Личностно-ориентированный подход к организации учебного процесса физического воспитания
Личностно-ориентированный подход к организации учебного процесса физического воспитания
В методической разработке изложены педагогические принципы, идеи, формы, методы и средства обучения в рамках личностно-деятельностного подхода к организации учебного процесса физического воспитания на примере работы преподавателей физического воспитания МТ ДонНУЭТ. А также раскрыта технология личностно-ориентированного занятия и его этапи.
Вы уже знаете о суперспособностях современного учителя?
Тратить минимум сил на подготовку и проведение уроков.
Быстро и объективно проверять знания учащихся.
Сделать изучение нового материала максимально понятным.
Избавить себя от подбора заданий и их проверки после уроков.
Просмотр содержимого документа
«Личностно-ориентированный подход к организации учебного процесса физического воспитания »
Міністерство освіти і науки України
Маріупольський технікум
Донецького національного університету економіки і торгівлі
імені Михайла Туган -Барановського
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
з теми:
«Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу фізичного виховання»
Маріуполь, 2015
Методична розробка підготовлена керівником фізичного виховання Маріупольського технікуму Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Кабанчук С.В.
В методичній розробці викладено педагогічні принципи, ідеї, форми, методи і засоби навчання в рамках особистісно-діяльнісного підходу до організації навчального процесу фізичного виховання на прикладі роботи викладачів фізичного виховання МТ ДонНУЕТ. А також розкритатехнологія особистісно-орієнтованого заняття та його етапи.
Рекомендована для використання викладачам фізичного виховання.
Розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін.
Протокол №____ від___________20____ р.
ЗМІСТ.
Вступ…………………………………………………………………………….
3
1. Ідеї особистісно-орієнтованного навчання в фізичному вихованні……..
6
Вимоги до сучасного заняття з фізичного виховання в рамках особистісно- діяльнісного підходу……………………………………….
10
Форми, методи і засоби навчання……………………………………..
12
2.2.Впровадження особистісно-орієнтованого навчання в заняття з фізичного виховання ……………………………………………………
15
Оновлення змісту системи фізичного виховання в умовах особистісно-орієнтованного навчання…………………………………………………..
18
Література…………………………………………………………………..
24
Вступ.
Не так важливо вчити дітей,як потрібно створити ситуацію, у якій дитина просто не може не вчитися і робить це із задоволенням. К.Роджерс
Особистісно-орієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість студента, його самобутність, творчість, самостійність. Визнання студента головною фігурою всього освітнього процесу – це і є особистісно орієнтована педагогіка.
Метою такого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги студенту у його ставленні до самого себе, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно-орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку студента. Особистісно-орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації освіти:
підвищення престижу вищої освіти;
розвитку в студентів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися;
подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку;
формування основ базової фізичної культури особистості;
підготовка студентів до здорового та повноцінного життя, до праці, творчості і майбутній професії.
Для цього процес навчання та організаційна методика занять в ВНЗ 1-2 рівнів акредитації повинні бути побудовані так, щоб широко залучати студентів до самостійної творчої діяльності щодо засвоювання нових знань та вдалого використання їх на практиці та в повсякденному житті.
Головним завданням фізичної культури на сучасному етапі є гармонійний розвиток студента як особистості. Співвідношення компонентів процесу формування фізичної культури особистості та етапів особистісно- орієнтованого навчання руховим діям свідчить про їхню схожість за метою та способами реалізації, проте відрізняються за змістом. Тому необхідність формування фізичної культури особистості в процесі особистісно- орієнтованого навчання руховим діям є важливим завданням фізичної культури в цілому.
Основними завданнями особистісно-орієнтованого навчання є:
розвивання індивідуальних пізнавальних здібностей кожного студента; максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід студента; допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, а не формувати попередньо задані якості.
Навчати – це значить знати, куди ти можеш піти і створити шлях таким цікавим і приваблюючим, що твої учні захочуть іти з тобою.Стефан Коді
ІДЕЇ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО ВИХОВАННЯ В
ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ
В умовах розбудови держави, удосконалення національної системи освіти важливого значення набуває концепція особистісно-орієнтованого фізичного виховання молоді, а також вирішення проблеми розвитку творчого потенціалу особистості викладача.
Нові закони України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Національна доктрина розвитку освіти в Україні визначають пріоритетним напрямом оновлення виховання і навчання в цілому, зорієнтованість на особистість, фізично розвинену, конкурентоспроможну в світовому освітньому просторі.
