Просмотр содержимого документа
«Комунікативність, як основа уроку англійської мови. »
Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Кафедра гуманітарної освіти
Комунікативність, як основа уроку англійської мови.
Курсова робота
Виконала: вчитель англійської мови,
Лубенська Вікторія Олегівна
кзо «Спеціалізована школа з поглибленим вивчення іноземних мов №7»
м. Дніпропетровська
Перевірив: канд. філ. наук,
ст. викладач кафедри
гуманітарної освіти ДОІППО
Асаєва Валерія Володимирівна
Дніпропетровськ
2015
Зміст
1. Вступ
2.Комунікативність, сутність, прояви, формування.
2.1. Інноваційне середовище, інноваційний процес.
2.2 . Алгоритм роботи для досягнення комунікативності.
2.3. Інтерактивні методи навчання.
2.4. Основні принципи комунікативності.
2.5. Робота в групах . Варіанти організації роботи груп.
3. Висновки
4. Література
1.Вступ.
Кожен учитель, якщо він любить свою професію, мріє щоб учні разом з ним захоплено прагнули досягнення одних цілей, щоб урок проходив цікаво для всіх суб’єктів освітнього процесу. От зразкова послідовність дій на мою думку: базові питання-устаткування-діяльність учнів-організація повторення раніше вивчених тем-контроль. Плануючи тему необхідно ставити собі дослідницьку мету. Наприклад, випробувати якийсь новий для себе прийом в навчанні. Учні не повинні залишатися бездіяльними на уроці, вони є активними слухачами. Поширеною помилкою є зневага до наочності. Якщо словесні прийоми подачі матеріалу підкріплюються відповідними наочними матеріалами , ефективність зростає в рази. Дійсно, мало просто дати знання, необхідно навчити активно користуватися набутими знаннями та самостійно їх поповнювати, розширювати, вдосконалювати в процесі життя.
Досвід переконує що цьому значною мірою сприяє атмосфера колективного спілкування, організованого на основі комунікативних ситуацій, що дає учням можливість свідомо засоювати іншомовний матеріал, продемонструвати свої уміння, виявити ініціативу, збагатити свій власний життєвий досвід, розширити мовну, мовленнєву, соціокультурну компетенцію. І як наслідок-розширення словникового запасу учнів, зростання комунікативної активності, підвищення інтересу до процесу навчання, ввічливе, доброзичливе ставлення до однокласників. При цьому використовуються наступні елементи методики інтенсивного навчання:
комунікативна обстановка;
наближеність навчальної комунікації до реальної;
оволодіння іноземною мовою під час творчої діяльності;
наявність ситуативної позиції;
насиченість спілкування;
особистісно-орієнтоване спілкування;
активізація резервних можливостей особистості і колективу;
варіативність навчальних методів і прийомів;
співпраця вчителя і учня;
Кожен вчитель розуміє, що має справу з найдорожчим та неоціненним, що є в житті-з людиною, саме від наших старань, умінь, наставлень, майстерності, мистецтва, мудрості залежить те якою буде в майбутньому ця людина, її життя, здоров'я, розумові здібності , характер,сила волі, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя.
Усне мовлення залишається домінуючим у процесі навчання. Учні усвідомлюють себе як особистість, прагнуть самостійності, поваги, іноді втрачають інтерес до вивчення англійської мови. Ось тут дуже важливо знайти такі методи навчання, що стимулюють їх інтерес до навчання, допитливість, творчу і пізнавальну активність.
Загальновідомим є врахування психологічних якостей, особливостей їхнього віку для ефективного процесу навчання. К.Д. Ушинський писав: « вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, дійте згідно цими законами і тими обставинами, в яких ви прагнете їх запропонувати»
Об'єктом даного дослідженняє комунікативність, як основа для вивчення мови.
Предметом роботи стали прийоми і методи формування комунікативності, а також вправи для розвитку і вдосконалення даного явища в навчанні.
Метою курсової роботи є визначення шляхів і способів формування комунікативних навичок учнів на уроках англійської мови.
Завданнями курсової роботи є:
- вивчити і проаналізувати методичну літературу з даної проблеми;
- описати шляхи ефективної роботи на уроках;
- розглянути процес залучення всіх учнів до процесу комунікації;
- виявити найбільш ефективні вправи для успішного формування комунікативних навичок в учнів на уроках англійської мови.
Практична значущість дослідження полягає у аналізі та перевірці ефективності психолого-педагогічних завдань, вправ, методів та прийомів для розвитку комунікативності на уроках англійської мови.
Теоретико-методологічну основу дослідження складають методичні принципи навчання іноземної мови більшості сучасних дослідників (І.Л. Бім, І.М. Верещагіна, В.С. Коростельов, Є.І. Пассов та ін.), які вважають принцип комунікативності, такою організацією процесу навчання, при якій моделюються основні риси реального процесу комунікації . Початок цьому було покладено К. Роджерсом, засновником гуманістичної психології. Гуманістична концепція К. Роджерса стосовно до навчання іноземним мовам знайшла свій розвиток у працях Каррана та багатьох інших дослідників.
Дана робота складається з чотирьох розділів.
