ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ
РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ
З АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
«Викладання будь-якого предмета повинно
йти таким шляхом, щоб на долю вихованця
залишилося стільки праці,
скільки можуть подолати його молоді сили»
К.Д.Ушинський
Серед всіх пізнавальних психологічних процесів провідним є мислення. Воно впливає на всі пізнавальні процеси. Активізувати пізнавальну діяльність учнів у процесі вивчення того чи іншого матеріалу – це означає перш за все активізувати їх мислення.
Усі прийоми і методи, які застосовує вчитель для активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, повинні передбачати поступовий, цілеспрямований та планомірний розвиток мислення учнів й одночасне формування у них мотивів навчання. Розглянемо кожний з цих аспектів більш детально.
- Розвиток мислення учнів
В розумовій діяльності учнів можна виділити три рівні[2]:
- рівень розуміння;
- рівень логічного мислення;
- рівень творчого мислення.
Розуміння – це аналітико-синтетична діяльність, спрямована на засвоєння готової інформації, яку повідомляє вчитель або підручник [16]. У процесі пояснення нового матеріалу вчитель не тільки повідомляє нові факти, він аналізує результати дослідів, будує теоретичні доведення, формулює нові висновки. Під час пояснення вчитель може враховувати підсумки, використовувати порівняння, класифікацію, визначення. Усі розумові операції, прийоми розумової діяльності, прийоми логічних умовиводів вчитель виконує сам. Перед учнями стоїть більш просте завдання: простежити за проведеним вчителем аналізом, синтезом і порівнянням.
Розумова активність потрібна під час вивчення тексту. Необхідно виділити головну думку в тексті, простежити за переконливістю її доведення і т. ін.
Глибоке розуміння учнями матеріалу є умовою засвоєння його і разом з тим умовою розвитку їх мислення, їх пізнавальних здібностей.
Саме в процесі розуміння учень засвоює досвід проведення логічних роздумів, аналіз, синтез, абстракцію, досвід виконання різних розумових дій. Повторюючи роздуми вчителя і підручника, учень засвоює методи розумової діяльності. Тому глибоке розуміння матеріалу учнями і є передумовою самостійного розв’язування ними пізнавальних завдань, першою сходинкою їх пізнавальної активності.
Вибір методів пояснення визначається рівнем розвитку учнів і характером матеріалу, оскільки до з’ясування теорій, законів і понять можуть бути поставлені різні методологічні вимоги.
Логічне мислення - процес самостійного розв’язування пізнавальних завдань. На цьому рівні пізнавальної діяльності учні повинні вміти самостійно аналізувати об’єкти, що вивчаються, порівнювати, робити висновки, тощо.
Про необхідність розвитку логічного мислення йдеться в пояснювальних записках до навчальних програм, про це пишуть у методичних посібниках, але відповідна робота ведеться переважно без знання конкретної системи прийомів, їх змісту і послідовності формування. Це призводить до того, що багато учнів, навіть старшокласників не володіють основними прийомами логічного мислення.
Ми кажемо «Порівняй!», а дитина не знає, як це робиться. Або звертаємось до учня: «Проаналізуй», але не пояснюємо, що таке аналіз. Виявляється, цього також треба вчити. Не розуміючи точного значення дії, яку дитина має виконати, вона схоплює не суть, а лише форму.
Незнання, нерозуміння накопичуються, і через деякий час утрачається інтерес до навчання.
Щоб навчання максимально сприяло розвитку учнів, завдання, які дає вчитель, повинні дещо випереджати їх рівень навченості і лежати в зоні їх найближчого сприйняття. У процесі мислення учень самостійно дійде нових висновків.
К.Д.Ушинський стверджував, що дитина мислить образами, звуками і барвами.
Розвитку логічного мислення на уроках біології сприяють
- різного роду біологічні задачі.
- експериментальні роботи,
- логіко-пошукові спостереження,
Методом розвитку мислення на уроках біології є:
- евристична бесіда,
- евристичні лабораторні та практичні роботи,
- логіко - пошукові завдання ( в т.ч. криптограми, ребуси, кросворди, чайнвороди і ін.),
- деякі методи роботи з підручником.
Творче мислення здійснюється згідно з сучасними поглядами у три етапи:
І етап – створення проблемної ситуації, формулювання проблеми.
ІІ етап – пошук шляху розв’язання проблеми;
ІІІ етап – застосування знайденого принципу до розв’язання проблем і його перевірка.
В середині 90-их рр. ХХ ст. американські педагоги Дж. Сіл, К. Мередіт,
Ч. Темпл запропонували нове означення творчого мислення :
«критичне мислення» , підкреслюючи деякі особливості такого типу мислення, зокрема:
* критичне мислення є мисленням самостійним;
* інформація, яку отримують учні є початковим, але ніяк не кінцевим пунктом критичного мислення;
* критичне мислення починається із постановки питання й з’ясування проблеми, яку слід розв’язати;
* критичне мислення прагне переконливої аргументації;
* критичне мислення є мисленням соціальним.
Технологія розвитку критичного мислення практично дає відповідь на питання «Як навчити мислити?» Основу цієї методики становить триетапний процес: виклик - осмислення змісту – рефлексія .