Водночас спрямованість на гуманістичну систему освіти не виключає значущості попереднього досвіду, оскільки оптимальне поєднання досліджень педагогічної спадщини минулого і сучасних досягнень наукової думки відкриває нові перспективи розвитку національної системи освіти.
У цьому зв'язку викликають інтерес дослідження літературної спадщини викладачів, відомих громадських, політичних, культурно-просвітницьких діячів кінця XIX - початку XX століття, які досліджували проблеми формування і розвитку особистості молоді, відзначалися активною громадянською позицією, вносили в систему тогочасної освіти нові прогресивні ідеї виховання, самоосвіти і саморозвитку особистості, здатної до свідомого творення себе і свого життя.
Аналізуючи останні дослідження і публікації багатьох науковців, зокрема:
- визначення засобів особистісно орієнтованого навчання і виховання учнів та студентів здійснили І.Д. Бех, О.В. Бондаревська, В.І. Євдокімова, О.С. Падалка;
- формування творчої особистості майбутнього вчителя дослідили В.І. Андрєєва, Д.Б. Богоявленська, Н.В. Гузій, В.А. Кан-Калик, Н.В. Кічук, В.О. Моляко;
- останні дослідження творчої спадщини Ольги Дучимінської (В.М. Пахомов), творчості Катрі Гриневичевої в контексті західноукраїнської літератури першої половини XX століття (О.Д. Харлан), життєвого і творчого шляху Костянтини Малицької (М.С. Якубовська, З.І. Нагачевська), творчості Марійки Підгірянки в західноукраїнському літературному процесі початку XX століття (О.М. Нахлік), методики використання поетичної спадщини Марійки Підгірянки в лексичній роботі з дітьми старшого дошкільного віку (Д.Р. Кирста),
можна зробити висновок, що ідеї виховання, спрямованого на формування і розвиток особистості студента, в контексті визначення принципів, на основі яких викладач може успішно здійснювати особистісно- орієнтований підхід у фізичному вихованні дітей і молоді спрямовані на розширення можливостей вибору особистістю життєвого шляху здорової, сильної духом і тілом людини, на її саморозвиток.
В "Українському педагогічному словнику" особистісний підхід визначено як послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб'єкта власного розвитку і виховної взаємодії. Це базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожним студентом й колективом.
У сучасному розумінні особистісно- орієнтований підхід в освіті - це визнання студента головною діючою фігурою всього освітнього процесу, створення таких умов, у яких студент знаходився б не в ролі виконавця або спостерігача, а був би повноправним автором своєї життєвої позиції, відповідальним за свої вчинки. Отже, місія педагога не в тому, щоб механічно закладати знання і вміння в голову студента. Його основне завдання - розбудити інтерес до пізнання світу і самого себе; розвивати природні здібності і здобувати нові фізичні якості, активізувати саморозвиток; підготувати особистість до життя у громадянському суспільстві; забезпечувати освітні потреби юних громадян держави; підготувати майбутніх будівничих України.
Відомо, що процес формування підростаючої особистості найбільш інтенсивно відбувається на ранніх етапах її соціалізації. Тому в умовах перебудови освіти гостро стоїть питання формування творчої особистості викладача, який здатний здійснювати особистісно-орієнтоване навчання і виховання, забезпечення її сучасних потреб.
Цих проблем торкалися у своїх творах жінки-педагоги західного регіону України кінця XIX - початку XX століття. Безумовно, письменниці не вживали поняття "особистість", "особистісно- орієнтоване виховання", не визначали ні принципи, ні методи особистісно- орієнтованого підходу, проте ставлення до дитини як найвищої цінності спостерігаємо у повістях, оповіданнях, віршах, героями яких є школярі й учителі. Наприклад, Уляна Кравченко у повісті "Спогади вчительки" висловлює такі міркування про умови успішного навчання дітей: "Пізнання індивідуальності дитини, не жадання того, що понад її сили; заохота, зацікавлення, нагорода - ось і цілий секрет в осягненні гарних успіхів у навчанні" [12, с. 366]. Учителька була переконана, що нема дітей злих і що саме в школі "повинна дітвора вчитися милосердя. Милосердя повинно бути більше, ніж нужда. Милосердя повинно прогнати нужду з лиця землі..." [12, с. 367].
