Із досвіду організації краєзнавчої роботи в школі.

Девіз моєї краєзнавчої роботи: Якщо не я,

то хто?

«Історію треба викладати так, щоб дитина з самого початку й до самого кінця курсу відчувала, що вчить вона не про когось , а про себе, про своїх батьків, дідів, прадідів, про свій рід …» - ось кредо моєї вчительської роботи… Спершу треба знати про себе, і лише після того , як за плечима буде відповідний багаж, виходити на широку дорогу історичного пізнання. Освіта дітей завжди починається з ознайомлен- ня з найближчим оточуючим світом і людьми, які живуть поряд. Тобто водночас відбувається процес соціологізації особистості та залучення дитини до вивчення історії рідного краю. Саме цю роль виконує краєзнавство. „Мета краєзнав- ства – пізнати своє близьке і в природі, і в людині. Воно простіше, а тому більш зрозуміле, ніж чуже й далеке”. Так писав М.М.Баранський у підручни- ку „Шкільне краєзнавство” ще у 1930  році. Учень повинен знати сьогодення країни. Кожен урок я починаю з рубрики «3 хвилини – політичні новини». Щоденний потік інформації вимагає від сучасного школяра не стільки відповіді на запитання:″Що? Де? Коли? Хто?″, скільки на запитання: ″Чому? Навіщо? З якою метою? До чого призведе?″.
Тобто, учні повинні не тільки накопичувати факти і вільно в них орієнтувати- ся, а й систематизувати та аналізувати інформацію, знаходити причинно-нас- лідкові зв’язки, прогнозувати хід та розв’язок подій. Що ж потрібно для того, щоб підростаюче покоління цікавилося минулим і добре знало історію, не повторювало помилок попередників , свято шанувало традиції сво- го народу і пам'ять про безсмертні подвиги дідів і  прадідів?... Ці питання часто задавала собі я, зустрічаючи байдужість окремих учнів, чи може, і більшості класу, при вивченні тієї або іншої теми історії.. Краєзнавчою роботою я почала займатися з 1978 року як класний керівник, ма- ючи вишезазначені проблеми. Спочатку це було виконання окремих завдань мудрого ентузіаста-краєзнавця, засновника Старо- млинівського народного музея, колишньо- го заступника директора середньої школи №2, в якій я і працювала на той час, Теміра Степана Константиновича. Це була пошу- кова робота родичів загиблих воїнів під час Великої Вітчизняної війни при визволені села. Матеріали переписки надавались до музею. П’яти учням класу Московський клуб «Пошук» присвоїв звання «Юний слідопит», а районна організація вете- ранів Великої Вітчизняної війни врочисто прийняла їх до лав своїх внучат. Протягом трьох років, 1979 - 1982 , клас був переможцем республіканського радіоконкурсу «Золоті ворота», присвяченого заснуванню першої нашої держа- ви «Київська Русь». Три роки поспіль я разом зі своїми вихованцями, впоза- класний час, вивчали історію першої нашої держави і, як результат, - щорічно за перемогу в конкурсі клас отримував путівки до кращих піонерських таборів нашої тодішньої країни: «Молода гвардія» - м. Одеса, «Уклін» - Закарпаття, «Зубрьонок» - Білорусія. Загалом, за три роки перемоги в конкурсі, клас одер- жав 13 путівок . ( В класі навчались 26 учнів. – Див. додаток с. . «Спогади старости класу О. Дворник») Працюючи вже в Старомайорській школі й відвідавши у 90-і роки Великоново- сілківський музей (жаль, що він існував до тих пір, поки був живий його заснов- ник – Г. Чотій ) я натрапила на рукописну історію невідомого автора, односель- ця, де було вказано рік заснування школи російським просвітителем М.О. Кор- фом – 1863. Поява у 2004 році в районній газеті публікацій Л. Ляшенко «Нес- кучненський літопис», її окремі рубрики про школу як родоначальницю осві- тянської діяльності у нашому районі в ІІ-ій половині ХІХ століття російського просвітителя М.О. Корфа , спонукали мене особисто вивчити наявні документи вже Нескучненського музею та публікації, спогади самого М.О. Корфа. Результатом цього вивчення і стало написання з учнями шкільного літопису історії рідної Старомайорської школи , (додаток, с. ) та святкування 140-річчя її заснування, яке вилилось 21.02. 2004 року у загальнорайонне свято.

Ведучі свята: Г.М. Єня, Перші випускники 10-го класу Гості свята: О.Г. Васильєв- народний Г.В. Борисик депутат Верховної Ради України

На зустріч з’ їхалися представники всіх випусків з усіх куточків країни. Особлива шана була на святі першому випуску десятирічної школи – 1958року. Були подарунки від гостей та найкращим із них для мене був вірш-посвята завідуючого Великоновосілківського відділу освіти 70-х- 80-х років минулого століття Г.Я. Ріпки «Цариця духу в Дикім полі» ( Додаток, с. )

Зі святкуванням 140-річчя заснування школи прийшло розуміння, що школа – це не просто освітня установа, це головний осередок розвитку здорового коріння українського народу. 

