«За Березовою Рудкою у дібровах і гаях голубою незабудкою бродить молодість моя…» Інтегроване заняття

Тема. «За Березовою Рудкою у дібровах і гаях голубою незабудкою бродить молодість моя…»

Минуле не зникає.

Минуле воскресає і розцвітає в пам’яті нащадків …

Мета:

• систематизувати та інтегрувати знання студентів зі світової, української літера­тур, історії, географії, музичного мистецтва щодо ролі Березової Рудки у загально­людському культурно-історичному процесі;

• удосконалити навички роботи студентів із текстами різних стилів, уміння аналізувати історичні джерела, художні тексти, географічні карти;

• вчити створювати власні проекти;

• активізувати зацікавленість студентів історією та сьогоденням Березової Рудки;

• виховувати культуру мовлення, повагу до національної культури, любов до рідного краю.

Обладнання: тексти художніх творів, географічні карти, контурні карти, комп'ютер, відеозаписи, презентація.

Тип заняття: інтегроване заняття.

Перебіг заняття

1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

2. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   1. Слово викладача

Тема нашого заняття ««За Березовою Рудкою у дібровах і гаях голубою незабудкою бродить молодість моя…» є цікавою, неви­черпною й завжди сучасною. Говорити про будь-який край – це насампе­ред розповідати про людей: сміливців, героїв, розумників, трударів. Але ж їх досягнення пов'язані із землею, краєм, первинними витоками жит­тя. Березова Рудка – якнайкраще поєднання видатних людей і великої землі.

Кожен патріот, звичайно, буде вихваляти свій край, але наше завдання сьогодні – осмислити роль Березової Рудки у загальнолюдсько­му культурно-історичному процесі, відповісти на проблемне питання:

Березова Рудка – це літературна Мекка? літературний Клондайк? літера­турний Парнас?

1. Словникова робота

Тлумачення студентами значення слів Мекка, Клондайк, Парнас.

1. Інтерактивна вправа «Займи позицію»

Студенти на дошці за допомогою стікерів визначають свою первинну дум­ку стосовно відповіді на поставлене питання.

1. Висновок за результатами вправи «Займи позицію»

2. Слово викладача

Наприкінці заняття ми знов звернемося до цієї вправи і прослід­куємо, чи зміниться ваша думка після проведених досліджень.

Необхідно з'ясувати, якими шляхами й доріжками ми будемо йти, визначаючи загальнолюдську роль Березової Рудки. Найчіткіше сліди нашого краю відбилися в літературі. Це головний шлях досліджень, поруч якого пролягли cдорога географії, дзеркало історії, криниця музичного мистецтва.

III. ФРОНТАЛЬНА БЕСІДА

Викладач. Села, як і люди, мають свої біографії. І у кожного вона своя – неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою.

Студент 1. Березова Рудка – одне з 1858 сіл мальовничої Полтавщини. Це центр Березоворудської сільської Ради, якій підпорядковані села Вечірки, Крячківка та Мар’їнське. В селі 508 дворів, проживає 1358 жителів (станом на 01.01.2006 р.).

Березова Рудка розташована в Пирятинському районі за 31 км від районного центру м. Пирятин, 13 км від найближчої залізничної станції Грабарівка, за 220 км від Полтави та 150 км від Києва.

Назва поселення походить від маленької річка Рудка (притока р. Перевод) на берегах якої росли віковічні берези.

Студент 2.Життя на цій території і виникло ще в Х-ХІІ ст., про що свідчить слов’янський курганний могильник, розташований на північній околиці села. Археологічні дослідження в Березовій Рудці проводилися неодноразово в 1900р., 1980р. Для уточнення встановленої хронології Посульський розвідувальний загін, очолюваний науковим співробітником інституту археології АНУСРСР Моргуновим Ю.Ю. обстежив могильник і довів, що в Х-ХІІ ст. тут проживали наші предки – слов’яни. Знахідки, виявлені під час розкопок, експонуються в музеї. Це уламки меча, уламки посуду, прясельце та інші.

Студент 3.Перша писемна згадка за село датується 1717 роком. Саме тоді гетьман України Іван Скоропадський купив у Пирятинській сотні Лубенського полку землю і людей та розселив на цій території.