Категоричним є неприйняття покарання дітей. На думку Уляни Кравченко, не можна убивати карою в дитині гідності людини. "Хтось уже казав про це: боги, щоб гординю людини зменшити, сотворили нагайку. Гордий пан землі, високий дух, що знає закони зір, нічим не є такий понижений, як нагайкою" [12, с. 366]. Педагог добре розуміла, що особистість дитини розвивається тільки в діяльності. Тому на зауваження одного з учителів про те, що в інших класах день не минає без биття дітей, без крику, а "в Вашій класі не чуємо ні Вашого крику, ні дитячого. Гіпноза - чи чари?", авторка відповідає: "Спробуйте зайняти дітвору, і крику не буде. Коли ви на коридорах на розмові або в класах читаєте часописи чи романи, так і діти не можуть вічно без думки переписувати з читання чи з узорів. Чари - се щире, тепле, хоч і тихе, слово, теплота серця, жар душі, се віддача всіх сил дітворі..." [12, с. 365].
Аналізуючи літературні твори Уляни Кравченко, Ольги Дучимінської, Марійки Підгірянки, простежуємо безпосередню залежність розвитку дитини від особистих якостей вчителя: любові до професії, високих моральних рис, творчого підходу до навчання і виховання. На власному досвіді жінки-педагоги демонструють важливість особистісно- орієнтованого виховання дітей. Ми також дізнаємося про постійне прагнення авторок до самоосвіти, саморозвитку, самовдосконалення.
Формування фізичної культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно-орієнтованих систем та діяльнісних технологій. Вони ґрунтуються на принциповому виключенні таких ситуацій, коли старання студента досягти певної мети не замічаються, а будь-яка помилка викликає невдоволення у дорослих. Студентам важливо зберігати почуття власної гідності, відповідати уявленню про самих себе як гідних поваги. Викладач мусить розуміти, як його сприймають студенти на заняттях, яких він навчає. В.Сухомлинський зазначав: ,,Я твердо переконаний, що є якості душі – готовність зрозуміти і прийняти щось нове і незвичне, здатність відповідати повною щирістю на його щирість. Але розкриваючись назустріч учневі і отримуючи доступ у його внутрішній світ, учитель тим самим розсовує межі і збагачує зміст власного «я»’’.
Сучасна модернізація освіти спонукає до пошуку нових освітніх і виховних технологій, до впровадження нетрадиційних форм і методів навчання та виховання. Ці технології та методи навчання спрямовують студентів на краще розуміння навчального матеріалу з предмета «Фізичне виховання», а також бажання студентів поліпшити свої спортивні досягнення і свою спортивну форму.
Впровадження та використання інноваційних технологій дає можливість встановити в своїй роботі різні форми взаємодії «викладач-студент», що дає можливість викладачу формувати позитивне ставлення студентів до занять фізичної культури та спорту. Інноваційна діяльність викладача спрямована на перетворення існуючих форм і методів виховання на нові засоби її реалізації.
ВИМОГИ ДО СУЧАСНОГО ЗАНЯТТЯ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В РАМКАХ ОСОБИСТІСНО-ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ.
Фізичне виховання – могутній засіб активного впливу на розвиток організму і вдосконалення його функцій.
Викладач фізичного виховання повинен постійно здійснювати контроль за станом виконання фізичних вправ студентами на занятті, їх дозування, правильність виконання та рівень фізичного навантаження. Належний стан фізичного виховання в ВНЗ 1-2 рівнів акредитації можливий за активної участі в ньому адміністрації, класних керівників, викладачів фізичної культури у тісному контакті з медпрацівником технікуму, інакше кажучи, за повноцінної співпраці педагогів та лікаря. Необхідно щоб всі заходи з фізичного виховання проводилися з врахуванням фізичного стану і вікових особливостей студентів, при дотриманні всіх дидактичних методів. Тому майстерність викладача фізичного виховання на заняттях проявляється головним чином у вдалому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки та передового педагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавально-практичної діяльності студентів, їхнім фізичним і інтелектуальним розвитком.
Творчість викладача - це зміна ставлення до тих звичних обов'язків, які він виконує. Заняття при такому підході перестає бути сумним обов`язком і відбуванням часу, студенту, а не вчителю, не вистачатиме часу, оскільки воно буде творитися у тісній співдружності викладача та студентів. Таке заняття нового часу, яке спрямовано на особистість студента, орієнтовано на його здібності, бажання та можливості.
Фізична культура - цілком особливий предмет, який зачіпає біологічну, психологічну і соціальну сутність студента. Запропоновані форми фізичної культури не тільки розкривають рухові можливості, а й гармонізують особистість.
Сьогодні поняття «особистісно-орієнтована освіта» не тільки у всіх на слуху і є складовою частиною планів методичної роботи.