2.Комунікативність, сутність, прояви, формування.
2.1 Інноваційне середовище, інноваційний процес.
Розуміння та впровадження основ комунікативно-орієнтованого навчання є насущною потребою шкільної практики, що про-диктовано вимогами сучасного життя. Адже саме комунікативний підхід аде-кватний меті навчання спілкування. Крім того комунікативний напрям збага-тився новими дослідженнями, які повинні стати надбанням учителя-практика. І тому нагальною потребою стає вивчення позитивного вітчизня-ного та зарубіжного досвіду, усвідомлення того, що є значущим і доречним , а від чого варто відмовитись як від такого, що гальмує або не сприяє навча-нню іншомовного спілкування і суперечить його природній основі. Впровадити саме такий процес навчання який відповідав би реальній
моделі процесу спілкування означає зобразити основні, принципово важливі, істотні параметри спілкування до яких належать: особистісний характер комунікативної діяльності суб'єкта спілкування; взаємини і взаємодія, взаємовідносини мовленнєвих партнерів; ситуації створені як форми функціонування спілкування; змістовна основа процесу спілкування; система мовленнєвих засобів, яку необхідно засвоїти для забезпечення кому-нікативної діяльності в ситуаціях спілкування;
функціональний характер засвоєння і використання мовленнєвих засобів; евристичність (розмаїття зв'язків, що забезпечують динаміку мовлення і гну-чкість у вживанні мовленнєвих засобів). Враховуючи специфіку викладання іноземної мови, намагаюсь упроваджувати різноманітні новітні технології, підходи і методи навчання. Багато зусиль направлено на пошук максимальної активізації навчальної діяльності кожного учня, щоб оволодіти способами як формування, так і формулювання висловлювань іноземною мовою. На уроках я постійно шукаю шляхи вдосконалення техніки інтелектуальних операцій: аналізувати, узагальнювати набуті знання, планувати, порівнювати, передбачати, моделювати, контролювати. Використовуючи в роботі різні технології навчання, хочу відзначити , що на практиці все більшою увагою серед учнів користується технологія методів проектів, робота в перехресних групах. Ця система, на мою думку, більше орієнтована на особистість кожного учня, його інтереси, уподобання та проблеми.
Організовуючи роботу над проектом, діти самостійно об’єднуються в групи, де є учні із сильним, середнім та слабким рівнями знань. У таких групах учні працюють більш активно, отримують допомогу один від одного, не бояться ставити запитання, робити помилки, висловлювати свою думку. Головне, я вважаю, щоб кожен учень у групі відчув себе особистістю й отримав посильне завдання.
Незадовільні знання з іноземної мови у випускників шкіл викликають законне занепокоєння щодо вчительської праці. Чи все робиться для того, щоб покращити навички усного мовлення, щоб зламати той мовний бар’єр, що існує у наших учнів, щоб дати учням міцні знання з іноземної мови?
Чи користуються вчителі найбільш ефективними методами з метою досягнення наведених вище цілей? Цілком очевидно, що ніякими «міркування та поясненнями» викладачів не можна підмінити активний процес « мовлення» самого учня. Тільки усне мовлення людини, що навчається, багаторазові повторення потрібних конструкцій, фраз широкого вжитку можуть дати бажаний результат. Наші зусилля як учителів іноземної мови повинні бути направлені на пошуки найбільш раціональних, ефективних шляхів викладання , на розробку цілої системи багаторазових повторень різноманітних конструкцій і доведення їх уживання до повного автоматизму.
Але все це потребує витрат великої кількості годин, а нам ще потрібно навчити дітей читати і писати іноземною мовою. Де ж узяти потрібний час? Вихід один - ідентифікувати час, що відведений на урок. Уявіть собі урок, який максимально насичений усним мовлення. Найбільш популярна форма роботи вчителів - це постановка питань і відповіді на них. І якщо викладач виділить на цей вид роботи 30-35 хвилин робочого часу, а в групі є до 15 учнів(а не до 10, як у гімназіях чи спеціалізованих школах), то на кожного учня припадає 1 хвилина «мовлення» за цілий урок, тому що половина часу піде на постановку питань самим учителем. Відповідно, навіть у сприятливих умовах на активне мовлення учня припадає дуже мало часу? На допомогу приходить прийом, який називається «робота в парах( або в групах)».
Цей прийом полягає в наступному: учні сидять попарно або групами, ставлять одне одному запитання за темою і відповідають на них, тобто опрацьовують поданий вчителем матеріал з певної теми. Викладач організовує цю роботу, контролює учнів у процесі роботи, виправляє помилки, якщо потрібно, сам підключається до бесіди, і , рухаючись від парти до парти, направляє розмову.
Починаючи, цей вид діяльності, потрібно пам’ятати, що серед учнів знайдуться бажаючі просто побалакати на різні теми, що хвилюють учнів поза уроком, але треба привчати учнів до свідомого навчання, показувати, що це піде їм на користь. Уже через чотири-шість занять більшість учнів починає успішно працювати в парах або групах. Як наслідок учні говорять протягом 8-10 хвилин, слухають одне одного, виправляють помилки, вчаться говорити без психологічних бар’єрів. Досвід використання цього прийому дозволяє говорити про два періоди парної/групової роботи.
