. Виннер А. В. Как работают мастера живописи / А. В. Виннер. – М. : Советская Россия, 1965.

16. Волков Н. Н. Композиция в живописи / Н. Н. Волков. – М. : Искусство, 1977. – 263 с.

17. Волков Н. Н. Цвет в живописи / Н. Н. Волков. – М. : Искусство, 1965. – 215 с., ил.

18. Гренберг Ю. И. Технология станковой живописи. История и исследов. / Ю. И. Гренберг. – М. : Изобр. искусство, 1982. – 319 с. : ил.

19. Даниэль С. М. Картина классической эпохи / С. М. Даниэль. – М. : Искусство, 1986. – 220 с.

20. Делакруа Э. Мысли об искусстве, о знаменитых художниках / Э. Делакруа; пер. с фр. М. Казениной; вступ, ст. и коммент. В. Прокофьева. – М. : Изд-во Акад. художеств СССР, 1960. – 282 с.

21. Ермолаева-Томина Л. Б. Опыт экспериментального изучения творческих способностей / Л. Б. Ермолаева-Томина // Вопросы психологии. – 1977. – № 4. – С. 76–78.

22. Живопись : [учеб. пособие для студ. высших учеб. заведений] / Н. Бесчастнов, В. Кулаков, И. Стор [и др.] – М. : ВЛАДОС, 2003. – 224 с., 32 с. ил.

23. Жегин Л. Ф. Язык живописного произведения / Л. Ф. Жегин. – М. : Искусство, 1970. – 125 с.

24. Зайцев А. С. Советы мастеров / А. С. Зайцев. – М., 1973.

25. Зайцев А. С. Наука о цвете и живопись / А. С. Зайцев. – М. : Искусство, 1986. – 158 с. : ил.

26. Зурабян Т. С. Краски разных времен / Т. С. Зурабян. – М. : Совет. Россия, 1970. – 206 с.

27. Кантор А. М. Предмет и среда в живописи : проблемы взаимоотношений предметного мира и пространственной среды / А. М. Кантор. – М. : Совет, художник, 1981. – 127 с.

28. Киплик Д. И. Техника живописи / Д. И. Киплик. – М. :

Сварог и К., 2002. – 504 с.

29. Кириенко В. И. Цельное восприятие и художественные способности / В. И. Кириенко // Вопросы психологии. – 1956. –

№ 5. – С. 67–77. 30. Ковалёв Ф. В. Золотое сечение в живописи : уч.пособие / Ф. В. Ковалёв. – К. : ВШ, 1989. – 143 с.

31. Коробко Ю. В. Методы и приемы живописного восприятия цвета: история формирования : учеб. пособие / Ю. В. Коробко; Министерство образования Рос. – Краснодар : Кубан. гос. ун-т, 2004. – 77 с.

32. Леонардо да Винчи. Избранные произведения : в 2 т. / Под ред. В. В. Леграна и А. М. Афроса. – М.; Л. : Академия, 1935.

33. Движение глаз и зрительное восприятие / А. А. Митькин, Е. В. Козлова, Е. А. Сергиенко и др. ; отв. ред. Б. Ф. Ломов и др. – М. : Наука, 1978. – 277 с. : ил.

34. Лонги Р. От Чимабуэ до Моранди / Р. Лонги. – М. : Радуга, 1984. – 400с.

35. Одноралов Н. В. Материалы в изобразительном искусстве : пособие для учителей / Н. В. Одноралов. – М. : Просвещение, 1983. – 144 с. : ил.

36. Сланский Б. Техника живописи / Б. Сланский. – М. : Изд-во Академии художеств СССР, 1962. – 380 с.

37. Смирнов Г. Б. Живопись : [учебное пособие для студентов худож.-граф. фак. пед. ин-тов] / Г. Б. Смирнов. – М. : «Просвещение», 1975. – 143 с.

38. Стасевич В. Н. Пейзаж. Картина и действительность / В. Н. Стасевич. – М. : «Просвещение», 1978. – 176 с.

39. Стась М. І. Академічний живопис : навчально-методичний осібник / М. І. Стась, Т. К. Касьян. – Черкаси : Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2010. – 244 с

40. Тютюнник В. В. Материалы и техника живописи / В. В. Тютюнник. – М. : Акад. художеств, 1962. – 207 с.

41. Унковский А. А. Живопись : Вопросы колорита : [учеб. пособие для студентов худ-граф. фак. пед. ин-тов] / А. А. Унковский. – М. : Просвещение, 1980. – 128 с.

42. Унковский А. А. Цвет в живописи / А. А. Унковский. – Просвещение, 1983. – 64

ДПТНЗ «Чернігівське вище професійне училище

побутового обслуговування»

Навчальний наочний посібник

Упорядник : Ігнатенко О.В.

Чернігів

-2016-

Живопис натюрморту : навч. посібник / укладач Ігнатенко О.В.- Чернігів : ДПТНЗ «Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування», 2016. – 30с.

Навчальний посібник призначений для поглиблення знань студентів

з дисципліни «Живопис» при підготовці фахівців зі спеціальностей напрямку «Мистецтво» у професійно-технічних навчальних закладах.

Посібник містить наочну інформацію до теми «Живопис натюрморту». Описуються методи та техніки візуалізації форми в натюрморті, розглядаються особливості живописної композиції, надаються практичні поради щодо вибору матеріалів для роботи в різних техніках живопису натюрморту.

Для студентів, педагогічних працівників та всіх, хто цікавиться живописом.

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................3

1. НАТЮРМОРТ ЯК ЖАНР ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

1.1. Поняття «натюрморт» ………..……….………….....4

1.2. Історія розвитку та становлення натюрморту як жанру образотворчого мистецтва ………………………………………………………….....6

1.3 Етапи розвитку вітчизняного натюрморту………………………………………………15

2. ОСОБЛИВОСТІ ЖИВОПИСУ НАТЮРМОРТУ

2.1. Техніка і технологія в живопису………………………………………………..…17

2.2. Акварельний живопис у жанрі натюрморту………………………………………..…..…18

3.МЕТОДИКА РОБОТИ НАД ВИКОНАННЯМ НАТЮРМОРТУ…………………………………………19

4. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УНИКНЕННЯ ТИПОВИХ ПОМИЛОК У СТУДЕНТСЬКИХ РОБОТАХ………………………………………….…..….23

ВИСНОВКИ........................................................................ 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

33