Особистісно-орієнтований урок - це:
• озброювання студентів свідомими, глибокими, міцними знаннями;
• формування у студентів міцних навичок та вмінь, що сприяють підготовці їх до життя та майбутньої професійної діяльності;
• підвищування виховного ефекту навчання на занятті, у процесі навчання формування у студентів рис особистості;
• здійснювання всебічного розвитку студентів, удосконалювання їхніх загальних та індивідуальних фізичних якостей;
• формування у студентів самостійності, творчої активності, ініціативи, вміння творчо вирішувати поставлені життям завдання;
• навчання студентів оволодівати навичками та вміннями вчитися самостійно, отримувати, поглиблювати та поповнювати знання та творчо застосовувати їх на практиці;
• формування в студентів пізнавального інтересу до навчальної діяльності, потреби в розширенні й отриманні знань,
формування позитивного ставлення до занять з фізичної культури і спортом. Ще однією з головних умов успішного навчання є здатність тримати дисципліну на занятті, в іншому разі не спрацьовують ніякі методичні прийоми та хитрощі. Дисципліна більшою мірою залежить від рівня насиченості і щільності заняття, від правильного поєднання гумористичного і напружено-серйозного, від уміння вчителя перемикати фази заняття, від його здатності задавати мотивацію і стимулювати студентські успіхи, від уміння тримати педагогічну дисципліну, від уміння використовувати на практиці активні методи навчання. Вміння та бажання педагога: заохочувати студентів поринати у різноманітні та цікаві види діяльності і при цьому дбати, щоб кожен міг знайти собі місце та зацікавленість у запропонованій справі. Коли що-небудь не виходить, не висміювати студента, а по-доброму жартувати та жити інтересами і життям студентів.
Уболівання за свій авторитет, бажання показувати студентам відмінність у громадському становищі (це притаманно багатьом молодим викладачам) приводить часом до появи дистанції в спілкуванні. Якщо вчитель обрав цей стиль взаємостосунків, йому слід дотримуватися міри і намагатися своєчасно помітити ту грань віддаленості.
Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність студента, створюють всі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження. Освітній процес особистісно- орієнтованого навчання дає кожному студентові на підставі його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і власного досвіду можливість реалізувати себе у фізичному розвитку, пізнанні, навчальній діяльності. Це навчання будується на принципах варіативності, тобто визначенні змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися вчителем з урахуванням розвитку кожного студента для його педагогічної підтримки у пізнавальному процесі. Особистісно- орієнтована система навчання передбачає володіння викладачем методом диференційованого підходу, який різниться за складністю, методами і прийомами.
Форми, методи і засоби навчання.
Сучасне заняття з фізичного виховання повинне мати чітко сформульовані форми, методи і засоби навчання. Викладач залежно від цілей та задач заняття визначає конкретно для цього заняття їх варіацію.
Форма організації заняття – урочна ( типова)
Форми проведення заняття:
По напрямку - загально-фізичної підготовки,спортивно - тренувальної , професійно - прикладної підготовки
По характеру навчальної роботи – освоєння нового матеріалу,удосконалення і закріплення навчального матеріалу, контрольні, змішаного типу
Засоби навчання: фізичні вправи, біг, загально розвиваючи вправи,
спеціально-підготовчі вправи.
Методи навчання: при організації заняття – фронтальний, груповий,
індивідуальний;
при навчанні техніки – словесні, наглядні, практичні;
при розвитку фізичних якостей – змішаний, рівномірний,
повторний.
Забезпечення уроку: спортивний зал, м’ячі;(інвентар, обладнання)
Специфічними засобами навчання з фізичного виховання – фізичні вправи. На основі цього потрібно врахувати індивідуально-психологічні особливості студентів і виділення на цій основі груп здоров’я і старатися добирати дидактичний і практичний матеріал окремо для сильних і слабких фізично студентів.
На заняттях постійно використовується колективне обговорення результатів, взаємні консультації під час виконання складних вправ і завдань. За такої форми роботи зберігається самостійність кожного студента, і викладач має можливість працювати з більшою кількістю студентів. При вивченні матеріалу учні на уроках допомагають один одному у процесі самостійного набування знань і вмінь, які ґрунтуються на принципі взаємодопомоги, взаємної поваги і контролю, узагальнення кращого в роботі товаришів, постійного самовдосконалення. Структура спілкування за Л.Фрідманом складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: комунікативного, інтерактивного і встановлення на цій основі емоційного ставлення один до одного.