Період початковий. Потрібно сказати, що успіх застосування цього методу залежить від уміння викладача організувати роботу, особливо серед старшокласників. Бажано мати готові питання у підручниках або заздалегідь їх підготувати і написати на дошці. Можна скористатись домашнім завданням, якщо воно, наприклад, полягало в написані певної кількості запитань до тексту. Можна порадити учням обмінятися зошитами, щоб учням попалися чужі запитання.
Період просунутий. Коли учні вже оволоділи навичками постановки запитань різних типів, відбувається подальший процес автоматизаціі цих навичок. Тут учням уже не потрібні підготовлені заздалегідь питання. Один учень ставить питання другому не дивлячись у підручник, а інший відповідає на основі вивченого матеріалу.
Застосування «парної/групової роботи» потребує від учителя великих зусиль, чіткої організації уроку, вміння підтримувати у класі хорошу дисципліну. Він не повинен випускати з поля зору весь клас, включатися в роботу пар, ставити питання то одному, то другому співбесіднику. Починаючи парну роботу, вчитель повинен мати чітке уявлення про обсяг і межі матеріалу,спланувати роботу на півріччя, виходячи з особливостей і знань учнів.
Перш за все необхідно виділити граматичні структури або моделі, які повинні бути всіляко оброблені на уроці, вживання яких повинно бути автоматично закріплене в мові учнів. Так, потрібно виділити типи питань та їх реконструкцій у відповідях. Після того як дана одна яка-небудь модель, наприклад варіант з питальною конструкцією Is there any..? Are there any..?, учні по черзі ставлять одне одному великі серії питань з різними лексичним наповненням цієї моделі й відповідають на ці питання. Лише після того, як учитель впевнився, що модель міцно засвоєна, можна переходити до наступної конструкції. Часу на це потрібно небагато, якщо парна робота й урок в цілому проходять в швидкому темпі. Це одна з необхідних умов роботи з цим прийомом. Учні з бажанням підключаються до такого темпу роботи, працюють з увагою і зацікавленістю, тому що бачать, як ця методика «розв’язує» їм язик, і починають говорити іноземною мовою. Однак відпрацьовані моделі неможна довго залишати без уваги, через певний строк повинна мати місце подальша активізація кожної моделі.
Необхідно подбати і про лексичне наповнення цих моделей під час їх закріплення в процесі парної роботи. Під час багаторазового повторення моделі в дію повинні вступати все нові і нові слова і їх добір не повинен бути випадковим. У парній роботі потрібно звертати увагу учнів на якість і міцність відпрацювання матеріалу, працюючи за принципом: «краще менше, але ліпше». При цьому учні повинні стежити за правильністю побудови запитань, відповідей, вживання граматичних форм, а також звертати увагу на вимову, якість артикуляції звуків та інтонацію свого партнера. На мою думку, саме парна/групова робота дає можливість активно і твердо відпрацьовувати правильну вимову. Але для цього потрібен ряд умов, які б забезпечили цю роботу.
По-перше, хороше фонетичне відпрацювання звуків і слів, що вводяться.
По-друге, невеличкі, повсякденні «фонетичні зарядки», складені за певним планом, у процесі якого хором та індивідуально ведеться удосконалення вимови окремих звуків, звукосполучень, відпрацювання інтонації.
По-третє, під час уведення кожної моделі викладач сам декілька разів демонструє її, наприклад, інтонацію запитання, спонукаючи учнів імітувати її, або використовує голос диктора на диску.
По-четверте, необхідно широко використовувати аудіо записи під час парної/групової роботи. Після прослуховування моделі на касеті добре зробити запис діалогу у виконанні самих учнів, а потім розібрати помилки у вимові, інтонації, тощо. Скористатися цим засобом корисно під час різних видів роботи: переказу текстів, розповіді за змістом малюнка, прочитаного уривка з книги. Можна вести діалог або полілог за сюжетом фільму, особливо цікаво, коли учні при вимкненому звуці ведуть бесіду за героїв фільму. Звісно, що цьому передує велика робота з прослуховування мови героїв у діалогах, тренування мовлення самих учнів. На контрольному уроці учні виступають замість героїв стрічки, що демонструється з вимкненим звуком. При цьому можна вести запис діалогів учнів, а потім порівняти з оригіналом.
Парна робота розповсюджується і на виконання домашніх завдань, хоча надмірно захоплюватися обсягом цих завдань не слід, ураховуючи завантаженість учнів завданнями з інших предметів. Але на мою думку, учні. Що мешкають в одному районі, живуть по сусідству, товаришують, могли б підготувати невеликі діалоги з тем і комплекс запитань і відповідей до тексту. Такі завдання слід формулювати наступним чином: «Підготуйте по 5 питань та 5 відповідей кожний у парах». Під час оцінювання враховуйте не тільки правильність питань і відповідей, але й складність і темп мовлення. Потім завдання поступово ускладнюють, наприклад: «Підготуйте по 5 запитань і відповідей кожний за 5 хвилин». Але потрібно стежити щоб швидкий темп роботи в парах/групах був не за рахунок якості питань і відповідей.