Трагічні сторінки руйнування села після 1991 року: закриття підприємств, неврологічної лікарні на селі і постійна загроза розбору її будівлі на камінці, скорочення робочих місць змусили мене вдатися до вивчення історії сіл на території Старомайорської сільради на підставі спогадів односельців.

Шкільна програма з історії України не передбачає системи вивчення рідного краю. Тому виникла необхідність у 2009 р. скласти власну, відповідно до умов розвитку регіону, програму вивчення рідного краю. Особливість її полягає в тому, що 40% можна змінювати в залежності від місцевих історич- них , етнографічних умов розвитку, відповідно до швидкозмінюваних на- вчальних програм та підручників. Затверджену у 2010р.облІППО програму було апробовано. Звіт про апробацію був наданий до РМК у травні 2011 р.

Наказом обл.. ІППО я була включена до творчої групи з підготовки розділу підручника для 9 класу «Рідний край» - «Освіта ІІ- ї половини ХІХ століття. М.О. Корф». Матеріали до цього розділу, за корегуванням директора Нескученського музея ім.. Немировича –Данченко О. Бугайова в електронному і письмовому вигляді були відправлені до обл.ІППО методисту кабінету суспільствознавчих дисциплін Н. Ольхиній.( Див. додаток с.???)

Починаючи з 2013 року класоводи й класні керівники школи склали довго- тривалі проекти формування у своїх вихованців соціальних компетентностей: громадянських цінностей, почуття патріотизму, національної свідомості, лю- бові до рідної землі, свого народу, забезпечення духовної єдності поколінь. ( Як правило ідуть досліджувати минувшину ті, 
хто відчуває глибинну потребу у цьому і хто ро-зуміє ціну, того, що зникає. Це люди, для яких дослідження минув- шини стали змістом життя і які, певно найбільше усіх пере ймаються нинішніми болями. До пошукової роботи насьогодні приєднуються на добровіль- них засадах учні, вчителі, громадськість. Пам’ятаю, порада Карнегі застерігає: ”Не можна примусити людину робити якусь справу, як і примусити її захотіти робити цю справу”. Лише за такої умови творчість і зацікавленість спільною справою стають потребою кожно- го з учасників.

Працюю над проблемою «Навчально-методичне забезпечення системи краєзнавчої роботи в школі». І, як результат, насьогодні обладнаний кабінет суспільствознав-

чих дисциплін і краєзнавства з відповідними стендами та накопичувальним дослідницьким матеріалом до них.

Я впевнена: школа була, є і буде оберегом української культури і народних традицій, центром  акумулювання духовно – моральних цінностей поколінь.

Опис досвіду роботи з краєзнавства вчителя історії та суспільствознавчих дисциплін Старомайорської ЗОШ І-ІІІ ступенів Сургучової Катерини Авксентіївни

«Історію треба викладати так, щоб дитина з самого початку й до самого кінця курсу відчувала, що вчить вона не про когось , а про себе, про своїх батьків, дідів, прадідів, про свій рід …» - ось кредо моєї вчительської роботи… Спершу треба знати про себе, і лише після того , як за плечима буде відповідний багаж, виходити на широку дорогу історичного пізнання. Освіта дітей завжди починається з ознайомлення з найближчим оточуючим світом і людьми, які живуть поряд. Тобто водночас відбувається процес соціологізації особистості та залучення дитини до вивчення історії рідного краю. Саме цю роль виконує краєзнавство. „Мета краєзнавства – пізнати своє близьке і в природі, і в людині. Воно простіше, а тому більш зрозуміле, ніж чуже й далеке”. Так писав М.М.Баранський у підручнику „Шкільне краєзнавство” ще у 1930  році. Учень повинен знати сьогодення країни. Кожен урок я починаю з рубрики «3 хвилини – політичні новини». Щоденний потік інформації вимагає від сучасного школяра не стільки відповіді на запитання:″Що? Де? Коли? Хто?″, скільки на запитання: ″Чому? Навіщо? З якою метою? До чого призведе?″. Тобто, учні повинні не тільки накопичувати факти і вільно в них орієнтуватися, а й систематизувати та аналізувати інформацію, знаходити причинно-наслідкові зв’язки, прогнозувати хід та розв’язок подій. Що ж потрібно для того, щоб підростаюче покоління цікавилося минулим і добре знало історію, не повторювало помилок попередників , свято шанувало традиції свого народу і пам'ять про безсмертні подвиги дідів і  прадідів?... Ці питання часто задавала собі я, зустрічаючи байдужість окремих учнів, чи може, і більшості класу, при вивченні тієї або іншої теми історії.. Краєзнавчою роботою я почала займатися з 1978 року як класний керівник, маючи вишезазначені проблеми. Спочатку це було виконання окремих завдань мудрого ентузіаста-краєзнавця, засновника Старомлинівського народного музея, колишнього заступника директора середньої школи №2, в якій я і працювала на той час, Теміра Степана Константиновича. Це була пошукова робота родичів загиблих воїнів під час Великої Вітчизняної війни при визволені села. Матеріали переписки надавались до музею. П’яти учням класу Московський клуб «Пошук» присвоїв звання «Юний слідопит», а районна організація ветеранів Великої Вітчизняної війни врочисто прийняла їх до лав своїх внучат. Протягом трьох років, 1979 - 1982 , клас був переможцем республіканського радіоконкурсу «Золоті ворота», присвяченого заснуванню першої нашої держа- ви «Київська Русь». Три роки поспіль я разом зі своїми вихованцями, впоза- класний час, вивчали історію першої нашої держави і, як результат, - щорічно за перемогу в конкурсі клас отримував путівки до кращих піонерських таборів нашої тодішньої країни: «Молода гвардія» - м. Одеса, «Уклін» - Закарпаття, «Зубрьонок» - Білорусія. Загалом, за три роки перемоги в конкурсі, клас одер- жав 13 путівок . ( В класі навчались 26 учнів. ) Працюючи вже в Старомайорській школі й відвідавши у 90-і роки Великоново- сілківський музей (жаль, що він існував до тих пір, поки був живий його заснов- ник ) я натрапила на рукописну історію невідомого автора, односельця, де було вказано рік заснування школи російським просвітителем М.О. Корфом – 1863. Поява у 2004 році в районній газеті публікацій Л. Ляшенко «Нескучненський літопис», її окремі рубрики про школу як родоначальницю освітянської діяльності у нашому районі в ІІ-ій половині ХІХ століття російського просвітителя М.О. Корфа , спонукали мене особисто вивчити наявні документи вже Нескучненського музею та публікації, спогади самого М.О. Корфа. Результатом цього вивчення і стало написання з учнями шкільного літопису історії рідної Старомайорської школи , та святкування 140-річчя її заснування, яке вилилось 21.02. 2004 року у загальнорайонне свято.