Пізнавальна активність студентів виявляється в його ставленні до змісту і процесу навчання, прагненні до ефективного оволодіння знаннями та способами діяльності за оптимальний час і досягнення навчальної мети. Визначають три рівні пізнавальної активності студентів: відтворююча, інтерпретуюча, творча.Пізнавальна діяльність може мати пошуковий, дослідницький і прогностичний характер. І тому на заняттях слід допомагати студентам повірити в свою здатність розв’язувати завдання. В особистісно- орієнтованому навчанні дотримуються такої позиції: «Я прийшла до вас, щоб разом з вами шукати і знайти відповідь на певні запитання, щоб навчити здоровому способу життя та ін.». Намагатися крок за кроком переорієнтувати студентів від запам’ятовування до розуміння правильності виконання дій, від пасивного прослуховування до активного пошуку оптимальних рішень, до самоконтролю свого фізичного стану під час нагрузки та після.
Ключовим механізмом індивідуалізації навчання є принцип спіралеподібної побудови навчального матеріалу (вивчення багатьох природознавчих, анатомічних, фізіологічних понять йде з постійним їх ускладненням протягом кількох років і на різних предметах природничого циклу). Таким чином, на заняттях розкриваються внутрішньо предметні і між предметні зв’язки, розвивається рівень знань студентів, їх уміння оперувати поняттями й усвідомлено застосовувати здобуті вміння, навички і знання.
Сприяти зацікавленості студента передусім допомагає чітко та доступно сформульована мотиваційна установка. Для мотивації навчальної діяльності слід використовувати різноманітні прийоми.
По-перше – це створення проблемних ситуацій, бо проблема, поставлена на початку заняття, забезпечує активізацію мислення. Наприклад: з теми «Дихання у людини» – чому без їжі людина може прожити кілька десятків днів, без води – кілька днів, а без повітря – усього кілька хвилин? Як правильно дихати під час пробіжки або катання на велосипеді? та ін. У ході евристичної бесіди шляхом вдало поставлених запитань та показу викладач змушує студентів на основі власних знань, спостережень, логічних міркувань сформулювати нові поняття, висновки щодо правильності виконання і подальшого використання в житті технічних дій з різних видів спорту. Евристична бесіда – основний метод проблемного навчання.
По-друге це цікава інформація. Поставлена проблема чи цікава інформація спонукає студентів самостійно дати відповідь на хвилюючі їх запитання, проявити ініціативу і самостійно зайнятися фізичними вправами для досягнення індивідуальної мети. В основі ідеї, запропонованої викладачем, виникає досвід вирішення будь-якого педагогічного завдання. Ідея (наприклад, оздоровлення організму і підтримка його в тонусі) стає засобом зміни навчального процесу, а методи пошуку ідеї та засобів її втілення з урахуванням специфіки конкретного студента послужать перетворенню навчального процесу. Педагогічною психологією виведено основний закон засвоєння знань: сприйняти → осмислити → запам’ятати → перевірити на практиці → застосувати в житті
Студенти користуються різними джерелами інформації. Технічний розвиток як програмного, так і апаратного забезпечення надає дуже широкі можливості застосування комп'ютерів, як джерела інформації. У результаті процесу інтеграції комп'ютерних технологій у систему освіти сучасні інформаційні та телекомунікаційні технології дедалі ширше використовуються у фізичному вихованні як засіб інтенсифікації навчального процесу.
Як джерело новітніх засобів, що сприяють підвищенню ефективності педагогічного процесу, комп'ютерні технології можуть перетворити навчальний процес фізичного виховання на високопродуктивний, мотивований та інноваційний процес.
Методика фізичного виховання є середовищем, де зароджується і перевіряється на практиці різні методи, засоби та форми використання програмованого навчання у навчально-тренувальному процесі. Ця діяльність є комплексною по суті і тому вимагає впровадження комплексу вербальних та невербальних, аудіо - та відео засобів. Вона має також потребу в технології мультимедіа. Епоха компьтерізації навчального процесу з фізичного виховання сприяє створенню нового виду дидактичного матеріалу – електронних посібників, книг(доповнення до лекцій), де теоретичний матеріал підкріплюється ілюстрованим, який включає малюнки, комп'ютерну графіку, таблиці, анімацію та відео.