Отже, цілком зрозуміло, чому прийом парної/групової роботи широко використовується на уроках іноземної мови і в позакласній роботі.
У навчальному процесі кожен учитель по-своєму запроваджує їх у тканину своїх уроків, удосконалює і розвиває методику їх проведення, тому що добре відомо, що скільки вчителів-стільки й особистих методів викладання. Й це добре, коли всі ми різні, коли привносимо щось притаманне лише нам у величезну скарбницю, що зветься «методикою викладання іноземної мови».
2.2 Алгоритм роботидля досягнення комунікативності.
1. Визначення сфер спілкування, підтем, ситуацій.
2. Визначення основних задач, які необхідно вирішити учням.
3. Визначення мовного матеріалу ( фонетичного, лексичного, граматичного).
4.Визначення мовленнєвого матеріалу:
підбір мовленнєвих зразків;
підбір автентичних текстів;
5. Підбір ситуативних завдань для розвитку непідготовленого мовлення монологічного та діалогічного.
Зважаючи на те що старші школярі прагнуть до всебічного розвитку, в них відмічається ріст соціальної активності, притаманний такому віці романтизм побуджує їх братися за більші справи. Для них характерними є прояв максималізму, прагнення до ідеального , критичність, завищення оцінок. Вони вже здатні розмежувати можливе і бажане, прийняти самостійне рішння без сторонньої допомоги. Старші підлитки виявляють неабиякий інтерес до самоусвідомлення свого «Я», цікавляться своїми здібностями, що можуть саме вони. В цьому віці діти не можуть жити без спілкування з однолітками: це невідємна частина їхнього життя, канал інформації, вид міжособистісни взаємин, яким необхідно обов’язково користуватися на уроках.
Опрацьовуючи будь яку тему, я намагаюсь виконати наступні завдання:
особистісно-орієнтоване навчання, комунікативний підхід, цілеспрямоване формування в учнів іншомовної компетенції;
залучення учнів до самооцінки, самоаналізу, самовдосконалення;
забезпечення різноманітних форм діяльності учнів на уроках( індивідуальна, парна, групова, колективна);
створення сприятливого мікроклімату на уроках;
розвиток інтуїції учнів, яка дозволяє розкрити їх комунікативні можливості, здійснювати сприятливий вплив на їх навчальну мотивацію;
формування стійких мовних та мовленнєвих навичок.
Перший урок надає можливість учням зануритися у світ лексичних одиниць з теми. Вони вчаться елементарно орієнтуватися в навчальному матеріалі. Учням пропонуються завдання на виконання мовленнєвих та мовних дій за зразком або правилом. Домінують рецептивні та репродуктивні вправи.
Другий урок пропонує активізацію необхідних лексичних одиниць та мовленнєвих одиниць. Формуються навички працювати за моделлю, автоматизуються мовленнєві дії в аналогічних ситуаціях мовлення на рівні фрази, речення. Планується робота з монологами-зразками та діалогами-зразками. Вправи переважно репродуктивні.
Третій урок передбачає продовження формування мовленнєвих навичок на рівні автоматизації мовленнєвих дій, передбачає практикування учнів у підготовленому монологічному мовленні, у спілкуванні з допомогою діалогу зразка з модифікаціями за темою. Учні здатні орієнтуватися у причинно-аслідкових зв’язках, виражати свої думки відповідними логічно побудованими реченнями( висловлюваннями). Вправи репродуктивні, але можна включати і продуктивні.
Зміст четвертого уроку дозволяє доповнити й урізноманітнити мовлення учнів із задученням нових текстів для аудіювання, автентичних текстів для читання. Це етап удосконалення навичок та розвитку умінь. Вправи переважно продуктивні.
На п’ятому уроці учні вчаться вмінням логічного підтвердження чи спростування сказаного. Учні самостійно програмують своє мовлення і його реалізацію без опор, вони здатні застосовувати відтворені на попередніх уроках знання, розв’язуючи стандартні навчальні завдання. Це етап формування власне вмінь.
Наступні урок з теми передбачають автоматизацію мовленнєвих дій у варіативних ситуаціях мовлення на рівні понад фразової єдності. В учнів формуються вміння включатися в нові ситуації та функціонувати на новому мовленнєвому матеріалі.учні встановлюють і підтримують контакти в мовленні, спонукають партнера до мовлення, висловлюють та обґрунтовують свою точку зору.
Останній урок тематичне оцінювання з теми. Форми проведення-ділова гра, прес конференція, круглий стіл, усні або письмові повідомлення у залежності від ситуації, написання творів, презентація проектів, захист рефератів, комплексна робота за чотирма видами мовленнєвої діяльності, тощо.
2.3. Інтерактивні методи навчання.
Відомо, що одним з основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання. Інтерактивне навчання –це такий вид діяльності, що передбачає взаємодію учня з навчальним середовищем, яке слугує джерелом засвоюваного ним досвіду.[1,с.7 ]
Інтерактивність у навчанні можна пояснити, як здатність до взаємодії, навчання у режимі бесіди, діалогу. Учень не виступає лише слухачем, спостерігачем, а бере активну участь в тому, що відбувається на уроці.[ 2, с.6] Зміст основний спілкування виникає на основі змісту мислення, яке в свою чергу «живиться» навколишньою дійсністю, оскільки свідомість відображає цю реальність у процесі діяльності та мовленні людини.