Після смерті гетьмана село переходить у власність спочатку його дружини – Насті, потім його дочки, згодом до онуків – братів Олексія та Івана Толстих.

Парковий фасад палацу Закревських(сучасний вигляд)

Студент 4.З 1752 року Березовою Рудкою почали володіти поміщики Закревські, вона стала їх резиденцією і була такою до 1915 року. 5 поколінь Закревських пройшло через Березову Рудку, кожне покоління турбувалося про вдосконалення і красу свого маєтку, який став перлиною палацово-паркової архітектури XVIII-XIX ст.

Студент 5.В 1834 році Василем Григоровичем Закревським була зроблена прибудова садиби. Будівля палацу була розібрана аж до мурових підвалів, перекритих важкими цегляними склепіннями. Для проектування нового палацу був запрошений молодий архітектор Євген Червінський. Новий палац був збудований у новому українському стилі – необароко. Фасад будівлі оздоблений криволінійними фронтонами з круглими вікнами, на рівні другого поверху улаштовані гранчасті заскленні виступи у вигляді ліхтарів. Парковий фасад вирішений набагато пишніше: в центральній частині фасаду розміщена аркада на пілонах, над нею влаштована закрита галерея та лоджії з колонами. Двері з галереї виходять на балкон з ажурними гратами, з якого по сходах можна вийти прямо на велику галявину перед фасадом.

За панування Закревських з’явився у Березовій Рудці ще один архітектурний пам’ятник , унікальна споруда, яких у Європі налічується тільки дві, а історичне значення її взагалі важко переоцінити.

У 1882 р. маєток успадкував молодший син Платона Олексійовича Гнат Платонович Закревський (1839 – 1906), людина освічена , порядна. Служив суддею у Петербурзі, Варшаві, Казані, був послом Російської імперії у Єгипті. Подорожуючи цією країною він звернув увагу на славнозвісні піраміди. Його так вразила їх велич, що він вирішив збудувати у своєму родовому маєтку копію однієї з них.

Матеріали на будівництво піраміди у Березову Рудку привезли з Єгипту. В 1899 р. біля церкви з’явився незвичної форми мавзолей у вигляді піраміди. Сюди були переховані пращури Закревських. Самому Гнату Платоновичу судилося померти серед пірамід, під час своїх мандрівок до Каїру 9 березня 1906 р. родичі перевезли тіло небіжчика до Березової Рудки і поховали у побудованому ним самим мавзолеї.

На той час піраміда була єдиною у Європі, лиш через довгий час подібну збудували у столиці Франції. Вхід у піраміду охороняли два кам’яні сфінкси, а за важкими залізними дверима покій померлих берегла статуя богині Ізіди.

Студент 6. Стародавній парк на берегах Рудки і Переводу виник із правічного лісу, в якому прорубували алеї, галявини, минаючи незайманими могутні дуби, клени, липи, сотні дармових кріпацьких рук насипали тут греблі, штучні острівці, поглиблювали русло ріки, будували альтанки, містки, гроти. Заснований парк був Григорієм Йосиповичем Закревським близько 1786 році. Дещо пізніше збудовано в модному тоді емпіричному ( від французького – empire – імперія ) або класичному стилі головний архітектурний ансамбль панської садиби - розкішний мурований палац, прикрашений колонадою, та два стильні флігелі, які утворили парадне подвір’я, на яке колись заїжджали карети, фаетони, коляски, зупинялись перед парадним входом до палацу.

Перед парковим фасадом палацу була розташована велика світла галявина, обсаджена екзотичними деревами, посеред поляни струмів фонтан . Відразу за галявиною починався парк, який поступово переходив у ліс. Від галявини розгалужувалися алеї, одна з них виходила прямо до церкви.

Глибокі духовні корені живлять Березову Рудку. Є тут і на що подивитися, і є де спочити душею. Колись по тінистих алеях березоворудського парку ходив великий патріот – поет Тарас Шевченко. Добру пам’ять про перебування поета в селі шанують березоворудчани і по нині. У місцевому історико – краєзнавчому музеї зберігається багато матеріалів про перебування Шевченка у селі.