2.2.Впровадження особистісно-орієнтованого навчання
в заняття з фізичного виховання
Найбільш, на мій погляд, придатна для занять фізичного виховання є технологія особистісно-орієнтованого уроку за С. Подмазіним, яку можна розкрити в такими основними етапами:
Орієнтація
Визначення мети
Проектування
Організація
Реалізація
Контроль
Коригування
Оцінювання
I. Етап орієнтації включає:
мотивацію викладачем запланованої діяльності, позитивну настанову на роботу;
орієнтацію студентів щодо місця пропонованого знання в цілому курсі, розділі, темі з допомогою схем, таблиць, вербальних установок тощо;
визначення особистісного досвіду студентів і пов'язання цього досвіду з проблемами заняття.
II.Етап визначення мети передбачає:
визначення на занятті разом зі студентами значущої мети здійснення тієї діяльності, яка запланована викладачем (що може дати робота студентам саме на цьому занятті для складання контрольних вправ, тематичного заліку, атестації, майбутнього життя);
визначення показників досягнення поставлених завдань.
Методи і прийоми реалізації першого та другого етапів: актуалізація, проблематизація, інтрига, ігрова ситуація, прийоми розвитку пізнавального інтересу.
III. Етап проектування включає:
виконання запропонованої викладачем діяльності шляхом залучення студентів до виконання випереджальних завдань; складання плану роботи; обговорення плану заняття.
IV. Етап організації виконання плану діяльності передбачає:
подання можливих варіантів і способів виконання навчальної діяльності (усна чи письмова форма, типи завдань, форми звітності, індивідуальна робота чи робота в групах чи з іншими засобами одержання інформації);
вибір студентами способу фіксації нового матеріалу(конспект, схема, висновки тощо);
варіативність домашнього завдання (диференціація за рівнем складності та способом виконання).
Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності студентів: заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень; навчально-пізнавальна гра; створення ситуації успіху, пізнавального інтересу; створення проблемної ситуації; спонукання до пошуку альтернативних рішень; виконання творчих завдань; кооперація студентів; створення ситуації взаємодопомоги тощо.
V.Етап контрольно-оцінювальний:
залучення студентів до контролю за перебігом навчальної діяльності шляхом заохочення їх до різних видів контролю, самоконтролю, взаємоконтролю, роботи в групах;
участь студентів у виправленні помилок і недоліків у виконанні фізичних вправ, усвідомлення їх причин шляхом взаємо- та самоаналізу;
надання студентам можливості самостійно або за участі викладача, інших студентів порівнювати отримані ним результати з критеріями стандарту, закладеного у навчальній програмі;
використання механізмів оцінного методу (позитивного ставлення до успіхів студента), оцінювання (виставлення оцінок за дванадцятибальною системою оцінювання навчальних досягнень, поурочного бала, рейтинг) не тільки результатів, а й самого процесу навчання.
VI.Заключний етап передбачає:
усвідомлення студентами ситуації досягнення мети; відчуття успіху; підкріплення позитивної мотивації стосовно діяльності, тобто реалізацію оцінного методу.
ОНОВЛЕННЯ ЗМІСТУ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УМОВАХ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ
“Особистісно-орієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети ”, - вважає І.Д. Бех (1, с. 29).
Сучасні вимоги до формування цієї освітньої технології визначалися у дослідженнях В.О. Сухомлинського, Я.Ф. Чепіги, І.Д. Беха, О.Я. Савченко, О.М. Пєхоти та ін.
Фізична культура - однин з основних видів людської культури. Її специфіка полягає в тому, що оптимізується фізичний стан і розвиток студентів в єдності з його психічним самовираженням. В основу особистісно-орієнтованого навчання руховим діям покладено такі поняття, як «самовираження», «саморозвиток», «самовдосконалення», «самоконтроль», які також є основою становлення фізичної культури особистості. Основне завдання особистісно-орієнтованого навчання в системі фізичного виховання молоді - підтримувати та розвивати природні якості студента, його здоров’я та індивідуальні здібності, допомагати у становленні його суб’єктивності, соціальності, творчої самореалізації.
Серед пріоритетних завдань освітньої галузі на сучасному етапі є: поглиблення у студентів знань про власне здоров’я, оптимальний фізичний розвиток, необхідність ведення здорового способу життя, безпечна поведінка. Саме ці завдання сприятимуть формуванню у студентів здоров’язбережувальної компетентності, розвитку фізичної культури особистості в цілому. Формування мотивації, навчання руховим діям, удосконалення вмінь та навичок, свідоме сприйняття фізичного виховання як важливого предмета в процесі навчання є обов’язковими умовами становлення фізичної культури особистості.