Комунікативно-орієнтована методика потребує в процесі навчання постійного створення нових ситуації, навчання на основі ситуації, варіювання , урізноманітнення ситуацій, реагування на ситуацію. Ситуація є основною в комунікативно-орієнтованому навчанні. Отже, важливо приділити увагу розгляду такого питання: що таке саме комунікативна ситуація, та як уникнути явища псевдоситуації?
Популярне визначення ситуації, як сукупності обставин(«Біля каси», «У театрі», «У магазині») не є комунікативною ситуацією. У цьому разі називанням обставин здійснюється спроба задати ситуацію ззовні. Але це не викликає в учня наміру здійснювати спілкування , тобто комунікативного наміру. Коли люди спілкуються в магазині, можуть виникнути непередбачувані ситуації, бо ситуація виникає лише тоді, коли є взаємини між людьми, що спілкуються, і залежить перед усім від них( принаймі безпосередньо), а не від того місця де вона має місце відбуватися. Це зумовлене тим, що ситуація відображена в свідомості тих, хто розмовляє. Справді, коли людина говорить, вона спрямовує своє слово до предметів реальної дійсності, але спирається в момент говоріння частіше за все, не на них, а на розумові образи. Це означає, що має місце внутрішня наочність.
Комунікативна ж ситуація є окремою формою діяльності, її клітинкою, проявом в якому здійснюється взаємодія тих, хто спілкується. Передумовою до створення будь-якої ситуації слід сприймати взаємини комунікантів, які можуть бути зумовлені такими основними чинниками: соціальним статусом людини, її діяльністю та досвідом етично-культурними критеріями.
Взаємодія тих, хто спілкується , виникає під час розв’язування якогось завдання. З методичного погляду це вельми суттєво, оскільки змушує організовувати ситуації як діяльність, що складається з розв’язування завдань спілкування.
Ситуація завжди динамічна, тобто постійно змінюється, залежно від мовленнєвих дій та разом з ними. Кожна наступна фраза, репліка якимось чином змінює ситуацію, просуває її . звичайно, навчальна ситуація може бути в певному розумінні статичною, але тоді вона , мов зупинені на хвилинку взаємини, -зафіксована мить мовленнєво-мисленнєвого процесу. Тому , мовленнєва діяльність- неначе нескінченний ланцюг ситуацій.
Як створити ситуацію у практичному навчанні? По-перше має бути відомо, хто спілкується, які їхні взаємини, яке комунікативне завдання, а також місце і час. Наявність перелічених параметрів ситуації впливатиме на виникнення комунікативних намірів і вибір вербальних і невербальних мовленнєвих засобів спілкування.
По-друге важливо розуміти, у чому полягає відмінність між темою і ситуацією, як вони порівнюються. Відомо що втемі можна виділити підтеми, розділи, підрозділи, але не ситуації, бо це взагалі поняття різнопланові, хоч і тісно пов’язані. Тема є , так бі мовити, змістовим компонентом ситуації, ситуація «живиться» темою, але не однією, а кількома: комбінації залежать від смислових рішень. Таким чином, ситуація міжтемна.
Щоб бути відповідним тій або іншій ситуації, той, хто говорить зобов’язаний враховувати новизну всіх компонентів спілкування. Безсумнівним є те що підготувати учня до еврисстичності спілкування можна завдяки розвитку у ньго здібності доо адекватного реагування. Ось чому п’ятий принцип навчання мови як засобу спілкування- принцип новизни.
Новизна надає необхідний розвиток умінь мовлення , зокрема таких як динамічність (методично-непідготовленої мови), здібності перефразувати ( якість продуктивності), ініціативності висловлювання, темпу мови, механізму комбінування і особливо стратегії і тактики комунікантна. За такої форми організації процесу навчання школярі стаюсь його повноправними учасниками. Функція вчителя полягає, в основному, в стимулюванні їх до самостійної діяльності,пошуку шляхів досягнення визначених цілей. На інтерактивних уроках активність учнів є приорітетною, а завдання вчителя полягає у створенні ефективних дидактичних і методичних умов для виявлення їхньої ініціативи.
Інтерактивна форма навчальної роботи співвідноситься із комунікативно-діяльнісним підходом до оволодіння іноземною мовою, який домінує у практиці сучасної школи. Відповідно до концепції навчання іноземної мови передбачається соціальна взаємодія учнів як міжособистісна комунікація,важливою характеристикою якої є здатність одного зі співрозмовників приймати роль іншого як партнера у спілкуванні і відповідно інтерпретувати ситуацію, визначаючи власні дії. У практиці навчання іноземних мов інтерактивне навчання можна асоціювати з розвитком критичного мислення, як конструктивної інтелектуальної діяльності школярів під час організації та здійснення мовленнєвої взаємодії. [3, с. 29] .