На етапі виклику відбувається визначення учнями рівня власних знань та актуалізація суб’єктивного досвіду. Бо ж інформація, яку учні не пов’язують з уже відомою, втрачається дуже швидко. На цьому етапі доцільно використовувати такі навчальні стратегії як «Мозковий штурм», «Асоціювання», «Створення проблемної ситуації» тощо. Головне – викликати здивування і допитливість і логічно підвести до наступного етапу – осмислення змісту.
Ця частина уроку має бути інформаційно насиченою. Дуже важливо зберегти зацікавленість учнів. Пам’ятаючи, що в дітей більше розвинена зорова та емоційна пам’ять, для цього ідеально підходять презентації з використанням програми Microsoft Power Point. Необхідно також використовувати якомога більше різноманітних джерел інформації з різними способами кодування: тексти, таблиці, схеми, малюнки, ілюстрації, довідники, навчальні комп’ютерні програми, тощо. Комп’ютер забезпечує інтенсифікацію діяльності вчителя та учнів на уроці, сприяє здійсненню диференціації та індивідуалізації навчання, розвитку загальної або спеціальної обдарованості, посилює міжпредметні зв’язки.
Доступ вчителя і учнів до ресурсів Інтернету підвищує і рівень підготовки самого вчителя, і рівень проведення занять, і рівень знань учнів.
Частина учнів застосовує на цьому етапі побудову понятійних схем, опорних конспектів, тощо.
«Суди про людину
більше за її питаннями,
ніж за її відповідями »
Вольтер
Той, хто вміє мислити, уміє ставити запитання. Тому на третьому етапі – рефлексії, де відбувається переосмислення отриманої інформації і відбір найбільш значущої для розуміння суті теми, обов’язковою рисою вважаю постановку питань. Уміння ставити питання має позитивний вплив і на того, хто їх ставить, і на того кому вони адресовані. Американський психолог Кінг дійшла висновку, що вміння ставити продумані питання – це навичка, яку треба сформувати, оскільки більшість людей звикли ставити примітивні запитання. Для відповіді на них потрібно лише трохи напружити пам’ять. Необхідно вчити учнів ставити такі запитання, відповідь на які вимагає серйозного аналізу інформації різного роду.
1.2. Формування мотивів навчання
".вчення, позбавлене всякої зацікавленості
і взяте тільки силою, вбиває в учня
бажання до навчання, без якого він далеко не піде».
К.Д.Ушинський
Мотив навчання – це спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності. Розрізняють дві великі групи мотивів: соціальні і пізнавальні. Соціальні мотиви:
- необхідність добре вчитися, щоб у майбутньому здобути бажану спеціальність;
- бажання спілкування і взаємодії з іншими людьми. Цей мотив є важливою основою самовиховання, самовдосконалення особистості або спробою самоствердитися – у бажанні посісти місце лідера, впливати на інших учнів тощо.
Але, як показують дослідження, серед всіх мотивів навчання найбільш дієвими є пізнавальні. Особливо зацікавленість предметом, що з’являється раніше, ніж інші мотиви навчання.
Зацікавленість – це звичайна реакція людини на все несподіване. Нестійка, ситуаційна зацікавленість спричинюється несподіваним результатом досліду, цікавим фактом, тощо.
Завдання вчителя полягає в тому, щоб підтримувати зацікавленість і намагатися сформувати стійкий інтерес до предмета. Постановка проблемних питань і розгортання їх на основі активної пошукової діяльності учнів підтримують зацікавленість учня. Чітка постановка пізнавальних завдань уроку – один зі шляхів мотивації навчання, а переконливе пояснення матеріалу, чітка структура уроку, використання в навчальному процесі різних самостійних робіт є потужним засобом розвитку пізнавальних інтересів.
Виховання пізнавального інтересу до предмета в учнів залежить і від особистості вчителя, відносин між учнями і вчителем, які складаються в процесі навчання.
Учителеві під час здійснення роботи з формування мотивів навчання необхідно в процесі роботи з кожним віком враховувати особливості наступного віку, тобто орієнтуватися не тільки на наявний рівень, але й на зону найближчого розвитку мотивів навчальної діяльності.
Головне завдання вчителя – пробудження й розвиток інтересу, того «зернятка», з якого вчитель «вирощує» мотивацію до навчання. Нині для розвитку інтересу дітей до навчання мало лише особистісних якостей учителя. Необхідно створювати нові технологічні умови навчання, зокрема, впроваджувати новітні інформаційні і інноваційні технології. При цьому слід враховувати, що низькопробні інформаційні матеріали становлять серйозну небезпеку для майбутнього розвитку суспільства. Мова йде не лише про культ насильства, жорстокості, сексуальної вседозволеності, а й про науково-популярні фільми сумнівної якості, що перешкоджають формуванню матеріалістичного світогляду і бажанню вивчати основи наук як засіб пізнання навколишнього світу. Вчитель повинен відфільтровувати таку інформацію Інтернету, висловлюючи своє бачення питання, а також рекомендувати перелік сайтів для користування.Для вирішення гострих питань можна організовувати відкриті дискусії.