Викладач. У липні 1843 р. Тарас Григорович, подорожуючи Україною після повернення з Петербургу, вперше прибув у Березову Рудку до Закревських. З переказів старожилів, Шевченко був у вишитій сорочці, сірих штанях і брилі. Шевченко здружився з місцевим художником Андрієм Третячевським, любив спілкуватися із слугами та селянами. Любив відпочивати під 300 – річним дубом у парку, в урочищі «Острів» понад широкою долиною річки Перевод, з протилежного боку якої біліли хати кріпаків, ховані поміж вишневих садочків.

Старожили зберегли перекази про такий епізод. Тарас Григорович приїхав до Закревських у накидці з домотканого сукна, звісно, запорошеній з дороги. Почув, як одна пані сказала другій : «Пхе, який сірий. Сам сірий, сіра й одежа». Шевченко весело підійшов до гурту і, майнувши полою накидки, підшитої малиновим шовком, кинув: «То я зверху сірий, а зсередини блискучий!»

IV. ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ СТУДЕНТАМИ ВІРШІВ

Студент 7. В Березовій Рудці Шевченко зустрів Ганку Іванівну Закревську, Ганну – вродливу» , яка заполонила його серце і душу.

А ти, доле !

А ти, мій покою !

Моє свято чорноброве,

І досі меж нами

Тихо, пишно походжаєш ?

І тими очима,

Аж чорними – голубими,

І досі чаруєш ?

Людські душі ? Чи ще й досі

Дивується всує

На стан гнучкий ?

Свято моє !

Єдинеє свято !

Портрети Платона та Ганни Закревських,

написані Шевченком Т.Г.

в Березовій Рудці в грудні 1843 року.

Студент 8. Незвичайна врода Ганни Закревської мала якусь магічну силу, її великі очі запам’ятовувалися кожному, хто їх побачив хоч би один раз.

У Березовій Рудці Тарас Григорович побував чотири рази: у липні 1843 р., у грудні 1843 р. , у жовтні 1845 р. , і востаннє він відвідав село у січні 1846 р.

Перебуваючи з 15 по 23 грудня 1843 р. в гостях у подружжя Закревських, Шевченко намалював їх портрети. Ним був створений неземний образ коханої жінки. Особливо вдалися йому очі, оті темні, глибинні з просинню. Зараз портрети Закревських зберігаються у київському музеї Шевченка.

Перебування на Полтавщині, дні, проведені у Березовій Рудці, залишили глибокий слід у душі поета. Пізніше, тужачи за Україною в Кос–Аралі, у вірші «Г. З.» Шевченко з гіркотою писав:

Немає гірше, як в неволі

Про волю, згадувань...

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люди веселі

І ці люди, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене

Викладач. Та не лише приймала і шанувала незвичних гостей березоворудська земля. Вона подарувала Україні багато імен. І одне з них – ім’я великого поета – пісняра Дмитра Омеляновича Луценка (1919 –1989р.). Хто не завмирає трепетно, коли звучить його пісня «Мамина вишня»? Хто не схиляє голову у пошані, коли чює його вірші?

Навіки полюбив я білі хати

І вас, мої хороші земляки -

Непосидющі, роботящі люди

Господарі волосяних ланів

Я разом з вами нерозлучно всюди,

В житті трудивсь, журився і радів.

( Звучить пісня “Мамина вишня”).

Студент 9. Ім’я нашого земляка березоворудчанина Дмитра Луценка, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, добре відоме шанувальникам поезії і задушевної української пісні. Але де б не був поет – пісняр, якими б краями не мандрував, серцем припадав до отчого порога, милої Березової Рудки, землі, де виріс, де промайнуло босоноге дитинство.

В потоках літ не вичахло тепло,

яке чарує в серці ще з маляти.

Воно мене і манить у село

заглянути у батьківські пенати,

Неначе свят,

я тих поїздок жду,

і ніби омолоджується сила,

коли буває в поле побреду,

де нива пшеницями колосила,

Де волотом,

як золотом,

проса

звисають уподовж над моріжками,

І ніби знов минуле воскреса,

стьобаючи по серцю батіжками,

Тут кожна хата,

кожне деревце

Вростають в землю вибореним

миром.