Фізична культура є органічною частиною збалансованої системи педагогічних впливів на особистість студента. На мою думку, фізичне виховання сприяє не тільки фізичному розвитку людини, а й її естетичному та трудовому вихованню, розумовому та моральному вдосконаленню. Отже, всебічний розвиток студента є невід’ємною складовою фізичної культури особистості [2, с.6].
Отже, аналізуючи науково-методичну літературу виявлено, що фізична культура особистості є невід’ємною частиною загальнолюдської культури.
І. С. Якиманська стверджує, що особистісно орієнтоване навчання - це навчання, в основу якого покладено особистість дитини, її самобутність,
самоцінність: об’єктивний досвід кожного студента спершу розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.
Фізична культура особистості - один із ключових компонентів, що визначає ставлення людини до власного здоров'я як найвищої соціальної цінності. Рівень цієї культури визначає здатність і ступінь самостійного використання засобів фізичної культури з метою самовдосконалення організму, підвищення загальної працездатності, підтримання здорового способу життя.
Аналіз останніх досліджень і публікацій А. Ю. Єрмакова, С. В. Баркова, Ю. І. Васєкіна, Н. О. Фролова, О. В. Вєрхорубова, О. Д. Дубогай, А. І. Габишева,О. В. Багінської, С. О. Моїсєєва, А. А. Зайчикова переконують, що система особистісно-орієнтованого навчання ефективно впроваджується у процес фізичного виховання та дає позитивні результати.
На думку Г. С. Костюка, Ш. А. Амонашвілі, І. Д. Беха, формування особистості дитини в процесі фізичного виховання відбувається з урахуванням її біологічного, психічного й особистісного розвитку та є її потребою у здоров’ї.
У структурі спрямованості особистості на фізичну культуру В. А. Канев виділив ряд компонентів: мотиваційно-ціннісний, змістовно-операційний, рефлексивно-смисловий та діяльнісний. Саме вони відображають сутність процесу формування фізичної культури особистості.
На основі співставлення компонентів структури спрямованості особистості на фізичну культуру та етапів організації особистісно-орієнтованого навчання руховим діям прослідкуймо, як пов’язані процеси формування фізичної культури особистості та особистісно-орієнтованого навчання руховим діям.
Рівень сформованості мотиваційно-ціннісного компонента особистісної спрямованості на фізичну культуру включає такі критерії: місце фізичної культури як елемента загальної культури в структурі цінностей студента та роль фізичної культури в його житті. Щоб стати суб’єктом навчальної діяльності в системі особистісно-орієнтованого навчання, студенту разом з викладачем потрібно визначити особистіснозначущі завдання діяльності, узгодити показники досягнення поставлених завдань. Означений процес відбувається лише за наявності у студентів прагнення (мотивації) до діяльності (А. М. Матюшкін).
Розвиток змістовно-операційного компонента спрямованості оцінюється: за рівнем прагнень до самостійного отримання знань у галузі фізичної культури, спорту і здорового способу життя; за рівнем розвитку здатності до самонавчання; за рівнем розвитку інтересу до отримання інформації в галузі фізичної культури і спорту, здорового способу життя.
Процес особистісно-орієнтованого навчання руховим діям вимагає від викладача детального вивчення індивідуальних особливостей студентів, проведення моніторингу їх фізичних якостей (Л. В. Копилова).
Рефлексивно-смисловий компонент спрямованості оцінюється за: рівнем сформованості потреби у фізкультурно-спортивній діяльності та дотриманні здорового способу життя; за рівнем сформованості здатності транслювати уміння і навички фізкультурної діяльності; за рівнем потреби у вдосконаленні своєї фізичної і спортивної форми.
Діяльнісний компонент спрямованості включає: вміння самостійно здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність; усвідомлений розвиток фізичних якостей до необхідного рівня; участь у змаганнях і досягнення спортивних результатів; здатність самостійно зміцнювати і підтримувати своє здоров'я.
Сутність освітнього процесу, відповідно до особистісно-орієнтованого навчання, полягає у створенні умов для саморозвитку особистості (С. І. Подмазін), у розкритті фізичних здібностей і задатків особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей розвитку (О. Д. Дубогай).
Поняття «фізична культура особистості» тісно пов’язане з поняттям «фізична досконалість», в якому закладено основи розвитку дитини. Фізична досконалість - це результат процесу задоволення потреби у здоров’ї, силі, красі, спритності, що набувається завдяки систематичному й повноцінному використанню засобів фізичної культури та за умови мотивації до занять фізичними вправами. Фізичне вдосконалення - соціально педагогічний процес, спрямований на високий рівень сформованості індивідуальної фізичної культури кожного студента, ідеальною метою якого є фізична досконалість.