На мою думку, мета сучасної школи полягає в тому, щоб виховувати дитину, яка вміє самостійно та творчо працювати і жити. Види діяльності, що активно впроваджуються у процесс навчання іноземних мов сучасної середньої школи, переконливо свідчать про наявність тенденцій до використання розвивального навчання, переорієнтації його видів з предметного на процесуальний і мотиваційний аспекти [3,с. 31].
Безліч завчених слів і за автоматизованих граматичних форм залишаються в закутках памяті учнів, коли вони змушені підтримати розмову.
Ситуативність здатна відтворити комунікативну реальність і таким чином збуджувати інтерес учнів реальністю спілкування, що дуже важливо.
Інтерактивне навчання писемного мовлення у середній школі повинно формувати і розвивати уміння обговорення, аналізу, взаємоперевірки і взаємооцінювання [4, с.4]
2.4. Основні принципи комунікативності.
Розуміння основних принципів комунікативності та додержання їх на практиці забезпечує комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови в школі.
1. Принцип мовленнєво-мислительної активності передбачає мовленнєву спрямованість навчання. Мовленнєва спрямованість навчального процесу можлива лише за наявності когнітивної( розумової) активності учнів, яка головним чином, характеризує їх діяльність. Отже, проблема зводиться до організації мовленнєвого ( а не просто навчального) партнерства в навчальному спілкуванні.
Мовленнєво-мислительна активність учнів-серцевина комунікативного процесу навчання. Постійне практичне користування мовою робить навчання привабливим для учнів та забезпечує засвоєння іншомовного мовлення як засобу спілкування.
Цей принцип передбачає необхідність використання комунікативно цінного мовленнєвого матеріалу , адекватного тому, що використовується в передбачуваних сферах реальної комунікації. При цьому слід пам’ятати, що спілкування не тематичне-воно змістове; кожен предмет обговорення є наче центром певного «змістового поля» яке за своєю природою евристичне, як евристичне й саме спілкування. Якщо ми обговорюємо, наприклад, причину з якої певний учень не виконує домашніх завдань і не виявляє належного старання, незважаючи на хороші здібності та можливість досягати успіхів, то не залишимо без уваги й проблеми організації робочого дння школяра, устрою його сімейного життя, проблеми мотивації для досягнення цього ж таки успіху.
Необхідно зважати на те, що є близьким та цікавим школяреві, щоб він не залишався байдужим учня, щоб матеріал відповідав віковим інтересам дитини та стимулював її розумово-мовленнєву діяльність, заохочував до іншомовного спілкування, сприяв зацікавленості та активній участі в цьому процесі.
2. Принцип орієнтації на особистість учня.
Обов’язковим та невідємним компонентом у навчанні мовленню виступає особистісний орієнтир, який слід сприймати як врахування всіх особливостей учня як індивідуальності: його здібностей, умінь та навичок здійснювати мовленнєву та навчальну діяльність, і , головним чином, його особистісних якостей.
Своє ставлення та відношення до інших кожна людина виражає у мовленні. Та оскільки ставлення до інших завжди індивідуальне, тому що світ пізнає жива конкретна особистість, і світ, що отучує кожну особистість, не є однаковим, то і мовлення індивідуальне, особистісне. Принцип орієнтації на особистість учня потребує врахування:
життєвого досвіду учнів( досвіду їх як читачів, спортсменів, мандрівників);
сфери інтересів, бажань, схильностей, духовних потреб;
світогляду ( поглядів на життя)
емоційно-чуттєвої сфери ( для «провокування» учнів висловлюватись на захист улюбленої гри, книги, героя);
статусу дитячої чи підліткової особистості в колективі: популярності учня серед товаришів, взаємних симпатій для знаходження мовленнєвих партнерів, призначення ведучого в мовленнєвих групах, тощо.
3.Комунікативність тісно пов’язана з поняттям функціональності, маю на увазі, що будь-яка мовна одиниця, будь-яка мовна форма виконує в процесі комунікації певні мовленнєві функції. Й функціональність може бути засвоєнна лише через функціональність. Звідси третій принцип комунікативного підходу до навчання мови-принцип функціональності.
Основою організації навчального матеріалу є мовленнєві функції. Способами організації мовленнєвих одиниць можна вважати ситуацію, соціальний контакт, проблему.формами організації мовленнєвих одиниць всіх рівнів є:
мікродіалог та діалог;
мікромонолог та розгорнуте повідомлення.
2.5.Робота в групах. Варіанти роботи.
Одним із основних засобів створення середовища для мислення є запровадження групового навчання у практиці вчителя. Більш високий рівень мислення зявляться у спілкуванні, тобто в діалозі між людьми. Що таке групове навчання? Груповим навчанням є, коли учні працюють разом, у парах чи невеликих групах, спільно розв’язують проблему, аналізують спільну тему, або приходять до порозуміння заради створення нових ідей. Клас групового навчання має певні загальні характеристики:
взаємозалежність має бути позитивною;
Індивідуальна звітність;
Різноманітність у доборі груп;
Розподіл лідерства;
Пряме навчання соціальних навичок;
Нагляд і втручання вчителя;
Ефективну групову працю.