А поле пахне свіжим чебрецем,

Запрошує в свої обійми щиро.

Моя отецька рідна сторона,

як генієм написана картина...

Он мальви,

повні барв, коло вікна

зібралися в гаптованих кафтанах.

Розрісся сад на царені села

Спішать веселі в технікум дівчата.

Із взяткою вертається бджола,

бринить в напрузі нива ще не жата …

Викладач. Живуть в Березовій Рудці працьовиті люди, багато зусиль було прикладено, щоб село стало мальовничим, красивим. Весною вдягається воно в білий цвіт каштанів, восени в золото беріз, а в літку потопає в зелені дерев та розмаїтті квітів. Працювали батьки, навчали і дітей.

Були тут хащі,пам’ятаю,

А ген ховався шкільний двір…

Хіба впізнать в квітучім гаї

Занедбаний колись пустир?

Берізки в ряд обіч алеї

Затінку спокій стережуть.

Різноколірною сім’єю

Ромашки, лютики цвітуть.

В обідню спеку до бесідки

Доріжок килим приведе.

... Я помічаю чоловіка,

Який стоїть серед дітей.

Невже ботаніки учитель?!

Так палко нас навчав колись

Природу берегти й любити ...

Дивлюсь – нітрохи не змінивсь.

Дитячі голоси змовкають:

В очах цікавості заряд,

Микола Йванович навчає,

Як на землі ростити сад.

/ В. Назаренко/.

Студент 10. Краса цього мальовничого куточка не тільки зігріває серце березоворудчан, вона приваблює і приїжджих. Вона залишається в пам’яті на довгі роки у молодих людей, що навчалися і навчаються у Березоворудському технікумі.

Березова Рудка

Березова Рудка – омріяне місце,

Закохуєш кожного, хто тут бував.

Як гірко, коли треба їхати звідси,

Як солодко бути, хто б тільки знав!

Ялинки засніжені й сови на гілках,

І сонця зимового ніжне тепло,

Фонтан, піраміда – історії диво,

Ти в серці моїм, незабутнє село.

Тарасовий дуб тут і Поле співоче,

І панський палац – осередок краси,

А білі акації вірші шепочуть

І мавок чарівних тут чуть голоси.

А озеро, миле, ти – пісня кохання,

Шовковії хвилі і теплий пісок,

Дуби над водою, цілунки, зітхання,

Сунична галявина – райський куток.

А коні, могутньою силою дужі,

Летять, мов на крилах, в небесну блакить,

І люди в селі цім хороші і дружні,

В роботі і в радості їх не зломить.

Березова Рудка, мій сонячний краю,

Ти вічно, благаю, живи й процвітай.

Тебе не забуду ніколи, я знаю!

І ти в своїм серці мене пам’ятай.

/Влада Платонова./

Висновок

Викладач. Який висновок ми можемо зробити із проведеного літературно-історичного дослідження?

Студент 1. Уміють у Березовій Рудці і працювати, і відпочивати. Покоління молодих людей виховується в найкращих народних традиціях і живиться джерелами народної творчості березоворудчан. Завжди багатолюдно там, де виступає місцівий народний хор. Гордяться березоворудчани своїм рідним селом, яке має таку славну історію, такі глибокі духовні і історичні джерела, і продовжують його історію в праці і пісні.

Березова Рудка,

Березова Рудка

мене зустрічає привітно, як мати.

Тут кожна билинка, стужавіла грудка

для мене – мов квітка життя, незабудка,

наречено серцю вік пам’ятати.

/ Д. О. Луценко/.

...Моя розмова стосується лише людино­любних душ, чесних станів і благословенних видів промислу, які не суперечать божому і людському законові, а складають плодонос­ний церкви, ясніше кажучи, суспільства, сад, як окремі частини складають годинниковий механізм.

Афоризми

Афоризми

Мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. Се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взя­тися за своє споріднене діло і бути з ним у зла­годі з загальною потребою. Така потреба — се благодійство і послуга. Не дивно, що в старо­давніх римлян як потреба, так і благодійство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок.