На зустріч з’ їхалися представники всіх випусків з усіх куточків країни. Особлива шана була на святі першому випуску десятирічної школи – 1958року. Були подарунки від гостей та найкращим із них для мене був вірш-посвята завідуючого Великоновосіл -ківського відділу освіти 70-х- 80-х років минулого століття Г.Я. Ріпки «Цариця духу в Дикім полі»

Зі святкуванням 140-річчя заснування школи прийшло розуміння, що школа – це не просто освітня установа, це головний осередок розвитку здорового коріння українського народу. 

Трагічні сторінки руйнування села після 1991 року: закриття підприємств, неврологічної лікарні на селі і постійна загроза розбору її будівлі на камінці, скорочення робочих місць змусили мене вдатися до вивчення історії сіл на території Старомайорської сільради на підставі спогадів односельців.

Шкільна програма з історії України не передбачає системи вивчення рідного краю. Тому виникла необхідність у 2009 р. скласти власну, відповідно до умов розвитку регіону, програму вивчення рідного краю. Особливість її полягає в тому, що 40% можна змінювати в залежності від місцевих історич- них , етнографічних умов розвитку, відповідно до швидкозмінюваних на- вчальних програм та підручників. Затверджену у 2010р.облІППО програму було апробовано. Звіт про апробацію був наданий до РМК у травні 2011 р.

Наказом обл.. ІППО я була включена до творчої групи з підготовки розділу підручника для 9 класу «Рідний край» - «Освіта ІІ- ї половини ХІХ століття. М.О. Корф». Матеріали до цього розділу, за корегуванням директора Нескученського музея ім.. Немировича –Данченко О. Бугайова в електронно- му і письмовому вигляді були відправлені до обл.ІППО Починаючи з 2013 року класоводи й класні керівники школи склали довготривалі проекти формування у своїх вихованців соціальних компетентностей: громадянських цінностей, почуття патріотизму, національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпечення духовної єдності поколінь. Як правило ідуть досліджувати минувшину ті, хто відчуває глибинну потребу у цьому і хто розуміє ціну, того, що зникає. Це люди, для яких дослідження минувшини стали змістом життя і які, певно найбільше усіх переймаються нинішніми болями. До пошукової роботи насьогодні приєднуються на добровільних засадах учні, вчителі, громадськість. Пам’ятаю, порада Карнегі застерігає: ”Не можна примусити людину робити якусь справу, як і примусити її захотіти робити цю справу”. Лише за такої умови творчість і зацікавленість спільною справою стають потребою кожного з учасників.

Працюю над проблемою «Навчально-методичне забезпечення системи краєзнавчої роботи в школі». І, як результат, насьогодні обладнаний кабінет суспільствознав-

чих дисциплін і краєзнавства з відповідними стендами та накопичувальним дослідницьким матеріалом до них.

Я впевнена: школа була, є і буде оберегом української культури і народних традицій, центром  акумулювання духовно – моральних цінностей поколінь.