Вважається , що в класі з груповим навчанням результати навчання підвищуються: зростає запам’ятовування; здійснюється критичне мислення; більша частина часу йде на виконання завдань і менша-на деструктивну поведінку; підвищується рівень мотивації; підвищується здатність розгладати ситуацію під різними кутами зору; встановлюються кращі стосунки з ровесниками ; більша соціальна підтримка; підвищується позитивна самооцінка; зростає позитивне ставлення до вчителів; зростає позитивне сприйняття шкільного предмету,навчання та школи в цілому.
Наведу декілька прикладів, як можна організувати роботу в групах.
Диспут «Подумай! Обговори з партером».
1.вчитель ставить запитання чи проблему.
2. кожень учень обмірковує їх самостійно .
3. далі утворюються пари, партнери обмінюються знайденими відповідями, обговорюють проблему далі.
4. кожна пара об’єднується для обміну думками з іншою-в обговоренні тепер бере участь четверо учнів.
«Нумеровані голови разом» .
1.Учні створюють невеликі групи з тьох-чотирьох особів.
2.Кожен отримує номер.
3. Учитель ставить запитання чи проблему.
4. Кожень учень обмірковує їх самостійно .
5. Далі проблема обговорюється в групі.
6. Вчитель показує номер і кожен учень з таким номером доповідає класу про результати роботи групи.
«Ручки на середину»
Учні обмінюються ідеями в типових невеликих(3-7 членів) навчальних групах. Коли хтось із учнів робить сій внесоку розв’язання проблеми, він кладе свою ручку на стіл, навколо якого сидить група. Після цього він не має права брати участь в обговоренні, аж поки всі інші члени групи не покладуть свої ручки на стіл. Тут усі члени групи роблять однакові внески і жоден немає змоги домінувати, далі вчитель може взяти ту чи іншу ручку і запитати, який внесок зробив її власник.
«Триступеневе інтерв’ю»
1.Учитель ставить проблему або запитання перед навчальними групами з 3- 7 членів. Кожен учень самостійно шукає відповідь, можливо записує свої думки.
2. Учні групуються парами і методом взаємного інтерв’ю діляться між собою думками.
3. Далі пари з’єднуються по дві. Кожен з чотирьох учнів доповідає іншій парі ідеї свого партнера, в якого він узяв інтерв’ю .
«Всліпу»
1.Вчитель ділить навчальний матеріал на кілька частин, кожному учневі в кожній групі дається одна або дві частини матеріалу.
2.Кожен учень знайомиться з матеріалом так, щоб мати змогу описати його іншим членам навчальної групи.
3.Члени кожної групи разом вирішують у якій логічній послідовності можуть об’єднувати частини матеріалу, які вони мають на руках.
4. Учні можуть описувати свої частини, запитувати інших про їх матеріал, але не мають права чіпати частини інших членів.
«Асоціація»
Може проводитися на будь-якому етапі уроку, але найкраще за все на етапі ревокації. Вчитель записує слово тему на дошці і запитує: «Про що видумаєте, коли чуєте або бачите це слово?». Учні кажуть свою асоціацію, пояснюють, чому вони обрали саме це слово, виходять та записують свою асоціацію на дошці. Ця вправа сприяє розвитку усного та письмового мовлення а також є гарною основою для написання есе чи твору.
«Графічний організатор».
На стадії рефлексії, після вивчення теми або її частини, учням пропонується створити та захистити плакати, які будуть відображати найважливішу інформацію( наприклад тема « Ecological problems» -створіть плакат, який а вашу думку, відображатиме найважливішу проблему, захистіть його.
«Аргументи»
Вміння підбирати аргументи є необхідним для написання есе або проведення дискусій та дебатів. На уроках пропоную підібрати аргументи «за» чи «проти» до спірної ідеї. Наприклад, коли вивчаємо тему « Ecology» наводжу таку ідею: « кажуть , з одного боку , що людина -це хазяїн природи, з другого –її дитина, підберіть аргументи до цих ідей». На дошці малюю «шкалу цінностей», де кожен аргумент помічаю. Потім робимо висновки.
Таким чином , методика критичного мислення допомагає учням і вчителю застосовувати різноманітні стратегії, які розвивають творчість, є інтерактивними і сприяють підвищенню інтересу до вивчення мови.
3.Висновки.
Таким чином можна впевнено стверджувати, що використання комунікативних засобів навчання має бути першочерговим на сучасних уроках англійської мови, постійне використання саме мовлення, може дати основний результат який вимагає сучасність, а саме вміння вільно володіти мовою в усіх її проявах, як усному так і на письмі. Комунікативність, як зазначено в роботі, активність учня, породжує його впевненість в собі як особистості, надає змогу бути не ізольованим суб’єктом на уроці , так і формує впевненість особистості в подальшому житті. На мою думку, саме інтерактивні форми , інноваційні методи дають змогу різнобічного розвитку учнів в умовах сьогоднішніх високих стандартів освіти, комунікативність має стояти на першому місці серед інших форм та прийомів в сучасному уроці.