1. РОБОТА З ТЕКСТОМ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Викладач. Які ж рядки, підсумовують головну думку на­шого заняття і допомагають остаточно визначитись із проблемним питанням, поставленим на початку заняття: «Що ж таке Березова Рудка – літературна Мекка, літературний Клондайк, літературний Парнас?».

1. ІНТЕРАКТИВНА ВПРАВА «ЗАЙМИ ПОЗИЦІЮ»

Студенти остаточно визначають свою позицію, вно­сять корективи у попередній вибір.

1. ПРЕДСТАВЛЕННЯ СТУДЕНТАМИ ВЛАСНИХ ВІРШІВ

Викладач. Єдиним доказом невичерпності Березоворудської землі є творчість нового поко­ління.

Студенти читають вірші присвячені Березовій Рудці

Як же не згубити, коли замість добрих по­слуг лише ображає друзів і родичів, близьких і далеких, співвітчизників і чужоземців? Як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? Як не зашкодити, коли погано ви­конувати обов'язки? Як не буде погано, коли немає завзятості і невтомної праці? Звідки ж з'явиться працелюбність, коли немає бажан­ня і старанності? Де ж візьмеш бажання без природи?

Афоризми

Афоризми

Найдобріша людина тим неспокійніша і не­щасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. Та й як їй не бути нещас­ною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: «Веселощі серця – життя для людини, і радість людська є довгоденність» (Сірах).

1. РЕФЛЕКСІЯ

Карта Березової Рудки умовно розподілена на дві час­тини: «Я люблю цей край за...», «Я не люблю цей край за...». Студенти мають на стікерах, колір яких відповідає їхній думці, написати своє висловлю­вання.

1. ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ, ОЦІНЮВАННЯ СТУДЕНТІВ

Декламування вірша про Березову Рудку

Рідне село

Березова Рудка! Березовка! Б-Рудка! -

Сільський студент проїжджий назива.

І прокидається мелодія у звуках,

Немов до пісні всі оці слова.

Березова Рудка! Це видихнуте другом

В час зустрічі і у розлуки час:

Із гілочки верби квітневим лугом

Весни сопілка виграє для нас

Чи то дитинство наше там на луках

Заблукане на голос серця йде?

Не як знайомим – рідним свою руку

Село подасть у будь-який нам день.

Чиї сліди від кроку і до кроку

На цих шляхах з початку й без кінця

Мелодію відлунили глибоку,

Яку наші заспівують серця?

Березовка! Така вже скоромовка,

Яку студент промовить не один.

Можливо, що у них свої мороки,

Не технікум – не їхали б сюди.

Механіки, майбутні агрономи,

Кому заколосилося в меті .

Березовка вам буде добрий спомин,

Де квітли ви у роки молоді.

Б-Рудка. Ну а це іще коротше,

На рейсовім автобусі слова.

Приїжджим просто бути вже не можу,

Мене у гості пісня зазива.

ЛІТЕРАТУРА

1. Байрак О. М. та ін. Парки Полтавщини. Історія створення сучасний стан дендрофлори, шлях збереження і розвитку: Наукове видання. – Полтава: Верстка, 2007. - 276 с., 179 іл.

2. Еталони природи Полтавщини, Розповіді про заповідні території: Науково популярне видання. - Полтава: Ворскла, 2003.- 212 с., 253 іл.

3. Історія міст і сіл УРСР / За ред.. В. Г. Ткаченко. – К.: УЕ, 1967. – 1027 с. Їм крила дала Пирятинщина: Енциклопедичний довідник / упор. Г. Бажан, та ін. - Пирятин, 2000. – 116 с.

4. Пирятинщина: Статті, нариси, фото додаток / упорядник О.Г. Бажан, А.Ф. Малишкін. – К.: Просвіта, 2004.- 416 с.: іл.

5. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред.. А. В. Кудрицького. - К.: УЕ, 1992.- 1024 с.: іл.

6. Полтавщина. Історичний нарис. - Полтава: Дивосвіт, 205. - 592 с. 48 іл.

7. Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945: Збірник документів і матеріалів – К.: Наукова думка, 1977.- 272 с.

14