Процес формування стійкої потреби у фізичній досконалості повинен бути гуманістичним за формою та особистісно-орієнтованим за змістом.
Поняття «фізична досконалість» тісно пов’язане з поняттями «фізичний стан» та «рівень здоров’я особистості».
Фізичний стан людини значною мірою залежить від обсягу рухової активності та рівня фізичного розвитку. Поняття "фізична (тілесна, соматична) культура" включає сферу культури, основним змістом якої є процес соціалізації та "окультурення", соціокультурної модифікації тіла (тілесності, тілесного буття) людини. Представлена сфера культури не лише пов'язана з тілесним буттям людей та їх фізичним станом, а й є культурною цінністю.
О. Д. Дубогай відзначає, що особистісно-орієнтована фізична культура дає педагогові можливість цілеспрямовано керувати процесом засвоєння знань, вмінь і навичок та самовдосконалення дітей.
Фізичний розвиток і здоров’я студентів необхідно розглядати у взаємозв’язку з інтелектуальною та соціальною активністю, формуванням її особистості та індивідуальності.
Отже, формування фізичної культури особистості залежить не лише від набутих умінь та навичок, а й від усвідомленого ставлення особистості до потреби у руховій активності.
В умовах навчання відбувається становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести відповідальність за наслідки власних дій.
Саме зміст фізичної культури передається через засвоєні навички, вміння та знання студентів. Якість засвоєння знань, умінь і навичок - один із критеріїв особистісного розвитку молоді.
Особливість предмета "Фізична культура" полягає в тому, що центральним, системоутворюючим фактором навчання є формування тілесно - рухових якостей людини. Вплив природних факторів на розвиток фізичного потенціалу людини має об'єктивний характер, специфіка якого полягає в тому, що він може посилюватися або послаблюватися в залежності від активності людини, яка свідомо впливає на хід об'єктивного процесу. Саме в забезпеченні оптимальної активності студентів і полягає завдання та цінність фізичної культури для особистості та суспільства [7, с. З].
Дослідження М. Я. Віленського, В. K. Бальсевича, Л. І. Лубишевої та ін. переконливо доводять, що фізкультурна освіта в сучасному суспільстві повинна сприяти не тільки фізичному розвитку людини, а й формуванню інтелектуальної сфери її особистості.
Використання в процесі фізичного виховання сучасних інноваційних технологій стимулює студентів до самостійного пізнання природи і процесів, які відбуваються під час занять фізичними вправами, спонукають до логічного мислення, аналізу й практичного застосування одержаних знань, вмінь і навичок.
ВИСНОВКИ:
Особистісно-орієнтоване навчання — саме той шлях, який дає змогу організувати навчання з повагою до особистості, з урахуванням особливостей індивідуального розвитку, потреб кожного студента. Навчання слід будувати таким чином, щоб високі результати були досягнуті через поєднання пізнавальних і фізичних можливостей і потреб студента, щоб під практичну діяльність підводилося теоретичне підґрунтя.
З усього вищесказаного можна виділити основні ознаки особистісно- орієнтованого навчання, які викладачі фізичного виховання повинні використовувати на заняттях:
стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності студентів;
зосередження на потребах і побажаннях студентів;
гуманізація навчального спілкування;
співпраця, співтворчість студента і викладача;
переважання навчального діалогу;
турбота про фізичне й емоційне здоров'я студентів;
пристосування методики оцінювання вмінь, навиків і досягнень студентів до їх можливостей.
Відбувається своєрідний обмін знаннями, вміннями та навичками, колективний вибір змісту навчання. Студент у цьому процесі є учасником його породження. Саме такий урок можна назвати особистісно- орієнтованим. Під час його проведення слід не тільки чуйно ставитися до студентів, але й разом з ними здійснювати рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору пізнавального і практичного змісту знань, які підлягають засвоєнню.
В своїй роботі слід намагатися донести до кожного студента, що незважаючи на те, яку професію вони обрали в майбутньому, знання, вміння і навички, отримані на заняттях фізичного виховання завжди необхідні і значущі. Лише працюючи щодня для реалізації свого проблемного питання, кожен викладач лише в такий спосіб зможе виконати своє надзавдання як педагога, як людини – виховати працьовитого, мудрого,фізичнорозвиненого і інтелігентного українця – Людину.