Згідно з принципом комунікативності у навчанні мови і практичної мети-навчання іншомовного спілкування-засвоєння мовного матеріалу відбувається комплексно, що дозволяє забезпечити спілкування іноземною мовою з самих перших уроків. Проте це не означає відсутності спеціальної цілеспрямованої роботи над засвоєнням граматичних форм та структур, вокабул яра, звуків, інтонаційно-ритмічних моделей,орфографічних правил.вони становлять той «будівельний матеріал» без якого не може будь-яке вербальне спілкування.
В системі вправ основне місце ми маємо відводити комунікативним та умовно-комунікативним вправам, не комунікативні мають посідати підлегле місце. У разі можливості їм слід надавади ігрового характеру і виконувати у формі мовних ігор. Отже, комунікативність - акт спілкування, зв'язок між двома і більше індивідами, заснований на взаєморозумінні. В основі всіх методів комунікативного навчання має лежати вміння встановити зв'язки, знаходити успішні форми спілкування на будь-якій мові.
4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології
навчання / О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.С.К., 2005. – С. 192.
2. Коваленко О. Концептуальні зміни у викладанні іноземних мов у
контексті трансформації іншомовної освіти / О. Коваленко // Іноземні мови в
навчальних закладах. – Педагогічна преса, 2003. – С. 4-10.
3. Редько В. Інтерактивні технології навчання іноземної мови / В. Редько
// Рідна школа. – 2011. – № 8-9. – С. 28-36.
4. Литвин С. В. Система вправ для навчання писемного спілкування учнів
старших класів середньої загальноосвітньої школи / С. В. Литвин // Іноземні
мови. – 2001. – № 1. – С. 4-9.
5. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах /
кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої. – Вид. 2-ге, випр. і перероб. – К. :
Ленвіт, 2002. – 328 с.
6.Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / [наук. ред. укр. вид. : д-р пед. наук, проф. С.Ю. Ніколаєва]. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.
7.Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти. – Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: „К.І.С”, 2003. – С. 57 – 81.
8.Барбар М.П. Розвиток комунікативних здібностей під час уроків англійської. М.: Вид-во Просвітництво, 1992.
9.Пассов Є.І.Коммунікативний метод навчання мови говорінню. М.: Вид-во Просвітництво, 1991.
10.Пассов Є.І. Проблеми комунікативних методів навчання чужомовному мовної діяльності. М.: Вид-во Воронеж, 1992.
11.Пассов Є.І. Прогресивна концепція іншомовного освіти. М.: Вид-во Титул, 2000.
12.Пассов Є.І. Комунікативна методика. М.: Вид-воАРКТИ, 2005.
Рецензія
на курсову роботу Лубенської Вікторії Олегівни
(вчителя англійської мови Дніпропетровської школи №7 )
«Комунікативність, як основа уроку англійської мови».
Рoбoтa склaдaється з вступу, теoретичнoї тa прaктичнoї чaстин, висновку і списку лiтерaтури. Метою курсової рoбoти авторка визначила - вивчення важливості комунікативності в сучасному процесі викладання англійської мови та розгляд різних методик для досягнення комунікативності на уроках англійської мови. Для здiйснення цiєї мети Лубенська Вікторія Олегівна вирiшує кiлькa взaємoпoв'язaних зaвдaнь. А саме:
Вивчити i прoaнaлiзувaти лiтерaтуру з дaнoгo питaння;
Рoзглянути пoняття «комунікативність»;
Виявити вплив інтерактивного навчання на навчальний процесс та комунікативність учнів .
У теoретичнiй чaстинi авторка розглядає суть інтерактивного навчання, його види та способи використання на уроках англійської мови, позитивні наслідки в формуванні комунікативних навичок.
У прaктичнiй чaстинi мiститься oпис залежно від змісту та мети навчання різних варіантів організації роботи груп. У виснoвку пiдведенi пiдсумки рoбoти.
Актуальність обраної теми курсової роботи обумовлена можливістю задоволення потреби суспільства в спілкуванні. Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її до Європейського та світового простору зумовлюють розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування.
Вирішення цієї проблеми, на думку Лубенської В.О., можливе завдяки реалізації навчальних цілей, загального розвитку учня, надання кожному з них оптимальної можливості в особистісному становленні й розвитку, розширення можливостей самовизначення, мовного світогляду. Результат - створення дидактичних умов для ситуації успіху дитини у процесі навчальної діяльності, збагачення її мотиваційної, інтелектуальної та інших видів діяльності.
Мета і новизна роботи Лубенської В.О. вбачається в дослідженні можливостей використання інтерактивних методів в навчанні англійської мови та обумовлюються діючою програмою з англійської мови для спеціалізованих шкіл, яка висуває доволі високі вимоги до розвитку мовленнєвих умінь та навичок учнів.
Автор робить висновок про те, що вільне володіння мовою включає в себе володіння всіма її структурами та використання широкого спектру активної діяльності. Крім цього, потрібно вчитися орієнтуватися в ситуаціях спілкування, що неможливо при пасивному навчанні.
Загалом, дослідження виконано на достатньому науковому рівні та є самостійним. Робота повністю відповідає вимогам ДОІППО, її авторка, Лубенська В.О., допускається до захисту.
